Реферат: Бойові можливості механізованого відділення

План

1. Організація і озброєння механізованого відділення, його бойові можливості. Місце і роль механізованого відділення в бойовому порядку взводу

2. Відділення в обороні: організація та дії в бойових умовах

3. Дії командира відділення при організації оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником

Вступ

Корінні зміни відбуваються в організації, озброєнні сучасного війська. Ці зміни безпосередньо торкнулися і організації відділення, їх. При чому роль оборонних дій відділень в загально-військовому бою не скільки не зменшується.

Оборона — вид бою, що застосовується з метою відбиття наступу сил противника, що переважають, нанесення йому значних втрат, утримання займаних позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ. Оборона повинна бути завзятою й активною, здатною протистояти зброї масового ураження, масованим атакам піхоти і танків, ударам авіації і вогню артилерії противника. Вона повинна бути нездоланною.

Нездоланність оборони забезпечується її стійкістю, глибокою побудовою бойового порядку і активним веденням оборони.

Тому оборона повинна бути протиатомною, протитанковою, протиповітряною, протихімічною і протидесантною. Активність оборони полягає в утриманні ініціативи бою у своїх руках, постійному нав'язуванні противнику своєї волі, митецьким маневром сил і засобів із глибини.

Вона повинна утримувати противника в напрузі, ставлячи перед ним все нові і нові несподівані завдання, які належить йому вирішувати.

Стійкість оборони досягається вмілим інженерним обладнанням місцевості і усіляким використанням її захисних властивостей, стійкістю, завзятістю і активністю військ при веденні оборонного бою.

Мета оборони — завдати противнику значні втрати і утримати займану позицію. Це може бути досягнуто, якщо кожен солдат буде завзято утримувати свою вогневу позицію під будь-яким вогнем противника, якщо він буде вміло, холоднокровно використовувати свою зброю, а якщо противнику вдасться ввірватися на позицію, то рішуче знищити його в рукопашній сутичці.

Успіх оборони досягається витримкою, стійкістю і завзятістю військ, що обороняються, при відбитті атак противника, особливо танків, умілим використанням місцевості, її інженерним обладнанням і ретельним маскуванням, мистецькою організацією системи вогню, твердим керуванням підрозділами й умінням тривалий час діяти на зараженій місцевості.

Механізоване відділення – найменший тактичний підрозділ, який організаційно входить до складу механізованого взводу і бойові завдання, як правило, виконує в його складі. Командує відділенням – командир відділення. На озброєнні відділення можуть бути БМП, БТР, або воно може перевозитися на автомобілі.

Під час ведення оборонного бою відділенню може додаватись РПГ-18, як додатковий ПТ засіб.

Отже, особового складу у 1 відділенні – 9 чоловік; автоматів АК-74 –5 шт.; кулемет РПК-74 – 2 шт.; гранатомет РПГ-7 – 1 шт.; пістолет АПС – 1шт.; СВД – 1 шт; БМП або БТР – 1 шт.

Водій БТР озброєний тільки АК-74.

у 2 відділенні –8 чоловік; автоматів АК-74 –5 шт.; кулемет РПК-74 – 2 шт.; гранатомет РПГ-7 – 1 шт.; пістолет АПС – 1шт.; БМП або БТР – 1 шт.

у 3 відділенні – 9 чоловік; автоматів АК-74 –6 шт.; кулемет ПК –1 шт.; гранатомет РПГ-7 – 1 шт.; пістолет АПС – 1шт.; СВД – 1 шт; БМП або БТР – 1 шт.

Механізоване відділення в обороні, як правило, розташовується в опорному пункті взводу, займаючи своє місце в центрі, на правому або на лівому фланзі. Проміжок між відділеннями може бути до 50 м.

Перехід відділення до оборони може здійснюватися в різних умовах обстановки. В більшості випадків воно буде переходити до оборони і організовувати її під вогнем противника. В інших випадках, коли противник не буде діяти на нього, перехід до оборони буде здійснюватися завчасно.

В зв’язку з цим перехід до оборони у першому випадку буде називатися переходом в умовах безпосереднього зіткнення з противником, а в другому випадку – поза зіткненням з ним. При цьому відділення буде змушене в ході бою захопити вигідний для оборони рубіж, і під вогнем противника, у складних умовах проводити всі роботи, пов’язані з організацією оборони.

Труднощі та складність такого переходу до оборони полягає в тому, що потрібно продовжувати бій, і в той же час вибирати місце, обладнувати його в інженерному відношенні, ставити завдання підлеглим, організовувати систему вогню. Застосування різноманітної землерийної техніки при цьому значно обмежено.

