Дипломная работа: Здійснення лізингових операцій на підприємстві

Дипломная работа: Здійснення лізингових операцій на підприємстві

Перехід до ринкової системи господарських відносин звалив на наших, необізнаних щодо безлічі форм підприємництва людей масу нових термінів, понять, підходів до ведення справ, давно вже канонізованих в практиці західного бізнесу. В результаті цього – нерідке нерозуміння, безглузде переінакшування чи, навпаки, дублювання чужого досвіду. Відсутність реальних знань в результаті веде до дискредитації ідеї, що здатна бути плідною і на вітчизняному грунті за вдумливого, зваженого підходу.

Сказане цілком можна віднести до такого поняття як «лізинг», інтерес до якого вперше проявився на внутрішньому ринку лише в часи захоплення орендним рухом. В 90-х роках на світ з'явилися дестяки фірм, які написали в своїй назві слово «лізингова», проте не мали ніякого відношення до лізингової практики. З іншого боку, зарубіжні лізингові компанії зробили ряд спроб проникнення на внутрішній ринок країн СНД і далеко не всі ці спроби виявилися вдалими.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства нашої країни методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів і являється лізинг.

До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному торкався роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. На протязі останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; замість того, щоб позичати гроші на купівлю комп'ютера, автомобіля, судна чи супутника, компанія може взяти його в лізинг.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об'єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.

Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів.

В наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від одного до п'яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів, сприяє лізингу. Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надасть цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона – гарантію повернення кредиту, так як об'єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.

Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно пожвавити процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік країн Співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати потужний поштовх процесам приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку існуючих підприємств і створення нових виробництв, оптимізувати використання наявного машинного парку і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне та зарубіжне устаткування.

Проблема підвищення ефективності використання лізингу і лізингових відносин при формуванні основних засобів в умовах ринкових перетворень знайшла своє відображення у наукових працях вітчизняних вчених економістів-аграрників: В.Г. Андрійчука, В.І. Артиша, Н.М. Внукової, О.Ф. Гриценка, О.Є. Ґудзя, М.Я. Дем’яненка, П.А. Денисенка, В.К. Збарського, Г.О. Іванникової, В.В. Іванишина, М.М. Ільчука, П.А. Лайка, М.І. Лещенка, О.Г. Луб’яницького, Г.М. Підлісецького, М.Й. Маліка, В.І. Міщенка, П.О. Мосіюка, В.О. Ольховиков, Н.Г. Слав’янської, Ю.В. Сосюрка, В.К. Терещенка, В.П. Трача, Я.Б. Усенка, В.М. Хобти, С.В. Шолудченка, В.Ф. Шпака тощо.

Серед російських вчених висвітленням даної проблеми займаються: В.Д. Газман, З.С. Герасимова, Л.А. Головніна, В.А. Горемикін, Є.В. Кабатова, Л.С. Корбут, Є.Ч. Лупинович, Т.Б. Естрада та інші.

Проте багато питань цієї проблеми, таких як організація лізингу і лізингових відносин в сучасних умовах, висвітлені недостатньо, хоча важливість їх для економічної теорії і виробничої практики очевидна. Зокрема, це стосується уточнення економічної сутності лізингу та його раціональної організації в аграрній сфері, підвищення ефективності економічних взаємовідносин між учасниками лізингової угоди. Наведені питання мають принципове значення при запровадженні раціонального, науково-обґрунтованого лізингу та формуванні лізингових відносин в аграрній сфері.

Метою роботи є пошук шляхів розвитку теоретико-методичних засад лізингових відносин в зовнішньоекономічній діяльності і обґрунтування напрямків удосконалення та підвищення ефективності лізингової діяльності.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

– поглибити сутність лізингу як економічної категорії і доповнити його функції;

– визначити основні види і форми лізингових операцій та узагальнити підходи щодо їхньої класифікації;

– систематизувати розвиток лізингових відносин та особливості організації ринку лізингових послуг у зарубіжних країнах;

– виявити закономірності розвитку та дослідити сучасний стан забезпечення основними технічними засобами;

– проаналізувати передумови становлення та сучасний стан розвитку лізингових відносин у державі;

– обґрунтувати організаційний механізм забезпечення лізингу та доцільність застосування регресивного методу нарахування лізингових платежів;

Об’єктом дослідження є організаційно-економічні процеси оновлення основних засобів за допомогою лізингової діяльності як альтернативної форми інвестування.

Предметом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин між суб'єктами лізингу.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу досліджень дисертаційної роботи становить діалектичний метод пізнання; комплексний системний підхід до вивчення економічних процесів і явищ в аграрному виробництві; теоретичні положення аграрної економічної науки; монографії та періодичні публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку лізингових відносин в агропромисловому секторі; законодавчі й нормативно-правові акти, які регламентують діяльність суб’єктів лізингових відносин. Із спеціальних методів дослідження в дисертаційній роботі застосовувались: історико-економічний аналіз при досліджені процесів виникнення, формування та розвитку лізингових відносин в Україні та за її межами; монографічний – при аналізі літературних джерел та законодавчого забезпечення розвитку лізингових відносин; статистико-економічний – при аналізі сучасного стану розвитку лізингових відносин; порівняння – при співставленні різних методик нарахування лізингових платежів та альтернативних лізингу форм інвестування; графічний метод – при оцінці сучасного стану і тенденцій розвитку основних засобів у сільському господарстві; розрахунково-конструктивний метод та прогнозування – при визначенні оптимальної структури виробництва, обґрунтуванні потреби сільськогосподарських підприємств в інвестиційних джерелах на перспективу.

1.1 Економічна сутність, типи та форми лізингових операцій

В умовах побудови ринкової економіки в Україні особливого значення набуває комерційна діяльність суб’єктів господарювання, яка пов’язана з індивідуальною зацікавленістю у отриманні доходу або прибутку. Іншими словами, йдеться про підприємництво як особливий вид економічної активності суб’єктів, який базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї. [39]

Слід відзначити, що в економічній літературі для розкриття суті діяльності, що приносить дохід, поряд з терміном «підприємництво» використовується поняття «бізнес». Так, згідно Великого енциклопедичного словника під редакцією Прохорова А.М. [22] «бізнес – це підприємницька діяльність, що приносить прибуток». Виходячи з аналізу сутності цих понять, можливо зробити висновок про те, що зазначені терміни віддзеркалюють сутність одного і того ж поняття.

Частиною бізнесу або його галуззю, в основі якої використовується механізм лізингу є лізинговий бізнес. Необхідність такого бізнесу в Україні пояснюється нагальною потребою у розв’язанні назрілого протиріччя між необхідністю оновлення матеріальної бази, модернізації основних фондів суб’єктів господарювання та їх вкрай обмеженими фінансовими можливостями.

Для формування в країні лізингового бізнесу необхідно створити сприятливі економічні, політичні, соціальні та правові умови. Так, фундаментальною основою сприятливих економічних умов виступає розвинутий ринок об’єктів та послуг лізингового бізнесу. Критерієм такого ринку виступає пропозиція та попит на види товарів та послуг, які можна отримати, конкуренція, ціна. На економічні умови суттєво впливає наявність та доступність фінансових ресурсів, рівень доходів на інвестиційний капітал, величина запозичених для фінансування коштів.

Політична стабільність та прогнозованість виступає важливою складовою сприятливих політичних умов для розвитку лізингового бізнесу в країні. Соціальні умови формування лізингового бізнесу пов’язані із потенційною готовністю та фінансовою можливістю покупців придбавати товари та послуги у сфері лізингового бізнесу, що відповідають їх вимогам.

Будь-який бізнес, у тому числі і лізинговий, функціонує в межах відповідного правового середовища, яке представлене низкою законів, наказів, постанов, положень, інструкцій та інших нормативно-законодавчих актів, що створюють необхідні умови для розвитку лізингового бізнесу, забезпечують ефективне співіснування суб’єктів лізингового бізнесу та регулюють їх діяльність.

За сучасних умов лізинговий бізнес – це особливий вид комерційної діяльності, в якій мають місце орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. Більше того, це один з шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб’єкти лізингової операції:

лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

постачальник / продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об’єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об’єкта лізингу, термін використання майна і пов’язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.

Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об’єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу.

Чинне вітчизняне законодавство визначає, що «залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо».

Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Сума відшкодувань вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8–10 до 4–6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об’єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб’єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності, лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси.

Оперативний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об’єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між указаними видами лізингу відображає в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Основні відмінності фінансового та оперативного лізингу

Українське законодавство не лише чітко визначає два види лізингу, а й вирізняє різні форми лізингу. Під формами лізингу розуміють особливі взаємовідносини між сторонами лізингового договору. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:

1) зворотній лізинг – це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. На рис. 1.1 представлено схему взаємозв’язків за зворотного лізингу.

Рис. 1.1. Схема зворотного лізингу

По завершенні строку договору лізингу товаровиробник має право викупити лізингове майно і таким чином відновити право власності на нього;

2) пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участі суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Характерною особливістю такого лізингу є надання лізингодавцю права залучати до фінансування купівлі майна для лізингу кошти інших кредиторів (банків, страхових та пенсійних фондів тощо).

Такий вид фінансування купівлі майна для лізингу дає змогу лізинговій компанії здійснювати великі й дорогі лізингові проекти, розширювати лізингову діяльність.

3) міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг відкриває можливість для вітчизняного лізингоодержувача отримати в користування сучасну високопродуктивну техніку з будь-якої країни й досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. Варто зазначити, що країна-лізингоодержувач заощаджує час і фінансові ресурси, які б знадобилися для розроблення та впровадження такої техніки. Крім того, товаровиробники-лізингоодержувачі мають можливість скористатися світовими досягненнями науково-технічного прогресу, навіть якщо в них відсутня в достатній кількості іноземна валюта. У договорі лізингу може бути передбачена компенсаційна виплата лізингових платежів продукцією, що виробляється на лізинговому майні чи за його допомогою.

За оцінкою фахівців МФК, тенета українських законодавчих та нормативних актів, що регулюють експорт об’єктів та отримання платежів із-за кордону, внеможливлюють здійснення договорів міжнародного експортного фінансового лізингу для вітчизняних лізингодавців. Проте угоди лізингу для іноземних лізингодавців, які ввозять об’єкти лізингу на українську територію, є доволі вигідними і на практиці регулярно виконуються.

