Контрольная работа: Страхування від нещасних випадків в Україні

Питання

1. Необхідність і значення страхування від нещасних випадків

2. Обов’язкове страхування від нещасних випадків в Україні. Особливості та характеристика окремих видів страхування

3. Добровільне індивідуальне і колективне страхування від нещасних випадків

Список використаної літератури

1. Необхідність і значення страхування від нещасних випадків

Об'єктом страхового захисту при страхуванні від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов'язані з тимчасовим або постійним зниженням доходу або додатковими втратами із-за смерті застрахованого унаслідок нещасного випадку.

Нещасний випадок — це раптове, короткочасне, непередбачене і незалежне від волі застрахованої особи подія, яка привела до травми, інвалідності або іншого розладу здоров'я.

Страхування від нещасних випадків — це ризикове страхування, яке на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише при настанні страхового випадку (у повному розмірі або певній її частині). Виплати страхової суми або повернення сплачених внесків після закінчення терміну дії договору страхування не передбачаються.

По видах страхування від нещасних випадків ділиться на:

індивідуальне — в даному випадку страхувальником є фізична особа, яка укладає договір відносно самого себе або іншої фізичної особи; колективне — якщо страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників. Сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані знаходяться в трудових або інших передбачених законом стосунках. Відповідно до закону України "Про страхування" страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форму.

Обов'язкові види страхування вводяться законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а і всього суспільства в цілому здійснюється обов'язкове страхування в порядку і за умовами, які їх затверджує Кабінет міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови і порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з врахуванням чинного законодавства. Договір полягає на підставі письмової заяви клієнта про страхування від нещасного випадку. Критерії відбору нещасних випадків: суб'єктивний ризик, професія, вік і ін.

Основним критерієм тарифікації в страхуванні від нещасних випадків є професія. Інші критерії тарифікації, використовувані більшістю страхових компаній, доповнюють його. Це заняття спортом, водіння мотоцикла і так далі. Кожна страхова компанія складає на основі класу риски список професій, що представляють особливу небезпеку по відношенню до вірогідності нещасних випадків. Деякі види професійної діяльності не приймаються до забезпечення. До них відносяться підривники, артисти цирку, водолази, мінери.

Ризик нещасного випадку збільшується разом з віком, в основному із-за втрати рефлексів і рухливості і, що є найбільш важливим, при настанні страхового випадку процес відновлення триває набагато довше. Позитивний чинник тут в тому, що більш старшому віку відповідають велика обережність і менша схильність ризику. Страхові компанії схильні визначати як норму прийняття риски граничний вік страхувальника не вище 65 років.

Про настання страхового випадку страхувальник або застрахований повідомляє страховика, як тільки це стане можливим, але не пізніше за один рік з дня настання страхового випадку. Термін виплати страхової суми обумовлюється правилами (умовами) страхування. Найчастіше це — шестиденний або семиденний термін. Страхова виплата унаслідок смерті застрахованого унаслідок нещасного випадку здійснюється у розмірі 100 % страхової суми.

При травмуванні застрахованої особи унаслідок нещасного випадку виплата проводиться в процентному відношенні відповідно таблиці розмірів страхових виплат. Страхова виплата у розмірі 100%, відповідно вказаній таблиці, проводиться в деяких випадках при пошкодженні нервової системи, спинного мозку, очей, органів травлення, яке привело до тяжких наслідків, і при ампутації верхньої кінцівки або кисті або всієї нижньої кінцівки.

Крім того, певний відсоток страхової суми виплачується при тимчасовій непрацездатності застрахованого. Під непрацездатністю мають на увазі неможливість продовжувати професійну діяльність або виконувати звичайні обов'язки впродовж певного періоду часу.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування.

В обов'язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається "свободи маневру", адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв єдиний страховик - Держстрах, проведення обов'язкового страхування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлення договорів страхування є обов'язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

У Законі України "Про страхування" наведено перелік 33 видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибу-хонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, вважаються добровільними. Міжнародне право і право більшості держав світу пов'язують впровадження окремих видів обов'язкового страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов'язкова форма страхування найбільш поширена у, страхуванні відповідальності, а конкретніше - у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі. Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування.