При організації оборони поза зіткненням з противником є можливість ретельно вивчити підступи до оборони, організувати систему вогню, більш повно обладнати вказане місце в інженерному відношенні, поставити різні загородження перед переднім краєм, при необхідності провести розчистку секторів обстрілу та виконати інші роботи.

Відділення обороняє ділянку місцевості (траншеї) або окоп, який називається позицією. Вона може бути до 100 м по фронту і повинна мати криволінійне або ламане зображення. Загальна довжина окопу на відділення складає в цьому випадку 120-130 м. Прямолінійна ділянка окопу називається фасом. Його довжина може досягати 15-20 м.

На позиції відділення автоматники (стрільці), кулеметник і гранатометник розташовуються потай від противника з інтервалами до 15 м. Командир відділення на позиції звичайно знаходиться в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю і за сигналами командира взводу. Як правило, він розташовується по центру позиції, поряд з ним знаходяться кулеметник і гранатометник.

Всі підступи до позиції відділення перед фронтом і на флангах повинні знаходитись під дійсним (особливо фланговим) вогнем, а загородження та перешкоди повинні добре проглядатися і прострілюватися. Відділення повинно бути готовим до маневру на загрозливий напрямок, веденню вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

На позиції відділення обладнуються основні та запасні вогневі позиції для БМП (БТР), кулемета, гранатомета і приданих вогневих засобів. Вони повинні мати добрі сектори обстрілу і по можливості скриті шляхи підходу і висування.

За призначенням вогневі позиції поділяються на:

- основні – для виконання основних вогневих задач;

- тимчасові – для виконання окремих приватних задач;

- запасні – на випадок необхідності здійснення маневру або змушеного залишення основної позиції;

- несправжні – для введення противника в оману.

Вогневі позиції вибираються з врахуванням виконуваних задач та умов місцевості, обладнуються в інженерному відношенні і ретельно маскуються.

БМП (БТР), яка має могутнє озброєння та броньовий захист, є основою оборони позиції відділення. Її вогнева позиція може обладнуватися в центрі позиції, на фланзі або позаду позиції на віддалі до 50 м. БМП без десанту в обороні може виділятися для дій у вогневій засаді; як кочуючий вогневий засіб і у складі бронегрупи батальйону (роти). Вогонь БМП (БТР) повинен забезпечувати прикриття позиції відділення.

Для БМП (БТР) готується одна (дві) запасні позиції. Вона вибирається, як правило, в місці, яке забезпечує її скрите розташування, з таким розрахунком, щоб можна було вести спостереження за противником і вести вогонь на граничну відстань, прикрити вогнем особовий склад відділення під час інженерного обладнання позиції, забезпечити кругову оборону, можливість ведення зосередженого вогню, а також скриті шляхи для маневру з одної вогневої позиції на іншу.

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старшого командира. Під час організації системи вогню відділенню вказуються смуга вогню і додатковий сектор обстрілу.

Бойові можливості відділення.

На фронті оборони відділення може наступати близько 1,5 відділення противника. Під час ведення вогню лежачи із автомата, кулемета на віддалі 300 м для ураження одної цілі потрібно 4 кулі, а при веденні вогню на ходу для вирішення цієї ж задачі потрібно 25 куль. Таким чином, ефективність вогню відділення в обороні в 4-6 разів більша, ніж у противника, що наступає.

Досвід бойових дій показав, що для відбиття атаки піхоти противника обороняючийся повинен створити щільність вогню перед фронтом оборони і на флангах не менше 3-5 куль на 1 м фронту. Така щільність забезпечує 50% знищення атакуючої піхоти противника.

Таким чином, механізоване відділення в обороні спроможне відбити атаку близько двох мотопіхотних відділень противника і обороняти позицію до 100 м по фронту.

Відділення ручним протитанковим гранатометом РПГ-7 та озброєнням БМП спроможне успішно вести боротьбу з танками противника, який наступає. На фронті вогневого забезпечення відділення можуть наступати біля 2-х танків.

Розрахунок можливостей по боротьбі з танками базується на використанні коефіцієнту бойової ефективності зброї. Для БМП-1 він рівний 2.0, а для РПГ-7 – 0.3.

Таким чином, відділення спроможне знищити (1 БМП х 2.0 + 1 РПГ х 0.3 = 2.3) біля двох танків противника.

За досвідом війн, для зриву атаки противника достатньо знищити 50% його атакуючих танків.

