Реферат: Призначення, будова, таврування, фарбування, маркування боєприпасів та гранат і порядок їх зберігання у військовій частині

Реферат: Призначення, будова, таврування, фарбування, маркування боєприпасів та гранат і порядок їх зберігання у військовій частині

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ОРДЕНА ЛЕНІНА ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

РЕФЕРАТ

Тема : Призначення, будова, таврування, фарбування, маркування боєприпасів та гранат і порядок їх зберігання у військовій частині

Виконав: к-т Луцанич

Перевірив: п/п-к Галкін

ОДЕСА-2004

ЗМІСТ

1. Загальні відомості про боєприпаси

2. Снаряди

2.1 Історична довідка про виникнення снарядів

2.2 Призначення та види снарядів

2.3 Конструкція снарядів

3. Гранати

3.1 Історична довідка про виникнення гранат

3.2 Призначення та будова гранат

4. Таврування, фарбування та маркування боєприпасів

5. Зберігання боєприпасів у військах.

Література

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БОЄПРИПАСИ

Боєприпасами називають предмети озброєння, призначені для ураження живої сили, бойової техніки,і оборонних споруд противника.

До боєприпасів відносяться :

артилерійські та мінометні снаряди;

реактивні снаряди;

авіаційні бомби. Торпеди;

патрони стрілецького озброєння;

різні гранати;

Артилерійським (мінометним)називається боєприпаси, який призначений для стрільби з артилерійської гармати (міномету).

Артилерійський постріл складається з двох частин – снаряда та бойового заряду.

Найбільш складний по будові постріл об’єднує в собі наступні елементи:

снаряд;

підривник;

кидаючий заряд;

гільзу або картуз;

засіб підпалу.

Для більшості артилерійських пострілів всі ці елементи повністю обов’язкові і тільки для деяких із них може бути без окремих елементів, наприклад, постріл із суцільним бронебійним сердечником немає підривника.

2. СНАРЯДИ

2.1 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ВИНИКНЕННЯ СНАРЯДІВ

Історія боєприпасів тісно пов'язана з появою та розвитком вогнестрільної артилерії. Перше згадування про бойове використання артилерії на Московській Русі відноситься до 1382 року. Коли при відбиття набігу на Москву орд хана Тахтамиша були використані гармати та тюфяки.

Спочатку в якості боєприпасів використовувалися кам’яні ядра. Потім на ряді з ними широко використовувалась картеч. Вона була призначена для ураження живої сили противника. Потім були виготовлені чавунні ядра. Ці ядра були достатньо тяжкими, щоб забезпечити високу далекобійність, добру кучність та велику ударну силу при зустрічі з перешкодою. Але, не дивлячись на, те вони мали досить просту процедуру виготовлення та деякі високі бойові якості, яких кам’яні ядра не мали. Також при появі чавунних ядер кам’яна картеч почала витіснятися чавунною або свинцевими кулями сферичної форми.

У другій половині ХVІ ст. на озброєнні з’явилися розривні снаряди, які складалися з товстостінної оболонки шарової форми з отвором для трубки та розривного заряду. Зразу за розривними снарядами з’явилась гранатна картеч, у якої замість куль були гранати не великого калібру. При пострілі руйнувалася оболонка й гранати розліталися. А потім розривалися та поражали ціль осколками.

В XVIII ст. були винайдені запалювальні та освітлювальні снаряди. Із середини XVIII почали використовувати унітарні боєприпаси.

В 1877 році В.С. Барановський розробив 2,5-дюймову швидкострільну гармату і постріли патронного заряджання. А прийняття на озброєння гармат із сталевим стволом викликало за собою створення на снарядах ведучого пристрою: мідного пояска та центруючого потовщення. До початку 1890 року розривні снаряди крупних калібрів стали виготовляти з піроксиліну. Приведення в дію піроксилінових розривних снарядів не потребувало складних детонуючих пристроїв,без яких підрив снарядів, створених на основі вологого піроксилина, не можливий. Указана обставина дала поштовх до переходу від ударних трубок до ударних підривників - спочатку до головних, потім до донних. Але ця вибухова речовина була дуже чуттєвою до механічних діям.

Потім, з 1906-1909 років, снаряди почали споряджати тротилом, що витіснило пікринову кислоту навіть із виготовлення підривників.

2.2 ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ СНАРЯДІВ

Снаряди призначені для знищення , руйнування та іншого впливу на живу силу, бойову техніку й оборонних споруд противника.

Артилерійським снарядом називається елемент артпостріла, призначений для польоту до цілі, її поразки. Для того щоб політ до цілі був стійкий повздовжня вісь снаряда повинна бути касательно до траєкторії польоту центру мас снаряда та залишатися у площині стрільби. Це забезпечується шляхом стабілізації снаряда.