Для того, щоб лізинг став пріоритетною сферою бізнесу в будь-якій економіці та запрацював на повну потужність, необхідна зацікавленість у ньому з боку держави з метою подальшої її підтримки. Суттєво, що такий вид бізнесу вигідний державі з багатьох причин, серед яких такі:

1.  Лізинговий бізнес є ефективною формою інвестування, через яку скорочується потреба у кредитах, опановується альтернативний шлях фінансування, а, отже, підвищується ефективність економіки;

2.  Лізинговий бізнес об’єктивно доповнює традиційні джерела фінансування економіки, такі як пряме фінансування та кредитування;

3.  Лізинг сприяє розвитку конкуренції у сфері фінансових послуг;

4.  Лізинговий бізнес спонукає економістів-практиків опановувати новації фінансового та кредитного аналізу;

5.  Лізингова форма капіталовкладень сприяє орієнтації діяльності суб’єктів господарювання на потреби виробництва;

6.  Лізинговий бізнес може стимулювати виробничі інвестиції при високих ставках позичкових процентів;

7.  Лізинг як форма інвестицій сприяє розвитку ринкової інфраструктури та сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв’язків.

Для української економіки лізинговий бізнес має особливе значення через нижчезгадані фактори. Перш за все, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовій формі, що викликає певні складнощі, а в товарній, що вкрай необхідно для розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства та транспорту. По-друге, сума лізингових операцій не враховується при підрахунках національної заборгованості, і тим самим країна отримує додаткову можливість більш повно використати ліміти кредитної заборгованості, що встановлені Міжнародним валютним фондом для країн-позичальників, зокрема, України. По-третє, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інвестиційних, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні, а це спонукає розвиток інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання. По-четверте, лізинг привабливий для українських споживачів і тим, що він надає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі необхідного устаткування, отримати його у тимчасове користування, до того ж – на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу. Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансування здійснюється коштами фонду розвитку, який формується з прибутку, після його оподаткування в установленому законодавством порядку. Крім того, підприємству слід сплачувати податок на додану вартість. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладанні контракту на надання лізингових послуг. Лізингові платежі, які сплачуються лізингоотримувачем, входять до собівартості продукції, яку він виробляє, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості лізингового устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, так і на викуп лізингового устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Названими у вітчизняному законодавстві формами лізингу не вичерпується багатоманіття лізингових угод (див. табл. 1.2). До цього часу не створено чіткої класифікації та більш-менш повного переліку їх. Більшість визначень спеціальних форм лізингу прийшли зі США і в лізингових угодах неангломовних країн вживаються англійською мовою. Наприклад, «Net-leasing», або «чистий» лізинг, за якого всі витрати на утримання об’єкта лізингу (страхування, технічне обслуговування, ремонт тощо) несе лізингоодержувач. Аналіз використовуваних у світовій практиці форм лізингу та найуживаніших відмінних ознак їх характеристики дає змогу здійснити загальну класифікацію видів та форм лізингу (табл. 1.2).

Розглянемо окремі види та форми лізингу.

Прямий лізинг (двосторонній) характеризується поєднанням в одній особі виробника (постачальника) і лізингодавця. Виробник-власник майна самостійно надає його в лізинг лізингоодержувачу без втручання третіх сторін. Ця форма лізингу не набула широкого застосування, оскільки здійснення такої угоди вимагає від виробника значного часу, додаткових коштів та ґрунтовного знання ринку.

Таблиця 1.2. Класифікація видів та форм лізингу

Зворотний лізинг, або ліз-бек доволі поширений у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. Перевагами такої форми є не тільки можливість отримання безпосереднім виробником коштів за виготовлений товар і їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що купівля-продаж не вимагає перерви у використанні об’єкта лізингу та його переміщення у часі та просторі (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація лізингу

Непрямий лізинг становить класичну лізингову угоду, в якій беруть участь три або більше суб’єкти підприємницької діяльності. Класична схема непрямого лізингу представлена на рис. 1.3. Учасниками класичної угоди є лізингодавець/лізингова компанія, або банк чи інший суб’єкт підприємницької діяльності, який займається лізинговим бізнесом, лізингоодержувач (рентер) та продавець майна чи його безпосередній виробник. Учасниками багатосторонньої угоди непрямого лізингу можуть бути банки, інші кредитори, які надають кредити лізингодавцю на купівлю лізингового майна.

Рис. 1.3. Схема операцій непрямого лізингу

За об’єктом лізингу розрізняють:

лізинг рухомого майна – рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі;

лізинг нерухомого майна – це лізинг об’єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без знецінення та зміни їхнього призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

лізинг виробничих комплексів (проджект-ліз) – лізингова компанія здає замовникові «під ключ» цех або завод, включно зі спорудами, механізмами, трубопроводами, системою управління тощо в оренду.

Залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, що надається в лізинг, вирізняють:

чистий лізинг (net leasing) – це лізинг, за якого всі витрати, пов’язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності (транспортування, складання, страхування) несе лізингоодержувач (рентер);

лізинг із частковим сервісним обслуговуванням – у лізинговій угоді такої форми передбачається виконання лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна (постачання запасних частин, профілактичний огляд, інформаційні та інжинірингові послуг тощо);

«мокрий» лізинг (wet leasing) – угода такого лізингу передбачає обов’язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування тощо лізингодавцем та за його рахунок.

За рівнем окупності об’єкта лізингу розрізняють:

фінансовий (капітальний) лізинг. Це основний вид лізингу, який включає кілька форм залежно від конкретних умов угоди. Визначення фінансового лізингу міститься в законодавстві України;

оперативний лізинг – це альтернативний фінансовому вид лізингу, за якого окупність становить менше 90 відсотків вартості об’єкта лізингу;

дійсний (нормативний) лізинг – це проміжний вид між фінансовим та оперативним лізингом. З одного боку, на відміну від оперативного лізингу, він передбачає право лізингоодержувача на викуп об’єкта лізингу, а з іншого – надання лізингодавцем додаткових послуг рентеру з утримання та страхування майна. Цей вид лізингу ще називають нормативним. Найпоширеніший термін дії таких лізингових угод становить чотири-п’ять років.

Залежно від строку лізингової угоди фахівці з лізингу називають такі види лізингу:

короткостроковий – до трьох років;

середньостроковий – до п’яти років;

довгостроковий – понад п’ять років.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору лізингу окремих видів майна.

За сектором ринку розрізняють такі форми:

національний лізинг – коли всі суб’єкти лізингової угоди перебувають в одній країні;

міжнародний лізинг. Сутність цієї форми визначена законодавством України. За схемою переміщення об’єктів лізингу та лізингових платежів вона охоплює такі складові:

а) експортний лізинг – має місце, коли виробник майна (продавець) і лізингова компанія перебувають в Україні, а лізинго-
одержувач – за кордоном;

б) імпортний лізинг – це лізингова угода, за якою зарубіжний лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. Імпортний лізинг можуть здійснювати і вітчизняні лізингодавці, закуповуючи майно у зарубіжних компаній (виробників чи посередників);

в) транзитний лізинг має місце, коли лізингова компанія купує майно в іноземного товаровиробника та надає його в оренду зарубіжному лізингоодержувачу в іншій країні.

спеціальний лізинг (Cross-Border-leasing) – надання великих міжнародних лізингових послуг, наприклад здійснення масштабного промислового будівництва.

За характером лізингових платежів виокремлюють такі
форми:

лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг із компенсаційним платежем – платежі здійснюються готовою продукцією, виробленою за допомогою об’єкта лізингу, або наданням зустрічних послуг;

лізинг зі змішаним платежем – поєднує перші дві форми виплати платежів.

Залежно від типу майна розрізняють:

лізинг нового майна («з перших рук» – First–Hand–leasing);

лізинг вживаного майна (Second–Hand–leasing) – лізинг «з других рук»;

поновлювальний лізинг (револьверний) – угода лізингу поновлюється по завершенні першого строку оренди.

За способом фінансування вирізняють такі форми лізингу:

лізинг за рахунок власних коштів передбачає, що лізингова компанія набуває майно для передання його в оренду за власні кошти;

пайовий лізинг, визнаний законодавством України;

роздільний лізинг (Leveraged leasing) – це складніший різновид пайового лізингу. За роздільного лізингу кошти для фінансування великомасштабних лізингових проектів залучають із різних джерел. При цьому ризики за угодою лізингу несуть кредитори-банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансово-кредитні установи, а погашення кредитів забезпечують лізингові платежі та лізингове майно. Лізингодавець несе відповідальність тільки перед виробником (продавцем) об’єкта лізингу за повну і своєчасну оплату його вартості.

З огляду на ініціатора лізингової угоди розрізняють:

звичайний лізинг (лізинг рентера) – до цієї форми відносять лізинг, що здійснюється з ініціативи лізингоодержувача, який звертається з пропозицією до лізингової компанії (банку, іншої інвестиційної організації) придбати у її власність певне майно з метою подальшої передачі цього майна йому в оренду;

лізинг товаровиробника (хайринг – hiring) – особлива форма купівлі майна на виплату, яка посідає проміжне місце між звичайним лізингом і рентингом. Рішення про надання майна в оренду приймає його виробник, який укладає угоду із посередником (лізингодавцем). В угоді передбачають можливість повернення виробнику об’єкта лізингу для модернізації й відшкодування за його рахунок витрат з обслуговування та ремонту об’єкта лізингу;

лізинг лізингодавця (рентинг – renting) – це лізингова угода, за якої об’єкт лізингу не втрачає своєї цінності по завершенні терміну оренди, повторно здається в оренду тому чи іншому орендатору, або повертається для використання колишньому власнику. Посередник (лізингова компанія, посередницька організація тощо) переважно виконує інформаційні, комерційно-посередницькі, а не фінансові функції.

Характеристика названих у класифікації видів та форм лізингу свідчить, що лізинг являє собою унікальний комплекс майнових відносин, який вирізняється гнучкістю та легкою адаптацією до конкретних умов господарювання.

1.2 Тенденції розвитку лізингу в Україні та світі (огляд)

Прийнято вважати, що всі економіко-правові відношення, пов'язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Проте це не так. Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів.

Дійсно, ідея лізинга зовсім не нова, хоча терміну «лізинг» (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 – 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в «Риториці»: «Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності». Іншими словами, не обов'язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків – орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Однак стародавні документи не обмежують сферу орендної політики Шумером, і не виключено, що оренда існувала і більш давні часи, хоча поки що до нас не дійшло жодної інформації про це.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775–1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності – найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого «мокрого» лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Перша згадка про практично проведену лізингову угоду відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення не Британські острови.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так, 1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ – хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості.

Власники ком'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, в свою чергу, викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування – кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план – графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями – даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу.

Перше відоме вживання терміну «лізинг» (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі «Як робити бізнес в Європі») відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов'язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк – торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія «United States Leasing Corporation» [1]. Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з'явилася на світ «U.S. Leasing Corporation». Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як «міжнародний лізинг». Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися «United States Leasing International».

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9–80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа «fly before buy» («політати, перед тим як купувати»).

