Учебное пособие: Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту

Учебное пособие: Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту

Група прізвищ з суфіксом -ець вказує на вихідців з різних міст України: Богуславець, Бориславець, Батуринець, Гайсинець, Канівець, Козинець, Мглинець, Полтавець, Уманець, Хоролець, Чигринець та ін. Назва мешканців міста Коломиї, відомого багатими соляними промислами, стала загальною назвою добувача або торгівця сіллю (порівняймо у народній пісні «Ой чи ти козак, чи ти чумак, чи ти коломиєць? Передай мені хоть сухарь на гостинець»), яка ввійшла і до українського антропонімікону.

Ми увіходимо в світ слова, Себе шукаєм в древній праоснові. І дума предків постає жива, І воля їх вчувається у слові. О. Довгий

Загальновідомо: без мовного зв'язку з рiдним народом не може бути повноцiнного нацiонально-духовного життя і вираження особистостi. Підтвердженням цього є назва нашої мови. Лексема походить від давньоруських слів "молвь", "молвити", що означають "освiтитися", "стати духовно чистими". Воiстину, коли "я молюся чужою мовою, то вуста мої моляться, а серце спить" (Св. Павло). Такі видатні вчені як Вільгельм фон Гумбольдт, Олександр Потебня, Мартін Хайдеггер, Едвард Сепір були переконані, що кожна мова несе в собі своєрідну картину світу. Чому так?

Як наша мова поєднує нас із далекими предками і дозволяє зберігати свою особливість, інакшість у глобалізованому світі? А як ставитися до двомовності? Чи може двомовність призвести до роздвоєння особистості?

Ось як відповідає на ці питання Кирило Стеценко, музикант, композитор і громадський діяч: «Мова — це не лише засіб комунікації, а й своєрідна операційна система такого великого комп’ютера, яким є суспільство. Так, комп’ютер може працювати на базі «Віндовз» чи «Лінукс», але одночасно включити обидві системи не вийде. Суспільство або людина використовує мову як базову оперативну систему, на основі якої працюють усі інші програми. І якщо ця базова система недорозвинена чи конфліктує з іншою операційною системою, то обов’язково виникають певні помилки, які ведуть до застою, замкнених кіл і до того, що люди, які входять до інших базових систем, де не існує подібних проблем, конкурентно виграють».

Яка ваша думка? Обговоріть ці питання в класі.

На сайтах Інтернету знайдіть інформацію про названих вище мовознавців та їх праці. Підготуйте короткі словникові статті до вашого словника «Мовознавство в іменах».

◊ «У надрах лексики потужною пружиною стиснутий досвід наших пращурів – їхні уявлення, погляди, думки, переживання, відчуття прекрасного» (Пилип Селігей). Доведіть цю думку, прочитавши текст.

Що нового ви дізнались? Який стиль і тип мовлення представляє цей текст? Знайдіть на сайтах Інтернету інформацію про українського мовознавця І.Огієнка, якою можна доповнити цей текст.

Охарактеризуйте семантичне навантаження слова "рід" у наведеному уривку. Створіть словотвірний ланцюжок до слова «рід». Встановіть твірні основи та словотворчі чи формотворчі афікси у підкреслених словах. Назвіть спосіб творення виділених слів.

Виконайте синтаксичний аналіз першого речення.

Давньоруське слово родъ завжди функцiонувало з низкою значень, серед яких i такі: "сукупнiсть поколiнь", "сiм'я", "велика патрiархальна сiм'я". Багатозначність цього iменника стала основою для утворення з допомогою префiкса у- і загальнослов'янського слова urod - "народжений не в рiд" («той, хто чимось вiдрiзняється вiд iнших в роду»). Звiдси в одних мовах - позитивна (пор. укр. врода - краса, пол. uroda краса, чес. urod - урожай), в iнших - нейтральна або навіть негативна семантика (пор.: в укр. врода - краса, рос. урода - людина з фiзичними вадами).

