Дипломная работа: Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Дипломная работа: Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Вступ

Розділ 1. Огляд літературних джерел

Розділ 2. Природно-екологічна характеристика Дубровицького району

2.1 Фізико – географічні особливості району дослідження

2.2 Особливості водної ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Розділ 3. Біолого-екологічний аналіз водної ентомофауни р.Горинь

3.1 Методика досліджень водної ентомофауни

3.2 Еколого-фауністичний огляд ентомофауни р.Горинь

3.3 Вертикальний розподіл ентомофауни р. Горинь

Висновки

Література

В зоологічній системі комахи займають скромне місце, будучи лише одним з багатьох класів тварин. Проте за значенням в природі і впливі на здоров’я людини та її добробут мало які групи тварин, навіть більш високого таксономічного рангу, можуть зрівнятися з комахами.

Уявимо на хвилину, що комахи раптом зникли з земної кулі – це відразу призведе до різких змін в природі. Загинуть майже всі квіткові рослини, крім тих, що запилюються вітром чи птахами. Зникне насіння та плоди ,а значить, залишаться без їжі ті, які ними живились: зникне багато комахоїдних і тих, що живляться плодами; зникнуть комахоїдні ссавці, рептилії, земноводні і існуючі за їх рахунок хижаки;зникне і багато прісноводної риби, крім рослиноїдних чи хижаків, яких значно зменшиться. Різко змінилася б родючість ґрунтів – адже комахи були розрихлювачами ґрунту, перемішували і удобрювали ґрунт. Ліси та степи, поля виявились би під великим шаром відмерлих рослин і опалого листя – мікроорганізми, гриби та ті безхребетні, що залишились, не змогли б справитись без комах з переробкою.

Хоча при зникненні комах в світі відбулися б і вигідні людині зміни. Зникнення шкідливих людині комах призвело б до різкого підвищення врожаю злакових і інших сільськогосподарських культур. Людина позбавилася б від малярії і тропічної лихоманки, чуми і багатьох інших захворювань, що передаються комахами. Без паразитичних і кровососних комах збільшилася б продуктивність тваринництва.

Ця виключна роль комах в природі визначається по-перше, їх значною чисельністю і біомасою; по-друге, великим видовим різноманіттям – по кількості видів вони перевершують всіх інших тварин і рослин разом взятих; по-третє майже повсюди розповсюджені і можуть утилізувати майже всі органічні речовини. По цим причинам комахи вступають в тісний контакт з людиною, суттєвим чином впливаючи на її здоров’я і господарську діяльність. З давніх часів комах розглядали як важливу складову частину і могутню силу природи, і вже не одну сотню років продовжується їх інтенсивне вивчення. Лише в нашій країні створено не мало науково-дослідних лабораторій, які займаються розробленням питань загальної, сільськогосподарської, і медико-ветеринарної ентомології. В багатьох країнах існують товариства, що об’єднують вчених і любителів-ентомологів. Комах не просто збирають, їх вивчають не лише в природі, а й в лабораторії.

В арсеналі сучасного ентомолога складні прилади, що дозволяють об’єктивно реєструвати активність комах і ті життєві процеси, які протікають в їх організмі. Використовуючи складний систематичний апарат, моделюють динаміку чисельності шкідливих видів.

Не дивлячись на великі зусилля, сконцентровані на вивченні комах, перед ентомологами ще багато невирішених завдань. Важлива із них – вибіркова боротьба з шкідливими видами, боротьба, що не призводить до остаточного винищення комах і забруднення навколишнього середовища, як у випадку використання звичайних інсектицидів.

Проте багато видів комах потребують охорони. Велика кількість комах потребує захисту не лише через виключно важливу роль в економіці природи, але й просто через те, що вони радують око своєю присутністю, будучи справжньою прикрасою лісів, парків, водойм. Охорона комах – серйозна ентомологічна проблема, вирішення якої в окремих випадках, можливо, потребує спеціальних законодавчих актів, так як це вже зроблено в багатьох європейських країнах.

Проте будь-які, навіть найсуворіші заходи захисту не будуть мати успіху без широкої популяризації знань про комах.

За останнє століття бурхливий розвиток промисловості призводить до систематичного забруднення прісних водойм, що прямо або опосередковано впливає на водну флору і фауну. Тому слід приділяти значну увагу дослідженню ентомофауни, так як вона відіграє важливу роль у природі та санітарно - біологічній очистці водойм і певні види комах є індикаторами забрудненості. Звідси темою моєї дипломної роботи було обрано “Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі.”

Об’єкт дослідження ентомофауна річки Горинь в межах Дубровицького району.

Предмет дослідження річка Горинь та її притоки.

Мета дослідження: вивчити видовий склад та різноманіття ентомофауни річки Горинь та її притоки.

Основні завдання роботи:

1.  Дати фізико-географічну характеристику території дослідження;

2.  Охарактеризувати особливості річки Горинь в Дубровицькому районі

3.  Проаналізувати літературні джерела по темі дослідження

4.  Проаналізувати різноманіття видового складу ентомофауни річки

Значну увагу вивченню водної ентомофауни науковці почали приділяти десь з середини 19 ст. Зокрема, у 1867 р. виходить праця А. Вайсіна, в якій подано список жуків з околиць Тернополя і Дрогобича, у 1868 р. друкуються праці Ломніцкого, присвячені вивченню водних твердокрилих Середньої Європи. В роботі Г.Г. Якобсона (1905-1916) висвітлюється питання про вивчення жуків Палеарктики; в ній наведено поділ на зоогеографічні райони. Фауна водних комах Кримської та Київської областей висвітлюється в працях Ф.А. Зайцева (1907, 1909, 1915, 1929, 1938), де містяться свідчення про видовий склад плавунчиків, плавунців, вертячок, водолюбів та про особливості їх поширення.

Видовий склад водної ентомофауни, екологія та приуроченість їх до певних типів водойм вивчали К. Лампері (1900), С.Г Лєпнєва (1916), З. Бронштейн (1935), В.І. Жадін (1940), А.Н. Ліпін (1941), Я.Н. Рейхардт (1940), Є.Н. Павловський (1943), В.Н. Шванвіч (1949). В першій половині 20 ст. значну увагу вивченню комах, в тому числі і водної ентомофауни приділяв П. Фарб. Його книжка “Комахи” вперше вийшла в 1962 році. Її автор – відомий в США популяризатор біологічних знань, в минулому секретар Ньюйорського ентомологічного товариства. У порівняно невеликому обсязі йому вдалося дати різнобічне описання комах і відобразити напрямки їх вивчення. Фауна річок, озер та водосховищ колишнього СРСР наведена в праці В.І. Жадіна (1960) і С.В. Горда (1961).

Відомості про ентомофауну боліт північно-східної частини Лівобережної України зустрічаємо в праці В.В. Захаренка (1968), в якій він дає еколого-фауністичний огляд водних комах Східної України. Опис видів водних комах наведено в праці О.Л. Крижанівського (1963). У А.Г. Шатровського зустрічаємо відомості про фауну водолюбів Європейської частини СНД. Васильківський (1973) описує склад видів і поширення плавунчиків роду Hocliplus Latz. (Coleoptera, Haliplidae) Лівобережної України. Досить суттєві дослідження по вивченню фауни і екології водних комах провів М.Ф. Мателешко (1975, 1976, 1988, 1994). Дослідження проводились на Закарпатті.

Керейчук(1985) повідомляє про деякі особливості водної ентомофауни реліктових ділянок північно-східної України. Перші відомості по екології водних жуків знаходяться в працях Зайцева Ф.А. (1929, 1953). Залежність видового складу і чисельності водних комах від біотичних факторів висвітлюється в праці Галерського К.А. (1971). Глибокі екологічні дослідження в районах Лівобережної України за останній час були проведені Граммом В.Н. (1968, 1970, 1973,1975, 1976, 1980). Дані праці внесли ряд положень по вивченню даної групи комах в екологічному аспекті.

Методика збору, консервування і колекціонування водних жуків наведені в працях Кременецького Н.Г. (1940, 1952), Ліпіна А.Н. (1950), Ріхтера А.А. (1951), Жадіна В.І. (1960), Кістяківського О.В. (1976), Грамма В.Н. (1986)

2.1 Фізико – географічні особливості району дослідження

Дубровицький район розташований у північній частині Рівненської області. Площа району складає 1.8 тис. км2. На сході Дубровицького район межує з Рокитнівським, на півдні – з Сарненським, на південному заході з Володимирецьким, на північному заході з Зарічнянським районом. По північному краю району проходить кордон України з Білорусією.

Район лежить в межах Поліської низовини. До складу району входять різні види ландшафтних місцевостей, які, по-різному поєднуючись на даній території, надають ландшафтові певного індивідуального впливу.

Західна частина Дубровицького району лежить в межах Зарічнянського ландшафтного району. Тут поряд, з відносно добре дренованими урочищами на невеликих піщаних і супіщаних масивах, вкритих дубово-сосновими лісами та дрібно- злаково-різнотравними лугами, розміщенні болотисті луки і торфові болота – вільхові, березові, чагарникові тощо. Район відрізняється найбільшою в області заболоченістю (понад 50% території займають низинні махові та трав’яні болота). Строкатість складу цієї місцевості викликана дуже нерівномірними потужностями пісків і супісків, складними мікрорельєфом поверхні. Значна потужність пісків у цих місцевостях пояснюється поширенням на них палеогенових пісків, які залягають на нерівній поверхні крейдових відкладів. Місцями крейдові мергелі підходять близько до поверхні, що призвело до утворення карстових проваль і озер.

Льва-Горинський природний район поширюється на східну частину Дубровицького району. Характеризується переважанням плоских знижених межиріч, розглинованими маловиразними долинами р. Льви, Чакви та їх приток, та досить високим рівнем заболочення (до 50% площі вкривають болота і заболочені землі). Це район найбільшого на Рівненщині поширення верхових боліт. Розвинені соснові, дубово-соснові ліси межирічні луки на дерново-підзолистих і дернових супіщаних ґрунтах. Особливе в місце в районі посідають терасові долини Горині, де значну роль відіграють місцевості вкритих різнотравними луками (часом заболочених) заплав та піщаних масивів надзаплавних терасах.

Висоцько-Володимирецький природний район охоплює зону крайових утворень дніпровського льодовика, що вузькою смугою простяглися з території Волині до білоруського міста Столін. Тут на високо піднятому крейдяному фундаменті численні кінцево-моренні горби та пасма чергуються з піщаними флювіогляціальними конусами, виносами та слабодренованими заболоченими зниженнями, часто вкритими чагарниками і сосново-вільхово-березовими лісами. Загальна заболоченість не перевищує 20%.

Дубровицький район Рівненської області лежить в межах Поліської низовини. Поверхня – хвиляста алювіальна низовина, поділена р. Горинню на дві частини. Лівобережна має горбистий рельєф: горби і пасма чергуються з прилеглими до Волинського насипа вирівненими просторами Верхньоприп’ятської низовини. На Правобережжі заболочені простори порушуються еоковими формами рельєфу – валами, дюнами заввишки до 5-8м. Родовища торфу (Дубняки та ін.) кварцових пісків (Дубровицьке), глини. Розташований район в межах Волинського Полісся.

Серед ґрунтів переважають дерново-підзолисті піщані (понад 30% площі району). Поширені також дернові оглеєні, торфово-болотні та лучні різновиди. Понад 670 га пісків. Лісами (в основному сосновими ) вкрито понад 48% площі району. Основні породи – сосна (71 % площі лісів), вільха чорна, береза (12,5 %), дуб, осика, клен, ялина. Поширені різновиди болотної рослинності та лучне різнотрав’я на заплавах річок. У районі державного значення заказники: ландшафтний Почаївський заказник, лісовий Висоцький заказник, зоологічний Перебродівський заказник; місцевого значення: Литвицький заказник, пам’ятки природи і заповідні урочища.

2.2 Особливості водної ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

З прісними водоймами тією чи іншою мірою пов’язано чимало рядів і видів комах.

Більшість комах, що живуть у прісних водоймах, належать до підкласу відкритощелепних, або справжніх комах (Ectognata). Один із стародавніх і примітивних рядів цього підкласу – бабки (Odonata). Їхні дорослі форми – крилаті повітряні хижаки з струнким видовженим тілом і двома парами довгих крил. Вони швидко літають над водою, схоплюючи на льоту свою здобич і мух, комарів, метеликів та інших комах. Личинки бабок живуть на дні стоячих водойм, у мулі, серед рослин у добре освітлених ділянках водойм. Личинок не тяжко знайти за такими ознаками: Тіло розчленоване на голову, груди і черевце; тонке видовжене, з трьома зябровими листочками на кінці черевця або товсте, без зябрових листочків; є три пари добре розвинених ніжок; на спинному боці вздовж черевця лежать дві пари зачаткових крил; голова чималих розмірів, з великими очима і вусиками. За будовою личинок бабок можна поділити на три групи:

1)  личинка типу бабки-коромисла – тіло видовжене, маска плоска. Сюди належать найбільші за розміром види (коромисла, дідки і ін.)

2)  личинка типу бабки справжньої – тіло видовжене, широке, маска шоломоподібна ( бабки справжні; бабки металічні та ін.)

3)  личинка типу лютки – тіло дуже довге,циліндричної форми,вузьке. З трьома зябровими пластинками на задньому кінці (стрілки, лютки, красуні та ін.)

Личинки перших двох груп належать до підряду рівнокрилих бабок.

Живляться личинки бабок різними водяними безхребетними тваринами, пуголовками і мальками риб. Здобич личинки захоплюють особливим апаратом, який називається „маскою”. Це відозмінена нижня губа, яка має вигляд хватальних щипців, що сидять на довгому важелі – рукоятці. Важіль має шарнірний суглоб, завдяки чому весь орган може складатися і прикривати нижній бік голови личинки немовби маскою. Маска у різних личинок має різну форму - плоску, лопатоподібну і шоломоподібну.

