Дипломная работа: Статистичне вивчення населення Рівненської області

Дипломная работа: Статистичне вивчення населення Рівненської області

Зміст

Вступ

1.1 Методологічні особливості статистики населення

1.2 З історії переписів населення

1.3 Методологічні засади проведення переписів населення

2. Методологічні засади проведення Всеукраїнського перепису населення

2.1 Законодавча база Всеукраїнського перепису населення

2.2 Підготовка до проведення Всеукраїнського перепису населення на Рівненщині

2.3 Моніторинг проведення Всеукраїнського перепису населення

2.4 Поточний облік населення

2.5 Кількісний аналіз і вимірювання демографічних процесів

2.5.1 Демографічний склад населення

2.5.2 Статевовіковий склад населення

2.5.3 Національний склад населення Рівненщини та його мовні ознаки

2.5.4 Освітній рівень населення

2.5.5 Соціально-економічний склад населення

2.5.6 Безпритульні громадяни в області та вирішення їх проблем

3. Відтворення населення як єдність демографічних процесів

3.1 Розподіл населення області за шлюбним станом

3.2 Народжуваність та смертність - складові природного руху

3.3 Міграційні процеси на Рівненщині

4. Демографічне прогнозування

4.1 Види і розрахунки демографічного прогнозування

4.2 Поточні і перспективні розрахунки чисельності населення Рівненської області

Висновки та пропозиції

Вступ

Кінець другого тисячоліття нашої ери та вступ людства в третє тисячоліття проходить в умовах безпрецедентних змін, що пов’язані з науково-технічною революцією та охоплюють всі сфери суспільного буття (так званий перехід інформаційно-технологічного суспільства) і прояву глобальних проблем (екологічної, демографічної) та соціально-економічного розриву між глобалізованими Північчю та Півднем. ХХІ сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Усі головні глобальні проблеми людства так чи інакше пов’язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами.

У відповідній ситуації, як ніколи раніше, зростає роль демографічних процесів та їх прояву в регіональному аспекті. Сучасна демографічна ситуація в Україні, а й зокрема в Рівненській області, складна. Україна належить до держав з першим типом відтворення населення, який характеризується низькими показниками народжуваності, зростанням смертності і незначним природним приростом населення. Починаючи з 1993 року природний приріст населення стає від’ємним і в останні роки спостерігається тенденція до його подальшого зниження. Все це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію на території України. У Рівненській області демографічна ситуація дещо краща, але і вона викликає занепокоєння.

Перед нами постає чимало питань. Чому в країні кількість померлих її жителів перевищує кількість новонароджених? Чому відчутно впала середня тривалість життя? Чому щорічна еміграція виснажує життєвий і трудовий потенціал її населення?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно мати не тільки інформацію, але і знання наукових засад демографії. Коло проблем, досліджуваних цією наукою, є широким. Вона досліджує загальні тенденції розвитку населення, рушійні сили цього процесу, головні принципи формування різних типів відтворення населення. Розвиток демографічного знання передбачає розробку і вдосконалення широкого набору методичних підходів і засобів, необхідних для впорядкування й узагальнення великої кількості демографічних подій в усіх їх багатоманітності і складності.

Демографія - наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично-визначених соціальних відносин.

З огляду на це актуальність дослідження економіко-географічних закономірностей демографічного розвитку регіону, зокрема геодемографічних процесів є своєчасним та актуальним. Регіональний аспект вивчення даної проблеми визначається особливостями географічного положення Рівненщини, а також проявом ряду антропогенних чинників, зокрема, забруднення території в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

Сьогодні населення України потерпає від поєднаної дії економічної, екологічної і демографічної криз, які підсилюють одна одну і є перешкодою на шляху підвищення якості життя і сталого соціально-економічного розвитку. Реформування економіки України у напрямі до ринкових відносин, перехід до різноманітних форм власності та організації праці вимагають відповідного кадрового забезпечення, активного включення людей в сучасні економічні перетворення. Відтворення населення, у свою чергу, є природною передумовою оновлення робочої сили. Вона характеризується постійною зміною покоління людей, безперервним поповненням і динамікою кількісного та якісного складу, одночасно є відтворенням носіїв робочої сили - людей, їх трудового потенціалу.

У своїй роботі ми намагалися проаналізувати стан демографічної ситуації у Рівненській області, визначити вплив природних та суспільних факторів на перерозподіл густоти населення в різних частинах нашої області, здійснити порівняльний аналіз демографічних процесів Рівненщини на основі даних першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

1. Теоретичні і методологічні проблеми та практичне значення статистичного вивчення населення

Демографічна ситуація в сучасній державі є інтегральним показником її політичної системи, ідеології економічного стану та похідних від них - ставлення держави до своїх громадян, їх здоров’я, прийдешніх поколінь, економічного забезпечення їх життєво-необхідних та культурних запитів відповідно з вимогами цивілізованого світу.

На зламі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства підвищується значення фактору населення (зокрема, його якісних характеристик) для розвитку кожної країни. Професійно-кваліфікаційний склад населення, його статево-вікова структура й економічна активність все в більшій мірі визначають добробут країни та її мешканців.

Статистика населення (демографічна статистика) вивчає демографічні явища і процеси. Її основними завданнями є визначення чисельності і складу населення, вивчення природного і механічного руху, організація обліку населення і обстежень, пов’язаних з його вивченням, складанням науково-обгрунтованих прогнозів населення.

З економічної точки зору населення - виробник матеріальних благ та одночасно їх споживач. Отже, різноманітні зміни, що відбуваються у ньому, безпосередньо впливають на економіку суспільства, на виробництво суспільного продукту та на рівень споживання. Але матеріальні блага створюються не всім населенням, а лише його частиною - робочою силою, трудовими ресурсами. Населення виступає як природна основа формування трудових ресурсів, людина - як носій робочої сили та відображувачем особистих та суспільних інтересів. Отже, для управління та планування економіки країни необхідні відомості про чисельність та склад як всього населення, так і його окремих частин. Демографічна статистика забезпечує керівні і господарські органи необхідними даними про чисельність населення, його структуру за різними ознаками, рух і тенденції в його розвитку. Широкі і різноманітні наукові дослідження явищ і процесів щодо народонаселення подають важливу і необхідну допомогу у справі вирішення багатьох соціально-економічних проблем і при складанні науково-обгрунтованих планів майбутнього розвитку суспільства. Для правильного планування досягнень вищого рівня добробуту населення, для покращення його медичного та культурно-освітнього обслуговування, забезпечення життєвим фондом, комунальними підприємствами, транспортом, потребу у спеціалістах вимагаються докладні відомості про населення як у статистиці, так і в динаміці. Тому такі важливі статистичні відомості про те, що відбувається в самому населенні і як склалися справи з його відтворенням, тобто народжуваністю, смертністю, шлюбністю, розлученістю. При визначенні перерозподілу робочої сили важливий обов’язок виконує статистика переміщень її як в межах країни, так і за її межі - міграції.

Неможливо виділити який-небудь аспект практичної діяльності, який не вимагав би відомостей про населення. Тобто без цієї інформації управляти та планувати неможливо. Отже практичне значення демографічної статистики важко переоцінити.

1.1 Методологічні особливості статистики населення

Демографічна статистика є цариною статистики, яка займається застосуванням статистичних методів до збирання, опрацювання, узагальнення та аналізу даних, що характеризують чисельність, склад, розміщення й відтворення населення або його груп. Під демографічною статистикою розуміють сукупність кількісних даних про населення та демографічні процеси, а крім того - практичну діяльність щодо збирання, опрацювання та аналізу цих даних.

Теоретичним підгрунтям сучасної демографічної статистики є загальна теорія народоноселення, а методологічним - принцип загальної теорії статистики як науки про методи вивчення суспільних явищ.

Основними категоріями статистики населення є демографічна подія та демографічний процес. Демографічна подія - це подія, що відбувається з окремою людиною, проте впливає на зміну чисельності й складу усього населення, відтворення його поколінь.

Демографічними подіями є факти народження, смерті, укладання шлюбу або його припинення. Сукупність таких подій формує відповідний демографічний процес.

Отже, демографічний процес - це множина однорідних демографічних подій, що відбуваються з населенням в цілому (народжуваність, смертність, шлюбність, розлученість). Демографічний процес, як процес руху населення, може набувати однієї з трьох форм:

природного руху - процес, що змінює чисельність населення шляхом його оновлення (смертність та народжуваність) або сприяє цій зміні (шлюбність та розлученість);

механічного руху - процес зміни чисельності та складу населення за рахунок його територіального переміщення (урбанізація, еміграція, імміграція);

соціального руху - процес зміни соціального складу населення внаслідок його соціального та культурного розвитку (зникнення одних верств населення та поява інших).

Мета статистичного дослідження цих процесів полягає в оцінюванні їх обсягів, ступеня поширення та прояву, визначенні закономірностей розподілу, розвитку та взаємозв’язку. Для цього застосовується система статистичних методів, які умовно поділяють на три групи:

методи екстенсивного аналізу - визначають абсолютний розмір явищ та процесів, їх середній рівень, досліджують закономірності розподілу (структури та співвідношення, диференціації та концентрації) а також закономірності взаємозв’язку та розвитку;

методи інтенсивного аналізу - визначають ступінь поширення та силу прояву демографічного процесу в певній сукупності населення. В основу їх покладено систему взаємопов’язаних відносин величин інтенсивності;

методи моделювання - дозволяють прогнозувати розвиток демографічних процесів, а також робити перспективні розрахунки чисельності населення (метод демографічних таблиць, метод реального та умовного поколінь тощо). Оскільки метод демографічних таблиць, а також методи умовного та реального покоління суто специфічні, то вони потребують хоча б стислого пояснення.

Метод демографічних таблиць - побудова теоретичної моделі процесу відтворення населення на підставі таблиць, що містять ймовірноносні показники.

Прикладом таких таблиць можуть бути: таблиці шлюбності, а також таблиці плідності. В основу цих таблиць покладено ймовірноносні показники зміни демографічного стану, які враховують реально існуючий режим вимирання населення, укладання шлюбів, порядок народження наступної дитини тощо.

У свою чергу для побудови демографічних таблиць застосовують методи:

реального покоління - метод аналізу закономірностей відтворення одного покоління одночасно народжених людей протягом усього періоду їхнього існування;

умовного покоління - метод аналізу закономірностей відтворення;

різних поколінь, які одночасно існують на певний момент часу або за короткий проміжок часу.

Оскільки метод реального покоління потребує нагромадження даних про сукупність людей протягом їхнього столітнього існування, то практичне застосування цього методу при побудові демографічних таблиць досить ускладнюється, а їх результати втрачають свою актуальність. Як правило, демографічні таблиці будуються методом умовного покоління.

Отже, система зазначених методів дозволяє дослідити визначальні параметри населення та закономірності розвитку.

1.2 З історії переписів населення

Відтворення населення являє собою багатоаспектний і складний процес й непіддатне однозначному визначенню, його можна характеризувати з різних боків і точок зору. Комплексне вивчення відтворення населення та його розвитку передбачає збирання, систематизацію, узагальнення та аналіз великого обсягу різнобічної інформації за допомогою різних методів. Це дозволяє скласти об’єктивну оцінку відтворення населення та окремих демографічних процесів у контексті суспільного та економічного розвитку країни.

Чисельність та склад населення під впливом ряду соціально-економічних факторів весь час змінюється у часі: люди народжуються і вмирають, переїжджають на нове місце проживання, закінчують школи та вищі навчальні заклади, отримують нові професії, вступають у шлюбні відносини та припиняють їх. Іншими словами, змінюється не тільки загальна чисельність, але і її склад.

Джерелами даних про населення є: переписи населення; поточний облік природного руху населення та його міграція; вибіркові та спеціальні обстеження. Дані цих джерел використовуються для різних цілей і не можуть замінювати один одного. Водночас між ними існує тісний зв’язок: кожне джерело доповнює або продовжує інше.

Переписи населення проводилися завжди і всюди. Перш за все такі відомості були потрібні для обкладання населення податками і різними повинностями, для адміністративного устрою і в зв’язку з певними виключними обставинами, такими як війна, голод, епідемія тощо.

У Китаї, наприклад, обліки населення за статтю та віком проводилися більш ніж за 4 тисячоліття до нашої ери. Обліки населення велися в Стародавньому Єгипті, Індії, Персії, Вавилоні, Японії, Греції. У Древньому Римі обліки населення вели з 435 року до нашої ери - ці обліки мали назву “цензів". Кожний римлянин під присягою повинен був повідомити своє ім’я і вік, дані про членів сім’ї, а також відомості про своє майно та його вартість.

Історія вітчизняних переписів населення почалася ще за часів Київської Русі - у VIII столітті. Пізніше облік населення окремих руських князівств здійснювався з вимог татарських ханів для визначення розмірів данини.

У XVI - XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої, збиралися статистичні дані для складання реєстрів, до яких вносилися дані про членів сім’ї та майно. Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились в Україні з 1720 до 1857 років.

У 1897 році було проведено перший і єдиний загальний перепис населення за часів Царської Росії. Затверджене урядом положення базувалося на тих самих принципах, на яких проводяться і сучасні переписи, перш за все - на принципі одночасності. Обліковці формувалися з письменних запасних солдатів, вчителів та священиків. Про кожного опитуваного збиралися відомості по 14 запитаннях, включаючи прізвище і помітки про фізичні вади. У програмі перепису не було таких запитань, як національність, становище в занятті, рівень освіти. Матеріали перепису оброблялися вручну протягом 8 років і були вкрай убогі.

За радянських часів було проведено 8 загальних переписів населення: у 1920, 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 роках.

Перший перепис населення за радянських часів був проведений у серпні 1920 року. Готувався і проходив цей перепис в надзвичайно важких умовах війни, голоду, розрухи, тому переписом було охоплено тільки 72% населення.

У 1923р. був проведений перепис населення в містах і селищах міського типу одночасно з переписом промислових і торговельних підприємств.

Усе населення вперше було охоплено Всесоюзним переписом населення в грудні 1926р. Під час його підготовки видатні радянські статистики В.Г. Михайловський і О.А. Квіткін розробили наукові принципи, які були покладені в основу як цього перепису, так і наступних радянських переписів населення. Перепис 1926р. відрізнявся не тільки методикою отримання відомостей, але і багатством зібраних даних, особливо про соціальний стан населення та про сім’ї.

Наступний перепис був проведений в січні 1937р. Однак організація його була визнана незадовільною. Його результати, що відбивали втрати населення через голодомор, колективізацію та масові карні акції влади проти мільйонів людей, за вказівкою тодішнього керівництва СРСР, були анульовані, так і не будучи опублікованими. Більше того, деякі керівники статистичних служб (зокрема в Україні), які забезпечували організацію і проведення цього перепису, були репресовані.

Новий перепис відбувся в січні 1939 року. У цьому перепису вперше були використані спеціальні заходи для підвищення точності обліку населення. Його стислі підсумки були надруковані в 19391940р.р. Розпочата Друга світова війна не дала можливості завершити обробку усіх зібраних матеріалів.

Перший післявоєнний перепис був проведений в січні 1959р. Його організація і зміст отримання даних не відрізнялись від попереднього довоєнного.

Черговий перепис відбувся в січні 1970р. В організаційному і методичному відношенні він нагадував два попередніх, однак даних було отримано значно більше. Вперше у практиці переписів заради економії часу і коштів частина відомостей була отримана шляхом опитування не всіх респондентів, а тільки 25% жителів. Під час обробки матеріалів цього перепису було застосовано низку технічних нововведень.

Передостанній перепис населення проводився в січні 1979р. Його організація та обробка матеріалів суттєво відрізнялась від попередніх. Уперше в радянській практиці статистики записи, зроблені під час опитування, за допомогою спеціальних читаючих пристроїв вводились в ЕОМ і записувалися на магнітну стрічку. Також до програми перепису населення 1979 року були включені додатково нові питання.

Останній перепис населення відбувся в січні 1989 р. Його програма була суттєво розширена, вона включала 25 запитань. Вперше після 1926 року були отримані відомості про житлові умови населення, професійно-технічну підготовку, збільшився перелік джерел існування та ін.

На відміну від попередніх обліків використовувалася єдина програма для всього населення і відомості збиралися поіменно, і тільки в зведених матеріалах вони викладались узагальнено, як-то чисельність людей за віком, статтю, рівнем освіти тощо.

Програма перепису населення 1989р. забезпечила найбільш об’єктивну інформацію, яку неможливо отримати з будь-якого джерела. Перепис дав докладні відомості про чисельність, розміщення і склад населення за статтю і віком, рівнем освіти, про розподіл працюючих за галузями виробництва, заняттями суспільними групами і т. ін. Підсумки перепису населення стали інформаційною базою для подальших розрахунків і прогнозів.

1.3 Методологічні засади проведення переписів населення

Докладну демографічну і соціально-економічну характеристику населення забезпечують старанно підготовлені переписи, які проводяться за єдиною програмою, єдиною методологією та єдиним організаційним планом.

Населення є основним фактором виробництва та розподілу матеріальних благ. Для планування та здійснення економічного та соціального розвитку, адміністративної діяльності або наукових досліджень необхідна наявність точних і докладних даних про чисельність, розподіл та склад населення. Переписи населення є основними джерелами отримання таких базисних статистичних даних.

Перепис населення - це процес збору, оброблення, оцінки, аналізу та опублікування або поширення іншими засобами демографічних, економічних та соціальних даних станом на встановлену дату у відношенні до всіх осіб, які перебувають у тій чи іншій країні або в її чітко визначеній частині.

Мета проведення кожного з національних переписів населення полягає в отриманні даних про чисельність, склад та розміщення населення на території тієї чи іншої країни. Тому, зрозуміло, що характерні особливості цього демосоціального обстеження, які відрізняють перепис населення від будь-якого іншого статистичного спостереження, є водночас досить загальними для різних країн.

Отже, у більшості країн під час проведення національних переписів населення дотримуються таких основних принципів.

Переписи населення мають проводитися на регулярній основі і з певною періодичністю. Дотримання цієї вимоги дозволяє оцінювати дані, отримані у ході поточного перепису населення, з результатами опитувань населення в минулому і надавати гіпотетичні прогнози стосовно можливої демосоціальної ситуації у майбутньому. Такий підхід спрямований на досягнення послідовності і співставлення даних як у суто “внутрішньому" національно-історичному аспекті, так і у міжнародному. За встановленою практикою і згідно з рекомендаціями ООН переписи населення у більшості країн світу проводяться раз на десять років, хоча є країни, де вони здійснюються частіше. Підсумки перепису населення кожної країни набувають високої національної, регіональної та міжнародної ваги, якщо вони можуть бути порівняні з відповідними переписними даними інших держав. З огляду на це, існує ще одна вимога, виконання якої розглядається як дуже бажане, - проведення національних переписів населення у роки, які закінчуються на “0” або близьку до нього цифру.

Перепис населення повинен охоплювати всіх без винятку респондентів, які підлягають опитуванню, тому він має бути загальним.

Виходячи з того, що існує об’єктивна залежність показників чисельності населення, його складу і розміщення в регіонах і країні в цілому від часу спостереження, для забезпечення точності обліку перепис населення приурочують до конкретного заздалегідь визначеного часу. Частіше - це затверджена дата перепису населення, в деяких випадках - період, який йому передує. Отримання даних від респондентів станом на єдиний встановлений момент часу передбачає одномоментність перепису населення.

Перепис населення ставить за мету отримання даних не лише про чисельність населення, а й про його склад. Тобто під час опитування слід зафіксувати певні якісні ознаки щодо респондентів такі, як стать, вік, рівень освіти, етнічну приналежність тощо. Це зумовлює необхідність дотримання дуже важливої умови, а саме забезпечення єдності програми перепису населення, а також методів його проведення і оброблення результатів. Інакше кажучи, всі опитувані особи мають відповісти на однакові запитання програми перепису населення, і відомості мають збиратися і опрацьовуватися за однаковими правилами.

Персоніфікованість первинних даних перепису населення полягає в тому, що збирання загальної інформації про населення здійснюється шляхом опитування кожної фізичної особи і лише за окремими показниками (наприклад, житлові умови населення) дані збираються по домогосподарствах.

Надзвичайно важливим принципом у проведенні перепису населення є самовизначення респондентів щодо відповідей на запитання програми. Заповнення переписної документації здійснюється на підставі повідомлень виключно зі слів опитуваних, без їх документального підтвердження. Такий підхід, по-перше, розв’язує проблеми, які виникають при неможливості об’єктивно віднести ту чи іншу особу до тієї чи іншої категорії населення (наприклад, за ознакою рідної мови), а по-друге, сприяє доброзичливому ставленню населення до обстеження і більш відвертому спілкуванню під час опитування.

