Дипломная работа: Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан

Дипломная работа: Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

ЗАОЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ

Кафедра біології

ПІДДУБНА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА

Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан

дипломна робота

Науковий керівник: Карпенко

Юрій Олександрович,

Кандидат біологічних наук,

доцент кафедри екології

та охорони природи

Чернігів – 2004

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історія вивчення адвентивної флори України та Чернігівської області

1.1 Поява адвентивних рослин у флорі півночі України та їх розселення

1.2 Адвентивні рослини та шляхи їх поширення

1.3 Рослинний покрив та його зміни, зумовлені господарською діяльністю як передумови появи адвентивних рослин

Розділ 2. Загальна характеристика адвентивних рослин

2.1Особливості рослинного покриву Чернігівської області

2.2 Окремі відомості про адвентивні рослини

Експериментальна частина

2.3 Географічні ареали адвентивних рослин

2.4 Систематичний склад адвентивної флори Чернігівської області

Розділ 3. Значення адвентивних рослин в природі та для людини

3.1 Адвентивні рослини – бур`яни садів, городів

3.2 Використання адвентивних рослин в медицині

3.3 Їстівні та інші корисні властивості адвентивних рослин

Розділ 4. Використання адвентивних рослин в шкільному курсі біології

Висновки

Література

Додатки

Масове поширення чужоземних видів після їх випадкового проникнення в країну або в окремі місцевості, де їх раніше не було, добре відоме. Деякі адвентивні рослини за короткий час поширюються по всій країні; інші поволі, але неухильне збільшують свої ареали; треті - майже не поширюються. Чимало занесених рослин гине відразу або через деякий час. Але навіть ті нечисленні а них, які добре пристосувалися до нових умов існування, завдають великої шкоди сільському господарству. Для попередження занесення нових адвентивних рослин і боротьби з карантинними бур’янами при Міністерстві сільського господарства України існує Державна інспекція по карантину і захисту рослин, яка веде велику роботу по охороні наших полів від найбільш злісних бур’янів, що підлягають карантинному контролю. Але для успішного проведення карантинних заходів та розробки заходів боротьби з занесеними бур’янами необхідне поглиблене вивчення адвентивної флори. На даль, до цього часу дослідження в цій галузі мають лише фрагментарний характер. Вивчення адвентивних рослин має не тільки важливе практичне (народногосподарське) значення, але і цікаві й теоретичні питання; а саме історію розселення адвентивних рослин у нових областях, формування їх вторинних ареалів, взаємовідношення з місцевою флорою.

В цілому відомості про адвентивні рослини Чернігівської області, наявні в нашій літературі, надто неповні і по них не можна скласти цілісного враження про адвентивну флору Чернігівщини. Тому ця тема досить актуальна для вивчення.

Мета дослідження – узагальнити відомості щодо систематичного складу адвентивної флори Чернігівщини, з’ясувати причини й час занесення рослин, історію та поширення на території області.

Предмет дослідження – поширення адвентивних рослин в межах області.

Об`єкт дослідження – адвентивна флора Чернігівської області.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення певних завдань:

1.  З’ясувати причини й час занесення рослин, історію та засоби їх дальшого поширення й сучасні ареали цих рослин на території області.

2.  Систематизувати відомості з біології та екології адвентивних рослин, доповнити їх власними спостереженнями.

3.  Навести систематичний огляд адвентивних рослин Чернігівської області.

4.  Навести описи найбільш поширених адвентивних рослин Чернігівщини.

5.  Узагальнити відомості про можливість використання деяких адвентивних рослин у народному господарстві та медицині.

6.  Запропонувати можливі підходи використання адвентивних рослин в шкільному курсі біології.

В процесі виконання дипломної роботи були використані методи дослідження: збір наукової інформації, обробка літератури, збір та огляд гербарію, описовий, експериментальний.

Деякі відомості про адвентивні рослини України трапляються ще в працях перших флористів, але більш детальне вивчання їх почалося лише в першій половині XX ст. після першої світової війни та Великої Жовтневої соціалістичної революції в зв’язку із значним поширенням адвентивних рослин у ті часи і появою багатьох нових пришельців. Велику увагу приділяв вивченню заносних рослин проф. М.І. Котов, що присвятив цьому питанню чимало праць.

У вітчизняній літературі відомості про адвентивні рослини трапляються в окремих статтях та визначниках, причому найчастіше в них подано опис нових адвентивних рослин, умов місцезростання, в яких виявлено ці рослини, перелічуються всі відомі на той час місце знаходження. Про дальшу доли цих рослин відомості майже відсутні. Детальніше вивчаються лише деякі найбільш небезпечні бур’яни, такі як амброзія полинолиста, паслін колючий, повитиці, що підлягають карантинному контролю. А втім адвентивні рослини заслуговують на більшу увагу. Чимало з них, лише недавно оселившись у нас, стали вже злісними бур’янами, поширення яких тепер не можна припинити і залишається лише стримувати їх розселення за допомогою карантинних заходів. Приплив нових видів збільшується з кожним роком і веде до поступової зміни надої бур’янової флори. Вже тепер на околицях великих міст на рудеральних місцях 6ур`янова флора більш як наполовину складається з адвентивних рослин.

У вивченні адвентивних рослин слід виділити кілька етапів:

1.  загальне вивчення флори, в току числі й адвентивних рослин;

2.  виділення групи бур’янів, до яких належить більшість адвентивних рослин, і більш глибоке їх вивчення;

3.  виділення адвентивних рослин у самостійну групу.

В перший період вивчення флори України провадилося переважно флористами університетів, а також окремими вченими - ентузіастами і любителями природи, які екскурсували в межах порівняно невеликих районів. Деякі відомості про адвентивні рослини маємо в працях перших мандрівників - П.С. Паласа. І.А. Гюльденштедта, І.Г.Гмеліна.

До перших флористичних досліджень, в яких згадуються адвентивні рослини, належать праці В.Г. Бесера (Bessec, I822), О.С.Роговича, В.М. Черняєва , К.Ф. Ледебура, А.Л. Андржієнського, В.В. Монтрезора. У працях O.С. Роговича, який вивчав флору на території сучасної Чернігівської області, подано вже значно більше адвентивних рослий. Крім згаданих вище, він наводить ще цілу низку заносних рослин: галінсогу дрібноквіткову (Galinsoga parviflora Cav.), енотеру дворічну (Oenothera bienaia L.), щирицю звичайну (Auiaranttius retroflexus L.), лепеху звичайну (Асоtus calainua L.) та ін. [3].

У дослідженнях В.В. Монтрезора, а також у тих відомостях, які було опубліковано на той час, наприклад у праці К.Ф. Ледебура, також згадується чимало адвентивних рослин. Але всі ці дослідження мали фрагментарний характер і часто обмежувалися лише списками рослин. Автори відзначали тільки наявність тієї чи іншої рослини та її місцезнаходження, не зупиняючись на її походженні. Наслідки дослідження окремих частин території України різними авторами було зведено І.Ф. Шмальгаузеном, у праці якого вперше в нашій літературі названо батьківщину занесених до нас рослин.

Другий період у вивченні адвентивної флори України належить до початку XX ст. В період інтенсивного освоєння степів, збільшення орних земель було звернуто більше уваги на бур’яни, кількість яких зростала із року в рік.

Становлення адвентивної флори дослідженого району має давню історію, пов’язану з розвитком суспільства. Багато рослин здатні оселитися в нових місцевостях з сприятливими для них умовами, якщо механічні перешкоди, які стримують їх розселення, будуть подолані. Агентами поширення рослин є водні течії, вітер, птахи, ссавці, мурашки. В літературі є чимало прикладів заносу рослин без будь-якого сприяння з боку людини.

Але з кожним новим сторіччям на процес розселення адвентивних рослин все більше впливав діяльність людини, внаслідок якої скорочуються відстані міх різними пунктами земної поверхні і руйнуються перешкоди, які раніш рослини не могли подолати. По-перше, людина сприяв заносу рослин гід час воєн і переселення народів, шляхом торгового обіпну з різними країнами, введенням нових культур, пересилкою насіння, через транспорт, за допомогою якого відбувається перевезення вантажів і пасажирів у всі райони країни, розвитком міжнародних відносин. По-друге, людина створює умови, сприятливі для вкорінення занесених рослин, спрощуючи і збіднюючи рослинні угруповання і навіть знищуючи їх у місцях свого поселення і тим самим звільнюючи “пришельців” від конкуренції з місцевою флорою.

Тому вивчення процесу господарчого освоєння країни має велике значення для розуміння шляхів вселення адвентивних рослин і їх дальшого поширення.

На підставі перегляду гербарних матеріалів гербарію ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка та численних літературних даних ми спробували з’ясувати історію розселення на півночі Україні адвентивних рослин.

Перші адвентивні рослини з’явилися на території області, очевидно, дуже давно. Але вірогідні відомості про їх появу відсутні [3].

На той час, коли вийшли перші праці про флору України, вже чимало адвентивних рослин були дуже поширені на нашій території. Але тільки про поширення окремих з них при археологічних розкопках одержано більш-менш точні дані.

Про час появи інших пришельців можна висловлювати лише різні припущення.

Однією з перших адвентивних рослин, відомих на Чернігівщині з глибокої давнини, можна вважати нетребу звичайну. Походження її й досі остаточно не з’ясовано. Ряд дослідників приписує їй американське походження, інші вважають і середньоєвропейським видом, деякі - середньоазіатським.

Ф. Віддер, який довгий час вивчав рід нетребу, вважає, що нетреба звичайна у вузькому розумінні в середньоєвропейським видом, тому що вона відома в Середній Європі ще з 1542 p. Думку про американське походження даного виду він вважав зовсім неспроможною, тому що, за його даними, нетреба звичайна в Америці не росте, а всі вказівки щодо неї стосуються нетреби голчастої.

У світлі останніх даних більш імовірно припустити, що нетреба звичайна походить з Середньої Азії і прикаспійських районів, звідки вона поступово поширилася майже по всій Європі. Вадлива роль у розселенні цього виду, безумовно, належить кочівникам. На Україну його, очевидно, занесено під час татарської навали, а можливо, і раніш - гуннами або половцями. За нашими спостереженнями, тепер нетреба звичайна скрізь витісняється іншим, - порівняно недавно занесеним видом - нетребою ельбинською - і в більшій частині області трапляється значно рідше останнього.

Другою рослиною, занос якої в давні часи можна тільки припускати є аїр, або лепеха звичайна. Батьківщина його - тепла Східна Азія. У нас ця рослина вже давно трапляється лише в природних місцезростаннях. Вона росте на болотистих луках, болотах, по берегах річок, озер. Добре розвивається лише в тих місцях, де порушений рослинний покрив.

В Європу аїр був завезений з Малої Азії. Яким способом ця рослина з’явилася у нас, достовірно невідомо.

Існує думка, що аїр був занесений на Україну під час татарської навали, приблизно в середині ХVІ ст. Прихильники цієї думки вважають, що татари під час своїх походів возили з собою кореневища аїру, з яких вони робили освіжаючий напій [3].

Але відомі й інші способи заносу. В давні часи аїр вважали цінною лікарською рослиною, і з цією метою його дуже давно було завезено до Європи. Як лікарську рослину аїр могли завезти і на Україну.

Перші відомості про цю рослину знаходимо в праці М. Біберштейна, О.С. Рогович відзначав, що аїр зростав на болотах, переважно в північних повітах Чернігівської губерній. В.В. Монтрезор вважав його звичайною рослиною болотистих місць. Очевидно, до того часу аїр вже зайняв свій можливий ареал на Україні і в наступні роки розселення його мало лише незначний характер. У даний час це звичайна рослина боліт та водойм.

З розвитком мореплавства процес розселення видів надзвичайно посилився. В Європі з’явилися представники різних країн, але більшість пришельців виявилася американського походження [23].

З другій половині ХVІ ст. в Іспанію з Америки був завезений дурман звичайний, який згодом здичавів і розселився майже по всій її території.

Походження дурману звичайного до цього часу залишається нез’ясованим. Але більшість дослідників батьківщиною цього виду вважають Малу Азію, Єгипет, Індію, Кавказ і прикаспійські країни. Деякі автори висловлюють припущення про походження дурману звичайного з Центральної чи Південної Америки.

На Україні цей вид відомий повсюдно, хоч поширення його має спорадичний характер.

У 1646 р. у французькі сади було завезено злинку канадську, яка знайшла в Європі другу батьківщину. Р. Вебер вважав, що ця рослина лише в 1655 р. була завезена з Канади.

З давніх часів в Європі культивували як лікарську рослину блекоту чорну. Вона часто дичавіла і поширювалася далі самостійно як рудеральний бур’ян.

Блекота чорна в невеликій кількості культивується і, причому дуже легко дичавів. Але це не єдиний шлях поширення цього виду. Г. Рідлі припускав, що поширення блекоти чорної, так само як і інших лікарських рослин, частково пов’язане і з аптекарськими крамницями: звідти її насіння могли разом з сміттям викидати на смітники, де воно проростало. Крім того, ця рослина засмічує насіння маку і поширюється з ним.

О.С. Рогович відзначав ці рослини як звичайні для України. Очевидно, вони проникли на Україну ще в кінці ХVII - на початку ХVIII ст., тому що встигли вже досить широко розселитися. В даний час ці рослини поширені по всій території України, за винятком енотери дворічної, яка поширена лише в Поліссі і на півночі Лісостепу, на заході і півдні Лісостепу трапляється рідше.

Особливо великий наплив адвентивних рослин спостерігався в XIX ст. в зв’язку з розширенням торгівлі через південноукраїнські порти, швидким розвитком економіки країни, створенням парків і садів.

За даними Д.К. Ларіонова в 1830 p. з насінням васильків справжніх з Італії на Україну було завезено дуже небезпечний бур’ян - повитицю південну. Цей вид поширився по Україні переважно з насіннєвим матеріалом і в даний час спорадично трапляється майже в усіх областях України.

У 1840 p., за даними Т.Г. Юнкера, з Америки в Європу було завезено повитицю запашну. Батьківщиною цього виду вважають Чілі. В Європі повитиця запашна поширилася в Італії, Австрії, Угорщині, Німеччині та в інших країнах і згодом через Галичину була завезена з насінням люцерни й конюшини в колишню Чернігівську губернію.

У кінці ХVIII ст. в Європу було занесено південноамериканську рослину - галінсогу дрібноквіткову. Пізніше вона поширювалася ботанічними садами і з різними вантажами, особливо з насінням. На Україні галінсога дрібноквіткова вперше виявлена О.С.Роговичем у 1855 р. як дуже рідка рослина в парках Білої Церкви. В 30-х роках галінсога дрібноквіткова була вже досить поширеним бур’яном. В даний час галінсога дрібноквіткова поширена спорадично по всій Україні, за винятком найпівденніших районів [23].