Дихають личинки бабок зябрами трахейного типу. У личинок типу лютки три зяброві пластинки, пронизані трахейними трубочками, розташовані на задньому кінці черевця. У личинок коромисла і справжньої бабки зяброві вирости розташовані у порожнині задньої кишки. Незадовго до вилуплювання дорослої бабки личинки дихають також і атмосферним повітрям за допомогою дихалець, які відкриваються у них на верхньому боці грудей.

Самки відкладають яйця у воду, прикріплюючи їх до водних частин рослин. У справжніх бабок кладка має вигляд драглистої прозорої грудочки, в якій окремі яєчка просвічуються у вигляді коричневих або зеленкуватих зерняток.

Коромисла і лютки всвердлюють видовженої форми яєчка в тканини водних рослин, на яких після цього залишаються маленькі рубчики. З яєць вилуплюються личинки, які зимують у воді і не менш як п’ять разів линяють. Перед останньою линькою личинки вилазять з води на будь-які водні предмети, найчастіше використовують стебла рослин, і тут з них розвиваються дорослі бабки.

Дорослі бабки знищують безліч шкідливих комах (малярійних комарів та інших кровососів). Личинки їх можуть завдавати шкоди рибному господарству, частково знищуючи мальків к ставках і безхребетних, які є кормом для риб.

Бабок поділяють на два підряди. У бабок з підряду рівнокрилих (Zygoptera) передні і задні крила однакові за формою і жилкуванням. У стані спокою вони підняті вгору. У середніх за розміром представників родини красунь (Calopterigidae) – красуні блискучої (Calopteryx splendens) і красуні-дівчинки (C.virgo) – тіло і крила прозорі, металічно-сині або зелені, з бронзовим блиском. Стрілки (Coenagrionidae) – дрібні стрункі бабки з прозорими крилами. Тіло їх звичайно без металічного блиску, яскраво забарвлене (блакитне, синє, зелене, червоне).

Стрілки повільно літають над стоячими і слабо проточними водоймами, серед різнотрав’я і кущів, на луках, узліссях. Найбільш поширені два види: стрілка-наядна (Erythromma najas) і стрілка-еналягма (Enallagma cyathigerym). Лютки (Lestidae) – дрібні, струнк ісвітлозелені бабки, з блискучою головою. Найчастіше зустрічається лютка-наречена (Lestes sponsa). Літає з червня по серпень.

У представників підряду рівнокрилих бабок (Anisoptera) задні крила ширші за передні. У стані спокою крила розпростерті. Це досить великі або середнього розміру форми. З родини бабок справжніх (Libellulidae) найчастіше зустрічаються види симпетрум (Sympetrym). Це середнього розміру комахи з жовтим, червоним або чорним кольором тіла. Часто вони залітають далеко від водойм, в яких розвиваються їхні личинки. Бабка звичайна (Sympetrym Vulgatym) і бабка перев’язана (S. Pedemontanum) літають у другій половині літа і першій половині осені. Бабка чотириплямиста (Libellula quadrimaculata) має на крилах по темній плямі. Вона літає протягом літа,особливо в липні, переважно біля заросліших частин річки. Дуже широке. Приплюснуте черевце має бабка плоска (L. Depressa), що літає у першій половині літа. Середні розміри мають бабки металічні (Cordyliidae). Характерний передставник цієї родини бабка бронзово-зелена (Cordulla aenea). Вона швидко літає, має металічно-зелене тіло, без світлих плям. Починає літати у травні , личинки розвиваються переважно у стоячих водоймах.

Найбільші серед бабок фауни – коромисла (Aeschnidae). Це великі, яскраво забарвлені комахи, що швидко літають вдень і в сутінках біля річки. До цієї родини належить дозорець західний (Anax imperator).

Бабки родини дідків (Gomphidae) середнього розміру. Дідок звичайний (Gomphus vulgatissimus) має чорне тіло, з жовтим рисунком. Літ у травні – серпні.

Ще один ряд Efemeroptera – одноденки. Дорослі комахи мають великі розміри. Тіло їх видовжене, з тонкими ніжними перетинчастими крилами і трьома (іноді двома) хвостовими щитками. Шкірні покриви блискучі, гладенькі, без волосків. На голові короткі тоненькі вусики і великі очі. Ноги тонкі. Ротові частини недорозвинені тому, що одноденки у дорослому стані не можуть їсти. Недорозвинені також і внутрішні травні органи. Дорослі одноденки живуть недовго - від кількох годин до 2-3 днів). Після копуляції самки відкладають яйця у воду, а потім швидко гинуть. З яєць вилуплюються личинки, які ведуть водний спосіб життя. Линяють вони до 20-25 разів, причому поступово у них утворюються зачатки крил. Перед тим як має вилупитися крилата комаха, личинка спливає на поверхню водойми, шкірка у неї на спині тріскається і комаха злітає у повітря. Вона називається під дорослою (sybimago) і через деякий час ( від кількох годин до 1-2 діб) знову линяє, перетворюючись на дорослу комаху (imago). Види, які живуть менш як добу, перетворюються на дорослу комаху через кілька хвилин після виходу з піддорослої стадії. Виліт одноденок здебільшого має масовий характер. В теплу погоду, без вітру хмари цих комах ввечері літають над поверхнею води.

Форми одноденок, що живуть біля річки, так звані „реофільні”, які живуть на каменях і мають відповідні пристосування, щоб їх не зносило течією. Вони мають плоске розширене тіло, таку саму голову і плоскі, дуже чіпкі кінцівки, якими утримуються на нерівності каменів. На хвостових нитках цих личинок майже немає волосків.

Плаваючі форми мають струнке, рухливе тіло, добре пристосоване для плавання.

Дихають личинки одноденок трахейними зябрами, які мають вигляд тонких ніжних пластинок, розташованими рядами з обох частин черевця. Форма їх різноманітна.

Живляться личинки одноденок рослинним детритом, зеленими водоростями, деякі ведуть хижацький спосіб життя і полюють за дрібними водяними тваринами. Одноденки є добрим кормом для риб.

На нашій території поширені такі види одноденок: одноденка звичайна (Ephemera vulgata), що має крила з темними плямами і смужками; жовті крила має одноденка жовтувато-крилата (Potamanthus lutes); лише одну пару передніх крил має одноденка двокрила (Cleon dipterum) – звичайний представник цього ряду.

Як і бабок та одноденок, веснянок (Plecoptera) можна назвати земноводними комахами. Це середнього розміру або дрібні комахи з видовженим тілом. Личинки їх розвиваються у воді. Дорослі комахи літають погано. Найчастіше вони повзають по рослинах біля місць розвитку личинок (на корі), а також на каменях. Веснянками їх називають тому, що з’являються вони напровесні і живуть лише кілька тижнів. Самки відкладають яйця у воду. Восени розвивається друга генерація. Веснянка сіра (Nemura cinerea), що має прозоро сіруваті крила розмахом 13-25 мм і літає у квітні і вересні;веснянка зеленуватокрила (Chloroperla grammatica) має зеленувато-пальове забарвлення тіла і прозорі крила з зеленуватим відтінком.

Поблизу річки чи навіть у воді можна побачити чимало видів клопів, або напівтвердокрилих (Hemipterа). Одним з найпоширеніших з них є хребтоплав звичайний (Notonecta glauca) з родини хребтоплавів (Notonectidae).він зустрічається як у річках так і у стоячих водоймах. Це один з найбільших водяних клопів (понад 1 см завдовжки), сильний і спритний хижак, з витягнутим у довжину тілом, схожим на човник. Спинний бік комахи опуклий, зеленуватого кольору, сріблястий і не змочується водою. Зверху на голові розташовані темно-червоні очі. Перші дві пари ніжок короткі, ними хребтоплав захоплює здобич, а також чіпляється за водяні рослини. Задня пара ніг служить для плавання: вони довгі, густо вкриті щетинками. Плаває черевцем догори. Загострене тіло з опуклою спиною добре розтинає воду. Коли він пливе близько від поверхні води, світло забарвлений спинний бік при цьому непомітний, а звернене догори темно-бурого кольору черевце зливається з кольором води (захисне забарвлення). Хребтоплав має добре розвинені крила, а також може літати, іноді вночі на досить великі відстані.

Дихає хребтоплав атмосферним повітрям. На задньому кінці черевця, який при диханні під кутом виставляється з води, розташовані дихальні отвори (стигми). Пірнаючи, хребтоплав бере з собою під воду запас повітря, який обволікає його суцільним блискучим покривом і зменшує його питому масу. Живляться, як і інші клопи, хребтоплави, живою здобиччю (дрібні водяні клопи, водоміри). Нападаючи знизу хапає здобич першими чотирма ногами, встромляє свій гострий, коротенький хоботок. Після цього, підвісившись заднім кінцем до поверхні води, він повільно висисає свою жертву. Великий хребтоплав, якщо його необережно взяти, може боляче вколоти і людину. Місце уколу може пекти, бо комаха виділяє отруйну слину.

Самка відкладає яйця за допомогою яйцеклада в підводні рослини так, що кінець яєчка стирчить з тканини рослини. Через кілька днів на цьому кінці починають просвічувати червонуваті очі майбутньої личинки, а через два тижні вилуплюється личинка. Від дорослої комахи вона відрізняється тим, що немає крил, розмірами і блідим зеленувато-білим забарвленням. Личинки хребтоплава живляться дрібними водяними тваринками.

Хребтоплави живуть менш як рік. На початку зустрічаються лише личинки на різних стадіях розвитку. В серпні в наших водоймах знову з’являються дорослі хребтоплави, які вийшли з перших яйцекладок. Вони зимують, а наступної весни починається новий цикл їх розмноження.

У заплавах річки і втих місцях, де вона виходить з берегів поширений плавт звичайний (Naucoris cimicoidaes) родини плавтів (Naucoridae). Це досить великий клоп (довжина тіла до 15мм) з плоским, овальним, блискучим, зеленувато-бурм тілом. Звичайно він повзає по водяних рослинах. Цей клоп досить добре плаває за допомогою густо вкритих волосками ніг, особливо задньої їх пари. Дихає плавт атмосферним повітрям, яке він набирає у замкнений простір під надкрилами, коли піднімається на поверхню води і виставляє над нею кінець черевця. Як і інші водяні клопи, живиться плавт виключно тваринною їжею. Нападає навіть на пуголовків, мальків риб і молюсок. Роль хватального апарату виконує передня пара ніг. Ланка загострена, складається з одного членика; разом з гомілкою вона утворює шаблеподібний відросток, який укладається в жолобок коротких розширених стегон. Схопивши живу здобич за допомогою цього апарату, плавт встромляє в жертву свій короткий гострий хоботок і висисає її. Плавти паруються навесні і на початку літа. Самка занурює яйця у тканину так, що один з кінців яєчка помітний зовні у вигляді овального рубчика. На початку липня дорослі плавти вже не зустрічаються. Пізніше з’являється молоде покоління плавтів, яке зимує, а навесні дає початок новій генерації.

Греблями (Corixidae) мають порівняно менші розміри, ніж хребтоплави, плавти та інші водяні клопи. Люблять жити у стоячих чи слаботекучих водоймах, а тому в самій річці зустрічаються нечасто. Дорослі греблями досягають 9-10 мм довжини, лише гребляк крапчастий (Corixa punktata) – до 16мм. Тіло видовжене, плоске зверху і опукле знизу. Голова на вузькій шийці і може повертатися у різні боки. Очі фасеткові, червонуватого кольору. Хоботок короткий, нерозчленований, розміщений під верхньою губою. Живляться соками водяних рослин, але можуть висисати личинок комарів та деяких інших дрібних комах. Середні ноги з двома міцними кігтиками на кінцях виконують роль якоря – за допомогою їх гребляк чіпляється за будь-який підводний предмет, завдяки чому перебуває у стані спокою; задні ноги служать для плавання і мають видовжені гомілки і лапки, густо вкриті волосками. Дихають греблями атмосферним повітрям. Піднімаючись до поверхні води, вони виставляють не задній кінець тіла, як хребтоплави, а передню частину тіла, користуючись при диханні грудними дихальцями. Через черевні дихальця повітря видихається і обволікає черевце гребляка під водою, завдяки чому воно стає сріблястим.

Паруються греблями навесні. Самки прикріплюють яйця з допомогою клейкої речовини до зовнішньої поверхні підводних предметів або рослин. Яйця досить великі, у вигляді бокальчиків з короткими ніжками. Види більших розмірів дають одне покоління на рік, дрібні – два. Греблями добре літають. Вночі їх можна ловити на світло ліхтаря. Восени дорослі греблями перелітають з невеликих водойм на великі, де й зимують. Найбільш поширений вид – гребляк крапчастий (Corixa punctata).

При дослідженні річки зустрічаються водні скорпіони (Nepa cinerea) з родини (Nepidae). Долати течію йому допомагають міцні ноги, за допомогою яких він тримається за водяні рослини. Тіло водяного скорпіона схоже на почорнілий листок з стебельцем. Маленька, з великими очима голова цього клопа має короткий, міцний членистий хоботок. Пересувається водяний скорпіон дуже повільно, плаває погано і неохоче, найчастіше сидить нерухомо на водяних рослинах, підстерігаючи свою здобич.

Живиться водяний скорпіон різними водяними тваринами, переважно ракоподібними і комахами, а також мальками риб. Помітивши свою здобич, він блискавично викидає першу пару ніг і схоплює жертву. Ці кінцівки мають своєрідну будову і більше нагадують гігантські щелепи, ніж ноги. Видовжені і розширені стегна з внутрішнього боку мають жолобок, в який (коли ноги складені) щільно входять зчленовані одна з одною гомілка і одночленикова лапка, нагадуючи цим складний ножик. Стиснуту таким чином здобич водяний скорпіон висисає за допомогою хоботка. Дві інші пари ніг ходильні. Перша пара крил перетворена на надкрила, які вкривають всю плоску спину комахи; під ними є добре розвинені крила. Черевце складається з восьми члеників. Сьомий членик – це дихальна трубка, яка складається з двох звернених одна до одного жолобків. Утворений таким чином повітряносний канал з середини вкритий волосками, які не змочуються водою. Виставивши зовнішній кінець повітроносної трубки з води, скорпіон набирає повітря у замкнений простір під надкрилами, звідки повітря надходить у трахейну систему через стигми черевця. З трахей повітря виділяється через грудні стигми.

