Реферат: Грошово-кредитна система Великобританії

Реферат: Грошово-кредитна система Великобританії

Пошукова робота:

Грошово-кредитна система Великобританії

Зміст

Розвиток грошової системи

Банківська система країни

Спеціальні фінансово-кредитні інститути

Список використаної літератури

Розвиток грошової системи

Фунт стерлінгів використовувався на Британських островах задовго до виникнення там централізованої держави (IX—X ст.). Назва цієї грошової одиниці відображає її початковий ваговий вміст: з одного фунта срібла карбували 240 пенсів, які називали ще "стерлінгами".

Із середини XIV ст. в обігу з'явилися золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм. Англія раніше, ніж інші держави, перейшла до золотого монометалізму: фактично — наприкінці XVIII ст., юридично — у 1816 р. До Першої світової війни емісія банкнот Банком Англії регулювалась актом Р. Піля (з 1844 p.). Згідно з актом банкноти повинні були 100-відсотково забезпечуватися золотом.

Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914 р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. Маса грошей в обігу в 1913—1918 pp. збільшилася з 35 млн до 399 млн ф. ст.; у 1920 р. вона досягла 555 млн ф. ст. У зв'язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику "дорогих" грошей. Це відповідало інтересам фінансової олігархії, яка, отримуючи великі прибутки від капіталовкладень за кордоном, була зацікавлена у збереженні високої купівельної спроможності фунта стерлінгів. Дефляціина політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, у той час як у Німеччині і Франції вирувала інфляція, а з другого — загостренню економічної кризи 1920—1921 pp., посиленню безробіття, зниженню заробітної плати.

Грошова реформа у 1925— 1928 pp. мала на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень 1925 p., коли Великобританія встановила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом за рахунок запровадження золотозливкового стандарту. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало "дешевих" грошей. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму.

Світова економічна криза у 1929—1933 pp. послабила позиції Великобританії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. 21 вересня 1931 р. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при скарбниці в 1923 р. для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів.

Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування.

Сучасна інфляція — результат суперечностей суспільного відтворення і структурних диспропорцій в англійській економіці.

Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витрати, які фінансуються за рахунок позик. У березні 1986 р. тільки заборгованість уряду досягла 167,5 млрд ф. ст., або 47 % внутрішнього національного продукту (ВНП) держави. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80—90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у деяких інших промислово розвинених країнах. Це ми бачимо з показників коефіцієнта монетизації у 1990—1995 pp. (табл. 26).

У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати

Таблиця 26

 Коефіцієнт монетизації у Великобританії

уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. Загальна сума готівки у 1999 р. підтримується на рівні 24 млрд ф. ст. У зв'язку з надходженням в обіг фальшивих грошей номіналом 20 ф. ст. Банк Англії ухвалив рішення про емісію банкнот цього номіналу на суму 10 млрд ф. ст. і повну поступову заміну купюр старого зразка до 2003 р. Нова купюра має спеціальний захист, що дасть можливість з більшою впевненістю встановити справжність купюри та убезпечитися від підробки. У 1998 р. в обіг запроваджено банкноти нового зразка на суму 349 млн ф. ст.

Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи, які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів.

Першу повоєнну девальвацію англійської валюти на 30,5 % було проведено у вересні 1949 p.; її золотий вміст знизився з 3,58 до 2,488 г, а офіційний курс до долара США — з 4,03 до 2,80 дол. за 1 ф. ст. Цьому заходу передувала невдала спроба скасувати обмін фунта стерлінгів на долари за поточними операціями у серпні 1947 р. У результаті через 35 днів після скасування обміну валютні резерви були вичерпані, різко збільшився дефіцит торгового балансу, довіру до фунта стерлінгів було підірвано і в 1947—1948 pp. інфляція посилилася. Девальвація не вирішила валютних проблем Великобританії. Валютна криза повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961, 1964, 1965 р.

У листопаді 1966 р. проведено девальвацію на 14,3 % і золотий вміст англійської валюти знижено до 2,13 г, а курс до долара — до 2,40. Вплив цих заходів на платіжний баланс позначився через півтора року — у 1969—1971 pp. Великобританія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Завдяки цьому у грудні 1971 р. при масовому перегляді розвиненими країнами валютних курсів фунт стерлінгів щодо долара фактично було ревальвовано на 1,57 % і встановлено на рівні 2,60571 дол. Проте стабілізація фунта стерлінгів виявилася нетривкою.