У середині XIX ст. в Європі з’явилася ромашка запашна, батьківщиною якої є Західна Америка і Східна Азія. На Україні ромашка запашна з’явилася, очевидно, в самому кінці XIX ст. Вперше її. наводить І.Ф. Шмальгаузен. Вже на початку XX ст. цей бур’ян дуже поширився по Україні, особливо по залізницях.

З 1842 р. на Україні з’явилася нова адвентивна рослина - чорнощир звичайний. Батьківщина її - степи Північної Америки. В Європі чорнощир звичайний відомий давно. В минулому його культивували в багатьох ботанічних садах, звідки він, здичавівши, поширювався по рудеральних місцезростаннях.

На Україні чорнощир звичайний поширився з Київського ботанічного саду, де його в той час культивували. В розселенні цього бур'яну важливу роль відіграли залізниці, вздовж яких ця рослина а київського осередку швидко просунулася в інші райони, в тому числі і на Чернігівщину. На початку XX ст. і особливо в роки жовтневої революції та громадянської війни чорношир звичайний вже досить значно поширився на Україні.

Незважаючи на таке швидке поширення, ареал цього виду до війни був порівняно невеликий.

Під час другої світової війни ареал чорнощиру звичайного надзвичайно збільшився. За ці роки і в післявоєнний час він розселився по всій Україні, переважно по залізницях і рудеральних місцях.

В середині XIX ст. на Україні знайдено ще цілий ряд адвентивних рослин. Кілька нових видів зазначав О.С. Рогович. Переважно це здичавілі рослини або рослини, занесені з посівним матеріалом.

Квасеницю прямостоячу вперше було знайдено в парку "Олександрія" коло Білої Церкви Київської області, де вона росла між деревами t на засмічених місцях. Батьківщина її - Північна Америка. У 20-х роках XX ст. квасениця прямостояча була відома в Чернігівській області.

В кількох місцях Чернігівської області виявлено герань сибірську. Тепер вона вже відома також з Чернівців, Києва та Білої Церкви. Батьківщина її - Сибір. В 1928 p. M.I. Котов вказує, що цей бур’ян дуже поширився по Україні і вже з’явився в Середній та Північній Росії. В 30-х роках хрінниця крупковидна була поширена майже по всій Україні, за винятком Чернігівської області.

Зараз хрінниця крупковидна дуже поширена в північних районах України, де є злісним бур’яном, часто зустрічається на південному сході Лісостепу і трохи рідше в інших районах.

В 1882 р. Е.Е. Ліндесманом зазначено появу північноамериканської рослини - щириці білої. Цю рослину, очевидно, було занесено в Одесу з пароплавним баластом. Але в ті роки щириця біла звичайно траплялася біля шляхів, часто створюючи суцільні зарості, і дуже рідко заходила в посіви.

В даний час щириця біла в одним з найбільш поширених бур'янів у степовій частині України. Дуже поширена вона і в лісостеповій частині України (крім західних районів). У західних областях щириця біла трапляється досить рідко. Вперше для західних областей вона наводиться М.І. Котовим у 1946 р. Тепер щириця біла відома ще в Хмельницькій області. В лісових районах її знайдено в Закарпатській (Ужгород), Івано-Франківській, Київській та Чернігівській областях.

В середині ХVIII ст. на Україні почали розводити гречку татарську. Ця рослина походить з Азії. Історія впровадження в культуру гречки татарської і поширення її по країні подано в праці А.Д. Кузьменка. За його даними, на Україні цей вид вперше почали культивувати в с.Кручик Богодухівського району на Харківщині. Існує також припущення, що насіння гречки татарської занесено з посівним матеріалом.

Але вже в другій половині XIX ст., за літературними даними ця рослина на Україні траплялася в здичавілому стані. Проте, за свідченням інших авторів Горницький, її ще де-не-де продовжували культивувати. Пізніше культура гречки татарської була остаточно забута. Тепер це бур’ян, що найчастіше засмічує посіви культурної гречки [23].

Як бур’ян гречка татарська вперше на Україні була знайдена В.В. Монтрезором у 1882 р. В 1886 p. цей бур’ян був відомий вже в Чернігівській губернії. В 1937 р. у праці "Бур’яни УРСР, заходи боротьби з ними і ілюстрований їх визначник" гречка татарська наводиться для північно-західної частини тодішньої території України.

В наш час гречка татарська досить часто трапляється в Західному та Правобережному Лісостепу, а також у Житомирській, Чернігівській та Харківській областях, в Дніпропетровську та Миколаєві..

В 1894 p. на Україні в південній частині колишнього Одеського повіту в ставку на Великому фонтані було виявлено північноамериканську рослину - елодею канадську. Й.К.Пачоський помилково припускав, що цю рослину вперше було знайдено в 1898 p. Д. Дементьєвим на околицях Запоріжжя. Виявляється, що перше місцезнаходження було ним пропущено, на що звернув увагу П. Шестериков (І902). У наступному повідомленні в 1904 р. Й.К. Пачоський вказує ще кілька місць, де він знаходив елодею.

На початку Великої Вітчизняної війни поширення елодеї канадської на Україні, мабуть, обмежувалося системою Дніпра. В 1946 р. А. Уясловський знайшов елодею в системі Сіверського Дінця в районі Змієва Харківської області і Донецької гідробіологічної станції. Тепер цей вид поширений в Чернігівській області.

Поширюється переважно водним транспортом, птахами, течією річок.

1.2 Адвентивні рослини та шляхи їх поширення

Поширення плодів і насіння є одним з основних засобів розселення видів. Чимало видів з великим потенціальним ареалом здатні значно поширитися у відповідних місцезростаннях, якщо вони мають виключно ефективні засоби поширення. Наявність різноманітних пристосувань до поширення плодів і насіння різними агентами має особливе значення для адвентивних рослин.

Діяльність людини допомагає рослинам подолати природні перешкоди, які стримують їх поширення. Прижившись в новій місцевості, рослини продовжують поширюватись також і природними засобами. Від ефективності останніх часто залежить доля занесених рослин. З первісного осередку адвентивні рослини розносяться людиною в нові місцевості і утворюють там нові осередки. Навколо цих осередків адвентивні рослини розселяються вже самостійно і згодом утворюють-великі колонії. Поступово ці колонії з’єднуються між собою і поширення чужоземців набирає загрозливих розмірів. Адвентивні бур'яни поширюються переважно в місцях з порушеним рослинним покривом, тому що ніякі, навіть найбільш ефективні, засоби поширення не можуть подолати конкуренцію, яку бур’яни зустрічають у природних ценозах. Бур’янові угруповання менше здатні протистояти поширенню адвентивних рослин і навіть іноді повністю витісняються ними.

Засобам поширення плодів і насіння присвячено багато праць, в яких описуються переважно окремі типи пристосувань. Це праці Г. Рідлі і Е. Ульбріха, а у вітчизняній літературі єдиною працею, в якій висвітлено різні засоби поширення плодів і насіння, в монографія Р.Ю. Левіної.

В цих працях адвентивним рослинам приділено мало уваги і взагалі в них описуються лише пристосування до антропохорії, а природним засобам поширення, які мають для адвентивних рослин не менше значення, лише у Г. Рідлі відведено незначне місце.

Слід розрізняти спосіб занесення і засоби дальшою поширення адвентивних рослин.

Найбільш важливими факторами, які сприяють заносу названих рослин, в торгівля, розвиток транспорту, війни, переселення народів, перегін худоби.

Загальновідомі способи занесення рослин висвітлено в працях деяких вітчизняних і особливо західноєвропейських ботаніків, зокрема у А. Теллунга:

1) Занесення адвентивних рослин з насінням культурних рослин. С. Дан наводить чимало бур’янів, характерних для місць вивантаження зерна. С. Гойний зазначає, що чорнощир звичайний завозиться з зерном. А. Теллунг спостерігав адвентивні рослини навколо складів із зерном і млинів.

Г. Браун подає великий список адвентивних рослин, які були знайдені ним на солодових відходах пивоварного заводу. Серед них він зазначав гіпекоум повислий, нетреби - звичайну і колючу, нагідки польові, блекоту чорну, щирицю звичайну, канаркову траву малу.

Дурман звичайний часто завозиться з насінням пшениці, вівса, сорго, кукурудзи та сої. Насіння щириць трапляється серед насіння проса, маку, люцерни. З зерном пшениці заноситься сухоребрик волзький, який часто зустрічається біля клинів, портових складів.

Насіння багатьох рослин поширюється з кормом, який завозиться для свійських і співочих птахів, що утримуються у клітках. Під час прибирання клітки невикористане насіння потрапляє у сміття і викидається на смітники, де згодом проростав.

Важливу роль у заносі насіння адвентивних рослин в їді гра ют сільськогосподарські дослідні станції, які висівають насіння, одержане з багатьох країн світу. З 114 - видів адвентивних рослин 29 є здичавілими.

На Чернігівщині чимало адвентивних бур’янів потрапило з насінням різних культур. Галінсогу дрібноквіткову було занесено з насінням декоративних складноцвітних; паслін дзьобатий - з насінням суданки; гречка татарська після того, як її перестали культивувати, заноситься в нові райони з насінням гречки звичайної. З неочищеним насінням потрапили до нас американські повитиці, вовчки, просо волосовидне тощо.

Насіння багатьох рослин завозиться людиною свідомо для використання їх у господарстві. Але запроваджуючи у культуру рослини інших країн, людина часто не передбачає можливих наслідків. Деякі з цих рослин дичавіють і перетворюються на злісні бур’яни, наприклад, чорнощир звичайний, гречка татарська, розрив-трава дрібноквіткова та ін.

2) Занос насіння адвентивних рослин з різними вантажами. Насіння і плоди багатьох адвентивних рослий переносяться з різними вантажами, особливо з вовною і бавовною, в яких завжди є насіння з гачками, липкими залозками, колючками тощо. Такий способом розселилася нетреба колюча і, можливо, інші види цього роду. Toмy в місцях очищення вовни і бавовни завжди трапляються адвентивні рослини.

Чимало насіння різних рослин міститься і в упаковці вантажів. Занесення рослин з насінням і вантажами великою мірою залежить від розвитку торгових відносин між окремими країнами.

3) Переселення народів. Деякі рослини було занесено в нові місцевості кочівниками, переселенцями, колоністами. Так, вважають, що дурман звичайний занесли до Європи цигани. Кочівники, можливо, занесли нетребу звичайну. Існує припущення, що скажений огірок могли занести до Криму ще давні переселенці з середземноморських країн, які заснували там свої колонії. З Криму цю рослину згодом було занесено в північні райони України. Можливо також, що до Одеси скажений огірок міг потрапити а баластом.

Насіння щириці синюватої розноситься кіньми і великою рогатою худобою. Є свідомості, що насіння дурману звичайного поширюється козами, які споживають його, незважаючи на те, що він отруйний і більшість тварин його не їсть. У літературі описано випадки поширення тваринами деяких бур’янів, зокрема щириці лободовидної і синюватої і повитиць, насіння яких проходить непошкодженим через травний шлях тварин.

Пройшовши через травний шлях, насіння бур’янів потрапляє у гній і зберігається в ньому довгий час. Температура, яка виникав при розкладі гною, недостатня для їх знищення. Разом з гноєм, що використовується як добриво, насіння бур’янів потрапляв на поля і проростає там.

Взагалі поширенню рослин сприяють як свійські, так і дикі тварини. Наприклад, насіння кропиви коноплевидної поширюється ховрашками t байбаками. Багато рослин поширюється птахами (плоскуша, щириці), мурашками ( куряча сліпота жовта, квасениця рогата), жуками та блощицями (коноплі дикі).

4) Війни. Можна навести багато прикладів, які ілюструють вплив війн на переселення рослин. Вважають, що аїр і нетреба звичайна поширювалися татарами під час татаро-монгольської навали. Але це лише припущення. Більш точні дані одержано в пізніші часи в міру вивчення місцевих флор. Французькі війська занесли галінсогу дрібноквіткову.

5) Перенесення насіння транспортом. Тепер це надзвичайно важливий фактор розселення рослин. Найбільше значення мав морський транспорт, на що вже давно звернув увагу Ч. Дарвін. Моря і океани часто є лише фізичною перешкодою і не визначають грунтово-кліматичних меж ареалу багатьох видів.

Річковий транспорт відіграє помітну роль у поширенні адвентивних рослин уздовж річок і утворенні нових осередків бур’янів. Таким способом на Україні поширюються нетреби, елодея тощо.

Залізничний транспорт має незрівнянно більше значення. По залізницях заносяться в нові райони іноземні рослини, а також місцеві види, які поширюються з півдня на північ. Так, залізницями було занесено щирицю білу і лободовидну, кропиву коноплевидну і деякі інші види. На залізницях знайдено кропиву коноплевидну та галінсогу дрібноквіткову, а також цілий ряд степових рослин. Більшість рослин, занесених до Литви і Естонії, в "залізничними". Серед них багато наших рослин. По залізниці просувається на північ і степовий гірчак рожевий; його знаходили навіть на Поліссі на околицях Чернігова.

Залізничний транспорт сприяв розселенню по території Чернігівської області багатьох. видів рослин. Таким шляхом проникають у нові райони чорнощир, нетреби, хрінниці, щириці та багато інших рослин [22].

Останній часом все більшого значення в розселенні рослин на Україні набував автотранспорт. Найбільш постійні супутники шосе і автовокзалів - щириці, нетреби, ромашка запашна.

З камінням, яке використовується для будівництва шляхів також заносяться деякі рослини. З баластом і піском поширюється хрінниця густоцвіта.

Взагалі способів заносу рослин дуже багато, вони надзвичайно різноманітні і мають Іноді найнесподіваніший характер. Наприклад, у 1685 р. з Канади було завезено чучело птаха, набите сім’янками злинки канадської. Невелика кількість сім'янок, які випадково висипалися з нього, поклала початок поселенню цього виду в Європі.

Р.Ю. Левіна виділяє 3 основні категорії засобів поширення плодів та насіння за допомогою людини:

1) агеотохорія (поширення засобами транспорту);

2) ергазіохорiя (розсіювання і розподіл у ґрунті насіння бур’янів збиральними машинами і знаряддями обробітку грунту);

3) спейрохорія (поширення насінин з насінням культурних рослин). Але занесення рослими в нову місцевість - лише перший етап у розселенні виду на цій території. Чимало видів успішно розселяється в нових місцевостях, незрівнянно більша кількість чужоземців зазнав невдачі іноді відразу ж, іноді через багато років. Це трапляється внаслідок того, що рослина не може пристосуватися до даних умов, які не відповідають її екологічним і фізіологічним вимогам, або внаслідок опору, який чинить “пришельцям” природа або людина.

Щодо нашої флори, то кількість рослин, які не прижилися і зникли через більш-менш довгий час, досить незначна. Можливо, це пояснюється неповнотою даних, тому що адвентивними рослинами на території області почали цікавитися порівняно недавно. В той же час досить багато занесених рослин значно поширилося по нашій території, причому деякі з них навіть витісняють місцеві бур'яни.