На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70–80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР, був «бербоут-чартер» – найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О «Совфрахт» Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов'язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах «бербоут-чартер» Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж – вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6–12 років[2].

Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об'єднанням «Совтрансавто», яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької – один з найбільших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької – одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини – «Мітфінанц ГмбХ».

Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов'язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг – buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року №810–1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця.

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Аналіз застосування лізингових схем для оновлення основних фондів з метою забезпечення випуску нової продукції та структурної перебудови на фоні інвестиційної кризи України свідчить про значні переваги лізингу над іншими формами фінансування. Однак в наш час в Україні склалися такі економічні умови, за яких, з одного боку, зростаюча популярність цієї форми бізнесу сприяє розвитку лізингу, а з іншого – обмеженість підтримки лізингового бізнесу на державному рівні гальмує попит на пропозицію лізингу.

До проблем нормативно-законодавчого характеру, що виникають у сфері лізингового бізнесу та потребують негайного вирішення слід віднести:

1.  Термінологічні протиріччя з приводу лізингових операцій;

2.  Несприятлива амортизаційна політика в Україні;

3.  Недосконалість оподаткування та обліку;

4.  Перепони законодавства щодо валютного регулювання та валютного контролю при організації міжнародного лізингу;

5.  Нерозвиненість арбітражного процесуального Кодексу по відношенню до норм захисту прав власності ускладнює можливості відчуження майна при порушенні зобов’язань.

Проблеми першого окресленого напрямку пов’язані із значними розбіжностями у викладенні сутності лізингу, його форм та видів; так негайного вирішення потребує проблема відсутності єдності визначень поняття «лізингові платежі» та його складових у різних законодавчих актах [1,2,4,5].

Багато негараздів, що виникають на лізинговому ринку України пов’язано з відсутністю законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об’єктів лізингу для всіх груп основних фондів. Так, великі строки амортизації зовсім не враховують морального старіння обладнання, зокрема високотехнологічної техніки, електроннообчислювальних пристроїв, що досить часто модифікуються і навіть повністю замінюються більш досконалими зразками. А, оскільки, згідно діючого законодавства, строк фінансового лізингу має співпадати із строком амортизації обладнання, яке є об’єктом такої лізингової угоди, то тривалі строки амортизації виступають значною перешкодою для лізингових фірм та особливо для лізингоотримувачів, які бажають якнайшвидше викупити майно і стати його власником. Однак їм доводиться чекати до закінчення основного строку дії лізингової угоди, щоб стати фактичним господарем майна. Крім того, приймаючи до уваги нерівномірність нарахування амортизації та вимогу необхідності досягнення балансовою вартістю в процесі амортизації нульового значення для об’єктів основних фондів другої та третьої груп процес нарахування амортизації перетворюється у безмежний. Однак Закон України «Про лізинг» передбачає повне відшкодування вартості об’єкту фінансового лізингу. У вітчизняній практиці, вирішення такої проблеми прискорюється доволі часто шляхом обминання закону, наприклад, шляхом штучного розриву лізингових угод, після якого лізингоотримувач змушений викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю, що призводить до виплати податку на додану вартість навіть при організації фінансового лізингу. Одним з найпростіших шляхів вирішення вищезазначених проблем вважаємо відмову від щільного зв’язку між відшкодуванням об’єкту лізингу та її амортизацією, який закладено у ст. 16 п. 2, згідно якої кожний лізинговий платіж відшкодовує частину вартості об’єкту лізингу, який амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж. Такий підхід до відшкодування у лізинговому платежі частки предмету лізингу значно обмежує права лізингоотримувача.

Так, при відстрочці платежу протягом обумовленого угодою строку лізингові платежі, а отже, й відшкодування вартості майна, взагалі не здійснюється, та протягом наступного періоду відшкодування здійснюється у розмірах, що перевищують нараховану амортизацію. У випадку авансових платежів, навпаки, відшкодування вартості здійснюється у розмірах, менших за нараховану амортизацію.

Підсумовуючи, необхідно зробити висновок, що в умовах, що склалися амортизація не може бути реальним джерелом інвестування в нові основні фонди, тобто джерелом інвестицій. Недоліками виступають:

1.  нарахування амортизації на залишкову вартість призводить до регресу, тобто планомірному зменшенню суми та штучному збільшенню періоду нарахування амортизаційних відрахувань;

2.  щоквартальне нарахування амортизації неадекватне руху основних фондів, визначенню розміру прибутку та нарахуванню податків, що відбувається щомісячно;

3.  груповий підхід до норм амортизації протирічить особливостям зношення кожного конкретного об`єкту;

4.  включення до вартості основних фондів, що підлягають амортизації витрат на капітальний ремонт та інших витрат, пов`язаних з підтриманням фондів, що справляє негативні наслідки на вартість основних фондів та величину амортизаційних відрахувань.

З метою забезпечення гнучкості лізингових платежів Концепцією амортизаційної політики передбачено проведення заходів щодо відмови від єдиного примусового методу нарахування амортизаційних відрахувань та надання більше свободи суб’єктам господарювання – учасникам лізингових відносин самостійно обирати метод нарахування амортизації та самостійно встановлювати строки служби основних фондів, що не будуть суперечити чинному законодавству. Таким чином на законних підставах можна було б скористатися рівномірним методом відшкодування вартості об’єкту лізингу, погоджуючи суму лізингових платежів до виплати із залишковою вартістю майна, що слід відображати у графіку виплат лізингових платежів.

Загалом, вбачаючи в оподаткуванні лізингових операцій міцне підґрунтя для сприятливого розвитку лізингового бізнесу, слід провести детальний їх аналіз.

Так, вже на стадії придбання предмета лізинга лізингодавець несе збитки, так як такі витрати не включаються як до складу валових витрат, так і до складу основних фондів (згідно пп. 1.18.2. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») лізингодавця. Тим самим збільшується частка балансового прибутку, що підлягає оподаткуванню, що негативно впливатиме на процес розширеного економічного відтворення. Протягом строку дії договору фінансового лізингу об’єкт знаходиться у власності лізингодавця, однак включається до складу основних фондів лізингоотримувача і на нього нараховується амортизація; лізингові платежі включаються у валові витрати виробництва і обігу лізингоотримувача (стаття 16, п. 4 Закону України «Про лізинг»). Тобто, відповідно, на таку суму зменшується база оподаткування прибутку. Проте згідно п. 5.3.2., статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат не включається сума відшкодування вартості предмету лізингу. Такі негаразди чинного законодавства свідчать про суб’єктивізм у вирішенні проблем, пов’язаних з лізинговим бізнесом, тобто однобоке проведення політики відстоювання інтересів певних зацікавлених державних структур. Один із суперечливих підходів при оподаткуванні лізингових операцій пов’язаний з виплатою податку на додану вартість (ПДВ). Об’єктом оподаткування тут виступають операції виплати вартості послуг за угодою оперативного лізингу (стаття 3.1.1 Закону України «Про Податок на додану вартість») та операції ввезення майна при перетині українського кордону за угодою лізингу для нерезидентів (стаття 3.1.2). Згідно Закону України «Про податок на додану вартість» лізингові платежі при фінансовому лізингу не виступають об’єктом оподаткування. Однак лізинговий платіж включає у себе плату за продаж послуг, з цього приводу його необхідно обкладати, так як продаж послуг (згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість») виступає об’єктом обкладання ПДВ. Такі розбіжності спонукають до практичної реалізації норм чинного законодавства за наступним сценарієм: частина платежу, яка є платою за лізингові послуги, обкладається ПДВ, а інша частина – ні. Однак такий підхід протирічить Закону України «Про лізинг» (стаття 16.2), де чітко визначені складові лізингового платежу. Оскільки Закон «Про лізинг» згідно принципу юриспрунденції є основним, то всім учасникам лізингового бізнесу необхідно, на нашу думку, скористатися положеннями статті 16 чинного Закону.

Отже механізм оподаткування лізингових операцій схематично можна відтворити наступним чином:

Рис. 1.4. Механізм оподаткування операцій оперативного лізингу

Рис. 1.5. Механізм оподаткування операцій фінансового лізингу

Аналізуючи наведену схему необхідно зробити ряд послідовних висновків:

1.  Згідно чинного законодавства лізингодавець не має права отримати податковий кредит з бюджету на суму виплаченого при купівлі об’єкту ПДВ, а лізингоотримувач не може скористатися податковим кредитом для виплати ПДВ на суму лізингових платежів;

2.  Сума ПДВ компенсується лізингодавцем за рахунок власних коштів, через що лізингодавець невиправдано збільшує суму фінансування тобто вартість лізингової угоди для лізингоотримувача, а лізингоотримувач розраховує амортизаційні відрахування із збільшенням на 20% вартості, що впливає на зростання суми лізингових платежів та вартості виробленої продукції;

3.  Подвійне оподаткування ПДВ лізингоотримувача (у випадку оперативного лізингу): перший раз у складі збільшення вартості об’єкту; другий – в лізингових платежах.

Таким чином, більша частина перепон на шляху розвитку лізингового бізнесу пов’язана саме з системою оподаткування лізингових операцій, згідно якої, в першу чергу, забезпечуються інтереси держави, зокрема, вирішується проблема наповнення державного бюджету, що вступає в протиріччя з підвищенням інвестиційної активності суб’єктів господарювання.

Наступна група проблем пов’язана із організацією міжнародного бізнесу. Зокрема, митні обмеження впливають на те, що відносини міжнародного лізингу стають невигідними у порівнянні з лізингом внутрішнім, а валютні обмеження формують несприятливий фундамент для міжнародного лізингу. Як наслідок, ускладнюється діяльність іноземних компаній в Україні. Економічно неефективними стають операції з міжнародного імпортного лізингу, які могли б укладати вітчизняні підприємства за межами України.

Черговою проблемою у сфері лізингових операцій можна назвати проблему відчуження майна при порушенні зобов’язань. Так, згідно статті 11, п. 1 Закону України «Про лізинг» лізингодавець може достроково повернути об’єкт лізингу лише у випадку несвоєчасної сплати двічі підряд лізингових платежів. Однак проект нового Закону України «Про лізинг» надаватиме більше свободи лізингодавцю у стягненні власного майна за визначеними причинами:

·  Якщо існує небезпека пошкодження (або знищення) об’єкту лізингу;

·  Якщо об’єкт використовувався не за призначенням;

·  Якщо об’єкт передаватиметься третій особі без відома лізингодавця;

·  Якщо об’єкт виведено за межі території його використання, що визначена угодою.

Тобто лізингодавець має право достроково повернути майно у разі будь-якого порушення умов лізингової угоди.

