Курсовая работа: Форвардні угоди

Курсовая работа: Форвардні угоди

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

Курсова робота

з дисципліни: «Цивільне право України»

на тему: «Форвардні угоди»

виконала: студентка 5 курсу

групи П-03-1

перевірила: к.ю.н., доцент

Мізіліна Л.Ю

Зміст

Вступ

Розділ 1 Сучасні концепції форвардного договору у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці

Розділ 2 .Правова природа та особливості форвардних біржових договорів

2.1 Правовий аналіз розвитку біржових договорів та місце форвардних договорів серед них

2.2 Поняття, суттєві ознаки та значення форвардних договорів        

2.3 Зміст форвардного договору та його особливості     

Розділ 3. Правове регулювання укладення форвардних біржових договорів

3.1 Особливості структури договірних зв’язків у форвардних договорах

3.2 Порядок укладення біржових форвардних договорів        

ВИСНОВКИ

Список літератури

Вступ

«Форвардний договір» – це поняття, яке широко застосовується у цивільному праві багатьох країн як правовий інститут, але в Україні, в силу економіко-політичних причин, воно майже було забутим. Розвиток суспільно-економічних відносин, відмова від адміністративно-командної системи економіки та впровадження ринкових відносин в Україні потребує докорінного реформування законодавства, яке визначає засади функціонування інститутів ринкової інфраструктури. Одним із елементів нової економічної системи є товарні біржі, які забезпечують функціонування оптового ринку сільськогосподарських, сировинних, паливно-мастильних та інших товарів.

З метою належного правового регулювання цивільних відносин, що виникають в зв’язку з укладенням на товарних біржах форвардних договорів, необхідно провести значну реформу біржового законодавства в Україні. Прийнятий 10 грудня 1991 року Закон України «Про товарну біржу» вперше в Україні визначив юридичну природу та врегулював процес укладення форвардних договорів. Однак застосування цього закону показало його неповноту та недосконалість через відсутність чіткого визначення поняття форвардного договору та учасників процесу укладення форвардних договорів, неврегульованість предмету цих договорів та особливостей місця укладення і т.д. Крім того, відсутність належної правової бази щодо регулювання правовідносин, які виникли в зв’язку з укладенням форвардних договорів, є однією з перешкод на шляху до створення в Україні мережі міжбіржової форвардної торгівлі та інтеграції українських товарних бірж у систему міжнародної міжбіржової торгівлі.

Ці обставини викликали потребу глибокого і детального вивчення проблем, пов’язаних із форвардними договорами, та підготовки на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України. Задля досягнення поставленої мети необхідно було врахувати як світовий досвід, так і національну специфіку, обумовлену, насамперед, особливостями сучасного економічного стану України.

Мета і задачі дослідження: Метою дослідження є науковий аналіз юридичної природи форвардних договорів, що укладаються на товарних біржах, аналіз проблеми виникнення та зміни цивільно-правових відносин при укладенні форвардних договорів, аналіз практики діяльності українських та зарубіжних товарних бірж щодо особливостей укладення форвардних договорів, висвітлення досвіду розв’язання в інших державах (Російській федерації, США, Німеччині) деяких проблем, пов’язаних з правовим регулюванням форвардних договорів.

У відповідності до вказаної мети для даного дослідження визначені наступні завдання:

-        проаналізувати стан розв’язання наукової проблеми щодо форвардних договорів, укладених на товарних біржах, у працях вітчизняних і зарубіжних юристів, економістів;

-        з’ясувати місце форвардних договорів у системі цивільно-правових договорів;

-        проаналізувати нормативно-правові акти України, які регулюють юридичну природу та порядок укладення біржових форвардних договорів;

-        проаналізувати функціонування і розвиток інституту форвардних біржових договорів в Україні та інших державах;

-        на основі узагальнення практики застосування законодавства України та діяльності товарних бірж України, наукових досліджень вчених-юристів зробити висновки і сформулювати зміни та доповнення до законодавства щодо правового регулювання юридичної природи та порядку укладення форвардних договорів.

Предметом дослідження є форвардний договір, що укладається на товарній біржі, як самостійний правовий інститут у системі цивільно-правових договорів.