Виходячи із бойових можливостей, механізоване відділення, використовуючи вигідні умови місцевості і її інженерне обладнання, у взаємодії з сусідами, а також з підрозділами інших родів військ може відбити атаку біля двох мотопіхотних відділень, посилених 1-2 танками, нанести їм ураження і стійко обороняти позицію по фронту до 100 м.

2. Відділення в обороні: організація та дії в бойових умовах

Механізоване відділення, використовуючи вигідні умови місцевості і її інженерне обладнання, у взаємодії із сусідніми відділеннями, а також з підрозділами інших родів військ здатне відбити наступ переважаючих сил противника, нанести йому ураження і міцно утримувати займану позицію.

Відділення в обороні займає позицію 50—100 м по фронту з таким розрахунком, щоб мати можливість вогнем разом із сусідніми відділеннями знищувати противника перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу. В обороні кожен солдат, який уміло використовує свою зброю і стоїть насмерть, може знищити велику кількість солдатів противника, а також його наступаючі танки й інші броньовані машини.

На позиції відділення автоматники, кулеметники і гранатометники розташовуються так, щоб вони не спостерігалися противником і разом з тим усі підступи до позиції відділення і на флангах знаходилися під дійсним, особливо фланговим вогнем, а загородження і природні перешкоди добре проглядалися і прострілювалися.

Оборона повинна забезпечувати можливість маневру вогнем на напрямок, що загрожує і ведення його вночі, а також в інших умовах обмеженої видимості.

Організація бойових дій в обороні складається з ряду заходів: з'ясування завдання, оцінки обстановки й прийняття рішення, підготовки підрозділу до бою, постановки бойових завдань, організації розвідки, взаємодії, зв'язку, бойового і матеріального забезпечення, заходів охорони і питань, що забезпечують підтримку постійної бойової готовності.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення із противником бронетранспортер (БМП) займає вогневу позицію в місці, що забезпечує скритне її розташування, і своїм вогнем прикриває особовий склад відділення при виконанні ним робіт з інженерного обладнання позиції.

Умови заняття механізованим відділенням позиції в обороні можуть бути наступними: перехід до оборони в ході наступального бою; під вогнем противника, в умовах безпосереднього зіткнення з ним; при відсутності безпосереднього зіткнення із противником і в тилу бойових порядків наших військ.

Позиція — це ділянка місцевості, на якій відділення веде оборонний бій. Місце для позиції відділення вказує командир взводу, тим часом командир відділення повинен уміти тактично грамотно розташувати окопи на позиції відділення. Визначаючи місце позиції, командир повинен постійно пам'ятати, що вона повинна відповідати наступним вимогам.

Розташовуватися на місцевості, що забезпечує хороший огляд і обстріл місцевості, що лежить попереду і надійне укриття від спостереження і вогню противника; проходити по рубежах природних протипіхотних і протитанкових перешкод, забезпечувати надійний захист від вражаючих факторів ядерної зброї; не виділятися на навколишній місцевості, чим утруднити ведення вогню по позиції.

Найбільш сприятливою умовою для заняття відділенням позиції, що відповідає перерахованим вище вимогам, є завчасне заняття оборони поза зіткненням із противником. Однак у ході бою противник може змусити перейти до оборони на досягнутому рубежі, що зовсім не відповідає вимогам для оборонної позиції відділення. У цих умовах відділення у взаємодії із сусідами повинне з боєм захопити вигідний рубіж і перейти до його оборони; якщо ж виконання цього завдання виявляється не під силу відділенню і сусідам, то за наказом старшого начальника відділення під прикриттям вогню, у взаємодії із сусідами може відійти на вигідний у тактичному відношенні рубіж і організувати на ньому міцну оборону.

При створенні оборони командир відділення повинен так організувати систему вогню, щоб вона забезпечувала ведення кругової оборони, а при використанні захисних і властивостей місцевості, що маскують, а також й інженерних споруджень підвищувала живучість вогневих засобів відділення.

Усім вогневим засобам повинні призначатися, крім основних, запасні вогневі позиції з метою їхнього переміщення і зосередження вогню в потрібному напрямку.

Ураження цілей механізоване відділення здійснює вогнем окремих вогневих засобів або зосередженим вогнем. Вогонь по напрямку може бути фронтальним (спрямованим до фронту цілі), фланговим (спрямованим у фланг цілі), перехресним ( що ведеться з двох і більше напрямків по одній цілі), косоприцільним і кинджальним.

Фронтальний вогонь ведеться перпендикулярно до фронту цілі. Він найбільш ефективний при обстрілі глибоко ешелонованої цілі і менш результативний при стрільбі по розосередженій цілі, наприклад що наступає.