Особливості та характеристика окремих видів страхування

Особисте страхування. Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать:

− страхування життя (пенсій);

− страхування від нещасних випадків;

− медичне страхування.

Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я». Здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокрема при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, з установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок. Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Договори страхування життя мають певні особливості:

− відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер за будь-якої причини;

− договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком;

− страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик;

Договір страхування життя — це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії і показує смертність осіб, що помирають із року в рік у кожному віці із даної кількості народжень. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення.

До таких факторів можна віднести:

− вік;

− професію;

− місце проживання;

− стать.

Дострокове припинення договору страхування призводить до зміни початкових відносин між страховиком і страхувальником, а мета, задля якої створювався резерв, лишається недосяжною. Тому резерв стає вільним. Якщо страховик має здійснити виплату, він сплачує страхувальникові (застрахованому) певним чином обчислену страхову (викупну) суму, яка становить лише частину накопиченого резерву. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не покладатися, якщо договір діє недовго. Страхова компанія може пропонувати страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування. Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Практика вітчизняного страхування передбачала такі види страхування життя:

− змішане страхування життя;

− страхування дітей;

− страхування до вступу в шлюб (весільне);

− довічне страхування;

− страхування додаткової пенсії.

3. Добровільне індивідуальне і колективне страхування від нещасних випадків

страхування захист нещасний випадок

Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров’ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов’язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

В Україні добровільне страхування від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування здійснює більшість страхових компаній, занесених до Державного реєстру страховиків. Розглянемо основи проведення добровільного страхування від нещасних випадків з урахуванням досвіду Національної акціонерної страхової компанії (НАСК) «Оранта», яка здійснює цей вид страхування близько 80 років і пройшла всі етапи його становлення і розвитку. До речі, її досвід запозичили й багато молодих страховиків. При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності в Україні умови страхування від нещасних випадків змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням як змін законодавчої бази, так і реального стану економіки та інфляційних процесів, що відбувалися в державі. Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, запровадження нової грошової одиниці гривні та прийняття низки законодавчих актів зумовило нові зміни в проведенні добровільного страхування від нещасних випадків.

Тепер добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі умов та правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств. Особливі умови можуть застосовуватися в разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціалізованих навчальних закладів на випадок травми внаслідок нещасного випадку, а також військовослужбовців. Вони відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих.

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов’язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:

− обмеження терміну страхування;

− обмеження віку страхувальників;

− обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;

− настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);

− пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування;

− обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

− обумовлений термін виплати страхової суми;

− визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

Страхові випадки. До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку. При цьому нещасний випадок тлумачиться як несподівана непередбачувана подія, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження або внаслідок якої настав розлад здоров’я або смерть застрахованого і яка підтверджена медичним закладом. За умовами НАСК «Оранта» це такі події:

а) травма;

б) утоплення;

в) опіки, ураження блискавкою або електричним струмом;

г) обмороження, переохолодження;

д) випадкове гостре отруєння хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками;

є) укуси тварин, отруйних комах, змій.

Кожна страхова компанія визначає свій перелік страхових подій. В одних він може бути ширшим, в інших навпаки — порівняно обмеженим.

Обмеження страхування. Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, інваліди І та непрацюючі інваліди ІІ групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД. Є вікові обмеження.

Правила страхування також обумовлюють випадки, що не належать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застрахованого у зв’язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого, причиною якого стали його дії, пов’язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння; травми або смерть, пов’язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень, та інші.

Групи ризику страхування. Професія, при визначенні групи ризику, є вирішальною. Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що розглядається, таких груп, наприклад, три.

Перша група:

− службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов’язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми;

− артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів;

− працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей);

− працівники побутового та комунального господарства;

− педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів;

− домогосподарки;

− медичні працівники;

− працівники торговельної мережі та харчування;

− працівники пошти та телеграфу;

− службовці бібліотек;

− персонал готелів;

− двірники;

− кіоскери;

− працівники преси.

