Курсовая работа: Цивільно-правове регулювання договору банківського рахунку

Курсовая работа: Цивільно-правове регулювання договору банківського рахунку

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття договору банківського рахунку

Розділ 2. Сторони договору банківського рахунка

Розділ 3. Предмет і форма договору банківського рахунка

Розділ 4. Зміст договору банківського рахунка

Розділ 5. Порядок розірвання договору банківського рахунка

Висновки

Література

ВСТУП

В Україні продовжується процес становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень у державі.

Для подальшого розвитку та розбудови банківської системи України необхідно реалізувати комплекс заходів з боку законодавчої та виконавчої влади, Національного банку України, банківських установ, інших зацікавлених осіб з метою формування такого банківського сектора, який відповідає загальноприйнятому світовому уявленню про сучасний банківський бізнес.

Перехід до нового етапу розвитку країни передбачає підвищення рівня життя населення на основі високоефективної соціально орієнтованої ринкової системи господарювання, яка дозволяє більш повно використати економічний потенціал держави. Здійснення такого переходу можливо за умови створення та подальшого розвитку в країні надійної банківської системи та більш досконалої технології здійснення банківськими установами операцій з грошовими коштами. Від рівня правової урегульованості банківських відносин багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

На сьогодні існує чимало прогалин у регулюванні відносин у банківській сфері взагалі та в регулюванні відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків зокрема. Конструктивну роль у підвищенні ефективності механізмів регулювання відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків, має відіграти юридична цивілістична наука.

Актуальність дослідження даної теми обумовлена потребами здійснення банками операцій з банківськими рахунками, необхідністю створення науково обґрунтованої системи цивільно-правових договорів та необхідністю приведення чинної нормативної бази у відповідність зі світовою практикою розвитку договірних відносин у цій сфері.

Метою дослідження є виявлення правовідносин, що виникають між банками та їх клієнтами з приводу договору банківського рахунка, сутності та правової природи останнього, визначення предмету, форми та змісту договору банківського рахунка, порядку його розірвання та відповідальності за його невиконання, прогалин та недоліків у нормативному регулюванні цих відносин.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між банківськими установами та їх клієнтами у процесі здійснення правовідносин, що виникають при укладанні та виконанні договорів банківського рахунку.

Зазначимо, що дослідження вказаної проблематики містяться в працях відомих цивілістів, фахівців у галузі загальної теорії права, господарського, цивільно-процесуального, фінансового, банківського та інших галузей права, зокрема, Алексєєва С.С., Брамінського М.І., Братуся С.М., Васильєва Є.А., Довгерта А.С., Кирилюка Д., Орлюка О.П., Підопригори О.А., Сібільова М.М., Спасібо-Фатєєвої І.В., Тульчевської Н.В., Халфіної Р.О., Шершеневича Г.Ф., Щербини В.С., Яроцького В.Л. та ін.

Відповідно до мети та завдань дослідження структура роботи включає вступ, чотири розділи, загальні висновки, список використаної літератури.

Розділ І. Поняття договору банківського рахунку

Приступаючи до дослідження правової природи договору банківського рахунку слід, на нашу думку, перш за все зазначити, що елементи, притаманні договору банківського рахунка як інституту цивільного права, існували й раніше.

Так, договір депозиту (збереження) був відомий ще римському праву. У дореволюційній літературі та роботах з права перших років радянської влади договір банківського рахунка, що іменувався тоді поточним рахунком, розглядався у рамках банківського вкладу. Простий поточний рахунок був найбільш розповсюдженим видом вкладної операції. Пізніше договір банківського рахунку розглядався як договір змішаного типу, що поєднує елементи позики, доручення й комісії. [1]

На сьогоднішній день, згідно положень Цивільного кодексу України, договір банківського рахунку виділено в окремий самостійний вид, чи було вирішено тривалий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру договору банківського рахунка, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.

Регулюються банківські рахунки загальними нормативними актами держави - Конституцією України, Цивільним кодексом і спеціальними актами банківського законодавства.

Правове регламентування банківського рахунку здійснюється на основі значної кількості нормативно-правових актів, які належать до різних галузей законодавства України. Так, правовому регулюванню банківських рахунків присвячено главу 72 Цивільного кодексу України. На рівні норм спеціальних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постанову Правління Національного Банку України Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р. та низку інших нормативних актів.