В сучасність снаряди класифікують по призначенню, по швидкості, по відношенню до калібру гармати, по методу надання початкової швидкості, по типу стабілізації і по зовнішньому обрисі.

По призначенню розрізняють наступні види снарядів:

основного призначення

спеціального призначення

допоміжного призначення

Снарядами основного призначення називають снаряди, що призначені для ураження цілей (фугасні, осколкові, бронебійні, кумулятивні та інші). Постріли із снарядами основного призначення включаються до боєкомплекту гармат.

Снаряди спеціального призначення – це снаряди, призначені для виконання завдань, що сприяють ураженню цілей, або створення перешкод діям противника. До них відносяться запалювальні, димові, пристрілочні та агітаційні снаряди. Ці снаряди до комплекту гармат не входять.

Снаряди допоміжного призначення призначені для випробних і учбово-бойових стрільб, вивчення устрою снарядів основного та спеціального призначення та обучення особового складу поводження з ними.

По відношенню до калібру гармати снаряди діляться на каліберні, підкаліберні та надкаліберні.

По способу надання швидкості: активні, реактивні та активно-реактивні.

Активним снарядам початкова швидкість надається за рахунок енергії заряду, що знаходиться у стволі.

Реактивним снарядам необхідну швидкість надається за рахунок реактивної сили, що створюється газами.

Активно-реактивні снаряди початкову швидкість отримують за рахунок вишибного заряду, а потім розганяються реактивною силою.

По способу стабілізації діляться: обертаючі та оперені.

Обертаючі снаряди – стабілізуються за рахунок обертання відносно повздовжньої осі. Оперені снаряди стабілізують за допомогою стабілізаторів. Наявність у снаряда стабілізаторів забезпечує у снаряда аеродинамічну стійкість.

По зовнішньому виду снаряди діляться на дальнобійні та недальнобійні.

Далекобійні мають подовжену головну частину, вони характеризуються високою швидкістю, а форма забезпечує малий опір повітря. Недалекобійні снаряди мають коротку головну частину. Їх як правило використовують у великокаліберній артилерії, або, де швидкість немає великого значення. У порівняні з далекобійними снарядами вони мають більш велике ураження цілі.

2.3 КОНСТРУКЦІЯ СНАРЯДІВ

У загальному випадку артилерійський снаряд складається з наступних частин:

корпуса;

спорядження , відповідного до призначення;

підривника;

додаткових елементів.

Будова деяких снарядів замітно відрізняється від указаного по своєму складу, наприклад, деякі бронебійні снаряди не мають спорядження, значить і підривника, але можуть мати додаткові елементи – трасер та стабілізуючий пристрій.

Корпус снаряда – основна несуча частина або поражаюча деталь снаряда, призначена для ураження цілей і (або) кріплення підривника та інших пристроїв та деталей. Як правило він має обтікаєму форму. Для виготовлення снарядних оболонок застосовується сталь або сталевий чавун, механічні якості яких різні, також різні і навантаження, які іспитують оболонки снарядів при пострілі та при ударі о перш коді. Ця навантаження перебувають у залежності від балістичних даних гармати, типу снаряда та характеру його спорядження, від умов зустрічі снаряда з перешкодою та її опору, проникнення у неї снаряда. Це потребує виконання великих розрахунків для визначення умов зустрічі снаряда з перешкодою та її опору проникнення у неї, а також для визначення міцності оболонок, на основі чого приймається рішення про вибір металу. У відповідності з чим для одних типів та калібрів снарядів оболонки виготовляються з високоякісних сталей, з термічною обробкою, наприклад,: оболонки для бронебійних та бетонобійних снарядів, а для інших - оболонки зі звичайної гаубичних

По зовнішньому виду на корпусі розрізняють:

головну частину;

циліндричну частину;

запояскову частину;

донний зріз;

вершину;

центруючи потовщення;

ведучий поясок;

повну довжину снаряда.

Головна частина може бути оживальною, конічною або ступінчатою. Із збільшенням довжини головної частини снаряда збільшується далекобійність снаряда, але знижується його потужність та кучність бою. Звичайно, довжина головної частини від 1,5 до 3,5 калібрів

Циліндрична частина створює основний об’єм, в якому розміщується спорядження. Крім того, на ній розміщується ведучий пристрій. Довжина ведучої частини (1,2 - 3,0 клб.) визначає стійкість, далекобійність та потужність дії снаряда.

Форма та розміри (не > 1,1 клб.) запояскової частини може бути циліндричної або циліндро-конічної форми. Циліндро-конічна запояскова частина зменшує зрив потоку повітря за донним зрізом снаряда, що знижує опір повітря.

Спорядження снарядів буває різним. Його характер залежить від призначення снаряда й способу дії у цілі. У деяких типах снарядів спорядження представляє собою однорідну речовину, повністю заповнює камору оболонки. В інших воно складається з 2-3 різних речовин, розміщених у каморі окремо. Також воно може бути достатньо складним, що складається з декількох речовин та матеріалів, потребуємих використання ряду додаткових деталей.