На початку літа самка відкладає яйця на різні водяні рослини. Яйця досить великі, циліндричної форми, з округленими кінцями. Через два тижні з яйця вилуплюється личинка, яка зовнішнім виглядом нагадує дорослого скорпіона, але її дихальна трубка коротша. Весь розвиток водяного скорпіона від яйця до імаго триває близько трьох місяців. Наприкінці липня з ранніх весняних кладок з’являється нове покоління дорослих комах. Водяний скорпіон завдає шкоди рибництву.

До цієї ж родини відносять і ранатру (Ranatra Linearis), яка зустрічається хоч і досить рідко. Оскільки вона полюбляє більш зарослі водойми. Тіло циліндричне, дуже довге бурувато-жовтого кольору, довжина його 30-35 мм. По боках голови великі очі. Передні ноги прикріплені біля самої основи голови і є міцним хватальним органом. Друга і третя пара ніг ходильною вузькі надкрила рана три щільно складені, закривають спинний бік черевця; під ними розташовані крила, за допомогою яких ранатра добре літає. Черевце закінчується дихальною трубкою, що має таку ж будову, як і у водяного скорпіона.

Живиться ранатра, як і інші водяні клопи, різними водяними тваринами. У першій половині літа самка відкладає у тканину плаваючих на поверхні стеблин близько 30 яєць. Восени не зустрічаються ні личинки ні старі імаго попереднього року; можна зустріти лише представників нового, готового до зимівлі покоління, яке вилупилось з яєць, відкладених у цьому ж році.

Неможливо не звернути увагу на водоміром, які живуть на поверхні води (Gerridae). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові на відміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні, ноги – довгі. Їхні лапки густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги водоміри швидкими рухами ковзають по поверхні води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірка блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, схоплює її передніми ногами і висисає за допомогою хоботка.

Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. Літають водоміри рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися на і суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох, під каміння. Навесні чи на початку літа самки відкладають яйця на підводні частини стебла і листя рослин, на відстані кількох сантиметрів від поверхні води, розташовуючи їх в один ряд. Самки відкладають яйця протягом усього літа. Через тиждень вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом сорока днів. У другій половині літа з’являється друге покоління. Подекуди зустрічаються водоміри, у яких на тілі є одна або кілька чорних крапок: це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах і живляться їхньою кров’ю.

Нерідко зустрічається водомірка елегантна (Hydrometra gracilenta), з тонким тілом і майже ниткоподібними ногами.

Захисне забарвлення водоміром (від темно-коричневого до буруватого) відповідає загальному кольору поверхні води. Швидкі стрибки рятують водоміром від їхніх підводних ворогів – риб.

Характерним компонентом ентомофауни річки є волохокрильці (Trihoptera). Цю назву комахи отримали тому, що їх крила вкриті дрібним волосками або лусочками, завдяки чому волохокрильці схожі на нічних метеликів. Волохокрильці у спокійному стані складають крила вздовж спини під гострим кутом, дахоподібно. Тримаються поблизу водойми, іноді відлітають на досить великі відстані. Живляться нектаром квітів. Чимало з них у дорослому стані майже не живляться. Забарвлені найчастіше в усі відтінки бурого або сірого кольору. Личинки схожі на гусениць метеликів, живуть у воді, мають трахейні зябра. Більшість з них будує собі трубчасті чохлики (будиночки). За формою і за матеріалом чохлики дуже різноманітні. Найпростіша – очеретові трубочка, в яку личинка заповзає, використовуючи уже готове приміщення (агрипонія). Деякі личинки волохокрильців будують трубчастий футляр з окремих шматочків, які личинка вигризає з листя і розташовує по спіральній лінії (волохокрилець великий). Ромбічний волохокрилець і жовтовусий використовують для будування чохлика і різні травинки, і шматочки відмерлого дерева, а також свіжі гілочки.

Види волохокрильців, які живуть у тих частинах річки де є відносно швидша течія, будують чохлики з великих і малих піщинок. Іноді ці мозаїчні будівлі мають форму широкого плоского щитка, по поверхні якого вода тече повільно, не перевертаючи і не зриваючи його з місця. Личинка аномалії прикріплює до піщаної трубочки важкі сучки і палички, які є своєрідним якорем.

Чохлик є для личинок волохокрильців надійним притулком – це чудове захисне пристосування з „місцевих” матеріалів. Стінки такого чохлика дуже міцні, завдяки надійним павутинним скріпленням. Павутинні нитки личинка виділяє паролю довгих павутинних залоз, що відкриваються загальною протокою на нижній губі.

Під час огляду вийнятої з чохлика личинки впадає в око відмінність у міцності покриву частин тіла личинки, вкритих чохликом і незахищених. Тіло личинки під чохликом вкрите м’якою шкіркою. На задньому кінці черевця розташована пара додатків з міцними гострими гачками. За допомогою цих гачків личинка чіпляється за внутрішні стінки чохлика, що не дає їй випасти з нього. Крім того. На третьому сегменті грудей є 3 бородавчасті виступи, які можуть вп’ячуватися і , отже теж перешкоджати випаданню личинки.

Дихають личинки за допомогою трахейних зябер: білуватих ниткоподібних виростів, схованих під чохликом.

Живляться личинки волохокрильців в основному рослинною їжею. Деякі з них ведуть хижацький спосіб життя, поїдаючи дафній, личинок хіромід.

Заляльковуються личинки навесні. При цьому отвори чохлика вони заплітають павутинням так, щоб на кожному залишилися отвори для течії води. Коли лялечка дозріває, вона прогризає жувальцями чохлик і якийсь час вільно плаває спиною донизу на поверхні води. Потім вона вибирається на будь-який предмет, скидає свою шкірку і перетворюється на дорослу комаху.

Дорослі комахи відлітають десь через місяць. Вони літають біля берега, низько над водою, особливо активні у вечірні години. Самки відкладають яйця на водяні рослини. Найчастіше кладка має вигляд кулястої або довгастої грудочки слизу. Кладка яєць буває і у вигляді драглистої платівки з спіральним розташуванням яєць. Личинками волохокрильців живляться риби.

Імаго живуть недовго і зовсім не живляться.

Личинки волохокрильці гідропсихи (Hidropsyche ornatula) мають великі міцні жувальця, будують невелику жувальну камеру з віконечком з павутинної стінки; одна з її стінок спрямована дещо навскоси щодо течії. Личинка лежить у камері в мішечку з тонких ниток. Якщо будь-яка тварина потрапила до ловильної камери, личинка хапає її своїми щелепами. Заляльковуючись, личинка собі робить камеру-печерку, обкладену ззовні піщинками. Камера має вихідний і вхідний отвори. У другій половині літа після парування самки розсікають по річці свої яйцеві кладки; яйця приклеюються до піщинок і під час повені розносяться вниз за течією річки.

У пересувних трубкоподібних „будиночках”, обліплених піщинками і частинками рослин, живуть личинки волохокрильця анаболії (Anabolia sorarcula). Це один з найпоширеніших видів. Імаго часто зустрічається на рослинах біля річки. Передні крила порівняно широкі. Тіло і крила рудувато-жовті.

З водних жуків також зустрічаються плавунці (Dytiscidae). Одним з найбільших видів цієї родини є плавунець облямований (Macrodytes marginalis). Довжина його тіла 3,0-3,4 см. Тіло зеленувато-чорне, з боків облямоване жовто-бурою смужкою. Плавунці досить часто зустрічаються в глибоких частинах водойми, багатих на тваринний корм.

Плавунець швидко і спритно плаває. Його тіло можна порівняти з підводним човном. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню.

Дві передні пари ніг плавунця побудовані за наземним типом. За допомогою передніх ніг жук чіпляється і повзає по стеблах водяних рослин. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.

У самців на передній парі ніг є тарілкоподібні розширення. Цими дисками плавунець прикріплюється до гладеньких поверхонь, а ще під час копуляції самець ними прикріплюється до самки. Міцні надкрила стигми захищають їх від заливання водою, коли жук плаває. Дихає плавунець піднімаючись на поверхню води і виставляючи з води задній кінець тіла. Через деякий час він пірнає в глибину, несучи під надкрилами пухирець повітря. Витративши запас кисню, жук знову спливає.

Плавунець дуже ненажерливий. Живиться він водяними комахами, рачками, слимаками, а також пуголовками і рибами. Проте він може довго й голодувати – до одного і навіть двох місяців.

Самка, що восени копулювала, зимує. Кладка яєць відбувається в березні-квітні. Самка відкладає яйця під водою за допомогою гострого яйцеклада по одному в тканину живих рослин, в їхні стебла і листя. Протягом доби самка відкладає від 10 до 30 яєць (всього 500-1000 яєць). Яйця досить великі, завдовжки 6-7 мм, схожі на покривлені ковбаски.

З яєць вилуплюються личинки, які швидко ростуть, двічі линяють і до кінця свого розвитку досягають значних розмірів (5-6 см). За допомогою трьох пар плавальних ніг, густо вкритих волосками, личинки швидко пересуваються у воді. Крім того, задній кінець тіла личинки вкритий волосками, діє як сильний плавник.

Своїми хижацькими інстинктами личинка не поступається перед дорослим жуком. За надзвичайну ненажерливість і хижацтво личинок назвали водяними тиграми.

Коли личинка виростає, вона виповзає на сушу, де й заляльковується, знайшовши будь-яке заглиблення під камінням, деревом чи під травою. Через 12 годин починає будувати собі колиску, зверху прикриваючи її земляним куполом. Саме тут личинка через тиждень і більше перетворюється на лялечку. Стадія лялечки триває 2-4 тижні, а потім перетворюється на імаго. Молодий жук виходить з колиски і прямує до водойми.

Як дорослі плавунці, так і їхні личинки завдають великої шкоди рибному багатству. Тому необхідно оберігати від плавунців рибні ставки. Разом з тим плавунці знищують личинок комарів. Ворогами плавунця є дрібні водяні їздці. У заражених ними яйцях плавунців розвиваються личинки, а потім лялечки паразита, з яких виходять дорослі їздці.

Іноді зустрічається плавунець широкий (Dytiskus latissimus) з бурувато-чорним, широким тілом, краї передньоспинки і облямівка надкрил жовті. Це також хижак, але частіше він надає перевагу проживанню в ставках і озерах.

Полоскун розенчастий (Acilius sulkatus) з родини плавунців. Сплющене тіло жука досягає 16-18 мм довжини. Надкрила самців гладенькі, у самки – з поздовжніми жолобками, густо вкритими волосками. Від інших видів цієї родини полоскун відрізняється чорними стегнами задніх ніг біля основи. Весною полоскун відкладає яйця у стебла водяних рослин. З яєць розвиваються личинки, схожих на личинок плавунця – спритні і ненажерливі.

Личинки з’являються наприкінці травня. Тіло дорослої личинки веретеноподібне; на спині темно-бурі плями. Останні два членики черевця по боках густо вкриті волосками. На задньому кінці тіла – пара коротких хвостових придатків, які, на відміну від личинок плавунців, вкриті короткими щетинками. Крім пуголовків личинки живляться дафніями, черепашковими рачками та іншими дрібними водяними тваринами.

Досить часто в різних місцях дослідження можна зустріти вертячок (Gyrinus natator; з родини – Gyrididae - вертячки). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5-7 мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать. Ці жуки добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячки насамперед привертає увагу будова очей. Кожне з її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня для зору в повітрі. Отже, коли жук перебуває на поверхні, він може одночасно орієнтуватись і в тому, що робиться у воді. Цікав будова ніг вертячки – середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені не тільки стегна гомілки, а й всі членики лапки перетворились на широкі пластинки і навіть волосинки на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються на зразок віяла. Коли занесену наперед ногу вертячка повертає назад, то пластинки віяла розкриваються і нога відштовхується; навпаки, при зворотному русі ніг уперед пластинками віяла складаються і нога не відчуває опору води. Завдяки особливості будови ніг, вертячки досить швидко пересуваються у воді. Змащене спеціальною речовиною тіло зменшує тертя об воду, що сприяє швидкості пересування.

Вертячки – хижаки; живляться вони дрібними черв’яками і членистоногими, навіть можуть поїдати один одного.

Зимують ці комахи в мулі в нерухомому стані. Самки відкладають яйця у квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин або інших предметів. Приблизно через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя. Від більшості личинок інших жуків вони відрізняються тим, що мають парні трахейні зябра. Під час екскурсії їх побачити важко, тому що вони ніколи не піднімаються на поверхню води. Ще рідше трапляються їхні лялечки, які розвиваються у коконах на водяних рослинах.

Вертячка – найкращий плавець серед жуків. Під час плавання вона виставляє на поверхню свій опуклий спинний бік – чорний, синьо-чорний або зеленуватий, з яскравим металевим блиском. Ноги залишаються під водою.

Вертячка має захисне пристосування – вона виділяє їдку речовину, яка має різкий запах. Припускають, що саме цей запах відлякує тварин, які нападають на вертячок.

Хоч і не часто, але досліджуючи ентомофауну річки можна зустріти водолюба великого чорного (Hydrous piceus) з родини Hydrophidae. Довжина його тіла 4,0-4,7см. Тримається рослин у прибережній смузі. Плаває водолюб погано; при цьому пересуває ноги поперемінно, а не одночасно, як плавунець. Частіше водолюби повзають по водяних рослинах. Черевний бік їхнього тіла здається сріблястим тому, що між волосками черевця затримується повітря.

Тіло водолюба яйцеподібної форми, блискучого, смоляно-чорного кольору з зеленкуватим відтінком. Очі розташовані біля заднього краю голови. На черевному боці тіла є кіль, який переходить у гострий шип. Вусики короткі, з ними пов’язаний своєрідний спосіб дихання водолюбів: жук виставляє з води зігнуті вусики, між волосками яких скупчується повітря. Потім жук підбирає вусики, і повітря поступово переходить на волоски нижнього боку грудей, а потім під надкрила, де й розташовані дихальця. Живляться водолюби переважно рослинною їжею: м’якими частинами водяних рослин і нитчастими водоростями. Іноді вони поїдають ослаблених або мертвих тварин.