Друга група — решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва:

− особовий склад аеродромного обслуговування;

− інкасатори та касири;

− працівники ветеринарних лікарень;

− газоелектрозварники;

− слюсарі;

− робітники обробної промисловості;

− робітники харчової промисловості;

− поліграфічних підприємств;

− пожежна охорона;

− військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв);

− робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості;

− працівники сільського господарства;

− робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група — особи, праця яких пов’язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку:

− працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації;

− випробувачі автомашин і літаків;

− артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, автомотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери;

− водії транспортних засобів;

− у гірничодобувній промисловості (особи, які виконують роботи в підземних умовах, бурильники нафтових і газових свердловин - ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба;

− працівники, пов’язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням вибухових, отруйних речовин; водолази;

− особи, чия робота пов’язана з мисливством, рибальством у морях і океанах, верхолазними, покрівельними роботами;

− монтажники бетонних, залізобетонних конструкцій;

− кранівники;

− рятувальники гірничих і воднорятувальних станцій.

Тарифні ставки. Тарифи при страхуванні громадян від нещасних випадків, що сталися як під час виконання застрахованим своїх службових обов’язків, так і поза роботою, застосовуються залежно від групи ризику, до якої належить застрахований та виду страхування (повний страховий захист, чи захист лише на виробництві). Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 1,5 %.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхувальника — юридичної особи — може надаватися групова знижка обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих.

У разі страхування дітей віком до 16 років може застосовуватися спеціальний тариф. Коли йдеться про страхування туристів і осіб, котрі їх супроводжують, а також спортсменів, договори можуть укладатись на термін до 1 року з відповідними коригуваннями тарифу. Залежно від ступеня ризику застосовуються як підвищувальні, так і знижувальні коефіцієнти. Особливості укладання договору страхування громадян від нещасних випадків. Факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування і видається після сплати страхувальником страхового платежу шляхом безготівкових розрахунків — через бухгалтерію підприємства чи організації, з рахунку в установі банку або готівкою — до каси страховика або страховому агентові.

Якщо страхувальник — юридична особа, то оформлюється договір страхування відповідної форми у двох примірниках. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування, із зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. Один примірник договору зберігається у страхувальника, другий — у страховика. За згодою між страхувальником і страховиком страховий поліс може видаватись кожному за-страхованому.

Якщо страхувальник — фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика. Договір страхування укладається на обумовлений термін — в основному це — один рік, але термін може бути більшим або меншим. Страхувальникам, яким протягом дії договору страхування, укладеного на термін один рік, не проводилися виплати за страховими випадками, при укладанні нового договору на такий самий термін страховий платіж може зменшуватись. Така пільга стимулює безперервний страховий захист. Договір страхування набирає чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика або не раніше наступного дня після сплати платежу готівкою страховому агентові (інспекторові), і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в договорі страхування (страховому полісі) — як закінчення дії договору страхування.

Крім закінчення терміну дії договору його дія припиняється також у разі:

− виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

− несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

− виїзду застрахованого на постійне місце проживання за межі України;

− смерті застрахованого;

− ліквідації страховика — юридичної особи в порядку, установленому законодавством України;

− прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

− інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування. При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

Порядок проведення страхових виплат. Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв’язку зі страховим випадком подаються такі документи:

заява встановленої форми;

страхове свідоцтво (договір чи поліс);

свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті;

довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров’я застрахованої особи;

акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку;

паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу);

для спадкоємців — також свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою.