Юридичну науку в галузі біржових договорів дорадянського періоду представляють такі визначні науковці того часу, як А.Ф.Волков, Ф.Х. Гольфстмен, В.А. Прокшинський, Ю.Д. Філіпов, Г.Ф. Шершеневич та інші. Але вони не розглядають форвардний договір як самостійний вид договору з притаманними йому особливостями предмету, змісту, порядку укладення. У цілому, визнаючи існування двох видів бірж - товарних і фондових, науковці зазначеного періоду не розглядали форвардні договори, укладені на цих біржах як різні правові категорії. Тому, можна констатувати відсутність у науці дорадянського періоду цілісної концепції про правову природу форвардного договору.

Впровадження в СРСР нової економічної політики, і в першу чергу, визнання приватної власності та відновлення торговельних традицій привернуло увагу науковців до проблем біржового товарного ринку та форвардних договорів. Але більшість дослідників періоду НЕПу (І.С. Бак, Р.Я. Полкав, Р.В. Рапопорт, К.Я. Шмідт та ін.) в силу об’єктивних умов розглядали форвардні договори з економічної точки зору. Це не знімає актуальності їх наукових висновків для юриспруденції, оскільки економічна суть форвардних договорів є загальновідомою, і належне законодавче регулювання економічних відносин потребує глибокого дослідження економічних явищ, пов’язаних з цими договорами.

Починаючи з 1937 року, коли уряд СРСР почав проводити політику на згортання НЕПу юридична наука під впливом політичних процесів, які на той час відбувалися, відкинула можливість існування інституту форвардного договору та товарних бірж у цілому, як елементів, що не притаманні соціалістичній системі економіки. В умовах націоналізації приватної власності існування та розвиток біржових інститутів й біржових договорів стало неможливим. Тому увага науковців зосереджена на вивченні процесу укладення форвардних договорів у іноземних країнах. На жаль, наукові дослідження вчених характеризуються не розробкою нових теорій (концепцій) про форвардні договори, а критикою економічної системи іноземних країн в цілому біржових інститутів зокрема.

Бурхливий розвиток у СРСР в кінці 80-х років товарних бірж знову привернув увагу науковців до проблем форвардних договорів. Важливий внесок у дослідження цього виду договорів зробили російські вчені І.В. Авіліна, О.М. Козирь, А.В. Биков, Р.В. Завидов, В.С. Мартем’янов, В.Н. Рясенцев, Т. Сойфер, Н.Б. Шеленкова та ін. Ними було розроблено основні ознаки форвардних договорів (предмет, сторони, порядок укладення).

В Україні дослідження товарних бірж та біржових договорів стали предметом дисертаційних робіт молодих українських вчених-юристів Б.О.Ткаченка та К.Б. Дудорової. Їхні дослідження порушують актуальні питання, пов’язані з форвардними договорами, але не розкривають особливості предмета та порядку укладення форвардних договорів, правової природи біржового посередництва на товарних біржах публічно-правової форми.

Значний інтерес становлять висновки сучасних науковців, які вивчають суть та значення форвардних договорів в інших галузях суспільних наук, насамперед у галузі економіки (І.А. Бланк, Т.П. Воєводська, І.Н. Герчікова, Б.Т. Златкіс, А.В. Зорянов, А.А. Іващенко, Е.В. Кузнецова, В.Д. Маневич, О.М. Сохацька, В.Я. Узун, А.В. Юрченко та ін.). У працях цих та інших авторів основну увагу акцентовано на економічних проблемах функціонування форвардного ринку в сфері біржової торгівлі, діяльності товарних бірж, процесу ціноутворення, які безпосередньо потребують нормативно-правового регулювання. Результати наукових пошуків у галузі економіки дуже часто надають нового поштовху та вказують нові шляхи для дослідження форвардних договорів у галузі права.

Що стосується форвардного контракту у сучасному зарубіжному законодавстві, то у Франції закон від 28 березня 1885 остаточно легалізував всі термінові угоди купівлі-продажу товарів і цінних паперів, включаючи державні. У 1898 р. Касаційний суд навіть заборонив учасникам термінових угод посилатися в своїх запереченнях на те, що ці угоди нібито прикривають угоди на різницю; судам ж, у свою чергу, було заборонено встановлювати дійсні наміри сторін. Закон від 28 березня 1885 тричі змінювався до заміни його законом від 2 липня 1996 Спочатку, в 1985 р., були визнані законними термінові угоди за відсотковими ставками; потім, у 1991 р., були узаконені термінові угоди за індексами та валюті ; і нарешті, 31 грудня 1993 з тексту закону була усунена посилання на постачання.