Закріплення занесених рослин у новій місцевості та їх дальше поширення значною мірою залежать від ефективності і різноманітності природних факторів поширення їх плодів та насіння.

Якщо при утворенні нових осередків у віддалених один від одного районах головна роль належить людині, то в масовому захваті території навколо цих осередків, у величезному зростанні кількості рослин у місцях, де прижився занесений вид, у поступовому зростанні ареалу цього виду найбільше значення належить природним факторам поширення. Чим більше насіння потрапляв на нові території, тим успішніше розселяється вид. Наприклад, у багатьох адвентивних рослин (чорнощиру, амброзії, диких конопель тощо) насіння масово осипається біля материнської рослини і дуже засмічує грунт. Потім воно розноситься дощовими потоками, повінню, тваринами та іншими природними агентами. Завдяки цьому площа, яку займав даний вид, збільшується з року в рік.

Особливо швидко поширюються рослини, насіння яких розноситься різними способами.

Здатність поширюватися за допомогою різних способів адже характерна риса адвентивних рослин. Досліджуючи способи поширення тієї чи іншої адвентивної рослини, вадко віддати перевагу будь-якому з них, настільки вони завжди пов’язані між собою і доповнюють один одного. Відокремившись від рослини яким-небудь способом, плоди або насіння, завдяки різним пристосуванням, продовжують поширюватися і шийки способами, які завжди сполучаються ніж собою. Чіпкі та клейкі плоди і насіння розносяться на невеликі відстані тваринами, а на більші - транспортом. Наприклад, сім’янки нетреби, які вкриті колючою, опушеною обгорткою, розносяться тваринами, транспортом і водою. У щириці білої дрібне гладеньке насіння легко висипається з коробочки і густо вкриває землю біля материнської рослини. Потім воно розноситься дощовими потоками і розталим снігом на більші відстані. Рослина, утворюючи форму перекотиполя, переноситься вітром досить далеко і засмічує грунт на значній площі. Дрібне насіння щириці білої разом з землею легко прилипає до ніг та коліс і розноситься ще далі. При перевезенні засміченого ґрунту насіння може потрапити дуже далеко, навіть на інший континент. Отже, насіння щириці білої, яке осипається біля материнської рослини і не має, здавалось би, ніяких пристосувань до поширення, виявляється здатним подолати величезні відстані за допомогою вітру, води, тварин і людини.

Така взаємодія факторів поширення значною мірою обумовлює швидке поширення адвентивних рослин [22].

При віднесенні рослин до якої-небудь карпоекологічної категорії ми брали за основу спосіб відокремлення плодів або насіння від материнської рослини як первісне кільце в наступному сплетінні взаємодії інших факторів поширення.

За цим принципом, користуючись класифікацією Р.Ю. Левіної ми віднесли наші адвентивні рослини (59 видів) до таких категорій:

1.  Автобарохори - насіння осипається під впливом сили тяжіння.

2.  Автомеханохори - насіння активно розкидається внаслідок особливого механізму розкривання плоду або особливої будови насіннєвих оболонок.

3.  Балісти - рослини, плоди яких мають пристосування, що заважають само висіванню насіння, внаслідок чого воно висипається лише при розхитуванні стебел.

4.  Анемохори - насіння розноситься вітром.

5.  Зоохори - насіння розноситься тваринами.

6.  Гідрохори - насіння розноситься водою.

Два види - елодея канадська і лепеха звичайна - в наших умовах розмножуються лише вегетативно. Поширюються вони водою і людиною. Елодею розносять також птахи.

Місцезростання, де трапляються адвентивні рослини, різняться між собою, і це, безумовно, відбивається і на способах поширення рослин у різних умовах.

Для характеристики способів поширення адвентивних рослин у тих або інших умовах ми взяли найбільш типових представників цих місцезростань. Ці рослини зустрічаються і в інших місцезростаннях, але дане є для них основним.

Деякі, переважно дуже поширені адвентивні рослини, настільки типові в різних місцезростаннях, що важко вирішити, яке з них є основним. Такі рослини довелося включити в різні групи одночасно.

Найбільш численні адвентивні рослини на рудеральних місцезростаннях. Більшість з них відразу оселяється тут, інші потрапляють сюди з поля, городів, або парків. Для них характерне дуже дрібне насіння, яке легко розноситься з землею, а також дощовими потоками. Велика родючість автобарохорів і розріджена рослинність на рудеральних місцях сприяють створенню величезних колоній цих рослин. Багато в цих місцезростаннях і зоохорів, які постійно розносяться тваринами. Крім того, насіння багатьох барохорів теж розноситься тваринами з землею, прилипає до їх ніг. Всі рослини рудеральних місцезростань широко розносяться за допомогою транспорту.

Серед сегетальних бур’янів перше місце займають автобарохори, друге - балісти. Єдиний анемохор - галінсога дрібноквіткова - поширюється переважно з насінням городніх культур і декоративних рослин, а також вегетативне і засмічує не польові, а городні культури і сади.

Такий високий процент барохорів серед сегетальних бур’янів Р.Ю. Левіна пояснює тим, що в умовах поля поширення насіння плодів природними агентами втрачає своє значення. Значно більшу роль тут відіграє засмічення ґрунту, току у сегетальних барохорів виробилися пристосування іншого характеру: велика родючість, швидке осипання насіння, гетерокарпія, тривале зберігання схожості, час визрівання і проростання насіння збігаються а визріванням і проростанням засміченої культури. Крім того, насіння цих рослин частково засмічує зерно і поширюється людиною з насіннєвим матеріалом. Деякі з них настільки пристосовуються до якої-небудь культури, що стають її спеціальним бур’яном і поширюються з її насінням, тому що важко відокремлюються від нього. Існує досить багато балістів (наприклад, вовчки), обсіменінню яких сприяють сільськогосподарські знаряддя [13].

В парках найширше представлені автомеханохори (половина всіх видів) потім - барохори і анемохори. Більша частина цих рослин дичавів з грядок, але через малу ефективність способів поширення вони не спроможні далеко відійти від місця культури і звичайно залишаються в межах парку.

Для адвентивних рослин, що поширені в природних угіддях, характерна здатність поширюватися переважно за допомогою природних агентів, головним чином вітру і тварин.

Порівнюючи одержані нами дані з даними Р.Ю. Левіної, бачимо, що адвентивні рослини так само, як і місцеві види, тяжіють до тих місцезростань, де притаманні їм способи поширення виявилися найбільш доцільними.

1.3 Рослинний покрив та його зміни, зумовлені господарською діяльністю як передумови появи адвентивних рослин

Освоєння людиною просторів України почалося в далеку давнину. З давніх часів землеробство було основним заняттям народів, що населяли Україну. На Лівобережжі Дніпра з початку ІІ тисячоліття до н.е. існувала катакомбна культура, яка так само, як і трипільська, характеризувалася мотижним землеробством. Рятуючись від кочівників, землероби змушені були ховатися в лісах. Вони випалювали їх і розчищали місце для нив З другого боку, ліс також знищувався кочівниками під час воєн. Деякий вплив на рослинний покрив мали і степові пали, які пускали назустріч ворогу, щоб позбавити коней корму.

У VІ-VIII ст. у східних слов’ян виникають міста. Одним з найбільш давніх з них на території України був і Чернігів.

На XI ст. землеробство зробило великі успіхи і поширилося на великі площі. Особливо швидко розвивалися північні й західні області, які менше терпіли від нападів кочівників. Численні розкопки свідчать про високий розвиток сільського господарства і ремесел в ХІІ - ХІV ст. на території Чернігівського князівства. В ХVІ ст. землеробський ландшафт став стійким явищем. З кожним наступним сторіччям перетворення ландшафту відбувалося прискореними темпами [11].

В ХVII, ХVIII і в першій половині XIX ст. особливо багато лісів знищували винокурні, поташні і цукробурякові заводи. Знищення лісів особливо посилилося в другій половині XIX ст., в зв’язку з розвитком промисловості і транспорту, для задоволення потреб будівництва міст і для отримання палива.

А.А. Максимов, який досліджував історію сільськогосподарського ландшафту в лісовій зоні, приходить до висновку, що внаслідок знищення лісів у природі сталися корінні зміни і між організмами створилися зовсім нові типи взаємовідносин, зокрема, збільшилося число і розширився ареал представників відкритого ландшафту, а серед них особливо сильно розмножилися шкідники сільського господарства.

В початковий період заселення цього краю тут інтенсивно розвивалося тваринництво, що дуже сприяло поширенню адвентивних рослин, тому що надмірний випас, з одного боку, веде до значних змін у рослинному покриві, а з другого - худоба сама переносить насіння багатьох рослин і тим сприяє їх поширенню. На початку XIX ст. Конярство було однією з головним галузей сільського господарства.

В міру збільшення випасу худоби, особливо коли він ставав надмірним, стан рослинності погіршувався. Вже в середині минулого сторіччя перевантаження пасовищ призвело до перетворення ряду ділянок у напівпустельні.

Надмірний випас сприяв зникненню дерновидних злаків і степових кущів і заміні їх вигойними однорічниками, а також руйнуванню поверхневого горизонту ґрунту.

Наприкінці ХVIII ст. тваринництво поступово стало витіснятися зерновим господарством. Розвиток зернового товарного господарства сприяв швидкому будівництву залізниць для перевезення зерна. Перша залізниця на Україні була збудована в 1863 p., а до кінця XIX ст. вже весь південь України був вкритий густою мережею залізниць, які з’єднали міх собою головні промислові райони і міста України і Росії.

Роль залізниць у поширенні бур’янів надзвичайно велика. Вони перетинають річки, гори, ліси, тобто її перешкоди, які рослини не мають змоги подолати самостійно. Крім того, залізничний насип являє собою своєрідне місцезростання з сухим піскуватим ґрунтом, звичайно не заселене місцевими видами, і тому конкуренція тут значно послаблена. Недаремно після побудови залізниць темп розселення багатьох адвентивних рослин значно посилився.

Після побудови залізниць у південних степах створився великий район експортного зернового землеробства. Були розорані майже всі землі, придатні для посіву зернових. Степові ділянки залишилися лише на схилах, в ярах, на кам`янистих відслоненнях і серед кущів [13].

Швидкими темпами розвивалась і легка промисловість. Адвентивні рослини стали з’являтися в місцях очищення та промивки вовни і обробки коноплі. Розвиток промисловості обумовив ріст міського населення, виникнення великих промислових центрів. Збільшилися економічні зв’язки міх окремими районами країни та в іншими країнами.

Розвиток землеробства, ріст поселень, а потім місць, вирубування лісів, випасання худоби, будівництво залізниць сприяли порушенню, а місцями й знищенню рослинного покриву і створювали умови для оселення бур’янів і розширення їх ареалів.

З розвитком суспільства збільшилися і можливості занесення рослин з однієї місцевості в іншу.

Найпершим і найбільш ефективним фактором заносу рослин були переселення народів і війни. Друга, не менш важлива, причина розселення видів полягав в тому, що людина навмисно ввозила нові рослини для розвитку сільського і лісового господарства, прикрашення садів та парків, для медицини тощо. Багато цих рослин згодом дичавіли, ставали бур’янами і поширювалися по країні вже поза волею людини.

2.1 Особливості рослинного покриву Чернігівської області

Чернігівська область має досить своєрідні природні умови, які впливають на формування рослинного покриву. Територія області знаходиться в межах Придніпровської низини, крайня південно-східна частина - в межах Полтавської рівнини. Клімат області помірно-континентальний з теплим вологим літом та м'якою зимою. Протягом всього року тут переважають атлантичні повітряні маси, які обумовлюють підвищену кількість атмосферних опадів, прохолодну погоду влітку та потепління взимку.

В Чернігівській області поширені майже всі типи грунтів, які характерні для Полісся і Лісостепу України. Більше 60% площі області займають сільгоспугіддя, зокрема 1.454 тис. га орних земель, 320 тис. га сінокосів, 240 тис. га пасовищ.

За ландшафтними особливостями Чернігівщину поділяють на 4 фізико-географічні області: поліська частина області включає Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся, лісостепова - 2 північні області Дніпровської терасової і Полтавської рівнин.

Чернігівське Полісся займає біля 13 тис. км2 північно-західної і частково центральної частини області і являє собою слабкохвилясту піщану рівнину морено-воднольодовикового походження з поширеними боровими і суборевими пісками. Характерними є наявність піднятих лісових островів, складених лісовидними суглинками і багаточисельних знижень, давніх річкових долин, які значно заболочені (Замглай).

Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км2 займає північно-східну частину області. Основну його частину складає Придеснянське лісовидно-ерозійно-денундаційне плато з багаточисельними глибокими ярами, врізаними до корінних крейдових порід.

Південь Чернігівщини займають ландшафти знижених слабкохвилястих древньоалювіальних лісових рівнин (Дніпровські тераси) з багаточисельними балками і западинами (степові блюдця). Південний схід області являє собою підняти, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами і балками лісову рівнину Полтавського плато.

Чернігівщина - край поліських і лісостепових ландшафтів, край соснових лісів, заплавних луків і осокових боліт. Природна рослинність в даному регіоні збереглася на третині території, переважно в поліській частині області. Згідно "Геоботанічного районування..." територія Чернігівської області належить до Європейської широколистяної області, Східноєвропейської провінції. Поліської та Лівобережне придніпровської підпровінціям. Фізико-географічному регіону чернігівського і Новгород-Сіверського Полісся відповідає Східнополіський геоботанічний округ дубово-соснових і соснових лісів. До складу Східнополіського геоботанічного округу (поліська частина області) входять 8 геоботанічних районів:

1. Ріпкінсько-Добрянський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових, евтрофних боліт, торф'янистих болотистих луків являє собою терасову рівнину, в центральній частині якої знаходиться заболочене зниження - "Замглай".

2. Городнянський геоботанічний район дубово-соснових лісів, евтрофних осокових і осково-гіпнових боліт розміщений на межиріччі Сож -Снов.

3. Щорсько-Семенівський геоботанічний район соснових зеленомохових лісів і евтрофних боліт долину Снову, в середній течії.

4. Новгород-Сіверське-Понорницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, заплавних луків розміщений на правому березі Десни та відомий під назвою "Деснянська вододільна рівнина".

5. Шосткинський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових та дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових займає невеликі ділянки Лівобережжя Десни та відповідні території Сумської області.

6. Чернігівсько-Сосницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, справжніх луків займає Правобережжя Десни від гирла Сейму до Дніпра.

7. Остерський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових і лишайникових, евтрофних боліт і справжніх луків займає межиріччя Дніпро-Десна, долину Десни.

8. Олишівсько-Коропський геоботанічний район дубових лісів ліщинових, справжніх луків і евтрофних боліт розміщений на лівобережній терасі Десни, частково Сейму і Остра.