Фланговий вогонь-вогонь, спрямований у фланг цілі, він, як правило, найбільш часто використовується при стрільбі автоматичної зброї (особливо кулеметів) по цепу піхоти противника, що наступає.

Перехресний вогонь - це вогонь, що ведеться по одній цілі з двох і більше напрямків. Він може об’єднати будь-які види вогню: фронтальний і фланговий, фронтальний і косоприцільний. Перехресний - найбільш діючий вогонь, особливо при раптовому його застосуванні, він може зробити сильний психологічний вплив і нанести противнику великі втрати.

Косоприцільний вогонь ведеться під гострим кутом до фронту цілі. Під косим напрямком вогню стосовно фронту цілі зменшуються видимі проміжки між солдатами цепу, що наступає і ураженість цепу стає більшою.

Кинджальний вогонь ведеться з кулемету або автомату, відкривається він з малих дистанцій раптово в одному визначеному напрямку.

Зосереджений вогонь - це вогонь автоматів, гранатомету й озброєння бронетранспортера, що ведеться по одній цілі або частині бойового порядку противника. Зосереджений вогонь може готуватися завчасно по обмежених важливих ділянках місцевості, на шляху ймовірного руху противника або по найбільш важливих цілях (групі цілей) для знищення їх вогнем високої щільності в короткий час. Команда на відкриття такого вогню може бути наступною: “Відділення, орієнтир 1, група піхоти, 4, вогонь.”

Розподіл вогню застосовується, коли необхідно і можна вразити або знищити декілька цілей. Для цього подається команда: “Гранатометнику праворуч танк-знищити; кулеметнику прямо кулемет-придушити; автоматникам ліворуч група піхоти противника, 3, під ціль, вогонь”.

На заключному етапі своєї роботи командир відділення складає картку вогню, на який вказуються: орієнтири, їх номери, найменування і відстань до них; положення противника; позиція відділення, смуга вогню і додатковий сектор обстрілу; основна і запасна (тимчасова) вогневі позиції бойової машини піхоти (бронетранспортера), танку, гранатометника, кулеметника, а також вогневих засобів, які забезпечують проміжки з сусідами, їх основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім секторів для гранатометника); ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення; позиції вогневих засобів старшого командира, розташованих в межах позиції відділення і на флангах, та їх сектори обстрілу; загородження і фортифікаційні спорудження; позиції сусідніх відділень та межі їхніх смуг вогню на флангах.

Добре організована і безупинно керована система вогню — застава успішних дій відділення в обороні.

Бій вимагає від воїна волі, зухвалих, впевнених і ініціативних дій, знання озброєння і техніки, непохитної стійкості в обороні і рішучості в досягненні успіху. Володіючи цими якостями, воїн здатний здобути перемогу над сильним і хитрим противником у складній бойовій обстановці.

З початком вогневої підготовки противника спостерігач продовжує вести спостереження, навідник при озброєнні бронетранспортера і водій залишаються на своїх місцях, а інший склад відділення за командою командира укривається в бліндажі або в щілині (сховищі) у готовності швидко зайняти свої місця на позиції. При застосуванні противником отруйних речовин особовий склад швидко одягає протигази.

При наступі піхоти з танками солдати відділення відсікають вогнем автоматичної зброї піхоту противника від танків, змушують її залягти перед переднім краєм і готуються до знищення танків гранатометом і протитанковими гранатами.

Якщо танк противника буде підбитий, то солдати відділення повинні бути готові знищити його екіпаж, що може спробувати залишити машину.

У тих випадках, коли танку противника вдалося досягти позиції відділення, особовий склад укривається в траншеї, пропускає через себе танк і потім кидком протитанкової гранати в кормову частину танка підбиває його і готується до відбиття піхоти, що атакує, знищення екіпажа підбитого танку або інших танків, що атакують позицію відділення.

Противника, що увірвався на позицію відділення, солдати знищують вогнем автоматичної зброї, гранатою й в рукопашній сутичці.

Якщо противник прорвався в глибину нашої оборони, то відділення, залишаючись на своїх позиціях, продовжує його знищення. У тих випадках, коли противник одночасно атакує позицію відділення з фронту і частиною сил прорвався в глибину нашої оборони, відділення знищує противника перед фронтом, а тих, що прорвались у глибину знищують підрозділи, що обороняються в опорних пунктах у глибині.

Головними цілями для солдатів механізованого відділення є офіцери-спостерігачі, зв'язківці і обслуги вогневих засобів. Завдання в період атаки переднього краю оборони не допустити спільної атаки піхотою і танками противника. Треба відсікати піхоту від танків, змусити її залягти і роздільно знищувати їх.