В даний час у Франції діє закон від 2 липня 1996 р. "Про модернізацію фінансової діяльності", що надає захист вимогам, що виникають із розрахункових форвардних договорів, якщо принаймні одна з сторін договору є виробником інвестиційних послуг, фінансовою установою або нерезидентом, що має подібний статус.

Область застосування даного закону пов'язана з концепцією інвестиційно-фінансової компанії. Така компанія здійснює комерційну діяльність на користь третіх осіб приймає, передає і виконує замовлення, веде операції з купівлі-продажу від свого імені і за свій рахунок, здійснює управління портфелями цінних паперів і вкладення в цінні папери, коли у цих видах діяльності використовуються такі фінансові інструменти :
 - цінні папери;

- часткові частини пайових інвестиційних фондів;

- інструменти грошового ринку, строкові контракти;

- форвардні контракти за відсотковими ставками, контракти за свопами і опціонам.

Ці види послуг називаються інвестиційними послугами.

Закон визначає, що будь-яка угода, укладена на території Франції за будь-яким фінансовим інструментом, прийнятому в якості такого на регульованому ринку, може бути укладена тільки офіційно визнаним учасником цього ринку. Недотримання цього правила тягне анулювання самої угоди. Закон передбачає ряд винятків із цього правила.

Що стосується форвардних угод, то під строковими фінансовими інструментами в цьому законі (ст. 3) розуміються:

- Форвардні контракти по всіх видах фінансових інструментів, біржових індексах, цінних паперів, валют, включаючи і інструменти, що тягнуть за собою оплату готівкою;

- Форвардні контракти за відсотковими ставками;

- Форвардні контракти в області валютного дилінгу;

- Форвардні контракти по всіх видах товарів і продуктів харчування;

- Опціонні контракти з купівлі та продажу похідних фінансових і будь яких інших інструментів термінового ринку.

При виникненні спору між сторонами і невиконанні зобов'язань однієї зі сторін за умовами форвардного контракту (ст. 46, п. 1 Закону) сторона несе відповідальність за недотримання і не може, посилаючись на ст. 1965 Цивільного кодексу, ухилитися від відповідальності, навіть якщо цей контракт зводиться до виплати простий різниці.

Згідно зі ст. 1965 ЦК Франції, закон не надає ніякого позову про стягнення боргу, який виник з парі, або про платіж парі. З часу вступу в силу закону 28 березня 1885 законними є всі термінові угоди з цінними паперами, хоча б результатом такої операції була тільки сплата різниці в біржовий курс цінного паперу. Відносно угод з іншими активами, перерахованими в законі про модернізацію фінансової діяльності, судова практика щодо питання про можливість надання судового захисту до прийняття цього закону була нестійкою.

У Великобританії суди, відмовляючи на протязі більше ста років у захист вимог, що виникли з розрахункових форвардів, намагалися тим не менше сформулювати конкретні умови, при яких угоди на різницю все-таки підлягали б захисту в судах. Проте тільки в 1986 р. був прийнятий закон про фінансові послуги, що надає операціях на різницю судовий захист за умови, що обидві або хоча б одна зі сторін робить цю операцію в якості підприємця з метою «забезпечення доходу або уникнення втрат». У відомій справі «City Index ltd. V. Leslie» (1991 р.) суддя лорд Дональдсон особливо підкреслив, що термін «забезпечення доходу» слід розуміти не як захист доходу, що купується за будь-яким іншим договором шляхом його хеджування (страхування), а просто як звичайне отримання доходу. Суддя Маккоуан в цьому ж вказав, що "забезпечення доходу" в сенсі закону 1986 про фінансові послуги - це не більше ніж просте отримання доходу будь-якої зі сторін. Власне кажучи, підприємницька діяльність взагалі полягає в отриманні доходу, і ні в чому більше (див., наприклад, п. 1 ст. 2 ГК РФ); тому очевидно, що з точки зору підприємницької діяльності різні законні способи одержання або збереження доходу нічим один від одного не відрізняються. Отже, у законодавця немає і не може бути необхідності ставити правовий захист підприємницьких договорів у залежність від того чи іншого законного способу отримання підприємцем свого доходу.