Лісостепова частина області (границя між Поліссям і Лісостепом проходить таким чином: Ніжин - Батурин - Кролевець) розміщується в північній частині Дніпровське терасової та Полтавської рівнин. З геоботанічної точки зору їй відповідають Бахмацько-кременчуцький геоботанічний округ терасових лучних степів, терасових дубово-соснових лісів, заплавних луків (на території області) включає 2 геоботанічні райони:

9. Бобровицько-Бахмацький геоботанічний район галофільної рослинності лучних степів, низинних боліт та в'язово-дубових лісів займає більшу територію Бобровицького і Бахмацького районів.

10. Баришівсько-Бориспільський геоботанічний район широколистяних (в минулому) та сосново-дубових лісів, галофільно-лучної рослинності, низинних боліт.

Роменсько-Полтавський геоботанічний округ лучних степів грабово-дубових і дубово-соснових лісів, евтрофних боліт включає Прилуцько-Лохвицький геоботанічний район (11) лучних степів, дубових та грабово-дубових лісів, заплавних луків та низинних боліт, який розташований, в основному, в басейні Удаю.

Різноплановість геоботанічного районування сприяє формуванню різних груп фітоценозів, які репрезентують майже всі типи рослинності, характерні для поліського та лісостепового районів.

2.2 Окремі відомості про адвентивні рослини

Адвентивними вважають такі рослини, які, потрапивши в нову місцевість, що лежить за межами їх ареалів (переважно за допомогою штучних факторів поширення), пристосувалися до нових умов існування і почали самостійно поширюватися на новій території.

На Україні росте чимало рослин –“чужоземців”, які потрапили до нашої країни або випадково за допомогою різноманітних засобів поширення, або навмисно були впроваджені людиною для своїх потреб завдяки тим чи іншим корисним властивостям, притаманним їм. До перших належать виключно бур'яни, до других декоративні, сільськогосподарські, лікарські, технічні рослини тощо, більшість яких росте в даній місцевості тільки завдяки догляду людини. Деякі з них настільки добре пристосовуються до нових умов існування, що виходять з-під контролю людини, дичавіють і починають поширюватися далі самостійно, перетворюючись на бур’яни і стаючи, так би мовити, сумним наслідком корисних дослідів.

Рослини, які поширюються поза волею людини, становлять найбільший інтерес щодо вивчення засобів поширення адвентивних рослин, формування їх вторинних ареалів, взаємовідношень з місцевою, флорою. Серед цих “пришельців” є дуже небезпечні, поява яких загрожує найнесподіванішими наслідками.

Для Чернігівської області України різними авторами наводилося понад 30 видів адвентивних рослин. Значне місце серед них займали так звані “залізничні” рослини, тобто рослини, що поширюються лише по залізничному насипу. Занос їх найчастіше пов'язаний з перевезенням піску та черепашнику, якими звичайно посипають залізничні насипи. На залізницях знаходять сприятливі умови не лише пришельці з далеких країн, а й багато рослин більш південних зон, які по залізницях просуваються на північ [22].

Деякі автори наводять як адвентивні ряд рослин квітників: наприклад, нагідки лікарські, гвоздику бородату, смілку звислу та інші, а також деякі лікарські й технічні рослини, наприклад лободу амброзієвидну і м’яту колосовидну, змієголовник молдавський тощо, які культивуються людиною, місцями дичавіють поблизу грядок і не поширюються далі. Звичайно ці рослини через рік-другий зникають. Таких рослин у нашій флорі налічується понад 50 видів.

Подібні рослини культивуються в сприятливих для них умовах, створених людиною, а поширення їх у здичавілому стані дуже обмежене. Наші звичайні городні та польові культури також нерідко ростуть поблизу поля та на засмічених місцях. Але істотну частину "біженців" з культури, таких як розрив-трава дрібноквідкова, чорнощир звичайний і багато інших. До цієї ж групи належать рослини, які в минулому культивувалися, а тапер ростуть без догляду людини. Поширення їх обмежене, трапляються вони переважно в тих місцях, де їх колись культивували, і лише деякі з них дуже повільно продовжують поширюватися [20].

Але незважаючи на неспроможність до більш широкого поширення, ці рослини існують тут протягом дуже довгого часу, самостійно поновлюються і здатні до поширення за допомогою природних факторів. Тому ми вважаємо, що вони досить добре пристосувалися до нових умов існування.

Отже, ми розглядаємо найбільш типові адвентивні рослини, тобто рослини, зовсім незвичайні для нашої флори, вторинний ареал яких віддалений від природного на значну відстань і які ростуть в нових умовах без будь-якого догляду з боку людини.

Таких рослин у досліджений нами район було занесено до 30 видів. Деякі з них у нас не прижились і зникли (14 видів) .

Адвентивна флора різноманітна за своїм складом.

Цікаво зазначити, що на території області знайдено декілька нових фори в межах деяких дуже поширених видів, які невідомі на їх батьківщині. Насамперед, великою поліморфністю відрізняється нетреба ельбінська. Мінливість виявляється в розмірах рослин, у формі листків, розміщенні плодів і особливо у формі обгорток сім'янок, їх забарвленні, розмірах, опушенні, довжині і формі шипів і дзьобиків [23].

Крім типової форми чорнощиру звичайного нами виявлено також дві його різновидності, які відрізняються від типових екземплярів формою листків і опушенням. Оскільки в літературі немає їх опису, наводимо його нижче: листки ланцетні, до вузько-ланцетних, цілокраї або з дуже рідкими зубчиками, або опушені з обох. Невелика рослина.

За нашими спостереженнями, на Чернігівщині також інколи зустрічається форма квасениці прямостоячої з дуже опушеним стеблом і черешками листків, невідома на її батьківщині.

різноманітність Адвентивних рослин чернігівської області та її представленість в гербарії ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка

На території Чернігівської області поширені представники 23 видами адвентивних рослин.

Їх родинна і видова представленість така: з родини Ароїдні (Лепеха звичайна), Щирицеві (Щириця запрокинута, Щириця біла, Щириця лободовидна.), Бальзамінові (Розрив трава дрібноквіткова), Бобові (Люцерна хмелевидна ), Кропивові (Кропива коноплевидна), Онагрові (Енотера дворічна), Айстрові (Амброзія полинолиста, Злинка канадська, Чорнощир звичайний, Нетреба альбінська, Галінсога дрібноквіткова, Ромашка непахуча), Пасльонові (Дурман звичайний, Паслін чорний, Блекота чорна), Хрестоцвіті (Хрінниця смердюча), Повитицеві (Повитиця польова), Гречкові (Гречка татарська), Коноплеві (Коноплі звичайні), Злакові (Плоскуха звичайна), Жабурникові (Елодея канадська).

Найбільше знахідок зроблено в Чернігівському, Менському, Ріпкинському, Сосницькому, Коропському районах області за період 1995 – 2002 роки.

Здебільшого адвентивні рослини мають певну еколого-ценотичну і екотопічну приуроченість. Так, на луках, обабіч доріг, газонах міста, на городах та присадибних ділянках досить часто, а в деяких місцях і у великій кількості (переважно на городах та полях області) можна знайти ці рослини: дурман звичайний, паслін чорний, чорнощир звичайний, галінсога дрібноквіткова, ромашка непахуча, плоскуха звичайна, щириця запрокинута, щириця біла, щириця лободовидна.

На болотах, у заболочених місцях поширена лепеха звичайна. У водоймах із повільною течією, в озерах і старицях заплави Десни, Сейму, Смолянки зустрічається елодея канадська.

Серед адвентивних рослин є лікарські рослини (елодея канадська, лепеха звичайна, нетреба ельбинська, амброзія полинолиста, ), декоративні (сиціос кутастий, ваточник сірійський, золотушники канадський і пізній, рудбекія роздільнолиста ), харчові (чорнощир звичайний як олійна рослина, для корму худобі - галінсога дрібноквіткова, окопник шорсткий).

Таблиця 2

Аналіз систематичного складу адвентивної флори Чернігівської області за гербарієм ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка

2.3 Географічні ареали адвентивних рослин

Адвентивна флора області різноманітна за своїм походженням. Здебільшого встановити батьківщину адвентивної рослини дуже важко, тому що чимало з них з далеких часів мають великі вторинні ареали, дуже часто віддалені від їх первісного ареалу на величезні відстані.

Серед наших занесених рослин в представники різних частин світу, але переважна їх більшість (41%) американського походження. Це пояснюється тим, до Північна Америка так само, як і північна частина Європи і Азії, належить до єдиної Голарктичної області, в межах якої в багато спільних флористичних елементів. Видів, занесених до нас з Центральної і Південної Америки, значно менше, Америка є батьківщиною 47 видів адвентивної флори, з них 35 видів походить з Північної Америки. Це такі види як елодея канадська; просо волосовидне, щириці – щириця біла, щириця звичайна, хрінниця густоцвіта, квасениця прямостояча, енотера дворічна, ваточник сірійський, повитиця польова, золотушник канадський, злинка канадська, однорічна, чорнощир звичайний, амброзія полинолиста, нетреба ельбінгська, ромашка запашна, рудбекія роздільнолиста.

Батьківщиною окремих видів щириці є тропічна Африка; з Південної Америки походять галінсога дрібноквіткова, нетреба колюча, золотушник пізній.

Середземноморська географічна область за кількістю представників адвентивних рослин, занесених на Україну, займає друге місце. З цієї області походить 29,9% видів. Серед них такі як хрінниця крупковидна, герань розсічена, конюшина розчепірена, люцерна роздільнолиста, окопник шорсткий, куряча сліпота жовта, блекота чорна, вовчок соняшниковий [22].

Батьківщиною деяких видів є Азія. Дурман звичайний походить з Малої Азії, нетреба звичайна – з Середньої Азії. Центральна Азія є батьківщиною: плоскуші, гречки татарської, розрив-трави дрібноквікової, розрив-трави залозистої, вероніки персидської, лепехи звичайної.

Батьківщиною аїру є Південна і Південно-Східна Азія.

З субтропічної Східної Азії (Китай, Японія) походять хміль японський, кропива коноплевидна.

Після заносу адвентивні рослини оселяються в різних місцезростаннях. На розподіл їх у новій місцевості здебільшого впливають діяльність людини і природні фактори.

Як правило, адвентивні рослини в природних місцезростаннях не зустрічаються, а якщо й ростуть там, то лише в місцях з порушеним трав’яним покривом: на пагорбах, відкритих піщаних місцях, по берегах річок, дорогах, стояках тощо (наприклад, злинка канадська, енотера дворічна та деякі ін.). Основна маса адвентивних рослин скупчена в місцях, які зазнають постійного впливу з боку людини, і чим інтенсивніший цей вплив, тим більша кількість адвентивних рослин. В багатьох місцях вони є домінантами угруповань бур'янів. Такі самі співвідношення між місцевими і заносними рослинами спостерігаються в багатьох країнах.

Багато адвентивних рослин, легко пристосовуються до найрізноманітніших умов, що забезпечує їм велике поширення майже по всій території; в усякому разі в районах свого найбільшого поширення вони трапляються в різних екологічних умовах (амброзія, нетреба та ін.) [21].

Значна більшість адвентивних рослин віддає перевагу місцезростанням з порушеним рослинним покривом. Рослини-паразити зустрічаються в різноманітних умовах залежно від поширення рослини-хазяїна. Шість видів трапляються лише в природних місцезростаннях, причому тільки 3 з них увійшли до природних ценозів. Інші ростуть у місцях з більш або менш порушеним рослинним покривом. Про біологію адвентивних рослин у літературі дуже мало -відомостей. Винятком б лише декілька найбільш злісних бур’янів, біологію яких вивчало багато дослідників у нас і за кордоном.

Адвентивні рослини представлені такими життєвими формами: однорічниками, дворічниками, багаторічниками. Залежно від умов існування, можуть бути і одно-, і дворічниками. Майже всі адвентивні рослини розмножуються за допомогою насіння, 2 види (елодея канадська і аїр) - лише вегетативно, а деякі - за допомогою насіння і вегетативне (хрінниця крупковидна, квасениця прямостояча, галінсоги - дрібноквіткова, війчаста, сухоребрик волзький, окопник шорсткий тощо). Для всіх адвентивних рослин характерні висока насіннєва продуктивність, наявність різноманітних пристосувань для поширення плодів і насіння здатність поширюватися за допомогою як штучних, так і природних факторів. Серед сегетальних адвентивних бур’янів можна виділити групу спеціальних бур’янів, поширення яких залежить від поширення в культурі тих рослин, посіви яких вони засмічують. Плоди та насіння цих бур’янів за формою, вагою і розміром сході з насінням культурних рослин настільки, що їх дуже вадко відокремити від урожаю, внаслідок чого насіннєвий матеріал, майже завжди засмічений насінням цих бур’янів, сприяє їх поширенню. Таких рослин у вашій флорі декілька.

Окрему групу складають рослини-паразити, до яких належать повитиці та вовчки, що паразитують як на культурних, так і на диких рослинах.

Ступінь натуралізації адвентивних рослин в окремих частинах ареалу різний. Різні також способи заносу і час оселення їх у даній місцевості. За цими ознаками було запропоновано кілька класифікацій.

Всі адвентивні рослини А. Теллунг ділить на 2 групи; завезені свідомо з метою культивування і завезені несвідомо. З першої групи, яка в свою чергу поділяється на підрозділи, ми розглядаємо лише ергазіофігофіти, тобто види, спочатку інтродуковані, а потім здичавілі. Одні з них не мають помітного поширення і трапляються поблизу місця, де їх у минулому культивували, наприклад хміль японський, мірабіліс. Інші, подібно до чорнощир звичайного, ромашки запашної, полину однорічного, широко розселилися як бур’яни.

Слід зазначити, що деякі види занесені різними способами, можна віднести як до однієї, так і до другої групи. В цьому випадку ми основним вважаємо той спосіб заносу, який виявився більш ефективним.

Занесені людиною у нову область рослини оселяються в різних місцезростаннях, пристосовуються до певних умов і більш-менш стійко закріпляються в тих чи інших місцезростаннях [17].

За А. Теллунгом, всі антропохори за ступенем натуралізації поділяються на такі групи: археофіти, ефемерофіти, епекофіти і неофіти.

До археофітів належать бур’яни, відомі ще з доісторичних або ранньоісторичних часів.

До ефемерофітів належать види, які час від часу з’являються і зникають. Це пояснюється тим, що дана місцевість лежить за межами їх потенціального ареалу, тону вони не можуть пристосуватися до нових умов і гинуть. Повторна поява їх в наслідком нового заносу.