За своєю природою вищевказаний інститут є комплексним, оскільки поєднує в собі публічно-правові та приватноправові аспекти. Публічно-правовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин щодо формування банками системних підходів до вступу та здійснення правовідносин по веденню операцій з рахунками клієнтів. Ці підходи відпрацьовуються системно із врахуванням численних чинників, передбачених банківським законодавством та ролі в цьому процесі Національного банку України. Банківський рахунок слід розуміти як один із факторів підприємницької діяльності, реалізація якого вимагає своїх нормативів і правил здійснення. У цьому розумінні банківський рахунок розглядається законодавством як один із компонентів виключної банківської діяльності, що означає неприпустимість ведення банківських рахунків іншими суб'єктами. Належність рахунку до банківської діяльності визначає публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов'язковим. Згідно з чинним законодавством коло осіб - потенціальних клієнтів банку - не обмежене. Одна і та ж особа звертається в банк з проханням відкрити не один, а декілька рахунків, крім того, вона має право відкривати рахунки і в інших банках. Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає стандартизацію умов банківських рахунків, які розробляються на рівні банку в межах діючих нормативних вимог. Ці правила є обов'язковими при умові їх договірного визнання. У цьому розумінні банки зобов'язані відкривати рахунки фізичним і юридичним особам за визначеними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог. Ці вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку. Не контролюючи операції клієнтів, банк здійснює по рахунках операції. Крім того, щодо банківських рахунків у комерційних банках існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам про відкриття рахунку клієнта, а також відсилати повідомлення про відкриття (закриття) рахунку Національного банку України для включення в зведений електронний реєстр власників рахунків.

Банківський рахунок можна розглядати як юридичний факт, що породжує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множині виділяються публічно-правові суб'єкти в особі податкових органів держави і НБУ, після - приватноправові суб'єкти в особі конкретного банку і клієнтів, що укладають договір. При відкритті банківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другий ряд правовідносин - між клієнтами банку і правовими органами.

Приватноправовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин Цивільним кодексом, укладенні і виконанні договорів між банком та клієнтом. Так, обов'язок суб'єктів господарської діяльності зберігати грошові кошти в банку має складну правову природу. Складність полягає в тому, що, з одного боку, цей обов'язок є публічно-правовий і його встановлення обумовлене необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків у державі і контролю за цим процесом. З іншого боку, цей обов'язок реалізується через приватно правову інструкцію - договір банківського рахунку, який в цьому розумінні визначається публічно-правовим регулюванням. Банк - сторона в договорі банківського рахунку. Він виконує свої обов'язки по договору, являє клієнта і реалізує його інтереси у відношеннях з іншими кредитними організаціями і навіть з їх клієнтами.

Цивільно-правове регулювання відносин з приводу банківського рахунка характеризується тим, що воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб’єктного складу, прав та обов’язки сторін договору, регламентують його правову природу.

Інститут банківського рахунку включає:

— сукупність правових норм, які регламентують зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права і обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

— договір банківського рахунку, що укладається відповідно до норм цивільного права як угода про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банку;

— реальні правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснювані по рахунку операції.[2]

Зазначимо, що юридична наука розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоч останній є по суті вкладом, що оформлений банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. Критерії вказаного розмежування базуються на підставах добровільності чи обов'язковості відкриття, мети та порядку функціонування, режиму використання коштів.

Для розуміння сутності банківського рахунка та договору банківського рахунка звернемося до нормативного визначення даного правового інституту:

-           згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахунком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою платіжних інструментів;

-           відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства;

-           ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законодавством, клієнту надано право відкривати необмежену кількість рахунків. Відповідно до Інструкції НБУ про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р банки відкривають такі види рахунків:

1. Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків належать:

-           рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

-           поточні рахунки типу “Н”, що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

-           поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

-           карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог Iнструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Iнструкцією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;

-           поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;

-           інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України відповідно до вимог Iнструкції для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

2. Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Залежно від кола операцій із грошовими коштами у науці цивільного права розрізняються такі види рахунків:

1.         кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору і відкриваються згідно з Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою Правлінням Національного банку України від 27.12.1999 року №621;

2.         строковий (депозитний) рахунок;

3.         безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяється на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки із спеціальними режимами їх використання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.

Договір банківського рахунку характеризується наступними рисами:

- по-перше, хоча цивільним законодавством даний договір і не відноситься до категорії публічних договорів, Цивільний кодекс України у ст.1067 зобов’язує банк укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають законам та банківським правилам. Банк не має право відмовити у відкритті рахунка, вчиненні відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до норм цивільного законодавства;

- по-друге, договір банківського рахунка є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а не в момент внесення грошових коштів на рахунок. «Таким чином, клієнту банківський рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття»[3];

- по-третє, даний договір є оплатним, адже плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку з розрахунково-касового обслуговування, так і банк за користування коштами клієнта, які знаходяться на банківському рахунку. Розмір відсотків, які сплачує банк клієнту, передбачається договором банківського рахунка або законом (для певного виду рахунків);

- по-четверте, договір банківського рахунка є двостороннім, оскільки його сторони має двосторонні взаємні права та обов’язки;

- по-п’яте, відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими;

- по-шосте, договір банківського рахунку укладається в письмовій формі.