Цікаво, що Палата лордів в 1991 р. прийшла до висновку, що муніципальні освіти не можуть укладати розрахункові форвардні договори, оскільки розпоряджаються громадськими коштами, і тому не повинні брати на себе підвищені ризики.

У Німеччині закон про фондові біржі 1896 був доповнений у 1994 р. і тепер надає судовий захист термінових угод з цінними паперами, включаючи угоди на різницю, якщо ці угоди укладаються підприємцями під контролем біржового комітету. Якщо ж підприємцем є тільки одна сторона угоди, то угода захищається законом. У цьому випадку підприємець підпорядкований спеціальним банківського або біржового контролю і, крім того, зобов'язаний заздалегідь письмово попередити іншу сторону, яка не є підприємцем, про особливі ризики, пов'язані з форвардними угодами.

Одним із яскравих прикладів правового регулювання ігор і парі дає Німецьке цивільне уложення (ГГУ). У § 762 гол. 17 "Гра. Парі" ГГУ йдеться: «З гри або парі зобов'язання не виникає. Виконані на підставі гри або парі не може бути витребувано назад, тому що зобов'язання було відсутнє. Дані правила поширюються і на угоду, за якою сторона, що програла гру або парі , з метою сплати боргу візьме на себе зобов'язання щодо виграла сторони, зокрема здійснить визнання боргу».

Отже, ГГУ, прийняте понад 100 років тому, як і новий ЦК РФ, в цілому негативно відноситься до ігор і парі. Разом з тим у § 764 "Угода на різницю" встановлюється, що якщо договір, предметом якого є поставка товару або передача цінних паперів, укладається з тим, щоб різниця між узгодженої ціною та біржової або ринковою ціною в момент постачання була виплачена стороною, що програла виграла стороні , то такий договір розглядається як гра. Це правило застосовується також у разі, якщо намір сплати різниці існувало тільки у однієї сторони, проте інша сторона знала або повинна була знати про такий намір.

Зазначений параграф являє собою спеціальну норму, яка кваліфікує угоди на різницю як різновид гри.

Як бачимо, європейський законодавець обумовлює захист вимог, що виникають з розрахункових форвардів, спеціальним статусом їх учасників: по-перше, що передбачає їх професійну підготовленість до укладання такого роду угод, по-друге, що виключає можливе нанесення збитку державним інтересам і, по-третє, що забезпечує особливий контроль за їх діяльністю з боку влади, а за наявності "слабкою" сторони - ще й особливі гарантії її прав.

Це означає, що при вирішенні питання про надання судового захисту розрахунковим форвардам, як і у випадку надання судового захисту деяких видів ігор і власне парі, істотним для законодавця є не формально-догматична і навіть не загальна соціальна характеристика договору, а та роль, яку цей договір грає в конкретних обставинах.

Варто зауважити, що надання судового захисту РФК, нехай навіть з такою кількістю застережень, є безсумнівно серйозним кроком на шляху до спрощення господарського обороту і розвитку ринкових відносин. Оскільки європейський законодавець пішов по шляху надання судового захисту РФК, то, очевидно, була гостра потреба вирішення цієї нагальної проблеми, що вимагає чіткості щодо застосування права. Представляється корисним для російського законодавця врахувати досвід зарубіжних колег у розглядуваній сфері.

2.1 Правовий аналіз розвитку біржових договорів та місце форвардних договорів серед них

Правовий аналіз розвитку біржових договорів та місце форвардних договорів серед них розкриває суть і зміст біржових договорів, юридичні, економічні, історичні та інші фактори, які обумовлювали зміст та динаміку розвитку інституту біржових договорів, їх характерні риси, відмінні та спільні ознаки окремих видів.

В залежності від строків виконання договори поділяються на касові (спотові) і строкові (форвардні, ф’ючерсні та опціонні).

За своєю юридичною природою касовий договір є договором купівлі-продажу. Характерною ознакою касових договорів є негайне їх виконання. Поняття «негайне виконання» носить умовний характер. Це пов’язано з тим, що виконання договору відбувається поза біржею і на момент укладення договору товар, що становить його предмет, як правило, відсутній на біржі і знаходиться на складі продавця або транспортується на склад біржі. Строк виконання не перевищує, як правило, чотирнадцяти днів.