Первинні персональні дані перепису населення є конфіденційною інформацією, що охороняється у порядку, встановленому законом, не підлягає поширенню без згоди опитуваного, який надав ці дані, і використовуються лише для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.

З огляду на масштаби і надзвичайну складність перепису населення, головним організаційним принципом його здійснення є централізоване керівництво і координація всіх робіт, пов’язаних з підготовкою і проведенням опитування, а також обробленням, узагальненням, поширенням та використанням його результатів. Визначення спеціально уповноваженого органа, який відповідає за здійснення комплексу робіт з перепису населення, чіткий розподіл повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації підготовчих заходів, послідовний контроль за станом виконання всіх етапів робіт залученими виконавцями та їх підзвітність - основні передумови належної організації перепису населення. Централізація виконання переписних робіт забезпечує також дотримання вимоги щодо єдності програми перепису населення, а також методів його проведення і оброблення результатів.

Із застосуванням загальних принципів проведення перепису населення випливає й подібність організаційних заходів щодо нього. Більшість країн світу використовує однакові підходи у підготовці та проведенні перепису населення.

З давнини переписи населення вважалися найбільш суттєвим джерелом інформації щодо соціально-економічного становища та демографічної ситуації в будь-якій країні. Перепис населення - єдине у своєму роді спостереження, яке надає можливість отримати унікальні дані про чисельність населення, його віковий, статевий, національний, мовний, шлюбний склад, розподіл за рівнем освіти, зайнятістю, джерелами засобів існування, міграційною активністю тощо.

З огляду на це, у більшості країн світу переписам населення, як заходу надзвичайної важливості для оцінки та прогнозування соціально-економічного розвитку держави, приділяється значна увага. Їх підготовка та проведення набувають загальнодержавної ваги, а результати розглядаються як суттєвий внесок не лише у розробку національної демосоціальної політики, але й у формуванні міжнародних і регіональних програм з проблем народонаселення.

2. Методологічні засади проведення Всеукраїнського перепису населення

Становлення України як незалежної самостійної держави на початку третього тисячоліття знайшла прояв у проведені Всеукраїнського перепису населення. У період з 5 по 14 грудня 2001 року було проведено перший національний перепис в історії незалежної України.

У проведенні Всеукраїнського перепису населення існувала велика економічна, соціальна і навіть політична потреба. З плином часу результати перепису населення 1989 року втратили свою актуальність, але, найголовніше, не відповідали тим змінам, які відбулися в суспільно-політичному житті. З огляду на це необхідність у проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001року зумовлювалась, насамперед, тим, що він мав задовольнити потребу в оновленні інформаційної бази щодо основних демосоціальних характеристик населення України. Проведення цього масштабного статистичного спостереження ставило за мету відобразити різнобарвну інформацію щодо соціально-економічної ситуації в державі, оцінити вплив кардинальних змін, які відбулися в нашій країні протягом останнього десятиріччя, на рівень життя різних верств населення.

Без проведення перепису населення всі посилання на такі макроекономічні показники, як ВВП на душу населення, інфляція, розмір заощаджень, зайнятість, бідність тощо, будуть все більше ненадійними, оскільки чисельність населення є знаменником при їх розрахунках.

Але, якщо показник чисельності населення можна отримати розрахунково, то не існує такого статистичного обліку, який би відобразив якісний склад населення, тобто його демографічно-соціальну характеристику. Існує єдиний шлях отримання інформації - проведення суцільного опитування населення, тобто перепис.

Серед чинників, що утворили передумови для успішного проведення Всеукраїнського перепису населення 2001року, слід зазначити такі:

сприйняття переважною більшістю громадян України суспільної ваги першого національного перепису населення; формування позитивної громадської думки щодо значення перепису населення через обговорення питань, пов’язаних з його підготовкою і проведенням, з широким колом фахівців, науковців, представників громадських організацій, а також постійне висвітлення означених проблем у засобах масової інформації;

визнання Президентом, Верховною Радою і Урядом України проведення перепису населення як пріоритетного, загальнодержавного заходу;

координація і забезпечення Міжвідомчою комісією сприяння перепису населення при Кабінеті Міністрів України злагоджених дій уповноважених виконавців переписних заходів;

активна підтримка переписних заходів з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка значною мірою забезпечила своєчасне і якісне проведення широкомасштабного комплексу підготовчих заходів;

в цілому задовільне фінансове та матеріально-технічне забезпечення реалізації переписних заходів;

наявність у певної частини працівників, залучених до організації і проведення перепису населення, практичного досвіду, набутого за радянських часів;

допомога міжнародних організацій і статистичних служб розвинених країн у підготовці національних кадрів до виконання переписних робіт з урахуванням загальновизнаних принципів та рекомендацій щодо їх здійснення.

2.1 Законодавча база Всеукраїнського перепису населення

У період підготовки до Всеукраїнського перепису населення 2001 року були створені необхідні законодавчі передумови для проведення цього суцільного статистичного спостереження.

Основним правовим актом, який врегульовує всі питання, пов’язані із підготовкою і проведенням опитування, а також обробленням, узагальненням та поширенням результатів опитування, а також обробленням, узагальненням та поширенням результатів перепису населення, є Закон України “Про Всеукраїнський перепис населення" (Додаток 1). Цим Законом встановлено, що правовою основною перепису населення є Конституція України, Закон України “Про державну статистику”, законодавство України про інформацію та інформатизацію, інші нормативно-правові акти, а також чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон про Всеукраїнський перепис населення регламентує методологічно-організаційні аспекти проведення перепису населення, визначає спеціальні повноваження органів, які здійснюють збирання оброблення, аналіз та поширення даних, встановлює права, обов’язки і відповідальність сторін у процесі підготовки і проведення перепису населення, гарантії стосовно захисту отриманої конфіденційної інформації, а також правові засади щодо поширення результатів перепису населення.

Підготовчі роботи та проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року, крім основного законодавчого акту, регламентувалися також нормативно-правовими актами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, ряду міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (Додаток 1). Крім того, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування були прийняті відповідні рішення щодо належної підготовки та проведення першого національного перепису населення.

Згідно із цими документами було:

встановлено, що відповідальність за підготовку і проведення Всеукраїнського перепису населення, а також оброблення і поширення його результатів покладена на Держкомстат України та його територіальні органи;

визначено строки проведення всіх підготовчих переписних робіт;

встановлено відповідальних виконавців цих робіт з числа центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших зацікавлених органів;

затверджено Положення про міжвідомчу комісію сприяння проведенню Всеукраїнського перепису населення, яка повинна забезпечувати координацію і контроль виконання підготовчих заходів;

визначено термін проведення Всеукраїнського перепису населення та основні організаційні положення здійснення цього заходу;

вказано конкретні завдання щодо реалізації центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування повноважень, наданих їм Законом України “Про Всеукраїнський перепис населення”;

визначено механізм підбору і затвердження тимчасового переписного персоналу, а також процедуру розроблення порядку його залучення до робіт з перепису населення та встановлення умов оплати праці;

передбачено виділення додаткових асигнувань для виконання робіт, пов’язаних з підготовкою та проведенням перепису населення.

2.2 Підготовка до проведення Всеукраїнського перепису населення на Рівненщині

Загальна відповідальність за підготовку, проведення, оброблення, узагальнення та поширення даних першого Всеукраїнського перепису населення була покладена Кабінетом Міністрів на Держкомстат і його територіальні органи. В Рівненському обласному управлінню статистики було утворено спеціальні підрозділи, які здійснювали увесь комплекс робіт, пов’язаних із підготовкою і проведенням перепису населення. Силові відомства забезпечили підготовку і проведення перепису військовослужбовців, інших осіб, які перебували на закритих територіях, відомства охорони здоров’я, освіти і науки забезпечили перших осіб, які постійно перебувають у закладах соціального та медичного призначення. Крім того, до підготовки перепису населення були залучені місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

З метою координації і ефективного спрямування дій органів, які виконували роботи з перепису населення, в області утворено комісію сприяння проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статус та повноваження комісії дозволяв їм розглядати будь-які питання, пов’язані з переписом населення, і надавати статистичним органам практичну допомогу у їх вирішенні.

Терміни виконання підготовчих робіт до перепису населення і його проведення визначалися Календарним планом, затвердженим наказом Держкомстату від 7 березня 2001 року №138.

Згідно з встановленими строками здійснено комплекс першочергових підготовчих заходів в Рівненській області.

До 1 квітня 2000 року було уточнено межі 27 міських населених пунктів, по міських поселеннях практично повністю було упорядковане адресне господарство. Перевірками було встановлено, що лише 2,9% загального числа вулиць на той час не мали аншлагів і 2,5% будинків - покажчиків з номерами. Одночасно слід зауважити, що поряд із браком коштів у місцевих бюджетах на зазначені цілі значно затруднював цю роботу масовий характер перейменувань назв вулиць, провулків, площ тощо.

До 1 жовтня 2000 року було встановлено і уточнено 51 одиницю картографії. Загальна вартість картографічних одиниць складала 145839грн. Міські (районні) управління статистики були забезпечені картографічним матеріалом в необхідній кількості, проте його якість нерідко не відповідала вимогам, зокрема, щодо повноти та актуальності. У деяких випадках папір, з якого був виготовлений картографічний матеріал, а також отримані копії карт і схем-планів були не зовсім придатні до використання.

До 1 жовтня 2000 року також було завершено перевірку правильності та повноти обліку населення. Типовими порушеннями виявився недооблік фактично проживаючих, але не прописаних і незареєстрованих у встановленому порядку осіб та дітей віком до 16 років, а також неправомірне врахування осіб, які на момент перевірки вибули з даного місця проживання і спадкоємців та дачників у сільській місцевості. Контроль повноти та правильності обліку населення ускладнювався через те, що проведення перевірок збігалося із реорганізацією інституту прописки та запровадження реєстрації населення.

У першому півріччі 2001 року за Календарним планом було завершено складання та затвердження організаційних планів перепису населення. Кінцевим результатом цієї роботи стало переписне районування - поділ території міст, селищ міського типу, районів, сільських населених пунктів на переписні відділи, інструкторські та лічильні дільниці із закріпленою за ними кількістю переписного персоналу, засобів матеріально-технічного забезпечення, переписного інструментарію тощо. Всього в області функціонувало 153 переписних відділи, 1026 інструкторських та 4358 лічильних дільниць.

У жовтні-листопаді 2001 року було здійснено підбір та навчання кадрів тимчасового переписного персоналу.

З 22 жовтня 2001 року було розпочато перший етап підготовки навчання його керівного складу: завідувачів переписними відділами та їх помічників. Загальна кількість навчених завідувачів переписними відділами та їх помічників становила по 153 особи відповідно. Відмов від навчання і роботи в подальшому цієї категорії персоналу не було.

Другий етап підготовки переписного персоналу, під час якого проходили навчання інструктори-контролери, був розпочатий 15 листопада. Загальна чисельність інструкторів-контролерів, які пройшли інструктажі, становила 1328 осіб або 100% їх необхідної кількості. Упродовж навчання вказана категорія персоналу в повному складі взяла участь у подальшій роботі.

Найскладнішим, як і очікувалося, виявився третій етап підготовки переписних кадрів - обліковців, що тривав з 23 до 30 листопада. У цілому інструктаж пройшли 4679 обліковців при потребі 4389. Напередодні навчання, а також у ході проведення занять (в основному) від подальшої роботи відмовились 290 осіб (6,6% з числа набраних обліковців). Випадки відмов обліковців від навчання, а у подальшому і від участі у проведенні опитування населення, були зумовлені: низьким рівнем встановленої винагороди за виконання робіт з перепису населення, неспроможністю деяких обліковців під час навчання опанувати досить складний порядок заповнення переписної документації, а інколи також психологічними ускладненнями при проведенні опитування населення. Зіграло свою негативну роль також погіршення погодніх умов.

Загальна кількість громадян, які залучалися до переписних робіт, становила 6375 осіб. Переважна більшість цих працівників - жінки 84,5%, причому в категорії обліковців, які безпосередньо проводили опитування респондентів в ході перепису, частка жінок ще вища - 85,2%. У загальному складі означеного персоналу 27,4% припадає на осіб у віці до 30 років, 25,7% становлять особи з повною вищою освітою; 42,7% працівників, задіяних у роботах з перепису, мали певний досвід у проведенні соціально-демографічних та статистичних спостережень, пов’язаних з опитуванням населення, здійсненні соціологічних опитувань, а також брали участь у попередніх виборчих компаніях. Детальна характеристика складу персоналу, який брав участь у проведенні перепису населення, наведена у Додатку 2.

Надзвичайно потужним імпульсом для старту першого національного перепису населення стало звернення Президента України Л.Д. Кучми до українського народу, яке мало значний позитивний вплив на формування відповідального ставлення до переписних заходів як з боку населення, так і з боку задіяних органів державної влади. Суттєво вплинула на це також активна роз’яснювальна робота в області через засоби масової інформації про мету, завдання перепису, його політичне і економічне значення. Масово-роз’яснювальна робота була побудована в три етапи:

перший етап - це роз’яснення цілей, мети перепису в період підготовки робіт;

другий етап - це роз’яснення в період перепису, протягом якого увага концентрувалась на розкритті програми перепису, заповненню переписних листів, роботі переписного персоналу щодо його прав та обов’язків, нерозголошенні інформації та інше;

третій етап - перші повідомлення про результати перепису по закінченні перепису.

Під час підготовки і проведення перепису було опубліковано 152 статті, в тому числі інформацій та заміток в обласних та районних газетах. В місцевих газетах було відкрито рубрику “Перепис 2001”, в газеті “Сім днів” опубліковано адреси всіх переписних відділів по м. Рівне, їх номери телефонів, місце знаходження та бланки форм переписної документації.

По обласному та районному радіомовленню прозвучало 102 виступи, в тому числі 16 з них в прямому ефірі. Відбулось 13 виступів по місцевому телебаченню. Обласною державною телерадіокомпанією виготовлено рекламний ролик, який щоденно під час перепису транслювався на місцевому каналі “Рівне1”.

В обласному центрі було встановлено два рекламні щити та два біг-борди з написом про проведення перепису населення, випущено буклет “Рівненщина напередодні Всеукраїнського перепису населення 2001 року”.

Напередодні перепису було виготовлено 180тис. листів-звернень до жителів Рівненщини, які розповсюджувались тимчасовим переписним персоналом серед міських жителів при попередніх обходах домівок.

На нашу думку, для більш високої довіри до цієї загальнодержавної акції з боку респондентів масово-роз’яснювальна робота в державі повинна проводитись заздалегідь із використанням наочності (наприклад, плаката-інструкції та плаката-переписний лист).

З 30 листопада по 4 грудня 2001 року включно, згідно зі строками, встановленими Кабінетом Міністрів України, було розпочато попередні обходи житлових приміщень. Метою попередніх обходів було, передусім, знайомство обліковців зі своїми респондентами, роз’яснення їм порядку проведення опитування та уточнення часу, коли б було зручно переписати проживаючих у даному приміщенні, особливо таких з них, кого зазвичай важко застати вдома. Крім того, для інформації і оперативного зв’язку населення респондентам повідомлялися адреса і номер телефону інструкторської дільниці (переписного відділу), до якої належить дане приміщення.

2.3 Моніторинг проведення Всеукраїнського перепису населення

Проведення першого Всеукраїнського перепису населення, як це передбачалося розпорядженням Кабінету Міністрів України, почалося о 8 годині ранку 5 грудня 2001 року згідно Програми Перепису населення. (Додаток 3).

У ході Всеукраїнського перепису населення опитуванню підлягали всі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебували на встановлену дату перепису населення на території України, а також громадяни України, які на встановлену дату перепису перебували за її межами.

Населення переписувалося за місцем фактичного проживання, незалежно від наявності прописки та її характеру (постійна або тимчасова) і права на житлоплощу в даному або іншому приміщенні, шляхом опитування та запису до переписної документації наданих респондентами відомостей без їх документального підтвердження. Записи велися по домогосподарствах.

У кожному приміщенні записувалися всі особи, які станом на 12 годину ночі з 4 на 5 грудня проживали в ньому, включаючи тимчасово проживаючих. Із числа постійно проживаючих осіб записуються також тимчасово відсутні. Не вносилися до переписної документації за місцем свого попереднього проживання:

особи, які переїхали до іншого місця на постійне проживання або на постійну роботу;

особи, які перебували в рядах Збройних Сил України (крім осіб, призваних на військово-навчальний збір);

студенти вищих навчальних закладів та учні професійно-технічних училищ, курсів та освітніх установ зі строком навчання 12 місяців і більше, які проживали за місцем навчання, незалежно від строку вибуття їх з місця попереднього постійного проживання;

особи, які перебували у місцях позбавлення волі та на інших закритих територіях (крім осіб, заарештованих в адміністративному порядку на строк до 30 діб і осіб, які утримуються в місцях попереднього ув’язнення під слідством);

інші особи, які вибули з місця їх попереднього постійного проживання більш як на 12 місяців до 4 грудня 2001 року (навіть у випадках, коли ці особи зберігали матеріальний зв’язок із членами переписуваного господарства і право на житлоплощу).

Громадяни України, які працювали в дипломатичних, торгових та інших представництвах України за кордоном, а також проживаючі з ними члени їх домогосподарств, та особи, які виїхали за кордон у службове відрядження (строком на місяць і більше), переписувалися відповідними представництвами та консульствами України за кордоном, а за місцем їх постійного проживання в Україні не вносилися у переписну документацію.

Іноземці, які прибули в Україну на постійне проживання, переписувалися за місцем їх фактичного проживання в Україні на загальних підставах.

Оперативний штаб, який діяв в області в період перепису, на підставі даних щоденного моніторингу виконання обліковцями норм навантаження відстежував темпи перепису населення. Дані моніторингу проведення опитування населення і заповнення переписної документації наведені нижче:

Рис.1. Моніторинг проведення опитування населення

За результатами моніторингу також встановлено, що 98,9% переписної документації заповнено шляхом опитування населення за основним місцем проживання під час обходу житлових приміщень. Основні характеристики щодо осіб, якими обліковці не змогли з тих чи інших причин поспілкуватися особисто, у відповідності з чинними нормативно-правовими актами було отримано на підставі даних служб паспортизації, реєстрації і міграційної роботи та інших адміністративних джерел. У таких переписних листах обов’язково проставлялася відповідна резервна мітка.

Загалом наведені дані підтверджують висновок, що громадяни України з повним розумінням сприйняли необхідність та надзвичайне значення такого загальнодержавного заходу як перепис населення і в переважній більшості свідомо виконали свій громадянський обов’язок.

Чітка робота усіх задіяних виконавців забезпечувалася координацією їх дій і щоденною оцінкою поточної ситуації. Здійснюваний моніторинг дозволяв у ході всього опитування населення контролювати виконання організаційного плану і відстежувати забезпечення охоплення респондентів опитуванням по кожному регіону області. Рівненська область на кінець перепису попала в перелік областей, де показник охоплення населення переписом перевищив розрахункові оцінки.

З 16 до20 грудня проводився контрольний обхід приміщень, який ставив за мету контроль забезпечення охоплення респондентів опитуванням та перевірку якості заповнення переписної документації. Усі особи, які повинні були бути переписані, але з якихось причин були пропущені, записувалися до списку і на них заповнювалася переписна документація.

Приймання матеріалів Всеукраїнського перепису населення тривало до 1 лютого 2002 року. У період приймання матеріалів здійснювали розбирання і перевірку контрольних бланків, які були застосовані для забезпечення повноти і якості переписних даних, виключення можливих пропусків та подвійних записів у переписній документації. Загалом під час проведення перепису населення було складено 1814 контрольних бланків, серед них 1227 бланків внутрішньо-районної міграції, 587 бланків міжобласної міграції.

Після завершення цієї роботи переписну документацію було скомплектовано і передано спеціальним підрозділам з кодування даних для подальшої їх підготовки до автоматизованого оброблення.

Сьогодні автоматизована обробка даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року в стадії завершення. В обласному управлінні статистики, зокрема, відділом демографічної статистики та перепису населення проаналізовані вихідні таблиці п’яти черг, що передбачені програмним забезпеченням оброблення даних Перепису. На основі формування зведених даних написані економічні доповіді, експрес-записки, випущені збірники, бюлетені, буклети про результати проведення ВПН на Рівненщині.

У своїй роботі, згідно з Програмою Перепису населення нижче проаналізуємо демографічну ситуацію в Рівненській області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

2.4 Поточний облік населення

Поточний облік демографічних подій полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Основними джерелами даних про природний рух населення є акти реєстрації громадського стану. Специфіка цього джерела в тому, що події потрапляють у сферу спостереження по мірі їх виникнення і тільки після юридичного оформлення, реєстрації. У сферу спостереження можуть попасти тільки ті події, які підлягають реєстрації відповідно до закону. Реєстрація народжень і смертей є обов’язковою.

