Дипломная работа: Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту "страх" у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів

Дипломная работа: Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту "страх" у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів

Вступ

У другій половині минулого століття мова як активний посередник між світом дійсності і людською свідомістю потрапляє у поле зору багатьох фахівців суміжних з лінгвістикою наукових дисциплін: логіків, етнологів, психологів, культурологів і так далі Це підтверджує те, що вирішення багаточисельних фундаментальних питань (наприклад, питання категоризації світу, співвідношення мови і мислення) не може бути знайдене в рамках якої-небудь приватної науки. У зв'язку з цим в рамках антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики виділяється цілий ряд перспективних напрямів: когнітивна лінгвістика (Г.І. Берестієв, Н.Н. Болдирєв, В.З. Дем’янків, Е.С. Кубрякова, Дж. Лакофф, З.Д. Попова, Е.В. Рахиліна, І.А. Стерш), психолінгвістика (В.В. Червоних, А.А. Лєонтьєв), лінгвокультурологія (Е.Н. Верещагін, В.Г. Костомаров, В.А. Маслова, Ю.С. Степанов, Н.В. Уфімцева, А.Т. Хроленко), етнолінгвістика (А.С. Герд, Н.І. Толстой), етногерменевтика (Е.А. Піменов, М.В. Піменова). За словами А.А. Красавського, «таку інтеграцію наук правомірно визначити як закономірний і необхідний процес еволюції людської цивілізації, що задає вектори подальшого успішного розвитку наукового знання взагалі і гуманітарного зокрема» [19:9].

Не дивлячись на різноманіття дисциплін, всі вони є розвитком, акумуляцією раніше висловлених ідей таких видатних філософів мови, як В. фон Гумбольдт, Л. Вайсгербер, Л. Вітгенштейн, А.А. Потебня, Е. Сепір, Б. Уорф і акцентують увагу на вивченні позамовних реалій, буття, світу через слово. Однією з головних цілей опису мови стає дослідження мовної картини світу. Мова при цьому розглядається як засіб оформлення і втілення знань про світ, як зовнішній, так і внутрішній. Саме мова, за словами В. фон Гумбольдта, «є органом, що створює думку, отже, в становленні людської особи, у формуванні в неї системи понять, у привласненні накопиченого поколіннями досвіду мові належить провідна роль» [13:78].

Центральним терміном у вивченні мовної картини світу є концепт, що привертає увагу багатьох дослідників: лінгвістів, культурологів, філософів. Проте термін концепт в сучасній науці про мову не має однозначного тлумачення: вирішуються питання класифікації концептів, методів їх вивчення, структури концепту і його місця у ряді лінгвістичної термінології. Спірність питання про статус концепту свідчить, перш за все, про труднощі формування нової наукової парадигми.

Разом з широким колом теоретичних розробок, з'явилася велика кількість робіт, в яких представлені конкретні описи тих чи інших концептів. Незважаючи на це, своєчасним і важливим є звернення до вивчення концептуалізації та вербалізації саме страху як з огляду на його приналежність до базових емоцій, так і на те, що ця негативна емоція майже не розглядалась у інтонаційному плані. Окрім цього, актуальність дослідження обумовлена пильною увагою сучасної лінгвістики до проблеми концептуалізації світу (зовнішнього та внутрішнього), а також особливим інтересом до проблеми відображення в мові концептів внутрішнього світу людини.

Об’єктом дослідження виступають засоби реалізації – як вербальні, так і невербальні – емоційного концепту страх у сучасній англійські мові на основі відеофільмів.

Предметом дослідження є інтонаційні, лінгвокогнітивні та семантичні аспекти засобів вираження концепту страх у англомовних фільмах.

Матеріалом для дослідження слугували англомовні фільми «Phone Booth» і «Cellular», а також їх сценарії.

Мета дослідження – опис концепту страх в його мовному та мовленнєвому, а саме інтонаційному та семантичному вираженні.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

1.         розкрити психологічні особливості емоції страху;

2.         виявити та описати понятійні ознаки концепту страх;

3.         проаналізувати інтонаційні особливості вираження емоційного концепту страх у мовленні на матеріалах відеофільмів;

4.         з’ясувати семантичну структуру концепту страх в англомовній картині світу;

5.         встановити головну лексему позначення страху та синонімічний ряд стилістично нейтральних одиниць на позначення емоційного концепту страх.

Мета та завдання дослідження відіграли важливу роль у виборі основних методів дослідження, серед яких було застосовано: аудитивний та інтонографічний аналізи, концептуальний аналіз (зокрема, фреймове моделювання), якісний аналіз, дедуктивний метод.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше розглядається не лише когнітивний, семантичний, але й інтонографічний підхід до вивчення емоційного концепту страх.

Апробація роботи здійснювалась на наукових конференціях: на міжнародній студентській науково-практичній конференції «Германські мови: основні напрямки дослідження мови і культури» (Житомир, 2009), а також на щорічній науково-звітній конференції студентів університету (Житомир, 2009).

Теоретична значущість полягає у подальшій розробці як семантичного, так і інтонаційного аспектів вираження емоційного концепту страх у емфатичному мовленні, а також у поглибленій розробці самого концепту, з переходом його у такі споріднені концепти як гнів, біль тощо. Окрім цього можливим є порівняння як власне обох концептів, так і особливостей їх вираження в англійській та українській, або ж в англійській та польській мовах.

Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали та результати можуть бути використані в курсах теоретичної фонетики, лексикології, у спецкурсах з когнітивної семантики (пункти 2.4.1., 3.2 плану).

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, ставиться мета та основні завдання роботи, її теоретичне та практичне значення, вказуються методи дослідження.

У першому розділі висвітлено різні підходи до класифікації видів та форм страху як емоції, вказується на його невербальні (фізіологічні) прояви у різних ситуаціях.

У другому розділі аналізується концептуальна сторона страху, уточнюється поняття концепт, а також протиставляється власне поняттю, а також розглядається його семантична структура в англомовній картині світу.

У третьому розділі проведено інтонографічний та аудитивний аналізи мовлення людей, котрі знаходяться у загрозливій для їхнього життя ситуації і проявляють страх. Окрім цього, частково вказано на гендерні відмінності, які знаходять місце як у невербальних, так і у вербальних засобах вираження емоцій. Також розкрито поняття фрейму і застосовано метод фреймової семантики для аналізу концепту страх. Стисло викладено компоненти емоційного концепту страх у сучасній англійській мові.

У загальних висновках подано основні теоретичні та практичні результати дипломної роботи; окреслено можливі перспективи подальших досліджень з використання матеріалу обраної тематики.

1.         Умови виникнення страху, його механізми і форми

1.1    Фізіологічні основи страху

Страх не потребує представлення; кожен з нас на власному досвіді знає це переживання. Поза сумнівом, що проблема страху – центральний пункт, в якому сходяться найважливіші питання психічного життя, як в нормі, так і в патології [35].

У розумінні феномену страху ми зустрічаємося з багатоваріантним визначенням його як складного емоційно-психічного стану. За кожним визначенням стоїть солідна експериментальна база, яка послужила підставою того, що в сучасній психологічній науці склалася певна система вивчення страху, котра включає наукові напрями, підходи, теорії, що визначають особливості виникнення і протікання страху. Серед напрямів виділяються: психофізіологічний, представниками якого є П.К. Анохін, І.П. Павлов, М.Н. Русалова, В.В. Суворова, А. Бандура, Е. Гельгорн, К.І. Ізард, В. Кеннон, Л.А. Орбелі, Я. Рейковський та ін. і психологічний – представники В.К. Вілюнас, П.В. Симонов, В. Вундт, А.Р. Лурія, З. Фрейд та ін. [31:4].

Такі емоції, як страх, гнів і лють, підвищують інтенсивність змінних процесів, призводять до кращого живлення мозку. Вони підсилюють опірність організму перевантаженням, інфекціям.

Представниками психофізіологічного напряму страх розглядається як емоція, що викликається швидким підвищенням нейронної активності. Згідно розробленої К.І. Ізардом теорії «диференціальних емоцій», існує три емоції, пов'язані із зростанням інтенсивності:

·          здивування-переляк;

·          страх-жах;

·          інтерес-збудження [17].

Природжена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного, несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху, залежно від тривалості або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття та мислення особи. Найменш різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі.

Результати досліджень, проведених К.Е. Ізардом, показали, що інтенсивний страх по силі протікання не може порівнятися з жодною з десяти фундаментальних емоцій. Переживання цієї емоції винятково шкідливе для людини, оскільки при великій інтенсивності страху виникає загроза життю. За винятком окремих випадків, коли страх паралізує, зазвичай ця емоція мобілізує енергію на подолання небезпеки.

Боулбі і Грей вважають, що в активації страху певну роль відіграє не лише рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. Вони встановили, що в емоціях переляку, страху та інтересу-збудження існують компоненти, що частково перекриваються. На підставі всього цього Д.І. Ізард робить висновок, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху [38].

У роботі Я. Рейковського «Експериментальна психологія емоцій» описані зміни, які відбуваються в організмі на фізіологічному рівні під впливом страху. Ним встановлені наступні особливості змін:

·          збільшення частоти серцебиття, сили серцевих скорочень, звуження кровоносних судин в органах черевної порожнини, розширення периферичних судин (судин кінцівок), розширення коронарних судин, підвищення кров'яного тиску;

·          зниження тонусу м'язів шлунково-кишкового тракту, припинення діяльності травних залоз, гальмування процесів травлення і виділення;

·          розширення зіниць очей, напруга м'язів, що забезпечують пиломоторну реакцію;

·          посилення потовиділення;

·          посилення секреторної функції мозкової речовини надниркових залоз, внаслідок чого збільшується кількість адреналіну в крові, що викликає посилення серцевої діяльності, гальмування перистальтики, збільшення вмісту цукру в крові, прискорення здатності крові до згортання [23:55].

Геллхорн у своїх дослідженнях встановив, що при збудливій формі страху (синдром страху-гніву по Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) – гіпоактивність, безсилля, парасимпатичні реакції [17].

В результаті дослідження процесу впливу страху на вегетативну систему Е. Геллхорн прийшов до висновку про те, що при дії на людину подразників, які викликають страх, (незалежно від усвідомленості їх), симпатична нервова система організму мобілізує ділянки, за які вона відповідальна, на подолання імовірно загрозливих чинників.

Як видно, для представників психофізіологічного напряму властиво інтерпретувати механізм страху з позицій відомих фізіологічних процесів. При такому підході специфічні особливості диференційованих емоційних переживань відступають на другий план. На перший план висувається загальнобіологічна роль страху.

У представників психологічного напряму у вивченні феномену страху відсутнє єдине розуміння причин і механізму страху. Так, В.К. Вілюнас відзначає, що узагальнюючої теорії страху поки що ще не створено; про те, що немає єдиного розуміння, свідчать, зокрема, ті визначення страху, які ми знаходимо у вітчизняних і зарубіжних роботах останнім часом. Так, у словнику «Психологія» стверджується, що «страх – емоція, котра виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної або уявної небезпеки». Автор книги «Психологія особистості» Н.І. Рейнвальд вважає, що «потреба в самозбереженні може залежно від обставин виразитися в пасивно-оборонній емоції – страху». Р.М. Грановська в роботі «Елементи практичної психології» погоджується з тим, що «найсильнішою негативною емоцією є страх, який визначається як чекання і передбачення невдачі при здійсненні дії, котра має бути виконана в даних умовах». У роботі «Неврози у дітей і підлітків» А.І. Захаров пропонує розуміти страх як «афектне загострене сприйняття загрози для життя, самопочуття і благополуччя людини» [31:13].

1.2 Детермінанти страху і тривожності

Тривожність – складна комбінація афектів і афектних структур, котра є ніби фоновою для емоції страху. Багато дослідників в основному вважають причинами страху небезпеку, загрозу, будь-який, який би то не було потенційний збиток як фізичного, так і психологічного характеру.

Одним з варіантів тривожного розладу є панічна атака – це раптово, тобто несподівано виникаючий стан інтенсивно переживаної тривоги, який супроводжується безліччю соматичних і психічних симптомів та відчуттям постійної загрози. Панічна атака досягає апогею протягом декількох хвилин і продовжується в середньому 20–30 хвилин. Проте її тривалість може варіювати як в один, так і в інший бік.

Чи викличе та або інша подія страх чи тривогу, залежить від контексту, в якому вона відбувається, від індивідуальних відмінностей в темпераменті, від особливостей сприйняття і мислення, від характеру схильностей, від досвіду та віку індивіда. Майже всі традиційно виділяють вроджені та набуті причини страху, лише по-різному їх називають, як, наприклад, біологічні і соціальні, природні і похідні від них стимули страху [18].

Як вважає Грей, страх викликає подія, якщо вона не відбувається в очікуваному місці або в очікуваний час, або ж, навпаки, в даному місці або на даний момент є несподіваною. Іншими словами, це подія, котра не відповідає нашим очікуванням, або яка зриває наші плани.

К.Е. Ізард виділяє страх предметний (викликаний людиною або об'єктом) та безпредметний (неусвідомлений, не пов'язаний з чимось конкретним). Крім того, він виділяє чотири класи причин страху.

Перший клас детермінант страху в Ізарда – це зовнішні події і процеси.