Згідно із тлумаченням Івана Огієнка, Рід - це Бог долі, талан, суд-присуд (згадаймо приказку: "Так йому на роду написано"), а Рожаниці - це богині людської Долі, феї, що з΄являються при народженні дітей. Свято Рожаниці відзначали крупичним хлібом, сиром та добровонним вином" на день Богородиці 8-го вересня.

Із словом рід пов'язані слова брат і "дpуг" (*drugъ). В основі слова "друг" давньоруський корінь деръ, що означає "міцний". Етимологiчно спорідненими і слова "здрастуйте", "дружина", "держава": в цих словах видiляється корiнь дер-, "дерево". Отже, коли ми говоримо:"Здрастуйте", то бажаємо людинi бути "гарним деревом", тобто здоровим.

Історія слів – це коріння мови, історія народу, його зв’язків з іншими мовами і національними культурами. Вивчає походження та історію слів етимологія.

Цей термін багатозначний. Енциклопедія «Українська мова» визначає зміст етимології так:

Етимоло́гія (від грец. ἔτυμον «істина», λόγος «слово, вчення») — 1) розділ мовознавства, що вивчає походження й минулі етапи розвитку слів та морфем певної мови або груп мов; 2) пояснення походження якогось слова за допомогою зіставлення його зі спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

Вивчення лексикології, фразеології, словотвору, морфології неможливе без використання відомостей з етимології. Одержані в результаті етимологічних досліджень висновки про значення слів на давніх етапах мовного розвитку дають конкретні уявлення про соціально-економічне життя і мислення носіїв мови в доісторичні часи.

Основною одиницею етимології є етимон, що розглядається лінгвістами як початкове слово, початкова основа чи морфема (найчастіше корінь).

Проаналізувати походження певного слова (похідного слова) – означає виявити інше слово, від якого воно утворилося (твірне слово). Коли на базі твірного слова утворюється похідне, то на основі одного лексичного значення виникає інше, то на основі одного лексичного значення виникає інше, нове.

Корисно знати

У видавництві «Міленіум» (Київ, 2002) надрукована книга «Етимологія української мови» за редакцією О.І.Потапенка.  

Посібник присвячено вивченню складних теоретичних і практичних проблем української етимології. У ньому з'ясовуються науково-теоретичні засади етимології, принципи, поняття народної етимології, її типи тощо. Значну увагу приділено етнолінгвістичному аспекту походження слів, фразеологізмів, уміщено систему проблемно-пошукових завдань і вправ.

Наприклад, слово щастя походить від праслов'янського слова *sъčкstьje “гарна частина, гарна доля”. Порівняємо в різних мовах: лат. fзlоcitвs “щастя” ← лат. fзlоs “успішний, багатий, плодючий”; рос. ликовать “радіти” ← ликъ “співи, танці, свято” – на святі люди радіють; франц. embarras “збентеження” ← embarras “перепона” – несподівана перепона викликає розгубленість; нім. gefallen “подобатися” ← fallen “падати, випадати” – мотивація пояснюється ситуацією вдалого випадіння жереба або гральної кості.

◊ Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність, основну думку автора. Що нового ви дізнались? Що вам відомо про історію назви нашої держави?

Яких значень словам надають афікси у підкреслених словах? Чи є у тексті слова, утворені безсуфіксним способом? Яке їх смислове і стилістичне навантаження? Випишіть з тексту споріднені слова, поясніть їх значення.

Поясніть уживання тире в реченнях.

Назва нашої країни УКРАЇНА з'явилася в останній чверті XII ст. Уперше в Іпатському списку «Повісті минулих літ», де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 р., сказано: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато потужила».

Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. Одні дослідники пов'язували її зі словами край «найвіддаленіша від центру частина території, околиця», у(= біля) краю, тобто «погранична територія», інші - з іменниками край, країна у значенні «рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом». І, нарешті, ще один погляд, за яким назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви — «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)».

Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко , процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.

Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».

Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».

Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі».

У період феодальної роздрібненості Київської Русі (з XII ст.), коли від неї почали одне за одним відділятися незалежні князівства, слова україна набуло значення «князівство». Уперше згадану в Іпатському списку «Повісті минулих літ» україну дослідники розуміли по-різному: як пограничну з Київською землею територію Переяславської землі; як усю Переяславську землю, названу україною через те, що вона межувала з половецьким степом; як первісну Русь (тобто Київську, Переяславську і Чернігівську землі); як усю Київську Русь. Проте найвірогідніше, що літописець назвав україною саме Переяславську землю, але не тому, що вона межувала з половецьким степом, а через те, що була окремим князівством (Г.Півторак «Україна» — це не «окраїна»).

Півторак Григорій Петрович - доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, автор праць з проблем походження слов’ян, виникнення писемності у східних слов’ян, історії і діалектології східнослов’янської мов, зокрема книги «Українці: звідки ми і наша мова» (1993), «Міфи і правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів)» (1998). Співавтор «Етимологічного словника української мови» (т. 1 — 3, 1982 — 1989) та ін.

◊ Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність, основну ідею. Що вам відомо про історію своєї родини? Чи відомо вам, що означають назви спорідненості: батько, мати, дочка, брат, сестра, бабуся.

Поміркуйте, чи наявні в тектсі словотвірні ланцюжки, словотвірні типи? Випишіть з тексту присвійні прикметники, з'ясуйте їх спосіб утворення.

Вставте пропущені орфограми, поясніть їх уживання. Виконайте фонетичний аналіз слова «життєву».

За наведеним зразком підготуйте довідковий матеріал (за словниками) для лінгвістичної вікторини «Моя сім'я», в якій розглядатиметься походження і значення назв спорідненості.

Загадкова етимологія слова дід і баба. Так, ще в єгипетській міфології морфема ба- виступає одним із ел…ментів, що складають людс…ку сутніст…, її душу, життєву силу, яка продовжує існувати й після смерті людини. Морфема Ді в к…тайс…кому, древн…оіндійському пис…мі означала "першопредок", "повелитель". Уже в ХYІ – ХYІІІ ст. слова набули різнопланових семантичних відтінків.

До слова "баба" у словнику української мови пропонуються такі значення: мати батька або матері; стара за віком жінка, взагалі жінка; зн…важливо: слабкий н…рішучий чоловік; жінка, що приймає пологи; баба-ворожка, зла чарівниця; важка підвісна довбня; рід печива з пшеничного борошна; сорт груш і слив.

У художніх творах знаходимо спіл…нокор…неві слова від слова "баба": бабкуватий - зморшкуватий, бабити - бути повитухою, бабитися - виявляти н…рішучіст…, бабякь - ледащо, бабинець - місце в церкві, де стоят… жінки, розбабка - ворожка, бабизна, бабівщина - спадщина по бабі, бабниця - посудина, в якій випікається хліб, бабіти - ставати схожим на бабу.

Слово “дід” має різні значення, а саме: бат…ків або мат…рин батько; чоловік похилого віку; заст. убогий чоловік; старець, сторож на баштані, у садку; у переносному значенні - тінь; у множині - люди минулих поколінь. Від поданої лексеми утворилися різноманітні похідні слова. Ос… окремі з них: дідовід - "поводир у незрячих", дідик - "мітелка з соломи, трави", ведмедик, дідовник - "осот, лопух", дідо – "детал… ткац…кого верстата", дiдизна, дідичність дiдiвщина – "спадщина вiд дiда; давнi дiдiвс…кi часи"; дiдiвство – "вiдчуття належного зв…язку з онуками"; дiдовiд – "поводир у незрячих"; дiдько –"біс"; дiдичанка – "дочка поміщика"; дiдичня – "родовий маєток"; дiдиччун – "син поміщика"; дідизний – "дуже старий".