У період ведення бою із противником, що вклинився, особливо різко зростає роль дрібних підрозділів, що ведуть бойові дії самостійно у відриві від своїх підрозділів. Завзята оборона окремих дрібних підрозділів, що ведуть бій навіть у повному оточенні, змушує противника до розпилення своїх сил і засобів, затримує його просування і сприяє ефективному проведенню контратак.

Контратака — це могутній відповідний наступальний удар підрозділів по противнику, що вклинився. Контратака здійснюється, коли противник знекровлений, сила його першого ешелону ослабнула, а найближчі резерви витрачені або ще не підведені до ділянки вклинення (прориву).

Правильний вибір моменту контратаки є однією з вирішальних умов її успіху. Визначаючи час нанесення контратаки, командир зобов'язаний врахувати завдання підрозділу, що контратакує, обстановку, що склалася до моменту її проведення, напрямок контратаки і побудову бойового порядку.

Вибір напрямку контратаки залежить від місцевості і завдання, поставленого перед тими, що контратакують. Найпоширенішою формою контратаки є удар по флангу. Пояснюється це тим, що противник прагне, як правило, прорватися в глибину оборони і його основні сили знаходяться на вістрі клина. Тому удар по флангу, на даному етапі найбільш слабкому місцю угруповання противника, забезпечує тим, що контратакують перевагу в силах і засобах на напрямку, на якому контратакують.

Досвід показує, що неодмінною умовою успіху контратаки є раптовість. Застосувавши військову хитрість, зробивши місцевість, час доби і погодні умови своїм союзником, той, що обороняється рішучою, раптовою контратакою може меншими силами завдати вирішальної поразки противнику, що переважає по силі .

Успіх нічного бою багато в чому залежить від того, наскільки ретельно бій був підготовлений засвітла. Для управління вогнем і діями особового складу відділення можуть використовуватися прилади нічного бачення, а також різні засоби висвітлення місцевості, що знаходяться в розпорядженні старшого начальника.

Сучасні засоби висвітлення мають достатню яскравість і тривалість світіння. Так, 26-мм ракета висвітлює місцевість у радіусі 180—200 м протягом 4—5 хв, освітлювальна бомба (снаряд) може висвітлювати місцевість у радіусі більше 2 км протягом 6—8 хв, а прожектори можуть спрямованим променем освітити смугу 50—200 м на відстані до 10 км. Досвід показує, що висвітлення місцевості перед фронтом роти одною-двома ракетами через кожні 10— 15 хв забезпечує успішне ведення прицільного вогню усіма видами зброї по підрозділах противника, що наступають.

Сучасна оборона буде вестися в умовах широкого застосування противником, який наступає, ЗМУ, систем ВТЗ, авіації, вертольотів вогневої підтримки і масованого застосування танків та інших броньованих машин.

Тому оборона повинна бути:

стійкою і активною;

здатною відбити удари противника, який використовує можливості всіх видів зброї.

Організація оборони і управління відділенням в бою полягає в цілеспрямованій роботі командира щодо підтримання бойової готовності відділення, підготовки його до бою і керівництва ним під час виконання бойового завдання. Командир відділення несе повну одноособову відповідальність за бойову готовність, підготовку відділення, озброєння і техніки до бою та успішне виконання бойового завдання у встановлені терміни.

В умовах відсутності зіткнення з противником робота командира відділення по організації оборони в себе включає:

з’ясування отриманого завдання;

виведення відділення на вказану позицію;

організацію спостереження;

визначення основної і запасної вогневої позиції для БМП (БТР), вогневих позицій кулеметнику, гранатометнику і місць стрільцям;

віддачу бойового наказу;

організацію інженерного обладнання і маскування позиції;

визначення відстані до орієнтирів, підготовку даних для ведення вогню вдень та вночі;

складання картки вогню.

З’ясування отриманого завдання є початком роботи командира відділення по організації оборони.

При з’ясуванні завдання він повинен зрозуміти:

завдання (задачу) взводу і відділення;

на якому напрямку і на утримання якої ділянки місцевості зосередити основні зусилля;

які об’єкти (цілі) на напрямку дій відділення уражаються засобами старших командирів;

завдання сусідів та порядок взаємодії з ними;

час готовності до виконання задачі.

Крім того, командир відділення повинен оцінити обстановку, яка складається із:

оцінки противника, який може появитися на напрямку дій відділення;

оцінки свого підрозділу;

оцінки сусідів;

вивчення місцевості.