Як було сказано вище, детермінанти можуть бути вродженими і набутими. Вроджені детермінанти, як визначає К. Грей, можуть бути чотирьох категорій:

·          інтенсивність – до цієї категорії відносяться біль, звук, світло, раптові і неприємні, сприймані як шкідливі і т. п., залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта і ситуації;

·          новизна – до цієї категорії відносяться незнайомі обличчя і предмети;

·          еволюцією вибрані сигнали небезпеки – до цієї категорії відносяться висота і водні глибини, і все, що неминуче веде до загибелі, причому ця неминучість відома суб'єктові підсвідомо;

·          сигнали небезпеки, вироблені в соціальній взаємодії, наприклад, гнів або загроза людини, котра сприймається, як сильніша від суб'єкта [17].

Природні, культурні детермінанти страху можуть бути результатом «научіння». Це зафіксовані в суспільстві табу, забобони, соціальні норми і норми моралі. Боулбі виділяє природні – тобто ті ж стимули страху:

·          самотність;

·          незнайомість;

·          раптове наближення;

·          раптова зміна стимулу;

·          висота;

·          біль [17:316–317].

Це те, на що ми реагуємо страхом, тривогою, занепокоєнням відразу, не задумуючись (з цим страхом боротися найважче, оскільки він не піддається раціоналізації та інтелектуальному аналізу; на нього можливий вплив лише за допомогою вольових зусиль).

Стимули, похідні від природних:

·          темрява (похідний від самотності та незнайомості);

·          тварини (похідний від раптового наближення);

·          незнайомі предмети і люди (похідний від незнайомості та новизни).

Це ті стимули, страх перед якими несвідомий, але ми його інколи прагнемо пояснити та усунути за допомогою компенсації і самореалізації.

Культурні стимули, які при ближчому розгляді виявляються пов'язаними і з природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізацією, проекцією, наприклад:

·          боязнь злодіїв або привидів (раціоналізація страху темноти);

·          страх перед попаданням блискавки (раціоналізація страху грому) [38:11].

Другий клас детермінант страху в Ізарда – це потяги і потреби. Їх роль полягає в збереженні гомеостазу. При прояві болю страх може або підсилювати його, або спонукати суб'єкта до дій, пов'язаних з позбавленням від нього.

Третій клас детермінант страху в Ізарда – емоції. Вони є активаторами страху; окрім того, страх завжди емоційно забарвлений. Переживання страху зазвичай веде до конфлікту між бажанням дослідити і бажанням врятуватися. Цей факт Булл вважає доказом двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій Ізарда інтерпретує конфліктну поведінку як результат вагання між страхом, що спонукає до уникнення, та інтересом, котрий спонукає до дослідницької поведінки.

Четвертий клас детермінант страху в Ізарда – когнітивні процеси суб'єкта. Сюди відноситься уявне відтворення в пам'яті загрозливої ситуації, предмету або людини, тобто антиципація. Людина антиципує все те, з чим вона може зустрітися в зовнішньому середовищі. З одного боку, страх робить неточним пізнавальний процес. З іншого боку, Кемпінськи вважав, що «кожна загрозлива ситуація, як правило, до деякої міри виходить за рамки дійсності, а що може настати в результаті цього, переживається в уяві, і саме ця уява спонукає страх, а не картина актуальної дійсності» [18:132].

1.3 Психоаналітичний погляд на проблему

Традиційна психоаналітична точка зору – страх переживається лише за наявності реальної загрози.

По З. Фрейду, будь-яка ситуація небезпеки включає втрату кохання або об'єкту кохання. Народження є прототипом відчуття небезпеки. Інші найбільш важливі ситуації небезпеки:

1.         втрата матері або іншого джерела кохання;

2.         загроза кастрації;

3.         втрата об'єктів емоційної прихильності;

4.         втрата любові суперего [30].

К.Е. Ізард дотримується думки, що «страх може викликатися стражданням, яке пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими відчуттями: через широку розповсюдженість страждання, зв'язок його зі страхом викликає неврози тривожності» [17:315].

Психологічний напрям вивчення феномену страху включає в себе ряд підходів: чуттєвий, когнітивний, психоаналітичний і синтезуючий.

Представниками чуттєвого підходу є В. Джемс, Е. Клапаред, Д. Ланге, І.Б.Тітченер. Дані дослідники вважають, що оцінка ситуації страху формується на основі відчуттів. Так само – як додатковий підсилювач деякого вихідного відношення суб'єкта – розглядав вісцелярні зрушення при страху С.Л. Рубінштейн: «Якщо вимкнути всі периферичні органічні зміни, які зазвичай мають місце при страху, то залишиться швидше думка про небезпеку, аніж відчуття страху: у цьому Джемс правий».

Представники когнітивного підходу М. Симон, Р.С. Лазарус, Р.У.Ліпер, М.С.Зінгер, стверджують, що уявлення про страх як про наявність загрози і неможливість її уникнути виробляється на основі інтелектуальних (когнітивних) процесів. Згідно Р.С. Лазарусу, оцінка емоційної ситуації відбувається завдяки інтелектуальним здібностям, а також якщо індивід оцінює ситуацію як небезпечну і загрозливу – у нього виникає емоція страху [31:13–14].

Проте слід зауважити, що в теоретичних дослідженнях на основі когнітивного підходу феномену страху присутнє певне обмеження, страх розглядається з позицій усвідомленості.

З. Фрейд вказував на обмеженість процесу усвідомлення емоції страху індивідуумом. Висновком до такого твердження послужили клінічні та експериментальні дослідження, результати яких показали, що емоційні процеси при страху усвідомлюються (у вторинному значенні) не повністю і не завжди. Окрім цього, після 30 років копітких досліджень і клінічних спостережень, він зробив дивний висновок, який і по сей день не приймають ні психологи, ні лікарі – висновок, який полягає в тому, що у страху взагалі немає жодного об'єкту. «Страху властиві невизначеність і безоб’єктність» – говорив він. Проте ні в кого не виникає сумнівів, в тому, що страх дійсно існує, як говорить сам же Фрейд, «страх – це завжди щось відчутне і недвозначне, відчуття страху нас ніколи не обманює» [30].

Представниками психоаналітичного підходу до вивчення феномену страху є М.С. Неймарк, Д. Рапапорт, З. Фрейд, Є.Г. Шехтел, С.Р. Роджерс, П.М. Якобсон. Причини, механізми феномену страху криються, як вважають представники даного підходу, в травмуючому минулому індивідуумів. Механізми, розкриті З. Фрейдом, виявляються в «інтимному» найширшого значення. З. Фрейд, вивчаючи витоки нервових розладів своїх багаточисельних пацієнтів, у тому числі патологічний страх, дійшов наступного висновку: «Ми можемо все, що дізнались… виразити у формулі: наші істеричні хворі страждають спогадами. Їх симптоми є залишками і символами спогадів про відомі (травматичні) переживання». З. Фрейд досить переконливо розкриває механізм страху і основні напрями його подолання, виходячи з концепції розузгодження психічних образів несвідомої і свідомої сфер духовності.

Сучасний теоретик психоаналізу Є.Г. Шехтел пропонує модифікацію фрейдівської концепції страху. Є.Г. Шехтел бачить обмеженість погляду З. Фрейда на страх і підкреслює його конструктивну функцію. Він не погоджується з фрейдівською тенденцією розглядати страх і зовнішню дію як взаємовиключні. Психоаналіз в дослідженні феномену страху, не дивлячись на свою обмеженість в методах дослідження, показав, що феноменологічні дані в проблемі страху не лежать на «поверхні».

На особливу увагу заслуговує позиція Ф. Крюгера, котрий вважає, що страх як емоція бере участь в репрезентації цілісного світовідчуття людини. У цьому сенсі не викликає сумніву правомірність позиції В.К.Вілюнаса, який пише: «Уявлення… про синтезуючу роль емоції дозволяє оснастити образ як би загальним фундаментом, на який можуть проектуватися, вступаючи у взаємодію, пізнавальні утворення різних рівнів і модальностей» [31:15–16].

У більшості досліджень в області психології емоцій переважає розуміння страху як результату зовні рефлексуючої діяльності суб'єкта, якому відводиться важлива роль у функціонуванні механізмів самозбереження. Як віддзеркалюючий суб'єкт, виступають «організм», «індивід», «особа», «людина».

В.А. Андрусенко пропонує декілька підходів до дослідження феномену страху, котрі дещо відрізняються від загальноприйнятих і засновані на наступних позиціях:

·          страх як емоція виступає синтетичною психічною освітою, що репрезентує людині цілісний комплекс внутрішніх і зовнішніх дій;

·          синтетичний характер емоції страху забезпечується наявністю в ній як чуттєвої, так і раціональної форм віддзеркалення;

·          з гносеологічної точки зору, емоція страху формується як складний психічний образ, котрий прагне до максимальної внутрішньої наочності всього відображального процесу.

Специфіка психічного образу-емоції полягає в тому, що він, з одного боку, втілює в собі вироблені в процесі онто- і філогенетичного розвитку індивіда погляди на навколишній світ, а з іншого – обумовлює предметно-чуттєву орієнтацію людини в цьому світі. Навіть якщо якийсь (чуттєвий або раціональний) компонент психічного образу і домінує над іншим, в ньому зберігаються риси пригніченого компонента [31:16].

Психоаналіз розрізняє страх і фобію (боязнь). Боятися можна темноти або павуків, уколів або сріблястих пітонів з острова Суматра, а ось причина страху нематеріальна; страх викликаний не тим чи іншим об'єктом або подією, а невідомою небезпекою, «яку ще належить виявити». Коли ми маємо справу із страхом, то не можна однозначно сказати, чого саме ми боїмося, оскільки виникає він без всякої видимої причини. Проте, це не означає, що причина відсутня зовсім, і жодного порятунку від страху не існує.

На відміну від фобії, страх не виконує жодної позитивної охоронної або попереджувальної функції. Якщо фобія нагадує про об'єкт небезпеки, від якого потрібно або захищатися, або нападати на нього, або рятуватися втечею, тобто активізує наш потенціал і змушує приймати правильне рішення, то страх, навпаки, є повним ступором, «безпорадністю перед лицем небезпеки». Він паралізує нашу волю, вводить у заціпеніння тіло, і не дозволяє вірно оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення, а у ряді випадків навіть ставить під загрозу і саме життя. Цей механізм добре відомий голлівудським режисерам, які змушують героя стояти соляним стовпом саме в той момент, коли на нього на скаженій швидкості мчить вантажівка.

Підручники з психології наводять масу класифікацій різних фобій, а психотерапія непогано навчилася справлятися з деякими з них: як протягом двох днів просто дивитися на комах, потім підійти ближче, потім поторкати пальчиком, а потім звикнете… Проте до рішення питання про страх, який до конкретного об'єкту не зводиться, все це має мало відношення. Адже можна позбавити людину від фобії перед комахами або земноводними, але страх, що лежить в самій основі становлення суб'єкта, залишиться не зворушеним. А просто зміститься з одного об'єкту на інший. На місце, що звільнилося, завжди приходить новий об'єкт, адже краще боятися чогось визначеного, уміло позбавитися від можливої зустрічі з цим об'єктом і таким чином контролювати свої відчуття, ніж піддатися невизначеному і всеосяжному страху. З цієї причини, психоаналіз не бачить особливої цінності в побутових рецептах «як позбавитися від страху», по-перше, тому що універсальних і придатних в будь-якій ситуації порад бути не може, адже всі люди різні, а по-друге, тому що проста адаптація до того або іншого об'єкту фобії ще не позбавляє від страху [38].

Окрім цього, Фрейд вважав, що страх є причиною, а не наслідком деякої душевної травми.

Травма виникає в результаті того, що не існувало захисту від страху, він не був ніяк екранований і несподівано вторгся у внутрішні долі душі. Саме знехтуване уявлення, – говорить Фрейд, – трансформується в страх; він показує себе в тих дірах душевного світу, які суб'єкт не зміг залатати. «Те, що було відкинуте і не прийняте всередину душевного простору, повертається ззовні у формі страху», – повторює французький психоаналітик Жак Лакан у своєму семінарі, присвяченому страху. Іншими словами, всяка травма – це результат вторгнення ніяк несподіваного і нез'ясовного страху.

Страх виявляє себе в ситуаціях порушення звичного життєвого ритуалу або втрати цінного об'єкту [30].

Ще з часів Фрейда, страх прийнято ділити на страх реальний і невротичний.

Реальний страх є для нас чимось сповна раціональним і зрозумілим: це реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки. Як такий цей страх є доцільним і виконує сигнальну функцію: небезпека близько, приготуйся до оборони або втечі.

Надзвичайна поширеність афекту страху і схильність людей реагувати страхом в багатьох життєвих ситуаціях частково пояснюється психоаналізом як присутність в психіці ядра почуття страху, що має відношення до ранніх вражень людини. Це, перш за все, враження від акту народження, при якому відбувається таке масоване об'єднання неприємних вражень, яке стає прообразом дії смертельної небезпеки і з тих пір повторюється у нас як стан страху.

Що стосується невротичного страху, то тут існує декілька форм його.

·          По-перше, це так званий вільний страх, готовий прив'язатися до будь-якого більш-менш відповідного уявлення. Це безпредметний або безоб’єктний страх. Такий страх називають «страхом чекання» або «боязливим очікуванням». Люди, котрі страждають цим страхом, завжди готові до найгіршого; вони живуть в очікуванні нещастя. Фрейд назвав цей стан «неврозом страху».