Короткочасний економічний підйом у 1972 р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 р. запровадив режим плаваючого курсу. До кінця року курс фунта стерлінгів знизився на 10 % порівняно з груднем 1971 p., до кінця 1973 р. — на 17, у 1974 р. — на 18, у 1975 р. — на 27, у 1976 р. — на 40 %.

Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв'язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу "нафтовалюти", привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 р. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. Завдяки припливу короткострокових іноземних капіталів курс фунта стерлінгів у 1981 р. підвищився до рівня 1971 р. — 2,40 дол. У жовтні 1979 р. вперше з 1931 р. було скасовано всі валютні обмеження.

Проте поліпшення позицій фунта стерлінгів не було тривалим. Відставання Великобританії за темпами економічного розвитку, підвищенням продуктивності праці, структурними перетвореннями в ці роки посилилося.

Через це у 1981 р. незважаючи на великий актив платіжного балансу почався відплив капіталу з Великобританії. Тенденція до зниження курсу англійської валюти досягла кульмінації на початку 1985 р. (1 ф. ст. = 1,09 дол.). Згодом фунт стерлінгів дещо закріпив свої позиції стосовно долара (1,50—1,60 дол.), проте його позиції щодо інших провідних валют слабшали. Середньозважений курс фунта стерлінгів у 1981 — 1986 pp. знизився більш як на ЗО %.

Нині валютний курс регулюють за рахунок політики процентних ставок (через операції Банку Англії на грошовому ринку) і валютної інтервенції (в обмежених масштабах) з метою зменшення коливань курсу.

У 90-х роках Великобританія не тільки досить швидко відновила економічний потенціал, а й по праву посіла одне з чільних місць у своєму співтоваристві. Винятково високий рівень життя у цій державі гідний наслідування. Економічне піднесення у Великобританії відбува-

лося завдяки прогресивному та індустріально орієнтованому керівництву, дисциплінованій робочій силі та державній політиці, яка надавала повну свободу дій та всіляко стимулювала ініціативу. З 1990 по 1996 р. швидкими темпами збільшувався експорт.

Великобританія помітно підвищила конкурентоспроможність (табл. 28).

Розвиток експорту у Великобританії млрд дол.

Матеріальну основу стабільності курсу фунта стерлінгів у 90-х роках становить міжнародний рух прямих іноземних інвестицій та глобалізація підприємницької діяльності.

Рейтинг країн за рівнем міжнародної конкурентоспроможності

У 90-х роках розгортається "друга хвиля" приватизації в Європі. Зокрема, у 1993—1996 pp. тільки в чотирьох країнах (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) загальна вартість приватизованих підприємств

Прямі іноземні інвестиції у Великобританію млрд дол.

становила 106 млрд дол. Це також позначилось на обсягах прямих іноземних інвестицій на душу населення. Вони збільшилися з 1129,2 дол. у 1986 р. до 4119,5 дол. у 1995 р. (у США відповідно з 774,1 до 1934,8 дол.). Економічні показники Великобританії станом на 1994 р. наведено у табл. ЗО.

Особливість Великобританії полягає в тому, що серед економічно розвинених країн вона посідає за наведеними в табл. ЗО показниками 5—4 місце. Країна мала золотий запас 736 т у 1990 р. і 716 т

Економічні показники Великобританії (станом на 1994 р.)

Отже, у 90-х роках під впливом розвитку світової інфляції панувала тенденція до зниження валютного курсу фунта стерлінгів. Його курс щодо СПЗ у 1995 р. знизився на 80 % від рівня 1985 р. (долар США відповідно знизився до 74 %). Проте до 1997 р. позиції фунта стерлінгів зміцніли і він подорожчав на 16 % (долар США — на 7 %).

Нині англійський фунт стерлінгів є однією з п'яти найважливіших валют, які вільно конвертуються у міжнародних фінансових операціях. На 90-ті роки узгоджено його частку, або вагу, серед компонентів стандартного кошика валют, які визначають вартість СПЗ, — 11 % (долар США — 40 %). У 1996 р. Великобританія додержувалася параметрів, встановлених у Маастрихті для країн ЄВС.