З метою удосконалення діючого в Україні лізингового законодавства, автор вважає за доцільне запропонувати наступне:

·  Забезпечити гнучкість лізингових платежів шляхом відмови від взаємозалежності між розміром періодичного відшкодування вартості об’єкту лізингу та амортизаційними відрахуваннями за період платежу;

·  Забезпечити можливість прискореної амортизації об’єкту лізингу для першої та другої груп основних фондів у відповідності до Концепції амортизаційної політики. Збільшення норм амортизації надасть можливість скоротити терміни лізингу та сприятиме більш швидкому оновленню (модернізації) обладнання, що в кінцевому результаті підвищить динаміку капіталообігу та сприятиме збільшенню надходжень до державного бюджету;

·  Надання інвестиційних пільг та гарантій, зокрема, пільг з оподаткування прибутку лізингодавця, державних гарантій виняткових лізингових проектів до 30% їх вартості, гарантій чи векселів крупних комерційних банків, можливості використання факторингових операцій;

·  Введення відсрочки виплати податку на додану вартість на ввезення майна лізингодавцем до моменту передачі його у власність лізингоотримувача, тоді як через багаторазове стягнення ПДВ на всіх стадіях лізингового процесу він частково втрачає свою привабливість для підприємців;

·  Надати можливість лізингодавцю включати до валових витрат витрати на придбання предмета лізингу шляхом відповідних доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

·  Визначити базу оподаткування прибутком на додану вартість при завершенні терміну угоди фінансового лізингу у вигляді залишкової вартості об`єкту лізингу в момент переходу права власності. Бо існує вірогідність, що податкові органи будуть розглядати саме початкову вартість об’єкту як базу оподаткування ПДВ в момент переходу прав власності.

Таким чином, щоб лізинг зайняв об’єктивно відведене йому місце у господарській практиці та його ефективність можна було порівнювати з ефективністю споріднених йому операцій необхідно створити особливий сприятливий правовий режим, свого роду «статус максимального сприяння» для лізингової індустрії, а податкове законодавство повинно стати основним інструментом регулювання розвитку лізингового бізнесу в Україні.

Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи йтиметься нижче.

Аналіз основних теоретичних направлень стосовно сутності лізингу показав, що в більшості літературних джерел відсутнє загальноприйняте визначення лізингу як економічної категорії. Одні автори отожнюють лізинг з орендою, прокатом, кредитом, інші – розглядають як особливий вид інвестиційної, підприємницької або господарської діяльності. Наявність діаметральних поглядів щодо визначення лізингу свідчить про складність цього виду діяльності та недостатнє його теоретичне вивчення.

Лізинг дійсно відрізняється суперечливою подвійною природою, яка проявляється в тому, що з одного боку – це вкладення коштів в основний капітал на визначений термін на зворотній основі; тобто, має багато спільного з кредитними відносинами, з іншого – оскільки лізингодавець і лізингоодержувач оперують виробничою, а не грошовою формою капіталу, лізинг подібний до інвестицій.

З урахуванням перелічених обставин лізинг можна визначити як форму грошового забезпечення оновлення основних засобів, наданих у виробниче тимчасове користування на визначений термін і за відповідну плату з правом наступного їх викупу.

Лізингова діяльність ґрунтується на системі принципів, які визначають єдність і зв'язок загальних і притаманних їй особливих властивостей та зовнішніх проявів, що слід враховувати у практичній діяльності (рис. 1).

Лізинговим операціям притаманні такі функції, як фінансова, виробнича і реалізаційна. Фінансова функція проявляється в тому, що лізинг є формою вкладання коштів в основні фонди, доповнює традиційні джерела фінансування, звільняє товаровиробника від разової сплати повної вартості необхідних засобв

Важливим елементом теоретичного підґрунтя лізингу є класифікаційні ознаки лізингових операцій. Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманітністю видів та форм лізингу. Нині нараховується 11 класифікаційних ознак і 40 видів лізингу. Але в сучасній класифікації лізингових операцій відсутні визначеність і упорядкування в термінології, яка забезпечує понятійний апарат теорії і практики лізингової діяльності. Такий вид лізингових операцій, як сублізинг, не був віднесений до жодної класифікаційної ознаки, тому ми пропонуємо запровадити нову класифікаційну ознаку – за правом переуступки обов’язків та прав за договором лізингу. До цієї класифікаційної ознаки вважаємо за доцільне віднести сублізингові операції, лізинг-бланко та міжнародний сублізинг.

Світовий досвід показує, що нині 25–30% інвестицій у розвинутих країнах припадає на лізингові операції. З метою подальшого сприяння розвитку лізингу в Україні, необхідно враховувати нагромаджений досвід у закордонних, особливо промислово розвинених країнах. Один з найбільш ефективних методів стимулювання розвитку лізингу – запровадження податкових пільг для учасників лізингової угоди. Наприклад, одна з причин швидкого розвитку лізингу в США – податкові пільги: прискорена амортизація та інвестиційна податкова пільга (до 10% вартості нових інвестицій відраховувались із суми податку). У Великобританії діють певні знижки (до 25% вартості обладнання), яке списується щорічно на амортизацію на основі методу знижуючого залишку; перший рік дії лізингової угоди лізингові платежі не оподатковуються. Введення пільг сприятиме активізації інвестиційних процесів в Україні, виникненню сільськогосподарських підприємств, що виробляють конкурентоспроможну продукцію, використовуючи нове обладнання за передовими технологіями.

1.3 Правове забезпечення здійснення лізингових операцій в Україні

При організації проведення лізингових операцій ліссорам (орендодавцям, або посередникам при здійсненні лізингових операцій) потрібно врахувати ряд факторів:

структуру потенційних орендарів (господарчі органи, кооперативи, установи банків, спільні підприємства, громадські організації, приватні підприємства);

галузі застосування лізингу (промисловість, будівництво, транспорт);

типи контрактів та майна (устаткування, ЕОМ, транспортні засоби, нерухомість тощо);

транспортні витрати на доставку зданого в лізинг майна.

Спеціаліст з лізингу збирає інформацію про потенційного клієнта, оцінюючи його здатність виплачувати орендну плату за експлуатацію лізингованого устаткування. Одним з найважливіших питань є можливість заміни устаткування (наприклад, замінити стандартне устаткування значно легше, ніж спеціальне). Якщо фірма знайшла устаткування і строк його амортизації невідомий чи загублено технічний паспорт, то комісія на підприємстві може відновити паспорт так, щоб залишалося 2–3 роки до повної амортизації майна. При цьому потрібно запросити представника фірми і представника орендаря, який потім буде користуватися цим устаткуванням. Устаткування можна оцінити за його експлуатаційними якостями, наприклад, не нижче 30% від первісної вартості.

Для повноцінного ведення лізингових операцій в лізинговій фірмі мають бути спеціалісти, які цілеспрямовано займаються вивченням цього сектору ринку фінансових та посередницьких послуг. Спочатку створюється банк даних про наявне в області (регіоні, країні) устаткування, яке можна лізингувати або використати при посередництві в лізингу. Цінними можуть бути також контакти з іншими лізинговими організаціями в країні та за кордоном.

Заявка на лізинг з точним зазначенням устаткування оформлюється спеціальним документом.

Подальші відносини регламентуються цілим рядом документів, основним з яких є лізинговий договір, який може будуватися у функціональному чи умовно-правовому плані.

В першому варіанті договору послідовно перераховуються всі можливі операції, пов'язані з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому в кожному пункті узгоджуються права і обов'язки сторін, які домовляються.

В другому варіанті договір підрозділяється на пункти, в яких перераховуються умови його прийняття та розірвання, окремо права та обов'язки орендаря, окремо права і обов'язки орендодавця, права і обов'язки третіх сторін, якщо такі існують тощо.

Однак, в більшості випадків, використовують принцип комбінованих договорів, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору. Розглянемо детальніше структуру обох типів договорів.

Умовно-правовий договір звичайно містить такі положення:

1. Пропозиція по лізингу, в якій узгоджуються вимоги до організації лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого ця угода має бути укладена.

2. Умови лізингу. В цей розділ входять основні показники угоди, як от назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови поставок, платежів, сплата податків, внесків, зборів.

3. Зміст договору, в якому узгоджуються основні принципи лізингу (використання устаткування, можливість суборенди тощо).

На практиці перший пункт може виноситись у кінець договору, як роз'яснення до основного тексту, а пункти 2 і 3 можуть об'єднуватися.

4. Умови прийняття договору. Тут зазвичай оговорюється строк дії договору та початок його дії.

5. Умови відмови від договору та його розірвання. В цьому розділі детально розглядаються умови, за яких розірвати договір може орендодавець, орендар, їх дії, якщо договір розірвано через незалежні від них причини, третьою особою. Передбачаються також можливі дії орендодовця і орендаря у випадку незгоди з розірванням договору (штрафні санкції, арбітраж тощо).

6. Права і обов'язки оредаря в ході дії договору. Серед основних прав, які зазвичай передбачаються лізинговими договорами у відношенні до орендаря, можна перерахувати такі:

а) право висувати вимоги до державних та інших організацій в якості власника майна;

б) право передати використання лізингованого майна кінцевому споживачу, якщо він таким не є, а також право суборенди;

в) Право вибирати постачальника, незалежно від орендодавця, а також в деяких випадках право вибору страхової організації, способу транспортування, монтажу;

г) право висувати претензії до недоліків лізингованого майна;

д) право переважного придбання лізингованого майна;

е) право модернізувати лізинговане майно (за умови повернення його в попередньому стані або за згодою орендодавця);

ж) право розірвати договір при недотриманні його умов орендодавцем чи іншими сторонами, які беруть участь в договорі, а також приведення лізингованого майна до повної непридатності;

з) право продовження лізингового договору;

і) право визначення осіб, направлених як представників та покликаних захищати його інтереси.

Можливі також і інші права, детально оговорені в договорах, але для орендодавця, як для особи, що безпосередньо ризикує власним капіталом, значно важливіше узгодити вимоги до орендаря – його обов'язки. Серед них звичайно вказуються такі:

а) виплачувати всі орендні платежі без затримок, вирахувань та утримань, пов'язаних з незалежними від орендодавця факторами;

б) зобов'язання підвищити орендні платежі за лізинговане майно у випадку зміни податків, зміни курсу валют, темпів інфляції тощо;

в) зобов'язання відшкодувати орендодавцю всі інші додаткові витрати, пов'язані з проведенням лізингової операції;

г) зобов'язання повернути лізинговане майно по закінченні строку договору;

д) зобов'язання узгоджувати всі виниклі за договором зміни, пов'язані з лізингованим майном (зміна строків поставок, реконструкція майна, суборенда тощо) з лізингодавцем;

е) зобов'язання виконати своєчасне прийняття лізингованого майна;

ж) зобов'язання спонукати постачальника повернути орендодавцю отримані від нього платежі у випадку відмови орендаря від договору;

з) зобов'язання виконати необхідні роботи по технічному обслуговуванню і ремонту лізингованого майна за свій рахунок;

і) зобов'язання повідомити орендодавця про місце розміщення лізингованого майна;

к) зобов'язання повідомити про можливе стягнення лізингованого майна;

л) зобов'язання внести зміни в орендні платежі у випадку загибелі чи зникнення лізингованого майна, а також придбати нове майно замість втраченого;

м) зобов'язання висунути претензії до страхувальників та інших третіх осіб від своєї особи і від осби орендодавця;

н) зобов'язання надати необхідні для поставки лізингованого майна офіційні дозволи та ліцензії (при інтерлізингових угодах);

о) зобов'язання забезпечити страхування лізингованого майна, включаючи ризик, пов'язаний з транспортуванням.