·          Друга форма страху, на противагу щойно описаній, психічно більш пов'язана і поєднана з певними об'єктами або ситуаціями. Це страх у формі надзвичайно різноманітних і часто дуже дивних «фобій». Деякі з об'єктів і ситуацій, що вселяють страх у невротиків, і для нормальних людей є чимось страшним і мають відношення до небезпеки, і тому ці фобії здаються нам зрозумілими, хоча і перебільшеними по своїй силі. Наприклад, загальнопоширений страх перед плазунами: змії, жаби; а також миші, щури і т.д. Або страхи, пов'язані з небезпекою літати на літаку і їздити на машині. Проте, що нас приголомшує в цих фобіях невротиків – так це не стільки їх зміст, скільки інтенсивність. Страх фобій просто невимовний.

·          Є ще одна група фобій, які взагалі складно зрозуміти раціонально. Такими можна вважати ірраціональні страхи відкритих або закритих просторів, або ж багато фобій тварин [35].

1.4 Спроби класифікації видів і форм страху

Залежно від ситуації, що викликає почуття страху, А. Кемпінськи розділяє його на чотири групи:

1.      біологічний;

2.      суспільний;

3.      моральний;

4.      дезінтеграційний страх.

Сам автор вважає, що ця класифікація не може бути проведена на підставі аналізу безпосереднього явища переживання страху. При цьому необхідно знати його ґенез. «Це генетична, а не симптоматологічна класифікація. Симптоми можуть бути однакові при різному ґенезі» [18:130].

1.4.1 Біологічний страх

Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує одному з двох біологічних законів: збереженню власного життя і збереженню життя виду. При загрозі ззовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).

Загроза зсередини організму викликає стан страху без усвідомлення єства небезпеки. Інколи почуття страху супроводжується больовим відчуттям, тоді можливо розпізнати, з якого боку загроза. Причини внутрішньої загрози можуть бути різними. Вони пов'язані з порушенням енергетичного метаболізму. При наростанні загрози наростає страх.

1.4.2 Соціальний страх

Енергетичний та інформаційний метаболізми у людини протікають завдяки її зв'язкам з власним середовищем, а переривання цього зв'язку загрожує перериванню метаболічних процесів, що приводить до загрозливого стану. У цьому сенсі соціальний страх рівнозначний біологічному страху.

Розрив зв'язків людини із суспільним середовищем небезпечний і призводить до смерті (якщо не прямо, то опосередковано). Ізоляція від природного середовища забезпечує не лише безпечний розвиток молодого організму, але і обумовлює розвиток інформаційного метаболізму. Обмін інформації з оточенням може розвиватися лише на базі безпеки, яку якраз і зберігає материнське середовище [18:143].

1.4.3 Моральний страх

Суспільне середовище виконує роль рефлектора, який реєструє нашу поведінку і завдяки цьому дозволяє вносити корективи. Сигнали, що надходять із соціального середовища, виконують роль зворотного зв'язку, який ослаблює, підкріплює або перетворює актуальну функціональну структуру.

Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення в цьому випадку піддається інтернаціоналізації (прийняття як власних деяких певних форм поведінки і норм, пропонованих оточуючими, при цьому початково – з повагою, але все-таки як чужі реакції).

Інтернаціоналізація суспільного віддзеркалення полягає в заміщенні зворотних сигналів, що виходять із суспільного середовища, сигналами, що виходять з особистих записів пам'яті. Пам'ять діє стабілізуючим чином: раніше зовнішнє, стає пізніше інтегральною складовою особи. Але перехід зовні всередину пов'язаний з деякою деформацією віддзеркалення, ось чому суперего нерідко досягає жахливих розмірів.

1.4.4 Дезінтеграційний страх

Він з'являється при кожній зміні структури інформаційного метаболізму. Рисою обміну сигналів із зовнішнім середовищем є постійна мінливість. У цій мінливості виявляється певна структура інформаційного метаболізму, до деякої міри аналогічна структурі енергетичного метаболізму.

Структура носить динамічний характер: її потрібно постійно винищувати і знову створювати. При дезінтеграції цієї відносно стабільної запрограмованої структури в організм починають проникати чужі сигнали, що не приймалися раніше, і це спричиняє виникнення страху.

А. Кемпінськи в своїй концепції відносить страх до осьових симптомів неврозу – разом з вегетативними порушеннями, егоцентризмом і невротичним зачарованим кругом. Автор відзначає, що страх в переживаннях людини займає досить велике місце, «тому немає нічого дивного, коли переживання виходять за межі так званої норми, а страх виявляється частіше з перебільшеною силою» [18:119].

При різних хворобливих симптомах страх висувається на перший план. При кожному неврозі страх з'являється, утворюючи кристалічний пункт для інших симптомів.

З метою поглибленого дослідження поняття «страху», необхідно розглянути взаємозв'язки цієї емоції з деякими іншими, а також її цілісне місце в системі душевних станів людини.

1.5 Емоції

Емоціями (афектами, душевними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, тугу, радість, кохання, надію, смуток, відразу, гордість і т. п. Емоції виявляються в певних психічних переживаннях, кожному відомих по своєму досвіду, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний чуттєвий тон, пов'язані з відчуттям задоволення або незадоволення. Задоволення і незадоволення виявляються в певній міміці обличчя і змінах пульсу. При емоціях тілесні явища виражені набагато рідше. Так, радість і веселість виявляються в руховому збудженні: сміх, гучна мова, жвава жестикуляція (діти стрибають від радості), спів, блиск очей, рум'янець на обличчі (розширення дрібних судин), прискорення розумових процесів, наплив думок, відчуття бадьорості. При печалі, тузі, навпаки, є психомоторна затримка. Рухи сповільнені, людина «пригнічена». Постава виражає слабкість м’язів. Блідість шкіри, змарнілі риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак в роті.

На підставі тілесних переживань Кант ділив емоції на:

·          Стенічні (радість, натхнення, гнів) – збуджуючі, такі, що підвищують м'язовий тонус, силу;

·          Астенічні (страх, туга, печаль) – ті, що ослабляють.

Поділ емоцій на стенічні та астенічні має схематичний характер. Деякі афекти важко віднести в одну або іншу рубрику, і навіть один і той же афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси.

Психічна сторона емоцій виявляється не лише в переживанні самої емоції. Гнів, кохання і т.д. впливають на інтелектуальні процеси: уявлення, думки, напрям уваги, а також на волю, дії і вчинки, на всю поведінку. Вплив емоцій на інтелект і волю коливається в дуже широких межах залежно від сили душевного хвилювання.

При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охоплена одним уявленням, з яким пов'язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових уявлень, не пов'язаних з емоцією, гальмується. Подальший перебіг процесів неоднаковий. При радості після первинного «завмирання» настає наплив безлічі уявлень, що знаходяться у зв'язку з обставиною, яка викликала афект. При страху, горі, гніві, виниклі спочатку уявлення залишаються в свідомості на довгий термін. Афект може проявлятися в бурхливих діях і в настільки сильних змінах кровообігу і дихання, що це інколи приводило до непритомності; спостерігалися навіть випадки миттєвої смерті. Людина з досить розвиненими процесами гальмування, не дивлячись на порушення перебігу уявлень при емоціях, здатна правильно оцінити навколишнє оточення, і керувати своїми діями. Такі афектні реакції, властиві здоровій людині, носять назву фізіологічних афектів. Вибухові ж афектні реакції, пов'язані з втратою самовладання, називають примітивними реакціями.

1.5.1 Теорія Джемса – Ланге

Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях вже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Зазвичай представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, внаслідок цього з'являється здригання «від переляку», серцебиття.

Ланге і Джемс висунули теорію, що емоції є сприйняттям відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, що служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, в кровообігу, в тонусі м'язів. Внаслідок цього у всьому тілі при емоції переживаються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.

Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, жалюгідні, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, завдаємо ударів. А згідно теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не слідували негайно за сприйняттям, то, на їх думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і в думках віднімемо з неї одне за іншим всі тілесні відчуття, з нею пов'язані, то від неї у результаті нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страх усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабкість в тілі і т.д., то не буде і страху. Іншими словами, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є не що інше, як порожній звук.

Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин в патологічних випадках. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини. Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.

Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно, перш за все, виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми отримуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється абсолютно безладно, зупиняється, і настає непритомність; обличчя покривається мертвотною блідістю; дихання стає важким; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Всі м'язи заклякають і починають конвульсивно рухатися.

В більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Мале дитя не боїться висоти і, сміливо перехилившись вниз, випадає з вікна, якщо воно не випробовувало падіння і т. п. до цього. Лише випробувавши біль за різних умов, воно починає боятися того, що може заподіяти біль.

Те, що називають «відчуттям самозбереження» лише частково є природженим, головним же чином воно розвивається протягом життя на підставі пережитого болю.

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же бере участь у рефлексі іммобілізації («рефлекс уявної смерті»). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншій сприяє тому, що м'язи заклякають.

Різні градації страху у людини виражаються по-різному: жахом, панікою, боязню, тривожністю, боязливим чеканням, пов'язаними із страхом відчуттями покірливості і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання втекти, безладне дифузне м'язове збудження. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може змінитися руховим збудженням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти такий тягар, стати раптом здатною на таку напругу, яка в звичайному стані немислима.

Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може повністю поставити мислення собі на службу. Думка прикована до однієї мети: знайти вихід із загрозливого стану. І страх можна переживати в настільки слабкій мірі, що людина виконує свою звичайну роботу, здійснюється звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задвірках свідомості.

Страх – пасивнооборонна реакція. Він вказує на небезпеку чогось від когось сильнішого, на небезпеку, якої потрібно уникнути. Якщо загроза виходить від слабкішого, то це викличе активнооборонну реакцію – гнів. Все залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що у людей слабких, яким важче долати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І у дитини, і у дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить нас обережними і має захисне значення. Коли знання світу було нікчемне, а область невідомого величезна, страх тримав людину в своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами [39:19–21]

1.6 Страх і відношення до нього в нормі і патології

1.6.1 Страх як нормальна реакція організму

Страх відчувають всі. Як будь-яка інша емоція, він має позитивні і негативні сторони, відіграє важливу сигнальну роль в житті індивіда, біологічному і соціальному. Зокрема, Ізард вважає позитивними сторонами страху те, що він є застережливим сигналом, і те, що він спонукає активність людини, змінюючи напрям думок і поведінку, а також те, що він підсилює соціальні зв'язки, змушуючи людей просити один одного про допомогу і діяти в небезпечних ситуаціях спільно.

Негативними сторонами страху Ізард вважає те, що пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися в свідомість у снах, тобто страх володіє високою здатністю дезінтегрувати і порушувати діяльність людини. Крім того, Ізард називає страх найнебезпечнішою емоцією, яка при дуже високій інтенсивності знищує організм.

А. Кемпінськи оцінює почуття страху як своєрідну підготовку до грізної події, що настає. Коли ж момент настає, страх втрачає сенс. Страх, як правило, зникає, коли людина опиняється перед лицем небезпеки. Тоді настає активна дія – спроби втечі або боротьби і для страху не залишається місця у свідомості.         Почуття страху збільшується у міру наближення небезпечної ситуації. Причому час і простір в цьому періоді надзвичайно подовжуються, як наслідок високої емоційної напруги.

1.6.2 Адекватність страху

Ряд зазвичай вживаних стимул-реакцій страху насправді викликає сміх, інтерес і дослідницьку поведінка. Один із способів досягнення комічного ефекту – уявлення неймовірної структури, яка виявляється безпечною і не порушує встановленого способу сприйняття світу. Інтерес викликає все незвичне; все незнайоме провокує дослідницьку поведінку. Якщо при цьому стимул-реакції говорять про небезпеку або особа сприймає ситуацію як загрозливу, виникає страх.

Почуття страху є суб'єктивним сигналом загрози. Реакція страху тим сильніша, чим менше уміщається сигнал, що приходить, в існуючій структурі взаємодії з довкіллям.

Деякі психіатри говорять про готовність до страху, яка в різній мірі виявляється у кожної людини.

Ситуація страху, як пов'язана з сильною емоційною напругою (позитивного або негативного характеру), включає три елементи: очікування, розрядка, спокій.

Напруга страху зростає, коли немає можливості його розрядки у дії. Уві сні сильніше переживається якась ситуація, ніж наяву, оскільки наяву людина може діяти, а уві сні він безсилий. Людина, зв'язана по руках і ногах, сильніше переживає загрозу, ніж та, що вільно діє. У випадках повного безсилля по відношенню до агресора усвідомлення можливості вчинити самогубство додає відвагу. Якщо загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді це відчуття з'являється в третій фазі, коли вже пройде небезпека [39:21–34].

В результаті узагальнення досліджень К.Е. Ізарда і А. Кемпінськи було визначено цілий ряд ситуацій, які викликають у багатьох людей страх. Слід при цьому відзначити, що страх цей буває різного роду, а також різної емоційної насиченості і забарвленості.

Фізіологічний страх – це несвідомий внутрішній страх, що не має, здавалося б, зв'язку з внутрішніми причинами. Він може бути викликаний фізичними діями, внутрішніми нездужаннями, рухом, соматичними захворюваннями. Ось ситуації, в яких він охоплює людину:

·          прогулянка у відокремленому місці – там, де все не є знайомим, темно або, як відомо оточуючим, небезпечно;

·          швидка їзда на коні або на мотоциклі, автомобілі, що викликає відчуття ризику і стрімкого руху;

·          фізичний біль в ситуації бійки, биття, насильства;

·          фізичний біль в ситуації самоушкодження, або взагалі від відчуття раптового внутрішнього чи випадкового зовнішнього болю;

·          сердечні болі і спазми;

·          хвороба або можливість хвороби, а також вірогідність її загострення.