Для статистичного розроблення матеріалів природного руху населення використовуються або копії актів громадського стану, або первинні документи, призначені для цієї мети. В Україні акти складаються у двох примірниках, з яких перший залишається в книзі записів актів, другий передається в органи державної статистики для розроблення.

Питання щодо повноти обліку є центральним в організації системи реєстрації. На відміну від перепису населення реєстраційний метод заснований на тому, що населення само повинно звертатися з встановленими термінами в установи, які ведуть реєстрацію і заявляти про ті чи інші події.

Одним із засобів досягнути повного охоплення реєстрацією подій природного руху населення - узаконити їх обов’язковий характер. Реєстрація народжень та смертей згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю України носить обов’язковий характер.

Програма реєстрації подій природного руху населення (перелік питань у реєстраційних записах) залежить від прийнятих законодавством визначень і від потреби в статистичних даних про природний рух. Перелік питань, відповіді на які отримуються при реєстрації, залежить від характеру подій і від практики, яка вже має місце. Питання, які містяться в актових записах, можна умовно розділити на дві групи: ті, що дають характеристику самій події і ті, що характеризують особу або осіб, до яких ці події мають безпосереднє відношення.

Узагальнені дані про міграцію населення формуються на основі розроблення талонів статистичного обліку, які надходять з органів внутрішніх справ. Вони заповнюються одночасно з адресними листками під час прописки і виписки (реєстрації і зняття з реєстраційного обліку) за місцем проживання (перебування).

Талон статистичного обліку містить основні демографічні та соціально-економічні характеристики мігранта. Талони прибуття і вибуття містять аналогічні дані.

Органи статистики за талонами статистичного обліку здійснюють розроблення і міждержавної міграції.

Проголошення національного суверенітету, корінні зміни в умовах життя населення, міжнаціональні конфлікти та інші фактори економічного і політичного характеру, які мали місце протягом останніх років, суттєво вплинули на інтенсивність і характер напрямків міграційних потоків між країнами СНД і іншими країнами.

Серед мігрантів СНД з’явились відносно нові категорії біженців і вимушених переселенців, міграція яких пов’язана не тільки з природними катаклізмами, війнами, а й етнічними факторами, а також нелегальні мігранти, які виїжджають в країни з порушенням встановлених правил.

У зв’язку із зростаючими масштабами міграції населення приймаючі країни були вимушені утворити державні служби міграції, внести відповідні зміни в національне законодавство, прийняти міждержавні угоди щодо врегулювання міграційних процесів.

Однак інформація про переміщення населення, як між країнами, так і в середині однієї країни, яка отримується лише на основі поточного обліку в органах МВС, досить обмежена. Тому поточна статистика міграції доповнюється одноразовими обстеженнями, що дозволяють отримати значно точніші дані щодо характеристики міграційних потоків, кількості мігрантів та причин міграції. Останнє таке обстеження проводилось у 1991 році.

Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри. Вони являють собою поіменні й регулярно оновлювані переліки мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини ХХ сторіччя часто зберігають у пам’яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім’ї за найменшими адміністративно-територіальними одиницями: населений пункт, община, муніципалітет, парафія тощо. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної адміністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподаткування, військовозобов’язаних, політичних (партійних) та адміністративних виборчих списків тощо.

Правила ведення реєстрів населення достатньо складні, тому цей спосіб обліку вживаний до категорії юридичного населення в країнах з невеликою чисельністю жителів і територією, з порівняно високою загальною культурою населення. Правила, обов’язкові для дотримання на всій території країни, передбачають участь кожного її мешканця в процедурі реєстрації населення в одній з общин (муніципалітеті, парафії). Він зобов’язаний повідомляти про всі випадки зміни місця постійного мешкання та про всі події, які підлягають юридичному оформленню в органах реєстрації актів громадянського стану.

Реєстри населення постійно оновлюють: у картках осіб, що постійно мешкають на конкретній території, роблять доповнення про народження дитини, всиновлення, укладання шлюбу, припинення шлюбу в результаті розлучення або смерті когось із членів подружжя, зміну заняття або стану в занятті, зміну рівня освіти, прізвища, імені або місця мешкання.

Правила ведення реєстрів населення передбачають суворе дотримання принципів персоніфікації та конфіденційності інформації; обов’язкову кооперацію органів, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та органів які ведуть реєстри населення; щорічну перевірку точності вміщених у реєстрах населення відомостей за допомоги спеціальних обстежень, а також за допомоги матеріалів переписів населення.

Картку заповнюють і на прибулих з-за кордону, котрі раніше не проживали в країні. Картки ж померлих та тих, хто виїхав на постійне мешкання за межі країни, зберігають в архіві. В Україні реєстр населення відсутній.

2.5 Кількісний аналіз і вимірювання демографічних процесів

2.5.1 Демографічний склад населення

Чисельність населення постійно змінюється внаслідок народжуваності, смертності та міграції населення. Перепис населення викликає велику зацікавленість не тільки тому, що населення є основою держави і об’єктом господарювання. Від його чисельності, структури і динаміки залежить як обсяг трудових ресурсів, так і попит на вироблені товари. Саме населення отримує і споживає всі види доходів.

Облік населення в Україні здійснюється по населених пунктах на певну дату (як правило на початок року). Дата, на яку розраховується чисельність, називається критичним моментом (датою). Під час обліку населення на певну дату в межах кожного населеного пункту необхідно розрізняти постійне і наявне населення.

До постійного населення належать особи, які постійно проживають у даному населеному пункті (не менше одного року), незалежно від їх фактичного місцезнаходження на критичну дату. Даний населений пункт для цих осіб є їхнім постійним місцем проживання.

До наявного населення належать особи, які фактично проживали в даному населеному пункті на момент обліку незалежно від їхнього постійного місця проживання.

Для обліку чисельності населення загальні визначення чисельності населення конкретизуються додатковими ознаками, які дозволяють правильно розмежовувати ці категорії населення. З огляду на це, перш за все виділяються показники тимчасово проживаючого і тимчасово відсутнього населення.

До тимчасово проживаючого населення, яке враховується як наявне населення, але не входить в чисельність постійного населення даного населеного пункту, належать особи, які мають постійне місце проживання в іншому населеному пункті та проживають на території даного населеного пункту не більше певного часу (наприклад, не більше одного року).

До тимчасово відсутнього населення, яке необхідно враховувати в числі постійного населення даного населеного пункту, належать особи, які вибули за межі цього населеного пункту (виїхали на тимчасову роботу, у відрядження, на виробничу практику і т.д.), за умови, якщо їх відсутність не перевищує певного періоду (наприклад, не більше одного року).

Однак існують окремі виключення із цих загальних принципів. Зокрема, особи, які навчаються на стаціонарі у вищих навчальних закладах, належать до постійного населення за місцем навчання, незалежно від тривалості їхнього фактичного проживання у населеному пункті, де знаходиться навчальний заклад.

До наявного населення належать не тільки особи, які фактично перебувають у даному населеному пункті, але також і ті особи, що постійно проживають в цьому населеному пункті, а в період реєстрації населення знаходяться на роботі за межами вказаного населеного пункту, але кожного дня повертаються до місця постійного проживання. До наявного населення даного населеного пункту належать також особи, які постійно проживають у ньому, але на момент обліку перебувають в одноденних будинках відпочинку, в профілакторіях, а також особи, що знаходяться в дорозі, в приміських потягах, автобусах. Особи, які їдуть у потягах, на суднах чи автобусах далекого слідування, належать до наявного населення тієї території, на якій вони знаходились на момент обліку населення.

Співвідношення між чисельністю постійного і наявного населення визначається різницею між кількістю тимчасово відсутніх та тимчасово проживаючих осіб.

Таким чином, постійне населення кожного населеного пункту дорівнює наявному населенню мінус тимчасово проживаюче плюс тимчасово відсутнє:

 [1]

Наявне населення в межах даного населеного пункту дорівнює постійному населенню мінус тимчасово відсутнє плюс тимчасово проживаюче:

 [2]

Показники чисельності постійного і наявного населення необхідні при вирішенні питань господарського і соціального будівництва в окремих адміністративних районах і населених пунктах. Наприклад, під час планування на території міського населеного пункту торгової мережі або міського транспорту необхідно використовувати наявне населення; у той же час для розрахунків можливих контингентів учнів у загальноосвітніх школах, для розрахунків розмірів житлового будівництва, кількості лікувальних закладів необхідні дані про постійне населення.

Дані про чисельність постійного і наявного населення використовуються також для перевірки правильності обліку населення, так як по країні в цілому чисельність постійного і наявного населення, по суті, збігаються і можуть лише незначно відхилятись внаслідок тимчасового виїзду окремих громадян в інші країни і приїзду в дану країну іноземців.

У практичній роботі для тих чи інших економічних розрахунків необхідні дані не тільки про чисельність на певну дату, але і середня чисельність населення за певний період часу, наприклад за рік. На основі цих даних обчислюють такі важливі показники, як розміри виробництва і споживання окремих видів промисловості продукції в середньому на одного жителя, середньорічні контингенти працездатного населення тощо.

Для оцінки демографічного процесу необхідні інтервальні показники. З цією метою вживається не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні: арифметична проста - у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок S0 на кінець року S1:

 [3]

хронологічна - коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу:

 [4]

де п - число моментів, перших чисел місяців або кварталів.

арифметична зважена - коли проміжки часу між моментами не рівні:

 [5]

де , tі - проміжок часу між датами. Коли середня чисельність розраховується за тривалий період часу, протягом якого населення змінюється нерівномірно, застосовують величину, скориговану на середню геометричну:

 [6]

де Ki - ланцюгові річні коефіцієнти зростання (скорочення), П - добуток коефіцієнтів, n - кількість років у періоді, за який обчислюється середня.

Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення.

Загальна чисельність населення України складається із чисельності міського і сільського населення.

До міського населення належать особи, які проживають в міських поселеннях (міста, селища міського типу).

До сільського населення належать жителі сільських населених пунктів (села, селища).

Для правильного обліку чисельності міського і сільського населення як постійного, так і наявного, необхідно мати точні дані про адміністративно-територіальний поділ країни чи конкретного району. Дані про адміністративно-територіальний поділ грунтуються на офіційних матеріалах: Постановах Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннях обласних, районних міських та селищних рад.

Відповідно до діючого “Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України" до міст належать населені пункти, які мають промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд всіх форм власності, мережу соціально-культурних закладів і підприємств побуту, з кількістю населення понад 10 тис. чол, з яких не менше, як дві третини зайнятого населення становлять особи, котрі працюють на промислових та інших несільськогосподарських підприємствах.

До селищ міського типу можуть належати населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільсько-гоподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії т інші стаціонарні та оздоровчі заклади, які мають житловий фонд приватної та комунальної власності, з кількістю населення понад 2 тис. осіб, з яких не менше як дві третини працюють на несільськогосподарських підприємствах.

Історія заселення території і формування сучасного населення Рівненщини налічує багато віків. Сприятливі природні умови, велика площа лісів, багатоводні річки, родючі грунти сприяли заселенню і освоєнню лісостепової і лісової зон. У 1939 р. в межах області проживало 1057 тис. чол., а за даними перепису населення 2001р. - 1173,3 тис. осіб наявного населення. Зменшення населення 1959 р. у порівнянні з 1939 р. відбулось здебільшого як результат загибелі людей у Великій Вітчизняній Війні, вивезення на каторжні роботи і концтабори, голоду і різкого скорочення природного приросту.

Чисельність, структура населення і трудові ресурси мають внутріобласні відмінності, зумовлені характером історичного процесу заселення і економічного розвитку окремих частин Рівненщини, а також особливостями їх природних умов і розподілу природних ресурсів.

Відображенням історико-географічних особливостей заселення території області виступає людність населених пунктів.

В області налічується 1003 сільських населених пунктів, у розміщенні яких (з огляду на людність) простежуються певні закономірності:

загальне переважання населених пунктів з населенням від 250 до 1000 мешканців;

перевага укрупнених населених пунктів (з населенням понад 1000 чоловік) у поліській зоні;

дрібні сільські поселення (з кількістю до 250 чол), зосереджені головним чином у лісостепових районах.

В останні роки продовжується переміщення населення з села у міські населені пункти, що негативно впливає не тільки на загальну чисельність сільського населення, але й на його віковий склад.

Рівненська область була утворена 4 грудня 1939 року в складі Української РСР. Територія області становить 20,1 млн. км2, за адміністративно-територіальним устроєм поділена на 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування, 16 селищних та 338 сільських рад.

За міжпереписний період відбулися такі зміни:

збільшилась область на один район за рахунок поділу Млинівського району на Млинівський та Демидівський;

місто Острог набуло статусу міста обласного підпорядкування;

селищу міського типу Березно надано статус міста;

смт Першотравневе перетворено у село Моквин.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області проживало 1173,3 тис. осіб або 2,4% загальної чисельності України. На кожний квадратний кілометр території припадає 58,4 особи. За кількістю населення область посідає 21 місце в Україні. Меншими за чисельністю населення є Тернопільська (1142,4 тис. осіб), Кіровоградська (1133,0 тис. осіб), Волинська (1061,0 тис. осіб) та Чернівецька (923 тис. осіб) області.

За останні чотири десятиліття середньорічні темпи приросту населення області систематично знижувались. Якщо в міжпереписний період 19591969 рр. середньорічний приріст дорівнював 2,9% або 11,5 тис. осіб в рік, то вже в 19701978 рр. - 0,75% або 8,9 тис. осіб, в 19791988 рр. - 0,45% або 4,9 тис. осіб, а в 19892001 рр. тільки 0,03% або 0,3 тис. осіб.

В структурі чисельності населення України частка населення області фактично залишається майже стабільною: в 1959 і 1970р.р. вона складала 2,2%, в 1979р. - 2,3%, в 1989р. - 2,2% і в 2001р. - 2,4%.

Останнім часом в науково-практичних статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними районами.

Демографічним районуванням називається поділ територій, до якої належить досліджений об’єкт, на зони з подібними демографічними характеристиками.

За допомогою районування виявляється регіональна специфіка процесів природного і механічного рухів населення з урахуванням впливу чинників соціально-економічного характеру.

На території України існують чітко визначені 4 демографічні райони: статистичний (м. Київ за специфікою в демографічному плані був виділений в окремий район); західний з центром у м. Львів (Рівненська, Волинська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська області); південно-центральний, який є багатоядерним районом, центрами якого виступають Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим); північно-центральний (Вінницька, Київська, Кіровоградська, Житомирська, Сумська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області).

Окреме місце посідає показник густоти (щільності) населення, осіб/км2, що є критерієм концентрації розміщення населення по території.

 [7]

Щільність населення в межах окремих регіонів, поселень істотно відрізняється, тому цей показник використовується у порівняльному та динамічному аналізі. Проте щільність міського та сільського населення порівнюватися не можуть, оскільки площа території цих поселень визначається за різною методикою. Якщо щільність міського поселення розраховується на площу, обмежену кордонами міста, то щільність сільського населення - на всю площу сільськогосподарських угідь, а не тільки на територію пунктів проживання.

Густота населення (число жителів на 1 кв.км) в Рівненській області значно нижча, ніж в середньому по республіці, але перевищує густоту сусідньої Волинської області. (див. табл.1).

Таблиця 1

У вищезгаданих північних районах низька щільність населення обумовлена екологічною ситуацією, що виникла внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.

За проживанням у міській та сільській місцевості розподіл населення станом на 5 грудня 2001 року характеризувався такими даними: кількість міського населення області становило 549,7 тис. осіб або 46,9% всього населення, сільського - 623,6 тис. осіб або 53,1%. Область одна з небагатьох областей України, в яких питома вага чисельності сільського населення більша за міське.

Серед міських поселень 66,7% - це невеликі поселення з числом мешканців до 10тис. осіб. В них проживає лише 18,4% міського населення. Основна маса міського населення (74,6%) зосереджена в трьох містах обласного підпорядкування - Рівне, Дубно, Кузнецовськ і трьох районного (Здолбунів, Костопіль, Сарни). Майже кожний другий міський житель - це мешканець обласного центру.

Однак за час, що минув після попереднього (1989 року) перепису населення, у 2001 році було зафіксовано зменшення чисельності мешканців сільських населених пунктів на 16,0 тис. осіб або 2,5%. Натомість відслідковувалась тенденція до збільшення кількості міського населення - на 19,7 тис. осіб або 3,7%. Незначне збільшення загальної кількості населення забезпечувалося за рахунок підвищення кількості мешканців міських поселень, зокрема, в містах Рівне, Кузнецовську, Острозі.

2.5.2 Статевовіковий склад населення

Основа кожної країни - це населення, люди, які є громадянами, носіями державного суверенітету. Прогресивний розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, його працересурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.

Статевий склад населення характеризується абсолютними даними чисельності населення чоловіків і жінок та відносними показниками щодо частки чоловіків і жінок в загальній чисельності. По окремих регіонах співвідношення між чисельністю чоловічого і жіночого населення певною мірою визначається переважанням тих чи інших видів економічної діяльності. Наприклад, у регіонах, які мають вугільну, нафтову або лісову промисловість, частка чоловічого населення вища, ніж в регіонах з текстильною чи легкою промисловістю.

На підставі абсолютних даних визначається питома вага кожної статі в загальній чисельності населення:

 [8]

де dm, dF - відповідно частка чоловіків та жінок;

Sm, SF - чисельність чоловічого та жіночого населення;

 - загальна чисельність населення.

Важливим показником є збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:

 [9]

або навпаки:

 [10]

де Sm., SF - чисельність чоловічого та жіночого населення.

Втім, головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування чисельності чоловіків та жінок. За оптимальних умов він має наближуватися до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 30 років, а в містах лише 19, що значно ускладнює там шлюбну ситуацію.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення.

Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно - , п’яти - та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 04 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Складаються також угрупування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю у процесі відтворення) - демографічні покоління.

Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (02 роки), дитсадковий (36 років), дошкільний (16 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти 714 років та підлітки 1517 років), молодь (1629 років), дітородний контингент жінок (1549 років), всього працездатного віку (1654 роки для жінок, 1659 років, для чоловіків), молодше працездатного віку (015 років), старше працездатного віку (55 р. + для жінок, 60р. + для чоловіків).

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (014 років), батьки (1549 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував Г. Зундберг.

Прогресивний тип - відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти - 40%, батьки - 50%, прабатьки - 10%. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип - відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23%.

Регресивний тип - відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і продовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже використовується таке співвідношення: діти - 20%, батьки - 50%, прабатьки - 30%.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного дорегресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти - 17,8%, батьки - 51%, прабатьки - 31,2%. Отже, поглиблюються процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь в загальній чисельності населення, у межах окремої статі за місцем проживання.

До цієї системи показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років):

 [11]

В Україні за останніми даними d60+=18,9%, що згідно з класифікацією ООН відповідає рівню старого населення (16% 20%).

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле:

загальний коефіцієнт демографічного навантаження:

 [12]

коефіцієнт навантаження дітьми:

 [13]

коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку:

 [14]

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний і медіанний вік.

Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації. Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Протягом тривалого часу кількість жителів жіночої статі в області перевищує число чоловіків. За даними перепису 2001 року в області налічувалося наявного населення - 1173304 особи, з них: 555609 осіб - чоловіки, 617695 осіб - жінки. Простежуючи динаміку статевого складу жителів Рівненської області з часу першого повоєнного перепису 1959 року, можна говорити про існування тенденції до поступового збільшення долі представників чоловічої статі. І лише за останні роки, починаючи з 1989 року, кількісне співвідношення між представниками обох статей не змінювалось і зберігалося у такій пропорції: жінок - 52,6%, чоловіків - 47,4%, від загальної кількості населення області. (див. рис.2). Цей процес особливо активно протікає в сільській місцевості: в 2001 році частка чоловіків в цій категорії населення становила 48,0% проти 44,8% в 1959; 45,8% в 1970; 46,7% в 1979 і 47,0% в 1989 році. В 2001 році по постійному населенню в сільській місцевості на 1000 чоловіків припадало 1086 жінок, тоді як у міських поселеннях цей показник становив - 1145 осіб.

Рис.2. Динаміка статевого складу населення області за даними переписів

Зросли і вікові рівні з позитивним статевим співвідношенням населенням, що підтверджується такими даними (див. табл.2).

Таблиця 2

Зміни у статево-віковому складі населення, зафіксовані переписом 2001 року, відображають зменшення упродовж останнього міжпереписного періоду кількості народжуваних. Так, наприклад частка дітей у віці 04 років за даними останнього перепису населення становила 6,1% серед всього населення, тоді як у 1989 році вона дорівнювала 8,7%. Загалом питома вага осіб у віці молодшому за працездатний у всьому населенні області становила 23,0% проти 27,5% у 1989 році.