7. Права і обов'язки орендодавця в ході дії договору. Орендодавець зазвичай оговорює собі такі права:

а) право вимоги всіх зазнаних у зв'язку з здійсненням лізингової операції витрат, в т.ч. внесених ним платежів фірмі-постачальнику лізингованого майна;

б) право відмовитися від договору у випадку невиконання висунутих ним вимог;

в) право відкласти виконання або відступити від договору, якщо не виконуються договорні вимоги;

г) право передавати третій особі вимоги та інші права, які витікають із договору.

В той же час орендодавець зобов'язаний виконати і ряд абсолютних вимог, без яких укладання лізингового договору збоку орендаря втрачало б сенс. Це:

а) обов'язок після прийняття лізингового договору купити майно у постачальника і передати його в оренду орендарю;

б) обов'язок передачі орендарю всієї договорної документації (в т.ч. документації для внесення претензій), а також документації з експлуатації майна, якщо останнє не зроблене постачальником;

в) обов'язок узгоджувати свої дії з постачальником, якщо умови лізингового договору не узгоджені з умовами поставок лізингованого майна;

г) обов'язок по обміну нового лізингованого майна на місце старого;

д) обов'язок нести відповідальність за недопоставку чи несвоєчасну поставку лізингованого майна.

Взагалі, як показує досвід, узгодити в договорах обов'язки значно важливіше, ніж конкретизувати права, оскільки обов'язки одного з учасників є фактичними правами іншого.

8. Умовно-правовий договір зазвичай закінчується загальними положеннями з оформлення договору, правами та повноваженнями осіб, які представляють орендаря і орендодавця, умовами дії договору.

Функціональний договір будується як послідовне описання дій орендаря і орендодавця з реалізації даного договору. Як приклад побудови функціонального договору можемо привести таку послідовність:

1. Сутність і предмет договору. Тут обумовлюються його учасники, вид лізингованого майна, строк, величина орендної плати та основні параметри.

2. Порядок оформлення та прийняття договору.

3. Приведення договору в дію.

4. Зв'язок орендодавця з постачальником, транспортний монтаж лізингованого майна, оформлення здачі-прийняття.

5. Страхування лізингованого майна.

6. Оформлення зворотного зв'язку між орендодавцем і орендарем, орендарем і постачальником. Висунення претензій, надання гарантій.

7. Використання лізингованого майна.

8. Проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування лізингованого майна.

9. Навчання спеціалістів підприємства-орендаря роботі на орендованих машинах та устаткуванні. Надання супроводжуючої документації.

10. Преоренда і суборенда.

11. Продовження договору і купівля лізингованого майна.

12. Виплата орендних платежів та інших компенсацій.

13. Розірвання договору.

14. Закінчення дії договору.

Проте, як вже згадувалося, на практиці використовують не чисто умовно-правові чи функціональн лізингові договори, а договори змішаного характеру, які використовують перевагу і тих і інших.

Для підготовки вихідних даних розрахунку по договору лізингу спеціаліст має проаналізувати таку інформацію: закупівельну ціну майна, орендну ставку і комісію на лізинг, аванс на момент купівлі майна, тривалість дії договору, періодичність орендних внесків, метод нарахування амортизації, величину викупу за залишковою вартістю.

Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:

процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;

сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;

ставки подоходного податку для потенційного орендаря;

норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;

очікувана залишкова вартість майна;

операційні витрати відділу лізингу;

спосіб нарахування нормативу рентабельності.

Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових операцій, юридичні консультації в області податків та звітності з залученням юристів та аудиторів.

Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування у постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні договору орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при відповідній домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу гарантію).

Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.

Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який після відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця з додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких відсилається орендарю.

Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в тому числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-економічних відносин.

2. Аналіз лізингових операцій на підприємстві

2.1 Оцінка ЗЕД підприємства

Акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» переможець конкурсу якості «100 кращих товарів України». Датою проведення церемонії нагородження переможців було обрано Всесвітній день споживача (2004 р.)

За право увійти в почесну сотню змагалися 795 підприємств, організацій, фірм, які представили до участі у конкурсі 881 вид продукції. Але після проведення регіонального туру до фіналу потрапили 422 учасники.

До уваги бралися рівень конкурентоспроможності і соціальної значимості товару, наявність претензій і рекламацій від споживачів, використання вітчизняних матеріалів і сировини, рівень рекламного супроводу і географія продаж, використання енергозберігаючих технологій тощо.

У номінації «Товари виробничо-технічного призначення» завод представляв на конкурсі пасажирський вагон 2-го класу моделі 61–779Д, обладнаний для перевезення пасажирів та інвалідів у інвалідному візку.

До речі, із вагонобудівних підприємств України лише «Крюківський вагонобудівний завод» був учасником цього заходу. З машинобудівних підприємств Полтавщини, які змагалися за перемогу в цій номінації, переможцем став лише «КВБЗ».

Знак переможця конкурсу «100 кращих товарів України» – це визнання наполегливої, багаторічної праці всього колективу заводу, підтвердження того, що він єдиний у своєму прагненні до досконалості.

Рівень виробництва продукції у 2006 році у порівнянні з 2005 дещо змінився. Так виробництво вантажних вагонів у 2006 році збільшилось на 13%, платформ-цистерн мод. 13–149 скоротилося на майже 7%, візків мод. 18–100 збільшилось на 22%. Виробництво каркасів для візків скоротилося на 0,02%, пасажирських вагонів на 17%. Виробництво контейнерів залишилось незмінним. Також спостерігається збільшення виробництва електродів, автозапчастин та іншої продукції. У 2006 році зменшилась кількість замовлень на вагони для метрополітену, на 1%. Збільшення обсягів виробництва пасажирських вагонів пов’язане із збільшенням замовлень «Укрзалізницею» у зв’язку з тим, що багато вагонів залізничного парку у неробочому стані. В цілому зміна обсягів виробництва пов’язана зі зміною кількості замовлень, яке в свою чергу залежить від платоспроможності покупців.

Встановлені контрольні цифри плану реалізації 2006 року виконані не повністю. Згідно з планом ВАТ «КВБЗ» на 2006 рік реалізація продукції виконана на 84%. При цьому обсяг реалізації продукції на ринку України склав близько 25% при контрольному показникові 40%. План не був виконаний в основному через зниження обсягів реалізації вантажних вагонів.

Випуск продукції у вартісному значенні у 2006 році склав 1282765541 грн., що на 92846201 грн. або на 7% більше, ніж у 2005 році.

Виконання плану з асортименту продукції наведено у табл. 2.1

Таблиця 2.1. Виконання плану з асортименту

Аналіз виконання плану випуску продукції з асортименту по структурі наведено у табл. 2.2

Відхилення за рахунок структури по цистернам склало -9207,19 нормо-годин, по напіввагонам на +12394,50 нормо-годин, по платформам-цистернам на +647,18 нормо-годин, по візкам на 86,79 нормо-годин, по каркасам для візків на -3266,67 нормо-годин.

Таблиця 2.2. Виконання плану випуску продукції з асортименту по структурі

Основні виробничі фонди підприємства характеризуються високим ступенем зносу, наявністю великої кількості одиниць устаткування, що мають вік понад 10 років. У 2006 році питома вага устаткування, що має вік понад 20 років, складала 36% (613 одиниць) від загальної кількості устаткування, 10 – 20 років – 44% (745 одиниць), в той же час кількість устаткування, що має вік до 5 років складало майже 2% (32 одиниці) від загальної кількості устаткування. Це свідчить про недостатнє оновлення парку устаткування.

Вікова характеристика металообробного устаткування представлена у табл. 2.3

Таблиця 2.3. Вікова характеристика металообробного устаткування

Вартість основних фондів на 1.01.2006 склала 134 046,80 тис. грн. За рік надійшло основних фондів на суму 49 850,70 тис. грн., а вибуло – 10 454,00 тис. грн. Вартість основних фондів на кінець року склала 173 443,50 тис. грн. дані про наявність, рух та структуру основних фондів приведені у табл. 2.4

Таблиця 2.4. Наявність, рух і структура основних виробничих фондів

З таблиці видно, що на кінець року змінилася структура основних фондів, а саме збільшилася питома вага третьої групи основних фондів за рахунок надходження їх за рік на суму 32 054,00 тис. грн. Тому спостерігається зменшення частки першої групи у загальному обсязі основних фондів, а частка другої групи лишилася на тому ж рівні.

Дані про рух і технічний стан основних засобів представлені у табл. 2.5

З таблиці видно, що коефіцієнт оновлення основних фондів в 2006 році зменшився, це свідчить про те, що в 2006 році поступило менше нових основних фондів, ніж в 2005 році. Коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01, що свідчить про зменшення вибуття основних засобів. Термін оновлення основних фондів зменшився, що свідчить про позитивні зрушення в оновленні ОФ. Коефіцієнт приросту склав 0,01. Фондовіддача в 2006 році склала 8,36 грн., тобто на 1 грн основних фондів доводиться 8,36 грн. продукції, що випускається. Але порівняно з 2005 роком фондовіддача зменшилася на 4,71 грн. У слідстві цього збільшилася фондомісткість на 0,04 грн. З огляду на те, що на протягом 2006 року були введені основні фонди, коефіцієнт зносу в цілому по підприємству зменшився на 8,7%.

Таблиця 2.5. Дані про рух і технічний стан основних засобів

Дані про використовування виробничої потужності представлені в табл. 2.6

З таблиці видно, що у 2007 році найбільше використовувались потужності по виготовленню цементовозу мод. 19–758, напіввагону мод. 12–783, пасажирського вагону та контейнерів. Це обумовлено зростанням попиту на ці види продукції. По деяких видах продукції потужності не використовувались взагалі, що обумовлено відсутністю замовлень на ці види.