Для цього страху характерне те, що той, хто відчуває його, не може його ні пояснити, ні описати. Відчуття внутрішні, розмиті, а тому страх важко здолати.

Соціальний страх пов'язаний із моральними установками людини, з характером взаємин у соціумі, з соціальним статусом і відчуттям відповідальності. Це страх усвідомлений, його можна проаналізувати і передати словесно. Для його подолання треба розширити конфліктну ситуацію, з якою він пов'язаний. Такий страх виявляється у наступних ситуаціях:

·          зустріч на вулиці з незнайомою людиною або з групою чужих, сторонніх людей;

·          конфлікт на службі з начальником, підлеглим, членами колективу (будь-якого соціального об'єднання – на роботі, навчанні або за місцем проживання і т. п.;

·          домашній конфлікт, в сім'ї або ж з іншими родичами;

·          невідповідність сподіванням або довірі друга;

·          невідповідність очікуванням і надіям, що покладаються на суб'єкта батьками, братом або сестрою (старшими або молодшими), власною іншими родичами, – невиправдана довіра і відчуття провини перед ними;

·          необхідність прийняти рішення і вірогідність при цьому зробити невірний крок або вибір;

·          необхідність узяти на себе відповідальність за іншого або взагалі за всіх – наприклад, за виконання роботи, за результати зробленого;

·          нерозуміння намірів і прагнень суб'єкта з боку друзів, чоловіка (подружжя), батьків, членів колективу, а також з боку старших по рангу або за віком;

·          тиск на особу суб'єкта з боку когось сильнішого, але менш розумнішого (кому не хочеться і навіть не слід підкорятися);

·          небажана зустріч з відомою людиною з відомої причини (і, можливо, за певних обставин);

·          невідповідність суб'єкта його соціальному статусу і місцю (бажаному або ж передбачуваному).

Ці ситуації можуть бути як реальними, так і уявними. Значущість їх може бути навіть перебільшена суб'єктом, а переживання страху – як несвідомим, так і відомим самому суб'єктові – що передається багатьма словами, психологічними проблемами і міжособовими стосунками. Цей страх зазвичай маскується і ховається за різного роду психологічними захистами.

Містичний страх – це страх забобонний, він викликаний невпевненістю, прагненням зазирнути в своє майбутнє і неможливістю, як здається, це зробити. Цей страх буває пов'язаний з відчуттям благоговіння або з якоюсь внутрішньою, нез'ясовною забороною і невідомим відчуттям незрозумілої небезпеки. Подібний страх з'являється в наступних ситуаціях:

·          при знаходженні в темній кімнаті, особливо якщо невідомо, що це за кімната, чи присутній в ній ще хтось, або ж відомо, що це місце має погану славу, а також в тому випадку, якщо суб'єкт відчуває, що його є за що покарати (залишивши в темряві і на самоті);

·          при самотній прогулянці в лісі, таємничому і тихому, де мимоволі здригаєшся від будь-якого шереху;

·          при несподіваній зустрічі з кимось знайомим, яка раптом чомусь лякає і тлумачиться суб'єктом або оточуючими як несприятливий знак;

·          при несподіваній зустрічі (наприклад, з незнайомим обличчям) у сутінках, в безлюдному або таємничому місці, а також у несподіваному місці чи в несподіваний час;

·          при несподіваному вгадуванні думок або відчуття суб'єкта – його знайомим чи взагалі малознайомим (що особливо неприємно і лякає);

·          при передчутті (мотивованому або навіть ніяк не мотивованому), що щось важливе в житті суб'єкта може не статися;

·          при фіксації суб'єкта на власних відчуттях, коли він знаходиться на кладовищі – вночі або вдень;

·          при пробудженні від кошмарного сновидіння, яке, можливо, тлумачиться суб'єктом, як пророче.

Це той страх, який у будь-який момент може перетворитися і оформитися в жах невідомої сили і який виникає з неймовірної причини. Він буває ще сильнішим через те, що людина відчуває своє безсилля перед ним, не розуміє його причин і, як правило, не відає способів, як з ним боротися.

2. Концепт як об’єкт лінгвістичних досліджень

2.1 Поняття концепту у сучасній лінгвістиці

Природа і аспекти диференціації феноменів образ і поняття / концепт до теперішнього часу не мають однозначних трактувань ні в лінгвістиці, ні у філософії, ні в логіці. Загальне поняття розглядається як акт нашої свідомості; слово добуває переживання, котре випускає імпульси емоційного спектру. Визначення емоції також характеризується різноманіттям ознак і точок зору, що адекватним чином відбивається на вирішенні проблеми статусу і сутності понять образ, концепт, емоція, що є фундаментальними при дослідженні і описі художнього тексту / дискурсу як ексклюзивної комунікативної одиниці [36].

Ю.С. Степанов вважає, що концепт і поняття є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у філософії і логіці, а термін «концепт», будучи терміном математичної логіки, закріпився останнім часом в науках про культуру, мову, лінгвокультурологію, культурологію [28:43].

Концепт у філософії і лінгвістиці – вміст поняття, смислове значення імені (знаку). Відрізняється від самого знаку і від його наочного значення (денотата, об'єму поняття). Ототожнюється з поняттям і сигніфікатом [37].

У найзагальнішому вигляді концепт, на думку Ю.С. Степанова, можна представити з одного боку, «як згусток культури в свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини і, з іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [28:43].

2.2 Концепт і поняття

Питання про співвідношення термінів «концепт» і «поняття» залишається як і раніше багато в чому дискусійним в сучасній теорії мови.

Про багатоплановість поняття концепт свідчить дефініція в Логічному словнику: «Концепт (від лат. conceptus – поняття) – цілісна сукупність властивостей об'єкту. Відповідно до традиції, що склалася, в природній мові під концептом розуміється той абстрактний вміст, розуміння якого є необхідною умовою адекватного вживання даного імені. Різні імена можуть позначати один і той же об'єкт і при цьому виражати різний абстрактний вміст, але не навпаки» [34].

Тут концепт представлений як культурно-інформаційна одиниця, створена в процесі зведення результатів дослідного пізнання дійсності до об'ємів, які здатна утримати людська пам'ять, і співвіднесена з культурно-ціннісними домінантами, вираженими в релігії, ідеології, мистецтві, науці.

Концепти вступають у системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами, утворюючи концептосферу.

Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною і світом» [3:3]. Цей підхід перекликається з етнографічним визначенням феномену культури, сформульованим Е.Б. Тайлором: «культура… складається в цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства» [34]. В рамках такого підходу акцент робиться на контекстуальному зв'язку індивіда, що формується в свідомості, або колективу концепту з уже засвоєними всеосяжними суспільними цінностями даного соціуму. Такі абстрактні поняття, як істина, доля, совість, свобода, гріх, праця, час, простір, душа, дружба, нудьга є ключовими концептами культури, обумовленими нею базовими одиницями картини світу [11; 20; 34]

Для того, щоб зрозуміти концепт, не обов'язково знати значення слова, що зареєстроване в словниках і служить позначенням концепту, досить уміти поводитися з вмістом складових значення [4; 16].

Широкого значення концепт набув у працях О. Селіванової, яка прирівнює його до логічного судження, представленого в мовній формі. Вчена зазначає, що «концепт відображає предмет реального чи ідеального світу і зберігається в пам’яті носіїв мови як вербальний субстрат; у ракурсі узагальнено-відображальної функції свідомості концепт є чуттєво-пізнавальною абстракцією предметів та явищ; у психологічному аспекті концепт виступає як розумовий і психологічний образ об’єкта; на основі інтегративного принципу концепт – це різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття» [25:111].

Використання того факту, що знакова одиниця, узята поза контекстом, може бути асоціативно зв'язана з безліччю різних концептів, є важливим елементом комунікативної компетенції, що дозволяє створювати «витончені мовні фігури», засновані на двозначності: загадки, евфемізми, іносказання, підтексти, натяки і тому подібне (ці явища приблизно відповідають тому, що В.В. Дементьєв позначає терміном «непряма комунікація»).

З точки зору когнітивної лінгвістики, концепт репрезентується в мові готовими лексемами, поєднаннями фразеологізмів, вільними сполученнями слів, структурними і позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), текстами і сукупностями текстів (при необхідності наукового пояснення або обговорення складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [16].

Згідно електронного словника ABBYY ® Lingvo ® 12 ©, «поняття – це одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності; розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; думка про що-небудь, погляд на щось; сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось» [40]. Тут варто зазначити, що термін «концепт» не рівнозначний терміну «поняття». Як зазначає Ю.С. Степанов, концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово: «концепти не лише не осмислюються, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій, антипатій, а інколи і зіткнень» [28]. В цьому випадку сприйняття та осмислення об’єкту здійснюється через призму власного досвіду та індивідуального ставлення до нього.

2.3 Актуалізація концепту у мові

Концепт не є замкнутою одиницею; точніше, «згусток сенсів» [28], з яким прийнято ототожнювати концепт, є лише однією з його сторін. Концепти актуалізуються в мовній практиці, втілюються в текстах, з опорою на які дослідники будують свої описи. Безперечно, актуалізація концепту залежить від його семантики і структури, бо є їх розгортанням. Проте, між концептом і його актуалізацією немає тотожності. Перш за все, з методологічної точки зору саме розмежування між концептом і його актуалізацією дозволяє використовувати кількісні методи дослідження, які в рамках «енциклопедичного» підходу до опису концепту виявляються непридатними. А оскільки тексти, в яких актуалізується концепт, відображають соціокультурні і політичні умови епохи, подібний підхід дає можливість розглянути позамовні процеси як чинники розвитку концептосфери, виявити деякі важливі аспекти взаємодії між концептуальною картиною світу і широким культурним контекстом. Нарешті, саме кількісні дослідження актуалізації концепту здатні проявити ті дії культурного контексту на мовну картину світу, які не знаходять прямого віддзеркалення в структурі концепту, не закріплюються в ній, а отже, дозволяють зробити опис того або іншого концепту глибшим, багатовимірним, виявити нові аспекти його функціонування і розвитку, які не можна виявити при «енциклопедичному» підході.

Будь-яка актуалізація концепту є вживанням пучка ознак, що формують прототип, до конкретної ситуації або конкретного феномену, тобто є актом категоризації. За великим рахунком, прототип птах зрівнює між собою горобця, курку і страуса: хоча вони різною мірою відповідають ознакам «ідеального птаха», вони все одно категоризуються як птахи. Якщо звернутися до аналізу конкретних прикладів категоризації, то фокус уваги зміститься з концепту як самостійного, самоцінного об'єкту опису, що розглядається поза його функціонуванням, на саме функціонування, яке немислиме без модифікацій і трансформацій ідеальної структури концепту, що виникають в результаті його «зіткнення» з дійсністю.

Інколи під впливом соціокультурних і політичних умов деформується актуалізація концепту, але не сам концепт. Це може виявлятися в тому, що частота використання концепту для категоризації певних сфер дійсності під впливом ідеології міняється, а увага перерозподіляється на інші сфери. Згодом ця деформація може закріпитися, і лише в цьому випадку ми маємо право говорити про трансформацію концепту або концептосфери. Проте так відбувається не завжди; мабуть, дія позамовних чинників має бути постійною і досить сильною, аби подібна зміна сталася [8].

Актуалізація концепту – це 1) одиничне вживання мовної одиниці, складовий план вираження концепту, і 2) сукупність вживань всіх мовних одиниць, з яких формується план вираження концепту. Актуалізація, що розуміється в другому значенні, може розглядатися у всій її повноті або лише частково: у першому випадку вона включає всю мовну реалізацію концепту, в другому – лише його частину, яка бере на себе роль значимого показника, «симптому».

Актуалізація концепту володіє структурою, яка має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Внутрішня структура актуалізації концепту – це його здібність до категоризації різних сфер або аспектів дійсності. Якщо представити концепт як багатогранне єство, то внутрішня структура його актуалізації – це перелік граней, якими концепт повертається в процесі категоризації явищ дійсності. Іншими словами, це розчленовування дійсності, яке закріплене в концепті, є невід'ємною частиною його структури. Оскільки йдеться про здатність, внутрішня структура – потенційна: вона в тій або іншій мірі очевидна для носіїв мови і, що саме головне, визначає можливості актуалізації концепту. З тієї ж причини компоненти, які можуть бути виділені у внутрішній структурі реалізації концепту, рівноцінні і рівнозначні, тобто не виділяються на тлі останніх.

Зовнішня структура реалізації концепту – це його реальне втілення в текстах, яке, на відміну від потенційної внутрішньої структури, допускає вимір. В результаті такого виміру може бути зафіксована частотність актуалізації кожної з «граней» (у плані синхронії), а також зміни частотності для кожної з них (у плані діахронії). Критерій рівноцінності в цьому випадку не діє: під впливом внутрішньо – та позамовних чинників одна з актуалізацій в тій або іншій мірі переважатиме, причому між ними можуть виявлятися стосунки конкуренції, взаємного витіснення і т. п.

З опорою на дані визначення проводиться розмежування між функціонуванням і розвитком концептів. Функціонування рівнозначне трансформації зовнішньої структури реалізації концепту, при якій внутрішня структура залишається незмінною. В цьому випадку актуалізація концепту несе відбиток позамовних чинників, проте на ядро концепту, його структуру витікаюча від них дія впливу не має. Іншими словами, концепт залишається стабільним, а при зміні умов відновлює «природну» для нього актуалізацію, точно так, як і м'яч набуває кулястої форми після удару.