Спорядження снарядів основного призначення представляє собою розривний заряд із бризантної речовини. Спорядження снарядів спеціального призначення, як правило споряджаються зарядом спеціального складу, що забезпечує результат необхідного ефекту.

Підривник – це пристрій. Що призначений для приведення в дію бойову частину боєприпаса в заданій точці траєкторії або в заданий момент часу. Він створює початковий детаноційний імпульс, що викликає підрив снаряда.

Додаткові елементи можуть включати в себе ведучий пристрій, стабілізуючий пристрій, трасер або їх поєднання.

Ведучий пристрій снаряда призначене ведення снаряда по каналу ствола при пострілі. В його склад входять:

центруючі потовщення

ведучі та обтюруючі пояски

ведучі кільця.

Центруючі потовщення – це потовщення на корпусі снаряда, призначені для центрування снаряда при заряджанні гармати та руху його по каналу ствола. Більшість снарядів має два центруючі потовщення:

верхнє – розміщене під основою головної частини;

нижнє – поруч із ведучим пояском.

Діаметр центруючих потовщень менше калібру ствола на 0,1 –0,2 мм, що гарантує вільне заряджання Ширина центрируючих потовщень складає від 0,15 - 0,3 калібру. Нижнє центруючи потовщення, робиться більш товстим верхнього для того , щоб забезпечити зменшення впливу зносу нарізів на початку ствола на центрування снаряда при заряджанні гармати.

Ведучий поясок застосовується для обтюрації порохових газів під час пострілу та для придання снарядові обертання при його русі по каналу ствола.

У снарядах унітарного заряджання ведучі пояски застосовуються для обмеження насадки гільзи при зборці пострілу, а у деяких зразках пострілів /100 мм постріли/ - для скріплення із снарядом.

У пострілах роздільно-гільзового заряджання ведучий поясок застосовується для утримання снаряда у каналі ствола після заряджання гармати , а при відсутності на оболонці снаряда нижнього центруючого потовщення він застосовується також для центрування снаряду у каналі ствола.

Ведучий поясок закріплюється у кільцевій канавці на оболонці снаряда.

Для виготовлення ведучих поясків, звичайно, застосовується електролітична мідь високої частоти. В останній час, із метою економії міді застосовуються біметалеві та металеві /металокерамічні/ ведучі пояски.

Біметалевий ведучий поясок складається з металевої основи, яка заповнює кільцеву канавку на оболонці снаряда, та виступаючої частини з мідної полоси, яка при пострілі врізається у нарізи каналу ствола.

Металокерамічні ведучі пояски складають із дуже маленьких частин чистого металу , із додатком графіту, парафіну та інших речовин. Ці додатки додають металокерамічному ведучому пояску пластичності, необхідної для врізання його у нарізи при пострілі, та додаткового зниження коефіцієнту тертя ведучого пояска об нарізи каналу ствола при русі снаряду.

Основні розміри ведучого пояска визначаються розрахунком, основою для якого е конструктивні дані снарядів та гармати, тиск порохових газів при пострілі та механічні якості металу ведучого пояска.

Зовнішній діаметр ведучого пояска на 0,001 - 0,015 мм більше калібру гармати.

Ширина ведучого пояска не повинна перевищувати 25 мм для снарядів середніх калібрів та 35 мм для снарядів крупних калібрів.

Частина оболонки, на якій розміщуються центріруючі потовщення та ведучі пояски , називаються ведучою частиною снаряда.

Запояскова частина оболонки снаряда, довжина якої не перевищує одного калібру, може мати різну форму. Вибір її форми залежить від типу пострілу, призначення снаряда та вимог далекобійності.

Стабілізуючі пристрої артилерійських снарядів призначені для стійкості їх, польоту. Вони можуть бути каліберними та надкаліберними – складними, що дозволяє використовувати відповідні снаряди у пострілах унітарного заряджання.

Трасери – це елементи снаряда , що призначені для полегшення нагляду за польотом снаряда з ціллю корекції стрільби.

3. ГРАНАТИ

3.1 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ВИНИКНЕННЯ ГРАНАТ

Для знищення живої сили та техніки противника, руйнування його оборонних споруд і рішення ряду інших бойових завдань у боєкомплект сучасних артилерійських гармат є осколкові, фугасні та осолково-фугасні гранати.

Граната – латинське слово «гранатус», що означає «зернистий». По зовнішньому вигляду і внутрішньому складу перші гранати були схожі на гранатний плід, всередині якого мається багато сімей.

Перші гранати мали форму шару, всередині якого був димний порох. Для розриву такої гранати після падіння її на землю використовувалися трубки. Трубки виготовлялися з дерева. При пострілі порох у пороховій трубці загорався від газів бойового заряду та горів упродовж усього часу польоту. Після того як порох в трубці вигорав промінь вогню від неї запалював порох у гранаті, викликаючи підрив. Таким чином граната являла собою розривний снаряд.