Розмножуються водолюби у травні. Самки будують кокони, в які відкладають 50-60 яєць. Напівкулястий сріблясто-білий кокон плаває на поверхні води. Яйця в коконі розміщені в один ряд і оточені пухкою, як вата, павутинною масою, яка не змочується водою. Личинки виходять у воду через 2-3 тижні після відкладання яєць. Вигляд личинки дуже характерний. Товсте незграбне тіло, велика голова, на задньому кінці пара хвостових придатків. Три пари волосатих ніжок. Личинка повзає по водяних рослинах, плаває погано. На відміну від дорослого жука , личинка водолюба є хижаком. Здобич схоплює щелепами, поступово подрібнює і шматочками поїдає. Улюбленою їжею личинок є дрібні молюски, особливо котушки. Щоб дихати, вони відпливають до поверхні води і виставляють задній кінець тіла, на якому є дихальця.

Заляльковується личинка водолюба у вологій землі на березі водойми, будуючи колисочку, яку дорослий жук залишає. Тижнів через 3-4 спускається у воду. Повний цикл розвитку водолюба чорного від яйця до появи дорослої комахи відбувається протягом 9-10 тижнів. Дорослі жуки зимують на дні водойми.

Іноді можна зустріти інший вид цієї родини – водолюб малий чорний (Hydrophilus caraboides), але він надає перевагу більше стоячим водоймам. Він має менші розміри (13-18 мм). Тіло овальне, чорного кольору, з металічним зеленим блиском. Личинка схожа на молоду личинку водолюба чорного, від якої відрізняється наявністю 7 пар трахейних зябер черевця, вкритого волосками.

Невід’ємною частиною ентомофауни річки представники ряду двокрилих, насамперед комарі справжні (Culicidae).

Дорослі комарі звичайні (Culex pipiens) літають поблизу водойми. Самець живиться нектаром рослин, самка кров’ю теплокровних тварин (головним чином птахів) та людей. Така відмінність у живленні зумовлена тим, що для самки потрібна висококалорійна їжа для швидкого дозрівання яєць в яєчниках. Самка комара проколює шкіру тварини або людини і заглиблює в ранку всі ротові частини, крім нижньої губи, яка при цьому коліно подібно згинається і впирається. Через канал гіпофарикса у ранку вливається секрет слинних залоз самки, який містить антикоагулін. Кров висмоктується через трубку, утворену верхньою губою, і заповнює воло, а потім шлунок комара, де поступово перетравлюється. Коли частина яєць дозріває, самка комара летить до водойми і відкладає на водяні рослини яйця або просто на поверхню води. Яйця мають довгасту циліндричну форму. Вся кладка містить 200-300 яєць. Через кілька днів з яєць вилуплюються личинки.

Личинки комара у великій кількості зустрічаються у мілких заплавах річки або в місцях з меншою течією.

Личинка має вигляд безногого черв’ячка з широкими грудьми, членистим, вужчим за грудний відділ черевцем і великою головою, з двома очима. На передостанньому 8-му членику черевця є довгий відросток, розташований під кутом, щоб не заливало водою. Це дихальна трубка, або сифон, з отвором на кінці. На 9-му членику черевця є анальний отвір, біля нього дві пари пальцеподібних анальнх зябер і ряд вертикально розміщених щетинок, які утворюють собою віяло, що виконує роль хвостового плавця і керма при плаванні личинки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, виставляючи з води хвостовий дихальний сифон, при чому тіло її звисає вниз майже вертикально.

Живляться личинки різними дрібними організмами, наприклад різними одноклітинними водоростями, коловертками, інфузоріями, а також часточками детриту, завислими у воді.

Личинки, які щойно вилупилися з яйця, досягають 1-2 мм завдовжки. Після виходу з яйця личинка тричі линяє і проходить 4 стадії метаморфозу. На 7-8 день після останньої линьки личинки 4-ї стадії вже 7-8 мм завдовжки; перетворюються на лялечку. Лялечка зовсім не схожа на личинку – вона нагадує маленького рухливого пуголовка. Голова і груди лялечки злиті в голово груди, на яких є 2 придатки у вигляді ріжків із стигмою на кінцях. Вузеньке черевце лялечки закінчується 2-ма хвостовими лопатями. Лялечка не живиться; вона енергійно дихає, виставляючи з води не задній, а передній кінець свого тіла з дихальними ріжкоподібними трубочками.

Фаза лялечки триває кілька днів. Зріла лялечка стає майже чорною і спливає на поверхню води. Тут у неї на спині утворюється тріщина, і вип’ячуються спочатку груди, а потім весь дорослий комар. Скинутою на початку шкіркою комар користується як човником, поки не розправляться і не просохнуть його крила. Потім він злітає у повітря.

У річці живуть численні личинки комарів-дергунів, яких ще називають комарами-дзвінцями (Chironomidae). Ці комарі схожі на звичайних, але відрізняються від них більшими розмірами і довшими ніжками. Вони літають цілими роями. У тихі літні вечори рояться у повітрі над різними предметами, то піднімаючись над ними, то опускаючись. Такі рої складаються майже виключно з самців. Сідаючи на будь-який предмет, комарі виставляють вперед свої передні ніжки і весь час смикають ними, звідки і виникла назва – комарі-дергуни.

Ротові частини хірономід розвинені слабко і прокусити шкіру людини або тварини вони не можуть, а тому живляться рослинними соками.

Самки цих комарів відкладають яйця у воду, оточуючи їх драглистою прозорою речовиною. Форма яєць довгаста. З яєць вилуплюються личинки, які тричі линяють. До першої линьки личинки бувають сірими або безбарвними, а потім набувають зеленуватого або червоно кольору (від розчиненого у крові гемоглобіну). Личинки відомі під назвою „мотиля”. Це цінний корм для риб.

Личинки хірономід живуть у спокійних водоймах з мулким дном. Вони плавають, згинаючи своє тіло то в один то в інший бік, описуючи 8-ку (за народним висловом личинка „мотається”, звідки і назва – „мотиль”). На передньому і задньому кінцях тіла личинки є дві пари псевдоніжок, за допомогою яких вона повзає по дну водойми.

У деяких видів хірономід личинки будують трубки з рослинних решток. Є личинки, які роблять ходи всередині тканин губок і моховаток.

Дихають личинки всією поверхнею тіла. Крім того, на задньому кінці тіла у них є спеціальні органи дихання у вигляді ниткоподібних зябрових придатків.

Лялечка хірономід зовні відрізняється від лялечок інших комарів тим, що має трахейні зябра, розміщені на передній частині тулуба у вигляді двох кущоподібних пучків. Така лялечка нерухомо лежить всередині мулистої трубочки, з якої висуваються лише її зябра. Коли настає час вилуплювання, тіло лялечки перетворюється повітрям і швидко виштовхується на поверхню води, де її шкірка тріскається і з неї вивільняється імаго.

Найбільш поширений вид комара – дзвінець опушений (Chironomus plumosus). Видова назва пояснюється тим, що лапки передніх ніг дзвінця густо опушені.

Близькими до дзвінців є мокреці (Ceratopogoidae). Це досить маленькі комахи з відносно довгим хоботком. Самки мокреців – кровососи. Вони нападають на людину і тварин непомітно. Їхні уколи болючі і спричинюють свербіння. Личинки живуть у річці. Вони мають напівпрозоре тонке, як голка, тіло. Голова довга і вузька, груди складаються з трьох сегментів, черевце – з 9-ти. Знайдений представник – мокрець жагучий (Culicoides pulikaris).

Мошки-кровососи також відносяться до комах, життя яких пов’язане з водою (Simuliidae). Самки їх на відміну від комарів нападають на теплокровних тварин, на людину вдень (вночі неактивні). Уколи мошок болючі, викликають свербіння. Біль від укусу зумовлюється дією слини. При масовому нападанні мошок на людину в неї підвищується температура, а тварини можуть навіть загинути. Самки відкладають яйця на каміння, листя, на уламки дерева. Кладки мають вигляд смугастих скупчень жовтувато-коричневого кольору. З яєць вилуплюються личинки. Вони поширені колоніями у частинах річки з швидкою течією. Живляться вони дрібними інфузоріями, одноклітинними водоростями, дихають всією поверхнею тіла. Заляльковуються личинки, роблячи з павутинних ниток гострий лійкоподібний чохлик. У такому чохлику лялечка лежить нерухомо, висунувши назовні головний кінець з двома пучками білуватих ниток – трахейних зябер. Чохлики кріпляться до субстрату вкритим кінцем до течії води. З лялечки вилуплюється комаха, яка з блискавичною швидкістю виноситься на поверхню води.

Теплокровні види дають три покоління на рік, а холоднокровні – лише одне.

Часто над водою літають мухи, трохи схожі на бджіл (Brachycera). Це мухи-львинки, зокрема львинка звичайна (Stratiomyia chamaleon) з родини львинок (Stratiomyidae). Дорослі особини мають чорно-жовтуватий колір. На округлому черевці чергують чорні і жовті смуги.

Личинки цих мух живуть у воді, і їх нерідко можна побачити весною. Личинка має веретеноподібну форму з дуже звуженим хвостовим кінцем. Довжина тіла становить 405 см, спинний бік більш опуклий, ніж черевний. На задньому кінці тіла є пучок волосків, розташованих у вигляді розетки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, захоплюючи його в дихальний отвір, розташований у центрі розетки на задньому кінці тіла. Поживою для личинки є дрібні органічні часточки, які вона знаходить риючись у мулі. Личинки кілька разів линяють, зимують і навесні заляльковуються. Виліт дорослих комах припадає на початок літа. Самки відкладають на листках і стеблах прибережних рослин довгасті яйця чорного кольору.

На дні водойми живуть личинки мухи дзюрчали-бджоловидки (Eristaris tenax ) з родини (Surphidae). Зовні вона нагадує осу або бджолу. Має темно-бурий колір, черевце з яскравими жовтими плямами. Самка відкладає яйця в органічні рештки забруднених водойм. З яєць вилуплюються личинки, які мають брудно-сіре циліндричне тіло х дуже довгим хвостовим відростком. Через це її ще називають „крискою”. Цей відросток є дихальною трубкою, яка має здатність видовжуватися і скорочуватися. У витягнутому стані вона досягає 10см, тим часом як все тіло личинки не довше за 1,5 см. Личинка глибоко закопується в бруд, виставляючи назовні лише хвостовий відросток. Живиться личинка органічними рештками.

Перед заляльковуванням личинка виповзає з води на сухе місце. Покрив її стає оболонкою і для лялечки.

У воді живуть личинки і різних видів ґедзів (Tabanus botinus). Ґедзі схожі на великих мух. Це комахи чималих розмірів з великими фасетковими очима. Ґедзь непомітно сідає на шкіру людини чи тварини, дуже боляче кусає, роблячи глибокий прокол на шкірі. В слині ґедзя містяться колагуліни, які перешкоджають зсіданню крові. Влітку ґедзі дуже дошкуляють великій рогатій худобі і коням. Висисають кров лише самки (їм це необхідно для дозрівання яйцеклітин), а самці живляться нектаром рослин. Самка ґедзя відкладає яйця купками на стебла і листя по березі. З яєць вилуплюються личинки, які падають у воду і далі розвиваються у водяному середовищі. Доросла личинка має брудно-сірий колір. Її циліндричне тіло рівномірно звужене до обох кінців, 4,5 см завдовжки. На передньому кінці розміщена маленька голівка з ледве помітними вусиками і міцними щелепами. Тіло личинки складається з 12 різко відмежованих сегментів.

Личинки ґедзів – хижаки. Повзаючи серед мулу і решток рослин, вони нападають на личинок інших комах, дрібних молюсків і червів, у тому числі і дощових. Голова личинок може то втягуватися, то витягуватися з передньогрудей, при чому гачки щелеп викидаються і згинаючись донизу, впихаються в тіло жертви.

Звичайно личинки тримаються дна, але можуть плавати на поверхні водойми. На 2-му році життя личинки заляльковуються. Перед цим вони виходять з води в будь-яке вологе місце і зариваються в ґрунт. Тут вони перетворюються на лялечок. Через 2-3 тижні, залежно від температури, лялечка, активно рухаючись, виходить із землі, шкіра її тріскає і з неї вилітає дорослий гедзь.

Крім справжніх ґедзів серед цієї родини поширені пістряк оздоблений (Chrysops pictus), що має крила з бурими плямами, та дощовиця світла (Haematopota hispanica) з блакитно-сірим тілом і мармуровими крилами. Ґедзі не тільки боляче кусають і цим завдають значної шкоди тваринам. Вони також є механічними переносниками збудників деяких хвороб (сибірської виразки, туляремії, трипаносомозу та ін.)

3.1 Методика досліджень водної ентомофауни

Ентомологічні дослідження ми почали з вивчення фізико-хімічних і географічних особливостей біотопу, з аналізу літературних джерел та дослідження водних біоценозів та опису водної рослинності.

Маючи у своєму розпорядженні план частини водойми ми проводили виміри глибин по певних напрямках. Для вимірів неглибоких озер і ставків використовували дерев'яну розмічену палку (намітку на дм). При роботі на озерах застосовували розмічені на метри шнурковий линь з вантажем на кінці. Для вимірювання швидкості течії води використовували прилади і пристосування різної точності; у найпростішому випадку кидали поплавки і засікали час, протягом якого вони пройдуть певну відстань. Також застосовували для вимірювання швидкості течії батометр – тахіметр Глушкова, дія якого базується на тому, що через отвір певного діаметра в залежності від швидкості течії, виливається різна кількість води.

Температури водойми вимірювали спеціальними термометрами.

Простий спосіб визначення прозорості води базується на тому, що у воду (на тіньовій стороні) на тонкому шнурі або на тросі опускається білий диск діаметром 30 см і простежується на якій глибині цей диск зникає. Глибина зникнення (6 см або 6 м) і рахується величиною прозорості води.