Отже, договір банківського рахунку – договір за яким одна сторона (банк) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий іншій стороні (клієнтові, володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком та має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Розділ 2. Сторони договору банківського рахунка

Як зазначалося нами вище, договір банківського рахунку є двостороннім, сторони якого наділені взаємними правами та обов’язками. Відповідно до норм чинного цивільного законодавства, сторонами даного договору є:

- Банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійснення банківських операцій.

Згідно положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р., банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Згідно ст. 19 вищевказаного Закону, бнк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності передбачених законодавством документів.

Що стосується інших фінансових установ, то відповідно до приписів Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Отже, до особливостей договору банківського рахунку можне віднести те, що стороною в даному договорі виступає спеціальний суб’єкт.

З іншого боку в договорі в якості клієнта можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Інструкцією № 492 розтлумачено, що до фізичними осібами клієнтами можуть бути: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які не займаються підприємницькою діяльністю. При цьому відокремлюються фізичні особи-нерезиденти — іноземці, особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України та фізичні особи-резиденти — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном. Стосовно юридичних осіб, приписами вищевказаної Інструкції визначено юридичних осіб-нерезидентів тобто юридичних осіб з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави та юридичних осіб-резидентів — юридичних осіб з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України.

Інструкцією Національного банку України № 492 передбачено, що банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

Підставою для ідентифікації клієнта — фізичної особи, його довіреної особи, а також особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта - юридичної особи, є такі документи:

а) для громадян України, які:

-           постійно проживають в Україні, — паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення особи громадянина України, для малолітніх та неповнолітніх осіб, яким не виповнилося 16 років, — свідоцтво про народження;

-           виїжджають на постійне місце проживання за кордон, — паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання за кордон;

-           постійно проживають за кордоном, — паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

б) для іноземних громадян, які:

-           постійно проживають в Україні, — паспортний документ з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання;

-           тимчасово перебувають в Україні, — паспортний документ;

в) для осіб без громадянства, які:

-           постійно проживають в Україні, — посвідка на постійне проживання;

-           тимчасово перебувають в Україні, — паспортний документ;

г) для біженців — посвідчення біженця.

Паспортним документом іноземця та особи без громадянства є документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною.

Якщо документи, зазначені вище, не дають змоги банку визначити місце проживання або тимчасового перебування фізичної особи, то банк має право витребувати від клієнта інший документ, який містить таку інформацію.

Фізичні особи-резиденти, крім паспорта або документа, що його замінює, додатково мають пред’явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.

Банк має право відкрити рахунок фізичній особі-резиденту без подання документа, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків, якщо в паспорті цієї особи зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. Уповноважений працівник банку в присутності фізичної особи, яка відкриває рахунок, робить копію сторінки її паспорта з такою відміткою. Ця копія засвідчується підписами уповноваженого працівника банку та фізичної особи, яка відкриває рахунок, як така, що відповідає оригіналу, і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку.

Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний (депозитний) рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, ім’я, по батькові (у разі його наявності), дату народження, серію і номер паспорта або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство (якщо особа, яка відкриває рахунок, є нерезидентом), а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння фізичній особі-резиденту ідентифікаційного номера платника податків. Копії документів, зазначених у цьому пункті, засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку та фізичної особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються в справі з юридичного оформлення рахунку.

У разі надання власником рахунку права розпорядження рахунком іншим особам уповноважений працівник банку ідентифікує цих осіб і підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням відповідних документів у порядку, установленому цим пунктом.

Особи, які мають право першого та другого підписів, особисто подають до банку документи, які передбачені Iнструкцією для відкриття поточних і вкладних (депозитних) рахунків юридичних осіб і відокремлених підрозділів. Ці особи мають пред’явити уповноваженому працівнику банку паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково мають пред’явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.

Уповноважений працівник банку ідентифікує цих осіб та підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням відповідних документів у порядку, установленому законодавством.

У разі змін у складі осіб, які мають право розпоряджатися рахунком юридичної особи або відокремленого підрозділу, новопризначена особа (особи) має особисто подати картку із зразками підписів і відбитком печатки, пред’явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують її повноваження. Фізична особа-резидент додатково має пред’явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків. Уповноважений працівник банку ідентифікує цю особу (осіб) і підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням відповідних документів.