Спостереження в бою являється одним з найбільш розповсюджених способів ведення розвідки противника і місцевості. Кожний солдат зобов’язаний безперервно і цілеспрямовано вести спостереження за полем бою.

З виходом на позицію командир відділення зобов’язаний призначити спостерігача, якому для ведення розвідки противника і місцевості призначається сектор (смуга), а інколи район або об’єкт спостереження.

При постановці задачі спостерігачу вказуються:

орієнтири і кодовані (умовні) найменування місцевих предметів;

відомості про противника і свої підрозділи;

місце для спостереження;

сектор (смугу), район (об’єкт) спостереження, за чим спостерігати і на що звертати особливу увагу;

напрямок імовірного підльоту літаків (вертольотів) противника;

порядок доповіді про результати спостереження, сигнали оповіщення.

В бойовому наказі на оборону командир відділення вказує:

орієнтири;

склад, положення та характер дій противника;

завдання взводу;

завдання відділення (позицію, смугу вогню та додатковий сектор обстрілу; порядок спостереження і ведення вогню по наземних та повітряних цілях; місця на ділянках зосередженого вогню взводу, по яких вести вогонь відділенням);

завдання сусідів;

завдання особовому складу (навіднику-оператору або кулеметнику БТР; кулеметнику і гранатометнику – основні та запасні вогневі позиції; старшому стрільцю та стрільцю – місця для стрільби, послідовність їх обладнання і зміни в ході бою; навіднику-оператору БМП або кулеметнику БТР і кулеметнику відділення, крім того, основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції; механіку-водію або водію БТР – маршрут виходу на запасну (тимчасову) вогневу позицію, порядок спостереження та коректування вогню);

сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;

час готовності до оборони і заступника.

Після одержання бойового завдання особовий склад відділення приступає до його виконання. На позиції відділення в першу чергу розчищається місцевість для поліпшення спостереження та ведення вогню, викопуються одиночні (парні) окопи та окоп для БМП. Також обладнуються фортифікаційні спорудження для інших бійців відділення (Див. додатки)

Потім одиночні (парні) окопи з’єднуються між собою, в окоп на відділення, який доводиться до повного профілю та з’єднується суцільною траншеєю з окопами сусідніх відділень. Для особового складу обладнується перекрита щілина.

В подальшому викопуються окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для БМП (БТР) та хід сполучення до неї, для особового складу обладнується бліндаж, ніші для боєприпасів і проводяться інші роботи щодо його вдосконалення в бойовому і господарчому відношеннях з метою тривалого перебування особового складу в обороні. Якщо траншея відрита землерийною машиною, командир організовує її дообладнання.

Всі ходи сполучення обладнуються ячейками для стрільби з метою проведення маневру силами та вогнем. Вигини між фасадами траншеї повинні розташовуватися під кутом 120-160о. Особовий склад необхідно забезпечити достатньою кількістю шанцевого інструменту.

Командир відділення повинен знати час, який необхідний для влаштування фортифікаційних споруджень.

Всього на влаштування окопу на відділення піхотною лопатою потрібно 200-300 люд.-год., саперною лопатою – 100-150. На виконання всього об’єму роботи по інженерному обладнанню позиції відділення, якщо залучити 70% особового складу відділення, тобто 6 людей, потрібно у середньому:

при копанні піхотною лопатою – 41 година;

при копанні саперною лопатою – 20 годин.

Роботи першої черги (викопування одиночних окопів для особового складу і окопу для БМП (БТР) ) проводиться за (37,5 : 6 = 6) – 6 годин.

Інженерне обладнання і система вогню відділення при організації оборони може бути викрита противником за демаскуючими ознаками. Тому необхідне старанне маскування позиції відділення.

Маскування досягається:

збереженням воєнної таємниці;

скритним розташуванням і пересуванням підрозділів з використанням маскуючих властивостей місцевості та умов обмеженої видимості;

застосуванням будь-яких маскуючих засобів.

Після організації інженерних робіт командир відділення складає картку вогню відділення (мал. 1.1), на яку наносяться:

орієнтири, їх номери, найменування та відстань до них;

положення противника;

позиція відділення;

смуга вогню та додатковий сектор обстрілу;

основні і запасні вогневі позиції БМП (БТР), гранатометів і протитанкових керованих комплексів, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу РПГ);

позиції сусідів та межі їхніх смуг вогню на флангах відділення;

ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких вести вогонь відділенням;

загородження, розташовані поблизу позиції відділення та ті, що прикриваються його вогнем.