Біологічний аналіз полягає в тому, що ми проводили 4-разове косіння гідробіологічним сачком по 25 помахів. Вміст сачка добре промивали і кожну таку пробу вміщували в банку з етикеткою. Як фіксуючу рідину ми використовували ацетон. Обробляючи результати відлову, ми обраховували коефіцієнт зустрічаємості, коефіцієнт щільності, коефіцієнт домінування.

Коефіцієнт зустрічаємості – це відношення числа проб, в яких даний вид зустрічається до загального числа проб в %.

, де

n – кількість проб, де знайдено матеріал;

N – загальна кількість проб.

Коефіцієнт щільності – це середня величина числа комах на одну пробу (для кожного біотопу окремо)

, де

К – сума всіх особин виду у всіх пробах;

n – кількість проб.

Коефіцієнт домінування – це процентне співвідношення числа комах даного виду до загального числа видів

, де

k – сума особин даного виду;

K – сума особин всіх видів у всіх пробах

В результаті досліджень водних екосистем ми виявили 13 видів комах, приурочених до повільної течії.

3.2 Еколого-фауністичний огляд ентомофауни р. Горинь

Комахи, життя яких пов’язане з водним середовищем, відносяться до ряд бабки, ряду твердокрилі, ряду напівтвердокрилі.

Розглянемо особливості представників водної ентомофауни

Ряд бабки (odonata)

Тіло струнке, довгасте. Голова велика, рухлива, з фасеточними очима, які займають майже всю голову. Є три простих очка. Вусики короткі, щетинковидні. Ротовий апарат гризучого типу. Дві пари перетинчастих крил з густою сіткою поздовжніх і поперечних жилок. Крила в стані спокою розпростерті або підняті вгору, і складені. Черевце тонке, з десяти сегментів. Перетворення неповне. Дорослі і личинки — хижаки. Дорослі ведуть наземний спосіб життя, полюють вдень (коромисла — також у присмерку) на різних комах, схоплюючи їх на льоту.

Личинки живуть у водоймах, де серед водоростей ловлять пуголовків, молодих рибок та водяних комах. Здобич захоплюють видозміненою нижньою губою — «маскою». В СНД відомо до 200 видів бабок.

Родина красуні (Agrionidae)

Тіло струнке, з металічним вилиском. Основа крила не стебельчаста.

Красуня блискуча (Красотка блестящая, Agrion splen dens Harris.)

Тіло у самця металічно-синє, у самки золотисто-зелене. Крила, у самця при основі і вершині прозорі, середина крила з широкою синьою чи темно-синьою перев'яззю; у самок крила майже безбарвні, з металічно-зеленими жилками. Довжина черевця 34—38 мм. Літу червні - серпні. Поширена всюди біля водойм. Літають пурхаючим польотом понад річками, струмками і озерами.

Красуня-дівчина (Красотка-девушка, Agrion Virgo L.)

Тіло у самця металічно-зелено-сине чи синє, у самки бронзово-зелене. Крила у самців від основи майже до вершини темно-сині, у самок ясно-димчасті, з бурими жилками. Ноги чорні. Довжина черевця 34—36 мм. Літ у червні — вересні. Поширена в більшій частині УРСР. Літає біля водойм.

Родина стрілки (Стрелки, Coenagrionidae)

Дуже тонке, довгасте тіло. Передні і задні крила із стебельчастою основою і негустим жилкуванням. Тіло металічно-зелене. Дуже ніжні, слабкі бабки, що повільно літають серед трав'янистої рослинності біля стоячих водойм, понад річками, по луках, узліссях і лісових галявинах.

Живляться дрібними комахами.

Стрілка-наяда (Стрелка-наяда, Erylhrornma najas Hansem.)

Потилиця бронзово-чорна, без плям. Очі червоні. Більша частина спини бронзово-чорна, а низ жовтий чи зеленуватий. Довжина черевця у самця і самки 26—29 мм. Літ у першій половині літа. Поширена в більшій частині України. Літає понад водоймами.

Стрілка-еналягма (Стрелка-эналлягма, Enalltigma cyathi-gerum Charp.)

Самець блакитний, з чорним рисунком, самка ясно-червона чи бурувата з чорним. Перший сегмент зверху з квадратною бронзовою плямою.

Літ влітку і на. початку осені. Поширена по всій Україні.

Стрілка звичайна (Стрелка обыкновенная, Coenagrion Hastulaium Charp.)

Основний колір самця блакитно-зелений, з чорним рисунком на першому — сьомому кільцях черевця; самка жовто-зелена, з чорним рисунком. Восьмий і дев'ятий сегменти черевця у самців зверху блакитні, десятий — чорний. Довжина черевця 28 — ЗО мм. Літ у першій половині літа. Поширена майже по всій Україні.

Стрілка-плосконіжка (Стрелка-плосконожка, Ptatycnemis pennipes Pali.)

Самець блакитний, з чорними смугами на голові і черевці, груди чорні, з блакитними смугами. У самок світлі місця зеленуваті. Середні і задні гомілки значно розширені і плоскі, білі або блакитні.з чорною поздовжньою зовнішньою смугою. Волоски ніг довгі. Довжина черевця 26 — ЗО мм. Літає ціле літо. Поширена по всій УРСР. Живе звичайно по луках і біля берегів водойм.

Родина лютки (Лютки, Lestidae)

Передні і задні крила однакові, із стебельчастою основою і негустим жилкуванням. Тіло здебільшого металічно-зелене. Повільно літають понад берегами річок і зарослих стоячих водойм.

Лютка-наречена (Лютка-невеста, Lestes sponsa Hansem.)

Зверху ясно-бронзово-зелена, боки і низ грудей жовтуваті, низ із смужками. Потилиця без жовтого, металічно-блискуча. Вздовж плечового шва у самок іде суцільна світла смуга. Черевце 25 — ЗО мм. Літ навесні і восени. Зустрічається по всій Україні.

Родина бабки справжні (Стрекозы настоящие, Libellulidae)

Передні і задні крила неоднакової форми. Задній край очей без виступу або з півкруглим виступом посередині. Тіло жовтого, червоного, чорного або металічно-зеленого кольору. Залітають нерідко далеко від водойм.

Бабка плоска (Стрекоза плоская, Libeltula depressa L.)

Черевце дуже широке і приплюснуте, оливкове, з жовтими плямами по боках сегментів, у самця з блакитним кольором. Крила безбарвні, передні з широкою поздовжньою бурою смугою, задні з трикутною плямою при основі. Довжина черевця 26 мм. Поширена по всій території УРСР.

Досить короткі, з товстим черевцем, буруваті личинки живуть як у стоячій, так і в текучій водах. Плавають швидкими ривками за допомогою «водяного пострілу», з силою викидаючи з задньої кишки струмінь води (так само плавають личинки інших справжніх бабок, коромисел та ін.).

Бабка жовта (Стрекоза желтая, Sifrnpeirum laveolum L.)

У самця груди червоно-бурі, у самок жовто-бурі; боки грудей з чорними смужками по швах. Крила при основі широкі, вохристо-жовті. Черевце жовто-червоне (самець) або жовто-буре (самка), з широкою чорною смугою по боках. Довжина черевця 19—23мм. Літ у липні-серпні. Поширена по всій Україні.

Бабка чотириплямиста (Стрекоза четырехпятнистая, Libellula quadrimaculaia L.)

Тіло жовто-буре, кінець черевця чорний. На кожному крилі є чорна цятка приблизно посередині переднього краю його та чорні крилові стигми. Задні крила з великою темною плямою при основі. Черевце довше і вужче, ніж у бабки плоскої; довжина його 28—29 мм. Літ у червні — серпні, інколи з'являється масами і робить великі перельоти. Поширена майже по всій території України.

Бабка перев'язана (Стрекоза перевязанная), Sympetrum pedemontanum Allioni

Крила з широкою темною перев'яззю перед вершиною. Черевце червоне, у самки жовте, завдовжки 21—25 мм. Літ у липні — вересні. Зустрічається скрізь.

Бабка звичайна (Стрекоза обыкновенная, Sympetrum vulgatum L.)

Боки грудей у самця червоні, а в самки бурі, з трьома широкими чорними смужками; лоб з широкою чорною смугою, черевце у самця червоне, у самки буре, з чорною бічною смугою. Великих вохристо-жовтих плям при основі крил немає. Довжина черевця 24—26 мм. Літ у липні — вересні. Поширена в Лісостепу та на Поліссі.

Бабка бронзово-зелена (Стрекоза бронзово-зеленая, Cordulia aenea L.)

Лоб зелений, без світлих плям. Все тіло бронзове зелене. Основа крил вохриста. Черевце 33—36 мм. Літ у травні — серпні. Поширена всюди. Інколи робить масові перельоти. Ці бабки швидко літають коло стоячих водойм — озер, ставків та боліт, де розвиваються личинки.

Родина коромисла (Коромысла, Aeschnidae)

Передні і задні крила неоднакової форми. Очі сходяться на певному протязі. Великі бабки, що швидко літають вдень понад річками і озерами. Часто залітають далеко від місць розмноження, ловлячи різних комах над лісовими галявинами, стежками та узліссями.

Здобич наздоганяють, як шуліки, тільки на льоту. Ввечері і після заходу сонця бабки полюють на різних кровосисних двокрилих — комарів, мошок. Личинки завдають певної шкоди, знищуючи у водоймах молодих рибок.

Дозорець (Дозорщик, Anax imperator Leach.)

Одна з найбільших наших бабок. Лоб зелений, з вузькою чорною перев'яззю, позаду неї синя перев'язь, а перед тім'ям чорна пляма. Груди зелені. Черевце в самця ясно-синє, зверху з широкою, виїмчастою по краях, чорною смугою; у самок воно зелене, з бурою смугою. Довжина черевця 50—52 мм. Літ у липні — серпні. Поширений по всій Україні.

Коромисло руде (Коромысло рыжее, Aeschna isosceles Mull.)

Крила з чорнуватими жилками. Груди без синіх плям між основами крил. Черевце рудувате чи бурувате, без синіх плям. Третє кільце черевця у самки звужене. Стегна руді, гомілки і лапки чорні. Довжина черевця 43—50 мм. Літ у травні — липні. Поширене в Лісостепу та Степу. Личинка живе в повільно текучій воді.

Коромисло синє (Коромысло синее, Aeschna cyanea Mull.)

Лоб з чорною Т-подібною плямою. Перед грудей рудий, з двома жовтими або зеленими довгастими плямами, а боки їх зелені, з чорними смугами по швах. Черевце у самця зверху з зеленими, а по боках з синіми плямами, у самки всі ці плями зелені. Довжина черевця 52— 54 мм. Літ у липні — вересні. Поширене по всій Україні.

Довжина тіла личинки до 45 мм. Вона повільно повзає в заростях водяних рослин або нерухомо сидить, підстерігаючи свою здобич — личинок водяних комах, пуголовків, молодих рибок та молюсків, яких захоплює своєю маскою. Личинки мають маскуюче забарвлення під колір середовища: ті, що живуть серед водоростей, зелені, а ті, що тримаються на ґрунті дна, буруваті.

Родина дідки (Дедки, Gotnphidae)

Передні і задні крила неоднакової форми. Очі не сходяться. Політ швидкий, добре планують, розпластавши крила.

Дідок звичайний (Дедка обыкновенный, Gomphus uulga-tissimus L.)

Тіло чорне, з жовтим рисунком. Груди жовті, з шістьма чорними смужками. Черевце чорне, з жовтою смужкою зверху від першого до сьомого сегментів, восьмий — дев'ятий сегменти зверху чорні, по боках жовті. Стегна чорні. Довжина черевця 32—35 мм. Літ у травні — серпні. Поширений на більшій частині України. Личинки живуть у річках, досить глибоко зариваючись у пісок та мул. Все тіло личинок вкрите безліччю гачечків і волосків, між якими осідає глина та пісок, роблячи їх важкими і стійкими проти течії.

Ряд справжні напівтвердокрилі або клопи (Нemiptera)

Тіло сплощене або видовжене. Ротовий апарат колючого типу, хоботок найчастіше чотиричлениковий. Вусики чотиричленикові, рідше з п'ятьох, трьох, двох або одного членика. Крил дві пари. Передня пара крил склеротизована, на вершині перетинчаста. Друга пара прозора, перетинчаста. Деякі з клопів крил зовсім не мають, або вони дуже вкорочені. Ноги бігального, плавального, копального, стрибального або хватального типу. Лапки дво-тричленикові, рідше одночленикові.

Личинки відрізняються від дорослих меншими розмірами. Крил не мають.

У біологічному відношенні клопи поділяються на рослиноїдних, хижих і паразитичних, що живляться кров'ю хребетних.

Розмножуються клопи яйцями. Багато видів клопів є шкідниками сільськогосподарських деревних, кущових і трав'янистих рослин. Шкодять також рибництву, птахівництву.

Родина гребляки (Гребляки, Соrixidae)

Живуть у малопротічних водах. Живляться соками рослин.

Тіло видовжене, сплощене із спини і опукле з черевної сторони. Довжина тіла 9—16 мм.

Голова може вільно повертатись в усі сторони. Хоботок нерозчленований або двочленй-ковий. Вусики коротші за голову, три-чотири-членикові. Ноги короткі, лапка одночленикова. Кожна пара ніг спеціалізована: передня пара підносить їжу до рота, друга — чіпляється за предмети, щоб утримувати тіло в.стані спокою; третя пара — плавальна. У самців передня лапка має зубчики, що служать за орган звуку.

Дорослі клопи, перелітаючи з невеликих водойм у великі, перезимовують в них.

Гребляк крапчастий (Гребляк точечный, Согіха рunctata Ill.)

Тіло темно-коричневого кольору, голова і ноги жовті. Довжина тіла 13—15 мм. Рослиноїдний клоп. Перезимовують у водоймах дорослі клопи і личинки. Поширений скрізь.

Гребляк афініс (Гребляк афинис, Согіха affinis Leach.)

Рисунок надкрил утворений світлими плямами, що іноді зливаються у хвилясті смуги. Довжина тіла 8—9 мм. Живе в стоячих або повільно текучих водоймах. Живиться водоростями. Перезимовують дорослі клопи. Поширений скрізь.