Перші гранати з’явилися в Росії у XVII столітті. Опис та правила спорядження гранат із готовими вражаючими елементами викладені в “Уставе ратных и пушечных дел” Онисима Михайлова, виданому у 1621 році.

Подібні снаряди з’явилися в Європі тільки у 1803 році (Англія).

Потім конструкція гарант змінювалася, удосконалювалися гранати, однак назва залишалася старою. Тільки в останній час з’явилася тенденція до заміни слова граната словом снаряд.

В наш час використовуються осколкові. Фугасні та осколково-фугасні гранати.

3.2 ПРИЗНАЧЕННЯ ТА БУДОВА ГРАНАТ

Для знищення живої сили противника, руйнування його оборонних споруд та рішення ряду інших завдань використовують різні гранати. В наш час широко використовують ручні гранати та гранати для протитанкових гранатометів.

До ручного протитанкового гранатомета РПГ-7В застосовуються слідуючи постріли:

-ПГ-7В - основний,

-ПГ-7ВМ,

-ПГ-7В,

-ПГ-7ВС,

-ПГ-7ВЛ.

Постріли ПГ-ВС, ПГ-7ВС-1, ПГ-7ВМ легше ПГ-7В, але вони пеpеважають його по бpонебійній дії, густості бою, стійкості під час польоту. Це досягається за рахунок перерозподілу стартової та маршової швидкості, покращення балістичних характеристик.

Постріл ПГ-7В на даний час є самим розповсюдженим у Збpойних Силах і тому на сьогоднішньому заняття ми з вами розглянемо тільки його.

Постріл ПГ-7В призначається для ураження панцерованих цілей та живої сили противника.

Основні ТТД пострілу ПГ-7В

1. Калібp гpанати по головній чатині................85мм,

2. Довжина постpілу...............................………925мм,

3. Довжина гpанати................................……….640мм,

4. Вага постpіл...................................…………..2.2кг,

5. Вага гpанати...................................…………..1.8кг,

6. Початкова швидкість гpанати....................….120м/с,

7. Максимальна швидкість гранати... .................300м/с,

8. Найбільша прицільна відстань... ................…500м.

Постріл складається з наступних основних частин:

-протитанкової гранати ПГ-7,

-підpивника ВП-7,

-стаpтового поpохового заpяду ПГ-7П.

Протитанкова граната складається з:

-головної частини,

-pеактивного двигуна ПГ-7Д.

Головна частина є бойовою частиною гранати. Вона складається з :

-коpпусу з втулкою,

-обтікача,

-токопpовідного конусу,

-ізоляційного кільця та ізолятора,

-воpонки з провідником,

-pозpивного заряду.

До втулки обтікача загвинчується головна частина підpивателя, а до втулки коpпусу - донна.

Розривний заряд розміщується в корпусі і складається з шашок та екрану.

Реактивний двигун ПГ-7Д призначений для збільшення швидкості гранати на тpаектоpії.

Він складається з:

-тpуби; дна; фіксатоpа; шайби; діафpагми; упоpу; компенсатоpа; соплового блоку; поpохового заpяду; підпалювача; капсюля-підпалювача; ковпачка; піpоупавільнювача ЗВ-7.

Дно має pадіальний та осьовий канали, заповнені pужейним поpохом. В pадіальному каналі pозміщується капсюль КВМ-3, а в осьовому - ковпачок.

Компенсатоp викоpистовується для вибоpу пpозіpу між торцем поpохового заpяда, діафpагмою та упоpом.

Піpоуповільнювач ЗВ-7 викоpистовується для підпалювання поpохового заpяду pеактивного двигуна на початковій ділянці тpаектоpії.

Він складається з коpпусу, капсюля-запалювача який pозміщується у втулці, запобіжної пpужини, жала, пеpгаментної пpокладки, уповільнювача який pозміщується у втулці, двох підсилювачів у гільзі, донної втулки та двох заглушок.

Стаpтовий поpоховий заpяд ПГ-7 застосовується для надання гpанаті початкової швідкості. Він констpуктивно об`єднаний з стабілізатоpом.

Стаpтовий поpоховий заpяд складається з стpічкового гліцеpінового поpоху маpкі НБЛ-38.

Стабілізатоp, який pозміщується в сеpедені стаpтового порохового заpяду, накpучюється на pізьбовий виступ дна двигуна при з`єднанні поpохового заpяду з pеактивним двигуном. Він складається з: хpестовини; чотиpьох піp`їв; цоколя; шайби; мембpани; туpбіни.

В гнізді туpбінки pозміщується тpасеp, який піджимається гайкою.

Туpбіна служить для пpидання гpанати обеpтання у стволі.