Розвиток, навпаки, завжди зачіпає не лише зовнішню, але і внутрішню структуру актуалізації концепту: остання або збагачується, або обідняється, але в будь-якому разі перебудовується, не залишається колишньою [33].

2.4 Емоційний концепт страх в англомовній картині світу

Вивчення такого фрагменту англомовної картини світу, яким є емоційний концепт страх, бачиться нами, перш за все, у розкритті його природи як інформаційного згустку, сформованого в результаті пізнання індивідом внутрішнього та зовнішнього проявів емоції страх. Під час реалізації окресленої мети ми беремо до уваги гетерогенну природу знання про вказану емоцію, що вважаємо за підставу для проведення аналізу семантичної структури досліджуваного емоційного концепту у різновимірних площинах.

2.4.1 Семантична структура емоційного концепту страх у сучасній англійській мові

Дослідження емотивної лексики, так само, як різновекторний аналіз емотивного мовлення свідчить про те, що в емоційному концепті відбиваються та осмислюються різноманітні фрагменти емоційної сфери людського буття. Репрезентації у мові конкретного етносу зазнають сконцентровані у відповідних емоційних концептах знання про емоції, що є соціалізованими у конкретній культурі.

Зважаючи на багатоаспектність феномену емоцій і, відповідно, інформативну насиченість знання про нього, що акумулюється та структурується концептом, вербалізований емоційний концепт можна визначити як складний динамічний структурно-смисловий конструкт людської свідомості, специфіка якого обумовлюється єдністю етнокультурного, соціокультурного та індивідуального досвіду мовця про певну емоцію.

Борисов О.О. виділяє два критерії аналізу фіксованого в інформативній структурі емоційного концепту страх знання: якісний та референційний.

Аналіз семантики емоційного концепту страх за якісним параметром ґрунтується на тому, що, будучи маркерами емоційної сфери людини, емоційні концепти відбивають інформацію про емоційно-особистісні якості та психофізичні стани індивіда, фізіологічні реакції організму, здійснюють активну інтерпретацію навколишньої реальності в ментальному світі людини [8; 10].

Аналіз інформаційної структури емоційного концепту страх за референційним принципом дає підстави для переривання окремих частин. Емоційний концепт являє собою поняття, що представляє ситуацію, у якій суб’єкт переживає певний емоційний стан [29:190]. Референтна ситуація визначається як локалізований у людській (особистісній чи суспільній) сфері фрагмент оточуючої реальності, в якому втілюється певне просторово-часове спільне положення об’єктів, що здатні одночасно сприйматися індивідом. Категоризовані ситуації характеризуються стереотипністю та стандартністю, відбиваючи соціально значущу інтерпретацію інформації. Найпростішими елементами ситуації є події, до яких відносять природні фактори, а також акти поведінки людини (дії, поступки, стани, зміни тощо) [2:103]. Вони фіксуються свідомістю людини як результат пізнання світу з метою вираження цих елементів засобами мови.

3. Семантичні та інтонаційні особливості вираження концепту страх у сучасному англійському емфатичному мовленні на матеріалах відеофільмів

3.1 Особливості репрезентації концепту страх інтонаційними засобами сучасної англійської мови

Проблема вербалізації та визначення структури і змісту поняття «страх» є об’єктом зацікавлення як лінгвістів, так і філософів та психологів. В другій половині ХХ і на початку ХХІ ст., коли центральним об’єктом досліджень теоретиків мови стає жива мова, що функціонує в процесі комунікації, коли розвиток отримує положення, вперше висловлене В. фон Гумбольдтом, про те, що в основі всіх лінгвістичних досліджень повинна бути людина, але не просто як особистість, а як «мовленнєва особистість», такі концепти як «страх», «добро», «правда», «брехня» та інші набувають статусу найважливіших об’єктів вивчення теорії мови та лінгвокультурології. Концепт «страх» відображає складну систему духовно-морального та психологічного вимірів мовної картини світу та внутрішнього, духовного життя особистості [34].

Слід зазначити, що в сучасних дослідженнях усного мовлення спостерігається особливий інтерес до вивчення спонтанного емфатичного мовлення. Це зумовлено зростанням ролі комунікативних систем у соціально-економічному житті суспільства. Інтонація, якій притаманна ціла низка комунікативних, синтаксичних, композиційних та інших властивостей, є найбільш інформативною ознакою спонтанного діалогічного мовлення. Спонтанне емфатичне ж мовлення вирізняється певною специфікою інтонаційного оформлення, що знаходить своє вираження в особливій ритмічній побудові, варіативності мелодики, зміні ступеня гучності звучання, темпу вимови, а також слабооформленості повідомлень, відступу від суворих вимовних, граматичних та лексичних норм. Різні комунікативні форми мовлення – питання, констатація факту, заперечення, синтаксичний повтор, вигук, перелік тощо – дістають своє певне відображення в інтонації [15; 26].

Під впливом емоційно-психологічного стану людини у спонтанному мовленні інтонаційне оформлення висловлювання або окремої репліки може надавати словам нового забарвлення.

У художніх фільмах знаходять відображення певні фрагменти концептуальної картини світу, або концептосфери етносу як системи знань, уявлень про світ, вірувань, духовних і матеріальних цінностей суспільства, культури та способу життя людини. Художній фільм є виразником менталітету народу, його характеру. Він відбиває світогляд, моральні, соціальні, естетичні й інші ідеали. Кіно не диктує свої інтереси, а відображає погляди глядача та виступає індикатором уподобань масової свідомості.

При перегляді кінофільмів «Phone Booth» та «Cellular» можна дійти висновку, що у обох головних героїв має місце реальний гострий страх – в обох випадках життя їх наражається на небезпеку. Прояви страху прослідковуються не лише через зовнішні фізичні прояви, а й через темп, інтонацію, частоту пауз, гучність мовлення акторів. Характерною рисою є переважання висхідних, висхідно-нисхідних та нисхідно-висхідних тактів, що притаманно саме для емфатичного мовлення; а також наявності незаповнених пауз, так би мовити, «переривчастого мовлення». До того ж, хоча службові частини мови зазвичай залишаються ненаголошеними у зв’язному мовленні, в даному випадку навіть вони набувають інтонаційного забарвлення під впливом емоційно-психологічного стану людини.

Для підтвердження даних припущень розглянемо для початку приклади з фільму «Phone Booth»: Who is this?

У даному випадку знаходимо перше виключення з правил вживання нисхідного тону в спеціальних запитаннях, оскільки тут використано низький висхідний тон, який виражає невпевненість мовця, певною мірою здивування та звертання до адресата із проханням прояснити ситуацію. Частково тут має місце збентеження, переляк мовця, що є передумовою виникнення страху [1; 15; 27].

Watching me? || Where… | where are you? ||

Тут ми бачимо у першій інтонаційній групі вираження значного здивування мовця, що підкреслюється низхідно-висхідним тоном, котрий властивий для емоційно забарвленого мовлення. В той же час, хоча дві інших інтонаційних групи розділені паузою, вони становлять єдність, а пауза лише допомагає підкреслити почуття героя – збентеження, розуміння своєї необізнаності в ситуації і одночасно переляк (в обох групах – висхідний тон) [1; 22; 26; 27].

What am I doing now? ||

У цій інтонаційній групі знову ж таки повторюється виключення з правил вживання нисхідного тону в спеціальних запитаннях, і ми зустрічаємося з використанням висхідного ядерного тону, який в даному випадку підкреслює зацікавлення адресанта у ситуації, одночасно його збентеження і розгубленість від того, що він нічого не розуміє [22].

You call me Stu? | I don’t know any Stu. ||

Дана інтонаційна єдність складається із двох інтонаційних груп, розділених незаповненою короткою паузою, що є однією із характеристик зв’язного емфатичного мовлення. І в першій, і в другій має місце висхідний ядерний тон, однак в другому реченні він падає на слово-визначник «any», що не є особливістю службових частин мови, котрі зазвичай залишаються ненаголошеними в реченні [1; 15; 22; 26; 27].

Look, Pam! | Just hang up the goddam phone! ||

При розгляді даних речень, помічаємо, що для людини в ситуації страху стає характерним вживання ненормативної лексики, оскільки це допомагає виразити всю глибину її емоційно-психологічного стану на даний момент. Тут маємо справу з висхідним тоном, який підкреслює балагальність звертання мовця до адресата. Емоційного забарвлення висловлюванню також надає висхідно-нисхідний ядерний тон, який підкреслює категоричність адресанта, а також відчуття сильної шокованості (оскільки через кілька секунд його коханка має дізнатися всю правду про нього) та, як вже було зазначено вище, ненормативна лексика [15; 27].

Tell me what you want. ||

Цього разу актор демонструє пригніченість ситуації та благає невідомого сказати, що б той хотів отримати, аби лише відпустив його. Тому тут висхідний тон використовується для вираження звертання, прохання, благання та демонстрації переляку мовця [1; 12; 27].

Are you an actor? ||

Хоча зазвичай загальні запитання оформлюються висхідним ядерним тоном, у даному випадку, якщо брати до уваги конкретну ситуацію, в якій знаходиться мовець, можна відмітити, що цей тон несе в собі здивування, певною мірою навіть недовіру адресатові [12; 26].

I… | I can help you. || I can get you of this… ||

У першій інтонаційній групі ми бачимо, що вона розділена короткою незаповненою паузою; окрім цього застосовано повторення особового займенника «я», з метою експресивності мовлення, підкреслення того факту, що саме адресант, а не хтось інший, може допомогти адресатові. Також висхідно-нисхідний тон, вжитий у даній інтонаційній єдності, показує велику міру категоричності мовця (оскільки він намагається переконати свого співрозмовника в чомусь, адресант підсвідомо хоче вплинути на нього за допомогою інтонації, надаючи власному мовленню звучання визначеності, впевненості у сказаному). У другій інтонаційній групі висхідний тон вказує на грань, на якій балансує психіка мовця – загрозлива ситуація давить на нього, і хоча кілька секунд тому він намагався звучати переконливо, зараз його мовлення знову набуває відтінку благання, прохання; актор намагається апелювати до адресата з метою отримання свободи; окрім цього таким чином він показує співрозмовникові значимість останнього [1; 12].

Of course | I’m a publicist. || But I have contacts | and can get you of this. ||

Розглядаючи дані інтонаційні групи, можна помітити, що у першій з них вживається висхідно-нисхідний тон, котрий, як вже було зазначено вище, передає категоричність, визначеність висловлювання; окрім цього він несе в собі прагнення мовця переконати адресата у сказаному. У другій інтоногрупі головний герой, Стью, також вдається до висхідно-нисхідного тону, щоб показати завершеність висловлювання та показати серйозність своїх намірів і ступінь важливості даної ситуації для нього. Він вкотре намагається показати, що не обманить, а виконає свою обіцянку [12; 26].

I don’t know what you’re talking about. ||

У поданій інтоногрупі одразу ж помітно, що наголошеним є допоміжне дієслово, яке, окрім цього, становить скорочення разом із заперечною часткою «not», що є характерною особливістю зв’язного експресивного мовлення. Також тут інтонаційно виділяється слово «know», яке разом з висхідним інтонаційним ядерним тоном підкреслює здивування мовця, його незнання певних фактів, які відомі його співрозмовникові [12; 15].

No! | Look, | don’t! ||

Дана інтонаційна єдність є яскравим прикладом емфатичного мовлення, оскільки, складаючись лише з трьох слів, несе в собі три ядерних тони; кожне з них відокремлене від іншого короткою незаповненою паузою, що разом з висхідним тоном, котрий тричі повторюється, підкреслює ступінь шокованості мовця ситуацією (саме в цей момент незнайомець розповідав коханці Стью не дуже приємні факти про нього). В поєднанні з невербальними засобами вираження, інтонація створює відчуття гнітючої, безвихідної і водночас загрозливої ситуації [15; 26]

Pam, | hang up! || Jesus Christ! ||

Тут в обох інтонаційних групах використано нисхідно-висхідний тон, який виражає в даній ситуації занепокоєння, хвилювання, тривогу мовця. Окрім того, має місце наголошення звертання, що зазвичай не є характерним для англійської мови, а також зустрічаємось із короткою паузою, в якій темп та інтенсивність сигналу не доходять до нуля, а лише трохи притишуються на падінні, однак одразу ж йдуть вгору на піднятті. У другій групі цей самий тон відображає шок, тривогу, сильне занепокоєння адресанта [1; 12; 26].

Look, | he's lying! || Pam, | don’t listen to him! ||

При детальному розгляді цієї інтонаційної єдності можна відмітити, що перша та друга інтоногрупи уподібнюються через використання актором однакових ядерних тонів, застосованих навіть у звертаннях, які відділені від основної репліки короткою незаповненою паузою, під час якої не припиняється артикуляція, а, отже, як і у вищезазначеній інтонаційній єдності, інтенсивність та темп не доходять до нуля [12; 15].

I’m not cheating on Kelly, | I never have! ||

Звертаючись до цієї інтонаційної єдності, слід відмітити, що в інтонаційній групі до паузи має місце висхідно-нисхідний ядерний тон, котрий в даному випадку акцентує увагу на тому, що мовець починає впадати в істерику, намагаючись довести свою правоту. Окрім цього, він виражає сильний стан шокованості в даній ситуації. Друга ж інтоногрупа, де вжито висхідний тон, лише підкреслює напруженість стану психіки адресанта, його втрату впевненості у власній правоті, спричинену «невідомим» зовнішнім чинником [1; 12].