Родина скорпіони водяні (Скорпионы водяные, Nepidae)

Тіло сплощене, з довгими повітряними трубками. Хоботок короткий, тричлениковий. Вусики тричленикові, короткі. Передні ноги хватального типу, середні і задні — ходильного. Лапки одночленикові.

Живуть у воді. Хижаки.

Скорпіон водяний (Скорпион водяной, Nepa.cinerea L.)

Тіло плоске, коротко-широке. Забарвлення надкрил сіро-буре, черевце під крилами рожево-червоне. На кінці черевця є дихальна трубка. Довжина тіла 18—22 мм.

Живе у стоячих водах, тримається біля поверхні води, виставляючи дихальну трубку назовні. Перезимовують дорослі форми. Напровесні самка відкладає яйця у тканини водяних рослин. За вегетаційний період розвивається одна-дві генерації'.

Поширений скрізь. Хижак, шкодить рибництву.

Ранатра (Ранатра, Ranatra linearis L.)

Тіло вузьке, довге, бурувато-жовтого кольору. Черевце під крилами оранжево-червоне, закінчується дихальною трубкою. Нижні крила прозорі. Довжина тіла 35 мм. Передні ноги хватального типу і прикріплені біля основи голови. Друга й третя пара ніг ходильного типу.

Перезимовують у фазі дорослої комахи. Навесні самки відкладають яйця в тканину стебел рослин, що плавають на поверхні. Личинки сидять біля поверхні води як гребляки. За вегетаційний період розвивається одна генерація. Поширена скрізь. Хижак.

Родина плавти (Плавты, Naucoridae)

Тіло злегка опукле, широко-овальне, дихальної трубочки немає. Хоботок тричлениковий, вусики чотиричленикові.

Передні ноги хватального типу, задні плавального.

Хижаки, живляться дрібними водяними тваринами, зокрема молодими рибками.

Плавт звичайний (Плавт обыкновенный, Naucoris citnico-ides L.)

Загальний колір тіла зеленувато-бурий, блискучий, щиток чорно-бурий. Надкрила матові, оливково-бурі. Тіло злегка опукле, без повітряних трубок. Довжина тіла 15 мм. Живе в стоячих зарослих водоймах. Восени клопи відлітають досить далеко від водойм і перезимовують (дорослі форми) під рослинними рештками.

Поширений скрізь. Хижак.

Родина хребтоплави (Гладыши, Notonectidae)

Тіло зверху опукле, знизу плоске. Хоботок чотиричлениковий. Вусики чотиричленикові. Черевце без повітряних трубочок. За допомогою першої і другої пари ніг, озброєних кігтиками, хребтоплави утримують їжу і лазять по поверхні підводних предметів. Третя пара ніг — плавального типу. Живуть у стоячих і малопроточ-них водоймах.

Хребтоплав звичайний (Гладыш обыкновенный, Notonecto giauca L.)

Надкрила жовтуваті, з буруватими плямами по краю. Черевце знизу темне, зверху світле, сріблясте. Причиною цього відтінку є тонкий шар повітря, що міститься під прозорими крилами. Плаває на спині догори черевцем. Довжина тіла 14—16 мм. Час від часу хребтоплави спливають на поверхню води і виставляють назовні кінчик черевця для дихання. Живуть у стоячих і повільно текучих водоймах. Перезимовують дорослі клопи.

Поширений скрізь. Хижак.

Родина водомірки паличковидні (Палочковидные водомерки, Нydrometridae)

Голова видовжена, вусики чотиричленикові, нитковидні, довші за голову. Хоботок короткий тричлениковий. Середньо- і задньогруди суцільні. Ноги тонкі і довгі, лапки тричленикові. Живуть на поверхні води. Хижаки.

Водомірка звичайна (Водомерка обыкновенная, Hydrame-Іга stagnorum L.)

Тіло тонке, чорно-бурого кольору. Голова витягнена вперед, вусики довгі, нитковидні. Ноги тонкі, довгі, бурувато-жовті. Надкрила із світлими борозенками. Довжина тіла 9—12 мм. Живуть на поверхні води, поблизу берегів. Перезимовують дорослі форми на березі під рослинними рештками. Поширена на південному заході України та в Криму. Хижак.

Ряд Волохокрильці (ручейники, trіchoptera)

Комахи з повним перетворенням. Невеликі або середнього розміру, близькі і подібні до метеликів. Голова з нитковидними вусиками, груди з двома парами складених дашком крил. Тулуб і крила вкриті волосками — волохаті, звідки і походить їх назва.

Личинки — типові мешканці прісних водойм, хижі або рослиноїдні, з ротовим апаратом гризучого типу і трьома парами грудних ніг; дихають трахейними зябрами або крізь шкіру. Будують з рослинних чи мінеральних часток пересувні чохлики, або живуть у ходах під камінням та в грунті дна.

На земній кулі відомо до 3000, в СНД— близько 300, а на Україні — кілька десятків видів.

Волохокрилець великий (Ручейник большой, Phryganea grandis L.)

Передні крила вкриті буруватою сіткою на блідому фоні, задні крила ясно-бурі. Звичайний в Україні вид.

Волохокрилець лімнофіла ромбовидна (Ручейник лимнофила ромбовидная, Limnophilus rhombicus L.,)

Увесь бурувато-жовтий. На жовтуватих передніх крилах є ясна ромбовидна вікончаста пляма. Звичайний на Поліссі та в Лісостепу.

Волохокрилець невронія (Ручейник неврония, Neuroma reticulata L.)

Колір тіла і ніг чорно-бурий, крила ясно-бурі, з темно-бурим сітчастим рисунком. Довжина тіла 11—13 мм. Весняний вид. На Поліссі та в Лісостепу дуже часто зустрічається весною біля водойм.

Волохокрилець лімнофіла темнокрила (Ручейник лимнофила темнокрилая, Limnophilus fuscicornis Ramb.)

Колір тіла чорний, крила, особливо передні, чорнуваті. Довжина тіла 10—14 мм. Поширений на Поліссі та в Лісостепу, біля водойм.

Ряд веснянки (веснянки, plecoptera)

Вусики довгі, щетинковидні. Ротові органи гризучого типу, але у дорослих комах не функціонують. Передньогруди великі. Крил дві пари, перетинчасті, блискучі, прозорі, буруваті чи зеленуваті. Ноги тонкі.

Амфібіонтні комахи, личинки яких розвиваються у воді: в швидкотекучих струмках, річках, поблизу яких літають або повзають по рослинах дорослі комахи. Німфи, подібно до дорослих, мають дві хвостові нитки.

Веснянка зеленуватокрила (Веснянка зеленоватокрылая, Chloroperla grammatica Scop.)

Забарвлення зеленувато-пальове. Голова з чорними очима і чорною підковоподібною плямою. Передньоспинка пальова чи жовта. Ноги пальові. Крила зеленуваті чи прозорі, з бурувато-зеленими жилками. Черевце зверху чорне, за винятком двох останніх (пальових) тергітів. Розмах крил 22—27 мм. Поширена по всій Україні. Живе біля річок і струмків. Фаза дорослої комахи буває у травні — липні. Личинка лимонно-жовта.

Веснянка велика (Веснянка большая, Perla maxima Scop)

Забарвлення голови рудо-жовте, з двома бурими крапками спереду від очок. Вусики бурі. Передньоспинка темно-пальова, з чорним обідком. Середньо- і задньогруди бурі, їх краї жовтуваті. Крила довгі і широкі, далеко заходять за кінець черевця, ясно-жовтувато-бурі. Черевце жовтувато-буре, з двома жовтуватими хвостовими нитками. Розмах крил у самця 40—48 мм, самки 53—63 мм. Поширений на Поліссі та в Лісостепу . У Східних Карпатах трапляється нерідко на рослинах понад гірськими річками і струмками. Фаза дорослої комахи буває в травні—липні. Личинка завдовжки до ЗО мм, жовто-бура, з темними плямами.

Веснянка бура (Веснянка бурая, Nephelopteryx nebulo-sa L.)

Забарвлення голови чорне. Вусики руду-вато-темно-бурі. Передньоспинка чорна, середньо- і задньоспинка блискучо-чорні. Крила сірувато-жовті. Бувають самці довгокрилі (розмах крил 22—25 мм) і короткокрилі (розмах крил 14 мм); розмах крил у самок 24—32 мм. Поширеца по всій Європі. На Україні відмічена в Карпатах і на Поділлі. Зустрічається напровесні на рослинах понад великими річками, навіть у містах.

Веснянка трикрапкова (Веснянка трехточечная, Isopieryx tripunctata Scop.)

Забарвлення зеленувато-жовте. Очі і очка чорні. Передньоспинка по краях з вузьким чорним обідком. Крила зеленувато-жовті. Черевце з чорною смужкою вздовж середини перших шести-семи тергітів. Хвостові нитки не перевищують довжини тіла. Розмах крил 16—20мм. Поширена по всій Європі. На Україні є в Карпатах. Живе біля текучих вод. Фаза дорослої комахи буває в травні — липні.

Веснянка чорна (Веснянка черная, Capnia nigra Pici.)

Забарвлення тіла чорне. Передньоспинка матова. Самці звичайно з зачатковими крилами у вигляді лусок. Черевце самця все чорне, у самки зверху жовто-буре, кінець чорно-бурий. Крила буруваті. Розмах крил самки 16—18 мм. Живе по берегах водойм, на рослинах, серед каміння тощо; більше бігає, ніж літає. Фаза дорослої комахи буває в березні — квітні, інколи навіть взимку.

Веснянка сіра (Веснянка серая, Netnura cinerea Oliv)

Дрібна, струнка. Забарвлення крил сірувате, з дуже ніжним жилкуванням. Церки самця дуже короткі. Розмах крил самця 13—14 мм, самки 17—18 мм. Поширена в Центральній і Південній Європі, на заході України. Живе понад текучими водами як у горах, так і на рівнині. Фаза дорослої комахи буває з квітня по жовтень.

Ряд одноденки (поденки, ephemeroptera)

Дрібні чи середніх розмірів комахи, з неповним перетворенням. Тіло з м'якими, тонкими покривами. Крила перетинчасті, їх одна-дві пари; передні видовжено-трикутні, задні — коротші або їх немає зовсім. У стані спокою крила складені вертикально над спиною. Голова маленька, з фасетковими очима. Вусики коротенькі, щетинковидніх Ротові органи не функціонують. Десятичленикове черевце на вершині з двома або трьома нитками. Яйця відкладають у воду, де розвиваються личинки, що живляться органічними рештками і дрібними водоростями. Цікаво, що личинки ростуть два-три роки, линяючи за цей час до 20—25 разів. У дорослому стані живуть від кількох годин до кількох днів. Мають велике значення як корм риб.

Одноденка двокрила (Поденка двукрылая, Cloeon dipterwn L.)

Тіло самця чорне, черевце бурувате, дві хвостові нитки білі; черевце самки з темно-червоними лініями і смужками, хвостові нитки з білими колечками. Лише одна пара крил. Довжина тіла 8—10 мм. Поширена на Поліссі тав Лісостепу. Літ у травні — вересні. Личинка живе у повільно текучих водах, болотах, ставках.

Одноденка звичайна (Поденка обыкновенная, Ephemera vulgata L.)

Дві пари крил. Черевце буре, його перші кільця зверху з кожного боку з коричнево-чорною, трикутною плямою, на кінці черевця ці плями витягнені в смуги. Передні крила коричнюваті, з багатьма темними плямами. Довжина тіла до 20 мм. Літ у травні — вересні. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Живе біля озер.

Одноденка білохвоста (Поденка белохвостая, Bae'tis atus L.)

Дві пари крил; задні крила маленькі, видовжено-яйцевидні. Черевце зверху бурувате, на другому — шостому сегментах прозоро-білувате (у-самця) або зеленувато-бурувате (у самки). Груди чорнуваті. Ноги білуваті (у самця)

Ґедзь великий сірий (Слепень большой серый, Tabanus autumnalis L.)

Колір тіла сіро-чорний, черевце по боках без різких світлих плям. Очі коричневі. Довжина тіла 17—22 мм. Зустрічається скрізь.

Ґедзь літній (Слепень летний, Tabanus . tropicus Panz.)

Забарвлення тіла темно-свинцево-сіре, черевце з червонувато-коричневими плямами по боках і сріблясто-сірими плямами посередині. Довжина тіла 14—16 мм. У лісовій смузі звичайний.

Ґедзь вузьколобий (Слепень узколобый, Tabanus solstitialis Schin.)

Колір тіла темно- або чорно-бурий, черевце з червоно-жовтими плямами по боках, очі з пурпуровими смужками. Довжина тіла 14—17 мм. Поширений у лісостеповій і степовій смугах.

Дощовиця західна (Дождевка западная, Chrysozona ita-lica Mg.)

Тіло сірувато-буре, з світлим рисунком, крила з сіро-мармуровим рисунком. Довжина тіла 10—12,5 мм. Особливо активна у спеку перед дощем.

Пістряк оздоблений (Пестряк украшенный, Chrysops pictus Mg.)

Груди чорнуваті, черевце трапецієвидне, з дуже розвиненим жовтим рисунком. Крила з бурими плямами. Довжина тіла 8—12 мм. Звичайний вид; поширений від Полісся до Криму.

Пістряк звичайний (Пестряк обыкновенный, Chrysops relictus Mg.)

Колір тіла чорний, черевце жовте, з чорними кутастими плямами. Крила з бурим рисунком. Довжина тіла 7,5—11 мм. На території України скрізь звичайний.

Пістряк вікончастий (Пестряк окончатый, Chrysops Ita-licus Mg.)

Забарвлення грудей зверху чорне, з двома широкими голубувато-сірими смужками; черевце жовтувато-сіре, з чорними трикутними плямами, крила з бурим рисунком. Довжина тіла 9—10,5 мм..

Родина плавунці (Плавунцы, Dytiscidae)

Жуки та їх личинки живуть у воді (переважно в стоячих водоймах) і ведуть хижий спосіб життя, винищуючи різних комах, пуголовків, жаб, а також мальків риб, чим можуть завдавати шкоди рибництву.