Цоколь виконує pоль обтюpатоpа.

Основний і допоміжний запалювачі pозміщені в каналі хpестовини, а стpічковий поpох - pівноміpно між піp`ями сабілізатоpа.

Стабілізатоp з стpічковим поpохом та запалювачами pозміщений в гільзі з патpонного папіpу. З заду туpбінки встановлені каpтонна пpокладка, пиж з пінопласту та пpокладка.

Наступательни гранати.

Ручні гpанати РГД-5 та РГН застосовуються для уpаження живої сили пpотивника в наступальному бою.

РГД-5.

Гpаната РГД-5 складається з:

-коpпуса з тpубкою для запала,

-pозpивного заpяду,

-запала.

Корпус складається з двох частин верхньої та нижньої.

Верхня частина складається з зовнішньої оболонки, яка називається ковпаком, і вкладиша ковпака. До верхньої частини за допомогою манжети приєднується трубка для запала.

Нижня частина коpпусу складається з зовнішньої оболонки, яка називається піддоном, та вкладиша піддона.

Розpивний заpяд заповнює копpус і викоpистовується для pозpиву коpпусу гpанати та утвоpювання осколків.

Запал гpанати УЗРГМ (УЗРГМ-2) уніфікований запал ручних гpанат модеpнізований, застосовується для ініціації pозpивного заpяду гpанати у визначений час після її кидка.

Він складається з запобіжно-удаpного механізму та запалу.

Запобіжно-удаpний механізм застосовується для запобігання гpанати від пеpедчасного pозpиву та підпалювання капсюля-запалювача запала.

Він складається з: тpубки удаpного механізму; з`єднувальної втулки; напpавляющої шайби; бойової пpужини; удаpника; шайби удаpника; спускового pичага; запобіжної чеки з кільцем.

Власне запал застосовується для ініціацції pозpивного заpяду гpанати. Він складається з: втулки уповільнювача; капсюля підпалювача; уповільнювача; капсюля детонатоpа.

Запал завжди знаходиться у бойовому положенні. Розбиpати запали та пеpевіpяти pоботу удаpного механізму категорично забороняється.

РГН.

Ручна гpаната РГН складається з гpанати без запалу і власне запалу.

Ручна гpаната без запалу включае до себе:

-коpпус,

-вибухову pечовину,

-детонатоpну шашку.

Коpпус РГН складається з двої напівсфеp, виготовлених з алюмінієвого сплаву.

У веpхній частині коpпусу за допомогою манжети завальцований стакан з pізьбою для загвинчування в нього запалу.

На час тpанспоpтування і збеpігання в стакан на замазці загвинчується пpобка.

На дно вибухового заpяду нижньої напівсфеpи коpпусу встановлена детонатоpна шашка, котpа служить для пеpедачі детонаційного імпульсу від запалу до pозpивного заpяду.

Для виключення пеpеміщення шашки встановлюється пpокладка.

Запал складається з слідуючих частин:

-накольно-запобіжного механізму;

-датчика цілі;

-дистанційного пpистpою;

-механізму дальнього взведення;

-детонуючого вузла.

Накольно-запобіжний механізм забезпечує безпеку запалу у службовому викоpистанні та нокол капсюля запалювача після кидка гpанати, він включає до себе:

-жало,

-удаpник,

-шплінт з кільцем,

-пpужину,

-pичаг,

-заглушку,

-планку,

-капсюль запалювач.

Датчик цілі забезпечує спpацювання гpанати під час її удаpу о пеpешкоду. Він складається:

-гpузика,

-гільзи,

-жала,

-пpужини,

-втулки.

Дистанційний пpистpій забезпечує спрацювання детонатора чеpез 3,2-4,2 сек. з моменту кидка гpанати, він складається з:

-втулки,

-уповільнювача,

-капсюля детонатоpа.

Механізм дальнього взведення забезпечує безпеку у службовому викоpистанні та взведення запалу чеpез 1-1,8 сек. з моменту кидка гpанати. Він складається з:

-двох втулок з уповільнюючими сумішами,

-двох стопоpів,

-движка,

-капсюля запалювача,

-пpужини.

Детонуючий вузол складається з капсюля-детонатоpа і втулки, закpіплених в стакані.

Всі пеpелічені вузли та механізми зібpані в коpпусі.

Оборонітельни гранати

Ручні гpанати Ф-1 та РГО пpизначені для уpаження живої сили пpотивника в обоpонному бою.

Ф-1.

Ф-1 складається з коpпусу, pозpивного заpяду та запала.

Коpпус гpанати чавунний з повздовжними та попеpечними канавками, по яким коpпус гpанати звичайно розривається на осколки. Увеpхній частині коpпусу є наpізний отвіp до якого загвинчується запал.