Фізичні особи мають право укласт договір на користь третьої особи, і у разі укладання такого договору банківського рахунку, банк ідентифікує особу, що відкриває рахунок, а особу, на користь якої укладено договір і відкрито рахунок, — під час пред’явлення цією особою до банку першої вимоги або вираження нею іншим способом наміру скористатися цим рахунком.

Банк має право витребувати від клієнта інші документи і відомості, потрібні для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану.

У разі неподання клієнтом необхідних документів або відомостей, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або умисного надання клієнтом неправдивих відомостей про себе рахунок йому не відкривається.

У разі наявності під час здійснення ідентифікації клієнта мотивованої підозри щодо надання ним недостовірної інформації про себе або навмисного надання інформації з метою введення в оману інформація про відкриття рахунку такій особі надається банком до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Iдентифікація клієнта банку, що відкриває рахунок, не є обов’язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

При відкритті рахунків юридичним особам подаються такі документи:

-        заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;

-        копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

-        копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/ установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

-        копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

-        копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

-        картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

-        копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

-        копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Для відкриття рахунку фізичній особі-підприємцю їй потрібно подати до банку такі документи:

-        заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою-підприємцем;

-        копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця органом виконавчої влади, іншим органом, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;

-        копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

-        копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

-        картку із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально.

Якщо фізична особа-підприємець використовує найману працю, то ця особа під час відкриття поточного рахунку додатково має подати копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. В іншому разі фізична особа-підприємець обов’язково має зазначити про те, що вона не використовує найману працю, у заяві про відкриття поточного рахунку в рядку “Додаткова інформація”.

В тому випадку, коли суб’єкт господарювання вже має в цьому банку поточний рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то відкриття нового поточного рахунку (зокрема, поточного рахунку за спеціальним режимом використання, поточного рахунку в іноземній валюті) здійснюється за умови подання цим клієнтом заяви про відкриття поточного рахунку та засвідченої в установленому порядку картки із зразками підписів і відбитка печатки (картки із зразками підписів).

Розділ 3. Предмет та форма договору банківського рахунка

Предмет договору банківського рахунка у сучасній науці цивільного права визначається по-різному. Так, Я.М.Шевченко зазначає, що предметом даного договору є грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку клієнта та з якими здійснюються обумовлені договром операції;[4] Л.Г.Єфімова зауважує, що предметом є надання послуг по відкриттю рахунка, здійснення розрахунково-касового обслуговування та інших, пов’язаних з цим операцій; [5] Н.В.Тульчевська притримується тої думки, що предметом договору банківського депозитного рахунка є грошові знаки, наділені властивістю законного платіжного засобу, або не наділені такою властивістю, але не заборонені до використання в розрахунках на території держави.[6] Як зазначають В.І.Борисова, Л.М.Баранова, протиріч у цих підходах можна уникнути, якщо враховувати ту обставину, що об’єкти зобов’язання поділяються в цивілістичній науці на юридичні (тобто визначену поведінку зобов’язальної особи, тобто позитивні дії) та матеріальні (якими можуть бути матеріальні блага). Таким чином, юридичним об’єктом договору банківського рахунка як зобов’язання будуть дії, а матеріальним – грошові кошти. Обґрунтовуючи свою позицію автори наголошують на тому, що цей договір передбачає зобов’язання банку перед клієнтом по зарахуванню, перерахуванню й отриманню з рахунка клієнта грошових коштів згідно з його розпорядженням та проведення інших операцій за рахунком. При цьому об’єктом дій є безготівкові грошові кошти. Автори справедливо зазначають, що банк не зберігає ці кошти у прямому розумінні слова, оскільки специфіка грошей як речей, обумовлених родовими ознаками, виключає можливість повернення клієнту тих самих грошових купюр. Отже, в договорі банківського рахунку об’єктом є право вимоги, а не речі. Тобто володілець рахунка не є власником грошових коштів, які знаходяться на рахунку в банку, а управомоченою особою – суб’єктом права вимоги (вимога висувається до банку).[7]

Як зазначалося вище, договір банківського рахунку укладається в письмовій формі.