Критерії конвергенції Великобританії для Європейського валютного союзу у 1996 р.

Банківська система країни

Кредитна система Великобританії внаслідок особливостей економічної та історичної еволюції країни є однією з найрозвиненіших у світі. Вона вирізняється високою спеціалізацією кредитних інститутів. Основні її ланки — Банк Англії, комерційні банки, спеціальні ФКІ. Юридичного розмежування функцій між кредитними інститутами здебільшого немає, а традиційні бар'єри в останні роки поступово розмиваються. У результаті існує тенденція до універсалізації кредитних інститутів.

Основні ФКІ Великобританії станом на середину 90-х років.

Банк Англії не залежить від уряду. Строк повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду (це сприяє незалежності банку).

• є банком для комерційних банків;

• є банком уряду, через нього проходять усі державні доходи і витрати;

• здійснює емісію банкнот;

• обслуговує позикові операції держави;

• здійснює валютні операції та контролює їх, від імені скарбниці керує офіційними золотовалютними резервами країни;

• здійснює нагляд за кредитними установами, валютними і кредитними ринками;

• консультує уряд з питань грошово-кредитної політики та її здійснення (переважно за допомогою купівлі-продажу комерційних векселів, цінних паперів; в окремих випадках виступає у ролі "кредитора останньої інстанції" банківської системи).

Взаємовідносини Банку Англії з Парламентом і урядом аналогічні тим, які існують у країнах Західної Європи, зокрема у Німеччині та Франції.

В умовах ринкової економіки важливою формою контролю за діяльністю центрального банку є зовнішній і внутрішній аудит. У Великобританії та країнах з розвиненими ринковими відносинами він відіграє важливу роль у системі перевірок центрального банку. Досвідом Банку Англії може скористатись Україна, формуючи вітчизняну систему аудиту НБУ.

Організаційно внутрішній аудит Банку Англії — це особливий структурний підрозділ — департамент аудиту. Директор департаменту (головний внутрішній аудитор) підпорядковується безпосередньо створеному з членів Ради директорів підкомітету з питань аудиту та самій Раді. У такий спосіб підкреслено незалежність аудиторської служби.

Внутрішні аудитори Банку Англії підтримують добрі взаємини із зовнішніми аудиторами, вільно обмінюються інформацією. Завдяки цьому:

• можна запозичити найоптимальнішу систему, бо колеги мають досвід роботи з системами внутрішнього аудиту інших клієнтів;

• зовнішні аудитори спроможні якісно оцінити систему внутрішнього аудиту Банку Англії;

• вони здешевлюють зовнішній аудит, послуговуючись підсумками діяльності служби внутрішнього аудиту Банку Англії.

Підставою для такої співпраці є узгоджена сторонами офіційна пам'ятна записка про оптимальне розмежування функцій та обов'язків. У Банку Англії аудитори проводять такі перевірки:

• фінансові;

• комп'ютерної мережі;

• ефективності витрачання коштів.

Аудитори не заглиблюються детально у справи перевірених підрозділів, їх увагу привертають лише порушення, які можуть призвести до глобальних негативних наслідків.

Щоб досягти позитивних результатів роботи, аудитори акцентують увагу на таких моментах:

• ретельне планування;

• розуміння системи, що перевіряється;

• оптимальна оцінка ризиків і механізмів управління;

• забезпечення зв'язку;

• докладна інформація.

У департаменті аудиту Банку Англії перевагу надають комплексному підходу у доборі кадрів (аудиторами стають і сторонні спеціалісти, і співробітники підрозділів банку). Працівники виконують функціональні обов'язки за індивідуальним Положенням про посаду. Аудитори повинні бути ініціативними і старанними, наполегливо доводити дослідження до логічного завершення, бути тактовними, дипломатично виходити з нелегких ситуацій, вміти аналізувати стан справ і чітко формулювати висновки, а також орієнтуватися у системах, що перевіряються.

Подана аудиторами інформація є підставою для прийняття Радою директорів Банку Англії оптимальних управлінських рішень щодо вдосконалення принципів функціонування банку.