Форвардний договір – це договір купівлі-продажу біржового товару, згідно якого передача права власності на товар здійснюється у майбутньому. За своєю характеристикою форвардні договори дуже подібні до касових. У силу цього їх часто об’єднують в одну групу – договори з реальним товаром, тобто договори, за якими відбувається дійсна передача товару від покупця до продавця. Першою відмінною ознакою форвардного договору від касових є те, що форвардні договори передбачають більш тривалі строки виконання. Друга відмінна ознака полягає в тому, що в якості предмета форвардного договору може виступати як той товар, що перебуває у власності продавця, так і той, що фізично не існує, але до моменту виконання зобов’язання буде вироблений (створений) продавцем.

Ф’ючерсний договір – це письмове зобов’язання покупця придбати, а продавця здійснити передачу товару специфічної якості і кількості в передбаченому місці та часі в майбутньому. Особливою рисою ф’ючерсних договорів є те, що об’єктом договору виступає не біржовий товар, а стандартизований біржовий контракт, який передбачає майнове право сторони на одержання у власність в обумовлений термін чітко погодженої кількості товару встановленого стандарту. Метою укладення ф’ючерсних договорів є не купівля-продаж реального товару, а страхування сторін (хеджирування) від коливання цін на аналогічні товари. Характерною особливістю ф’ючерсних договорів є наявність двох способів виконання: шляхом передачі реального товару та шляхом укладення зворотного договору.

Отже, який же вигляд операції більш вигідний? Форвардні валютні контракти представляють собою просте і зручний засіб фіксації обмінного курсу при купівлі або продажу валюти в майбутньому. Ф'ючерси привабливі тим, що (при виплаті первинної знижки в якості комісійних брокеру і, при необхідності, варіаційної знижки за адміністративні витрати) дають можливість отримати вигода.

Одним з недоліків ф'ючерсів є так зване цінове спотворення, що є результатом діяльності дилерів, які не стягують комісійних з клієнтів, а займаються торгівлею за свій рахунок. Вони активно стежать за зміною цін і, завдяки інтуїції або везінню, ведуть свою діяльність на ринку так, що частково перехоплюють замовлення клієнтів. Дилери знають, в чиїх інтересах працює той чи інший член біржі, і безперервно стежать за ходом його торговельних операцій. Використовуючи необхідну інформацію, вони купують і продають велику кількість контрактів до того, як приходить замовлення від клієнта, тим самим сприяючи зміні ринкових цін. У той час як досвідчений брокер в інтересах свого клієнта намагається приховати свої наміри, трапляються випадки, коли дилери успішно передбачають майбутню угоду і намагаються змінити ціну, роблячи її невигідною для клієнта і витягуючи вигоду для себе.

Ф'ючерси мають деякі переваги над форвардними угодами. Одним з таких переваг є тимчасова гнучкість ф'ючерсного контракту. Не треба забувати, що ф'ючерсна позиція може бути закрита в будь-який момент, той час як зміна дати зарахування при форвардної угоди може відбутися лише за погодженням з банком і спричинити додаткові витрати.

Опціонні договори являють собою різновид строкових біржових договорів, суть яких полягає в тому, що одна сторона (яка заявила опціон), сплативши на користь іншої сторони вартість опціону (премії) набуває право вимагати від неї виконання зобов’язання або повністю відмовитися від нього. В договорі зазначаються альтернативні способи виконання і платник премії в строк, вказаний в договорі, обирає спосіб, який йому найвигідніший. Істотною умовою цих договорів, крім строку виконання, є й строк, в який платник премії повинен повідомити контрагента про спосіб виконання договору. Автор обґрунтовує відмінність премії у опціонних договорах від забезпечення у форвардних договорах.

Тепер звернемося до характеристики опціонів і форвардних контрактів

Поняття, суттєві ознаки та значення форвардних договорів містить характеристику юридичної природи форвардних договорів.

Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д.

Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати — short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий характер за домовленістю сторін.

Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами.

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою.

Умови форвардного контракту:

— валютний курс фіксується на момент укладення форвардн