Дипломная работа: Розвиток банківського кредитування

Дипломная работа: Розвиток банківського кредитування

Кафедра фінансів і кредиту

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розвиток банківського кредитування

Київ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи банківського кредитування

1.1 Сутність і принципи банківського кредитування

1.2 Види банківського кредиту

1.3 Джерела формування кредитних ресурсів банку

1.4 Організаційні аспекти банківського кредитування

Розділ 2. Кредитна діяльність банківських установ України

2.1 Вплив наслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківського кредитування

2.2 Актуальні напрями банківського кредитування

2.3 Аналіз динаміки процентних ставок комерційних банків

2.4 Визначення наслідків кредитних ризиків для банківської системи України

2.5 Реструктуризація кредитів як метод управління проблемною заборгованістю

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності банківського кредитування в Україні

3.1 Фактори впливу на вартість проблемної заборгованості за кредитами

3.2 Пропозиції щодо створення комерційними банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Протягом 2005-2008 років банківський сектор України дотримувався агресивної політики розвитку, що мало прояв у високих темпах зростання кредитних портфелів банків (понад 50% на рік) за рахунок зовнішніх запозичених ресурсів, наданих закордонними власниками. Надзвичайно високою та економічно необґрунтованою була питома вага валютних кредитів у структурі кредитних портфелів банків. Починаючи з листопада 2008 року, все це створило для української банківської системи значні ризики та проблеми. За 2009 рік обсяг проблемної заборгованості зріс на 55,18%, сягнувши 27,955 млрд. грн., через що банки сформували на 13,87 млрд. грн. нових резервів і зазнали збитків у 7 млрд. грн. Резерви під кредитні операції за 2009 рік зросли на 13,87 млрд. грн. до 58,37 млрд. грн. (+31,16%).

Одним із перспективних та найважливіших напрямів діяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення процесу кредитування, враховуючи управління проблемною заборгованістю, що обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Проблемам розвитку банківського кредитування присвячено праці вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема: Е. Долана, О. Заруби, С. Ілляшенка, О. Кириченка, І. Лютого, Ю. Масленченкова, М. Пуховкіної, П. Роуза, К. Садвокасова та інших. Проте проблема розвитку банківського кредитування на сучасному етапі розвитку банківської системи України залишається актуальною і потребує нових розробок.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності банківського кредитування у розрізі управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями. Зазначена мета окреслила коло наступних завдань дослідження:

-  узагальнити наукові підходи щодо сутності і принципів банківського кредитування, видів банківського кредиту;

-  визначити джерела формування кредитних ресурсів комерційних банків;

-  проаналізувати організаційні аспекти банківського кредитування;

-  дослідити вплив наслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківського кредитування;

-  визначити актуальні напрями банківського кредитування;

-  проаналізувати динаміку процентних ставок комерційних банків України;

-  визначити наслідки кредитних ризиків для банківської системи України;

-  оцінити переваги та недоліки реструктуризації кредитів як методу управління проблемною заборгованістю;

-  охарактеризувати фактори впливу на вартість проблемної заборгованості за кредитами;

-  розробити пропозиції щодо підвищення ефективності банківського кредитування в Україні.

Об’єктом дослідження є кредитна діяльність комерційних банків України. Предмет дослідження складають особливості розвитку банківського кредитування в Україні, методи управління кредитними портфелями банків, процес управління проблемною заборгованістю за кредитами.

Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано наступні методи: порівняльного аналізу для оцінки динаміки процентних ставок комерційних банків України; причинно-наслідкових зв’язків в процесі дослідження впливу наслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківського кредитування, а також при визначенні наслідків кредитних ризиків для банківської системи України; логічної аргументації в процесі обґрунтування пропозицій щодо доцільності створення комерційними банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних науковців, періодичні видання з банківської справи, законодавчі та нормативно-правові акти з питань розвитку кредитних відносин, зведені матеріали Національного банку України і комерційних банків.

В роботі висвітлено сучасний стан банківського кредитування суб’єктів ринку з обґрунтуванням передумов, що спровокували поглиблення банківської кризи та її прояви. Доведено, що одним із перспективних напрямів діяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення управління врегулюванням проблемної заборгованості, зокрема, створення банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.