Банк Англії бореться з ризиками високого рівня (втрата грошей або репутації) і вторинними ризиками, до яких належать такі:

• обман (призведе до порушення законодавства);

• помилка (спричинить відплив інформації з банку);

• крадіжка (втрата нерухомості);

• неправильне рішення (може призвести до неплатоспроможності банку);

• помилкове стратегічне планування (спричинить недостатню ін-формованість керівництва банку);

• неефективне забезпечення комп'ютерних систем.

Щоб управляти цими ризиками, Банк Англії вживає певних заходів контролю.

За працівниками банку:

• наявність достатнього досвіду;

• адекватна підготовка.

За станом роботи з документами:

• наявність двох підписів для переказування коштів;

• перевірка підсумкових показників для підтвердження точності цифр.

За виконанням угод:

• розмежування здійснення угод та виконання розрахунків;

• перевірка лімітів угод;

• контролювання інструкцій щодо розрахунків (аж до запису телефонних розмов дилерів).

За цінностями:

• подвійний нагляд за доступом у сховища, де зберігаються цінності (два ключі є у різних працівників);

• розмежування зберігання цінностей та їх обліку;

• систематичні підрахунки і звірки;

• обладнання сховищ відеоапаратурою. За комп'ютерами:

• дублювання інформації на випадок її втрати у центральному комп'ютері;

• використання паролів для доступу до системи комп'ютерів і програмного забезпечення;

• забезпечення комп'ютерних систем технічною документацією, що дає змогу терміново знайти будь-які неточності;

• використання мереж із шифрованими засобами для зменшення ризику небажаного проникнення в них.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни.

У 1979 р. створено Раду захисту депозитів Банку Англії, яка гарантувала 75 % компенсації за вкладом не більше 10000 ф. ст. (тобто за вкладом 8000 ф. ст. компенсація становила 6000 ф. ст., а за вкладом 25000 ф. ст. — тільки 7500 ф. ст.). У 1987 р. сума вкладу, за яким гарантувалося 75 % компенсації, становила 15000 ф. ст. У 1999 р. Рада захисту депозитів гарантувала 90 % компенсації Банком Англії вкладів, що не перевищують 20000 ф. ст. (табл. 33).

Показники, що характеризують процес страхування депозитів приватних осіб у різних країнах

Банк Англії постійно зменшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків і здійснює грошово-кредитну політику без обов'язкового резервування. Невелика норма обов'язкового резервування (0,35 %) застосовується для забезпечення доходу для Банку Англії.

Норми обов'язкового резервування Банку Англії

В умовах поступової відмови від обов'язкового резервування Банк Англії спрямовує зусилля на управління зміною процентних ставок. Цього досягають за допомогою операцій на відкритому ринку.

Банківські установи Великобританії виконують також встановлені чинним законодавством загальні звітні процедури. Банк Англії отримує звіти аудиторів та ревізорів згідно з інструкцією для ревізорів (1994 р.) до закону про банки, прийнятого у 1987 р.

Згідно з інструкцією № 3 до Положення про координацію банківської системи, виданою у 1992 р. (друга директива Ради Європи), Банк Англії має право вимагати звіти за бухгалтерськими записами та системами внутрішнього контролю від усіх банків.

У зв'язку з глобалізацією банківської справи різко розширився спектр пов'язаних з цим ризиків, тому Банк Англії, враховуючи призначення капіталу комерційних банків згладжувати наслідки непередбачуваних втрат, встановив мінімальний стандарт капітальної достатності — 8 %, виважений за ризиком активів банку (Risk Asset Ratio — коефіцієнт ризику активів). (Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду встановлено стандарт капітальної достатності 8 %, проте у Німеччині він дорівнює 5,56, у Росії та Україні — 8 %.) Для оцінки рівня достатності капіталу Банк Англії використовує термін "капітальна база", запозичений у Базельського комітету. База складається з двох ярусів (табл. 35).

Таблиця 35

 Приклад розрахунку капітальної бази Банком Англії

Серцевинний капітал визначається основною частиною власних коштів. До нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції, некумулятивні безстрокові привілейовані акції (у тому числі кумулятивні привілейовані акції) та оголошені резерви. На відміну від прихованих оголошені резерви формуються з чистого прибутку після сплати податків.