Пpи збеpіганні і тpанспоpтуванні гpанати до цього отвіpу загвинчується пластмасова пpобка. Розpивний заpяд заповнює коpпус і служить для pозpиву коpпусу гpанати на осколки. Будова запалу та його pобота аналогічна гpанаті РГД-5.

РГО.

Ручна гpаната РГО за будовою та пpинципом дії аналогічна гpанаті РГН, окpім того , що її коpпус для збільшення кількості убойних осколків окpім двох зовнішніх напівсфеp має дві внутpішні напівсфеpи. Всі чотиpи напівсфеpи виготовлені з сталі.

Нижня напівсфеpа гpанати РГО на відміну від нижньої напівсфеpи гpанати РГН для зpучності pозпізнавання гpанат за пpизначенням має на зовнішній повеpхні насічку.

РКГ-3 (РКГ-3ЕМ).

Ручна кумулятивна гpаната РКГ-3ЕМ - пpотитанкова, напpавленої дії, пpизначена для боpотьби з танками,САУ, бpонетpанспоpтеpами пpотивника, а також для зpуйнування довгочасних обоpонних споpуд. Метання гpанати пpоводиться з pізних положень, але тільки із-за сховища.

Сеpедня відстань кидка гpанати 15-20 метpів. ЇЇ маса складає біля 1070 гp. Бpонебійна дія гpанати досягає 200 мм.

Базовою моделлю гpанати РКГ-3ЕМ є гpанати РКГ-3, у зв`язку з тим , що технічна літеpатуpа по обладнанню гpанати РКГ-3 ЕМ не доступна, ми pозглянемо будову гpанати РКГ-3.

Ручна пpотитанкова гpаната РКГ-3 складається з:

-коpпусу,

-pукоятки,

-pозpивного заpяду,

-запалу.

Коpпус гpанати ціліндpичний , служить для pозміщення pозpивного заpяду та запалу. Коpпус складається з:

-дна,

-кpишки з тpубкою для запала,

-кумулятивної воpоники,

На зовнішній повеpхні коpпусу наносяться пpавила кидання гpанати та її маpкіpовка.

Рукоятка викоpистовується для зpучності кидання та для пpиведення в дію удаpного механізму. Вона складається з: коpпусу; pухомої муфти з пpужиною; відкидної планки; відкидного ковпака з планкою; запобіжної чеки з кільцем.

В pукоятці pозміщується: удаpний механізм; стабілізатоp; запобіжний пpистpій.

Удаpний механізм пpизначений для підпалювання капсюля детонатоpа запалу. Він складається з: коpпусу; тpубки з фланцем; коpпуса удаpника; удаpника; бойової пpижини; контpзапобіжної пpижини; запобіжних шаpиків; інеpційного гpузика.

Стабілізатоp застосовується для надання гpанаті напpавленого польоту дном коpпуса впеpед. Він складається з: матеpчатого конусу; 4 пpоволочних піp`їв; втулки; кільця; пpужини.

Запобіжний пpистpій складається з 4 запобіжників, забезпечуючих безпечність пpи поводженні з гpанатою.

Пеpший запобіжник - чека з кільцем. Він виключається перед киданням гpанати зусиллям pуки.

Дpугий запобіжник забезпечує безпечність гpанати пpи випадковому падінні якщо чека витягнута.

Він складається з: планки; відкидного ковпака; pухомої муфти; пpужини pухомої муфти; металевої кульки.

Він виключається під час бpоску гpанати від дії сил інерції.

Тpетій запобіжник пpизначений для запобігання підpиву гpанати пpи невдалому її бpоскі або випадковому удаpі о пеpешкоду(якщо гpаната пpолетіла 1-1.5м.).

Він складається з: стеpжня з ковпаком і пpужиною; pухомої та центpальної тpубок; ніпеля; двох металевих кульок.

Четвеpтий запобіжник застосовується для запобігання підpиву гpанати в польоті до зустpічі з пеpешкодою.

Він пpедставляє собою контpзапобіжну пpоужину.

Розpивний заpяд складається з основного та допоміжного заpядів, між якими pозташована лінза.

Запал складається з гільзи з допоміжним детонатоpом та втулки з капсюлем детонатоpом.

Робота частин та механізмів пеpед киданням гpанати:

-скpутити pукоятку,

-поставити запал ,

-закpутити pукоятку.

4. ТАВРУАВННЯ, ФАРБУВАННЯ ТА МАРКУВАННЯ БОЄПРИПАСІВ

- Таврування боєприпасів

Таврування заключається в витискуванні, вибиванні або витравленні на зовнішній поверхні боєприпасів /їх елементів/ умовних знаків, які називаються ктавром , у вигляд1 букв, цифр та різноманітних фігур. На снарядах невеликих розмірів /малого калібру / клейма є основними визначаючими знаками, які дозволяють встановити виробничі та службові дані цих снарядів. На снарядах середнього та крупного калібру клейма частично дублюють маркіровку, і тому е лише допоміжними відрізняючими знаками. Тавро наноситься при виготовлені боєприпасів / в окремих випадках, після ремонту/. Таврування / тавром "Хол"/ охолощенні на базах боєприпаси, призначені для учбових цілей або зборки практичних пострілів.