Термін виплати страхової суми обумовлюється правилами (умовами) страхування. В більшості це — шестиденний або семиденний строк.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

У разі травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку виплата проводиться у відсотковому відношенні відповідно до таблиці розмірів страхових виплат у зв’язку із страховими випадками. Страхова виплата в розмірі 100 %, відповідно до зазначеної таблиці, проводиться у деяких випадках при ушкодженні нервової системи, спинного мозку, очей, органів травлення, що призвело до тяжких наслідків та при ампутації верхньої кінцівки чи кисті або єдиної нижньої кінцівки.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхування; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

На таких же умовах здійснюється добровільне страхування від нещасних випадків дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів і військовослужбовців, але з урахуванням певних особливостей. Їх особливості полягають ось у чому. У разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів, застрахованими можуть бути діти віком від 6 до 17 років, а страхувальниками — як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від строку страхування. Може надаватись також знижка розміру страхового тарифу.

У разі страхування військовослужбовців застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа, котру призвано на строкову службу до Збройних сил України, інших військових формувань, що передбачені чинним законодавством України, а також фізична особа, яка навчається у військовому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України або у вищому навчальному закладі, який має військовий підрозділ. Також може бути застрахованою інша особа, яка входить до офіцерського складу Збройних сил України або інших військових формувань і проходить строкову службу чи понадстрокову або за контрактом. Розмір страхової ставки залежить від програми страхового захисту.

Останнім часом широкого застосування набуло добровільне страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання («асистанс»), чи надання іншої допомоги. Особливістю цього страхування є те, що укладені договори страхування можуть бути комплексними і діють за межами України та не розповсюджуються на країну постійного проживання застрахованого або країну, громадянином якої він є.

Найважливішим елементом страхування громадян, що виїжджають за межі України, є страхування невідкладної допомоги, де мова йде не просто про відшкодування збитку, а про надання послуги в формі негайної допомоги. Останнім часом до цього може залучатись і технічна допомога на дорогах при поломці автомобіля. Із цього можна дійти висновку, що страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, може здійснюватись у двох формах: компенсаційній або сервісній.

У першому випадку йдеться про те, що страхувальник самостійно оплачує медичні послуги, а при поверненні до своєї країни на підставі поданих документів отримує від страховика відшкодування витрат, включених до страхового покриття, що не завжди влаштовує страхувальника.

Саме тому більшого поширення набуло страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, у сервісній формі. Гарантом цієї форми страхового захисту громадян є можливість цілодобового зв’язку з оперативним центром і наявність у розпорядженні оперативного центру розгалуженої мережі постачальників послуг, які можуть забезпечити страхувальників повним комплексом послуг — від невідкладної допомоги та госпіталізації до повернення у свою країну. Звичайно, оперативні центри і постачальники послуг утримуються не кожною страховою компанією, а обмеженою кількістю вузькоспеціалізованих організацій — страхових або сервісних компаній. Стосунки, у тому числі й розподіл витрат між страховиком і компанією — організатором надання послуг, визначається на договірних умовах, де передбачається як оплата за надані послуги організатору, так і порядок оплати медичних послуг. Розмір страхової суми встановлюється в твердій валюті за згодою між страхувальником і страховиком. Розмір страхового внеску визначається за тарифними ставками страховика, які залежать від строку страхування, набору страхових випадків, географічної зони та страхової суми.

При страхуванні туристів можуть застосовуватись знижені тарифні ставки. Це обумовлюється меншим обсягом гарантій, що їм надаються.

Особливістю страхування власників кредитних карток є те, що застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа — власник пластикової банківської картки, незалежно від громадянства та віку, а розмір страхової суми та платежу залежить від типу картки. При цьому для власника кожної картки обумовлений певний набір страхових подій.

Різновидом добровільного страхування громадян від нещасних випадків, що виїжджають за кордон, є страхування на умовах «Річний поліс». Договір страхування укладається на один рік на необмежену кількість поїздок за кордон, але за умови, що кожна з поїздок триватиме не більш як один місяць, з визначенням певного розміру страхової суми на кожну поїздку.

Існує багато інших особливостей страхування громадян від нещасних випадків, але вони мають здебільшого місцевий (регіональний) характер і не набули широкого застосування.