Додатковий капітал має такі елементи:

• неоголошені прибутки поточного року;

• загальні банківські резерви для покриття сумнівних кредитних вимог, що створюються під можливі збитки у майбутньому, але неідентифіковані на певний момент;

• субординований строковий борг, який містить звичайні необгрунтовані інструменти позиченого капіталу банку з мінімальним початковим строком погашення понад 5 років, які можуть бути погашені за рахунок резервів банку;

• загальний припустимий субординований строковий борг (під ним розуміють складові капіталу, що мають фіксовані строки, які неможливо використовувати для покриття збитків, крім ліквідації) — це інструменти, які поєднують ознаки капіталу і боргу.

Для розрахунку капітальної бази Банк Англії використовує такі обов'язкові нормативи:

• не менше 50 % капітальної бази банку має становити ярус І (у нашому прикладі норматив виконується);

• субординований строковий борг не може перевищувати 50 % ярусу І (у нашому прикладі це 72 • 100 % / 108 = 66,67 %). Тобто норматив не виконується, бо припустимий субординований строковий борг становить 108 • 50 % / 100 % = 54, а його фактична сума дорівнює 72 млн ф. ст.;

• загальні резерви не можуть перевищувати 1,5 % виважених за ризиком активів банку.

Таке визначення капіталу банків Банк Англії використовує з грудня 1990 р. Потрібно зазначити, що рівень загальних резервів (1,5 %) цілком відповідає положенням Базельського комітету з банківського регулювання і нагляду, членом якого є Великобританія.

Комерційні банки. Види комерційних банків наведено у табл. 36. Найменування "банк" згідно із законом про банківську діяльність 1987 р. залишається за банками, що мають капітал, який перевищує 5 млн ф. ст., або за банками, зареєстрованими за кордоном.

Види комерційних банків

Дані за 1996 p.

Основу англійської банківської системи становлять клірингові банки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кор-

доном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).

Із середини 80-х років унаслідок лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо-банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні клірингових банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.

Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо у 1989 р. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 р. — 19537. Проте незважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 р.

Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:

• виокремлені відділення більш традиційні;

• частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;

• поєднання банківських і страхових фірм менш типове. Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на

грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузько-спеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.

Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків

полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.

Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association. Найбільші торгові банки у 90-х роках стали банками універсального зразка.

Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідні-ша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи (на 1989 p.).

У 1996 р. у Лондоні було зосереджено найбільші інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).

British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

Спеціальні фінансово-кредитні інститути

Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні продажу з розстрочкою платежу, споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Основне джерело ресурсів цих установ — короткострокові

депозити (строком від 3 до 6 міс.) промислових торгових фірм, банків і населення. Вага фінансових домів у загальному обсязі кредитних операцій невелика. Багато з них втратили самостійність і контролюються депозитними або торговими банками. Останнім часом фінансові доми активно займаються лізинговими операціями і кредитними картками.

До ощадних інститутів традиційно належали довірчо-ощадні банки, будівельні товариства і Національний ощадний банк. Основне джерело їх ресурсів — невеликі вклади населення. Довірчо-ощадні банки в минулому здебільшого відігравали роль місцевих ощадних кас. Пізніше вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установ, але їх правовий статус залишався невизначеним. Наприкінці 1986 р. вони перетворилися на єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, який за масштабами діяльності і капіталом поступається лише "великій четвірці" (див. табл. 36) і виконує всі основні операції комерційних банків.

Національний ощадний банк (у минулому поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, кількість яких перевищує 20 тис. Банк провадить два види рахунків — звичайні та інвестиційні (за останніми процент вищий, але одержати вклади можна з попередженням за місяць). Усі кошти банк інвестує у державні цінні папери.

Будівельні товариства існують понад 200 років, нині вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їх сумарні активи в 90-х роках подвоїлись і можуть зрівнятися за їх величиною з провідними депозитними банками. Серед будівельних товариств триває процес централізації, але вони залишаються кооперативними інститутами. Ресурси будівельних товариств ідуть переважно на довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків (квартир) і вкладаються в цінні папери. Останніми роками товариства почали займатися багатьма банківськими операціями, торгівлею нерухомості. У 1987 р. два найбагатші будівельні товариства стали членами банківської клірингової системи.