Серед цих слів виділимо омонімічні. Словом "діди" називаються зв'язані по два качани кукурудзи, що підвішуються на стінах гуцул…с…ких хат, "будяк, осот, тирлич хрестовидний", "вид танцю", "їжа із пшона та борошна". Слово “дідик” означає "шкіряний ґудзик", "незрячий чоловік", мітелка із соломи, трави", "ведмедик".

Словом дідинець (це слово запозичене з пол…с…кої мови) називали "двір, місце в церкві, де стоять жебраки" і "місце наколо церкви, де поховані предки " .

Досить таємничу історію мають слова правнук і прадід. Обидва мають префікс пра-. Він означає те ж саме, що й перед. Якщо ми говоримо прадід, це зрозуміло. Прадід – це дідів батько, отже, він передував дідові. Так само пояснюється і слово прабаба.

Але звідки цей префікс узявся у слові правнук? Не може ж правнук з′явитися раніше внука. А от слово пращур нині означає якогось давнього предка, давнішого за прадіда, а з самого початку означало правнукового сина (О.Семеног Мовне родинознавство).

Корисно знати

Лінгвістична характеристика родичівства докладно предствлена в монографії Андрія Андрійовича Бурячка “Назви спорідненості й свояцтва в українській мові” (К., 1961).

Андрій Андрійович Бурячок - доктор філологічних наук, професор, автор численних праць з українського правопису та орфографічних словників.

◊ Підготуйте усний журнал «Мовне школознавство». Дослідіть походження слів, широко вживаних у шкільному житті (школа, парта, зошит, директор, учитель, учень, урок…)

Це важливо знати

Найвідоміші посібники, в яких здійснюється короткий аналіз походження слів (їх внутрішньої форми), належать Аллі Петрівні Коваль: «Пригоди слова», «Крилате слово», «Спочатку було слово». Дослідниця у формі цікавих розповідей наводить етимологічні та генетичні довідки про окремі семантичні групи лексики (назви міст, сіл, сільськогосподарських і лікарських рослин, квітів і трав, їжі та напоїв, одягу, свійських і диких тварин, предметів шкільного вжитку тощо).

У науковий обіг термін етимологія ввели стоїки, представники грецької філософської школи (ІV ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.). Давні дослідники стверджували, що “нема такого слова, для якого не можна було б вказати певного походження”.

◊ Починається Біблія такими рядками: "Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього" (Іоан, 1:15-31). Яке слово є повторюваним і пишеться з великої букви? Чому?

Повторюване в цьому крилатому вислові Слово походить з грецької мови, що означає "Логос", а це слово в свою чергу пов'язане з дієсловом «збираю» . Учення про Логос належить грецькому філософу Геракліту (VІ – V ст. до н.е.), який доводив, що Логос – це світовий закон, основа світу.

◊ Кожне слово важливо навчитися бачити – так стверджують етимологи. А отже, необхідно вміти здійснювати пошукову роботу, творчі шукання. З пошуком пов'язані слова інтелект і логіка. Що, на вашу думку, означають ці слова? Як тлумачать ці слова словники іншомовних слів? Як на це питання відповідає вчений?

Прочитайте текст. Визначіть його сильову приналежність, вкажіть на ознаки такого стилю мовлення. Випишіть спільнокореневі слова, визначіть граматичну і твірну основи.

Інформацію доповніть пошуком в етимологічному словнику.

Утворене це слово за допомогою префікса inter, intel між- від латинського слова legere «збирати». Отже, первісна мотивація слів інтелект і логіка –«шукати, відбирати (знання)».

Лексикою з первісним значенням «дивитися, бачити, сприймати зором» мотивована ціла низка слів, яка характеризує інтелектуальну діяльність людини.

Так, від дієслова бачити «сприймати зором» утворилися бачити «розуміти, усвідомлювати», убачати «вважати», передбачати «припускати, прогнозувати майбутнє».