Тіло жуків овальної форми, звужене спереду і ззаду і злегка опукле зверху і знизу. Голова спрямована вперед. Ротові органи гризучого типу. Вусики щетинковидні. або нитковидні, десяти-одинадцятичленикові. Передньоспинка щільно прилягає до надкрил, які вкривають усе черевце і у самців гладенькі, а у самок з поздовжніми борозенками. Перетинчасті крила добре розвинені, і жуки вечорами та вночі вилазять з води і літають. Задні ноги плавального типу, у самців передні з присосками. Яйця відкладають у стебла водяних рослин.

Личинки стрункі, видовжені, з великою головою, на якій спереду є добре розвинені серповидні верхні щелепи, мають три пари грудних ніг і два придатки на задньому кінці тіла. Перезимовують у стадії лялечки по берегах водойм.

Поводень (Поводень, Graphoderes cinereus L.)

Жук до 14—15 мм завдовжки, з плоским обернено-яйцевидним тілом. Передня частина голови, Передньоспинка, бічний край надкрил,

низ тіла, вусики і ноги жовтого кольору. Передньоспинка з чорними перев'язями. Надкрила гладенькі або (у самки) зернисті.

Поширений на Поліссі і в лісостеповій зоні. Живе в ставках, озерах і калюжах.

Полоскун (Полоскун, Aciitus sulcatus L.)

Жук 16—18 мм завдовжки. Тіло плоске, яйцевидне, темно-бурого кольору. Лоб з п'ятьма жовтими плямами у формі півмісяця. Передньоспинка у самки з двома густоволосистими плямами. Надкрила у самця плоскі, поцятковані, у самки з підвищеним швом і трьома-чотирма поздовжніми реберцями, проміжки між якими в густих волосках. Ноги жовті, стегна задніх ніг при основі чорні.

Дуже поширений вид у стоячих водоймах.

Плавунець широкий (Плавунец широкий, Dytiscus latissimus L)

Жук до 35—44 мм завдовжки, з широким обернено-яйцевидним тілом буро-чорного кольору. Всі чотири краї передньоспинки і облямівка надкрил до середини від бокового краю жовті. Бокові краї надкрил дуже розширені і виступають за краї тіла. Низ тіла і ноги іржаво-червоні. Надкрила у самця гладенькі, у самки з поздовжніми борозенками, що не доходять до вершини, перед якою є руда перев'язь.

Личинка видовжена, спереду і ззаду звужена, з міцними серповидними верхніми щелепами, двома вилчастими трубочками на кінці тіла.

Дуже поширений вид у ставах і озерах. Жук і личинка шкодять у рибництві, нападаючи на мальків риб.

Плавунець облямований (Плавунец окаймленный,

Macrodytes marginalis L.)

Жук до ЗО—34 мм завдовжки, з видовжено-яйцевидним, злегка опуклим тілом зеленувато-чорного кольору. Краї передньоспинки, бокові краї надкрил, ноги і низ тіла жовті. Надкрила у самця гладенькі, у самки з поздовжніми борозенками, що доходять до останньої їх третини, або гладенькі, як у самця. Личинка як у плавунця широкого. Дуже поширений вид у ставах і озерах, де і жук, і личинка нападають на риб.

Скоморох (Скоморох, Cybister laterimar ginaiis De Geer.)

Жук до 30—35 мм завдовжки, з обернено, яйцевидним, блискучим тілом, оливково-зеленого кольору. Рот, боки передньоспинки і надкрил, вусики, ноги і низ тіла жовті. Середні і задні ноги густо вкриті щетинками. Надкрила у самки матові, з густими поздовжніми рисочками.

Дуже поширений вид у стоячих водоймах. Жук і личинка можуть шкодити у рибництві.

Родина вертячки (Вертячки, Gyrinidae)

Невеличкі жуки з плоско-опуклим тілом, короткими вусиками і ногами. Передні ноги довші за інші, задні плавальні. Очі розділені навпіл.

Жуки групами тримаються на поверхні води у водоймах, де вони спритно плавають, роблячи звичайно кола. При небезпеці пірнають у воду, несучи на кінці черевця сріблястий пухирець повітря.

Личинки тонкі, прозорі, видовжені, з великою головою і великими загнутими гострими щелепами.

Жуки і личинки хижаки.

Вертячка аулоногірус (Вертячка аулоногирус,

Aulonogyrus concinnus Klug)

Жук до 5,5—7 мм завдовжки. Забарвлення тіла зверху синьо-зелене, голова, середина передньоспинки і борозенки на надкрилах мідно-бронзові; боки передньоспинки та надкрил жовті. Ноги жовті. Черевце, крім останнього сегмента, бронзово-чорне.

Родина водолюби (Водолюбы, HydrophiLidae)

Жуки різного розміру, з овальним, дуже опуклим тілом, звичайно живуть у воді, окремі види у гною.

Вусики коротенькі, шести-дев'ятичленикові, з булавою. Надкрила вкривають усе черевце. Перетинчасті крила добре розвинені. Середні і задні ноги плавального типу, передні у самця з присосками, лапки п'ятичленикові.

Личинки видовжені, до заднього кінця загострені, з грудними ногами і трахейними зябрами, з добре розвиненими верхніми щелепами.

Жуки і личинки хижі, живляться комахами і дрібною рибою. Яйця відкладають в особливі кокони.

Водолюб великий чорний (Водолюб большой черный, Hydrous'piceu )

Жук до 34—40 мм завдовжки, видовжено-яйцевидний, має злегка опукле тіло чорного кольору, з оливково-зеленим вилиском. Вусики і щупальця руді. Середні і задні ноги плавального типу. Черевце по боках з рудими плямами, по всій довжині дахоподібне .

Дуже поширений вид в озерах і річках. Личинки живляться молюсками і мальками риб.

Водолюб малий (Водолюб малый, Hydrophilus caraboides L.)

Жук до 14—18 мм завдовжки, чорного кольору, з зеленим вилиском. Тіло опукле, яйцевидне. Вусики і щупальця руді, булави вусиків на кінці чорні. Основа середньоспинки пряма. Надкрила мають кілька рядів цяточок.

Дуже поширений у ставах.

Мал.1 Самка водолюба великого чорного з яйцевим коконом

Комар звичайний (Комар обыкновенный, Culex pipiefis L.)

Забарвлення тіла бурувато-сіре або жовтувато-буре, крила без плям, черевце зверху з білими поперечними перев'язями. Довжина тіла 5—6 мм. Поширений на Україні скрізь. Личинки розвиваються у водоймах , де перетворюються на лялечку, з якої виходить доросла комаха.

Вихід комара з лялечки

3.3 Вертикальний розподіл ентомофауни р. Горинь

Дослідження ентомофауни річки ми проводили протягом 2004 року. Видовий склад комах, життя яких прямо або опосередковано пов’язане з водним середовищем. При визначенні видового складу комах, ми виявили, що вони відносяться до ряду Бабки, ряду Двокрилі, ряду одноденки, ряду Волохокрильці, ряду Твердокрилих, ряду Напівтвердокрилих. Кількісне співвідношення між видами в даному водному біоценозі представлене в діаграмі 1.

З водним середовищем пов'язано багато видів, 12 рядів комах. Преімагінальні фази всіх видів в рядах бабок (Odonata), поденок (Ehemeroptera), веснянок (Plekoptera), являються гідробіонтами.

У водному середовищі проходить розвиток всіх видів Hemiptera із родини Pelogonidae, Mononyckodae, Naucotidae, Belostomotidae, Nepidae, Pleidae, Notonektidae, Corixidae, всі жуки родини плавунців (Dytiscidae), більшість жуків родини водолюби (Hydrophilidae), а також двокрилі родин Tendipedidae, комарів (Culicidae), Melusinidae, Blepharoceridae також розвиваються у водоймах.

В імагінальній фазі, однак, повністю не покидають водойми лише деякі види комах: це насамперед клопи родини Aphelochiidae.

Дорослі комахи багатьох видів все таки тримаються виключно у воді або ж на її поверхні, так, наприклад, Більшість клопів родини гребляків (Corixidae), водяних скорпіонів (Nepidae), гладишів (Notonektidae), водоміром (Gerridae), жуки родини плавунців (Dytiscidae), вертячок (Gurinidae), водолюбів (Hydrophilidae).

Чисельність і щільність популяцій водних комах іноді досягають колосальних розмірів.

Серед водних комах виділяють декілька груп життєвих форм:

супранектон; так, наприклад, на поверхні води тримаються багато клопів водоміром, комарі, бабки та інші;

субнектон, в тому числі форми, які приурочені до самого поверхневого шару води який межує з атмосферою, сюди належать жуки-плавунці, жуки-водолюби, гладиші та багато інших (рис.1 по жукам);

бентос на дні водойм живуть личинки деяких бабок, личинки поденок, жуків родини Dryopidae. Деякі водні комахи приурочені до життя на водних рослинах.

Виділення життєвих форм які приурочені до різних шарів в товщі води, для багатьох видів не означає неможливості їх переміщення в інші шари при тих чи інших подразненнях, які обумовлені впливом навколишнього середовища. У бентосних видів відмічені навіть добові міграції - підйом до поверхні води в нічні години. Так личинки комарів родини Anopheles Meig при сильних коливаннях поверхні води або ж при будь - яких доторках до них занурюються, і після занурення деякий час знаходяться в товщі води, подібно до планктонних організмів. Водні шари, в яких зустрічаються комахи часто залежать і від фази розвитку комах, наприклад, лялечки бентос них форм перед виходом зазвичай піднімаються до поверхні води; у комарів - дергунчиків це спостерігається нерідко одночасно в масовій кількості.

Деякі водні комахи зустрічаються лише в стоячих водах або ж у воді з дещо незначною течією. Це, наприклад, клопи - паличковидні водомірки, личинки жуків довгоносиків, личинки і лялечки комарів. Інші комахи, навпаки, заселяють лише потоки з швидкою течією, так, наприклад, деякі веснянки, вертячки, личинки жуків родини Dryopidae.

По відношенню до температури води більшість комах відрізняється значною пластичністю, але деякі види, особливо ті, що живуть в гірських швидких потоках, значного нагрівання води не переносять. Існують також види, які здатні існувати лише в дуже холодній воді джерел, наприклад, личинки деяких двокрилих та інші. Крім цього, серед водних комах вирізняють такі, які живуть тільки в теплих водах.

Більшість видів водних комах займають прісні водойми, хоча деякі комахи все-таки легко пристосовуються і до води з невеликою концентрацією солі. Із солоноватою водою зв'язані личинки мухи -- береговушки Ephydre obsuripes Beck. Лялечки комара A. Maculipenis L. Витримують дуже велику концентрацію солі (24,8 %). Окремі види комах заселяють морську воду. Наприклад, клопи водомірки підродини Halobatinae, які зустрічаються у морях та океанах, віддалялись від берега на сотні і тисячі кілометрів.

Крім цього велике значення для життя водних комах має якість води. В мутній воді зустрічаються порівняно невелика кількість видів, такі як личинки галліци Liriope contaminata L, комарі та деякі інші види. Більшість комах надає перевагу прозорій воді. Деякі проміжні продукти розпаду органічних речовин у воді шкідливі для комах, саме тому, як правило, вони уникають місць з великою кількістю перегниваючої кори, деревини та іншого. Але навіть на торф'яних болотах живуть комахи деяких видів, вони заселяють ділянки з великою кількістю органічних решток, це, наприклад, личинки Tendipedidae та інші. Це насамперед пов'язано із їхнім харчуванням і особливостями метаболізму. Забруднена органічними залишками, що розкладаються, вода не сприятлива для комах ще й тим, що вона бідна кисень, але якщо при цьому є наявні вегетуючі зелені рослини, то виділений ними кисень робить для комах більш сприятливі умови. Крім цього, кисень, що виділяється рослинами значно прискорює розклад шкідливих органічних речовин, при цьому рослини використовують ці азотисті продукти розпаду.

Велика кількість бентос них форм здатна проживати на різноманітному грунті, але багато з видів більш вимогливі до нього. Так, наприклад, личинки Tabanidae займають екологічні ніші, які характеризуються глинистим дном ; деякі представники із родини Molannidae тримаються на піщаному ґрунті або ж на каменистому.

Роль світла в житті водних комах вивчено ще не достатньо, тим більш, що світловий режим водойм дуже своєрідний і залежить не тільки від глибини чи мутності води але й від нерівномірного ступеня поглинання різних світлових променів. Червоне світло, наприклад, в значно більшій мірі поглинається ніж синє; промені, які падають на поверхні води під малим кутом (вранці та ввечері) повністю відбиваються від води. Найбільше значення світловий режим має для супранектичних і субнектичних форм і для мешканців мілководної прибережної зони. Сонячне світло має, без сумніву, опосередкований вплив на життя комах, оскільки від нього залежить розвиток зелени рослин і відповідно збагачення води киснем. Сонячне світло, особливо в мілких стоячих водоймах здійснює вплив також на температуру води.

Біотичні зв'язки гідробіонтних комах один з одним і з іншими водними організмами досить є різнохарактерними. Дуже поширене хижацтво. Всі бабки, водні клопи, жуки і багато інших є хижаками. Вони винищують черв'яків, ракоподібних, особливо більш дрібних ніж самі комахи. Личинки бабок і водяні жуки нападають також і на молюсків, на ікру, на мальків риб. В свою чергу на комах нападають п'явки бокоплави (Gammaridae), водяні павуки, деякі риби в період свого життя або ж в певні періоди розвитку харчуються безпосередньо комахами, амфібії також поїдають водних комах.

Взаємозв'язки водних комах з рослинами мають велике значення в їх життя. На водних рослинах відкладають яйця багато комах, які в стадії личинки можуть і не мати прямих зв'язків з ними, так, наприклад, деякі бабки (Megaloptera) багато жуків та інших.

Багаторічні дослідження показали,що більшість видів водних комах відносять до еврібіонтних форм.Хоча ряд видів твердокрилих мають вузьку екологічну пластичність і тісно пов'язані з особливостями певних типів водойм, тобто являються стенобіонтними формами.