But it’s just a fantasy, | because you’ll never have it! || You hear what I say? ||

У даному випадку перша інтонаційна єдність розділена на дві інтонаційних групи короткою незаповненою паузою; в обох із груп застосовано висхідний ядерний тон, якому актор у самому фільмі надав звучання істерики, переляку, сильного хвилювання, занепокоєння тим, що відбувається. У третій інтоногрупі цей же тон вжито з незвичним для нього відтінком значення, хоча це й загальне запитання – тут мовець надає своїм словам категоричності, намагається тиснути на адресата – тобто, змінює тактику – із жертви хоче стати нападаючим, але саме висхідний тон доводить, що йому не вистачає сили волі опанувати себе, взяти ситуацію під контроль [1; 12].

Please, | don’t call my wife! ||

Тут ми можемо бачити, що на звертання поставлено не просто наголос, а навіть висхідний ядерний тон, котрий у даному випадку наголошує на благальності ситуації, до якої потрапив головний герой; на його намаганні «вимолити» помилування. Друга інтоногрупа продовжує загальний настрій речення, підкреслюючи силу прохання мовця тим же висхідним тоном [1; 12; 26].

Jesus, no! | I’m doing! ||

Для першої синтагми в поданому прикладі застосовано нисхідно-висхідний ядерний тон, котрий сприяє вираженню шокованості, намагання адресанта заперечити дії незнайомця. У другій інтоногрупі використано висхідний тон, який демонструє розпач, цілковите підкорення чиїйсь волі, готовність виконати будь-які накази, аби тільки зберегти життя. Окрім цього, коротка незаповнена пауза без зведення інтенсивності сигналу до нуля між двома реченнями (там де мала б стояти довша пауза), показує, наскільки людина нервує, і поспішає сказати все, що спадає на думку, аби це певним чином посприяло порятунку із загрозливої ситуації [1; 12; 15].

I’m in a phone booth. ||

У цій інтонаційній групі актором використано висхідний тон з метою зображення безвихідності ситуації, знаходження у замкнутому просторі, що символізує неможливість розв’язання проблем, що склалися. Саме цей ядерний тон у даному випадку показує невпевненість мовця у всьому, що відбувається; у підтексті читається слабка надія на те, що адресат (його дружина) допоможе йому якимось чином, тому можна сказати, що висхідний тон тут виражає ще й прохання про допомогу [26; 27].

This person | is saying lots of things about me | and these things might not be true. ||

Перша інтоногрупа містить нисхідно-висхідний тон, вжитий тут з метою виділення цієї фрази, підкреслення важливості сказаного; у другій та третій – висхідний ядерний тон, котрий застосований з відтінком звертання Стью до своєї дружини, Келлі, коли він намагається переконати її в тому, що з «невідомим» краще не спілкуватися, оскільки той говорить неправду [12; 27].

Whatever he says, | don’t believe him! ||

Розглядаючи цю інтонаційну єдність, ми можемо бачити, що в першій синтагмі використовується висхідно-нисхідний тон, котрий позначає велику міру визначеності, категоричності висловлювання, намагання мовця переконати адресата у певних фактах; готує підґрунтя для сприйняття подальшої інформації. Наприкінці речення актор вживає висхідний ядерний тон, який передає прохання і шок мовця водночас [1; 12; 26].

She never did you any harm! ||

Тут ми знову зустрічаємось з висхідним ядерним тоном, який передає напруженість ситуації та емоційно-психологічний стан героя, оскільки цей тон вжито не в характерному для нього значення – актор звинувачує співрозмовника в тому, що той завдав болю Келлі, котра, в свою чергу, не зробила йому нічого поганого. Отже тут ми бачимо не лише відтінок звинувачення, а й благання не шкодити дружині [15; 26].

What can you do to me | having only binoculars? ||

Аналізуючи першу інтонаційну групу даної інтонаційної єдності, можна дійти висновку, що в цій ситуації висхідно-нисхідний ядерний тон демонструє значну міру категоричності, а також недовіру мовця адресатові, в той час як друга синтагма повністю суперечить першій і підкреслює невпевненість адресанта у сказаному, оскільки в ній вжито висхідний ядерний тон. Окрім цього, невербальними засобами актором було передано певний острах, хоча ще на початку висловлювання він намагався виглядати переконливо і безстрашно [1; 26].

Let’s do quickly | and quietly, | ok? ||

Подана інтонаційна єдність розділена на три інтоногрупи, хоча її можна було б вимовити як одну синтагму. Це підтверджує гіпотезу про те, що коли людина знаходиться в стані афекту, вона не здатна контролювати своє мовлення, її мислення та поведінка гальмуються, і висловлювання характеризується наявністю коротких незаповнених пауз, що робить саме мовлення переривчастим і розтягнутим в часі. Хоча перших дві інтоногрупи розділені паузою, вони становлять цілісність, а, отже, можна стверджувати, що тут вжито висхідно-нисхідний ядерний тон, котрий тут виражає не лише категоричність висловлювання, а й значну міру шокованості адресанта. В окрему інтоногрупу тут виділено вигук «OK», хоча зазвичай, як нам відомо, службові частини мови в реченні не наголошуються взагалі. Ядерний висхідний тон на ньому демонструє, що мовець почувається знервовано, певною мірою через те, що не може домовитися зі співрозмовником, або ж взяти ситуацію під контроль. Почуваючи власну безпорадність, він майже в істериці вигукує це слово [12; 15; 26].

Why do you do that? ||                  

У цій синтагмі висхідно-нисхідний тон показує не лише бажання мовця зрозуміти причину дій адресата, а й певний ступінь його шокованості, здивування, нерозуміння того, що відбувається. Саме незнання і виступає причиною страху, оскільки боротися простіше з видимим суперником, ніж із невідомою порожнечею, яка, як здається, становить значно більшу загрозу для життя [1; 12].

Look, | this is nothing to do with her! ||

Використаний у цій інтонаційній єдності ядерний тон (спочатку висхідний, потім інтонація йде на спад, і знову висхідний) підкреслює благання головного героя, коли адресант готовий відректися від власного гонору, аби лише захистити себе від втрати об’єкту кохання, а його, в свою чергу, від розкриття правди про нього. Тут, що зазвичай не властиво для даного ядерного тону, його вжито в емфатичному мовленні, хоча одне із значень характерне для нього – це звертання до адресата, прохання прислухатись до думки мовця [12].

Don’t do this! ||

У цій короткій синтагмі використано висхідний ядерний тон з метою вираження прохання адресанта до співрозмовника; разом з тим, як і в попередній інтонаційній групі, він підкреслює зведення ситуації до благання – це вже не просто прохання, це майже моління. В поєднанні з невербальними засобами акторові вдалося чудово передати страх і переживання свого героя у даному випадку [1; 12; 26].

It’s true! || I didn’t lie, | it’s complicated… ||

Ця інтонаційна єдність несе не лише смислове навантаження виправдання мовцем своїх дій. У першій інтоногрупі вжито висхідний ядерний тон в якості заперечення стверджуваних фактів і намагання довести свою правоту, хоча такі відтінки значення не є характерними для нього. Для другої інтоногрупи мовцем застосовано нисхідно-висхідний тон, який у даній ситуації позначає категоричне заперечення сказаного співрозмовником, відхилення звинувачень з боку останнього. Коротка незаповнена пауза та наголошення допоміжного дієслова з часткою «not» посилює цей ефект, підкреслюючи емоційну напругу ситуації та спробу адресантом виправдатися перед адресатом [1; 12; 15].

Look, | this is not Pam’s fault! || This is only my fault! ||

Тут ми маємо змогу бачити, як висхідний тон вжито на звертанні з метою привертання уваги співрозмовника, його подальшого переконання у чомусь. У наступній синтагмі його використано для позначення докору і прохання, заперечення, а також переконання співрозмовника, незважаючи на те, що останнє значення не є притаманним даному тонові. Окрім цього, наголошеною тут є заперечна частка «not», що посилює відтінок значення докору та заперечення. В останній інтоногрупі також знаходимо висхідний ядерний тон, котрий підкреслює альтруїстичні наміри адресанта, повне прийняття відповідальності за вчинки на себе і виправдання іншого свого об’єкта кохання. Особливістю тут є падіння власне тону на присвійний займенник «my», що додатково виділяє серйозність намірів мовця [12; 15; 26].

No, | please! || Stop this! ||

Незважаючи на те, що перша інтоногрупа розділена короткою незаповненою паузою, інтенсивність сигналу в якій, однак, не зводиться до нуля, вона становить цілісну єдність. Висхідний ядерний тон, використаний на прислівнику «no» посилює його лексичне значення заперечення, а цей же тон, вжитий на прислівнику «please» підкреслює силу благання, прохання мовця до адресата не робити чогось. У наступній інтоногрупі застосовано висхідно-нисхідний ядерний тон, котрий у даному випадку передає не лише ступінь шоку адресанта, але й значну міру визначеності, категоричності висловлювання, оскільки мовець намагається не лише переконати співрозмовника, а й змусити його припинити робити те, що він робить. Актор не тільки через мовлення, але і невербальними засобами виражає стенічний афект, який наступив у його героя внаслідок потрапляння у надзвичайно стресову ситуацію, загрозливу для його життя та життя двох дорогих йому людей [1; 12; 15; 27].

I can’t take this any more! || Look, listen! || Please, | listen to me! ||

У першій інтонаційній групі має місце середня шкала та висхідний ядерний тон, котрі у даному випадку показують, що психіка адресанта знаходиться на межі зриву. У другій інтоногрупі вжито висхідно-низхідний такт, що відображає страх, тремтіння та приголомшливість ситуації, і в останній інтонаційній групі – спочатку висхідний тон, а потім – знову-ж таки висхідно-низхідний, що зводить ситуацію до благальної та приголомшливої. При цьому, в останній синтагмі інтонація продовжує рухатись вгору, починаючись із середини шкали і, таким чином, ніби продовжуючи тон попередньої інтоногрупи [1; 12; 22; 26; 27].

I’m | looking for my ring… ||

Розглядаючи дану інтонаційну єдність, слід відмітити, що коротка незаповнена пауза на початку речення віддзеркалює силу душевного потрясіння мовця, коли йому вже навіть важко підібрати необхідні слова. Ядерний висхідний тон падає на особовий займенник, який становить собою скорочення разом з допоміжним дієсловом «to be». У даному випадку він виражає невпевненість адресанта у тому, що сказати наступної хвилини, тому вищезгадана пауза і використовується ним для того, щоб зібратися з думками. У другій синтагмі цей же тон вжито із відтінком значення прохання мовцем вибачення за те, що він відволікався на пошуки обручки. Це демонструє повну психічну залежність головного героя від свого «невідомого» співрозмовника [1; 12].

You can kill anyone. ||

Хоча за лексичним змістом речення мало б передавати впевненість у сказаному, завдяки використанню висхідного ядерного тону, воно несе повністю протилежне смислове навантаження. Виділення наголосом особового займенника «you» дає тінь незначної впевненості адресанта в тому, що він стверджує, оскільки він не може до кінця оцінити масштаби загрози, з якою він зіткнувся. Частково дана синтагма несе відтінок значення прохання: «Ти можеш вбити будь-кого. Але не вбивай, будь-ласка, мене» [1; 12; 26].

I’m… | I’m not a murder but a publicist. ||

Подана інтонаційна єдність розбита на дві синтагми, у першій з яких вжито висхідний ядерний тон, що падає на особовий займенник «I», котрий становить скорочення із допоміжним дієсловом «to be». Цей тон у даному випадку виступає виразником невпевненості мовця у сказаному. У другій інтоногрупі застосовано нисхідно-висхідний тон, з допомогою якого тут протиставляється два поняття, при цьому одне з них заперечується [1; 26].

If you’re watching, | don’t be a publicist. ||

При розгляді поданої інтонаційної єдності слід відмітити, що, незважаючи на поділ короткою паузою, вона становить єдине ціле. Отже, і розглядати її потрібно як одну інтоногрупу. У ній використано висхідно-нисхідний ядерний тон для того, щоб показати, наскільки мовець впевнений у тому, що говорить, оскільки саме тут він просить свого помічника не повторювати його помилок. Окрім того, вживання низької шкали, та наголошеність допоміжного дієслова «do» у скороченні із заперечною часткою «not», підкреслює важливість сказаного [1; 12; 15; 26].

These are my crimes? ||

Тут адресантом застосовано висхідний ядерний тон для вираження звертання і докору співрозмовникові в тому, що той несправедливо його звинувачує у поганих вчинках. Сама побудова загального запитання показує на те, що мовцеві не до того, щоб задумуватись, наскільки красиво і мелодійно звучить його мовлення зі сторони. Він цілковито зайнятий переживаннями від знаходження у загрозливій ситуації [12].

You’re too good for it! ||

У даній синтагмі вжито висхідний ядерний тон, котрий позначає звертання Стью до свого помічника, як продовження прохання не обирати професію агента по зв’язках із громадськістю, оскільки він вважає, що саме це стало причиною його власної брехні та подвійного життя. Тут мовець також висловлює свою прихильність до співрозмовника, яку ніколи раніше не демонстрував [1; 26].

My two thousand dollar watch is a fake. ||

Розглядаючи дану інтонаційну групу, слід сказати, що її особливістю є специфічна ритмічність – наголоси падають на ті слова, які мовець хотів би найбільше виділити, хоча зазвичай протягом попереднього спостереження за його мовленням прослідковувалась тенденція до ненаголошення слів у більшості випадків, а лише до розстановки ядерних тонів. Висхідний тон використовується тут для позначення розпачу та іронії – герой визнає, що навіть його «дорогий» годинник насправді був фальшивим. Це кидає його у відчай, оскільки він, нарешті розуміє, що і все його життя, так само, як цей годинник – несправжнє [1; 12; 27].