Наявність оборотних коштів і їх динаміка представлені в табл. 2.7

Сума оборотних коштів на 1.01.2006 р. збільшилася на 104 037,00 тис. грн в порівнянні з сумою оборотних коштів на 1.01.2005 р. (на 21,11%). Це відбулося за рахунок збільшення дебіторської заборгованості, готової продукції, товарно-матеріальних цінностей. На 1.01.2006 в порівнянні з аналогічним періодом 2005 року зменшилась сума готової продукції та грошових коштів на рахунках.

2.2 Механізм здійснення лізингових операцій на підприємстві

Однією із складових процесу управління на початковому етапі створення фінансово-кредитного механізму лізингового бізнесу виступає планування як процес прийняття рішень щодо завдань лізингового бізнесу та способів їх реалізації.

Особливе місце в системі оперативного планування слід відвести фінансовій стратегії лізингового бізнесу, основна мета якої полягає у ресурсному забезпеченні нарощування економічного потенціалу суб’єктів господарювання. В процесі розробки фінансової стратегії на основі системи фінансових коефіцієнтів аналізується фінансовий стан лізингоотримувача, виявляються сильні та слабкі сторони його фінансово-господарської діяльності, визначаються джерела фінансування, розробляється перспективний прогноз та фінансовий план. Визначну роль у цьому слід відвести фінансовому забезпеченню лізингового бізнесу. Джерелами фінансування лізингового бізнесу поряд із прямим фінансуванням власними коштами лізингоотримувача (частини прибутку, що залишається після оподаткування, коштів амортизаційного та інноваційного фондів підприємства, фонду економічного розвитку підприємства, коштів, отриманих підприємством у вигляді дивідендів, процентів в результаті активної діяльності на фондовому ринку, індивідуальних заощаджень інвестора), виступають залучений та запозичений капітал, бюджетні інвестиційних джерела. До джерел запозиченого капіталу відносяться позички банківських установ, строкові депозити інституційних інвесторів, таких як пенсійні фонди, страхові компанії. Залученими коштами виступають кошти, отримані від реалізації власних облігацій, акцій, форвардів. Прикладом бюджетних інвестицій, напрямлених до сфери лізингового бізнесу, виступають кошти Державного лізингового фонду, фінансові ресурси якого формуються за рахунок бюджетних відрахувань з метою фінансування вітчизняного виробника.

Для того, щоб отримати реальний ефект від лізингового бізнесу слід пройти складний шлях від концептуальної ідеї щодо здійснення лізингу до практичного втілення або реалізації лізингового проекту (рис. 1.6.).

Рис. 2.1. Організація лізингового процесу

Як видно з рис. 2.1 лізингоотримувач вступає у лізингові відносини, і тим самим, першим звертається до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в лізинг. Лізингодавець на основі укладеної кредитної угоди з банком придбаває об`єкт у виробника / продавця майна та передає його у тимчасове користування лізингоотримувачу за певну плату. Лізингоотримувач укладає на предмет лізингової угоди страховий контракт. В якості лізингодавця може виступати інвестиційна компанія або фонд. Консалтингова фірма здійснює аудиторське супроводження проекту.

Такий процес можна здійснити послідовно долаючи 6 взаємопов’язаних етапів:

·  Мотивація бізнес-ідеї лізингу;

·  Підготовка лізингового проекту;

·  Аналіз лізингового проекту;

·  Юридичне оформлення лізингової угоди;

·  Використання об`єкту лізингу;

·  Оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Окресливши основні організаційні етапи здійснення лізингового бізнесу, маємо нагоду пересвідчитися у важливості кожного з них. Дійсно, будь-яку лізингову угоду можна вважати успішною, тобто тією, яка принесла б певні вигоди її учасникам, лише у разі здійснення усіх її етапів. Розпочати слід з ідеї лізингу, тобто мотивів, що спонукають лізингоотримувача, лізингодавця та інвестора стати суб’єктами лізингових відносин. Цей вирішальний етап пов’язаний понад усе із з’ясуванням обсягів лізингових операцій та фінансовим забезпеченням лізингового бізнесу.

В рамках операції лізингова компанія (лізінгодавець) за договором купівлі продажу набуває устаткування у компанії-постачальника, яке вказує кінцевий покупець (лізінгоотримувач). Устаткування стає власністю лізингової компанії і потім передається ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» в лізинг.

Лізінгооримувач ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» протягом дії договору лізингу періодично (наприклад, один раз в квартал) виплачує лізінгодавцю відповідні суми – лізингові платежі.

Як правило, устаткування отримується не на власні засоби лізингової компанії, а на привернуті, наприклад, банківський кредит (тому з’являється ще один учасник операції – банк). Цей кредит лізингодавець виплачує з частини коштів, що поступають йому від ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод».

Ризики можливої неплатоспроможності ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», страхуються наступним учасником лізингової операції – страховою компанією.

В результаті такої схеми ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» фактично купує устаткування під банківський кредит. При цьому право власності на це устаткування переходить до покупця після виплати всієї суми лізингових платежів.

Склад, розмір і терміни виплати лізингових платежів визначаються безпосередньо в договорі лізингу і можуть змінюватися у кожному конкретному випадку і залежать від умов роботи лізингової компанії. Зазвичай лізинговий платіж включає наступні компоненти:

1.  Авансовий внесок (20–30% від суми контракту)*.

2.  Виплати основного боргу.

3.  Виплати відсотків по кредиту (18–20% річних на 1,5 – 2 роки).

4.  Оплата страховки*.

5.  Комісійні лізингової компанії (2 – 4% від суми контракту).

6.  Податок на майно.

7.  Податок з обороту (1% від суми платежу).

8.  ПДВ на лізинговий платіж.

* – авансовий платіж і оплата страховки здійснюється в першому лізинговому платежі.

Які ж вигоди приносить застосування лізингу учасникам лізингової операції?

Для кількісної оцінки доцільності придбання устаткування в лізинг розглянемо організацію виробництва цистерн для вагонів із застосуванням механізму лізингу.

Для розрахунків приймемо ті ж початкові дані, що і в попередній статті. Вартість комплекту устаткування для створення надійного виробництва вагонів – цистерн з нуля складає близько $78 000.

Вартість банківського кредиту 18% річних. Термін кредиту – 2 року.

Виплати лізингових платежів здійснюються поквартально.

Розрахунок проекту проводиться на 5 років.

Продуктивність лінії – близько 5 шт./місяць при роботі в 1 зміну (тривалість 1-ої зміни 8 ч, 30 робочих днів). Відсоток браку складає не більше 10%.

В наших розрахунках передбачається, що весь проведений обсяг продукції продається.

За даними Держкомстату в 2008 р. Купівельна спроможність транспортної систему України складає близько 25 шт. в рік кожний підрозділ системи залізничної дороги. Таким чином, одна виробнича лінія забезпечить 5 підрозділів.

Оскільки ціни, як на сировину, так і на готову продукцію істотно розрізняються в м. Києві і в регіонах, то в розрахунках використовувалися среднезважені ціни. Проте оскільки на розрахунки впливає різниця між оптовими цінами на сировині і оптовими цінами на готову продукцію, а не абсолютні їх значення, загальна картина економічної ефективності в м.
Києві і в регіонах практична однакова.

На рис. 2.2 показані чисті грошові потоки, після сплати податку на прибуток.

Рис. 2.2 Чисті грошові потоки, після сплати податку на прибуток

Очевидно, що сума первинних вкладень в організацію виробництва отсадного печива істотно скоротилася від $78 000 до $21 500. Відповідно, термін окупності теж зменшився до трьох місяців в порівнянні з варіантом одноразової оплати устаткування. Більш того, негативний грошовий потік має місце тільки в першому періоді, до початку виробництва.
У все подальші місяці прибуток від виробництва із запасом покриває лізингові платежі.

Будь-який проект направлений на отримання доходу, тому одним з основних критеріїв для ухвалення рішення про відкриття виробництва повинні бути накопичений грошовий потік, а також рентабельність вкладених засобів.

На мал. 2.3. показано накопичення грошових коштів по ходу реалізації проекту по виробництву вагонів-цистерн.

Рис. 2.3 Накопичення грошових коштів по ходу реалізації проекту

Накопичення грошових коштів відбувається повільніше, ніж у разі одноразової оплати устаткування. Очевидно, що це відбувається із-за відтоку засобів на лізингові платежі.

Після закінчення 5 років основні показники економічної ефективності виробництва печення при використанні лізингу складуть:

Об’єм інвестицій: $ 21 500

Чистий накопичений дохід: $ 356 200

Період окупності: 3 місяці

Сумарні лізингові платежі: $ 103 700

Таким чином, вигоди для покупця безперечні – об’єм інвестицій і термін окупності вкладень скоротилися втричі кожен, в порівнянні з варіантом одноразової оплати устаткування.

На перший погляд здається, що покупку устаткування необхідно здійснювати тільки в лізинг. Проте на цьому шляху покупця чекає ряд труднощів, які потрібно враховувати.

Оперативна оренда обладнання на сьогоднішній день є досить розповсюдженою господарською операцією. Так на прикладі ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» розглянемо в чому ж є переваги оперативної оренди у порівнянні з придбанням основних засобів за допомогою банківського кредиту.

Оперативна оренда обладнання для виготовлення цистерн являє собою господарську операцію, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами за плату з обов'язковим їхнім поверненням після закінчення терміну дії договору.

Передача і повернення орендованого обладнання оформляється актами приймання-передачі, на підставі яких орендоване обладнання у бухгалтерському обліку зараховується орендарем на позабалансовий рахунок 01 «Орендовані необоротні активи» по вартості, зазначеній в договорі оренди.

У терміни, визначені договорами оренди, орендар виплачує орендодавцям плату за користування орендованим обладнанням (орендну плату). Суми ПДВ, що входять до складу орендної плати, орендар при наявності податкових накладних орендодавців має право включити в податковий кредит.

ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» зіштовхнулося з такою проблемою як вибір варіанта фінансування придбання обладнання для виготовлення цистерн. Нижче наведено порівняльну характеристику двох варіантів фінансування за рахунок позикових засобів: придбання устаткування в лізинг на умовах оперативної оренди на 3 роки і з використанням кредиту.

Таблиця 2.6. Вихідні умови для порівняння ефективності оперативної оренди у порівнянні з банківським кредитом

Таблиця 2.7. Аналіз фінансування за рахунок кредиту

Таблиця 2.8. Аналіз фінансування на умовах оперативної оренди

Амортизаційні відрахування у всіх місяцях складають – 1840,06 $ або 9752,32 грн.

Як бачимо з наведеного розрахунку використання оперативного лізингу для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» є більш ефективним засобом фінансування придбання обладнання. В нашому випадку оперативний лізинг є більш гнучким і в той же час стабільним інструментом ніж банківський кредит. Застосовуючи оперативний лізинг ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» економить 10 тис. дол. або 53 тис. грн.