Порівняно з минулим переписом, кількість осіб у працездатному віці збільшилась на 33,9 тис осіб, а частка осіб цієї вікової групи серед всього населення зросла з 54,2% до 56,8%. Це було результатом вступу до неї осіб, народжених у середині 80х років, коли спостерігався підйом народжуваності.

Аналізуючи демографічні процеси за даними перепису слід мати на увазі, що перепис дає, так би мовити, моментальний знімок складу населення, а поточний облік дає уявити про те, як з плином часу змінюється чисельність та склад всього населення. І за час, що минув після перепису населення (тобто станом на 01.01.2001 року) чисельність наявного населення зменшилась на 9,1 тисяч і становить 1164,2 тис осіб.

Зменшення чисельності населення відбувається як за рахунок природного скорочення так і за рахунок міграційного сальдо. Природне скорочення є наслідком падіння народжуваності та росту смертності.

Як результат падіння народжуваності, зростання смертності, міграційного відпливу населення змінюється в гірший бік показник демографічного навантаження.

Показник демографічного навантаження - це узагальнююча кількісна характеристика вікової структури населення, яка показує навантаження на суспільство непродуктивним населенням.

Розподіл населення за основними віковими групами в області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року такий: 664,9 тис. осіб або 56,8% населення працездатного віку: 269,6 тис. осіб або 23,0% особи у віці молодшому за працездатний і 236,8 тис. осіб (20,2%) особи у віці старшому за працездатний.

По міських поселеннях та сільській місцевості ці показники значно відрізняються і мають такі значення: міські поселення (63,5%, 21,5%, 5%) та сільська місцевість відповідно (50,9%, 24,3%, 24,8%).

У двох районах (Гощанському та Демидівському) частка працездатного населення в загальній кількості лише 50%. Сама висока частка працездатного населення в м. Кузнецовськ (67,3%) та м. Рівне (66,6%).

На 1000 осіб працездатного віку в 1989 році припадало 845 осіб, в тому числі 495 дітей і 350 осіб пенсійного віку проти відповідних 761, 405 та 356 осіб у 2001 році. В загальному показнику “демографічне навантаження” зменшилась частка дітей з 58,6% до 53,2% і підвищилась частка осіб пенсійного віку з 41,4% до 46,8%.

Розраховуються, як правило, такі показники демографічного навантаження: відношення кількості дітей, кількості осіб пенсійного віку і їх загальної сукупності до чисельності населення у працездатному віці.

Самий низький показник демографічного навантаження по м. Кузнецовськ (487) та м. Рівне (500). В той же час по районах, де переважає сільське населення, цей показник значно більший: Гощанський район (1031), Демидівський (1012) та Корецький (976). В цих районах частка навантаження особами пенсійного віку набагато більша, ніж дітьми: Гощанський район (61,0% та 43,1%), Демидівський (57,4% та 42,6%), Корецький (56,9% та 43,1%).

Найменший показник демографічного навантаження дітьми в м. Рівне (294), а особами старше працездатного віку в м. Кузнецовську (83), по сільській місцевості відповідно в Здолбунівському (392) та в Березнівському (416) районах (Додаток).

Характеризує вікову структуру населення і такий показник як середній вік населення, який визначається як середня арифметична зважена шляхом ділення загального числа людино-років на загальну чисельність населення.

Середній вік населення в області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року становив 35,9 років, відповідно у чоловіків 33,6 та у жінок 38,0. Різні значення має показник в міських поселеннях (34,4) та сільській місцевості (37,2 роки).

Самим молодим містом в області є Кузнецовськ, середній вік його жителів 29,9 років, в м. Рівне цей показник дорівнює 34,1, в Дубно - 37,0, в Острозі - 35,3. Серед районів області саме молоде населення в Рокитнівському (32,0) та Сарненському (33,1) районах. Найбільше демографічне старіння населення фіксується в Гощанському (41,4) та Демидівському (40,0) районах. По сільській місцевості цей показник в Гощанському районі ще більший - 42,1 роки.

Основними причинами старіння населення можна назвати падіння народжуваності, ріст смертності, міграційні процеси та нестійкі шлюбно-сімейні відносини.

Якщо дані про співвідношення чоловіків і жінок свідчать про поступове зменшення загальної статевої диспропорції, то чисельність жінок у віці 100 років і старші свідчить про явну перевагу і становить число 87 із загального числа 96 осіб, або 90,6%. І це переважно жителі сільської місцевості - 84 особи, частка яких становить 87,5% до всього населення у відповідному віці.

Найстарша людина, на дату перепису якій виповнилося 113 років - жінка, була переписана в Здолбунівському районі на Рівненщині, проживала в сільському населеному пункті.

2.5.3 Національний склад населення Рівненщини та його мовні ознаки

Сучасна етно-національна структура українського суспільства характеризується зростанням етнічної самосвідомості представників різних етносів, які населяють Україну, та їх прагненням зберегти свою ідентичність.

Із числа 130 національностей та народностей, представники яких, згідно з переписом, проживають в Україні, домінуючим є один із найчисленніших етносів Європи - українці, корінна національність держави.

Зі статистичної точки зору важливо дослідити рівень культурного, освітнього розвитку та особливостей демографічних процесів національностей, що заселяють Україну.

Статистика вивчає населення за національністю, рідною мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною. Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності у цілому та за видами поселень і регіонами країни, області; чисельність та частку осіб, які вважають рідною мову своєї національності або державну (українську); чисельність та частку осіб, що зареєстрували шлюб з партнером тієї самої національності; чисельність та частку громадян України й осіб без громадянства; співвідношення чисельності корінного населення та інших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською; темпи зміни чисельності та частки осіб корінного населення або тих, хто вважає рідною українську мову тощо. На підставі структурних та типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за міжпереписний період.

Завдяки перепису населення вдалося створити унікальну за обсягами та різноманітністю показників інформаційну базу, яка охоплює демографічні та соціально-економічні дані по області. Як і при минулих переписах національність записувалась зі слів опитуваних на основі їх самовизначення, а національність дітей визначалась батьками.

Особливістю національного складу населення Рівненщини є його багатонаціональність. За даними перепису населення 2001 року на території регіону проживали представники понад 70 національностей, в Україні налічується 130 національностей і народностей. У національному складі регіону також переважна більшість українців, чисельність яких становила 1123,4 тис. осіб, або 95,9% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 37,7 тис. осіб (3,5%), а їх питома вага серед жителів області збільшилась на 2,6 відсоткових пункти. В міських поселеннях українці становлять 93,7% від загальної кількості населення, а в сільських - 98,4%.

Найбільша питома вага українців у всьому населенні в Березнівському (99,3%), Володимирецькому (99,2%) та Острозькому (99,1%) районах. Найменше значення цей показник має в Рокитнівському районі (83,5%) та містах Кузнецовськ (90,9%) і Рівне (91,6%). Але в порівнянні з переписом 1989 року збільшення питомої ваги українців відбулося по всіх районах і містах області. Крім українців в регіоні проживає 48,0 тис. (4,1%) представників національностей і народностей інших державних формувань. Найбільшою за чисельністю (62,7%) серед цієї групи та другою в області, після українців, є росіяни. За даними перепису їх кількість становила 30,1 тис. осіб і була на 23,5 тисяч (43,8%) менше, ніж у 1989 році. Питома вага знизилась відповідно з 4,6% до 2,6%, або на 2 відсоткових пункти.

Абсолютна і відносна кількість російського населення скоротилась в усіх регіонах. Проте це скорочення було нерівномірним. Найбільшим воно було у Рокитнівському та Сарненському районах і м. Дубно, де росіян поменшало більше ніж на половину (5460%) від кількості 1989 року. У Здолбунівському, Костопільському, Дубровицькому районах та м. Рівне це скорочення склало відповідно 4939%. Найменше скорочення було в м. Кузнецовську та Володимирецькому, Дубенському, Зарічненському районах, де показник зменшення становив 2515%.

Росіяни розселені по території області досить нерівномірно. Найбільше їх проживає в містах Кузнецовськ (7,6%), Рівне (6,8%) та Березнівському районі (2,8%). По 0,5% росіян, від загальної кількості населення, проживає в Березнівському, Володимирецькому та Рокитнівському районах.

Російське населення області - це, переважно, жителі міських поселень - 87,8% і тільки 12,2% проживає в сільських поселеннях. Найбільша їх чисельність - 16,6 тис. осіб (55,1%) росіян області проживає в м. Рівне. Серед представників інших національностей області найбільш багаточисельні білоруси, поляки, євреї. Кількість білорусів в загальному населенні області складає 11,8 тис. осіб (1,01%), поляків - 2,0 тис. осіб (0,17%), євреїв - 0,5 тис. осіб (0,04%). А їх питома вага порівняно з 1989 роком зменшилась на 0,4%, 0,1%, і 0,06% відповідно. Абсолютна чисельність білорусів в області зменшилась на 4263 особи, поляків - на 1001 особу, євреїв - на 1137 осіб. Перепис населення 2001 року показав, що збільшилось на 115 осіб вихідців із Вірменії. Дані щодо найбільш чисельних національностей, які мешкали в області, характеризуються такими даними (див. табл.3).

Таблиця 3

*) включені національності, кількість осіб яких в загальній кількості постійного населення становила менше 100 осіб.

Третє місце за чисельністю, як і при переписі 1989 року, займають білоруси (11,8 тис. осіб). Більшість білоруського населення області (68,2%) - це мешканці Рокитнівського району. В цьому районі їх питома вага дорівнює 15,5% всього населення, тоді як в інших районах 0,1 - 0,8%. У міжпереписному періоді (19892001р. р) кількість білорусів скоротилась на 26,5%. Поляків в області проживало 2,0 тис. осіб, що на третину менше ніж в 1989 році. Більше всього поляків проживало у м. Рівне - 42% їх чисельності, в Острозі - 12,2%, 9,6% - в Рокитнівському та по 6,1% в Здолбунівському і Костопільському районах. Основна частина (77,1%) єврейського населення області мешкали в м. Рівне, 440 осіб - жителі міських поселень і лише 15 осіб проживали в сільських поселеннях.

В ході Всеукраїнського перепису населення була облікована кількість осіб окремих етнографічних груп українського етносу, які постійно проживають в області. Їх чисельність в області незначна - 5 осіб, з них: бойки - 2 особи та лемки - 3 особи. Вони переважно проживали в сільській місцевості (4 особи). В якості рідної мови всі вони визнають українську мову.

Мова - це одна з головних ознак кожної національності, народності. Дані про рідну мову громадян, які населяють область, та їх інші мови не тільки дозволяють вивчити ступінь поширення окремих мов, але водночас є необхідним матеріалом для практичного вирішення питань подальшого розвитку та удосконалення системи освіти, видавничої справи, діяльності у сфері радіомовлення та телебачення. У ході перепису населення 2001 року майже 98% жителів регіону назвали рідною, мову своєї національності. Цей показник був домінуючим в усіх районах області.

Вагома частка осіб, які визнали рідною мовою, мову своєї національності, особливо характерна для корінної національності - українців. Цей показник мав місце у всіх районах і коливався від 83,6% в Рокитнівському до 99,3% в Березнівському районі.

Збереження населенням інших національностей в якості рідної мови своєї національності, як показав перепис, в багатьох випадках залежить від характеру їх розселення (компактного або розосередженого) та місця проживання (міська чи сільська місцевість). Мову своєї національності в якості рідної найбільше зберегли азербайджанці (64,6%), цигани (61,5%), грузини (60,5%).

Для осіб, які належать до національностей, що проживають на території області невеликими групами або окремими сім`ями, здебільшого характерним є визначення мови інших національностей в якості рідної мови. Так, найменша питома вага осіб, які рідною мовою назвали мову своєї національності, серед євреїв (5,3%), німців (7,1%), поляків (9,3%), білорусів (11,3%), чехів (11,7%). Для малочисельних національностей, які мешкали в області, характерна зміна рідної мови на українську або російську. Так, більша половина білорусів (80%), поляків (80,3%) вважали рідною українську мову, а переважна більшість євреїв (55,4%) - російську, 57,4% татар спілкуються російською мовою.

Дані щодо мовних ознак найбільш чисельних національностей Рівненщини наведені в таблиці (див. табл.4).

Таблиця 4

*) включені національності, кількість осіб яких в загальній кількості постійного населення становила менше 100 осіб.

Загальна чисельність осіб, котрі назвали українську і російську мову рідними, склала 1168,3 тис. осіб (99,7%) всього населення. Всього 0,3% мешканців вказали рідними інші національні мови, хоча питома вага інших національностей, крім українців і росіян, дорівнює по області 1,5%. Це свідчить про процес мовної асиміляції, що відбувається в області.

Поряд з рідною мовою перепис врахував також вільне володіння іншими мовами, що становить 36,8%. Російською мовою вільно володіють 377,8 тис. осіб (32,3%), англійською - 13,5 тис. осіб (1,2%), польською - 8,4 тис. осіб (0,7%), німецькою - 4,0 тис. осіб (0,3%), французькою - 1,6 тис. осіб (0,1%), 63,2% всього населення не володіють іншими мовами. (див. рис.3).

Рис.3. Розподіл населення області, яке вільно володіє іншими мовами

Перепис населення 2001 року засвідчив, що переважна більшість населення Рівненщини - це 99,8% є громадянами України, 1777 осіб (0,15%) - громадяни інших країн, переважно з країн СНД та Балтії, зокрема, 1105 осіб - громадяни Російської Федерації, лише 12 осіб, що мешкали в регіоні, на момент перепису не мали статусу громадянства.

Всеукраїнський перепис населення 2001 року засвідчив, що мовно-етнічним процесам, які відбуваються в регіоні, притаманна стійка тенденція до самовизначення представниками різних національностей у якості рідної мови - мови своєї національності, повною мірою це стосується і українців.

Спостерігається поширення української мови в якості рідної серед представників некорінної національності, а також більш широкого її застосування як мови міжнаціонального спілкування на території регіону і підвищення значення як державної мови.

2.5.4 Освітній рівень населення

Для успішного функціонування ринкових відносин в Україні вкрай потрібні кваліфіковані, економічно-грамотні кадри, які вміють аналітично мислити і швидко приймати важливі професійні рішення. Це завдання в усі часи на себе брала середня та вища школи.

На початок 20012002 навчального року в області працювало 797 загальноосвітніх навчальних закладів,19 гімназій, 13 ліцеїв, 3 колегіуми, 46 навчально-виховних комплексів, 21 професійно-технічних навчальних закладів, 15 вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. Слід відмітити, що в області з кожним роком розширюється мережа навчальних закладів нового типу. І вже на початок 20032004 року діяло 24 гімназії, 29 ліцеїв і 7 колегіумів. Більшість ліцеїв, гімназій колегіумів входять до складу навчально-виробничих комплексів, які поєднані з вищими навальними закладами.

Підвищенню якості освіти сприяє значна робота, яка проводиться в області щодо технологічного та технічного забезпечення навчального процесу і, зокрема, комп’ютеризації закладів освіти.

На початок 2003 року в освітніх закладах налічувалось 3,3 тисячі комп’ютерів, тобто кожний п’ятий з наявних в області. Три чверті комп’ютерної техніки зосереджено в освітніх закладах м. Рівного, 4,6% - м. Острог, 4,0% м. Дубно.

Близько половини комп’ютерів - це машини сучасних модифікацій. Для дистанційного доступу та колективного використання інформації у закладах освіти функціонує 39 локальних та 32 глобальних мережі.

Для розвитку дитячої творчості, забезпечення поєднання відпочинку і зайнятості дітей в області створена широка мережа позашкільних навчальних закладів. Зокрема, позашкільне виховання здійснюють 22 палаци молоді, 3 будинки школярів і молоді, 6 станцій юних техніків, по 2 станції юних туристів і натуралістів. Для естетичного і культурного розвитку підростаючого покоління в області працює 25 музичних шкіл, 2 художні і 7 шкіл мистецтв. До послуг дітей 25 дитячих і підліткових бібліотек з книжковим фондом 1,4 млн. примірників.

Викликає занепокоєння той факт, що станом на 1 вересня 2003 року не навчалось 757 дітей шкільного віку, з яких 470 дітей не відвідували навчальний заклад за станом здоров’я.

Серед найменш захищених категорій окремо слід відмітити дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування. На початок 2003 року на обліку перебувало 1,4 тис. дітей цієї категорії.

Начально-виховний процес в загальноосвітніх навчальних закладах забезпечують 17,9 тисяч учителів та 444 вихователі.

Із загальної кількості педагогічних працівників 87,4% мають вищу освіту. Однак рівень освіченості педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів в сільській місцевості значно нижчий, ніж в міській. Якщо у міських поселеннях не мають вищої освіти тільки 5,7% педагогів, то в сільській місцевості - 17,2%. В окремих районах цей показник ще гірший. Зокрема, не мають вищої освіти кожен третій педагог Рокитнівського, кожен четвертий Володимирецького і Сарненського, кожен п’ятий Дубенського, Дубровицького, Зарічненського і Корецького районів.

Негативні процеси, які відбулися впродовж останніх років в економіці в певній мірі позначились на системі професійно-технічної освіти. Кількість професійно-технічних училищ скоротилась з 27 у 90х роках до 20 у 2003 році, відповідно зменшилась і підготовка кваліфікованих робітників.

Зазнала вдосконалення мережа вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації.

Чисельність студентів у вузах ІІІ рівнів збільшилась у порівнянні з попередніми роками на 17,7%, а у вузах ІІІІV рівнів акредитації більше ніж у 2 рази.

Навчальний процес у вузах ІІІ рівнів акредитації проводиться по 9 спеціальностях, з яких 23,1% припадає на економіку, комерцію та підприємництво, 22,7% - інженерію, 21% - медицину, 10% - сільське господарство, лісництво і рибальство, 8,5% - освіту, а у вузах ІІІІV рівнів акредитації по 12 спеціальностях, з котрих 41% припадає на освіту, культуру, гуманітарні науки, 25,3% - економіку, комерцію та підприємництво, 14,7% - інженерію.

На початок 20032004 навчального року у вузах ІІІ рівнів акредитації працювало 1495 викладачів, з них 32 кандидати наук, у вузах ІІІІV рівнів акредитації - 1504 особи професорсько-викладацького персоналу, з них 55 докторів наук, 679 кандидатів наук, 66 професорів та 541 доцент.

Водночас із збільшенням навчальними закладами підготовки спеціалістів в області залишається гострою проблема їх працевлаштування. За даними служби зайнятості на обліку перебувало 39 тисяч громадян, в тому числі 38,3 тис. безробітних. Частка осіб, які мають повну вищу освіту дорівнювала 6,6%, базову вищу - 17,2%. Серед безробітних 9,7 тис. осіб, або 25,2% - молодь у віці до 28 років.

Під час перепису населення 2001 року при визначенні рівня освіти респондента брали до уваги рівні освіти, які згідно з чинним законодавством установлені в Україні з 1996 року, умовно відповідають освітнім рівням, що діяли до 1996 року, таким чином:

Діючі рівні освіти                           Рівні освіти, які діяли до 1996 року

повна вища                                               вища

базова вища                                    -

початкова вища                              середня спеціальна

незакінчена вища                                     -

повна загальна середня                           середня загальна

базова загальна середня                неповна середня

початкова загальна                        початкова

Згідно даних перепису населення 2001 року кількість осіб у віці 10 років і старші, що має певний ступінь освіти, становить 952354, з них: 247816 - вищу освіту всіх рівнів (повну вищу, базову вищу, початкову вищу, незакінчену вищу), повну загальну та базову загальну середню 542247, початкову загальну 162291. (див. рис.4).

Рис.4. Структура населення області за рівнем освіти

У міських поселеннях населення з вищою освітою всіх рівнів значно більше, ніж у селах - 38,4% відносно 17%; даний освітній рівень жінок вищий, ніж серед чоловіків і відповідно становить 42,7% у міській місцевості та 19,3% у сільській місцевості. Вищий і загальний рівень освіти у жінок - 54,4% відносно 45,6% у чоловіків. Кількість чоловіків, які мають повну вищу і повну загальну середню освіту становить 27,5%, що на 3,0% більше, ніж у жінок з таким рівнем освіти. (Додаток).

За період, який минув після перепису 1989 року, в області відбулося подальше підвищення рівня освіти. Підвищення освітнього рівня загалом відбулося за рахунок збільшення числа тих осіб, які мають повну вищу та повну загальну середню освіту. Чисельність населення з таким рівнем освіти склала 480635 осіб (52,1%) і перевищила відповідний показник перепису населення 1989 року на 12%.