Список використаної літератури

1. Адамчук Н.Г. Обзор страховых рынков ведущих стран Азии (на примере Китая и Японии) / Адамчук Н.Г, Юлдашев Р.Т. –М.: АНКИЛ, 2001.-116с.

2. Александрова Т.Г., Мещерякова О.В. Коммерческое страхование (справочник). -М: Институт новой экономики, 1996.-254 с.

3. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.-К.: ЦУЛ, 2002.-208с.

4. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент.-М.: Фиансы и статистика, 1996.- 192 с.

5. Балабанов И.Т. Страхование /Балабанов И.Т., Балабанов А.И.;.-СПб. и др. Питер, 2001.-250с.

6. Бирюков В. Банковское страхование - защита от различных видов преступлений // Україна -Бізнес.-1996.- №9.-7 берез.

7. Бігдаш В.Д. «Страхування»Навч. Посіб. Для студентів вищ.навч. зал. – К.: МАУП, 2006.-448с.

8. Бідний В.Г. Медичне страхування: [Посібник для фахівців в галузі упр. охорони здоровя, лікарів, студ. і аспірантів мед.вузів].- К.: За друга, 2000.- 134с.

9. Беккин Р.И. Страхование в мусульманськом праве: теорія и практика.-М.: „АНКИЛ”, 2001.- 147с.

10. Бондарев Б.В. Математические модели в страховании. -Донецк: „АПЕКС”, 2002.- 114с.

11. Бондаренко Л.Н. Страхование урожая: новые подходы к старой дискуссии // Финансы. -1997.- №5.- с. 43-47.

12. Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страхування.- Суми: Довкілля, 2001.-194с.

13. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику.-К: Деміург, 1996.-211с.

14. Веретенов А.А. Таможня и страхование: /Справ очник/ Веретенов А.А., Кузьминов Н.Н. –М.: Анки, 1999.-203с.

15. Воблый К.Т. Основы экономии страхования. - М.: Анкил, 1995.-228 с.

16. Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. -2-ге видання, виправлене. –Львів: «Новий Світ», 2005.-480с.

17. Галагуза Н.Ф. Страховые посредники. -М.: Учеб.- консультац.центр «Юринфор», 1998.-202с.

18. Галагуза Н.Ф. Реклама в страховании: ключ к успеху. -М.: Финансы, 1995.-132 с.

19. Гаманкова, Ольга Олексіївна. Ринок страхових послуг України: теорія, методологія, практика. / О.О. Гаманкова; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. закл. «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана» — К.: КНЕУ, 2009. — 283 с

20. Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник для студ. ВУЗов по курсу „Основы страхования”.-М.: Финансы и статистика, 1998.-299с.

21. Гвозденко А.А. Фінансово-экономические методы страхования: Уч. пособие дл студ. /Рос.междунар. академия туризма. -М.: Финансы и статистика, 1998.- 178с.

22. Гончар С. обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб //Галицькі контракти. -1996.- №14.

23. Государственное страхование в СССР: Учебник / Под ред. Л.И. Рейтмана.-М.: Финансы и статистика, 1989.-336 с.

24. Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління /НАН України. Рада по вивченню продукт. сил.України.- К.: ЗАТ „Нічлава”, 2001.-259с.

25. Ефимов С.Л. Энциклопедический словарь: Экономика и страхование.-М.:Церих -ПЭЛ, 1996.-528 с.

26. Ефимов С.Л. Организация управления страховой компанией: теория, практика и зарубежный опыт. М.: Российский юридический издательский дом, 1995.-147 с.

27. Ефимов С.Л. Морское страхование: Теорія и практика:.М.: РосКонсульт., 2001.- 442с.

28. Ефимов С.Л. Организация работы страховой компании: теория, практика, зарубежный опыт /информ.-консалтинг. Фирма «Антарекс ВЭК». – М., 1993.-93с.

29. Ефимов С.Л. Деловая практика страхового агента и брокера: Учебное пособие.-М.,1996.-146 с.

30. Журавлев Ю.М., Секерж И.Г. Страхование и перестрахование (Теория и практика).-М.: Анкил, 1993.-76 с.