2.3 Визначення економічної доцільності лізингових операцій на підприємстві

Техніка, яку випускає ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» має високу ціну на ринку, а платоспроможність споживачів не завжди настільки значна, щоб відразу заплатити всю суму за придбану техніку. Вирішення цієї проблеми, на наш погляд, може полягати в здійсненні лізингових операцій із залученням позикового капіталу банку або лізингової компанії [1,2]. Але в умовах нестабільного фінансового становища ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» виникає проблема оцінки економічного ефекту лізингових операцій. Економічний ефект лізингових операцій оцінимо порівняно з кредитом на підставі того, що споживач може обрати для себе будь-який спосіб придбання техніки. Ураховуючи досвід роботи провідних лізингових компаній зазначаємо, що оптимальний термін дії лізингової угоди 1–2 роки, тоді лізинговий відсоток повинний бути менший за відсоток користування кредитом, лише за такої умови лізингові операції будуть економічно вигідними для споживача.

Умовою економічного ефекту лізингових операцій ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» є менше значення чистої поточної вартості лізингових внесків ніж таж сама вартість внесків за використання кредиту:

Е=Кз-Лз,

де Кз – загальна сума сплачених відсотків; Лз – загальна сума лізингових внесків, грн.

Ефект підприємства виробника від здійснення лізингових операцій визначаємо як розмір виторгу від реалізації продукції за наступною формулою:

Е=Кр*Цр+Кл*Л%,

де Кр – кількість реалізованих вагонів цистерн, для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» шт. Цр – ціна реалізації, грн.; Кл – кількість реалізованих товарів у лізинг, шт.

Якщо кількість реалізованих за 2008 рік цистерн для вагонів – 3000 шт., а ціна за одну цистерну – 2301,6 грн, тоді виторг від реалізації складатиме 6904800 грн. Якщо певну частину продукції передавати у лізинг (800 шт.), то кошти на рахунок підприємства будуть надходити частками, прийнявши до уваги найвигідніші умови лізингових операцій для споживача розраховуємо виторг від реалізації у випадку продажу однієї частини продукції прямим шляхом, а другої у лізинг:

Е=3000*2301,6+800*2601,5= 8986000

Таким чином, виторг від реалізації збільшиться на суму лізингових відсотків, які складають у даному випадку 2081200 грн.

Фінансову оренду можна розглядати як різновид фінансового кредиту. Тобто орендодавець у цьому випадку є кредитором, а орендар – позичальником. З погляду класичної операції кредитування, такі операції обов'язково супроводжуються сплатою відсотків за користування кредитом.

Так, для того щоб проаналізувати ефективність фінансової оренди проведемо наступні розрахунки. Використаємо для цього попередній приклад, тільки у даному випадку будемо аналізувати ефективність фінансової оренди у порівнянні з банківським кредитом для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»

Таблиця 2.9. Аналіз ефективності фінансового лізингу ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»

В разі застосування фінансового лізингу підприємство ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» зекономить – 3438,43 $ або 18223,68 грн. Отже, як бачимо використання у практиці господарювання фінансового лізингу є більш ефективним засобом ніж банківський кредит.

При укладанні лізингової угоди, як правило підприємством лізингодавцем пропонуються різні варіанти лізингового фінансування. Наводимо всі варіанти, які були запропоновані ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» при укладанні ним лізингової угоди. Варіанти відрізняються сумою авансового платежу і терміну договору лізингу. Авансовий платіж – сума, що оплачується лізингоотримувачем зі своїх коштів після укладання договору лізингу. Як правило лізингова компанія фінансує 70–75% від вартості необхідного устаткування, а 25–30% оплачується за рахунок авансового платежу лізингоотримувача. У першому і другому стовпцях (по вертикалі) у таблиці вказується процентна (як% від повної вартості автомобілів з ПДВ) і грошова величина авансових платежів. У таблиці 6 приводиться кілька можливих варіантів розміру авансового платежу: 25%, 26%, 27%, 28%, 29% і 30%. Але лізингова компанія зберігає за собою право остаточного визначення розміру авансового платежу в залежності від ризиків розглянутого проекту.

Таблиця 2.10. Стан розрахунків за орендовані основні засоби

Термін у місяцях – тривалість дії договору лізингу в повних місяцях. У таблиці приводиться кілька можливих значень – 18, 24, 30 і 36 повних місяців. Кількість лізингових платежів за договором лізингу прирівнюється до зазначеної кількості місяців.

На перетинанні рядків і стовпців вказані значення щомісячних рівних лізингових платежів. Кожен платіж спочатку зазначений без ПДВ, потім приведений ПДВ, а також загальний лізинговий платіж із ПДВ.

Ґрунтуючись на інформації вищенаведених розрахунків, сформулюємо умови, при дотриманні яких споживач, без сумніву, надасть перевагу лізингу порівняно з кредитом:

– менший банківський відсоток ніж по кредиту;

– включення у значення відсотка по лізинговим операціям плати за технічне обслуговування техніки;

– можливість придбання об’єкту лізингу по залишковій вартості у свою власність після закінчення терміну оренди.

Таким чином, впровадження лізингових операцій на ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» значно збільшить додаткові конкурентні преваги продукції, а таке збільшення позитивно вплине на значення комплексного показника конкурентоспроможності складної технічної продукції, який детально розраховано в роботі [3].

При вивченні кредитної структури і джерел повернення кредиту необхідно розглядати як кредит лізинговій фірмі, так і лізинг орендарю. Основною метою такого підходу є збереження відповідності лізингу прямому кредитуванню.

Аналіз ризиків по проекту ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» повинен виконуватися при тій умові, що маються на увазі і лізинговій фірмі й орендар. Наприклад, у стадії функціонування проекту фінансові й економічні ризики повинні розглядатися з погляду й орендаря і лізингової фірми, у той час як мають місце на цій же стадії технологічні й екологічні ризики, швидше за все, варто оцінювати, маючи у виді тільки орендаря.

Для перерозподілу ризиків, зв'язаних з якістю активів у лізинговому портфелі, також використовується секьюритизація. В останні роки, багато закордонних лізингових компаній шукали заміну джерел фінансування і зміни якості активів з метою зменшення ризиків лізингового портфеля; особливо через секьюритизацію активів. Незважаючи на те, що секьюритизація є дуже складним механізмом, застосування якого почалося лише недавно в країнах з розвитий лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм секьюритизації вражають. Секьюритизація може стати особливо корисної в що розвиваються чи перехідних ринках, оскільки не вимагає наявності внутрішнього фондового ринку. Інвестиції в підприємство-власника секьюритизованого лізингового портфеля, може здійснювати також і компанія-нерезидент.

У змісті мінімізації ризиків, зв'язаних з лізинговим майном важливі взаємини лізингових компаній і постачальників, оскільки для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» лізинг є ефективним способом збуту своєї продукції.

Міжнародний досвід показує, що при підвищених комерційних ризиках постачальник і лізингодавець переглядають свої взаємини в пошуку найбільш оптимальних рішень мінімізації ризиків. Щоб не знизити обсяги своєї діяльності постачальник і лізингодавець приходять до угоди про розподіл комерційних ризиків між собою. Найбільш розповсюдженою практикою є гарантії зворотного викупу (buy-back). Лізингодавці, прагнучи одержати максимальні гарантії під свої інвестиції, часто наполягають на включенні в договір з постачальником, як істотної умови, можливість зворотного викупу майна. Лізингові компанії, що особливо забезпечують лізингоотримувачів новим, технічно прогресивним устаткуванням, несуть значні ризики по лізингових операціях.

Труднощі при покупці устаткування в лізинг

Отже, як уже згадувалося, лізинг є механізмом покупки устаткування в кредит, який надає покупцеві лізингова компанія. Саме з цим і пов′язані основні труднощі покупки в лізинг.

Першою перешкодою є сума операції. Річ у тому, що лізингова компанія за надання устаткування в лізинг отримує комісійну винагороду, яка складає 2–5% від суми операції. Тому покупка в лізинг, наприклад, ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» станка для виробництва запчастин для вагонів вартістю близько $7 000, інтересу для лізингової компанії не представляє.

Як правило, сума реальної лізингової операції починається від $20 000 – $30 000 (залежно від лізингової компанії).

Другим моментом, що істотно ускладнює покупку виробничого устаткування в лізинг ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», є отримання власне кредиту.

Для його отримання необхідно заповнити солідний перелік різних документів, що включає докладні відомості про компанію-покупцеві, його кредитну історію, відомості про керівників, бухгалтерські дані, короткий бізнес-план майбутнього виробництва, зведення про забезпечення договору лізингу і ін.

А, враховуючи умови функціонування більшості підприємств, формальна сторона питання також може стати непереборною перешкодою.

Наступним моментом, на який хотілося б звернути увагу є забезпечення кредиту. Таким забезпеченням може служити банківська гарантія, поручительство, застава. Як правило, лізингові компанії вимагають забезпечення, що удвічі перевищує суму операції (хоча іноді частина застави може складати вартість передаваного устаткування, а також авансовий платіж).

Тому при купівлі ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» устаткування на суму 100000 у.о. устаткування в лізинг завод повинен усвідомлювати те, що з нього зажадають заставне забезпечення операції.

Також не слід забувати про авансовий платіж, що становить близько 20% від суми операції, який зажадає лізінгодатель з покупця ще до початку ним свого виробництва.

Тому, не дивлячись на всю свою привабливість, не варто розглядати лізинг єдиним виходом при дефіциті оборотних коштів. Найбільш реальне застосування механізму лізингу міцними і стійкими підприємствами, охочими розширити свій бізнес, не виводячи при цьому з господарського обороту значної частини оборотних коштів.

Проте, не дивлячись на всі труднощі, що виникають при покупці устаткування в лізинг (або без нього) ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», що вирішила зайнятися виробництвом цистерн для вагонів, в кінці шляху чекає привабливий зі всіх точок зору бізнес.

3. Напрямок удосконаленні організації ЗЕД через лізингові операції

3.1 Шляхи оптимізації економічної ефективності лізингових операцій на підприємстві

На сьогоднішній час, враховувати відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнання машин і інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини.

Лізинг – це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту.

До прийняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом, Законом «Про оренду», постановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97 р. №3031 «Про створення державного лізингового фонду». Але навіть за відсутності закону «Про лізинг» в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній, об’єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».

Найголовніше завдання на теперішньому етапі і в майбутньому для суб’єктів лізингової діяльності це створити потребу в лізингових послугах, тобто сформувати кон'юнктура лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейкою асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг.

Лізинг в діяльності Товариства потрібен з багатьох міркувань:

● можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

● лізингові операції залучають великі кошти банків, Ат, тощо;

● привабливий для споживача через оренду основних засобів господарських товариств.

До порівняння: Якщо Товариство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає вдію при укладенні контракту по наданні лізингових послуг.