До епекофітів належать види, які добре пристосовані до нових умов існування, постійно плодоносять, але ростуть лише на штучних місцезростаннях. Більшість їх росте на рудеральних місцезростаннях, на полях, городах, і лише деякі з них засмічують природні угіддя. Майже всі представники цієї групи - однорічники. Окремі види епекофітів досягли різного ступеня натуралізації. Деякі з них, хоч і давно занесені, мають дуже обмежене поширення, інші поширені в порівняно невеликих районах. Треті, переважно недавно занесені, утворили окремі осередки, число яких з року в рік збільшується. В даний час вони не відіграють значної ролі в засміченні сільськогосподарських угідь, але згодом ці рослини можуть розселитися ширше. Чимало видів, що входять до складу групи епекофітів, занесено давно і в даний час займав величезні площі, витримyє конкуренцію з місцевими бур’янами і періоди з дуже несприятливими погодними умовами, тобто вони повністю пристосувалися до нових умов місцезростання. Це такі види, як злинка канадська, ромашка запашна, щириця звичайна, чорнощир звичайний, нетреба ельбинська га багато інших.

До неофітів віднесено види, які ростуть у природних місцезростаннях. Здебільшого це багаторічні рослини, які майже завжди ростуть в місцях, досить віддалених від безпосереднього впливу людини. Неофітами в рівнинній частині України можна вважати 7 видів. Три з них - елодея канадська, сизюринхій вузьколистий та лепеха звичайна - увійшли в природні ценози. Енотера дворічна росте на лісових галявинах і по берегах річок. Але навіть ті з них, що натуралізувалися найкраще, зустрічаються в більш-менш порушених місцезростаннях.

Крім ступеня натуралізації, А. Теллунг виділяв кілька підрозділів рослин за часом їх вселення в нову область. Але ці категорії, на нашу думку, не зовсім чітко відмежовані, що значною мірою пояснюється надзвичайною пластичністю адвентивних рослин. Наприклад, це досить чітко відрізняються бур’яни, які з’явилися останнім чаcoм (за А. Теллунгом, бур’яни полів, лісових вирубок, виноградників), і новітні “пришельці”, відомі лише як місцеві бур’яни в окремих місцях. За цією ознакою важко встановити час появи рослини в даній місцевості, тону що відомі приклади швидкого розселення новітніх пришельців по полях, в той час як рослини, занесені значно раніше, залишаються рудеральними бур’янами окремих місць [23].

Взагалі адвентивні рослини дуже важко розрізнити за часом появи, тому що один і той же вид може бути занесений в різний час і різними способами. Багато прикладів цього наведено при розгляді історії поширення адвентивних рослий на Україні. Крім того, час появи даної рослини не завжди збігається з тим часом, коли її виявили.

Цілком можливо, що кількість рослин, занесених на територію області до початку ХVІ ст., дещо більша, але поки що ми не маємо щодо цього більш-менш достовірних даних.

Цікаво відзначити, що у нас найкраще приживаються американські рослини, які трапляються в різноманітних місцезростаннях в усіх зонах. Друге місце займають види середземноморського походження.

2.4 Систематичний склад адвентивної флори Чернігівської області

Інвентаризація флори та її аналіз є одним з найважливіших завдань при вивченні рослинного світу будь-якого району. Флора адвентивних рослин Чернігівської області нами розглядається як частина конкретної регіональної флори з певними корисними властивостями.

На підставі літературних джерел та обробки гербарних матеріалів нами складено опис найбільш поширених видів адвентивної флори Чернігівської області.

Систематична структура флори визначається як притаманний їй розподіл видів між систематичними категоріями вищого рангу . вона є важливою структурно-функціональною характеристикою і відбиває закономірності пристосування видів до екотипів регіону, що виявляється через кількісні характеристики таксонів, з яких вона складається.

Основними показниками систематичної структури флори є розподіл видів між різними таксонами; переважно це кількісний склад провідних родин та родів. Представники адвентивних рослин Чернігівської області представлені переважно родинами: Айстрові – Asteraceae, Щирицеві – Amarantaceae, Пасльонові – Solanaceae, Злакові – Poaceae, Коноплеві – Cannabaceae, Гречкові – Poligonaceae, Повитицеві – Cuscutaceae, Хрестоцвіті – Brassicaceae, Шорсколисті – Boraginaceae, Кропивові – Urticaceae, Губоцвіті – Lamiaceae, Бобові – Fabaceae, Бальзамінові – Balsaminaceae, Півникові – Iridaceae.

Таблиця 1.

Систематичний склад найбільш поширених видів

адвентивних рослин Чернігівської області

3.1 Адвентивні рослини – бур`яни садів, городів

Значна кількість адвентивних рослин є бур’янами. Вони засмічують поля, городи, сади, пасовища, ростуть на узбіччях шляхів, смітниках, пустирях, біля жител і т.п. До них належать такі злісні бур’яни, як повитиця, вовчки, галінсога дрібноквіткова, щириці, які завдають величезної шкоди сільському господарству. Адвентивні бур’яни дуже важко винищити, тому що їм притаманні висока життєздатність, дуже ефективні засоби поширення, висока плодючість, невибагливість до умов існування. Ці бур`яни не завади відомі населенню, біологія їх мало вивчена, і це також деякою мірою утруднює боротьбу з ними. Крім того, здебільшого на занесених рослинах паразитує дуже мало інших організмів, що є величезною перевагою в конкуренції з місцевою флорою. Наприклад, за даними Ч. Елтона, на рододендроні понтійському (Kbododentiron ponticuni L.), завезеному до Англії близько 200 років тому, паразитує дуже мало рослиноїдних тварин (кілька місцевих видів метеликів і жуків та паразити-іммігранти) [21].

Серед наших адвентивних рослин ярі бур’яни (наприклад, галінсоги дрібноквіткова і війчаста, пасльони дзьобатий і парадоксальний, гречка татарська, коноплі дикі, злинка канадська, щириці звичайна; біла, лобздовидна і синювата тощо), дворі чи і (енотера дворічна), стрижнекореневі (гариала), кореневищні (гумай), коренево-паросткові (сухоребрик волзький, додарція східна, хрінниця крупковидна, паролист звичайний), паразитні (вовчки, повитиці). 32 види є сегетальними бур’янами.

Повитиці польова і південна. Завдають дуже великої шкоди сільському господарству. За даними Д.К. Ларіонова, перша може паразитувати на 630 видах рослин. Деякі повитиці отруйні, деякі переносять вірусні хвороби. Так, через повитицю польову передаються такі вірусні хвороби, як жовтуха айстр, кучерявість буряків, мозаїка тютюну тощо. Чимало вірусів зберігається в рослинах повитиці від кількох днів до 4 місяців і довше. Наприклад, насіння повитиці польової зберігає вірус у діючому стані протягом року. Віруси можуть передаватися повитицею рослині, на якій вона паразитує. Навіть через окремі відрізки стебла повитиці можуть передаватися різні хвороби.

Щириці. Всі види щириць є сегетальними і рудеральними бур’янами. Вони засмічують овочеві культури, особливо пропашні і баштанні, рідше польові.

Є злісними бур’янами садів і виноградників. Розсадниками щириць є величезні зарості цих бур’янів на рудеральних місцях. Щириці віддають перевагу пухким, вологим, родючим ґрунтам, але серед них є і дуже посухостійкі, наприклад щириця біла. Щириці дуже засмічують грунт, пригнічують і заглушують культурні рослини. Боротьбі з ними заважає притаманний їм розтягнутий період визрівання насіння, завдяки чому сходи з’являються з травня протягом усього літа [23].

Деякі види щириць сприяють поширенню шкідливих комах. Наприклад, щириця звичайна є, притулком бобової земляної тлі (Тullgrenia (Tyohea) phaseoli), яка ушкоджує коріння бобових і капусти, а також коріння і бульби картоплі.

Галінсога дрібноквіткова. Поширена переважно на присадибних землях, а також у парках, квітниках, на пустирях і смітниках. Вона віддає перевагу тінистим місцям з пухкими, гумусними зволоженими ґрунтами. Разом з цим галінсога в злісний бур’яном городів. Найчастіша засмічує капусту, картоплю, цибулю, огірки, помідори, буряки та інші городні культури, В деяких місцях, особливо в західних областях УРСР, галінсога в справжнім бичем городів. Рідше цей бур’ян трапляється в садах і навіть в посівах зернових і багаторічних трав. Інколи росте на пасовищах. Завдяки високій родючості й короткому репродукційному періоду сильно засмічує грунт. Сходи з’являються протягом усього вегетаційного періоду. Добре розмножується також вегетативно. Тому винищити цей бур'ян надзвичайно важко. Таким же злісним бур’яном є і галінсога війчаста.

Коноплі дикі. Ростуть на полях, узбіччях доріг, пустирях. Засмічують всі посіви, але переважно трапляються в посівах конопель посівних.

Злинка канадська. Засмічує всі зріджені посіви .і взагалі масово розвивається на відкритих піщаних місцях.

Хрінниця крупковидна. Поширена в північній зоні на полях і узбіччях шляхів. Тут вона часто створює зарості. Засмічує всі сільськогосподарські культури і значно знижує їх урожайність. За даними Й. Зайферда, на 1 кв. м було виявлено 300 гонів хрінниці, з яких 174 плодоносили і дали 200 тис. насінин. При підрізці коріння виникає безліч нових гонів.

Вовчки. Уражають як дикі, так і культурні рослини. Вони завдають великої шкоди баштанним, технічним, овочевим культурам, дають величезну кількість насіння. За даними С.O. Котта, одна рослина дає до 160 тис. насінин, а на 1 га - до 90 мли.; за іншими даними - до 100 тис. Найбільш поширений вовчок соняшниковий, який паразитує на коренях соняшника тютюну, помідорів, коноплі. Вовчок гіллястий паразитує на баштанних та технічних культурах [20].

Чимало адвентивних рослин оселяються на берегах річок. Під час повені водою, а пізніше іншими засобами, наприклад тваринами, їх насіння дуже широко розноситься, і місцями, особливо в заплавах, ці рослини створюють величезні зарості, засмічуючи пасовища, причому більшість з них або отруйні, або мають різні колючки, залозки тощо і худобою не споживаються. Особливо поширена в заплавах нетреба ельбинська, яка в багатьох місцях створює суцільні зарості, довжиною в декілька кілометрів.

Нетреба ельбинська. На її поширення слід звернути увагу, юну що цей вид може стати шкідливим бур’яном. Зокрема, в Австралії, куди його занесено в 1916 p., він став уже одним з найбільш злісних бур’янів пасовищ. Раніше нетребу ельбинську вважали рудеральним бур’яном, але останнім часом виявилося, що цей бур’ян засмічує сади, пропашні культури, іноді навіть посіви зернових. Правда, це ще трапляється нечасто, але вже тепер на це слід звернута увагу, особливо в зв'язку з розширенням зрошувальної система, тому що в повідомлення ряду авторів, що нетреби дуже поширюються вздовж зрошувальних кавалів і потім переходять на поля, засмічуючи пшеницю, кукурудзу. соняшник та інші сільськогосподарські культури.

Значно рідше трапляються інші види нетреб. Всі нетреби в молодому стані отруйні (особливо в фазі сім`ядолей), а потім тварини не споживають їх через колючки, гіркий смак і сильний неприємний запах. Поширюються ці рослини дуже швидко і значно знижують якість пасовищ.

З отруйних адвентивних рослин найбільш небезпечні для тварин такі види:

Блекота чорна, містить алкалоїди: гіосціамін, скополамін (можливо, атропін); з інших речовин глюкозид, гіосципікрин. Інколи бувають випадки отруєння великої рогатої худоби зеленим листям. Більш небезпечним е насіння блекоти, якщо велика кількість його потрапляє в кори. Інколи насінням отруюються курчата.

Дурман звичайний, містить алкалоїди: гіосціамін, атропін, скополамін. Загальна кількість усіх алкалоїдів у середньому досягає 0,33%. Отруєння дурманом спостерігалося у коней, великої рогатої худоби і птиці. В деяких випадках отруєння цією рослиною смертельне.

Для знищення адвентивних рослин застосовуються механічні та хімічні методи боротьби, але вони ефективні лише тоді, коли вид не зайняв значної території. Адвентивні рослини, які вже мають великі ареали, тільки цими методами зовсім знищити неможливо, і залишається лише стримувати їх дальше поширення. Найбільш ефективним методом у боротьбі з адвентивними рослинами є біологічний. Існує чимало прикладів його застосування. Так, поширення опунції в Австралії припинили за допомогою метелика (Oactoblastia cartoruin).

3.2 Використання адвентивних рослин в медицині

Деякі адвентивні рослини, які містять корисні хімічні речовини (алкалоїди, вітаміни тощо), можна використати як лікарські, дубильні, ефіро- і жироолійні, кормові й т.п. Деякі з них і були завезені на Україну як корисні рослини, культивувалися, а потім здичавіли.

Цілу низку адвентивних рослин можна застосовувати для потреб медицини. Відомості щодо їх використання містяться в працях С.Є. Землинського, М.A. Носаля і I.М. Носаля та ін. З давніх часів як лікарська рослина відомий аїр. Про це згадується ще в давніх європейських книгах, у грецьких та римських природознавців. У медицині застосовуються кореневища аїру, відомі під назвою Rhizoina calani, які містять ефірні олії. З кореневищ виготовляють олію, настій і екстракт. Особливо широко аїр використовується в народній медицині. Він вважається чудовим дезинфікуючим засобом, вживається при лікуванні цинги, гнійних виразок, холери, висипного тифу, хвороб жовчних шляхів, каміння нирок і як проти лихоманковий засіб при малярії. Кореневища аїру вважаються одним з основних компонентів сумішей при готуванні ванн для лікування золотушних і рахітичних дітей. Вживається аїр також як болезаспокійливий засіб при зубному болі і як заспокійливий при нервовому збудженні.

В народній медицині використовують також ромашку запашну як болезаспокійливий, протисудорожний, пом’якшувальний і потогінний засіб. Ромашка запашна деякою мірою замінне ромашку аптечну, але користується значно меншою популярністю, ніж остання [23].

Лікарське застосування може мати і галінсога дрібноквіткова. Наприклад, у Перу препаратами з неї лікують цингу.

Добре відомими лікарськими рослинами є дурман і блекота. В медицині використовують листя дурману звичайного і меншою мірою його насіння. З насіння добувають алкалоїд атропін, який застосовується при лікуванні запалення очей. Препарати дурману використовуються такса як антиспазматичний, заспокійливий засіб і як наркотик при бронхіальній астмі, хронічних катарах дихальних шляхів, сильних шлункових болях. Блекота чорна застосовується як заспокійливий, протисудорожний і болезаспокійливий засіб. В її листках міститься до 0,1% алкалоїдів. Листки і виготовлені з них препарати входять до Державної фармакопеї. Вживається переважно у вигляді олії як болезаспокійливий засіб, входить також до складу протиастматичного порошку.