Характеризуючи даний договір, ми наводили таку ознаку як консенсуальний характер договору, за якою договір вважається укладеним в момент коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а не в момент внесення чи зарахування грошових коштів на рахунок. В даному питанні цікавою є думка Н.В.Тульчевської, яка зазначає, що договір банківського депозитного рахунка повинен бути оформлений письмово і тому він не вважається укладеним у той момент, коли оферта була акцептована. Депозитний рахунок відкривається з перерахуванням на рахунок певної грошової суми, тому за умови відсутності коштів на депозитному рахунку він підлягає закриттю, оскільки він має місце тільки лише при наявності на ньому грошей. Тому, на думку автора, банк вправі у договорі банківського рахунка зробити застереження якщо не про момент вступу договору в силу після внесення клієнтом на рахунок певної суми, то хоча б про строки надання клієнтом банку коштів.[8] Хочемо зауважити, що у літературі виділяється три основні відмінності між депозитним і поточним рахунками: 1. депозитні рахунки приносять доход своїм власникам. Навіть зараз, коли деякі банки нараховують проценти на залишок коштів на поточному рахунку, ця відмінність не втратила своє значення; 2. щодо коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, не можуть виставлятися платіжні документи для здійснення оплати за ними; 3. поточний рахунок може мати як кредитний, так і дебетовий залишок, відповідно банк і клієнт можуть змінювати свої ролі як боржника і кредитора, а депозитний рахунок не може мати дебетовий залишок.[9]

Розділ 4. Зміст договору банківського рахунку.

Зміст договору банківського рахунку складають права та обов’язки сторін даного договору.

Насамперед зазначимо, що відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку.

Банки зобов’язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості, які підлягають обов’язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) перелік послуг, що надаються банком;

4) ціну банківських послуг;

5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

До обов’язків банку входить надання клієнту можливості безперешкодного розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Відповідно до ч. 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Єдиним випадком, коли банк не виконує розпоряджень клієнта, є арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках, тобто неможливість проведення витратних операцій на рахунку. Так. Згідно статті 59 Закону «Про банки і банківську діяльність», арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Операції по рахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

Банківська операція є, як правило, певною дією або комплексом послідовних арифметичних, механічних, технічних та інших дій персоналу банку щодо грошових коштів, цінних паперів та інших активів. При цьому здійснення банківських операцій відбувається за правилами, встановленими нормативними актами Національного банку України. Економіко-правовий результат, що виникає під час здійснення або завершення банківської операції, є певною реалізацією потреб клієнта у процесі надання йому банківської послуги.[10]

При здійсненні банківських операцій виникають складні за своїм характером і суб’єктним складом суспільні відносини. Комерційний банк, який є суб’єктом здійснення банківських операцій, одночасно знаходиться у фінансово-правових відносинах із Національним банком та у цивільно-правових відносинах із клієнтами, за дорученням та в інтересах яких він проводить банківські операції.

Національний банк покладає на комерційні банки певні фінансово-правові обов’язки (наприклад, здійснення валютного контролю) а також на нормативному рівні встановлює порядок та умови проведення банківських операцій. Даний владний вплив Національного банку на комерційні банки обумовлює характер цивільно-правових відносин останніх із клієнтами.

На відміну від угоди (правочину), підставою для проведення банківських операцій є не тільки вольова дія юридичної або фізичної особи, але й інші юридичні факти, наприклад, рішення суду про примусове списання коштів з рахунку тощо.

Іншими словами, підстави здійснення банківських операцій можна поділити на два види:

-        здійснення банківських операцій на підставі волевиявлення юридичної або фізичної особи, яка є клієнтом банку;

-        примусове здійснення банківських операцій на підставі владних приписів уповноважених державних органів (наприклад, списання грошових коштів із рахунка клієнта банку на підставі рішення суду).[11]

Банківська операція, яка здійснюється на підставі особистого волевиявлення клієнта банка, задовольняє потреби останнього і створює для нього певні блага: наприклад, задовольняє потреби клієнта у здійсненні безготівкових розрахунків. У такому випадку можна говорити, про наявність між банком та клієнтом відносин із надання послуг.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що здійснення банківських операцій фактично утворює зміст банківської діяльності у контексті ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, відповідно до положень якої банківська діяльність є залученням у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщенням зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттям і веденням банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Списання коштів з рахунку клієнта та зарахування на нього коштів охоплюються вищерозглянутим поняттям операцій за рахунком. З юридичної точки зору всі ці дії є формою виконання договору банківського рахунку. Закон визначає обов’язок банку здійснювати для клієнта всі види банківських операцій, що передбачені для тих чи інших рахунків положеннями нормативних актів, встановленими відповідно до них банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються в банківській практиці, а також умовами договору. Банк не може відмовити клієнту в здійсненні будь-яких операцій за рахунком, якщо тільки така умова не зафіксована в договорі. Такий випадок стосується тих ситуацій, коли у певного банку відсутні кореспондентські відносини з іншими банками, що виключає можливість здійснювати ті чи інші операції. Тому банк при укладанні договору банківського рахунку враховувати цю умову, повідомляти про неї клієнтові, оскільки в противному випадку клієнт буде мати право вимагати від банку відшкодування всіх збитків, які сталися у зв’язку з відмовою у здійсненні певної операції.