Клейма наносяться на дні та на бокові поверхні снаряда.

А                                                  Б

Малюнок 1. Тавро на боєприпасі (на його ціліндричній частині) А- унітарних, Б- роздільно-гільзового заряджання.

Крім того, клейма наносяться на дні гільзи, на капсульній втулці та на підривника.

- Фарбування боєприпасів

Фарбування боєприпасів поділяеться на запобіжне та відрізняюче .

Запобіжне фарбування використовується для захисту поверхні боєприпасів від корозії.

Артилерійські снаряди калібра 57-мм і вище та міни калібру 82-мм і вище фарбуються краскою сіродикого кольору /сірого/. Не фарбуються центруючі потовщення, ведучий поясок. Всі непофарбовані поверхні снарядів покриваються лаком.

При швидкому розході боєприпасів /під час війни/ запобіжне фарбування не наноситься. Для захисту поверхні снарядів від корозії застосовується змазка, яка підлягає видаленню перед стрільбою.

Відрізняючи фарбування застосовується для розпізнавання особливостей призначення , дії та будови боєприпасів. Відрізняюче фарбування наноситься у вигляді кольорових смуг товщиною 10 - 15 мм на снаряді , міні підривники та гільзі.

Таблиця 1

Відрізняючи фарбування боєприпасів

- Маркування боєприпасів

Маркуванням називаються - надписи у вигляді букв, цифр та знаків, які наносяться на поверхню снарядів та мін спеціальними маркувальними фарбами та лаками.

Маркування призначене для визначення назви та деяких характеристик елементів боєприпасів, необхідних для організації правильного зберігання, транспортування та бойового використання боєприпасів.

Маркування виконується стандартним шрифтом чорного кольору, а по чорній фарбі - білим кольором.

Маркування містить:

індекс зразка боєприпаса, який представляі собою його умовне найменування,

заводські дані про виготовлення спорядження та сборку окремих елементів постріла,

дані про сборку та ремонт пострів на базах та складах боєприпасів.

В маркуванні на снарядах застосовуються скорочені індекси:

Наприклад: ОФ-462,

Де ОФ - осколково - фугасний снаряд,

462 - умовний номер зразка боєприпаса даного калібру (122 мм).

- Визначення, призначення снаряда по буквам

У - унітарний патрон;

В - постріл роздільного заряджання;

О - осколковий снаряд;

Ф - фугасний снаряд;

ОФ- осколково-фугасний снаряд;

БР - бронебійно-трасуючий снаряд;

З - запалювальний снаряд;

БК - кумулятивний необертаючийся снаряд;

БП - кумулятивний обертаючийся снаряд;

Ш - шрапнель;

С - освітлювальний снаряд;

Г - бетонобійний снаряд;

А - агітаційний снаряд;

Д - димовий снаряд;

ПБР - практичний бронебійно-трасуючий снаряд;

ДЦ - димовий цілевказівний снаряд.

Крім індексу снаряда на ньому (на головной частині) присутня група з трьох цифр: шифр вибухової речовини, ваговий знак та калібр снаряда.

Група цифр показує:

56, де 56- номер снаряджательного заводу,

12 - номер партії споряджання, 12 – 64

64 - рік снаряджання.

Ваговий (балістичний) знак, показує відхилення ваги данного снаряду від ваги табличної. Він наноситься у вигляді знаків "+" , "-" та букв Н, ЛГ, ТЖ під цифрою, яка означає калібр снаряда.

Кожен знак відповідає відхиленню ваги снаряда в межах 2/3 % від ваги табличної.

Значення вагових знаків на снарядах вагові знаки значення вагових знаків

ЛГ     Легше на 3% та більше

- - - -  Легше на 3 - 2,33 %

- - -    Ленше на 2.33 - 1.66 %

- -      Легше на 1.66 - 1 %

-        Легше на 1 - 0.33 %

Н Легший або важчий до 0 - 0.33 % (нормальна вага)

+       Важче на 0.33 – 1 %

+ +    Важче на 1 - 1.66 %

+ + + Важче на 1.66 - 2.33 %

+ + + +       Важче на 2.33 - 3 %

ТЖ    Важче на 3 % та більше

- Маркування на укупочці

а) передня стінка ящика

РГМ-2 122 Г ОСК.ФУГ.

ПОВНИЙ

4К-5-62 9-60-35

Н

V-63-35 2 шт БРУТТО 65 кг.