Досить широко в народній медицині застосовуються різні види нетреб. У нас використовуються нетреби колюча і звичайна, особливо перша з них, хоч застосування їх аналогічне. Водяний відвар нетреб вживається при лікуванні висипу і грибкових захворювань, іноді при шлунково-кишкових захворюваннях. Використовують нетреби і проти різних захворювань шкіри: при екземі, лишаях, золотусі. В Болгарії аналогічне застосування має нетреба італійська, яка містить йод, глікозиди, ксантострумарин і якусь невивчену ще ефірна олію. В Америці а листя нетреби пенсільванської вилучили нейтральну білу кристалічну речовину, яку назвали ксантином. При дослідженнях на агарі ця речовина затримує ріст багатьох грампозитивних бактерій та грибів. У високих концентраціях ксантин затримує ріст туберкульозної палички. Ми передали для дослідження в Інститут мікробіології АН України близький до нетреби пенсільванської вид - нетребу ельбинську. Внаслідок аналізу, проведеного співробітниками цього інституту, виявилося, що нетреба ельбинська слабо активна відносно грампозитивних бактерій і Candida albicana

Нижче наводимо найбільші розведення ефірного екстракту з нетреби ельбинської, які повністю пригнічують ріст грампо-витивних бактерій і грибів:

Staphylococcue aureus                               209 1:10000

Mycobacterlum B - 5                                  1:2500

Bacterium coli                                             <1:2500

Candida albicans                                        1:2500

Fusarium Mucor avenaceua pluiabeum      <I:2500

Гринделія розчепірена використовується в медицині як рослина, що містить гіркі речовини і збуджує апетит. Містить гіркий алкалоїд гринделін, сапоніни, цукри, ефірну олію, мурашину, оцтову і вищі жирні кислоти, а також низку інших речовин.

Незначне застосування мають також амброзія полинолиста, стебла і листки якої містять гіркі речовини і до 0,15% малоцінної ефірної олії з запахом деревію (застосовується проти лихоманки і як тонізуючий засіб), ваточник сірійський, з листків якого вилучають блювотні речовини, а молочного соку отруйний глікозид асклепіазин і деякі смолисті речовини (за даними американської фармакопеї дуже ефективний народний засіб від бородавок), квасениця рогата і енотера дворічна [20].

Досить перспективною у господарському відношенні в нетреба берегова, в насінні якої міститься 38% олії і 42% білка. Олія ця аналогічна олії маку, білки можуть мати технічне застосування. Оскільки з усіх видів нетреби у нас найбільш поширена нетреба ельбинська, ми намагалися засувати можливості застосування цього виду як олійної рослини.

Як олійна рослина може бути використана нетреба колюча (29,8% олії). Через високу врожайність нетреб, значний вміст у них олії і деяких інших корисних речовин, а також враховуючи наявність на Україні великих заростей цих рослий, нетреби можна вважати досить перспективними в господарському відношенні.

Значний процент олії міститься такої у насінні таких видів: дурману звичайного (16,7-25,0%), амброзії полинолистої (18,3%), енотери дворічної (І6,93%), вовчка соняшникового (11,4%).

Чорнощир звичайний був відомий в Америці як олійна рослина ще індійцям. При археологічних розкопках у штатах Арканзас, Міссурі і Кентуккі знайдено сім’янки чорнощиру, які відрізнялися від сім’янок усіх існуючих тепер видів цього роду більшими розмірами. Разом з ними знайдено плоди культурних рослин - соняшника, гарбузів, кукурудзи, бобів. Все це наводить на думку, що дана рослина культивувалася в минулому [21].

Як ефіроолійна рослина вживається аїр. В його кореневищах містяться ефірні олії, які використовуються в медицині, парфумерії і лікерному виробництві. В літературі в вказівки, що як ефіроолійна рослина може використовуватися також і злинка канадська.

Герань сибірську модна застосовувати як непоганий дубитель і як сировину для виготовлення жовтої і чорної фарб. З комеліни звичайної добувають синю фарбу, а з насіння гармали звичайної -червону. З насіння ваточника сірійського можна одержати барвник типу протравних, який може бути застосований в промисловості.

3.3 Їстівні та інші корисні властивості адвентивних рослин

Деякі адвентивні рослини використовуються як їстівні. Наприклад, листя квасениці рогатої вживають у їжу замість щавлю. Як прянощі народами східних країн застосовується насіння гармали звичайної. Різноманітне використання мають кореневища аїру. З них варять сиропи, додають їх до фруктових компотів, вживають замість імбиру, кориці і мускатних горіхів для ароматизації пудингів і печива, в невеликій кількості вживають замість лаврового листа, іноді сухі кореневища і ефірну олію з них додають до пива. Деякі народи вживають у їжу соковиті стебла комеліни звичайної. Є вказівки, що в Китаї і Японії цей вид розводять як овочеву рослину. Корені герані розсіченої ввивають у їжу як овочі. Як сурогат перцю можна використовувати насіння хрінниці крупковидної. З молодих рослин ваточника сірійського добувають солодкий сироп. Є вказівки, що в Канаді молоді стебла цієї рослини вживають замість спаржі, а з квіток роблять непоганий цукор. Як харчову рослину протягом довгого часу культивували гречку татарську [23].

Кілька адвентивних рослин можна використовувати як кормові. Добрим кормом для худоби б галінсога дрібноквіткова, в якій міститься дуже багато білка і зовсім немає твердих волокон. Тварини охоче поїдають також комеліну звичайну і окопник шорсткий. Елодеєю канадською і молодими рослинами щириці звичайної годують свиней. Аїр поїдають лосі.

Елодею канадську можна використовувати як добриво. Чимало адвентивних рослин є декоративними. Як виткі декоративні рослини розводять ехіноцистис шипуватий, сиціос кутастий, тладіанту сумнівну. Досить популярна комеліна звичайна. В Китаї і Японії виведено навіть її садову форму. Часто культивуються нікандра фізалісовидна, ваточник сірійський, соняшник повстистий, золотушники канадський і пізній, рудбекія роздільнолиста тощо.

В акваріумах часто культивують елодею канадську. Добрими медоносами в ваточник сірійський і квасениця рогата.

Звертаючи увагу на ті чи інші корисні властивості адвентивних рослин, ми мали на увазі застосування тільки наявних запасів цих рослин. Завжди слід пам’ятати, що більшість названих адвентивних рослин є одночасно злісними бур'янами. Тому їх ні в якому разі не можна вводити в культуру, бо, здичавівши, вони завдадуть незрівнянно більшої шкоди. Використання х заростей адвентивних рослин у місцях їх значного поширення дуже корисне, тому що значною, мірою сприятиме знищенню цих бур’янів [17].

Боротьба з бур'янами посилюється з року в рік. Проти них кинуто великі сили: техніку, хімію, біологію. Багато зусиль докладав карантинна служба. Через ретельний догляд карантинної інспекції лише деякі адвентивні рослини проникають у нашу країну: Але завжди слід пам’ятати, що на земній кулі наявні численні резерви адвентивних рослин, готових піти у наступ, якщо контроль ослабне.

Дуже бажано, щоб скрізь за поширенням адвентивних рослин велися постійні спостереження. Під наглядом карантинної інспекції знаходиться лише 8 видів адвентивних рослин, віднесених до списку бур’янів внутрішнього карантину. Ці самі види переважно вивчають і науковці сільськогосподарських закладів. А на решту адвентивних бур’янів, чимало яких не менш шкідливі, ніж карантинні, але зняті з карантину через те, що поширені вже найде скрізь, а такої на деякі недавно занесені і не дуже шкідливі бур’яни звертається дуже мало уваги, хоч відомості щодо їх біології, екології та поширення конче потрібні. Адже у випадку "спалаху" розселення того чи іншого виду, спричиненого появою якогось нового фактора або зміною зовнішнього середовища, можна легко ліквідувати небажаного пришельця, маючи необхідні відомості про наявні осередки, біологічні та екологічні особливості даного виду.

Цілком можливо, що поширення деяких, недавно занесених видів, поки що зовсім незначне, згодом значно збільшиться і тоді. відомості, нагромаджені за цей період, матимуть велике значення. Необхідно крім карантинної служби ввести ще службу флористів, яка займалася б усіма цими питаннями. Треба більш ретельно слідкувати за появою нових рослин і динамікою їх ареалів, щоб своєчасно помітити і зупинити "навалу чужоземців".

Виконана нами дипломна робота дає більш детальну інформацію про різноманіття адвентивних рослин, їх поширення. Ми можемо використати даний матеріал в шкільному курсі біології в 6 класі при вивченні розділу “Різноманітність покритонасінних рослини” в якості модельних об`єктів, при вивченні їх родин.

При вивченні теми “Значення покритонасінних у природі та житті людини” на узагальнюючому уроці можна більш детальну увагу звернути на бур`яни наших садів та городів, якщо є в наявності гербарій, то використати його як демонстраційний матеріал. Можна запропонувати зібрати гербарій адвентивних рослин місцевої флори.

Більш широко та для учнів старших класів можемо використати даний матеріал підготувавши виховну годину, позакласний час, або навіть біологічний вечір, цікавим виявить ся цей матеріал для учнів і на факультативному занятті. Ми пропонуємо розробку виховного заходу на тему” “Користь та шкода бур`янистих рослин” (додаток 3).

В розділі загальної біології можна розглянути бур`яни як модельні об`єкти при вивченні теми “Закономірності мінливості”.

Демонстрація натуральних об`єктів в шкільному курсі біології при вивченні родин дасть більш повне уявлення про будову рослини, їх поширення та різноманітність, а особливо такий підхід дає позитивні результати якщо використовувати рослинні об`єкти характерні для даного місця проживання, з якими учні стикаються повсякчас.

1. Аналіз літературних джерел показав, що становлення адвентивної флори дослідженого району має давню історію, пов’язану з розвитком суспільства. Багато рослин здатні оселитися в нових місцевостях з сприятливими для них умовами, якщо механічні перешкоди, які стримують їх розселення, будуть подолані. Агентами поширення рослин є водні течії, вітер, птахи, ссавці, мурашки.

2. Для Чернігівської області як північної області України різними авторами наводилося понад 30 видів адвентивних рослин, які поділяються на 2 групи: археофіти (12 види) і кенофіти (18 видів). В нашій роботі наведено опис найбільш поширених видів адвентивної флори Чернігівщини.

3. Аналіз ценотичного поширення показав, що значна кількість адвентивних рослин є бур’янами. Вони засмічують поля, городи, сади, пасовища, ростуть на узбіччях шляхів, смітниках, пустирях, біля жител і т.п.

4. Адвентивні бур’яни мають певну екологічну стратегію виживання, яка полягає в тому, що їм притаманні висока життєздатність, дуже ефективні засоби поширення, висока плодючість, невибагливість до умов існування. Ці бур`яни не завади відомі населенню, біологія їх мало вивчена, і це також деякою мірою утруднює боротьбу з ними.

5. Деякі види адвентивних рослини можна використати як лікарські, дубильні, ефіро- і жироолійні, кормові й т.п.

6. При дослідженні та аналізі адвентивної флори Чернігівської області нами були розглянуті гербарні збори гербарію ЧДПУ. В ході обробки гербарію знайдено представників таких родин, зокрема Ароїдні, Щирицеві, Бальзамінові, Бобові, Кропивові, Онагрові, Айстрові, Пасльонові, Хрестоцвіті, Повитицеві, Гречкові, Коноплеві, Злакові, Жабурникові.

7. Даний матеріал можна застосувати при викладанні уроків з біології в 6 класі під час вивчення розділу “Різноманітність покритонасінних”, в розділі “Загальна біологія” в 11 класі при вивченні теми “Закономірності мінливості”. В своїй роботі пропонуємо розробку виховного заходу на тему “Користь та шкода бур`янових рослин”

1.  Абдулоєва О.С. До питання про необхідність охорони ксерофітної трав'янистої рослинності Західного Лісостепу

2.  Арсирій А.Т. До питання про вивчення бур`янової рослинності Закарпаття. - Наук. зап. Ужгородськ, ун-ту. Ужгород, 1957.

3.  Артемчук І.В. і Березівська P.O. До питання про поширення Ambrosia L. в УРСР. - Хурн. Ін-ту бот. Ай УїСР, 20/28/, 1939.

4.  Атлас Черниговской области - К., 1996. - 48 с.

5.  Багрікова И.О. Бур'яново-польова рослинність Криму

6.  Базинер Ф. Любопитные примера самобытного распространения и переселения растений на значительные расстояния.

7.  Барановський О.Л. Біологія бур`яну Galinsoga parviflora Gav.Ta засоби боротьби з ним. – К., 1975.

8.  Биология сорных растений. М., I960.

9.  Білик Г.І. Нове адвентивна рослина для флори УРСР - гринделія розчепірена Grtndelia squarrosa (Pursb.) Donal.- Бот. журн. АН УРСР, 1, 27, 1950.

10.  Богацький Д.О. Нові для Поділля рослини. - Зап. Кам`янець-Подільськ. н.-д. кафедри, 1, 1929.

11.  Бортняк U.K. Нові і рідкісні для Поділля рослини. - У кн.: Студ. наук. праці, 26. Вид-во КДУ, 1959.

12.  Бур`яни УРСР, заходи боротьби в ними і ілюстрований їх визначник /під. ред. Є.І. Бордзиловського/. Вид-во АН УРСР, К., 1937.

13.  Бур`яни України. “Наукова думка”, К., 1970.

14.  Визначник рослин України. “Урожай”, К., 1965.

15.  Воейков А.Й. Воздействие человека на природу. - Землеведение. І, 2, 4. Изд-во AH CCUP, М., 1963.

16.  Воробйов Є.О. Географічний аналіз ценоелементів лісів Правобережного Полісся і Лісостепу.

17.  Голчпин С.В. К вопросу об антропохорних миграциях растений. - Сов. бот., 1945.

18.  Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. школа. 1987.-160 с.

19.  Горностай В. І, Лукаш О. В., Карпенко Ю.О. Гербарій Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка

20.  Дивосвіт природи Чернігівщини. (Під ред. Карпенка Ю.О.) -Чернігів, 2001.-с. 5, с. 13-22, с. 51 - 53, с. 56 - 69, с. 112-117.

21.  Доброхліб І.В. Найшкідливіші бур`яни і боротьба з ними. Харків, 1939.

22.   Заверуха Б.В. У світі рослин - К.: Урожай, 1980 - 167 с.

23.  Землинский О.E. Лекарственные растения СССР, изд. 3-е. Мед-гиз, У.» 1958.

24.  Іутіна Н.В. Рудеральна рослинність України: стан та перспективи вивчення

25.  Камишев Н.С. Основи географии растений. Изд-во Воронехск. ун-та, Воронеж, 1961.

26.  Клеопов Ю.Д. та сучасна ботанічна наука. Матеріали читань, присвячених 100-річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 414 с.

27.  Корено 3. Сорные растения современности земледелия. Сельхоз. газ. М., 1973.