При складанні картки вогню командир відділення спочатку наносить точку свого стояння, визначає сторони горизонту (північ або південь) і наносить самий далекий орієнтир. Відкладена до нього віддаль може служити масштабом при нанесенні інших орієнтирів, місцевих предметів і цілей. Потім він підписує орієнтири і визначає дальність до них, наносить положення противника, визначає позицію відділення за місцевими предметами, наносить смугу вогню по глибині на дальність дійсного вогню. Сектор обстрілу кулемета наноситься у межах смуги вогню, а додатковий сектор може виходити і за межу смуги вогню відділення.

Мал. 1.1 Зразок картки вогню механізованого відділення

3. Дії командира відділення при організації оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником

В умовах безпосереднього зіткнення із противником командиру відділення доведеться потай, з різних точок, суворо дотримуючись заходів маскування, вивчити місцевість перед позицією відділення.

Командир відділення, як правило, знаходиться на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю та сигналами командира взводу.

У результаті проробленої роботи з вивчення місцевості командир механізованого відділення визначає ймовірні дії противника, які ділянки місцевості необхідно особливо надійно прикрити вогнем, які ділянки перед позицією відділення необхідно розчистити для поліпшення спостереження і ведення вогню, де краще розташувати кулемет, гранатомет, автоматників і бронетранспортер (БМП).

Після цього командир механізованого відділення вивчає місця розташування ротних кулеметів, гармат, танків і інших вогневих засобів, що розташовуються на позиції відділення, в її глибині або на флангах оборони відділення, і їх завдання.

Уточнивши розташування і завдання вогневих засобів старшого начальника, командир механізованого відділення отримує можливість правильно організувати систему вогню свого відділення, для того щоб надійно прикрити особливо небезпечний напрямок можливої дії противника й одночасно не залишити не обстріляним жодної ділянки перед позицією відділення і на фланзі.

У результаті проробленої роботи командир відділення отримує можливість визначити найбільш доцільні основну і запасну позиції для кулемета, гранатомета, озброєння бронетранспортера (БМП) і автоматників.

На закінчення проробленої роботи командир механізованого відділення ставить бойові завдання. Він повинен поставити завдання кожному солдату відділення, в якій указує його місце на позиції відділення, сектор обстрілу (основний і додатковий), місце для укриття і час на обладнання своєї вогневої позиції.

При постановці бойових завдань особовому складу командир відділення повинен вказати: орієнтири, відомості про противника, завдання взводу, відділення і сусідів, вогневу позицію бронетранспортера (БМП); місця кулеметнику, гранатометнику й автоматникам, їх основний і додатковий сектори обстрілу, порядок ведення вогню при висуванні і переході противника в атаку; обсяг і порядок проведення інженерних робіт з дообладнування позиції, сигнали оповіщення і порядок дій по них, своє місцезнаходження і заступника.

В обороні кожен солдат відділення зобов'язаний знати, де знаходиться противник, що він робить, чи є свої війська попереду, сигнали, встановлені командиром, коли варто відкривати вогонь самостійно і за командою командира відділення, де сусіди і куди вони ведуть вогонь, місце командира відділення і взводу, пункт боєпостачання і приховані шляхи до них, а також де розташовано батальйонний медичний пункт.

Разом з постановкою завдань особовому складу командир відділення відразу організовує взаємодію між вогневими засобами відділення, сусідами і засобами посилення, по знищенню противника на далеких підступах досягнення автоматичного вогню відділення, перед переднім краєм, при обході противником позиції відділення. Організовуючи взаємодію, командир відділення вказує систему загороджень перед позицією відділення, організованих старшим начальником, сигнали оповіщення про появу піхоти і танків, сигнали відкриття і припинення зосередженого і іншого видів вогню, способи цілевказання, а потім указує порядок дій відділення по сигналах оповіщення про атомну і хімічну небезпеку, про повітряний напад і про застосування противником запалювальних засобів.

Організовуючи бойове забезпечення оборони, командир відділення дає вказівки з протидії розвідці противника. Для цієї мети залучаються всі наявні вогневі засоби відділення. Завдання полягає в тому, щоб вчасно знайти розвідку і відбити її спроби розвідати нашу оборону, а одиночних солдатів і дрібні групи противника брати в полон для отримання даних про його наміри.

Коли противник веде розвідку великими силами, командир відділення доповідає про це командиру взводу, оцінює противника, що з'явився, визначає до нього відстань, розподіляє вогневі засоби по цілях і з дозволу командира взводу відкриває вогонь із усіх засобів, знищуючи його. Якщо противнику вдалося досягти раптовості, відділення негайно відкриває вогонь із всіх видів зброї, і відразу командир доповідає про свої дії командиру взводу.