Згідно положень статті 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інше не визначено умовами договору.

Банк зобов’язаний зараховувати на рахунок  клієнта платіж, що надійшов на кореспондентський рахунок банку в електронній формі, на підставі розрахункових документів, представлених клієнтом паперових носіях.

У контексті даного питання доречним буде звернутися до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», згідно з яким спосіб розрахунків залежить від статусу суб’єктів розрахункових відносин та підстав, згідно з якими здійснюється платіж. Розрахунки за участю фізичних осіб, що не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитись у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. При цьому під електронним документом розуміють документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Більше того, як справедливо зазначає Д.Кирилюк, у світі наразі спостерігається тенденція до усе більш широкого використання в усіх сферах суспільної діяльності сучасних інформаційних технологій, і, перш за все, глобальної інформаційної мережі Інтернет. Історично склалося так, що банківська сфера є найбільш чутливою до їх розвитку. Це можна пояснити різними причинами, однією із яких є необхідність обслуговування клієнтів у широких географічних масштабах (від регіонального до міжнародного) із мінімальними витратами, але із максимальним ступенем зручності та універсальності пропонованих послуг. Надання електронних банківських послуг (починаючи із середини 80-х років ХХ століття) поступово перетворюється на один із пріоритетних напрямів діяльності кредитних організацій (банків) та фінансових компаній індустріально розвинених країн. Аналогічна тенденція спостерігається і серед українських банків. Сьогодні більшість із них приділяють значну увагу розширенню спектру послуг, пов’язаних із обігом банківських карток, надають клієнтам можливість дистанційного керування рахунком за допомогою систем „клієнт-банк” та „Інтернет-банкінг”. [12]

Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Таким чином, видача і перерахування коштів, на відміну від їх зарахування, можуть мати місце як5 у більш скорочений, так і у більш тривалий термін, якщо це передбачено законом, а також виданими відповідно до нього банківськими правилами чи договором банківського рахунку. У випадку прострочення виконання банком платіжного доручення клієнта до моменту писання коштів з кореспондентського рахунка банку платника клієнту надане право відмовитися від виконання доручення та вимагати поновлення відповідної суми на його рахунку.

Крім вищевказаних обов’язків банку, у договорі банківського рахунку може бути передбачений обов’язок банку робити у встановлених межах платежі за розпорядженням клієнта й у тих випадках, коли відсутні кошти на його рахунку. У цьому випадку оплата рахунків клієнта здійснюється за рахунок коштів банку, тобто відбувається передбачена статтею 1069 Цивільного кодексу України процедура кредитування рахунка. При цьому законодавець зазначає, що права та обов’язки сторін, пов’язані з кредитуванням рахунка, визначаються положенням про позику та кредит, передбачену параграфами 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом або договором.

Такий різновид кредитування в діловому обороті має назву овердрафт.[13]Ним може бути як окремий договір, так і договір банківського рахунка може містити умови кредитування, тобто бути змішаним договором. За умовами договору овердрафту банк зобов’язується надавати клієнту грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка клієнта розрахункових документів на суму, яка перевищує залишок власних коштів на рахунку клієнта, але у межах, встановлених кредитним договором. До договору банківського рахунку мають бути включені умови про розмір процентної ставки за користування клієнтом коштами банку, зазначено термін кредитування і кількість разів, коли банк зобов’язаний оплачувати борги клієнта зі своїх грошей за визначений період часу.