Національний жиробанк — державне підприємство, створене в 1968 р. для розрахунків через поштові відділення. В цій ролі він є конкурентом системи чекового клірингу, характерного для комерційних банків.

Страхові компанії пенсійні фонди спрямовують акумульований позиковий капітал у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною стосовно їх професійної спеціалізації — страхових справ і приватного пенсійного забезпечення. Сумарні

активи страхових компаній і пенсійних фондів у 1986 р. становили 160 млрд ф. ст. Мобілізовані ними кошти вкладаються в операції на строк до 20—25 років (переважно в акції — частка пенсійних фондів у 1995 р. становила 64 %, інші цінні папери — 16,6 та нерухоме майно — 9,2 %). Англійські страхові компанії належать до найбагатших у світі.

Проте страховий ринок Великобританії залишається найконсерва-тивнішим. Тут існує організація страхових синдикатів, які були і є світовими лідерами у страхуванні банківських ризиків.

Члени корпорації — приватні особи, які несуть необмежену відповідальність за свої ризики, називаються андеррайтерами, або "людьми з іменами", тобто людьми з достатком, який дає їм змогу займатися страховою діяльністю. Отже, саме андеррайтери у Великобританії підстраховують підприємців, розплачуючись власним добробутом за взяті зобов'язання щодо відшкодування втрат.

Андеррайтери об'єднуються у синдикати, кожен з яких має щонайменше одного професіонала, уповноваженого брати на страхування ризики від імені членів синдикату.

Кожен андеррайтер, у свою чергу, має кілька довірених брокерів, які власне й займаються пошуком клієнтів для страхування. Андеррайтер аналізує пропозиції брокерів і вирішує, чи страхувати запропоновані ризики. У цьому полягає одна з особливостей такого страхового ринку: на нього неможливо вийти без брокера.

Світовим лідером у страхуванні була і є корпорація Lloyd's. До 80-х років корпорація контролювала половину світового ринку страхування. Нині ситуація змінилася, а страхова місткість корпорації зменшилася на 19 % (1996 p.).

Сьогодні мінімальний страховий внесок для андеррайтера становить 300 тис. дол. США вільного капіталу. Раніше такий внесок гарантував би прибуток у розмірі до 20 %. Нині він значно менший.

Інвестиційні трасты займаються виключно операціями з цінними паперами. Через емісію акцій і облігацій вони залучають капітал, який вкладають у цінні папери інших компаній. При зниженні курсу цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів, збитків і банкрутують.

Довірчі пайові фонди за спеціалізацією подібні до інвестиційних трастів, вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але оскільки пайовик будь-коли може продати свій пай

провідній компанії, то капітал цих фондів змінюється: він залежить від переважаючого характеру операцій — продажу чи купівлі паїв. Структура активів фондів подібна до структури активів інвестиційних трастів: близько 80 % становлять акції приватних компаній.

Фінансові корпораціїСпеціалізуються на кредитуванні приватних фірм, які не мають доступу до звичайних джерел позикового капіталу. Держава надає фінансову допомогу таким корпораціям або виступає в ролі гаранта.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.  Анулова Г. Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран. — М.: Финансы и статистика, 1992.

2.  Банковское дело: Справ, пособие / Под ред. Ю. А. Бабичева. — М.: Экономика, 1992.

3.  Банковское дело: Учеб. пособие / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кролевецкой. — СПб.: Изд-во УЭФ, 1992. — Ч. 1, 2.

4.  Буката В. Финансово-кредитный механизм и банковские операции. — М.: Финансы, 1991.

5.  Бухвальд Б. Техника банковского дела. — М.: Финансы, 1993.

6.  Валовая Т. Европейская валютная система. — М.: Финансы и статистика, 1986.

7.  Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — К.: Вища шк., 1995.

8.  Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: ОНБИ "Либра", 1993.

9.  Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996.

10.  Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 1992.

11.  Мишкін Ф. С, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

12.  Общая теория денег и кредита / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

13.  Финансы. Денежное обращение. Кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: Финансы, "ЮНИТИ", 1997.