Випускна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (60 найменувань).

Розділ 1. Теоретичні основи банківського кредитування

1.1 Сутність і принципи банківського кредитування

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно та ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Банківський кредит це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб’єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал [9, с.239].

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом. Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником юридичні та фізичні особи. При переході до ринкової економіки принципово змінюється об’єктно-суб’єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування господарських суб’єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об’єкта, а оцінка суб’єкта кредитної угоди.

У колишньому СРСР центральний державний банк на основі кредитного плану досить жорстко контролював кредитні межі, тобто величину кредитних коштів. Встановлювалася планова сума кредиту (передбачена кредитним планом) для певних підприємств (організацій) і для конкретних об’єктів кредитування. Центральний банк доводив ліміти кредитування своїм конторам і відділам, перевищення встановлених лімітів вважалося порушенням планової дисципліни. У розвинутих країнах світу кількісне обмеження банківського кредиту з боку уряду застосовується лише в окремих випадках як один із дефляційних заходів [31, с.133].

У ринковій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів. Позичальник самостійно вільно вибирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Господарський суб’єкт має право одночасно брати позики в різних банках.

У централізованій плановій економіці колишнього Радянського Союзу мала місце значна диференціація системи кредитування залежно від галузевої ознаки позичальників. Система кредитування промислових підприємств суттєво відрізнялася від кредитування колгоспів і радгоспів. У сучасних ринкових умовах комерційні банки реалізують у своїй кредитній діяльності єдині уніфіковані підходи до своїх клієнтів господарських суб’єктів незалежно від їх галузевої належності, форми власності і відомчого підпорядкування.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власних кредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ [22, с.96].

Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам [43, с.111].

Кожний комерційний банк ставить за мету забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

У звіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно подається у регіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри кредитного портфеля: міжбанківський ринок кредити та фінансовий лізинг, надані банкам; кредити та фінансовий лізинг, отримані від банків; небанківський ринок кредити, надані органом загального державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити, надані за факторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми торговими операціями; кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані в поточну діяльність; кредити, надані в інвестиційну діяльність; наданий фінансовий лізинг; кредити, надані фізичним особам [49, с.118-122].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб’єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов’язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

Позики господарським суб’єктам надають комерційні банки. НБУ як банк останньої інстанції надає кредити комерційним банкам через кредитні тендери, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Комерційні банки надають кредити як у національній, так і в іноземній валюті. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечити поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та господарських суб’єктів із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами [31, с.188].

З метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки важливе значення має запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Значну загрозу стабільності фінансового стану комерційних банків несе занадто ризикована кредитна політика з метою отримання надмірно високих прибутків [15, с.13-14].

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку. У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв’язаної цілісної сукупності певних положень (понять). Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

-  загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

-  особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

-  часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях [24, с.14-15].

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв’язані, певним чином вони взаємно переходять одне в одне. У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень [23, с.114].

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників господарських суб’єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості [11, с.57].

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту. Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов’язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу платоспроможність [23, с.57].

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов’язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред’являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання [43, с.74].

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об’єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб’єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов’язково повинен розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Щодо правил кредитування, то їх чітке формулювання має вирішальне значення в кредитному менеджменті. В процесі управління кредитними операціями важливо володіти ефективними алгоритмами (сукупністю правил) розв’язання тих чи інших типових проблем.

У конкретних умовах роботи комерційного банку, з врахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і зміст правил банківського кредитування змінюються. Ці правила в основному і головному визначають стандартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку. Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програмування, алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів проведення кредитних операцій [32, с.55].

Таким чином, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв’язки та закономірності організації кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб’єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності. Принципи банківського кредиту не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування.

1.2 Види банківського кредиту

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв’язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді [45, с.235].

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об’єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту [9, с.123].

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту; гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити). Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом. За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком [32, с.37].

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків. У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних банків важливо нарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порівнянні з мало ризикованими.

Відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків», банківські позики поділяють на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання [48, с.18].

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику 100%). Безнадійні позики списуються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів [48, с.112].

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою). У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овердрафт.

Кредитка лінія це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини ліміту кредитування. Кредитна лінія це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії клієнт може у будь-