Командир відділення, керуючи вогнем, подає команди кулемету і іншим вогневим засобам на зосередження вогню по найбільш загрозливих групах противника. Якщо командир і особовий склад відділення знають способи протидії розвідці противника, пильно несуть службу в обороні, противник не зможе домогтися успіху, які б хитрування він не застосовував.

Основне завдання механізованого відділення в цілому і кожного солдата окремо в оборонному бою - не допустити оволодіння противником займаної позиції.

В окремих випадках противник перед наступом у глибину нашої оборони може викинути десант для захоплення найбільш важливих об'єктів або з диверсійною метою. Тому ми і говоримо, що оборона повинна бути протидесантною. Досвід Великої Вітчизняної війни і післявоєнних навчань вчить, що знищення десанту доцільно починати, коли десант знаходиться в повітрі. Поряд зі спеціальними зенітними засобами, не остання роль належить у цей момент стрілецькій зброї.

Якщо противнику вдалося викинутися або висадитися, то механізований підрозділ повинен знищити його ще до зосередження. У випадку його зосередження командир механізованого підрозділу повинен негайно прийняти рішення на його атаку і знищення в районі, де десант тепер знаходиться, або на марші до району виконання свого завдання. Атака повинна по можливості бути раптовою і обов'язково стрімкою та рішучою, добре, якщо вона буде підтримана танками. Завдання командира — використовувати всі наявні в його розпорядженні сили і засоби для знищення десанту.

На закінчення командир визначає терміни підготовки позиції відділення і вказує місце пункту бойового постачання і батальйонного медичного пункту. Організовуючи бойове забезпечення, командир відділення вказує встановлені старшим начальником норми витрати боєприпасів і порядок їх поповнення.

Після цього відділення приступає до відривання і маскування окопів, а також розчищення місцевості для поліпшення умов спостереження і ведення вогню.

Успішне виконання бойової задачі значним чином залежить від уміння командира управляти відділенням в бою. Роль командира відділення в бою визначається тим, що він, знаходячись безпосередньо на позиції відділення, робить особистий вплив на своїх підлеглих. Його впевнені і умілі дії викликають у підлеглих віру в командира та в успішне виконання бойового завдання.

Висновок

Хороша організація оборони, висока військова майстерність і ініціатива сприяють у складних умовах бою стійкості і мужності в оборонному бою. Велика Вітчизняна війна повна безліччю прикладів, коли підрозділи, що значно уступають по силі ворогу, успішно утримували важливі рубежі. Як показує аналіз цих дій, успіх, як правило, супроводжував тим підрозділам, що уміло використовували місцевість, ретельно і продумано організовували оборону, найбільш повно здійснювали інженерне обладнання. Добре організована і безупинно керована система вогню — ще одна з передумов успішних дій відділення в обороні.

Але вартувало командиру підрозділу, що обороняється, упустити з поля свого зору один з перерахованих вище критеріїв міцності оборони, як підрозділ утрачав перевагу перед тим що наступає, яким воно володіло ще до початку бою.

Зміни, що відбулися в технічному оснащенні підрозділів за останній час, пред'явили винятково високі вимоги до питань матеріально-технічного забезпечення бою. Сьогодні командири всіх ступенів, у тому числі і командири відділень, повинні собі чітко уявляти, які матеріальні витрати зажадає той чи інший бій. Ми часто говоримо, що відділення легко кероване. Під цим мається на увазі не тільки високий вишкіл сержанта, його ініціатива в пошуку і застосуванні всіх прийомів керування, але і висока навченість підлеглих. Від їхньої згуртованості, високої дисципліни, уміння розуміти свого командира з півслова, з одного його сигналу, жесту залежить багато чого в досягненні перемоги над ворогом. Велику роль відіграє особисте спілкування командира з підлеглими. Воно дозволяє оперативніше приймати рішення і відразу перетворювати його в життя. І, нарешті, не останню роль грає вибір місця командира в бою, воно залежить від обстановки. Командир повинен знаходитися там, де вирішується доля бою.

Список використаної літератури

1. Боевой устав сухопутных войск, ч.1., ВН, 1989г.

2. Бойовий статут сухопутних військ, ч.2., 1998р.

3. Бойовий статут сухопутних військ(взвод, відділення, танк), ч.3., 1995р.

4. Підручник “МСВ (ТВ) в бою.

5. Підручник “Тактика” кн. 1-а.

6. Тактика загальновійськових підрозділів, навч. пос. ВА 1998р.

Додатки