Як зазначалося нами раніше, договір банківського рахунку належить до категорії оплатних договорів, саме тому обов’язком клієнта, згідно ст.. 1068 Цивільного кодексу України, є оплата банку за розрахунково-касове обслуговування, а обов’язком банку – сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку. Відповідно до приписів статті 1070 Цивільного кодексу України, за користування грошовими коштами, що знаходять на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок. За загальним правилом сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені – зі спливом кожного кварталу. Розмір процентів визначається договором, а якщо відповідні умови не визначені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Одним із обов’язків банку є обов’язок зберігати банківську таємницю. Згідно статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Iнформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Вимоги даної статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Статтею 62 вищевказаного Закону передбачено випадки розкриття банківської таємниці. Так, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені законодавством, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Вищевказані положення не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України і будуть зобов’язані відшкодувати шкоду клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням, як передбачено статтею 1071 Цивільного кодексу України. Розрахункові документи про перерахування і видачу коштів з рахука юридичноїх особи мають бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження за його рахунком , повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов’язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зобов’язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Відповідно до умов договору банківського рахунка розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, може здійснюватися шляхом надання розрахункових документів в електронній формі з використанням в них аналогів власноручного підпису, які підтверджують, що розпорядження надане банку уповнвоаженою особою. Посвідчення права розпорядження рахунком можливо за допомогою електронного підпису – тобто даних в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язаних та призначених для ідентифікації підписуача цих даних. В цих цілях використовується електронний цифровий підпис, правове регулювання використання якого визначено Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. Згідно вказаного Закону, ЕЦП – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, яикй додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Даний підпис дає змогу встановити справжність, авторство та цілісність документа й одночасно є аналогом фізичног опідпису уповнвоаженої особи. Аналогічні результати досягаються також при використанні персонального ідентифікаційного номера при розрахунках за допомогою кредитових і дебетових карток.

Згідно статті 1072 Цивільного кодексу України, банк виконує розрахункові документи ідповідно до їх черговості надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не визначено у договорі між банком та клієнтом.

У випадку надходження до банку одночасно кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:

1. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3. списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4. списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5. списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, тобто зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кредиторами даного банку.

Слід зазначити, що підставою для притягнення сторін до цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка, може бути лише поєднання таких основних умов як протиправність дії, якою заподіяно шкоду; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду. Сукупність зазначених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка.

За визначенням Н.В.Тульчевської цивільно-правова відповідальність за порушення договору банківського рахунка – це закріплений нормами цивільного права обов’язок відповідних правозобов’язаних суб’єктів (банка та клієнта) зазнавати позбавлень і обмежень у моральних і матеріальних благах, які направлені на забезпечення нормального розвитку банківських операцій.[14]

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорячдження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встнаовлено законом.

Таким чином, вищевказані проценти, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність. Стосовно належного виконання депозитних банківських рахунків, то цивільно-правова відповідальність за таким договором настає для боржника у наступних випадках: за невиконання або неналежне виконання зобов’язань щодо забезпечення повернення депозиту; за погіршення умов забезпеченості; за прийняття депозиту не уповноваженою особою або з порушенням нормативно-правових актів про депозити; за неповернення депозиту, його неправомірне утримання або невиплату процентів.

Розділ 5. Порядок розірвання договору банківського рахунка

Обидві сторони договору банкіського рахунка мають право на його розірвання при чому застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, передбачені ст. 615 Цивільного кодексу України, а спеціалі правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Відповідно до Інструкції Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

-     на підставі заяви клієнта;

-     на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо);

-     у разі смерті власника рахунку — фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця);

-     на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи-підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунки таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків. Залишки коштів за такими рахунками перераховуються на окремі аналітичні рахунки, що відкриті за балансовим рахунком, визначеним Національним банком для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку. У разі ненадходження протягом семи робочих днів розпоряджень від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк зараховує ці кошти на балансовий рахунок, визначений Національним банком для обліку коштів за недіючими рахунками клієнтів.

У разі припинення юридичної особи (унаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення), зміни її найменування або зміни імені фізичної особи (прізвища/імені/по батькові) поточний рахунок закривається.

У разі припинення юридичної особи внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення поточний рахунок може бути закритий юридичною особою-правонаступником.

У разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо).

Закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, здійснюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) на підставі заяви про закриття рахунку, підписаної особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, призначена ліквідатором (за умови проведення ідентифікації), та копії рішення учасників, суду або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами про ліквідацію юридичної особи, засвідченої нотаріально або органом, який прийняв таке рішення. Додатково подається картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально, якщо на рахунку є залишок коштів.

Поточний рахунок, який використовувався для проведення ліквідаційної процедури, закривається ліквідатором на підставі його заяви про закриття поточного рахунку.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку.

За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.

Якщо на рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття рахунку є день отримання банком цієї заяви.

У день закриття рахунку банк зобов’язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника — фізичної особи вкладник зобов’язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви, яка складається за довільною формою, і в якій вкладник — фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов’язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник — фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику — фізичній особі.

У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку суб’єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

Після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до відповідних органів державної податкової служби у порядку, установленому Державною податковою адміністрацією України.

До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставить більш вимогливо. Так, відповідно до ч.2 статті 1075 Цивільного кодексу України, це ожливо здійснити в наступних випадках:

-        якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договром;

-        при відусутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не становлений договором;

-        в інших випадках, встановлених договром або законом.