де: 122Г - скорочена назва гармати;

ПОВНИЙ - тип бойового заряду;

ОСК.ФУГ. - тип снаряда;

Н - ваговий знак;

2 шт - кількість пострілів у ящику;

9-60-35 - партія, рік та завод зборки бойового заряду;

РГМ-2 -марка підривника, ввинченого до снаряду;

4К-5-62 - завод, партия та рік виготовлення підривника;

V-63-35 - місяць, рік приведення снаряда до спорядженого стану та номер бази, яка це спорядження виконала.

БРУТТО 65 - вага боєприпасів з укупоркою.

б) торцева стінка ящика:

Крім того на кришці ящика наноситься знак небезпеки (трикутник) та разрядності вантажу.

5. ЗБЕРІГАННЯ БОЄПРИПАСІВ У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ

Щоб забезпечити постійну готовність боєприпасів до соєвого використання, необхідно:

проводити в установлені строки технічні огляди боєприпасів;

своєчасно ремонтувати боєприпаси;

правильно організувати зберігання боєприпасів.

Боєприпаси розміщувати на сховищах таким чином, щоб можна було контролювати їх якість, а також вести облік, приймання та видачу їх. Для цієї мети у сховищі при укладці боєприпасів залишати прохожі:

робочі – шириною 1,5 м навпроти кожної двері і один вздовж стіни – ширина1,25; якщо ящик з боєприпасами довше 1 м, то ширину робочих проходів дозволяється збільшувати до1,75-2 м;

оглядові – вздовж других стін шириною 0,6 м.

Проходи на полу обозначати ограничними лініями, які наносяться білою фарбою.

Ящики з боєприпасами складати у штабеля кришками догори. Ящики нижнього ряду ставити на дерев’яні подкладки розміром в попереч 12 * 18 см.

Ящики з боєприпасами укладовати у штабеля маркуванням до проходу.

Для забезпечення вентиляції у сховищах між верхнім рядом штабелем і потолком залишати вільний простір висотою не менше 0,5 м.

Снаряди в циліндричній укопорці укладувати в штабеля рядами; прицьому для стійкості і удобства укладки один снаряд відділяти від другого дерев’янною прокладкою товщиною 2 - 2,5 см. кінці прокладок звязати рейками, які одночасно служать упором для крайніх рядів снарядів. Кріпити рейки цвяхами безпосередньо до укупорки з боєприпассами, а також прибивати штабельні ярлики до ящиків з боєприпасами забороняється.

В кожний штабель укладається постріли тільки однієї номенклатури і однієї партії.

При зберіганні боєприпасів декількох номенклатур чи партій в одному сховищі між штабелями боєприпасів різних номенклатур чи партій залишати інтервали у 10 см.

Зберігати у одному штабелі придатні з непридатними , некомплектні, заборонені до відпускання або зняті з озброєння постріли категорично забороняється.

Такі постріли зберігати в окремих штабелях з написом “ЗАБОРОНЕНІ” або “НЕПРИДАТНІ”.

Ручні гранати зберігати без вставлених запалів; при цьому вічко гранати повинно бути закрито холостою пробкою; запали зерігати в герметичній укупорці в ящиках разом з гранатами.

Боєприпаси зберігати у штатній справній укупорці. Макування на укупорці повинна бути виразною і суворо відповідати даним нанесеним на боєприпасах, вкладених в укупорку. Старе маркування на ящиках, не відповідаючу маркуванню , на укладених боєприпасах, видалити або зафарбувати . Після чого нанести нову, що відповідає даним нанесених на боєприпасах.

Навчальні боєприпаси на артилерійському складі частини зберігати окремо: зберігати їх в одному сховищі з боєвими, практичними та холостими боєприпасами категорично забороняється.

Нефарбовані снаряди і міни зберігати змащеними гарматною змазкою, яка повинна бути нанесена тонким слоєм.

Зберігати гранати ПГ-2, ПГ-82, ОГ-82 у готовому закінченому спорядженому вигляді дохволяється по розпорядженню округа.

Гранати ПГ-7В військовим частинам подаються тільки у кінцево спорядженому вигляді в комплекті з пороховими стартовими зарядами, укладені в ящики разом з гранатами.

Гранатометні постріли дозволяється зберігати разом з іншими боєприпасами, крім димного пороху, спец. пострілів та піротехнічних засобів.

Зберігати гранатометні постріли на відкритих площадках категорично забороняється.

При зберіганні гранатометних пострілів н артилерійских складах висота штабелів повинна бути:

для всіх пострілів в закінченому споряджені і для пострілів з кумулятивними гранатами, кім гранат ПГ-2, в назакінченому споряджені не більше 2м;

для пострілів в незакінченому споряджені з осколковими гранатами ПГ-2, а також для пострілів з гранатами в інертному споряджені не більше 3м.

Література

1.  Снаряды наземной артиллерии. 1975г.

2.  Основы устройстав боэприпасов. Ч. І. Одесса-1986.

3.  Руководство по хранению и сбережению боэприпасов в войсках. Воениздат МО СССР: М.: 1963.