Підвищення рівня освіти в цілому характерне як для міського, так і сільського населення, але суттєві зміни відбулися саме серед сільського населення. Так, кількість осіб, які мали повну вищу освіту у розрахунку на 1000 осіб населення у віці 15 років і старших збільшилася у порівнянні з даними попереднього перепису у містах на 33,8%, у селах - на 66,7%.

Відповідну динаміку мав також показник кількості осіб із повною загальною середньою освітою - зростання у містах склало 19,8%, у селах - 32,9%. (Додаток).

Незважаючи на випереджувальні темпи підвищення освітнього рівня серед сільського населення, значно вищий він залишається у містах, де зосереджено промислові, науково-дослідні підприємства та навчальні заклади, що сприяють концентрації осіб з високим рівнем освіти.

Більш високий рівень освіти спостерігається у районах, де переважає міське населення, які територіально межують з містами та містах обласного значення. Так у Острозькому районі на 1000 осіб у віці 15 років і старші припадає 481 особа з повною вищою та повною загальною середньою освітою, Сарненському - 485, Костопільському - 511, Рівненському - 514, Здолбунівському - 530; у містах: Рівне - 664, Кузнецовську - 634, Острог - 604.

Перепис населення 2001 року виявив, що із збільшенням кількісного складу населення з вищим рівнем освіти зменшилося число тих, які задовольняються лише базовою загальною середньою та початковою загальною освітою.

2.5.5 Соціально-економічний склад населення

Населення неоднорідне не тільки за статтю та віком. Співвідношення чисельності окремих груп населення (суспільних, етнічних тощо) утворюють відповідну структуру (склад) населення. Однією із найважливіших є соціально-економічна структура (склад) населення.

Соціально-економічний склад населення визначається політичним устроєм та виробничими відносинами, що склалися у суспільстві, рівнем розвитку продуктивних сил; розвитком соціальної сфери, яка представлена охороною здоров’я, освітою тощо.

Основним джерелом даних про соціально-економічний склад населення є переписи населення. У результаті розробки даних минулих переписів все населення розподілялось за суспільними групами.

Під час перепису населення 1979 р. окремо виділялись такі суспільні групи: робітники, колгоспники, кустарі, селяни-одноосібники і служителі культу. Перепис 1989 р. враховував такі ж суспільні групи, крім селян-одноосібників та кустарів. І зовсім новою була група: особа, що займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Дані про склад населення за суспільними групами розроблювалась і поточною статистикою. Для цього використовувалась звітність з статистики праці і погосподарський облік в сільських радах.

Для характеристики соціального економічного складу населення використовуються також дані переписів населення про джерела засобів існування, місце роботи (ці дані розроблювались за галузями економіки), а також за цим місцем роботи.

Програмою Всеукраїнського перепису населення було передбачено отримання даних щодо економічного складу населення на основі обстеження зовсім нових джерел засобів існування: робота на власному підприємстві, у власному селянському (фермерському) господарстві, на сімейному підприємстві без оплати праці та прибуток від власності.

У зв’язку з переходом на міжнародні статистичні стандарти при проведенні вибіркових обстежень зайнятості населення зі статистики праці використовується Міжнародна класифікація статусу зайнятих (ІКСЕ93), прийнята 15ю Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році.

До програми перепису населення було включено нове питання щодо статусу зайнятих “положення в занятті”. Збирання і оброблення даних перепису з цього питання здійснювалось за такими категоріями:

працюючий за наймом;

член колективного підприємства, кооперативу;

роботодавець;

самозайняті;

член сім’ї, що працює без оплати.

Працюючий за наймом проставлялось особам, які працюють за трудовим договором, контрактом або усною домовленістю з адміністрацією підприємства, організації, установи будь-якої форми власності або з окремою особою і одержують винагороду у вигляді оплати праці (як грошима, так і натурою).

Ця мітка проставляється також особам:

обраним на виборні посади;

членам родини, які працюють на сімейному підприємстві з оплатою праці на загальних підставах;

особам, працюючим за наймом у сфері релігійних культів.

Член колективного підприємства - проставлялось особам, які володіють часткою майна підприємства (кооперативу), що виробляє товари та надає послуги, на якому вони працюють. При цьому кожний член колективу власників має однакові з іншими членами права у вирішенні питань організації.

Роботодавець - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній основі професійною або комерційною діяльністю і наймають для виконання цієї роботи одного або більше працівників.

Самозайнятий (а) - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній індивідуальній основі професійною або комерційною діяльністю і не наймають для виконання цієї роботи працівників.

Член сім’ї, що працює без оплати проставлялось особам, що працюють без установленого розміру оплати та юридичного оформлення трудових відносин на сімейному підприємстві, яке очолює один із членів домогосподарства, а прибутком користуються всі члени домогосподарства.

Останні переписи населення обстежували зайняте населення за місцем роботи та заняттям за цим місцем роботи.

Це давало можливість отримати дані щодо розподілу працюючого населення за галузями народного господарства та детальну характеристику основних професій та занять.

Важливою складовою соціально-економічної характеристики населення є дані про його розподіл за зайнятістю та джерелами засобів існування.

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року чисельність постійного населення області складала 1171445 осіб. Переважна більшість (88,8%) населення мають одне джерело засобів існування, 10,5% - два та 0,7% - три і більше засобів існування.

Спостерігається певна різниця в розподілі за джерелами засобів існування міського та сільського населення (див. табл.5).

Таблиця 5

Ситуація, що спостерігається впродовж останніх років на ринку праці суттєво позначилась на розподілі населення за його зайнятістю за джерелами засобів існування.

Зокрема, порівняно з даними перепису 1989 року кількість людей, для яких основним джерелом засобів існування є робота на підприємстві, організації, установі, селянському (фермерському) господарстві зменшилась з 560,8 до 308,2 тис. осіб, а їх питома вага у загальній чисельності населення скоротилась з 48,2 до 26,3%.

Водночас, з 334,8 до 401,1 тис. осіб збільшилась кількість людей, що знаходяться на утриманні інших осіб, їх частка в загальній чисельності населення зросла з 28,8 до 34,2%. З числа тих, хто знаходиться на утриманні інших осіб 141,1 тис. чоловік, або 35,2% їх загальної кількості - це люди працездатного віку. Практично в області кожна п’ята людина працездатного віку знаходиться на утриманні інших осіб.

Разом із скороченням зайнятості населення на підприємствах, в організаціях, (селянських) фермерських господарствах за міжпереписний період у 6,3 раза зросла кількість осіб, зайнятих в особистому підсобному господарстві. Цей вид діяльності є основним джерелом засобів існування для 10,4% сільського населення. Для значної частки (278,8 тис. осіб), або 23,8% населення основним джерелом засобів існування є пенсія.

(у% до постійного населення)

Рис.5. Розподіл населення області за основним джерелом засобів існування

Всеукраїнський перепис населення 2001 р. також передбачив збір даних про основне місце роботи, що дало змогу розробити основні види економічної діяльності зайнятого населення та про основні заняття зайнятих.

Для переважної більшості (95,9%) населення у віці, старшому за працездатний основним джерелом засобів існування є пенсія та інші види державного забезпечення, для 3,4% таким джерелом є робота.

До зайнятого населення віднесені всі особи, які працювали за наймом на підприємствах, в організаціях, установах будь-яких форм власності, роботодавці, особи, які самостійно забезпечували себе роботою або безкоштовно працювали у сімейному бізнесі, служителі релігійних культів, військові кадрової служби та інші.

Дані проведеного перепису дали змогу визначити зайнятість населення області за видами економічної діяльності, типами підприємств, установ і організацій. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області нараховувалось 400240 осіб зайнятого населення, що становить 34,2% всього населення. (див. Рис.6). Серед міст і районів області найбільший відсоток зайнятого населення у м. м. Кузнецовську (47,5%), Рівне (37,5%), Рівненському (37,2%), Зарічненському (37,0%) та Млинівському (35,1%) районах (додаток 1).

Найнижчий відсоток зайнятого населення в м. Острозі (29,1%) та Демидівському районі (29,5%). Слід зауважити, що починаючи з 1979 року в області поширюється тенденція до зниження кількості зайнятого населення, що засвідчують наведені нижче дані (див. табл.6).

Таблиця 6

Рис.6. Розподіл зайнятого населення області за даними переписів

Чоловіча половина населення є більш зайнятою, ніж жіноча. Так, за даними останнього перепису населення були зайняті 209,8 тис. чоловіків або 37,9% до всього населення, жінки відповідно - 190,4 тис. або 30,9%.

Зниження рівня зайнятості, починаючи з 1979 року зафіксовано як у чоловіків так і в жінок. (див. рис.7).

Рис.7. Розподіл рівня зайнятості населення за статтю за даними переписів

Змінився за цей же період не в позитивну сторону показник демографічного навантаження зайнятого населення стипендіатами, пенсіонерами та іншими особами, що знаходяться на державному забезпеченні, утриманцями окремих осіб.

Якщо число стипендіатів на 1000 осіб зайнятого населення з 1970 року зменшилось з 27 до 16 осіб, то число пенсіонерів та інших осіб, що знаходяться на державному утриманні збільшилось з 271 до 841, або більше, ніж у три рази. На 43,1% збільшилась і кількість утриманців окремих осіб, але, якщо порівняти з переписом населення 1989 року, то цей показник збільшився майже у два рази.

За основними видами економічної діяльності зайняте населення області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року розподіляється наступним чином: найбільше працюючих в сільському, мисливському та лісовому господарстві - 127341 особа або 31,8%. На другому місці по кількості зайнятих обробна промисловість - 54265 осіб (13,6%), далі освіта (10,4%), торгівля (8,1%), державне управління (6,1%) та інші. (див. рис.8).

Найбільший відсоток зайнятого населення - це населення у віковій категорії 3544 роки (31,9%) та 2534 роки (28,2%).

У віці до 15 років зайнятими були лише 9 осіб, а у віці 70 років і старші 427 осіб. Переважна більшість зайнятого населення це особи працездатного віку.

Розподіл міського зайнятого населення за основними видами діяльності дещо інший. Найбільше населення зайняте в обробній промисловості 18,7%), торгівлі (19,4%), освіті (11,6%), охороні здоров’я (10,8%), державному управлінні (8,8%).

У сільській місцевості населення в основному зайняте в сільському та лісовому господарстві, мисливстві (58,0%), в освіті (9,2%), обробній промисловості (8,6%), охороні здоров’я (6,1%).

Як серед міського так і серед сільського населення переважну більшість працюючих становлять особи працездатного віку. Жінки у зайнятому населенні області становлять 47,6%; по міських поселеннях цей показник 51,6% і по сільській місцевості 43,8%.

Найбільший відсоток жінок працювали в готелях та ресторанах (80,4%), в охороні здоров’я та соціальній допомозі (80,4%), в освіті (73,7%). Чоловіча половина частіше вибирала роботу у добувній промисловості (78,8%), виробництві електроенергії, газу та води (71,5%), будівництві (78,1%), транспорті (66,8%).

А такий вид економічної діяльності як торгівля, приваблює як жінок так і чоловіків. Їх у цій сфері працює майже порівну: жінок 56,0%, чоловіків - 44,0%.

За даними перепису населення 2001 року за освітнім рівнем зайняте населення області мало такий розподіл: з вищою освітою - 157641 особа або 39,4%, з повною загальною середньою - 200191 особа (50,0%), з базовою загальною середньою - 39773 особи (9,9%) і початковою освітою - 2370 осіб (0,6%).

У порівнянні з попередніми переписами населення ці показники мали такі значення (див. табл.7).

Таблиця 7.

Дані, наведені в таблиці свідчать, що від перепису до перепису значно зростає освітній рівень зайнятого населення, збільшується кількість осіб з вищою та повною загальною середньою освітою і відповідно зменшується кількість осіб з базовою загальною та початковою загальною освітою.

Рівень освіти зайнятого населення області на 1000 осіб відповідного віку значно вищий у міських поселеннях, ніж у сільській місцевості. (Додаток 3).

Так, на 1000 осіб у міських поселеннях (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року), з вищою освітою було 533 особи, а в сільській місцевості - 262. На вікову групу 2545 років припадає 62,0% осіб, що мають повну вищу освіту і лише 22,6% осіб, що мають початкову загальну освіту. Значно нижчий рівень освіти у зайнятих старше 60 років.

Освітній рівень жінок вищий, ніж чоловіків: якщо на 1000 осіб відповідної статі повну вищу освіту має 201 жінка, то чоловіки - 153.

По початковій вищій освіті цей показник у жінок становить 287, у чоловіків - 138.

За статусом зайнятості населення розподілилось таким чином:

працюючі за наймом 306588 осіб (76,6%)

члени колективного підприємства,

кооперативу17660 осіб (4,4%)

роботодавці2820 осіб (0,7%)

самозайняті11049 осіб (2,8%)

безоплатно працюючі члени сім’ї209 осіб (0,1%)

не класифіковані за групами61914 осіб (15,4%)

Найбільший відсоток працюючих за наймом в обробній промисловості, а самозайнятих - у торгівлі. Безоплатно працюючі члени сім’ї зайняті в основному в сільському господарстві і торгівлі.

За місцем знаходження роботи населення працює переважно на території проживання (99,3%). В інших регіонах України працювали 2488 осіб і лише 508 осіб повідомили, що вони працюють в інших державах.

2.5.6 Безпритульні громадяни в області та вирішення їх проблем

Останніми роками в області, так як і в Україні, населення потерпає від поєднаної дії економічної, екологічної і демографічної криз, які підсилюють одна одну і не дають можливості вийти на шлях підвищення якості життя і сталого соціально-економічного розвитку. І як наслідок цих процесів з’явилася така категорія населення як безпритульні.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області переписано 87 безпритульних громадян, з них у міській місцевості 81 або 93,1% і в сільській місцевості 6 або 6,9%. Переважну частину безпритульних (87% або 76 осіб) становлять чоловіки. (див. рис.9).

По міській місцевості найбільше зареєстровано безпритульних у м. Рівному (76 осіб), 4 особи в Сарненському районі та 1 особа в м. Кузнецовську. Серед них переважають чоловіки - 71 особа або 87,7%.

В сільській місцевості зареєстровано 6 осіб: 2 в Дубровицькому, та по 1 особі в Дубенському, Здолбунівському, Рівненському та Сарненському районах. І знову переважають чоловіки (5 осіб або 83,3%).

Рис.9. Розподіл безпритульних за статтю

Серед безпритульних 7 осіб молодь віком 20 - 29 років, 12 осіб віком 30 - 39 років, 37 осіб віком 40 - 49 років, 21 особа віком 5059 років, 8 осіб віком 6069 років і 2 особи віком понад 70 років (див. табл.8).

Таблиця 8

Розподіл безпритульних за статтю та віком (осіб)

В міських поселеннях має статус безпритульних населення в більш молодому віці, так у віці від 21 до 50 років було 53 особи, що становить 65,4%, в той же час в сільській місцевості у віці від 43 до 57 років було 5 осіб безпритульних, що становить 83,3% від загальної кількості. (див. рис.10).

Рис.10. Розподіл безпритульних за віковими групами

Аналіз освітнього рівня безпритульних засвідчив слідуюче: 8 осіб мають повну вищу освіту, 4 початкову і 2 незакінчену вищу, 45 повну загальну середню. Це свідчить про достатній освітній рівень безпритульних, щоб мати змогу працевлаштуватись. І лише 6 осіб, або 6,9% мають початкову загальну освіту та неписьменні.

Більш високий освітній рівень мають безпритульні в міських поселеннях - 14 осіб мають повну, базову та початкову вищу освіту, що становить 17,3% від загальної чисельності. В той же час в сільській місцевості даної категорії освітній рівень нижчий.

Незважаючи на те, що вишукуються нові форми і методи роботи щодо подолання проблеми безпритульних громадян в регіоні і це питання перебуває на постійному контролі в держадміністрації, чисельність безпритульних на протязі останніх років зростає.

Для тимчасового проживання таких громадян у м. Рівному рішенням обласної державної адміністрації було створено обласний притулок для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла.

За 2000 рік обласним притулком було надано послуг 170 особам (з них 7 жінок), відповідно у 2001 році - 432 (з них 41 жінка), у 2002 році - 447 (з них 39 жінок).

Згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації на базі санаторію-профілакторію “Над Горинню" було створено Рівненський обласний центр соціальної, медичної, професійної реабілітації інвалідів та інших найбільш незахищених верств населення. До нього були приєднані Рівненський обласний територіальний центр допомоги інвалідам, пенсіонерам та іншим незахищеним верствам населення та Рівненський обласний притулок для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла. У цьому центрі відкрито відділення для надання послуг з харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла. Це відділення повноцінно функціонує і оснащене на 30 ліжко-місць, в ньому за період з січня по липень 2003 р. вищенаведені послуги надавалися 189 безпритульним особам, серед яких 22 жінки. При зазначеному відділенні працює кабінет соціально-середовищної реадаптації та кабінет профорієнтації. У відділенні підопічним надається одноразове харчування.

З метою запобігання дитячій безпритульності, виявлення і відповідного влаштування бездоглядних дітей в області функціонує притулок для неповнолітніх на 50 місць, що підпорядкований службі у справах неповнолітніх обласної державної адміністрації. Цей притулок було створено на основі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Протягом 2001 року в ньому перебувало 404 вихованці, протягом 2002 року - 368, протягом 2003 року - 471. Кількість неповнолітніх, що перебували протягом 2003 року у притулку, зросла проти 2001 року на 16,6%. Найбільше в притулку перебувало хлопчиків: у 2001р. - 76,5%, у 2002р. - 62,5%, у 2003р. - 74,5%. Їх кількість зросла порівняно з 2001 роком на 13,6%. Протягом І півріччя п. р. в притулку перебувало 201 вихованець, з яких - 148 хлопчиків.

Якщо у 2001 році серед вихованців притулку було майже порівну сільських та міських жителів, а у 2000 році переважали діти із сільської місцевості, то у 2003 році частка неповнолітніх, що проживали до влаштування їх у притулок в міській місцевості, зросла і склала 63,3%. Понад дві третини вихованців, які перебували в притулку протягом 2003 року, проживали (до влаштування в нього) в Рівненській області, понад 28%проживали в інших регіонах України, а 4,5% - проживали в країнах СНД та в інших країнах.

Дещо змінилась вікова структура вихованців. Протягом 2003 року в притулку перебувало найбільше дітей віком від 7 до 14 років - 61,1%, тоді як у 2001 році - 45,9%. Майже у 2 рази зросла кількість дівчаток віком від 3 до 7 років, а зменшилася наполовину - віком від 15 до 18 років. Також вдвоє зросла кількість хлопчиків віком від 7 до 14 років.

Серед вихованців притулку віком 7 років і старше мали початкову загальну освіту 8,5%, базову загальну середню освіту - 12,2%, повну загальну середню освіту - 2,8%.

Серед неповнолітніх, що перебували в притулку протягом 2003 року, 44,6% - мали неповну сім’ю, 30,4% - повну сім’ю, 23,3% - дітисироти та діти, позбавлені батьківської опіки або піклування, 1,7% діти, що перебувають під опікою або піклуванням. Проте більше половини неповнолітніх (54%), що виховувались в повній або неповній сім’ї, мали функціонально неспроможну або неблагополучну сім’ю.

Із загальної кількості дітей, що перебували в притулку у 2003 році, лише 30 практично здорові, решта - мають хвороби. Так, кожний четвертий вихованець має або гострі соматичні захворювання, або деякі інфекційні та паразитарні хвороби.

У 2003 році до притулку неповнолітні потрапляли в основному по таких причинах: внаслідок бродяжництва, бездоглядності, жебракування - 41,6%, внаслідок конфлікту в сім’ї - 31,8%, особистого звернення - 11,9%, внаслідок конфлікту в школі, з однолітками - 8,1%. У минулому році 56 неповнолітніх потрапляли в притулок декілька разів.

Майже кожний п’ятий, що вибув із притулку протягом 2003 р., залишив його самовільно, а 337 неповнолітніх було улаштовано: 184 - повернено в сім’ю батькам, опікунам або піклувальникам за місцем їх постійного проживання, 105 - повернено до навчання в загальноосвітні навчальні заклади, 43 - улаштовано в заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Штатним розписом притулку на 2003 рік передбачалось 16 посад педагогічного персоналу, фактична чисельність таких працюючих склала 15 осіб. У притулку також працювало 6 осіб медичного та 16 осіб обслуговуючого персоналу, що відповідає штатному розпису.

Загальна площа притулку складає 1019,7 кв. метрів і вся вона фактично експлуатується. У притулку є бібліотека, фізкультурний зал, їдальня, санпропускник, 2 ізолятора, 3 спальні та 3 кімнати для занять, а також 3 комп’ютери, факс і ксерокс.