Первісну мотивацію «брати до рук» має і таке слово, як поняття «думка, що фіксує суттєві ознаки предметів і явищ».

Дієслово, від якого утворився цей термін, у праслов'янській мові мало вигляд *ponimati і було утворене за допомогою префікса *ро від дієслова *imati «брати, ловити, хапати».

Отже, поняття буквально означає «взяте, схоплене» (П.Селігей «Homo sapiens»: як він відображений у мові»).

Історія певних слів та дані споріднених мов наводяться у спеціальних етимологічних словниках.

Етимологі́чний словни́к украї́нської мо́ви у семи томах ( Київ, 1982 -2006).

Словник подає етимологію і характеризує стан етимологічної розробки усіх зафіксованих у ХІХ–ХХ ст. слів української мови та її діалектів за винятком найрегулярніше утворюваних похідних форм, застарілих слів та вузькофахових термінів іншомовного походження.

◊ Укладіть словотвірні ланцюжки слів думати, мислити, гадати. З різних лінгвістичних словників (тлумачного, етимологічного та ін.) випишіть словникові статті до цих слів.

Пригадайте, кому належать такі рядки:

«Думи мої, думи мої…»; «Думи, діти мої, Думи, любі мої»; «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…».

Цікаво знати

Етимологія слів думати, мислити залишається до кінця не з'ясованою. Слово гадати найімовірніше пов'язане з год («рік») та годити («вгодити»), а також зі спільнокореневими словаим в індоєвропейських мовах зі значенням «думати, припускати, знаходити».

◊ Здавна відомо про магічний вплив слова на працю, поведінку, життя. Випишіть з творів Тараса Шевченка фразеологічні звороти, де стрижневим виступають Слово і Думка. З'ясуйте значення цих слів. Поміркуйте, які функції виконує слово.

◊ Прочитайте текст. Визначіть його сильову приналежність, вкажіть на ознаки такого стилю мовлення. Як Олександр Потебня показує механізм слово і мислетворення? Якого значення набувають у його концепції слова мова і думка? Як це можна пояснити на заголовках до художніх текстів «Заповіт» Т.Шевченка, «Каменяр» І.Франка?

Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її… вона відображає не світоспоглядання, яке склалося, а діяльність, яка його складає…. У слові ми розрізняємо зовнішню форму, цебто виразний звук, зміст, який об’єктивується за допомогою звука, і внутрішню форму, або найближчу етимологію значення слова, той спосіб, яким висловлюється зміст… Внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує, як уявляється людині її власна думка. Цим тільки можна пояснити, чому в одній і тій же мові може бути багато слів для означення одного і того ж предмета і, навпаки, одне слово, цілком відповідно вимогам мови, може означати різні предмети…

Слово однаково належть і мовцеві, і слухачеві, а тому значення його полягає не в тому, що воно має певне значення для мовця, а тому, що воно здатне мати значення взагалі. Тільки внаслідок того, що зміст слова здатний зростати, слово може бути засобом розуміти іншого (О.Потебня «Думка і мова»).

Олекса́ндр Опана́сович Потебня́ (1835-1891) — український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької академії наук.

Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення («Думка і мова» (1862), «Із записок з теорії словесності» (1905) та ін.

Народився на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівки, тепер Гришиного Роменського району Сумської області. Закінчив 1856 р. Харківський університет. У селі Гришиному відкрито музей І. Потебні, встановлено пам'ятник відомому лінгвісту.

Випишіть з тексту назви населених пунктів у називному відмінку. Утворіть від поданих слів назви осіб за територіальною ознакою.

◊ Ви познайомилися з відомим українським мовознавцем Олекса́ндром Опана́совичем Потебнею, уродженцем Сумщини. А хто з відомих освітніх діячів народився у вашому регіоні, місті, селі?