Екологічна диференціація водних твердокрилих проводиться на основі „вертикального" розподілу видів по різним типам водойм. При цьому до уваги приймається те, що кожна водойма характеризується тими чи іншими умовами, які складають оптимальні межі існування окремих видів водних комах.Останні не однаково реагують на течію водойми, температуру, освітленість, хімізм, наявність рослинності, характер дна водойми. По відношенню до цих факторів різні види жуків не однаково розподіляються у водоймах різних типів.

Твердокрилі з родини плавунці (Dytiscidae) і водолюби (Hydrophilidae) проводять у воді все життя, від яйця до дорослої личинки. У воді живуть і самі жуки, і тільки лялечки на протязі періоду розвитку знаходяться у вологій землі на березі водойми. Плавунці -- хижаки, вони часто нападають на здобич, яка більша за їх розмірами. Водолюби живляться водяною рослинністю. Личинки плавунцевих жуків і водолюбів також хижаки. Крупні личинки можуть нападати на пуголовків, жаб і на мальків риб. Дрібні форми плавунцевих і водолюбів в одиничних екземплярах зустрічаються в їжі язя, форелі.

Крупні види Dytiscidae належать до числа хижаків прісних водойм і є небезпечними для молоді риб у рибоводних господарствах. Плавунці шкідливі і в ондатрових господарствах. Нападаючи на ондатру, що потрапила в капкан, вони до такої степені пошкоджують її, що шкіра втрачає свою цінність.

За останні десятиліття бурхливий розвиток промисловості призводить до систематичного забруднення материкових прісних і морських водойм. Вода - найпоширеніша неорганічна сполука на Землі. Вода - основа всі життєвих процесів. Рослини на 90%, а тварини на 75% складаються з води. Втрата 10 -20% води живими організмами призводить до їх загибелі. Природні води знаходяться в складних взаємовідносинах з живими організмами, літосферою та атмосферою. Забруднення атмосфери завдало шкоди водним ресурсам. Забруднюючі речовини рано чи пізно з атмосфери випадають на поверхню землі. Це і без того значно погіршується тим, що і у водні об'єкти і на ґрунт іде потік відходів. Великі території піддаються дії отрутохімікатів, які надходять із смітників. Промислові підприємства скидають стічні води у водойми, іноді навіть без попередньої очистки. Стоки із сільськогосподарських угідь практично ніхто і не ставить ціллю очищати, тому, що технічно це практично невирішена задача. Забруднюються підземні води важливий резервуар прісних вод. Забруднення прісних вод і земель повертається людині в продуктах харчування.

Значну шкоду водоймі і її жителям причиняє забруднення свинцем і його сполуками. Розширення виробництва і застосування пестицидів призводить до сильного забруднення водойм. Забруднення водного середовища проходить в результаті прямого внесення пестицидів при обробці водойм для боротьби з шкідниками, доступ у водойм води, як стікає з поверхні оброблених сільськогосподарських земель, а також при скидані у водойми відходів підприємств - виробників, крім того в результаті втрат при транспортуванні та зберіганні пестицидів і частково з атмосферними опадами.

Степінь накопичення і прояву токсичності пестицидів для твердокрилих в значній степені залежить від гідродинамічних і термічних характеристик водойми. Наприклад, в стоячих водоймах отрутохімікати акумулюються в донних відкладах, які стають джерелом хронічного забруднення. Токсична дія практично всіх отрутохімікатів істотно посилюється з підвищенням температури.

Разом з пестицидами сільськогосподарські стоки містять значну кількість поживних (біогенних) речовин (азоту, фосфору, калію), які виносяться на поля з добривами. Крім того, велика кількість органічних сполук азоту і фосфору попадають у водойми зі стоками із тваринницьких ферм, а також з каналізаційними стоками. Накопичення сполук азоту і фосфору у водоймах до їх евтрофірування, коли поживні речовини надходять у річку і досягають там високих концентрацій, в ній порушується природна рівновага. Нітрати і фосфати слугують їжею для водних рослин. В удобреній водоймі спочатку різко збільшуються кормові ресурси - фітопланктон (мікро водорості поверхневого шару води), потім зростає кількість комах, ракоподібних, риб та інших організмів. Відмирання великої кількості фітомаси призводить до розходу всіх запасів кисню, який міститься у воді, і накопичення сірководню. Обставини у водоймі з часом змінюються настільки, що стають несприятливими для існування будь - яких форм організмів і поступово водойма "вмирає".

Водні твердокрилі у відповідь на забруднення реагують багатьма реакціями, які протікають на молекулярному, клітинне - тканинному, органо-організменному та інших рівнях. Дослідження показали, що забруднення ведуть до зміни співвідношення параметрів органів дихання і кровообігу. Антропогенні фактори впливають на генний апарат твердокрилих, що веде до виникнення мутацій або навіть до зникнення рідкісних видів, які приурочені до певного клімату. Також забруднення порушує трофічні зв'язки водного біоценозу. Природні угрупування багатокомпонентні, тому чутливість їх членів до того чи іншого забруднення різна. Якщо чутливим до отруйної речовини буде домінантний вид, то його зникнення або значне зменшення чисельності приведе до різкої зміни міжвидових відносин.

Ботаніком Р. Кольквітуем і зоологом М. Марсеаном була створена система біолочіного аналізу якості води. Для оцінки степеня забруднення водойм органічними речовинами, ці вчені всановили чотири зони забруднення : полі -, 1 - мезо, В - мезо і олігосапробну.

Водні твердокрилі є олігосапробами, тобто вони живуть у водоймах практично чистих або у водоймах, які повністю закінчують процес самоочищення. До них належать такі види як плавунець бороздчастий, (Acilius sulcatus) та інші. Невелика кількість комах відіграє важливу роль у санітарно-бактеріальній очистці води (Dytiscus dimidiatus, Dytiscus sircunflexus). Вплив антропогенних факторів на водний біоценоз може призвести до виникнення непередбачених процесів, які можуть вплинути на природу водойми і навіть на саму людину.

Дубровицький район Рівненської області лежить в межах Поліської низовини. Льва-Горинський природний район поширюється на східну частину Дубровицького району. Характеризується переважанням плоских знижених межиріч, розглинованими маловиразними долинами р. Льви, Чакви та їх приток.

Дослідження ентомофауни ми проводили маршрутним методом за допомогою водного ентомологічного сачка.

В результаті аналізу видового складу ми визначили, що більшість комах прісних водоймах належать до підкласу відкритощелепних, або справжніх комах (Ectognata).

Дослідження ентомофауни річки Горинь ми проводили протягом 2004 року. Вивчення видового складу комах ми проводили, використовуючи метод косіння водяним сачком.

При визначенні видового складу комах, ми виявили, що вони відносяться до ряду Бабки (34%), ряду Двокрилі (18%), ряду веснянки (12%), ряду Волохокрильці (8%), ряду Твердокрилих (14%), ряду Напівтвердокрилих (14%)

Преімагінальні фази всіх видів в рядах бабок (Odonata), поденок (Ehemeroptera), веснянок (Plekoptera), є гідробіонтами. Домінантними видами у водному біоценозі є плавунець облямований, плавунець борозенчастий, водолюб малий жужелицеподібний, стрілка-наядна, стрілка енелягма, греблями, одноденка білохвоста.

У водному середовищі проходить розвиток всіх видів Hemiptera із родини Pelogonidae, Mononyckodae, Naucotidae, Belostomotidae, Nepidae, Pleidae, Notonektidae, Corixidae, всі жуки родини плавунців (Dytiscidae), більшість жуків родини водолюби (Hydrophilidae), а також двокрилі родин Tendipedidae, комарів (Culicidae), Melusinidae, Blepharoceridae також розвиваються у водоймах.

Зменшення чисельності і повне знищення певних видів служить одним із сигналів про зростаюче забруднення річки , а також є передумовою для прийняття мір по охороні природного водного середовища.

1. Акимушкин И.И. Мир животных: Насекомые. 2-е изд., испр. и доп. -М.:Мысль, 1990.

2. Амос У.Х. Живой мир рек ((Пер с анг.). - Л: Гидрометеоиздат, 1986.

3. Бей-Биенко Г .Я. Общая энтомология: 3-е изд.доп. - М.: Высшая школа, 1980.

4. Беклемишев В.Н. Основы сравнительной анатомии беспозвоночных. 2-е изд. - М.: Изд-во «Советская наука», 1964.

5.Березина Н.А. Роль некоторых представителей Odonata, Hemiptera, Coleoptera в пресных водоемах // Трофология водных животных. - - М.: Напука, 1973.

6.Березина Н.А. Гидробиология. - 3-е изд. - М.: Пищевая промышленность, 1973.-С. 9-201,447-497.

7. Бронштейн 3. Водные животные. Выпуск 3. - М.: Пищепромиздат, 1956.

8. Беспозвоночные и рыбы / Под ред. О.Л.Россолимо. - М.:МГУ, 1983.

9. Брадис Е.М., Бачурина Г.Ф. Болота УССР. - К.: АН СССР, 1954. - С. 327 -336.

10. Генгием Э. Жизнь пресных вод. - М.: Книгоиздат, 1914. - 389 с.

11. Геренчук K.I. Природа Рівненської області. - К.:Либідь, 1992.

12. Грамма В.Н. Эколого-фаунистический обор водных жуков Харьковской области / Биологическая наука в университетах и пединститутах Украины за 50 лет. - Харьков: Изд-о ХГУ, 1968. - С. 260-261.

13. Данилевський А.С. Фотоперіодизм и сезонное развитие насекомых. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1961.

М.Дмитрієв Ю.Д. Ця дивовижна наука зоологія: Етюди про зоологію та зоологів. -К.: Веселка, 1981.

15. Добровольский Б.В. Фенология насекомых. - М.: Высшая школа, 1969.

16. Догель В.А. Зоология беспозвоночных. - М.: Высшая школа. 1975.

17. Ежиков И.И. Особенности ранних эмбриональных стадий при неполном и полном превращении насекомых. Труды Института морфологи животных. 4.8. -М., 1953.

18. Этот прекрасный загадочный мир / Н.В.Якименко. - К. Реклама, 1979.

19. Жадин В.И. Изучение донной фауны водоемов. - М.-Л.: АН СССР, 1950. -52с.

20.Жадин В.И. Жизнь пресных вод СССР. I Изд Академии наук СССР. - Л.:АН СССР, 1940.

21.Жадин В.И. Методы гидробиологического исследования. -- М.: Высшая школа, 1960. - 190 с.

22. Жизнь животных: В 7-ми томах. Т.2. Молюски - Беспозвоночные / Под ред. Р.К.Пастернак. - 2-е изд. - М.: Просвещение, 1988.

23.Жизнь животных: В 7-ми томах. Т.З. / Под ред. В.Е.Соколова. - 2-е изд.-М.: Просвещение, 1984.

24. Загальна біологія: пробний підручник для 10 кл. Серед., загальноосвіт.навч.закл./ М.Є.Кучеренко, Ю.Г.Вервес, П.Г.Балан, В.М.Войціцький. -К.: Генеза, 2001. - 160с.: іл.

25.3едлаг У. Животный мир Земли. Пер. с нем. Н.В.Хмелевской / Ред и

предисловие В.Г.Гепнера.-М.: Мир, 1975.

26. Злотий А.З., Галкин А.П. Занимательная энтомология. К.: Наукова думка, 1982.

27.Иванов А.В., Мончадский А.С., Полянский Ю.И. Большой практикум по зоологии беспозвоночных. — 4.2. — М.: наука, 1946.

28.Козлов М., Нинбург Е. Юным зоологам: Наземные и пресноводные

беспозвоночные. -М.: Просвещение, 1981.

29. Константинов А.С. Общая гидробиология. - М.: Высшая школа, 1967.

30.Крижановский О.Л. Семейство Haliplidae, Dytiscidae, Gyrinidae /Определители насекомых Европейской части СССР. - Т.2. Жесткокрылые. -Л.: Наука, 1963. - С. 77-87.

31. Кузнецов Н.Я. Основы физиологии насекомых. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952.

32. Курс зоологии. В 2-х томах. Т.1. Зоология беспозвоночных / Под ред. Б.С.Матвеева, П.В. Матекина. - М.: Высшая школа, 1966.

ЗЗ.Ксенжопольский А.В. Труды общества исследователей Волыни. Т. 7. -Ж., 1912.

34. Ламперт К. Жизнь пресных вод. Животные и растения пресных вод. Пер. с нем. / Под ред. проф. Н.А.Холодковского и Н.И.Кузнецова. - СПб, 1900.

35. Мамаев Б.М., Бордукова Е.А. Энтомология для учителя. М.: Просвещение, 1988.

36.Мамонтов С.Г., Захаров В.Б. Общая биология: 3-е изд. -- М.: Высшая школа, 2002.

37. Медведев С.И. Личинки жуков фауны ССР. -- М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952.

38. Насонов Н.В. Курс энтомологии. Покровы насекомых. - М., 1901.

*

39.Новак В.П. Вопросы филогенеза насекомых с полным превращением // Энтомологическое обозрение. - Т. XL. 1971. - № 1.

40. Оглоблин Д.А. Насекомые листкокрылые. - М., 1962.

41.Пантюх А.Ф. Живой мир болот. - К.: Урожай, 1986.

42. Поспелов В.П. Постэмбриональное развитие у жесткокрылых. Записки Киевского общества естествоиспытателей. Т. XXI.- 1962.

43. Радость познания: Популярная энциклопедия: В 4 т. - М.: Мир, 1984.

44. Свидерский В.Л. Полет насекомого. - М.: Наука, 1980.

45. Таран М.К. Тварини наших водойм.- К.: Радянська школа, 1971. 46.Татаринов К.А. Наші друзі на землі, у воді, в повітрі. Записки біолога. -

Л.: Каменяр, 1974.

47. Фабр Ж.А. Жизнь насекомых. Рассказы энтомолога. Сокр. пер. Плавильщикова. -М.: Просвещение, 1963.

48. Фабр П. Насекомые. Пер.с англ. Ю.Фролова / Под ред. Г.А.Мазохина-Поршнякова. - М.: Мир, 1976.