На розвиток притулку в 2003 році з місцевого бюджету надійшло коштів на 321,9 тис. грн., з них понад 20% витрачено на харчування вихованців, 33,6% - на оплату праці працівникам притулку, 38,4% - на придбання меблів, обладнання. На 32 тис. грн. надійшло позабюджетних коштів. Заборгованість фінансування з бюджету склала 1,0 тис. грн., а за 2001 рік - 31,5 тис. грн., з них на харчування - 11,1 тис. грн., на придбання меблів, обладнання - 14,3 тис. грн., на придбання одягу, взуття - 4,5 тис. грн.

В системі установ праці та соціального захисту населення області функціонує Мирогощанський дитячий будинок-інтернат ІІІ профілю для хлопчиків, який розрахований на 105 ліжко-місць. В ньому проживають діти з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватися і не можуть самостійно обслуговуватися. На даний час на повному державному утриманні там проживає 73 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для поліпшення їх обслуговування при інтернаті, поряд з молодіжним, з 1 січня 2003 року, відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації, за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України створено психоневрологічне відділення для дорослих на 35 місць.

Службами у справах неповнолітніх області спільно з працівниками органів внутрішніх справ, освіти, інших причетних відомств, організацій та установ систематично організовуються і проводяться рейди під кодовими назвами “Діти вулиці”, “Вокзал", “Канікули", “Урок" тощо та інші профілактичні заходи, результати яких щоквартально аналізуються обласною, районними та міськими службами у справах неповнолітніх. В 6 районах області при сільських та селищних радах працюють на громадських засадах уповноважені служб у справах неповнолітніх.

Службою у справах неповнолітніх облдержадміністрації спільно з Християнським Дитячим Фондом України впроваджується пілотний проект щодо запровадження в області інституту громадських уповноважених з прав дитини.

Крім того, ще значною залишається кількість бродяг (жебраків). У 2003 році працівниками органів внутрішніх справ було затримано 286 осіб, що підозрювалися в бродяжництві (жебрацтві), що на 0,7% більше, ніж у 2000 році і на 13,3% менше, ніж у 2001 році. Серед цих осіб дві третини становить молодь віком 1830 років, 88,8% - чоловіки. Питома вага молодих жінок-бродяг (у віці 1830 років) складає 5,9%.

Майже кожний третій затриманий має судимість. Серед осіб, що займалися бродяжництвом (жебрацтвом), 263 працездатні, з них 185 осіб мають спеціальність.

Підрозділами міліції у справах неповнолітніх у 2003 році виявлено 118 підлітків у віці до 16 років, які систематично залишають сім´ї чи спеціальні навчально-виховні заклади. Про таких правопорушників проінформовано служби у справах неповнолітніх.

3. Відтворення населення як єдність демографічних процесів

Відтворення населення - один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерації людей.

Чисельність населення будь-якої території, країни або району не є постійною величиною. Вона безперервно змінюється і зміни ці відбуваються під впливом природного і механічного руху.

Природній рух - це безперервний процес оновлення населення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Тому головними складовими цього процесу є народжуваність та смертність, а також ті складові, що впливають на нього: шлюбність і розлученість. Отже об’єктом дослідження природного руху є такі статистичні сукупності: чисельність померлих, чисельність народжених, число зареєстрованих шлюбів та розлучень, а також чисельність всього населення та окремих його контингентів (дітородний контингент жінок, шлюбоздатне населення).

Народжуваність і смертність є найважливішими елементами відтворення населення, які формуються під впливом великої кількості соціально-економічних, науково-технічних, демографічних та природних факторів.

Статистична характеристика природного руху населення пов’язана з обчисленням ряду абсолютних і відносних показників. Насамперед визначається абсолютна кількість народжених і померлих за певний період (найчастіше за рік).

Абсолютний розмір природного приросту (Е) обчислюється як різниця між чисельністю народжених за період (N) та чисельністю померлих за той самий період (М):

 [15]

Природній приріст може набувати додатних значень, тобто характеризувати абсолютне збільшення чисельності населення за період за рахунок того, що N > M нульового значення при незмінній чисельності та від’ємних значень - при скороченні чисельності.

В Україні, починаючи з 1991 року спостерігається від’ємний абсолютний природній приріст, розмір якого щорічно збільшується.

Число народжених, поділене на тривалість періоду, що досліджується, називають густотою народжень.

Число померлих, поділене на тривалість в роках того періоду, до якого воно відноситься, називають густотою смертей. Абсолютні дані, хоч і відіграють важливу роль, не можуть застосовуватись при різних динамічних і територіальних питаннях. Виникає потреба звертатися до відносних показників або коефіцієнтів.

Найбільш поширеними показниками в демографічній статистиці є загальні коефіцієнти народжуваності і смертності.

Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 осіб всього населення і характеризує загальний по країні (регіону, зоні) рівень народжуваності:

 [16]

де N - численність народжених за рік;

 - середньорічна чисельність населення.

Загальний коефіцієнт смертності показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається:

 [17]

де M - число померлих за рік.

Проте, хоч загальні показники є найбільш поширеними, вони мають істотні недоліки, пов’язані з тим, що на їх величину впливає структура населення, насамперед вікова і статева. Коефіцієнт народжуваності будується як відношення числа народжених до всього населення, в той час як дітей народжує не все населення, а тільки його жіноча частина, і то не у всякому віці. Саме тому виникає необхідність визначити інтенсивність плідності контингентів, здатних народжувати. Таким контингентом є жінки у фертильному (плідному) віці 1549 років.

Відношення густоти народжень до середньорічної чисельності жінок у фертильному віці називають спеціальним коефіцієнтом народжуваності, або коефіцієнтом фертильності чи плідності жінок. Його розраховують за формулою:

 [18]

де  - середньорічна чисельність жінок у віці 1549 років.

Плідність жінок у демографічній статистиці визначається не тільки взагалі для всіх жінок у фертильному віці, а й для різних вікових груп і навіть для кожної вікової групи. Вікові показники плідності визначаються за формулою:

 [19]

де NX - густота народжень жінками у віці х років;

SX F середньорічна чисельність фертильних жінок у віці х років.

Для визначення смертності не існує такого специфічного показника, яким є спеціальний коефіцієнт народжуваності тому, що певна ймовірність смерті є у всіх людей незалежно від статі і віку. Але інтенсивність смертності за інших рівних умов значною мірою залежить від віку і статі. Цим викликана потреба обчислення вікових коефіцієнтів смертності для всього населення, чоловіків, жінок, а також для окремих груп населення за іншими ознаками. Інтенсивність повікової смертності визначають за формулою:

 [20]

де МХ - померлих за рік у віці х років;

SX - середньорічна чисельність населення у цьому віці.

Певну специфіку має обчислення коефіцієнта дитячої смертності. У демографічній статистиці під дитячою смертністю розуміють смертність дітей, які не досягли одного року. Коефіцієнт дитячої смертності має свою специфіку і обчислюється за формулою:

 [21]

або

 [22]

де М0 - число померлих дітей за рік у віці до 1 року; N1 - число народжених у поточному році; N11 - число народжених у минулому році; М01 - число померлих у поточному році дітей у віці до 1 року з сукупності тих, що народилися в цьому році; М011 - число померлих у поточному році дітей у віці до року з сукупності тих, що народилися в минулому році.

Інтенсивний коефіцієнт результату природного руху можна визначити як різницю між коефіцієнтами народжуваності і смертності або діленням аболютної величини цього результату на середньорічну чисельність населення:

 [23]

Цей коефіцієнт показує середньорічну чисельність природного приросту (або зменшення) населення за рахунок природного руху на кожну тисячу середньорічного населення.

При відсутності даних про середньорічну чисельність населення природний рух може характеризуватися за допомогою показника життєвості, який визначається як відношення народжених до померлих за однаковий період часу (за рік):

 [24]

Коефіцієнт життєвості, або коефіцієнт Покровського, можна розрахувати й як процентне відношення загальних показників народжуваності і смертності:

 [25]

Він показує, скільки народжень припадає в середньому на кожні сто смертних випадків.

Статистична характеристика природного руху населення передбачає також розрахунки показників, за допомогою яких оцінюють шлюбний стан населення. Вивчення шлюбності відіграє помітну роль при аналізі режимів відтворення населення, оскільки переважну більшість дітей народжують жінки, що перебувають у шлюбі.

Коефіцієнт шлюбності KШ (або шлюбність) показує кількість шлюбів (Ш), що припадає на рік на кожну тисячу середньорічного населення (S):

 [26]

Коефіцієнт розлучень Кр відображає кількість розлучень (Р), що припадає на рік на кожну тисячу середньорічного населення (S):

 [27]

Різницю між коефіцієнтами шлюбності і розлучень називають очищеним показником шлюбності.

Тривалість життя людини є одним із суттєвих важелів і вимірів розвитку суспільства, а з показником фактичної тривалості життя тісно пов’язаний показник його середньої очікуваної тривалості, який визначається на основі теоретичних моделей смертності.

Для статистичного вивчення смертності використовують таблиці смертності (доживаності) і середньої тривалості життя - це такі таблиці, які містять в собі розрахункові показники, що характеризують смертність населення в окремих вікових групах, доживаність при переході від одного віку до наступного і середню тривалість життя, яке залишилося прожити кожній особі залежно від досягнутого віку і рівнів повікової смертності. Ці таблиці показують, як покоління, що народилося одночасно із збільшенням віку під впливом смертності поступово зменшується аж до повного зникнення.

Механічний рух - це процес зміни чисельності населення за рахунок зміни їх місця проживання.

Дані про механічний рух або міграцію населення є однією з складових частин демографічної статистики. Інформація щодо чисельності, статі і віку осіб, які прибувають у певну місцевість або залишають її на протязі якогось періоду, відомості про кількість таких осіб, а також дані про смерті і народження за цей період мають важливе значення для оцінки чисельності і структури населення, а також для перспективних розрахунків. Статевовікова структура мігрантів часто суттєво відрізняється від структури решти населення і міграція може мати значні наслідки для змін у складі населення, темпів природного приросту наявності людських ресурсів, як для країни, яка втрачає населення, так і для країни, яка його приймає.

Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів.

Внутрішня міграція - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Ця міграція поділяється на внутрішньо-регіональну (у межах області, АР Крим) та міжрегіональну (переміщення з області в область).

Зовнішня міграція (міждержавна) - міграційні потоки перетинають державні кордони.

До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать: валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік:

 [28]

Сальдо міграції характеризує приріст (зменшення) чисельності населення країни за рахунок механічного руху:

 [29]

Загальні коефіцієнти обчислюються щодо всього населення. Це коефіцієнти: прибуття і вибуття; рухомості (валової міграції) та механічного приросту.

Коефіцієнти прибуття і вибуття подаються, відповідно, в такому вигляді:

 [30]

 [31]

Коефіцієнт рухомості валової міграції визначається так:

 [32]

або [33]

Коефіцієнт механічного приросту чисельності населення характеризує його інтенсивність і визначається наступним чином:

 [34]

або [35]

Також розраховується ще ряд інших соціальних коефіцієнтів міграції для окремих контингентів або груп населення та багато інших показників.

3.1 Розподіл населення області за шлюбним станом

Сімейний склад населення вивчається з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Статистика досліджує дві сукупності: сім’ї та одинаки. Сім’єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов’язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом.

Сімейний склад населення характеризують дані щодо кількості осіб, які перебувають або не перебувають у шлюбі. Для вивчення сімейного складу населення обчислюються коефіцієнти шлюбності і розлучуваності, які показують відповідно середню кількість зареєстрованих шлюбів і розлучень протягом року у розрахунку на 1000 осіб середньорічної чисельності всього населення (якщо показники розраховуються за рік). Поряд з визначенням загальної кількості сімей вони угруповуються за кількістю членів сім’ї, кількістю дітей і за іншими ознаками.

Наша область віддавна відноситься до регіонів з високим рівнем шлюбності. Але впродовж останнього десятиліття у розвитку шлюбних відносин спостерігається спад.

Соціально-економічна нестабільність у державі зумовила те, що весільні марші лунають рідше і менше наречених стало обмінюватися весільними обручками.

За роки, що минули від перепису населення області відбулися зміни, які й зафіксував Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Станом на 5 грудня 2001 року у зареєстрованому шлюбі перебували 269246 (62,9%) чоловіків та 271001 (54,7%) жінок. Питома вага одруження чоловіків, як і жінок, у міських поселеннях нижча, ніж у сільській місцевості. В міських поселеннях у зареєстрованому шлюбі перебували 125029 (62,6%) чоловіків та 127513 (53,5%) жінок, в сільських поселеннях - 144223 (63,2%) чоловіків та 143488 (55,9%) жінок.

За останній міжпереписний період абсолютна кількість осіб, що перебувають у шлюбі зменшилась на 14339 осіб.

Найбільший відсоток чоловіків, що перебували у зареєстрованому шлюбі у віковій категорії 5559 років - понад 83%, а у жінок цей показник найвищий у віковій групі 4549 років і становить близько 74%.

На 1000 осіб усієї кількості населення у віці 15 років і старші у зареєстрованому шлюбі перебувало 629 чоловіків і 547 жінок.

Вперше останній перепис населення від слідкував кількість осіб, які перебували як у зареєстрованих в органах РАГС шлюбах, так і у незареєстрованих шлюбах. У цілому по Рівненській області про незареєстрований шлюб повідомили 10609 чоловіків та 10786 жінок, що становить майже 4 відсотки від усіх одружених чоловіків і жінок.

Скорочення кількості шлюбів за період між переписами 1989 і 2001 років призвело до зростання кількості осіб, які ніколи не перебували у шлюбі чоловіків з 82,8 тис. осіб до 112,4 тис. осіб або з 19,4% до 26,3%; жінок - з 67,2 тис. осіб до 92,1 тис. осіб або 13,3% до 18,6%. Слід відмітити, що майже удвічі зросла кількість чоловіків і жінок у віці 40 років і старші, які ніколи не перебували у шлюбі.

Висока частка незареєстрованих шлюбів серед наймолодших вікових груп населення та зростання кількості осіб репродуктивного віку, які ніколи не перебували у шлюбі, не сприяють поліпшенню демографічної ситуації в країні, але є резервом демографічного зростання.

Шлюбність і розлучуваність взаємопов’язані процеси. Кількість розлучень зростає. Якщо у 1989 році розлучалась кожна п’ята пара, у 1995 році кожна четверта, то у 2001 році вже кожна третя пара.

В 2001 році переписом зафіксовано 45346 осіб, що розвелися. Із загального числа чоловіків і жінок у віці 15 років і старші частка осіб, які розірвали шлюб, в порівнянні з 1989 роком, збільшилась на 38,3%.

При незначних відмінностях між містом і селом у кількості шлюбів, показник розлучуваності у сільській місцевості у 2 рази менший, ніж у міській. Найміцніші сім’ї у північних районах області. Наприклад на 1000 жителів розлучень у Зарічненському районі 23 по 28 у Березнівському та Рокитнівському районах, 30 у Дубровицькому та 32 у Володимирецькому районі. Найбільше розлучаються шлюбні пари у містах Кузнецовськ - 55, Дубно - 53, Рівне - 49. Серед районів - у Здолбунівському - 50 та 48 у Рівненському.

В останні роки збільшується кількість народжених дітей поза шлюбом. Майже половина з них - 48,6% народились у матерів старше 25 років.

Зросла також кількість удівців та удів, більшість яких знаходилась у віці 70 років і старші, з 11,6 тис осіб до 15,1 тис. осіб (з 4,0% до 5,4%) та з 79,9 тис. осіб до 88,4 тис. осіб (з 27,7% до 31,4%) відповідно.

Шлюб і сім’я відносяться до надзвичайно складних явищ суспільного життя. Аналіз шлюбних відносин свідчить, що виникла нагальна потреба у новій державній політиці щодо розвитку і соціального захисту сім’ї, материнства і дитинства.

Збереження і збагачення шлюбно-сімейних традицій є важливою умовою подолання демографічної кризи.

3.2 Народжуваність та смертність - складові природного руху

У сфері відтворення населення Рівненщини негативні процеси почали домінувати з 1995 року, трохи пізніше ніж у державі.

Зменшення чисельності обумовлене, насамперед, природним скороченням населення. У сільській місцевості це спостерігається з 1995 року, а в цілому по області з 1999 року.

Територію Рівненщини впевнено охопив процес депопуляції населення. Про це свідчить природне скорочення у 2002 році, яке склало 2143 особи по області, у т. ч. по міських поселеннях - 357, у сільській місцевості - 1786 осіб.

Абсолютні дані народжуваності переконливо свідчать, що починаючи з 60х років вони невпинно зменшуються. При цьому, якщо у 1960 році кількість народжених на 1000 осіб населення становила 26,8 дітей, то в 2003 р. - 12,0 дітей, тобто у 2,3 рази менше. Аналогічна ситуація в міських поселеннях і сільській місцевості. (див. рис.11).

Рис.11. Динаміка народжуваності

Високий рівень народжуваності на Рівненщині в порівнянні з іншими регіонами України утримується за рахунок плідності жінок північних районів області.

За останнє десятиліття природний приріст змінився на природне скорочення майже по всіх районах і містах обласного підпорядкування, залишившись позитивним лише у м. Кузнецовськ, Березнівському, Володимирецькому, Рокитнівському і Сарненському районах.

Спостерігається контрастність у рівнях народжуваності серед районів області. У минулому році найменше народилось дітей на 1000 осіб населення у Гощанському - 10,5, найбільше у Рокитнівському - 18,5 дитини, різниця майже у два рази.

По міських поселеннях зменшення народжуваності відбувається інтенсивніше. Кількість народжених у розрахунку на 1000 жителів скоротилася у 2003 р. проти 1995 р. в цілому по області на 16,7%, в сільській місцевості - 23,8%, а по міських поселеннях - 12,1%. Хлопчиків і дівчаток народжується майже порівну.

Про загострення демографічної ситуації в області свідчить такий показник, як сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж усього життя). Для забезпечення простого відтворення населення коефіцієнт повинен дорівнювати 2,12,2. По області цей коефіцієнт стрімко спадає: 2001 рік - 1,6, у 1995 році - 2,0, 1990 - 2,3. Це пояснюється тим, що більшість шлюбних пар обмежується однією дитиною. Тобто в області зростають масштаби однодітності і бездітності.

У 2003 році, порівняно з 2000 роком, народжуваність дещо підвищилась у 2539 літніх жінок. Це той вік, коли здебільшого народжують другу, третю або четверту дитину. Але, оскільки питома вага цих черговостей народжень не підвищилась, є підстави для висновку, що саме у цьому віковому інтервалі реалізувались відкладені перші народження. Компенсація відкладених перших народжень у жінок цього віку відбулось на фоні деякого зниження народжуваності у 1524літніх жінок.

Як і раніше, найбільше дітей народжують жінки віком 2024 роки - 40,7% всіх народжених та віком 2529 років - 27,2%.

На рівень народжуваності безпосередньо впливає і співвідношення кількості шлюбів і розлучень. Викликає занепокоєння стійке зростання питомої ваги дітей, народжених матерями поза шлюбом.

В області щорічно народжується певна кількість дітей, які визнаються батьком і реєструються по спільній заяві батьків. У минулому році їх народилось 433.

Дітей народжених жінками, що лишаються на вихованні тільки матері, по області з кожним роком збільшується. Якщо в 1990 році цей показник дорівнював 3,5%, то в 2003 році він збільшився до 8,1%.

Майже половину дітей народжених поза шлюбом, народжують жінки у віці 2029 років. Кожну п’яту дитину народжують жінки молодше 20 років. У 2003 році вісім жінок цієї вікової групи народили по другій дитині, а дві по третій. Таким чином, в області зростає чисельність дітей, які із соціальних причин уже можуть бути віднесені до групи ризику.

У 2003 році зареєстровано в області 69 випадків народжень 11ї і більше дитини. Наймолодша жінка, котра в одинадцятий рік відчула радість материнства, має 31 рік. Двом найстаршим породіллям, котрим виповнилось по 46 років, одна вперше почула крик новонародженого сина, а друга народила тринадцяту дитину. По п’ятнадцятій дитині приніс лелека у дві сім’ї, де мамі виповнилось 36 років (Рівненський район), і 40 років (Володимирецький район).

На жаль, слабке здоров’я матерів призводить часто до мертвонароджень. У 2003 році народилось мертвими 80 дітей (0,6% від загальної кількості народжених).

Мають місце випадки смерті жінок, пов’язаних з вагітністю та пологами. У минулому році цей показник становив 22,4 на 100 тис. народжених живими проти 21,6 у 2000 році.

Вище наведені дані засвідчують негативний стан показників народжуваності, які зумовлені як проблемами економічного, соціального так і психологічного характеру. Задоволення сімей у потребі народження дітей залежить від добробуту та їх життєвого рівня.

Другою складовою природного руху населення є смертність, роль якої у його формуванні в умовах спаду народжуваності підвищується. Зростання рівня смертності в Україні у тому числі і в Рівненській області протягом останнього десятиріччя носить хвилеподібний характер.