◊ Прочитайте текст. Визначіть його сильову приналежність, вкажіть на ознаки такого стилю мовлення. Що для вас означає термін «територія проживання»? Як розуміють це автори текстів? Випишіть з тексту назви населених пунктів. Утворіть від поданих слів назви осіб за територіальною ознакою.

Знайдіть у текстах назви осіб за територіальною ознакою, охарактеризуйте спосіб їх творення. При потребі скористатйтеся довідкою, поданою нижче.

1.Територія проживання є одним із визначальних факторів життя етносу. Єдність території забезпечує історичну тривкість етносу, його національну приналежність, політичну й економічну цілісність, сприяє творенню нації, її розвиткові й оформленню в державу, етнічно уніфікує населення. Територія є фундаментом національної, економічної, політичної єдності народу. А побутування на спільній території породжує спільність свідомості, почуттів і прагнень, спільність долі.

Якщо нація не закорінена в рідній землі або коли вона втратила почуття цієї закоріненості, то вона не зможе довго цвісти і плодоносити на ній. Чи не тому так шанобливо ставляться до своїх селян у країні XXI століття – Японії? І з тієї ж, мабуть, причини у цивілізованих країнах так цінують свої "малі батьківщини" – якийсь там Тіроль, Саксонію, Ломбардію чи Кастилію з їхніми діалектами, звичаями, традиціями і т. д. (Я.Радевич-Винницький «Україна: від мови до нації»).

2. Ми, навіть не знаючи мови іноземця, звично визначаємо за її звучанняям, з якої він країни: Польщі чи Румунії, Італії чи Грузії, Болгарії чи Японії. Складніше з мовами світовими або такими, що є національними у двох-трьох країнах. Ми ще можемо за вимовою відрізнити американця від британця, проте канадця з австралійцем сплутаємо напевне. Проте всередині мовного ареалу (англійського, французького, іспанського, німецького, португальського, арабського) його представники прекрасно ідентифікують одне одного за територіальним варіантом мови чи за діалектом, тобто визначають не лише громадянство, а й належність до місцевості. Ми в Україні можемо (а якби школа прищеплювала цю корисну навичку, то могли б краще) відрізнити полтавчанина від подоляка і поліщука від галичанина, а проте на державному рівні, як свідчить російськомовність деяких наших послів та мандрівних нардепів, - хай закордон і не вловлює їхнього українського акценту, - ще не усвідомили сповна, що опіка своєю мовою є складником міжнародного авторитету і що знання української мови є ознакою українського громадянства (В.Білецький, В.Радчук «Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю»).

Катойконім (від грецької katajkos — житель і nim — назва, від латинської patria — батьківщина) — це назва мешканців певної місцевості.

Наприклад: Київ — киянин, Одеса — одесит.

Назви осіб за національною і територіальною ознаками утворюються від іменникових основ – топонімів. Найбільш уживані суфікси в цих словотвірних типах для назв чоловічого роду:

-ець: житомирець; полтавець, тбілісець, новгородець;

-анин, -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин;

-ич: костромич, русич;

-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;

-ит: одесит.

Назви осіб жіночої статі утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: білорус — білоруска, поляк — полька, костромич — костромичка, грузин — грузинка, парижанин — парижанка.

Множинні катойконіми утворюються за допомогою суфіксів: -ц-і, -івц-і, -анц-і, -инц-і, -ан-и (-ян-и), -чан-и, івчан-и, -ивчан-и, -чанц-і, -щан-и, -ак-и, -чак-и, -ук-и, -чук-и, -ик-и, -ух-и, -іст-и, -ит-и, -ун-и, -енн-я, -ет-и, -ан-а, -ат-а, -чат-а, -ач-і.