Окрім вищевказаних підстав, Інструкцією НБУ № 492 передбачено право банка відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

У випадку розірвання договору банк зобов’язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інших рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати низку висновків та пропозицій, основні з яких наступні:

1. Договір банківського рахунку – договір за яким одна сторона (банк) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий іншій стороні (клієнтові, володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком та має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

2. Договір банківського рахунка виступає самостійним договором, для якого характерні певні особливості правового регулювання, що відрізняють його від інших.

3. Договір банківського рахунка має публічний характер і обов'язковий для укладення банківською установою при оферті з боку клієнта.

4. Як окремий інститут цивільного законодавства, договір банківського рахунка являє собою сукупність правових норм, що регулюють різні галузі права, але в цілісній сукупності банківський рахунок стає новим об'єктом, набуваючи самостійного змісту.

5. Договір банківського рахунка є правовою категорією, що розкриває свою сутність за допомогою цивільно-правових характеристик.

6. За своєю юридичною природою дії сторін щодо зміни чи розірвання договору банківського рахунка є не одностороннім правочином, а договором, оскільки являють собою угоду осіб, спрямовану на зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Список використаної літератури

1.         Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 7. – Ст..8.

2.         Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44, ст. 356.

3.         Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р.

4.         Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р.

5.         Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5.04.2001 р.

6.         Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р.

7.         Постанова Правління Національного Банку України Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р.

8.         Безклубий І. Співвідношення понять „банківська послуга”, „банківський правочин” і „банківська операція” // Право України - 2004. - № 8.

9.         Брагинский М.И., Витрянкий В.В. Договорное право. Кн. 3: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М., 2003.

10.      Заверуха І.Б. Банківське право: Посібник для студентів. Львів: Астролябія, 2002.

11.      Кирилюк Д. Поняття та юридична природа електронних банківських послуг.// Юстиніан. – 2005. - №10.

12.      Кирилюк Д. Поняття, правова природа та види банківських пластикових карток. // Юстиніан. - 2005. - №11.

13.      Кирилюк Д. Правові засади використання електронних розрахункових документів та електронних підписів в банківській діяльності. // Юстиніан. -2005. - № 12.

14.      Орлюк О.П. Фінансове право України. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

15.      Світлична Г.О. Правові аспекти розкриття інформації ,яка містить банківську таємницю , щодо юридичних та фізичних осіб // Вісник Верховного суду України.- 2007.- № 11.

16.      Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та нагляду в Україні // Юридичний журнал. - 2004. - № 8.

17.      Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка як банківська операція // Держава і право. – 2001. – № 14.

18.      Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка як угода // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4.

19.      Тульчевська Н.В. Предмет договору банківського депозитного рахунка // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Випуск 15.

20.      Тульчевська Н.В. Припинення договору депозитного рахунка // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10.

21.      Цивільне право України: Підручник / За заг.ред. В.І.Борисової. – К.: Хрінком Інтер, 2004.

22.      Шаповалова А. Правові проблеми банківської таємниці // Право України (укр.).- 2007.- № 2.

[1] Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка як угода // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4. – С.144

[2] Брагинский М.И., Витрянкий В.В. Договорное право. Кн. 3: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М., 2003.

[3] Цивільне право України: Підручник / За  заг.ред. В.І.Борисової. – К.: Хрінком Інтер, 2004. – С. 383

[4] Цивільне право України. Академічний курс/ За заг.ред. Я.М.Шевченко. – К.:Концерн «Видавничий  Дім «Ін Юре», 2003. – С. 221.

[5] Ефимова Л.Г. Банковское право. – М.: БЕК, 1994. – С. 87.

[6] Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка. Автореферат дис.на здобуття наукового ступеня канд..юр.наук. – Х., 2004.

[7] Цивільне право України: Підручник / За  заг.ред. В.І.Борисової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 384.

[8] Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка. Автореферат дис.на здобуття наукового ступеня канд..юр.наук. – Х., 2004.

[9] Тульчевська Н.В. Укладення договору банківського депозитного рахунка // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Випуск 18. – С.364

[10] І.Безклубий. Співвідношення понять „банківська послуга”, „банківський правочин” і „банківська операція” // Право України, 2004, №8. – С.67

[11] Кирилюк Д. Поняття та юридична природа електронних банківських послуг. // Юстиніан. - № 10. – 2005.

[12] Кирилюк Д. Поняття та юридична природа електронних банківських послуг. // Юстиніан. - № 10. – 2005

[13] Орлюк  О.П. Фінансове право України. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

[14] 6. Тульчевська Н.В. Договір банківського депозитного рахунка як банківська операція // Держава і право. – 2001. – № 14. – С.252.