I took off my wedding ring to call Pam. ||

У поданій інтонаційній групі ми маємо змогу бачити, як адресант виділяє наголосами важливі для нього слова та вживає висхідний ядерний тон, котрий у цьому випадку виражає самоіронію, значний ступінь жалю про скоєні вчинки, а також готовність прийняти відповідальність за них [1; 12].

При перегляді фільму «Cellular» теж можна знайти цікаві зразки інтонації, наприклад:

Hallo! | Hallo! | Hallo, | thanks God! ||

У перших трьох синтагмах використано висхідний ядерний тон для позначення звертання із відтінком значення невпевненості в тому, що адресат його почує. У останній інтонаційній групі вжито високий висхідно-нисхідний тон, який виражає тут подив та певною мірою недовіру тому, що хтось таки підняв слухавку [1; 12; 26; 27].

My name is Jessica Martin. ||

Звертаючись до поданої інтонаційної групи, можна відмітити, що тут вжито нисхідно-висхідний ядерний тон, де падіння тону застосовується мовцем з метою особливого виділення інформації, яку він надає, а підвищення проявляється у формі певного доповнення або ж уточнення основної думки висловлювання. У даному випадку – це представлення під час знайомства, і підкреслення важливості того, що адресатові необхідно знати ім’я співрозмовника [12; 26].

I’m locked up | in Brentwood somewhere. ||

У даному випадку в першій інтонаційній групі використано нисхідний тон з метою зображення серйозності ситуації, вагомості сказаного, оскільки мова йде про викрадення людини. Друга ж інтоногрупа виражена з допомогою нисхідно-висхідного такту для того, щоб підкреслити приголомшливість ситуації та шок і тремтіння людини, яка до неї потрапила, оскільки сама по собі загроза невідома [1; 26].

I…| I need you | to go to the police. ||

Перша інтонаційна група наголошує на невпевненості мовця в тому, що адресату можна довіряти, показує вагання людини, що говорить заспокоююче, переконуюче. У другій синтагмі наголошено слово, яке зазвичай не є наголошеним в реченні – особовий займенник, з метою підкреслення важливості сказаного саме відносно даного героя, а оскільки маємо справу з висхідним тоном, це дає зрозуміти напруженість ситуації. І, нарешті, в останній інтонаційній групі також має місце нисхідний тон, котрий підкреслює вагомість, важливість поданої інформації для мовця [1; 12; 22; 26].

They are going to kill me! ||

У даній синтагмі використано висхідний ядерний тон при низькій шкалі, що надає мовленню акторки експресивності. Окрім того тут цей тон несе в собі певну невпевненість мовця у сказаному, оскільки те, що її хочуть вбити, є лише власним необґрунтованим припущенням Джессіки. Сама ж лексична одиниця «kill» підкреслює стан страху головної героїні, оскільки все, що пов’язане із втратою життя, провокує особистість на такі емоції як жах, переляк тощо [12; 27].

Please, | just listen! ||

При розгляді цих інтонаційних груп бачимо, що в першій з них мовцем застосовано висхідний ядерний тон, котрий позначає звертання, прохання до адресата. У другій синтагмі має місце нисхідний ядерний тон, використаний з метою демонстрації категоричності, завершеності висловлювання; також він підкреслює вагомість сказаного для адресанта. Окрім цього, акторка вимовляла дану інтоногрупу з розміреним темпом та чіткою дикцією, що сприяло кращому сприйняттю поданої інформації адресатом [1; 15].

The phone I’m on | is shattered. ||

Незважаючи на те, що ця інтонаційна єдність розділена короткою незаповненою паузою, її слід сприймати як єдине ціле, а отже, вона містить висхідно-нисхідний ядерний тон, причому ненаголошена форма «is» допоміжного дієслова «to be» знаходиться на середині шкали, оскільки під час паузи інтенсивність сигналу не зводиться до нуля, і це слово вимовляється як логічне продовження попереднього ядерного тону, а саме підняття. Використовуючи даний тон, адресант хотіла підкреслити важливість та велику міру визначеності даного висловлювання, оскільки тут вона має на увазі, що зв'язок може втратитись будь-якої хвилини, тому для порятунку важлива кожна секунда [1; 12; 15].

I need | your help. ||

Розглядаючи подані інтонаційні групи, можна дійти висновку, що нисхідно-висхідний ядерний тон, або ж тон «падіння+підняття» використаний героїнею для виділення важливої інформації. При цьому падіння тону відбувається на слові, яке Джессіка хоче особливо виділити – «need», на якому вона прагне наголосити, а підвищення проявляється у формі певного доповнення або ж уточнення основної думки висловлювання, на слові «help». У даному випадку вона хоче підкреслити, що їй дуже потрібна чиясь допомога, оскільки загрозливі обставини, що склалися, жахають її, і самостійно вона не в змозі вийти із ситуації, що склалася [12].

This is for real! ||

У поданій інтонаційній єдності адресант вживає висхідний ядерний тон, що показує її збентеженість, хвилювання, невпевненість у тому, що співрозмовник вірить її словам. Головна героїня, Джессіка, гостро це переживає і вигукує дану фразу достатньо гучно, окрім того, у швидкому темпі, що є характерним для стану сильного потрясіння, а також для емфатичного мовлення [1; 26].

I’ve been kidnapped. ||

Тут мовець вживає висхідно-нисхідний тон, за допомогою якого вона підкреслює істинність поданого факту, а також значну міру категоричності висловлювання. Особливістю наведеної інтонаційної групи виступає слово, яке, власне, і наголошує ядерний тон – «kidnapped». Хоча словник подає його із одним наголосом, ми бачимо, що у даній синтагмі не лише має місце подвійний наголос. Адресант ніби «чеканить» це слово, виділяючи обидва склади його основи ядерним тоном [12; 38; 39].

Please, | just stop hanging up. ||

Представлена інтонаційна єдність розділена на дві синтагми короткою незаповненою паузою, що є характерним для зв’язного експресивного мовлення. У першій інтонаційній групі використано висхідний ядерний тон, який несе в собі відтінки значення прохання, благання і, навіть, моління. Друга інтонаційна група наголошує на попередніх значеннях та додає нове – адресант докоряє співрозмовникові за те, що той не має співчуття до людини, котра опинилась у загрозливій для життя – свого і своєї дитини – ситуації [1; 12; 26].

Can you hear me? || You’re my only hope. ||

Звертаючись до першої синтагми у поданій інтонаційній єдності, ми можемо сказати, що висхідний ядерний тон використаний у ній з метою підкреслення невпевненості головної героїні в тому, що зв'язок з Райаном (її співрозмовником) ще не втрачено. В той же час ця синтагма несе в собі відтінок значення звертання до адресата. У другій інтонаційній групі Джессіка також використала висхідний ядерний тон, який відображає сильне прохання, благання про допомогу. При цьому нею застосовано фразовий наголос до прислівника «only», що робить його одним з центральних слів у реченні, і підкреслює важливість даної лексичної одиниці для мовця [1; 12; 15; 26].

What are you doing? ||

У наведеній інтонаційній групі висхідний ядерний тон вживається акторкою для того, щоб показати ступінь її шокованості тим, що відбувається навколо – ми не можемо бачити цього, але чуємо через слухавку Райана, що до Джессіки прийшли ті, хто викрав її, і що вона знаходиться у дуже скрутному становищі. Головна героїня дуже голосно і майже не своїм голосом вигукує цю групу, що допомагає скласти уявлення про міру її переляку. Окрім цього, головною особливістю даної синтагми є те, що для спеціальних запитань не властиво вживання висхідного тону, а, отже, використання його в даному випадку дає зрозуміти, що це – емфатичне мовлення [1; 12].

3.2 Фреймова репрезентація концепту страх на матеріалі відеофільмів

На концептуальному рівні свідомості емоція представляється як ланка розгорнутого причинно-наслідкового ланцюга, що включає три події: 1) подія, яка викликала емоцію; 2) власне емоція; 3) реакція. Для опису трьох фундаментальних моментів ситуації виникнення та переживання індивідом емоції страх, найбільш вдалим виявляється залучення фреймової структури, оскільки саме фрейм створює логічно завершену схематизовану «картину» у процесі пізнання стереотипної ситуації, фіксуючи у своїй структурі характерні особливості ряду схожих ситуацій, вказуючи на вербалізовані ділянки виділеної області знань [5:62].

У сучасній лінгвістиці фрейм визначається таким чином:

·          Одиниця знань, яка організована навколо концепту і містить у собі дані про суттєве, типове і можливе для цього концепту в рамках певної культури;

·          Когнітивна структура, яка існує в феноменологічному полі людини, базується на ймовірних знаннях про типові ситуації, очікуваннях з приводу якостей і відносин реальних і гіпотетичних об’єктів;

·          Тип когнітивної моделі, що репрезентує знання і думки, пов’язані з конкретними, часто повторюваними ситуаціями, структура знання, що об’єднує численні сфери, які асоціюються з певною лінгвістичною формою [24:227–230].

Метод фреймової семантики концептуально-семантичного дослідження лексики передбачає встановлення та структуризацію тієї концептуальної ділянки досвіду, на фоні якої висвітлюється значення слова. Вони представляються як схемні структури, що засновані на вірогідних даних про стереотипну ситуацію, знання яких забезпечується вербалізованими концептами. Залежно від виду слотів та їх взаємозв’язків С.А. Жаботинська розрізняє п’ять типів фреймових структур:

1.         Предметноцентричний фрейм визначається як система пропозицій, у якій до логічного суб’єкту ХТОСЬ/ЩОСЬ приєднуються декілька предикатів, які характеризують суб’єкт за кількісним, якісним, локативним, темпоральним, оцінним параметрами.

2.         Фрейм, конституенти якого є предметними сутностями ХТОСЬ/ЩОСЬ, котрі є об’єднаними родо-видовими відносинами, має назву таксономічний.

3.         В акціональному фреймі декілька взаємодіючих у певному просторі та часі предметів ХТОСЬ/ЩОСЬ наділяються семантичними ролями, які відбивають діяльнісний характер відносин між ними: агенс, пацієнс, інструмент, адресат, бенефіціант, причина, наслідок, результат тощо.

4.         Посесивний фрейм відбиває зв'язок між предметами ХТОСЬ/ЩОСЬ, який реалізується через відношення володіння, представленого у вигляді предикату «мати». Цей фрейм має три різновиди: 1) власник – власність, 2) контейнер – наповнення, 3) ціле – частина.

5.         Базовий асоціативний фрейм ілюструє відношення подібності між предметними сутностями, яка базується на зближенні концептів у мисленні людини [14:16].

Поєднуючись між собою у різних комбінаціях, залежно від комунікативного контексту, базові фрейми структурують концепт.

Проведений нами семантичний аналіз лексем сучасної англійської мови на основі відеофільмів «Phone Booth», «Cellular», які репрезентують емоційний концепт страх, виявив той факт, що поняттєвий зміст концептуалізованої емоції «страх» найбільш чітко та однозначно представлений лексемою fear. В результаті аналізу цієї лексеми і виявлення ряду семантичних ознак, необхідних для побудови її семантичної структури, надається можливість побудувати концептуальну модель структуризації цього значення.

У лексикографічних джерелах словникова дефініція лексеми fear є представлена у наступному вигляді: fear – is 1) a strong feeling of distress, apprehension, or alarm caused by impending danger, pain etc; 2) the strong feeling that you get when you’re afraid or worried that something bad is going to happen (страх – це 1) сильне відчуття лиха, побоювання, або тривоги, викликане неминучою небезпекою, болем тощо; 2) сильне відчуття, що з’являється, коли людина боїться чи хвилюється, що повинно трапитися щось погане); to fear – to be afraid of someone and what they can do (мати страх – означає боятися когось та їхніх дій) [41:578; 40].

У семантиці аналізованої лексеми знаходиться родова архісема «емоція», яка висвітлює одну зі складових частин свідомості людини – її емоційної системи. Диференціальні семи слугують для конкретизації значення архісеми, звужуючи семантичний обсяг лексеми «fear». Серед диференціальних компонентів виділяються сема «інтенсивність (емоції)» (strong), «причина емоції» (impending danger, pain, someone), «оцінні якості каузатора емоції» (distress, apprehension, alarm), «результат (наслідок)» (something bad is going to happen; what they can do).

На базі виділення семантичних ознак, представлених на поверхневому рівні семантики головної домінанти страху «fear», можливо побудувати абстрактну модель її глибинного значення, представити її у формі фреймової структурної репрезентації знання.

Антропоцентризм сучасної когнітивної парадигми мовознавства передбачає той факт, що побудова концептуально-семантичних моделей значення мовних одиниць починається з поняття ЛЮДИНА. Тому в центрі предметно-акціонального фрейму значення лексеми «fear», який побудували, знаходиться сутність ДЕХТО 1, яка відбиває вищезазначений концепт ЛЮДИНА [8; 9; 10].

Сутність поняття «страх» полягає в тому, що коли головний учасник фрейму ГНІВ – ДЕХТО 1: пацієнс (one) відчуває ДЕЩО 1: результат (feeling/emotion), що характеризується кількісною ознакою «сильний» – ТАКИЙ: кількість (strong) як реакція на ДЕХТО 2: агенс (someone), який продукує ДЕЩО 2: об’єкт (what they can do), у кількості множина (слот СТІЛЬКИ) або ж як реакція на ДЕЩО 3: агенс – загроза (impending danger, pain), що продукує ДЕЩО 4: об’єкт (something bad), у кількості МНОЖИНА (слот СТІЛЬКИ), який наділений якісними ознаками негативного забарвлення ТАКИЙ: якість (distress, apprehension, alarm). Місце перебування, в якому ДЕХТО 1: пацієнс (one) знаходиться від початку до завершення контакту характеризується просторовим слотом ТУТ: місце. Головний учасник виявляється у реальному світі у контексті темпоральних координат ЧАС: зараз, у період СТІЛЬКИ: тривалість.