28.  Котов M.I. До питання про те, як поширюються тепер рослини на Україні заносами. - Укр. бот. журн,, 1-2, I94I.

29.  Котов М.I. Як вплинула громадянська війна на поширення рослин та тварин на Україні та в Росії. - Знання, 12. Харків, 1953.

30.  Котов m.i. Адвентивна рослинність на Україні. - Вісн. природознавства, 5-6, 1969.

31.  Котов M.I. Про поширення нових адвентивних рослин на Україні. - Журн. Ін-ту бот. ВУАН, 3, 1954.

32.   Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.

33.  Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. - К. 1970. - 209 с.

34.  Определитель высших растений Украины. - К.: Наукова думка, 1987. - 545 с.

35.  Орлова Л.Д., Маленко Л.В. Участь отруйних рослин у лучних ценозах на околицях м. Полтави.

36.  Протопопова В.В. Адвентивні рослини лісостепу і степу України. К.: “Наукова думка”, 1973. – 190 с.

37.  Протопопова В.В. Рослини-мандрівники. – К.: Рад. школа, 1989. – 238с.

38.  Рідкісні і корисні рослини флори Чернігівщини в природі і культурі. -Х..К., 1996. -с. 29 -34.

39.   Рослинність УРСР. Ліси УРСР. - К.: Наук. думка, 1971. - 460 с.

40.   Сікура Й.Й., Капустян В.В. Інтродукція рослин – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – 280 с.

41.  Смих Г.К. Зелений дивосвіт - К.: Урожай, 1973. - 247 с.

42.  Флора УРСР. - К.: Найк. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.

43.  Червона книга України. Рослинний світ. Українська енциклопедія. -К.: 1994.-608с.

44.  Цуканова Г.0. Антропогенна трансформація рослинності дніпровських островів у межах м. Києва // Клеопов Ю.Д. та сучасна ботанічна наука. Матеріали читань, присвячених 100-річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 315.

45.  Чинкіна Т Б. Синтаксономія лісової рослинності гирлової області Дніпра.// Клеопов Ю.Д. та сучасна ботанічна наука. Матеріали читань, присвячених 100-річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 319.

Додаток 1.

Характеристика лікувальної сировини деяких адвентивних рослин Чернігівської області

Кореневище лепехи — Rhizoma Calami

Заготовляють весною чи восени від багаторічної трав'янистої рослини лепехи болотної - Acorus calamus L. (род. Ароїдні — Агасеае).

Сировина використовується на заводах для приготування препаратів.

Лікарська сировина (мал.1.)

Являє собою шматки кореневища різної довжини (до 30 см) завтовшки 0,5 — 1,5 см, розрізані вздовж, злегка сплюснені чи вигнуті. На верхній стороні видні поперечні фляки —

сліди відмерлих листів і стебел, на нижній — численні дрібні круглі сліди відрізаних коренів. Зовні кореневище світло-коричневого кольору, злам зернистий, білувато-рожевий. Запах сильний, ароматний, смак гіркий.

Можливі домішки

Помилково можуть бути заготовлені зовні схожі на лепеху кореневища касатика жовтого. Але вони без запаху, у зламі бурого кольору, дають характерну реакцію на дубильні речовини. Влітку рослини легко відрізнити. У лепехи квітки дрібні, зеленуваті, зібрані в початок, у касатика — великі, жовті.

Числові показники

Втрата в масі при висушуванні не більш 14%.

Хімічний склад

Ефірна олія, гіркий глікозид акорин, дубильні речовини, аскорбінова кислота. Ефірної олії в цільній сировині не менш 2 %, у різаній сировині не менш 1,5%; у порошку не менш 1,5%.

Лікарські засоби. Збори апетитні, гірка настойка, оліметин (лепеха, м'ята, скипидар, сірка), вікалін, вікаір (у препарати входить порошок лепехи). Застосування

Кореневище лепехи входить до складу зборів і гіркої настойки як шлунковий і гірко-пряний засіб. Оліметин уживають при захворюваннях нирок і печінки; вікалін і вікаір — при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при гастритах з підвищеною кислотністю.

Зберігання

На складах кореневища знаходяться в подвійних мішках. Порошок в аптеці тримають у добре закупорених банках темного скла.

Термін придатності сировини 2 роки.

Квітки ромашки — Flores Chamomillae

Заготовляють із однолітніх культивованих і дикоростучих рослин: ромашки аптечної (обдертої) — Matricaria recutita L. (M. chamomilla L.), ромашки запашної (без`язичкової) — М. discoidea (Less.) DC. (М. matricarioides Porter) (род. Астрові, чи Складноцвітні,— Asteraceae, Compositae).

На заводах із сировини готують препарати. Сировина відпускається з аптек для приготування настоїв, входить у лікарські збори.

Лікарська сировина

Сировина ромашки аптечної являє собою цільні кошики з короткими квітконосами довжиною до 3 см, зібрані в початковій фазі цвітіння. Кошик напівкулястої форми, діаметром 4 — 8 мм (без язичкових квіток), з черепитчатою обгорткою. Крайові квітки язичкові, білі, із тризубчатим віночком, при заготівлі повинні знаходитися в горизонтальному положенні. При відцвітанні язичкові квітки (крайові) відгинаються вниз (неприпустимий збір). Серединні квітки двостатеві, трубчасті, жовті, з п`ятизубчатим віночком. Квітколоже конічне, голе, без щетинок, усередині порожнє. Кошик ромашки запашної (див. мал. ) (допускаються для зовнішнього застосування) на відміну від ромашки аптечної без язичкових квіток; лійко-трубчасті квітки зеленувато-жовті, з чотиризубчатим віночком, в основі з короткою плівчастою облямівкою. Квітколоже також голе, порожнє, конічне. Залишки квітконосів допускаються не довше 1 см. Квітки мають приємний сильний запах; смак пряний, гіркуватий, злегка слизуватий.

Можливі домішки

Ромашка непахуча— Matricaria inodora L. на відміну від ромашки аптечної має квітколоже суцільне і більш до 12 мм, квіткові кошики без запаху. Пупавка польова— Anthemis arvensis L. має плівчасте конічне непорожнє квітколоже, кошики більш великі, без запаху. Пупавка собача— Anthemis cotula L. по зовнішніх ознаках майже не відрізняється від ромашки аптечної, але квітколоже в неї непорожнє і плівчасте вгорі, запах неприємний. Таким чином, головна ознака відмінності ромашки аптечної і ромашки запашної від домішок — квітколоже: у перших воно усередині порожнє, у домішок — суцільне.

Числові показники

Втрата в масі при висушуванні не більш 14%; подрібненість сировини не більше 30%.

Хімічний склад

Ефірна олія (допускається не менш 0,3% для ромашки аптечної і не менш 0,2% для ромашки запашної). Головний компонент олії ромашки аптечної — азулен (хамазулен) — близько 5 %. Олія ромашки запашної не містить хамазулена. Крім того, у квітках ромашок є флавоноїди, гіркі речовини, слиз.

Не тільки в суцвіттях, але й в інших надземних органах ромашки запашної знайдені ефірна олія і флавоноїди.

Лікарські засоби

Настої, збори, натуральна сировина, азулен, ромазулен (випускається в Румунії).

Застосування

Всередину — як потогінний, спазмолітичний, антисептичний, противоалергічний засіб. Зовнішньо — для примочок, припарок, полоскань. Сировина широка використовується й у харчовій промисловості.

Дурман звичайний

В медицині використовують листя дурману звичайного і меншою мірою його насіння. З насіння добувають алкалоїд атропін, який застосовується при лікуванні запалення очей.

Застосування.

Препарати дурману використовуються такса як антиспазматичний, заспокійливий засіб і як наркотик при бронхіальній астмі, хронічних катарах дихальних шляхів, сильних шлункових болях.

Блекота чорна

Блекота чорна застосовується як заспокійливий, протисудорожний і болезаспокійливий засіб.

Хімічний склад.

В її листках міститься до 0,1% алкалоїдів. Листки і виготовлені з них препарати входять до Державної фармакопеї.

Застосування.

Вживається переважно у вигляді олії як болезаспокійливий засіб, входить також до складу протиастматичного порошку.

Нетреба.

Досить широко в народній медицині застосовуються різні види нетреб. У нас використовуються нетреби колюча і звичайна, особливо перша з них, хоч застосування їх аналогічне.

Препарати та застосування.

Водяний відвар нетреб вживається при лікуванні висипу і грибкових захворювань, іноді при шлунково-кишкових захворюваннях. Використовують нетреби і проти різних захворювань шкіри: при екземі, лишаях, золотусі.

Додаток 2

Характеристика найбільш поширених видів адвентивної флори Чернігівської області

Елодея канадська (Elodea canadensis Michx.) - багаторічна, дводомна рослина, занурена у воду. Здатна дуже швидко розмножуватись. Потрапивши до якої-небудь водойми, вона витісняє іншу водяну рослинність, заповнює всю водойму, перешкоджав рибній ловлі, а іноді навіть і пароплавству, внаслідок чого і отримала назву "водяної чуми".

В місцях свого масового розвитку елодея канадська створює дуже щільні бар’єри до кількасот метрів завдовжки і кількох десятків метрів завширшки [21].

Цей вид дуже швидко розмножується вегетативним шляхом, утворенням бічних гілок, які згодом відокремлюються і дають початок новій рослині. За даними І.П. Жилкіна, протягом 38 днів гілка елодеї завдовжки 15 см може збільшитися в 82 рази, тобто до 1236 см. Цвіте в липні - серпні, але дуже рідко (в Європі утворює лише маточкові квітки). При цвітінні тичинкові квітки відриваються від стебла досягають поверхні води. Тут стикаються з маточковими квітками, які рослина виносить на поверхню води, і спилюють їх. Зимуючі бруньки не відрізняються за формою від звичайних, але питома вага їх більша і вони опускаються на дно.

На Україні елодею вперше помітили в 1894 р. в південній частині колишнього Одеського повіту в ставку на Великому Фонтані. В 1898 р. її було знайдено в м. Запоріжжі. По Дніпру елодея помандрувала за течією і досягла Херсонщини. Вгору по Дніпру вона піднялася до м. Кременчука Полтавської області.

Елодея канадська вирощувалася в акваріумах Ботанічного саду в м. Києві наприкінці минулого століття. Через .необережність садівника цього саду Гогенбаумана, який, за повідомленням ботаніка Е. Ерліха, кинув маленьку гілочку елодеї в одне з озер на лівому березі Дніпра, тут виникла колонія цього небезпечного бур'яну. Це поклало початок розмноження елодеї в даній місцевості. У 1899 р. після повені елодея поширилася в озерах на околицях Києва. Через півстоліття елодея стала звичною рослиною більшості водойм України, а в системі Дніпра вона вже через 5 років зустрічалася у великій кількості [23].

Та пройшов час і елодея почала рости в помірній кількості, не виявляючи нахилу до нестримного розмноження. Справжні причини зменшення її чисельності невідомі й досі, хоча вчені припускають, що вирішальним було підвищення трофності води. Достовірно лише те, що на перешкоді її розмноженню стала сама природа.

Плоскуха (півняче просо) (Echinochloa crisgalli Beauv.)- однорічна рослина, яка розвивається у другій половині літа. Цвіте в серпні - вересні. Розмножується насінням. Одна рослина в середньому дає 2000-6000 насінин. Насіння дуже схоже з насінням останнього, одночасно з ним достигав, і більша частина його при збиранні врожаю потрапляв до насіннєвого матеріалу й засмічує його. Невелика кількість насіння осипається та засмічує грунт.

Коноплі звичайні (Cannabis ruderalis J.) - рослина морозо- і засухостійка. Після скошування добре відростає. Період достигання розтягнутий. Насіння проростав завжди ранньою весною, влітку і восени не проростає зовсім. Найкраща насіння проростає з глибини 2 - 6 см, а з 10 - 12 см зовсім не проростав. Воно зберігається в ґрунті більше 2 років. Поширюється з насіннєвим матеріалом, сільськогосподарськими знаряддями, землею, а також із жуками і блощицями.

Гречка татарська (Facopyrum tataricum Gaertn) - спеціальний бур’ян гречки звичайної. Відрізняється від неї зовнішнім виглядом, будовою квіток і плодів те біологічними властивостями. Однорічний, розмножується насінням. Одна рослина дає до 1000 насінин. Дозріле насіння легко осипається й засмічує грунт. Життєздатність його в ґрунті зберігається протягом року. Навесні насіння проростає, даючи до 97% схожості. Росте на легких піскуватих ґрунтах край полів, вздовж доріг, а також засмічує посіви ярої пшениці, ячменю і особливо гречки звичайної, становлячи нерідко 20 - 70% стеблостою [21].

Щириця звичайна (Auiaranttius retroflexus L.) - однорічник. Розмножується насінням. Одна рослина дає 100 - 500 тис. насінин. Насіння дуже легко осипається, і потім розноситься водою і з гряззю різними сільськогосподарськими-знаряддями, тваринами, людьми. Сходи з’являються навесні при температурі 22 - 26°С, при температурі нижче 20°С краще проростають у темряві, ніж при світлі. Цим і пояснюється поява схотів щириці у 2 фази; навесні при порівняно низькій температурі сходить насінин, прикрите землею, а влітку при високій температурі сходить насіння як прикрите землею, так і з поверхні ґрунту. Недозріле, а також насіння з пошкодженою оболонкою проростає краще. На 1 кв.м може з’явитися 800-900 сходів. Зацвітає в червні і цвіте до вересня. Визрівання насіння починається у другій половині літа і продовжується до морозів. Для щириці характерна висока насіннєва продуктивність. Одна рослина може дати до 500 тис. насінин, які зберігають схожість у ґрунті понад 5 років. Віддає перевагу пухким родючим ґрунтам. Росте край доріг, на смітниках, засмічує переважно овочеві культури, інколи посіви бобових і зернових. Насіння рослини заноситься в нові райони з насінням пізніх культур - проса, маку, кормових трав другого укосу, а також iз землею, що налипає до ніг і коліс.

Щириця біла (Auiaranttius albus L.) - однорічник, розмножується насінням. Рослина засухостійка, дуже плодовита. Швидко засмічує поля. Кількість насіння щириці білої в ґрунті становила 53,4% усіх запасів насіння бур’янів. Насіння проростає при температурі І5°С, причому, якщо воно мав пошкоджену оболонку, процент його схожості значно вищий. Схожість зберігається до 8 років. Звичайно насіння сходить через рік після перезимівлі. В червні рослини зацвітають, у другій половині літа повністю розвиваються. Цвітіння продовжується до жовтня [24].