Наприклад: симферопольці, ялтинці, сумчани, одесити, в'ятичі

Найвищим рівнем активності у творенні похідних іменників із значенням назви особи за територіальною ознакою характеризується словотвірний тип із суфіксом -ець. Цей формант поєднується з основами іменників, що є насамперед назвами населених пунктів, а також держав та континентів, напр.: симферополець, ялтинець, херсонець, кіровоградець, дніпропетровець, миргородець, обухівець, баранівець, канадець, американець.

у багатьох іменниках він зайняв позиції колись активного суфікса -анин, пор.: застарілі форми в множині: карфагеняни, ахеяни, македоняни і карфагенці, ахейці, македонці, однак повністю не витіснив його з ужитку.

Суфікс –ець приєднується до компонентів -город/-град, -піль/-поль напр.: Миргород — миргородець, Севастополь — севастополець, Симферополь — симферополець, Красноград — красноградець, Бориспіль — борисполець, Ямпіль — ямполець, Тернопіль — тернополець, Каргополь — каргополець, Крижополь — крижополець, Катеринопіль — катеринополець.

Чимало найменувань із суфіксом -ець на позначення осіб за територіальною ознакою здавна виконували функцію прізвищ, напр.: Білоцерківець, Богуславець, Лебединець, Смілявець, Уманець, Фастівець, Чорноморець.

Іменники із суфіксом -чанин вживаються іноді паралельно до іменників на -ець, пор.: полтавець — полтавчанин, черкасець — черкащанин, луганець — луганчанин, деканець — диканчанин, обуховець — обухівчанин, дніпропетровець — дніпропетровчанин.

Вибір одного із цих словотворчих суфіксів (-ець, -анин), залежить від фонемного кінця твірної основи. Якщо вона закінчується суфіксами -иц, -ець, -ськ-/-цьк-, то назва жителя утворюється за допомогою суфікса -анин, напр.: Вінниця — вінничанин, Хомутець — хомутчанин, Свердловськ — свердловчанин, Мінськ — мінчанин, Луцьк — лучанин.

Кінцевий суфікс -івк- іменнника передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець, напр.: Ковалівка — ковалівець, Степанівка — степанівець, Іванівка — іванівець, Романівка — романівець, Баранівка — баранівець, Павлівка — павлівець, Калинівка — калинівець.

Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин. Їхнє активне вживання було зумовлене впливом російської мови.

Це не стосується тих іменників-назв жителів, для яких суфікс -анин/-чанин є єдиним словотворчим засобом, пор.: Львів — львів’янин, Київ — киянин, Харків — харків’янин, Суми — сумчанин, Ромни — роменчанин тощо.

Суфікс –ин втрачає свою продуктивність: грузин, — грузинець.

Суфікс -ич зберігся в основному тільки в складі історизмів, пор.: дреговичі, кривичі, радимичі

◊ Утворіть від власних імен назви осіб на позначення за територіальною ознакою. Вкажіть спосіб словотворення (чоловічого і жіночого роду). Складіть речення, використовуючи і власні назви, і іменники, які ви від них утворили. Укажіть спосіб словотворення.

Львів, Київ, Харків, Полтава, Лубни, Житомир, Новгород.

Уявіть, що ви подорожуєте по Сумщині. Складіть свій маршрут подорожі, використовуючи назви населених пунктів «Сумщина – мій рідний дім.»

Ямпіль, Білопілля, Краснопілля, Суми, Конотоп, Лебедин.

◊ Підготуйте мовну радіопередачу «Людина і час» у формі інтерв'ю з відомим мовознавцем у галузi загального, романського i схiдного мовознавства, професором Київського національного університету імені Т.Шевченка Костянтином Миколайовичем Тищенком, уродженцем міста Глухова на Сумщині.

Цим ученим створено єдиний у світі Лiнґвiстичний навчальний музей.