Висновки

Слід відмітити, що останнім часом зростає загальний інтерес дослідників до вивчення тих номінативних ділянок сучасної англійської мови, що зберігають знання про негативні емоції людини та способів їх передачі. Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Вони сигналізують індивіду про стан його потреб і в цьому плані є «суб’єктивною формою існування потреби». Емоції – це реакція на певні стимули зовнішнього та внутрішнього середовищ людини. Провідною властивістю емоцій є ситуативність – це вираження значущого смислу для людини тут і тепер. Суттєвою ознакою емоцій також є конкретна предметність, яка пов’язана з виділенням актуального предметного змісту.

Поміж основних емоцій суспільної англомовної свідомості емоція «страх», безсумнівно, є однією з домінантних. Страх – це негативна емоція, стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного; його можуть спричинити як дії інших індивідуумів, так і природні стихії тощо. Усі значущі емоції мають певне мовне вираження, тож досліджувана емоція теж виражається інтонаційними засобами, рідше – лексичними засобами сучасної англійської мови, як бачимо з проведеного дослідження.

Якщо брати до уваги когнітивну точку зору, то мова є відображенням взаємодіючих структур людської свідомості, мислення, пізнання. Саме тому до сфери уваги когнітивної лінгвістики потрапляють питання про те, яким чином здійснюється мовний зв'язок із світом, які мовні одиниці, засоби пов’язані зі сприйняттям оточення, як вони відбивають його пізнання, інтеріоризуються у внутрішній світ особистості, її ментальність, а потім беруть участь у переробці та обміні інформацією в процесі комунікації. Когнітивна лінгвістика оперує рядом таких термінологічних понять, інтерес із яких для нас представляють наступні: концепт – змістовна одиниця пам’яті, що відображена у людській психіці; концептуалізація – розумове конструювання предметів та явищ і, нарешті, категоризація – поділ зовнішнього та внутрішнього світів людини на окремі категорії.

Концепт представляє собою глобальну розумову одиницю, яка кодується в людській свідомості одиницями універсального предметного коду. В основі тематики концепту можуть лежати як індивідуальні, так і універсальні чуттєві образи. Упорядковане поєднання концептів у свідомості людини становить її концептуальну систему. Складовими будь-якої концептосистеми є фрейми. Фрейми – це блоки знання, які стоять за значеннями слів і забезпечують їх розуміння. Фреймова семантика наголошує на необхідності пов’язування значення слова з фреймом, що лежить в його основі.

Емоційний концепт розуміється нами як окремий фрагмент емоційного світу людини, зафіксований когнітивною структурою в мові, який виявляється мовними одиницями або засобами, здатними позначати емоції (інтонація або ж слова). У процесі комунікації інтонація виконує такі важливі функції як комунікативну (повідомлення інформації, запит інформації, прямий вплив на співрозмовника), експресивну (смислове виділення частин висловлювання, надання окремим частинам висловлювання більшого чи меншого ступеня важливості), граматичну (слугує засобом передачі підтексту), емоційно-вольову (повідомляє про емоційний стан мовця), дистинктивну (дозволяє визначати семантико-синтаксичні зв’язки висловлювання, виділяти логічний та фразовий наголоси тощо), а також контактоналагоджувальну. Як бачимо, досить часто інтонація мовленні може нести в собі значно більше смислове навантаження, ніж лексичні одиниці, в чому ми і пересвідчились, провівши дослідження ряду інтонаційних єдностей, котрим було надано оригінального звучання акторами фільмів, які нас цікавили.

Як бачимо, в більшості своїй переважає висхідний тон, однак мають місце і висхідно-нисхідний та нисхідно-висхідний (або ж складний тон «падіння+підняття»). Хоча висхідний ядерний тон зазвичай застосовується лише у спокійному, яскраво емоційно невираженому мовленні, у наших прикладах, в поєднанні з низькою шкалою він надає словам акторів експресивності, досить сильного емоційного забарвлення, і, разом з тим, виступає носієм смислового навантаження, передаючи внутрішній стан головних героїв на зовні.

На противагу висхідному тону, нисхідно-висхідний тон є одним із варіантів емфатичного мовлення; він зазвичай використовується для наголошення основної думки автора (тон іде донизу, «падає») на слові, яке мовець хоче особливо виділити або на якому він хоче наголосити; підвищення ж проявляється у формі певного доповнення або уточнення основної думки висловлювання, в чому ми мали змогу неодноразово пересвідчитись.

Стосовно висхідно-нисхідного ядерного тону, то тут слід зауважити, що він найчастіше передає завершеність думки, яка не терпить заперечень; значну міру категоричності, визначеності висловлювання, впевненості адресанта у сказаному. Хоча він може передавати і відчуття сильного подиву, недовіри, шокованості.

У більшості випадків актори використовували, окрім інтонаційних прийомів, ще й невербальні засоби вираження емоційного концепту СТРАХ, що сприяло кращому розумінню ситуації, в якій опинився їх герой; це також спонукало до відчуття жалю, співчуття, бажання допомогти. Саме в цьому аспекті цікавою є теорія Джемса-Ланге, котрі стверджували, що ми боїмося, тому що тремтимо; радісні, тому що сміємося; сумні, тому що плачемо тощо. Як бачимо, головні герої через фізичні прояви лише роблять ситуацію для себе ще гнітючішою, починаючи більше боятися невідомого, оскільки, як ми з’ясували, причина страху нематеріальна.

Однією з важливих особливостей є вживання Стью, головним героєм фільму «Phone Booth», ненормативної лексики, яка певним чином, як йому здається, дозволяє дещо розрядити обстановку, хоча насправді лише погіршує його становище, адже з кожною вжитою нецензурною лексичною одиницею він все більше розуміє, що це не допоможе, і що він залишається, як і раніше, сам на сам із невідомою небезпекою.

Звертаючись від інтонаційних особливостей вираження емоційного концепту СТРАХ до його семантичних особливостей, слід зазначити, що метод фреймової семантики, застосований в даному дослідженні, надав можливість структурувати найсуттєвішу інформацію про емоцію «страх» за допомогою предметно-функціонального фрейму (згідно термінології проф. С.А. Жаботинської). Сутність поняття «страх» полягає в тому, що коли головний учасник фрейму СТРАХ – ДЕХТО 1: пацієнс (one) відчуває ДЕЩО 1: результат (feeling/emotion), що характеризується кількісною ознакою «сильний» – ТАКИЙ: кількість (strong) як реакція на ДЕХТО 2: агенс (someone), який продукує ДЕЩО 2: об’єкт (what they can do), у кількості множина (слот СТІЛЬКИ) або ж як реакція на ДЕЩО 3: агенс – загроза (impending danger, pain), що продукує ДЕЩО 4: об’єкт (something bad), у кількості МНОЖИНА (слот СТІЛЬКИ), який наділений якісними ознаками негативного забарвлення ТАКИЙ: якість (distress, apprehension, alarm). Місце перебування, в якому ДЕХТО 1: пацієнс (one) знаходиться від початку до завершення контакту характеризується просторовим слотом ТУТ: місце. Головний учасник виявляється у реальному світі у контексті темпоральних координат ЧАС: зараз, у період СТІЛЬКИ: тривалість.

Перспективою наших наступних досліджень може стати формування семантичної структури лексичних одиниць, які формують емоційний концепт страх; можливе і поглиблене вивчення власне концепту та дослідження його звязків із іншими емоціями, наприклад, гнівом, болем, образою тощо, а також їх порівняння у кількох мовах.

Список використаної літератури

1.   Аракин В.Д., Бронникова С.Н., Афанасьева О.В. и др. практический курс английского языка для ІІІ курса: Учеб. Для педвузов. 3-е изд., перераб. – М.: Высш. шк., 1989. – 477 с.

2.   Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 341 с.

3.   Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 896 с.

4.   Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. – 104 с.

5.   Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии. – Тамбов: Изд-во Тамбовск. ун-та, 2000. – 123 с.

6.   Болдырев Н.Н. Концепт и значение слова // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Научное издание / Под редакцией И.А. Стернина. – Воронеж. гос. ун-тет, 2001. – с. 25–36.

7.   Борисенко Н.Д. Гендерний аналіз у лінгвістиці: Навч. посібник, – Ж.: Поліграфічний центр ЖДПУ, 2000. – 31 с.

8.   Борисов О.О. Мовні засоби вираження емоційного концепту страх: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози) // Автореферат дис. канд. філол. наук: Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2005.

9.   Борисов О.О. Фразеологічні засоби репрезентації емоційного концепту страх у сучасній англійській мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. пр. – Вип. 14. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – с. 82–88.

10.    Борисов О.О. Організація мовних засобів концепту СТРАХ у сучасній англійській мові // Наука і сучасність. Філологія. – Зб. наук. пр. Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. – К.: Логос, 2004. – Т. 42. – С. 127–135.

11.      Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. – М.: Русские словари, 1996. – 416 с.

12.      Возна М.О., Гапонів А.Б., Акулова О.О., Хоменко Н.С., Гуль В.С. Англійська мова для перекладачів і філологів. І курс. Підр. для студентів та викладачів ВНЗ. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 480 с.

13.    Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.

14.      Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. – Черкаси, 1999. – Вип. 11. – с. 12–25.

15.      Захарова Ю.М. Інтонаційна організація сучасного англійського мовлення: Навч. посібник / За ред. А.Д. Бєлової. – К.: Вид-во НА СБ України, 2004. – 84 с.

16.      Земскова Н.А. «Концепты «истина», «правда», «ложь» как факторы вербализации действительности: когнитивно-прагматический аспект (на материале русского и английского языков)» // Автореферат дисс. на соискание уч. степени кандидата филолог. наук. – КубГУ: Краснодар, 2006. – 24 с.

17.      Изард К. Эмоции человека. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 440 c.

18.      Кемпински А. Психопатология неврозов. /Пер. с пол. Варшава, 1975. – 400 с.

19.    Красавский Н.А. Эмоциональные концепты в немецкой и русской лингвокультурах. – Волгоград: Перемена, 2001. – 495 с.

20.      Маслова В.А. Лингвокультурология. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 208 с.

21.      Никишина И.Ю. Понятие «концепт» в когнитивной лингвистике. – Сборник «Язык, сознание, коммуникация», №21, МГУ, 2002. – 25 с.

22.      Пашаєва Є.С. Інтонаційні особливості вираження концепту «страх» на матеріалі відеофільмів «Phone Booth» та «Cellular». Германські мови: осн. напрямки дослідж. мови та к-ри: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.В. Євченко, Л.Г. Котнюк. – Ж.: Вид-во ЖДУ, 2009. – 232 с.

23.      Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций: Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1979. – 392 с.

24.      Савчук І.І. Фреймова модель комунікативної ситуації суперництва // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Житомир, 2004. – Вип. 17. – с. 227–230.

25.      Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. – К.: Изд-во укр. фитосоциологического центра, 2000. – 248 с.

26.      Соколова М.А., Гинтовт К.П., Кантер Л.А., Крылова Н.И., Тихонова И.С., Шабадаш Г.А. Практическая фонетика английского языка: Учеб. для фак. иностр. яз. пед. ин-тов. – М.: Высш. шк., 1984. – 352 с., ил.

27.      Соколова М.А., Гинтовт К.П., Тихонова И.С., Тихонова Р.М. Теоретическая фонетика английского языка: Учеб. для студ. ин-тов и фак. иностр. яз. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. – 286 с.

28.      Степанов Ю.С. Концепт // Словарь русской культуры: опыт исследования. – М.: Школа «Языки русской литературы». – 1997. – С. 476.

29.      Филимонова О.Е. Язык эмоций в английском тексте (когнитивный и коммуникативный аспекты). – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 2001. – 259 с.

30.      Фрейд З. О психоанализе. Пять лекций // Хрестоматия по истории психологии. М., 1980. – 153 с.

31.      Чирва А.В. Особливості толерантності до страху у військовослужбовців у процесі початкової парашутної підготовки // Автореферат дис. на здоб. наук. ступ. кандид. психолог. наук: Харківський військ. університет. – Харків, 2003. – 20 с.

32.      Шамаєва Ю.Ю. Когнітивна структура концепту «радість» (на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. канд. філолог. наук: Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2004. – 20 с. – укр.

33.      Щёболева И.Б. Функционирование и развитие концептов свобода, власть и вызов в русской языковой картине мира // Автореферат дисс. на соискание уч. степени кандидата филолог. наук. – Ростов-на Дону, – 2008.

Список інтернет-джерел:

34.      http://www. bestreferat.ru/referat_92088.html

35.      http://www.psystatus.ru/article.php? id=60

36.      http://www.relga.rsu.ru/n80/cult80_1.htm

37.      http://ru.wikipedia.org/wiki/Концепт

38.      http://www.wlal.ru/psychology/fear.shtml

39.      http://www.stephenking.ru

Список використаних лексикографічних джерел:

40.      ABBYY ® Lingvo ® 12 © 2006 ABBYY Software.

41.      Longman Dictionary of Contemporary English. – Harlow: Pearson Education Ltd., 2003. – 1949p.