Чорношир звичайний (Cyclachaena xanthifolia) - однорічна рослина, розмножується насінням. Цвіте в липні - вересні, сім’янки визрівають тільки пізньої осені. Насіннєва продуктивність у середньому - до 80 тис. сім’янок на одну рослину. Схожість – 33 - 48 %, зберігається до 8 років. В середині травня насіння, яке лежить у верхніх шарах ґрунту, майже на поверхні, дружно проростає, утворюючи суцільний килим (на 1 кв. м - до 6930 сходів). Недостача вологи і тверда кірка на поверхні ґрунту впливають на рослину негативно. З часом кількість рослин зменшується, і місяців через 2-3, за нашими спостереженнями, на 1 кв. м залишається від 7 до 120 рослин.

Рудеральний бур’ян інколи заходить у посіви. Віддає перевагу еродованим родючим і вологим ґрунтам. В таких місцях виростає до 3 м заввишки.

Нетреба ельбінська (Xanthium albinum (Widd.) H. Scholz) - однорічний, цвіте з липня до вересня, плодоносить з кінця серпня до пізньої осені. Звичайно в перший рік з двох сім’янок, що знаходяться в спільній обгортці, проростає лише одна. В лабораторних умовах насіння проростав на 8 - 10-й день після висіву. Через 10 - 15 днів з’являються сім’ядолі, потім через 4-5 днів - перша пара листочків. Процент пророщування в лабораторних умовах незначний (20 - 30%). При пророщуванні насіння чи спостерігали цікавий випадок негативного геотропізму, коли корінець протягом двох тижнів ріс догори і досяг довжини 14 см, причому рослина розвивалася цілком нормально (утворилися сім’ядолі і перша пара листочків). На 14-й день рослина, загинула. Але на одній з сім`ядолей утворилися корінці, нетреба продовжувала рости і загинула лише після пересадки в пісок (з чашки Петрі).

Під час проростання насіння виділяє речовини, які пригнічують ріст і розвиток інших рослин, наприклад, стоколосу прибережного [22].

Насіннєва продуктивність однієї рослини - 316 сім’янок, окремих екземплярів - до 3000. Насіннєва урожайність - 8192 сім’янки на 1 кв. м.

Сходи з’являються в кінці квітня - на початку травня. На місці торішніх заростей з'являється до 160 сходів на 1 кв.м. Цвіте з липня до жовтня. Плоди починають визрівати з кінця серпня. При пошкодженні кореня на вузлах стебла, які знаходяться на поверхні ґрунту або трохи нижче, утворюється додаткове коріння, що приймав на себе функції відмерлого кореня.

Таке явище ми спостерігали у рослин нетреби, засипаних землею, змитою із схилів яру. Всі зазначені біологічні особливості нетреби ельбинської забезпечують їй поширення. Цей вид легко пристосовується до різних екологічних і кліматичних умов. Росте в найрізноманітніших місцезростаннях на різних ґрунтах, особливо на околицях великих міст, і поширений по берегах річок, де він створює суцільні зарості. Заглушає і витісняє інші види нетреб. Насіння поширюється тваринами, людиною, водою, транспортом.

Галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.) - однорічник, цвіте з липня до жовтня, плодоносить з кінця липня і до заморозків. Біологію цього бур'яну найбільш повно дослідив О.Д. Барановський, а також деякі інші дослідники. Одна рослина дав 5 - 30 тис. сім`янок, іноді 300 тис. Насіннєва урожайність - 600 тис. сім’янок на 1 кв. м. Сім’янки мають розтягнутий період визрівання, дозрівають і на зірваних рослинах. Схожість зберігається до 5 років, але з часом процент зрілості зменшується. Найкраще сім’янки проростають на світлі в добре аерованому ґрунті. Глибина загортання 1 - 2 см. Оптимальна температура проростання 20 - 30°С тепла, В сприятливих умовах сім’янки поростають на 3 - 4-й день. Через 25 - 28 днів після появи сходів рослина зацвітав, а ще через 10 починав плодоносити. Цвітіння й плодоношення тривають Протягом усього вегетаційного періоду до перших осінніх заморозків. Розмножується також і вегетативне. Вирвані та зрізані росяної і навіть відрізни стебла дуже швидко утворюють додаткове коріння, вкорінюються й продовжують нормально розвиватися [23].

Ромашка непахуча (Matricaria perforata Merat) - ярий однорічник, але іноді розвивається як зимуюча і дворічна рослина. Розмножується насінням. Одна рослина дав до 5300 сім’янок, які мають досить високу схожість. Сходи з’являються в кінці травня. Приблизно через два тижні після їх появи рослина зацвітає. Плодоносить із серпня до глибокої осені. .Дуже морозо- і посухостійка, взагалі зовсім невибаглива до умов існування.

Насіння розноситься вітром (на 2,5-3,5 м) і дощовими потоками. У вологу погоду воно ослизнюється, легко прилипає до ніг тварин, пішоходів, до коліс і розноситься ними на далекі відстані. Поширюється також кіньми, які їдять цю рослину. Поширена по всій території області.

Додаток 3

ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ: «Користь і шкода бур'янИстих рослин»

На такому вечорі в ігровій формі можна розповісти про місце бур'янистих рослин у сучасних агрофітоценозах, про їх походження, зв'язки з культурними рослинами, а також про ту шкоду і ту користь, що вони приносять господарству. Основна ідея вечора — показати учням необхідність екологічного підходу до проблеми засмічення полів, неприпустимість перезахоплення пестицидами і глибокою оранкою, що веде до руйнування ґрунту.

До вечора оформляють стенди з зображенням основних видів бур'янистих рослин, монтують гербарій, складають колекцію насінь. Якщо у літні місяці учні вивчали засміченість полів, вивішують карту господарства, на якій відзначають поширення основних бур`янів. На спеціальних плакатах пишуть основні дані про бур'янисті рослини, їх плідності виносі з ґрунту елементів мінерального харчування і т.д. В аудиторії бажано повісити портрети видатних агрономів і дослідників рослин — А. Болотова, Н. Вавилова, Т. Мальцева, Д. Прянишникова.

На вечір запрошують агронома базового господарства, що може розповісти про методи контролю засміченості полів, а також механізаторів, що займаються культивацією. В центрі вечора — театралізоване вистава. Пропонована п'єса може бути поставлена зі школярами за короткий термін, майже всі діючі особи можуть «заглядати у папірець» (це досить звичайно для судової практики). Текст п'єси бажано наблизити до місцевих умов, вказати поля, де були погано виконані агротехнічні заходи.

Діючими особами в театралізованому вечорі є суддя, обвинувачувані — Лобода, Осот, Полинь, потерпілі — Висівалов, Засипалов, Наплевалов, прокурор, адвокат, гість-іноземець, Жито.

Костюми учасників прості і умовні, так, наприклад, «бур'янам» на груди прикріплюють малюнки з зображенням відповідних рослин і вдягають зелені шапочки.

Суддя. Слухається справа про порушників, що відбирають у людини врожай, на одержання якого він затрачає свою працю. У порушеннях обвинувачуються Осот, Полинь і Лобода. Наслідок показав, що Осот систематично перехоплює добрива, особливо азотні. Від цього культурні рослини страждають, дають поганий врожай. Лобода створила в землі цілий «банк насінь» і щороку після культивування ґрунту дає масові сходи і заважає рости цукровому буряку. Вона винна також у тім, що заселяє разом з Полинню узбіччя полів і звідтіля робить набіги на поля всіх культур.

Наслідок установив, що обвинувачувані шкодять культурним рослинам уже більш 10 тис. років, з тих пір, як людина навчилася вирощувати сільськогосподарські культури.

Надаю слово потерпілим: головному агроному колгоспу «Капустяний» тов. Висівалову, бригадиру відділення радгоспу «Огірковий» тов. Засипалову і головному агроному Овочевого району тов. Наплевалову.

Товариш Висівалов, вам слово.

Висівалов. Осот цвіте щороку, відбирає в культурних рослин добрива, його насіння розносяться вітром і засмічують усі нові і нові посіви. Через Осот врожай у нашім колгоспі знижується в два рази.

Суддя. Слово надається тов. Засипалову.

Засипалов. Моїй бригаді ніякого спокою немає від Лободи. Тракторист без кінця культивує то картоплю, то кукурудзу, то цукровий буряк. А Лобода усе сходить і сходить, росте і росте.

Суддя. Надаю слово тов. Наплевалову.

Наплевалов. Щороку я прошу проводити оранку узбіч полів, щоб навколо них не було бур'янів. Але скільки не оремо, усе рівно Полинь росте, не говорячи вже про Лобода, що розмножується дуже швидко.

Суддя. Слово Осоту.

Осот. Усе це неправда! Постраждалі самі винуваті в усьому. Вони порушували терміни зяблевої обробки, у комбайні не відрегулювали заслінки, і тому мої насіння разом з лушпайкою розносилися вітром. А я нічого поганого не робив. Добрива внесли — приховав їх у своїх кореневищах, а коли кореневища стали гнити — повернув усі назад. А ще я діставав мінеральні елементи з глибоких шарів ґрунту, куди кореням пшениці або кукурудзи не добратися. Якби потерпілі не порушували агротехніку і правильно відрегулювали комбайни, не було б мене так багато. Самі мене розлучили!

Суддя. Слово обвинувачуваній Лободі.

Лобода. І я невинувата! І мене розвели. Навіщо запізнювалися з культивацією і давали моїм насінням у ґрунт сипатися? Вони потім по 20 років у ґрунті лежать, і частина з них щороку проростає. Самі запустили поля, по нескольку сотень тисяч насінь на гектар нагромадили, а тепер мене обвинувачуєте. Трави багаторічні треба було сіяти, озимі вирощувати. Я б і не плодилася так. А раз дозволяєте — куди дінешся, я адже живаючи.

Суддя. Надаю слово Полині.

Полинь. А мене просто оббрехали! Я на поле взагалі рости не люблю, росту уздовж доріг, по краях полів. Якщо мене не чіпати, то я користь приношу — шкідливих комах відлякую. Потерпілі навіть розібратися не хочуть, який вид — польовий бур'ян, який — рудеральний, по пустирях росте. Але ж я і є рослина пустирів, чогось обвинувачувати мене в тім, чого я ніколи не робила. Коли росту, я поверхня ґрунту закриваю, пилу немає в повітрі. Потім років через два-три я сама звільняю місце луговим травам. Це називається сукцесією.

Суддя. Слово прокурору.

Прокурор. Я наполягаю на тому, щоб підсудні були суворо покарані! Вони винні в тім, що щорічно ми недобираємо з полів 20 — 30 % врожаю. Поля повинні бути чистими від бур'янів, треба рятуватися від них, застосовувати гербіциди, проводити глибоку відвальну оранку й інші впливи на бур'яни. Усе, що вони говорили у своє виправдання, — хитрі виверти, я думаю, що суд розбереться, хто прав і хто винуватий.

Суддя. Слово надається адвокату.

Адвокат. Ми вислухали багато обвинувачень на адресу бур'янів. Ми бачимо, однак, що є немало пом'якшуючих обставин, що суд повинен врахувати, перш ніж прийняти рішення. Осот обвинуватили в тім, що він віднімав у культурних рослин добрива. Але адже він не ніс їх з полів, а запасав у своїх кореневищах, що, перегниваючи, віддавали ці добрива назад. Там, де ріс Осот, добрива не вимивалися дощами, не попадали в сусіднє озеро, там і донині є жаби і риба. Лобода розвилася так тому, що в неї є «банк насінь». Але ці «банки» виникли через те, що щороку головний агроном тов. Наплевалов давав вказівки орати з оборотом шару і насіння Лободи закопувалися в ґрунт. А коли шар перевертали, насіння виявлялися на поверхні і нічого не залишалося робити, як проростати.

Тов. Наплевалов щороку стежить за тим, щоб переорювали узбіччя полів і тим самим допомагає розселенню Лободи. Якби цього не робили, то через два-три роки по краях полів росла б Полинь, яку обвинуватили тут у тім, що вона засмічує посіви. А це зовсім не так. Полинь відноситься до рослин пустирів і разом з іншими такими ж рослинами, що називаються рудералами, — будяком, кропивою, татарником і т.д. не шкідлива, а корисна. Багато рудеральних рослин є лікарськими, їхній можна скошувати на силос, вони гарні медоноси...

Закінчуючи свою промову, я хочу сказати, що обвинувачувані не винні в тім, що робили! Вони не проти, щоб їх на полях було мало. Вони хочуть допомогти культурним рослинам, вилучаючи з більш глибоких шарів ґрунту поживні елементи, зберігаючи добрива від вимивання, відлякуючи шкідників, допомагаючи перегнивати стерні, заважаючи розвиватися процесам ерозії ґрунту. Однак потерпілі так безграмотно господарюють, що самі розвели бур'яни і тепер намагаються звалити провину з хворої голови на здорову!

Вважаю, що підсудні невинні, судити треба потерпілих, судити за їхню екологічну безграмотність.

Жито. Шановний суд, прошу слова. Чи знаєте ви, що я, Жито, довго було бур'яном? Прочитайте, що писав про мене академік Микола Іванович Вавилов. Я засмічувало поля, потім на мене звернула увагу людина і не знищила, а ввела у культуру. Тепер мене сіють і в нашій країні, і за кордоном. Не поспішаєте засуджувати моїх братів, розберіться як слід, може бути вони невинні.

Гість-іноземець. Я теж хотів говорити. Я є представник «Кукурузкомпани». Це суд зовсім не є гарний. Не бур'ян винуватий, а керівник, він погано обробляє ґрунт, і тому бур'яни там багато росте. Я скажу мій досвід. У мене бур'яни на поле є, вони допомагати одержати врожай і ганяти від поля погані комахи, грибні хвороби. Я мало застосовувати пестицид, і мий зерно має ціна в три рази більше, ніж мій сусід, що увесь час бризкав пестицид. У нас у країні є навіть спеціальний заповідник для бур'яни, де їх охороняють. Я ніколи не скажу: «Боротися з бур'яни», я говорити: «Контроль бур'яни». Треба поважати екологію і берегти землю. Нехай суд добре розбиратися, хто винуватий!

Суддя. Суд заслухав виступ адвоката, пояснення, що дали суду обвинувачувані, а також свідки, і визнає Осот, Полинь і Лободу невинними.

Дійсно, бур'янисті рослини історично зв'язані з культурними, багато хто з яких — жито, ячмінь, морква й ін. — почали своє життя як бур'яни. При правильній обробці ґрунту і застосуванні в господарстві сівозміни чисельність бур'янів може бути дуже невисокою. У цьому випадку вони приносять не шкоду, а користь. Винуваті не бур'яни, а ті керівники, що допускають їхнє масове розмноження. Обвинувачувані Осот, Полинь і Лобода виправдані. Суд пропонує розглянути питання про залучення керівників господарств, що тут виступали як обвинувачі, до персональної відповідальності за порушення правил ведення сільського господарства. Вони екологічно безграмотні і самі винуваті в тих утратах врожаю, що намагалися звалити на бур'яни. З них треба строго запитати!

Додаток 4