Перша хвиля припадає на 19911995 роки, по Україні відбувається зростання з 12,9 до 15,4 померлих на 1000 населення, а по Рівненській області відповідно з 13,3 до 15,3. В 19961998 рр. відбувається зниження смертності: по Україні до 14,3 і на Рівненщині до 14,7, а згодом в 19992003 рр. Знову підвищення (друга “хвиля”) відповідно до 15,3 і 15,5 померлих на 1000 населення. Загальне ж зростання рівня смертності за 19912003 рр. по Україні дорівнює майже 19%, а по Рівненській області більш як 16%.

По області рівень смертності жителів у сільській місцевості вищий, ніж в міських поселеннях. Так, кількість померлих у розрахунку на 1000 населення у 1991 році дорівнювала по міських поселеннях 7,9, а в сільських місцевостях - 14,4; 2003 році - 10,1 та 15,8 відповідно. Між іншими обставинами, це обумовлюється різницею вікових структур населення даних територій. Якщо на 1 січня 2003 року частка осіб старших працездатного віку складала по міських поселеннях 14,5%, то по сільських місцевостях - майже у 2 рази більше - 25,4%.

Збільшення смертності відбувається серед населення майже всіх вікових груп. У 20002003 рр. проти 19901991 рр., значно піднявся рівень смертності населення 2529 років (на 35,7%) та 3539 років (на 33,3%). Порівняно з 19981999 рр. кількість померлих у середньому за рік на 1000 населення відповідної вікової групи найбільше зросла серед населення 1519 років (на 14,3%) та 2024 років (на 8,3%). Одночасно зареєстровано зниження величини рівня смертності у вікових групах 3034 років (на 3,7%) та 4044 років (на 1,8%).

Існує досить значна відмінність значень величин природного руху населення у районах області. Тривалий час продовжується природне скорочення населення у центральних та південних її районах: Гощанському, Дубенському, Здолбунівському, Корецькому та інших.

Всі північні території області зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Але проживання на них значного числа віруючих, в сім’ях яких притаманні висока народжуваність, багатодітність, обумовлює саме в більшості з цих регіонів наявність природного приросту, хоча його значення суттєво змінюється. Порівняно з 1991 роком природний приріст знизився майже у 2 рази по Березнівському, Володимирецькому, Сарненському та на 26,0% по Рокитнівському районах. З 1999 року по Дубровицькому, а з 2001 року і по Зарічненському районах замість природного приросту вже спостерігається природне скорочення населення.

Кількість померлих у працездатному віці збільшилася з 458 на 100000 населення у 1991 році до 494 у 1999 році та 504 у 2003 році.

Основними причинами смерті населення як по області так і по Україні залишаються хвороби системи кровообігу - відповідно 60,4% і 61,2% загального числа померлих, новоутворення - 12,5% і 12,9%; нещасні випадки, вбивства, самогубства та інші зовнішні дії - 7,0% і 11,2%.

В загальній кількості померлих частки чоловіків і жінок суттєво не відрізняються (відповідно 51,0% та 49%), але, водночас, по окремих причинах смерті є велика різниця числа померлих по статі. Якщо, наприклад у 2003 році від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій загинуло чоловіків - 940 осіб, то жінок - 194 особи; від хвороб органів дихання - 317 чоловіків та 157 жінок.

Із загального числа померлих у 2003 році 130 склали діти віком до 1 року, з них 75 хлопчиків, 55 дівчаток. На 1000 осіб населення народилося 12 немовлят, а на кожних 10000 новонароджених померло дітей до 1 року - 94 особи.

Показник дитячої смертності більший, ніж середнообласний за 2003 рік в 9 районах та містах області. Найвищі його значення у м. Дубно (173 особи), Гощанському (125 осіб), Корецькому (189 осіб), Млинівському (140 осіб), Рівненському (159 осіб).

Основними причинами смертності дітей до року є причини, обумовлені здоров’ям матері і патологією вагітності - вроджені аномалії (30,6% загального числа померлих) та стан, який виникає у перинатальному періоді - тобто до родів, під час родів та на першому тижні життя (23,1%).

Викладені підсумки природного руху населення за 2003 рік характеризують його незадовільний стан і наявність багатьох проблем, які потребують вирішення, що є невід’ємною частиною покращення соціально-економічного розвитку держави.

На порозі третього тисячоліття Україна опинилася у стані загострення демографічної кризи. Процес вимирання населення країни посилюється його старінням, маргіналізацією та виродженням.

Демографічна криза створює загрозу економічній безпеці держави: це нестача трудових ресурсів, зменшення продуктивності праці, збільшення коефіцієнта утриманства, національна експансія, скорочення національного доходу і, як наслідок, повна втрата суверенності та державності. *

Запобігти негативному перебігу подій можливо лише взявшись до надзвичайних заходів за Надзвичайною програмою відновлення населення. Щоб зупинити процес вимирання, треба підвищувати народжуваність та знизити смертність.

В Україні мають бути вжиті всі можливі й доступні заходи для захисту та збереження українського народу, його генофонду.

3.3 Міграційні процеси на Рівненщині

На формування чисельності населення здійснює вплив і міграційний рух жителів нашої області.

Упродовж останнього десятиріччя міграційна активність населення області знижується. Так, щорічний обсяг, як прибулих так і вибулих зменшився більше ніж у 1,1 рази (у 1994 році - 24066 осіб (26369), у 2003 році - 21613 осіб (23769)). Причому починаючи з 1994 року сальдо має тільки від’ємне значення, тобто за рахунок міграції область втрачає населення.

Щодо міграційних потоків населення області на внутрішньо регіональному та міжрегіональному рівнях, то для них, як і у минулому році характерне деяке зменшення міграційної активності. Основу міграційного обороту складає внутрішньо-обласна міграція - серед прибулих вона склала 69,4% серед вибулих 63,1%.

Ці потоки міграції не впливають на формування загальної чисельності населення, можна зробити висновок, що основним джерелом формування міського населення за всі роки екстенсивного економічного розвитку був міграційний приріст за рахунок сільського населення, а починаючи з 1995 року спостерігається переорієнтація міграційних потоків населення з міських поселень у сільську місцевість, і у 2003 році міграційний приріст сільського населення становив 293 особи.

Необхідно зазначити, що найбільше міграційне скорочення зареєстровано в м. Рівне (464 особи). Внаслідок міграції зменшилась чисельність населення міст Костопіль (144 особи), Березне (87 осіб), Корець (65 осіб), Рокитне (65 осіб).

У 12 районах області із 16 кількість вибули з перевищила кількість прибулих. Найвища інтенсивність міграційного скорочення спостерігається в Корецькому (4,3 особи на 1000 жителів), Володимирецькому (2,8) районах, Демидівському (2,8), Рокитнівському (2,5).

Щороку більше 15 тисяч осіб мігрувало в межах області, у 2003 році потоки внутрішньо регіональної міграції дещо зменшились (до 14,9 тис. осіб).

Аналіз статистичних даних міграції населення свідчить про зменшення кількості прибулих. Так у 2003 році в область прибуло на 3,8%, а вибуло на 1,8% менше, як у попередньому році. При цьому міграційне скорочення зросло на 23,3%.

Масштаби і напрямки міграції безпосередньо відбиваються на кількісних та якісних характеристиках населення. За рахунок міжрегіональної та міждержавної міграції формувалось міграційне скорочення області. Чисельність населення зменшилась за рахунок виїзду мігрантів в інші регіони України на 35,0%, більшість з них виїжджає у найбільш молодому та трудоактивному віці. У віці 015 років виїхало 913 осіб, у працездатному віці 5612 осіб, старші за працездатний вік 538 осіб, і у віці 1528 років 4296 осіб.

Міграційне скорочення населення у віці 16 років і старші дорівнює 605 осіб, із них з повною загальною середньою освітою 562 (92,9%), початковою вищою - 33 (5,5%), не мали початкової загальної 10 (1,6%), міграційний приріст зафіксований у осіб з повною вищою освітою - 121 (20,0%), незакінченою вищою - 3 (0,5%), неповною середньою освітою - 57 (9,4%), початковою і нижче - 28 (4,7%).

Переселення нежонатих (незаміжніх) було вищим ніж інших груп за шлюбним станом. В порівнянні з минулим роком відбувся такий розподіл за шлюбним станом: в 2003 році у шлюбі перебували 36,3% загальної кількості мігруючих, а у 2002 році - 38,1%, 53,9% (52%) - ніколи не перебували у шлюбі, 4,9% (5,2%) - вдови та вдівці, 4,9% (4,7%) - розлучені.

Найактивнішими міграційні потоки є між сусідніми областями: Волинською, Хмельницькою, Львівською, Житомирською, Тернопільською, Київською, що пов’язано, в основному, з рухом молоді на навчання. Найбільше від’ємне сальдо по міжрегіональній міграції має область з містом Києвом (760 осіб).

У 2003 р. за національним складом характеристика мігруючого населення між регіонами була такою (див. табл.9).

Таблиця 9

Міграційні процеси за умов перехідної економіки в Україні мають свої особливості та відмінності, які істотно впливають на міждержавні міграційні процеси. Продовжується вибуття населення в близьке і далеке зарубіжжя.

Вибулі в Російську Федерацію становили найбільшу питому вагу (72,3%) у загальній кількості вибулих в країни СНД та Балтії. Кількість вибулих в цю державу перевищила кількість прибулих на 232 особи (у 1999 році - на 98 осіб прибулі перевищили вибулих). Сальдо міграції з країною Республіка Білорусь також від’ємне (116 осіб). В потокообміні з державами Балтії навпаки - перевищення кількості прибулих над кількістю вибулих (3 особи).

По національному складу мігрантів найбільш активними виступають українці та росіяни. Серед вибулих в країни СНД та Балтії переважну більшість складали українці - 72,7% і росіяни - 19,8%. Українці та росіяни головним чином прямували до Росії, відповідно 71,8% і 24,8% від всіх вибулих до цієї країни. Серед вибулих в країни СНД та Балтії 73,5% народилось в Україні, 92,7% є громадянами України.

Основну частину прибулих в область становлять мігранти з інших областей України (6308 осіб або 29,2%) і країн СНД та Балтії (200 осіб або 1,0%). Наявність значної питомої ваги українців та росіян характерна для більшості країн СНД та Балтії, як території вибуття.

В умовах високого рівня безробіття, низької оплати праці продовжується вибуття населення в країни далекого зарубіжжя.

Від’ємне сальдо міждержавної міграції формується переважно (76,9%) за рахунок обміну з країнами далекого зарубіжжя. Серед загальної кількості імігрантів частка прибулих з країн далекого зарубіжжя становить 35,5%, тоді як серед емігрантів частка вибулих в країни далекого зарубіжжя досягла 69,4 відсотка.

В міграційному обміні з країнами далекого зарубіжжя область за останні п’ять років втратила майже 6,2 тисячі своїх жителів.

Таблиця 10

Потік емігрантів залишається приблизно на одному рівні в порівнянні з минулими роками. Так, оберт міграції, пов’язаний з країнами далекого зарубіжжя, становив у 1999 році - 1292 особи, а у 2003 році - 1297 осіб. У 2003 році потік вибулих до країн далекого зарубіжжя міського і сільського населення майже однаковий. (див. табл.10).

Основна кількість вибулих до країн далекого зарубіжжя припадає на міста обласного підпорядкування Рівне та Кузнецовськ. Серед адміністративних районів області більше всього вибуло до країн далекого зарубіжжя з Сарненського, Костопільського, Рівненського, Володимирецького та Березнівського районів.

Як і у минулі роки виїжджаючі віддавали перевагу Сполученим Штатам Америки (99,4%). Міграційні процеси мають певний вплив на статевовікову структуру населення.

Оскільки 53,5% мігрантів належить до працездатного віку, понад 67% мігруючого населення складають особи у віці 028 років, то при від’ємних сальдо міграції, особливо значних, вибуття населення з області буде сприяти його “старінню". (див. рис.12).

Рис.12. Вікова структура вибулих до країн далекого зарубіжжя у 2003 році

Збільшилась питома вага молоді (осіб у віці 1528 років), виїжджаючої у країни далекого зарубіжжя. Якщо у 1999 році вона становила 26,1%, то у 2003 році - 27,5%. Чоловіки порівняно з жінками значно більшою мірою були орієнтовані на працю за кордоном. Питома вага чоловіків серед вибулих у країни далекого зарубіжжя у 2003 році становила 51,8%, з них 28,8% у віці 1528 років, у працездатному віці - 53,5%.

Серед виїжджаючих найбільше українців (96,4%), росіян (1,3%), євреїв (1,3%). Із 1144 вибулих українців 91,1% виїхало до США, 2,9% - до Ізраїлю, 2,5% - до Німеччини.

Серед груп населення виділених за рівнем освіти, найбільш схильними до міждержавної міграції є особи із середньою загальною освітою - 52,7%. Слід зазначити, що як в міських, так і в сільських поселеннях по всіх категоріях мігрантів сальдо міграції від’ємне.

Аналіз даних міграції за причинами переїзду свідчить, що 57,5% мігрантів переїздить за родинними обставинами, а 21,5% вказали причиною переїзду “навчання”, 6,0% - зміну місця роботи. Інші причини мають невелику питому вагу.

Таким чином, міграція населення це складний і багатогранний соціально-економічний процес, що сприяє скороченню населення. Соціально-економічна нестабільність, зниження рівня життя населення, прискорили еміграційні процеси в містах і селах області.

Виникає крайня необхідність у виробленні і реалізації активної державної міграційної політики з метою захисту інтересів країни та мігрантів у рамках міждержавних норм регулювання міграцій.

Таким чином, в сучасних умовах криза міграції в Україні знаходить своє відображення у зменшенні інтенсивності як внутрішньо-регіональної, так і міжрегіональної міграції, значному відпливі населення за межі країни, зростанні трудової зумовленості міграцій, у формуванні потужних зовнішніх потоків трудових мігрантів.

4. Демографічне прогнозування

4.1 Види і розрахунки демографічного прогнозування

Завданням статистики населення є не лише аналіз існуючого демографічного стану чи процесу, а й моделювання таких станів і процесів. Моделюванням визначаються прогнозні значення чисельності та складу населення (перспективні розрахунки), а також реставруються втрачені дані далекого чи близького минулого (ретроспективні розрахунки).

Перспективні розрахунки - це обчислення очікуваної чисельності та статево-вікової структури населення певного регіону.

Точність та детальність таких розрахунків залежить не тільки від методики та якості обчислень, а значною мірою й від тривалості прогнозного періоду. Чим він коротший, тим точніші та детальніші його результати.

Розрізняють короткострокові та довгострокові перспективні розрахунки.

Короткострокові - здійснюються, як правило, на міжпереписний період і стосуються чисельності й статево-вікового складу населення країни та її регіонів. Довжина прогнозу становить до п’яти років.

Середньострокові - здійснюються на перспективу, що дорівнює одній довжині покоління (2030 років), або іноді на 10 - чи 15річний період і стосуються лише загальної чисельності населення країни та її регіонів.

Довгострокові - здійснюються на перспективу, що дорівнює двом або більше довжинам покоління (50100 років) і стосуються лише загальної чисельності населення країни.

Перспективні розрахунки ґрунтуються на даних переписів населення, поточного обліку, а також теоретичних моделей імовірноносного характеру (таблиць смертності населення та плідності жінок).

Короткострокові перспективні розрахунки виконуються за припущення, що зберігається існуючий постійний режим відтворення населення на період прогнозу. Середньо - та довгострокові розрахунки здійснюються за припущення змінного режиму відтворення.

Короткострокові перспективні розрахунки загальної чисельності населення країни (регіону) здійснюються за матеріалами останнього перепису населення та даними поточного обліку щодо природного та механічного руху населення.

У міжпереписний період чисельність населення обчислюється коригуванням чисельності за переписом на природний та механічний приріст і визначається на початок року:

 [36]

де S0 - чисельність населення за даними перепису;

E, C - абсолютний відповідно природний та механічний приріст

населення за рік.

За умов збереження існуючої швидкості зміни чисельності населення протягом прогнозного періоду застосовується також формула:

 [37]

де  середньорічний коефіцієнт загального приросту населення, %;

n - кількість років у прогнозному періоді.

При цьому

 [38]

 ділиться на 1000 для переведення його з проміле в частки, що не обхідно для визначення середньорічного темпу зростання (зменшення) чисельності населення .

Короткострокові перспективні розрахунки чисельності населення для окремих статево-вікових груп виконуються методом компонентів (вікових пересувань). Метод компонентів полягає у поступовому переміщенні населення кожної вікової групи до наступної групи множенням вихідної чисельності тієї чи іншої групи на ймовірність дожити до наступного року, притаманну кожному віку.

Такі розрахунки ґрунтуються на матеріалах останнього перепису населення й даних таблиць смертності та плідності.

Перспективна чисельність осіб кожної вікової групи визначається за формулою:

 [39]

де Sx0 - чисельність населення x - вікової групи на момент останнього

перепису;

Px - коефіцієнт дожиття до наступного x+1 віку за даними таблиці смертності для населення з постійним режимом відтворення.

Середньо - та довгострокові перспективні розрахунки мають враховувати, з одного боку, існуючу тенденцію зміни чисельності населення, а з іншого, - вплив окремих факторів інтенсивності природного руху та міграції.

Перша задача розв’язується побудовою моделі тренду, а друга - регресійної трендової моделі.

Перспективні розрахунки з урахуванням впливу міграції виконуються в двох напрямках: для кожної вікової групи населення та для населення регіону в цілому.

Перспективна чисельність окремої вікової групи населення:

 [40]

де Sx0 - вихідна чисельність населення х - вікової групи (за переписом);

 - половина сальдо міграції в х - віковій групі;

Px - табличний коефіцієнт дожиття в х - віковій групі.

Отже, формулу виведено за припущення, що з усіх мігрантів лише одна половина братиме участь у процесі відтворення населення цього регіону, а друга - у регіоні входу мігрантів.

Перспективна чисельність населення регіону в цілому:

 [41]

де  - фактичний середньорічний темп зростання (скорочення)

чисельності населення.

Урахування впливу міграції на чисельність та статевовікову структуру прогнозного населення дуже важливе, оскільки міграційні потоки впливають на процеси відтворення населення, оновлення трудових ресурсів.

4.2 Поточні і перспективні розрахунки чисельності  населення Рівненської області

На зламі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства підвищується значення фактору населення (зокрема його якісних характеристик) для розвитку кожної країни. Професійно-кваліфікаційний склад населення, його статево-вікова структура й економічна активність все в більшій мірі визначають добробут країни та її мешканців. Соціально орієнтована економіка приділяє істотну увагу визначенню перспективної чисельності та структури населення. Адже демографічний прогноз є важливою складовою макроекономічного прогнозування. Він використовується також у багатьох урядових програмах, спрямованих на поліпшення соціального захисту, зокрема при розробці пенсійних програм. Прогнозування має й значну теоретичну цінність, оскільки судження про майбутній стан та динаміку демографічних явищ і процесів формуються на основі глибокого знання законів їх розвитку, аналізу взаємозв’язків з факторами, що визначають динаміку чисельності населення. Навіть прогноз, котрий не справдився, дає можливість виявити причини розбіжності, а отже, відкрити закономірності, приховані від дослідників минулого, або обчислити втрати населення як прямі (через фізичну гибель), так і непрямі (через погіршення демографічної структури чи різку зміну репродуктивної поведінки) від неочікуваних деструктивних подій (воєн, епідемій, тощо). *

Переписи населення дають досить точні дані про його чисельність у цілому по країні і окремо по кожному із районів і населених пунктів. Проте переписи не можна проводити щорічно або через якісь інші короткі строки. Та і гострої потреби в цьому немає, оскільки народногосподарські потреби даних про наявність населення на різні міжпереписні дати можуть бути задоволені за допомогою нескладних розрахунків поточного обліку природного та механічного руху.

Отже, за формулою [36] обчислюється прогнозна чисельність населення області у міжпереписний період. Чисельність наявного населення на 1 січня 2002 р. по Рівненській області складала 1172,2 тис. осіб, природне скорочення Е = - 2,1 тис. осіб, міграційне скорочення С = - 1,7 тис. осіб. Отже, у 2003 р. кількість населення визначається так:

тис. осіб

Аналогічно обчислюється населення і в наступному році:

 тис. осіб

Обчислюємо середньорічний коефіцієнт загального приросту:

Визначимо перспективну чисельність населення у 20042011 рр.

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

 тис. осіб

Таким чином, якщо у наступні роки розміри депопуляції в області збережуть свою тенденцію і з тією ж швидкістю відбуватиметься міграційне і природне скорочення, то вже через 10 років після першого Всеукраїнського перепису населення Рівненщина недорахує 32,9 тис. осіб, а це майже все населення міста обласного значення Дубно.