Дитинство моє пройшло у місті Глухові на Сіверщині (це північ Сумської области, до 1939 р. – частина Чернігівщини; у місті було близько 20 тис. мешканців, кілька церков, педагогічний інститут; науково-дослідний інститут коноплярства, низка підприємств місцевої промисловости). Згодом, внаслідок занять історією назв міст з’ясувалося, що мій Глухів – найсхідніший з-поміж 23 Глухових, відомих від Німеччини (Glauchau, Glaucha) й Чехії (Hluchov) до Польщі (15 назв Głuchow і Gołuchow) й України (2 Глухови на Львівщині і ще 2 під Житомиром). Ця смуга схожих назв навчила мене: немає в нас „ексклюзивних прав” на „окремо взяті” частки цього спільного мовного добра, і тому пояснення кожної такої окремо взятої назви нібито від слов’янської основи глух- безпорадно помилкове.

Воно не відповідає на істотні питання по суті справи – чому міста й села з цими назвами розтятися на карті горизонтальною смугою не північніше від 53° пн. широти: щo – далі на північ „глушини” вже немає? Крім того, деякі з цих селищ дуже близькі одне від одного: знову, при чому ж тоді глушина?

Придивившись до назв з такими саме закінченнями (колись вельми поширений „формантний аналіз”), можна переконатися, що лише поодинокі з них „мають вигляд” слов’янських: Горохів, Лопухів, Вовчухів, Чернихів. І якийсь дивний у них сенс – щo, хіба лише в тих селищах росте горох чи лопухи? Коли ж з довідника назв населених пунктів України [АТП] було вибрано всі наявні там топоніми на -хів, стала очевидною яскрава неслов’янська природа більшости їхніх основ. Так, на Львівщині й Франківщині – це Бердихів, Бихів, Болехів, Волохів, Брахів, Вовчухів, Глухів (2), Дарахів, Духів, Келихів, Крехів,Лідихів, Лопухів, Малехів, Нежухів, Плехів, Полюхів (2), Радехів Лв (і Рахів у Карпатах), Ситихів, Сихів, Чернихів... У Волинській области – це Бахів, Бихів, Борохів, Велихів, Глухи Вл (є і 2 Глухови Жт), Горохів, Друхів, Залухів, Радехів Вл (це ще одна, волинська назва, така ж, як і в Підкарпатті), Серхів, Терехів, Черняхів...

А східний ареал (23 назви на -хів плюс похідні на -ш-)? А то Чернігівщина і Сіверщина з потужним докиївським племінним центром у Сновеську-Седневі – це Булахів, Глухів, Селихів, Требухів, Чернігів, Черняхівка, Кархівка, плюс білоруські Борхаŷ, Нахаŷ, Шыхаŷ...

Далі на схід назв на -хів не видно, зате на захід, як бачимо – чимало схожих. І широтна витягнутість їх смуги у Лісостеповій Україні, і пов’язаність з колись кельтськими Галичиною і Волинню спонукали залучити до вивчення цих загадкових назв словники саме кельтських мов. І це був перший великий подив – і успіх задуму (К.Тищенко «Спідні пласти української історії, побачені через мову»).

Рефлексія і самоперевірка

1.         Що досліджує етимологія?

2.         Хто такі етимологи? Що вам відомо про їхні праці?

3. Які афікси найбільш продуктивно працюють для утворення іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту?

4. У чому своєрідність етимологічного словника?

Тема для розмови.

В одному з інтерв'ю Борис Ілліч Олійник сказав: «У нас було дитинство, ми до чогось високого прагнули. Ми знали, що є те, котре не купується і не продається, - це батько, мати, баба, дід, Вітчизна. Цим не можна торгувати. Так нас учили. І я думаю, добре вчили. Що немає чисто расових таких уже богообраних, а всі перед Богом рівні. Отак ми вчилися, і так живемо». Яка ваша думка стосовно сказаного? Обговоріть цю проблему в класі.

Завдання додому

Підготуйте проект «Історія моєї мови в етимологічному корінні кожного слова», користуючись книгами Алли Петрівни Коваль «Пригоди слова», «Крилате слово», «Спочатку було слово».