Середньострокові перспективні розрахунки мають враховувати існуючу тенденцію зміни чисельності населення. Ця задача розв’язується побудовою моделі тренду. Найбільш досконалим засобом обробки динамічних рядів з метою встановити основну тенденцію розвитку є вирівнювання по аналітичним формулам (аналітичне вирівнювання). При аналітичному вирівнюванні динамічного ряду фактичні значення yt замінюються обчисленими на основі певної функції , яку називають трендовим рівнянням (t - зміна часу). Якщо ланцюгові абсолютні прирости (чи скорочення) більш-менш постійні, відносно стабільні, не мають чіткої тенденції до зростання чи зменшення, вирівнювання ряду виконується на основі лінійної функції:

Порядок обчислення параметрів лінійної функції можна розглянути на прикладі чисельності населення Рівненської області. (див. табл.11).

Таблиця 11

Динаміка чисельності населення Рівненщини

Параметри трендових рівнянь визначають методом найменших квадратів. Згідно з умовою мінімізації суми квадратів відхилень фактичних рівнів ряду yt від теоретичних Yt параметри визначаються розв’язуванням системи нормальних рівнянь. Для лінійної функції вона записується так:

Система рівнянь спрощується, якщо початок відліку часу (t = 0) перенести в середину динамічного ряду. Тоді значення t, розміщені вище середини, будуть від’ємними, а нижче - додатними, а  і система рівнянь набирає вигляду:

Отже,

За даними таблиці

n=7, , , .

Тоді

Лінійний тренд має вигляд: , тобто середній рівень чисельності населення області становить 1184,0 тис. осіб, а середньорічне скорочення населення - 4,2 тис. осіб.

Розрахункові дані для кожного року наводимо в таблиці (11) для:

1997 р. Yt = 1184,04,2 (3) = 1196,6 тис. осіб

1998 р. Yt = 1184,04,2 (2) = 1192,4 тис. осіб

1999 р. Yt = 1184,04,2 (1) = 1188,2 тис. осіб

2000 р. Yt = 1184,04,2 (0) = 1184,0 тис. осіб

2001 р. Yt = 1184,04,2 (1) = 1179,7 тис. осіб

2002 р. Yt = 1184,04,2 (2) = 1175,6 тис. осіб

2003 р. Yt = 1184.04.2 (3) = 1171.4 тис. осіб

Суми фактичних рівнів  і розрахункових за лінійним трендом теоретичних рівнів  однакові:

За даними останньої графи чітко простежується тенденція до скорочення чисельності населення області. Більш наглядно це продемонстровано на рис.13.

Рис.13. Фактичний yt та теоретичний Yt рівні динаміки чисельності населення Рівненщини.

Теоретичні рівні Yt - це очікувані рівні в t році, зумовлені кризовим станом соціально-економічного розвитку держави і області.

Продовження виявленої тенденції за межі ряду динаміки називають екстраполяцією тренду.

Це один із методів статистичного прогнозування, передумовою використання якого є незмінність причинного комплексу, що формує тенденцію. Прогнозний очікуваний рівень Yt+v залежить від бази прогнозування та періоду упередження v. Так, припускаючи, що умови, в яких формувалась чисельність населення області, найближчим часом не зміняться, можна очікувати, що в 2005 році чисельність населення Рівненщини досягне 1163,0 тис. осіб:

Базою прогнозування є теоретичний рівень 2001 року, період упередження v = 2. Значення 1163,0 тис. осіб - це точковий малоймовірний прогноз. На практиці, як правило, використовують інтервальні прогнозні оцінки, які з певною ймовірністю визначають довірчі межі прогнозного рівня

де Sp - стандартна похибка прогнозу, яка залежить від адекватної трендової моделі-оцінки залишкової дисперсії Se2, довжини динамічного ряду n, періоду упередження v:

 [42]

Оцінка залишкової дисперсії розраховується на основі відхилень фактичних рівнів динамічного ряду yt від теоретичних Yt (див. табл.12).

Таблиця 12

Розрахунок оцінки залишкової дисперсії

За даними таблиці:

Отже,

Визначимо довірчі межі для прогнозного рівня чисельності населення у 2005 році з ймовірністю 0,95, для якої характеристика t - критерію (Стьюдента) при шести ступенях свободи (71=6) становить  Отже, для n=7 і v=2 згідно таблиці Є.М. Четиркіна, значення кореня становить 1,427. Звідси, стандартна похибка прогнозу:

, а гранична для ймовірності 0,95 відповідно:

Довірчі межі прогнозного рівня чисельності населення , тобто з ймовірністю 0,95 можна стверджувати, що в 2005 році чисельність населення області буде щонайменше 1157,5 тис. осіб

і не перевищить 1185,3 тис. осіб.

Як уже наголошувалось, коротко - та середньострокове прогнозування використовується як на рівні регіонів, так і для України.

Важливою складовою раціонального демографічного прогнозування є виділення й обґрунтування демографічних районів.

За допомогою районування виявляється регіональна специфіка процесів природного і механічного рухів населення з урахуванням впливу чинників соціально-економічного характеру.

Демографічне районування є важливим етапом під час прогнозування чисельності та складу населення, це сприяє підвищенню точності прогнозів за допомогою побудови регіональних таблиць смертності й плідності, виділених на основі системи демографічних і соціально-економічних критеріїв. Рівненщина входить до західного району з центром у м. Львові.

Висновки та пропозиції

Всеукраїнський перепис населення 2001 року показав, що демографічна ситуація, яка в останні роки дійшла статусу гострої демографічної кризи, продовжує ускладнюватися і набирати катастрофічного характеру. Свідченням тому є зменшення загальної чисельності населення, а також посилення еміграційних і депопуляційних процесів, які відбуваються за рахунок істотного підвищення смертності, так і різкого зниження народжуваності, що, в свою чергу зумовлюється стрімким спадом життєвого рівня та зубожіння переважної більшості людей.

Жодна країна, жодне суспільство не переживало в мирні часи такої демографічної кризи.

Ситуація в Рівненській області на тлі загострення демографічної та економічної кризи в Україні має більш привабливий, але не втішаючий вигляд.

При існуючих темпах депопуляції і міграційних процесів до 2011 року населення Рівненщини має тенденцію “скоротитись” на 2,9 відсотків, або 32,9 тис. осіб.

Зниження рівня життя й утрата опертя на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків.

Зниження народжуваності є одним з головних чинників природного скорочення чисельності населення, зареєстрованого в Україні і в Рівненській області вперше в 1991 році, яке має тенденцію до поглиблення.

В Україні і в тому числі в області розвивається депопуляція: як у містах, так і в сільській місцевості смертність населення перевищує народжуваність.

Сумарний коефіцієнт народжуваності в області у 19992001 роках досяг мізерного показника - 1,6 дитини, тоді як для простого відтворення він повинен становити не менш ніж 2,2 дитини.

Посилюється тенденція бездітності і однодітності, що є наслідком свідомого та змушеного відкладання народження навіть “первістка” до кращих часів.

Серед чисельних причин, що викликали депопуляцію, одне з провідних місць належить посиленню тенденцій структурно-функціональної дезорганізації шлюбно-сімейних процесів.

В області відбувається зменшення рівня шлюбності - від 9,3 на 1000 населення у 1990 році до 5,9 у 2001 році. В той же час зростає розлучуваність - відповідно від 1,9 у 1990 році до 2,8 у 2001 році на 1000 населення.

Збільшується кількість неповних сімей, поширюються у небачених раніше масштабах позашлюбні народжуваності, які у 2001 році складали 7,1% усіх народжених в області за рік дітей, що на чверть більше, ніж це було у 1990 році.

Катастрофічне зниження рівня життя переважної більшості населення на фоні погіршення екологічної ситуації викликало значне підвищення смертності (на Рівненщині за останнє десятиріччя - на 16%) і зниження середньої очікуваної тривалості життя. По області спостерігається рівень смертності жителів у сільській місцевості вищий, ніж в міських поселеннях, що між іншими обставинами обумовлюється різницею вікових структур населення даних територій. Так, кількість померлих у розрахунку на 10000 населення у 2003 році дорівнювала по міських поселеннях 10,1, а в сільських місцевостях - 15,8.

Збільшення смертності відбувається серед населення майже всіх вікових груп. Кількість померлих у працездатному віці збільшилась з 458 на 100000 населення у 1991 році до 504 у 2003 році.

Процес вимирання населення області посилюється його старінням, маргіналізацією та виродженням, тобто погіршенням його якісного складу (народжується більший відсоток послаблених та дебільних дітей, відбувається фізичне та духовне виродження усіх вікових та соціальних прошарків населення). На Рівненщині викликає занепокоєння один із найвищих по Україні рівень дитячої смертності, а саме 13,7 померлих дітей віком до одного року на 1000 народжених (по Україні - 11,9).

Демографічна криза спричинила і кризу міграції, оскільки вона є однією із складових відтворення населення. Починаючи з 1994 року в державі і в області відбуваються міграційне скорочення населення. У 2000 році чисельність вибулих переважає над прибулими на 1879 осіб.

Зросли обсяги сезонної трудової міграції та трудових поїздок за кордон. Низька вартість робочої сили не стимулювала проведення працезберігаючої політики і тим самим побічно впливала на розміри міграції.

Населення, яке виїжджає за межі області більшість у молодому та працездатному віці і має достатній рівень освіти. Відбувається еміграція інтелектуального потенціалу.

Широкомасштабна міграція населення найактивнішого репродуктивного віку негативно впливає на шлюбність і народжуваність, що, в свою чергу відбивається на відтворенні населення країни в цілому, а також її трудового потенціалу.

Депопуляція, що посилюється, викликає небажані демографічні і соціально-економічні наслідки. Корені надмірного зниження народжуваності, яке є основним чинником депопуляції, знаходяться у сфері виробництва і перш за все - у сфері праці. Тому найкраща демографічна політика сьогодні - це ефективна економічна політика.

У найближчій перспективі економічні труднощі викликатимуть поглиблення депопуляції, а її демографічні наслідки, в свою чергу, негативно відбиватимуться на виході із економічної кризи.

Назріла нагальна необхідність впровадження комплексу заходів, які б могли б запобігти наростаючому погіршенню демографічної ситуації, оскільки вийти з демографічної кризи буде значно важче, ніж з економічної.

Корекція демографічної ситуації, що склалася в Україні, вимагає насамперед, зміни ідеології діяльності законодавчих і виконавчих чинників державної влади.

Економічна політика уряду своєю результативністю має бути насамперед соціально спрямованою і відносно до рівня економічного становища у державі. Система охорони здоров’я та складова медична допомога повинні розцінюватися, нарешті, не як непродуктивні галузі виробництва.

Аналіз впливу окремих соціально-економічних факторів на демографічні процеси в області показав наступне.

Із року в рік відбувається зниження купівельної спроможності заробітної плати. Трудящий отримує за свою працю менше, ніж потрібно для нормального відтворення його як трудівника і людини, а також його зміні, тобто відтворення населення на необхідному для суспільства рівні економічно не забезпечується.

Позитивно впливає на скорочення природного приросту зростаючий рівень безробіття, особливо серед жінок і молоді. Серед безробітних Рівненщини, які перебували на обліку на 01.01.2001 року жінки складали 57,4%, а молодь у віці до 28 років - 25,2%.

Отже, в області створилась ситуація, коли в багатьох сім’ях не забезпечуються не лише умови відтворення нового покоління, а навіть елементарні умови виживання.

Останніми роками значно загострилася проблема не тільки поліпшення здоров’я, але і його елементарного збереження.

У 2000 році у стані здоров’я населення області зберігалися тенденції зростання числа випадкових захворювань з більшості груп хвороб, що в значній мірі обумовлено наслідками соціально-економічної нестабільності.

Реакцією на події, що відбуваються у суспільстві, стало також погіршення здоров’я дітей по переважній більшості хвороб.

Відбувається зростання захворюваності на такі соціально значимі хвороби, як туберкульоз та венеричні захворювання.

В умовах ринкових відносин в Україні різко погіршується економічне становище сімей, що мають дітей. Сучасний соціальний захист населення, зокрема материнства і дитинства не сприяє достатньою мірою подоланню демографічної кризи.

Одним із факторів, які негативно впливають на психологічний клімат в сім’ї, сприяють розлученням, стримують народжуваність, є відсутність окремого, достатнього за розміром та обладнаного всіма зручностями житла.

В найбільшій мірі від відсутності житла потерпають молоді сім’ї та молодь взагалі.

Серед негативних явищ, що характеризують житлові умови сімей, слід відмітити зведену в останні роки до мінімуму можливість одержання житла із державного або колективного житлового фонду.

Однією з причин скорочення темпів надання житла населенню країни є суттєве зменшення обсягів його будівництва.

Так, у 2000 році в Рівненській області введено в експлуатацію 1072 квартири загальною площею 106,7 тис. м2, що на 49,8% менше, ніж у 1999 році майже у 4 рази менше, ніж у 1990 році.

З кожним роком збільшується термін перебування сімей у черзі на отримання житла.

Забезпечення житлом населення області не поліпшується, а це негативно впливає на народжуваність, статево-вікову структуру населення, стійкість сімей, тощо, тобто на демографічну ситуацію.

Для оцінки сучасної демографічної ситуації важливим засобом є застосування прогнозу.

Перспективні розрахунки свідчать, що в області спостерігатиметься поглиблення депопуляції: на початок 2006 року чисельність населення Рівненщини становитиме 1157,9 тис. осіб, а на початок 2011 року - 1140,4 тис. осіб, тобто зменшиться порівняно з 2001 роком відповідно на 32,9 тис. осіб.

Вивчення демографічних перспектив області свідчить про те, що і далі спостерігатиметься ускладнення демографічної ситуації, і це не повинно залишатися поза увагою суспільства. Назріла необхідність спрямувати його життя в такому напрямку, що став би передумовою сприятливіших демографічних перспектив, відвернув би песимістичні варіанти розвитку, ймовірність яких на сьогодні надто висока.

Подолання негативних демографічних тенденцій вимагає мобілізації зусиль суспільства на здійснення спеціальних заходів соціальної і демографічної політики, спрямованих на створення оптимальних умов для відтворення населення.

Демографічна політика - найвищий критерій оцінки ставлення держави до свого народу, його минулого, сучасного і майбутнього. За її допомогою здійснюється вплив на такі вирішальні й досить тонкі демографічні процеси, як формування сім’ї і сімейних відносин, народжуваність і смертність, кількісні, якісні й структурні зрушення населення, його міграційний рух, фізичне, інтелектуальне й духовне здоров’я нації, середня тривалість і рівень життя населення тощо.

Демографічна політика уряду в нашій країні має бути запорукою захисту і збереження української нації, народу України як основи державності. У тяжких умовах розбудови держави, коли як ніколи потрібні фізично і морально сильні та здорові громадяни, слід враховувати прогнози генетиків щодо загрози небезпечної руйнації генофонду України через кілька поколінь, створення на нашому терені вакууму, який буде заповнюватися близькими або віддаленими народами. Ця небезпека існуватиме, якщо уряд не керуватиметься демографічними орієнтирами у своїй політиці.

Економічний аспект демографічної проблеми має дві складові: без економічного забезпечення неможлива реалізація демографічних програм; не сприятлива демографічна ситуація призводить до гальмування розвитку економіки, її занепаду.

В Україні поки що немає чіткої соціально-демократичної політики; з успішним розв’язанням соціально-демографічних проблем пов’язане майбутнє України. Створення концепції державної демографічної політики можливе шляхом поєднання зусиль економістів, соціологів, медиків, екологів, демографів, соціальних психологів. Корекція демографічної ситуації, що склалася в Україні, вимагає насамперед зміни ідеології діяльності законодавчих і виконавчих структур державної влади. Результативність економічної політики уряду насамперед має бути співвідносною до рівня економічного становища в державі.

Мають бути опрацьовані магістральні напрямки якщо не підвищення, то стабілізації народжуваності, зменшення смертності, продовження життя, особливо чоловіків працездатного віку, зменшення дитячої смертності за рахунок удосконалення допологової діагностики антенатальної патології, природжених вад, оздоровлення жінок. Необхідно вжити заходів для зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби, для зменшення смертності від злоякісних пухлин, що можливо тільки завдяки завчасному виявленню їх, для зниження травматизму.

Неодмінними складовими демографічної політики мають бути заходи матеріального та морального характеру щодо зміцнення сім’ї, екологічна програма, значимість якої для захисту і збереження здоров’я людини сьогодні майже дорівнює значенню економічного становища в державі.

Найважливішим моментом матеріального забезпечення відтворення населення має бути наявність у складі заробітної плати, окрім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка достатня для утримання і виховання необхідного для суспільства числа дітей. Тому існує об’єктивна необхідність значного підвищення частки фонду заробітної плати у національному доході, в установленні ціни на робочу силу на рівні, що забезпечує її нормальне відтворення. Без цього не можна подолати де популяцію. Але підвищення питомої ваги фонду споживання в національному доході потребує, зокрема, ліквідації прихованого безробіття і кардинального підвищення продуктивності праці, яка рік від року знижується, оскільки виробництво падає більш високими темпами, ніж чисельність зайнятих в ньому.

В умовах переходу до ринку не повинна бути зведена нанівець робота по створенню жінці більш сприятливих умов для сполучення її професійної зайнятості з материнством, а що така загроза існує, свідчить частка жінок серед безробітних.

Низький рівень заробітної плати взагалі і жіночої зокрема заохочує жінок, що отримали відпустку по догляду за дитиною, продовжувати цю відпустку якомога на більш тривалий термін. Останніми роками демографічна ефективність оплачуваних відпусток по догляду за малолітніми дітьми нівелюється загальним зниженням життєвого рівня населення. В умовах інфляції зменшилось і значення цього заходу як такого, що забезпечує соціальний захист сімей з дітьми.

Всі види допомоги сім’ям з дітьми дещо поліпшують, але кардинально не змінюють умови їх життя, тобто не забезпечують можливості для подолання зубожіння, а тим більше для якісного утримання і виховання дітей. Важливим напрямком соціального захисту дітей міг би стати розвиток системи дошкільних дитячих закладів, але як показав аналіз ситуації по Рівненській області, вона нині перебуває у стані занепаду.

Аналіз взаємозв’язків між рівнем безробіття і міграційною рухливістю населення показав, що надзвичайно розповсюдженою є орієнтація на працю за кордоном. Підсиленої державної уваги вимагають зовнішньо-міграційні процеси - еміграція корінного населення, іміграція чужо-етнічного елементу, яка може нести загрозу виникнення конфліктів на грунті матеріальних, ідейно-моральних стосунків, а також, як виявилось, може супроводжуватися незалежною загрозою - нехарактерних для України захворювань.

В умовах переходу до ринку розробка демографічної політики та її реалізація будуть успішними лише за умови врахування масштабів, напрямів та структури міграцій.

Важливу роль у подальшій активізації демографічної політики повинні відіграти: скорочення тривалості робочого часу для жінок і тих, які мають неповнолітніх дітей, а також які народили потрібну суспільству кількість дітей; розвиток мережі дошкільних дитячих закладів на сучасному, якісно новому рівні; посилення демографічної функції коштів що використовуються на підвищення життєвого рівня населення і підвищенні тривалості життя; регулювання міграції та оптимізації зайнятості населення тощо.

Потрібно прирівняти працю по вихованню дітей до суспільно-корисної, зарахувавши жінок, які виховують дітей, до складу трудових ресурсів, зайнятих у економіці країни з оплатою їх праці у розмірі, принаймні, мінімальної заробітної плати. Сім’я одержить державні гарантії для виконання репродуктивної функції. При цьому економічний виграш матимуть не тільки сім’я, а й держава. Нині ж жінкам, що мають малолітніх дітей і звільнені з роботи, виплачується допомога у зв’язку з безробіттям у розмірі середнього або мінімального заробітку.

Нагального вирішення потребує проблема забезпечення сімей окремим житлом і в першу чергу молоді.

Виникає крайня необхідність у виробленні і реалізації активної державної міграційної політики з метою захисту інтересів країни та мігрантів у рамках міждержавних норм регулювання міграцій.

Підвищеної уваги потребує відтворення села взагалі: доцільно усіляко сприяти розвитку фермерства, припинити згортання будівництва і введення в дію на селі об’єктів соціально-культурного і побутового призначення.

Лише гнучка і спрямована на кожну окрему людину демографічна політика спроможна у сучасних умовах зберегти генофонд нації, забезпечити умови для розширеного відтворення населення.

Незалежність України покладає підвищену відповідальність за демографічне сучасне і майбутнє народу і тому заходи державних чинників щодо відповідного спрямування своєї політики в економіці, соціальній сфері, науці, освіті, екології є невідкладними.