Орендні платежі, сплачувані орендарем входять до собівартості продукції, а після повної сплати вартості орендованого обладнання Товариство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти що витрачені як орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формується з прибутку Товариства до його оподаткування.

Лізинг вигідний не тільки лізингоотримувачу, а й орендодавцю, бо передбачає 100% покриття всіх капітальних витрат, а при укладенні контрактів лізингу в міжнародному масштабі можна отримати додаткову економію коштів компаній орендодавець, за рахунок різниці між податковими ставками, які діють у різних країнах.

Лізинг вигідний і державі, бо борг підприємств іноземним орендодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів.

Лізинг може сприяти просуванню вітчизняних машин і устаткування на внутрішній та зовнішній ринок. Велику роль у розвитку цієї форми підприємницької діяльності може відіграти створення іноземними банками і фірмами сумісних лізингових компаній. Це дозволить не тільки використовувати в народному господарстві передову техніку але й засвоїти значний досвід іноземних компаній у сфері лізингових операцій.

Для виготовлювача технічних засобів лізинг розкриває такі перспективи: створюються передумови для зниження витрат на рекламу, вивчення ринку, пошук споживача. Ці послуги надає лізингова компанія, а виробник може сконцентрувати свої ресурси на випуску машин і обладнання.

В особі лізингової компанії виготовлювач захоче постійного і надійного партнера, який готовий:

сплатити всю вартість устаткування, з’являється можливість включити у список потенціальних покупців технічних засобів тих споживачів, які через нестачу власних або запозичених коштів, опинилися б поза сферою економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенціального прибутку.

Також лізинг надає значні переваги орендодавцю. Наприклад:

● розширення номенклатури продукції, з якою він вступає на внутрішніх та зовнішніх ринках;

● забезпечення реалізації технічних засобів і надання послуг, продаж яких за інших умов не може бути вигідним;

● збільшення економічної ефективності машин і устаткування, що здаються в довгострокову оренду, шляхом відбору вигідних контрактів.

Нарешті лізингові операції дають можливість:

● одержати необхідне майно Товариству без значних капітальних

витрат;

● частково усунути ризик, пов’язаний з моральним зносом основних засобів;

● податкові пільги орендарю, тому що орендна плата виступає у формі операційних витрат і не оподатковується.

Підприємства в Україні стали на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Усім відомо, що нині виробничо-технічна база наших підприємств перебуває в стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено.

Безперечно, що на підприємствах ще не скоро буде створено економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високо ризиковим і майже припинилося.

Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, серед підприємств він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України ′′ Про лізинг′′, прийнятого Верховною Радою у грудні 1997 року, недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Більшості підприємств та іншим господарським структурам буде вигідно укладати договори лізингу, бо як відомо операції лізингу потребують менше коштів, ніж, наприклад, отримання кредиту. Звісно відсоток за користування кредитом може бути дуже високим, що спричинить де які труднощі в поверненні кредиту, а використання лізингу забезпечить по-перше – задоволення Товариства в необхідних фондах, по-друге, витрати за користування майно, що орендується, будуть меншими, ніж за користування кредитом, необхідного для придбання обладнання.

Використання лізингу дасть можливість оновлення основних фондів, залучення інвестицій, що позитивно вплине на фінансовий стан Товариства.

В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується в іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в конвертованій валюті. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов’язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду «бартер», що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів тощо на зовнішній ринок.

Подібно до вищезгаданої, склалася ситуація з приводу фінансового лізингу i в таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо. Проте законодавець у цих країнах зосередив свою увагу на інших аспектах – фінансових i податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним «трампліном» для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.

Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

1.  Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;

2.  Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикованих у Польщі, став форфейтинг. У даному випадку переуступка орендодавцем прав по отриманню платежів від орендодавця банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном орендодавця.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей – у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому більш ризиковані інвестиційні кредити. В першу чергу, банками передбачається використання фінансового лізингу.

Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.

Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим.

Історичні:

·  наявність традицій орендного підприємництва;

·  можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.

Економічні:

·  необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;

·  об’єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування;

·  зміни ситуації у збутовій політиці продукції;

·  потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;

·  структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;

·  наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв’язків зі споживачами в Україні;

·  можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.

Організаційно-технічні:

·  наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;

·  участь банківських установ в лізингових операціях;

·  зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;

·  проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;

·  вдосконалення процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.

Науково-дослідні:

·  відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;

·  наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу;

·  зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.

Соціальні:

·  підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;

·  підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.

Правові:

·  створення основ законодавства про лізинг;

·  встановлення пільг по лізинговим операціям.

Суспільно-політичні: державна політика, що поширюється в області лізингу.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:

·  умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон’юнктури ринку);

·  інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);

·  вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

На сьогоднішній день можна стверджувати, що тема фінансового лізингу набуває актуальності. Пояснення просте – як вигідний інструмент інвестиційної політики лізинг має велике значення для розвитку виробництва у період занепаду. Під час економічних потрясінь, значному безробітті, невеликій купівельній спроможності цей вид діяльності, завдяки своїй особливій економічній природі, є здатним зробити великий вклад у піднесення i розвиток національної економіки, а на міжнародному рівні – створити i закріпити нові зв’язки з іноземними інвесторами. Існує дeкiлькa причин, що обумовлюють швидке i широке розповсюдження лізингу в діловій практиці: це i значні переваги, котрі мають учасники господарчого o6iгy, i заохочення з боку держави, яка розглядає лізинг як ефективний зaciб стимулювання науково-технічного прогресу, i розвитку національної економіки.

На сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища. Зважаючи на це, вітчизняні законотворці вирішили покращити умови для розвитку фінансового лізингу в державі, зокрема, у cферi оподаткування. Результатом цього стало прийняття нових нормативних документів – законів України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» i «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» різних періодів (дат прийняття). Які будуть результати – покаже час. А доти спеціалісти вже зробили попередній аналіз нововведень у сфері оподаткування операцій фінансового лізингу i мають щодо цього певні висновки.

Зокрема, розглянувши старий i новий порядки оподаткування, можна відзначити, що у порівнянні із минулим у країні склалося більш сприятливе середовище для розвитку фінансового лізингу. Але при цьому лізингоодержувач за нових умов навряд чи відчує особливі зміни, за винятком, xiбa що, права по основних фондах, отриманих у лізинг: ПДВ відносити до податкового кредиту, а амортизацію нараховувати із чистої вартості об’єкта лізингу.

Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Отже, незважаючи на цілий комплекс проблем, український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.

3.2 Напрям (розширення) лізингу на підприємствах України

Лізингові операції ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» являють собою чисто ринкові відносини між трьома сторонами:

1)  підприємством, яке виготовляє обладнання;

2)  орендодавцем (лізнговою компанією);

3)  орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні

цінності протягом певного часу.

Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним сторону справи, укладає попередню угоду про постачання. Вони удвох з виробником звертаються до лізингової компанії з проханням підписати трьохсторонній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке.

Лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачу в межах середньо чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Зрозуміло, що ця схема більш підходить для країн з розвинутою інфраструктурою фінансових операцій, де орендар має достатню інформацію про товаровиробників і може безпосередньо звернутися до будь-якого з них.

В наших умовах нерозвинутого ринку споживач матиме певні труднощі. Він може і не знати, де можна отримати обладнання. Тому з самого початку змушений буде звертатися до лізингової компанії з проханням визначити йому постачальника, а це вже консультація, додаткові витрати лізингової компанії, за що необхідно платити.

Однак переваги, які отримає орендар, вдавшись за допомогою до лізингової компанії, виправдають витрачені кошти.

Лізинг як форма своєрідного кредитування передбачає, з одного боку, передачу технічних засобів у виняткове користування орендарю, а з іншого, машини, обладнання і пристрої протягом всього періоду оренди залишаються власністю орендаря. Виходячи з цих умов орендар:

·  повною мірою користується гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

·  має застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця, отримані в оренду засоби від їх втрат, зруйнування та інших причин, які можуть призвести їх до непридатності;

·  зобов’язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом всього періоду оренди;

·  не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення терміну дії лізингової угоди стають власністю орендодавця;

·  зобов’язаний не змінювати місця знаходження отриманих в оренду технічних засобів без згоди орендодавця. Сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов’язані з використанням цих засобів;

·  не може без письмового дозволу орендодавця знайомити інших осіб з конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам право по договору оренди.

У свою чергу орендодавець зобов’язується поставити орендарю працездатні технічні засоби. Місце поставки технічних засобів призначається, як правило, орендарем, який зобов’язаний відшкодувати орендодавцю всі витрати, пов’язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов’язань, що виникають у зв’язку з постачанням і наступним переміщенням цих коштів.

Така форма взаємовідносин передбачає також попереднє обмовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як при класичній оренді після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцю. Таке обумовлене в договорі право змушує орендаря зі свого боку раціонально і ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обв’язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни і певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні загальні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть відрізнятися, оскільки кожний контракт індивідуальний і опрацьований з урахуванням конкретних обставин і вимог заінтересованих сторін.

У процесі розвитку лізингових відносин виявився ряд переваг фінансування основних засобів виробництва у формі лізингу перед традиційним фінансуванням за рахунок довгострокового банківського кредиту. Переваги лізингових операцій відчувають всі учасники лізингу.

Для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» лізинг відкриває перспективи:

1.  створювати передумови для скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів (коли між ними і лізинговою компанією встановлені і відпрацьовані постійно діючі зв’язки). Тут за виробника все це робить лізингова компанія, а він може сконцентрувати свої зусилля, в тому числі фінансові, на розв’язання виробничих задач по зниженню собівартості продукції;

2.  в особі лізингової компанії виробник знаходить постійного оптового споживача, готового заплатити стовідсоткову вартість замовлення зразу;

3.  з’являється можливість до списку потенційних користувачів обладнання тих споживачів, які через нестачу власних грошових коштів або у зв’язку з відсутністю можливості отримати необхідну суму в кредит, виявилося б поза межами його економічних інтересів, тобто позбавили б його потенційного прибутку;

4.  отримується можливість перекласти на лізингову компанію незадоволення споживача, що викликано поламанням обладнання внаслідок невмілої експлуатації або поганого обслуговування.

Орендодавцю (лізинговій компанії) лізинг дає можливість:

1.  розширити номенклатуру товарів, яку він пропонує на внутрішньому і зовнішньому ринках;

2.  забезпечити продаж продукції і надання послуг, реалізація яких на інших умовах не вигідна або зовсім неможлива;

3.  підвищувати економічну ефективність зданих в оренду машин, інших товарів багаторазового користування;

4.  створювати і розширювати коло своїх перманентних контрагентів;

5.  розвивати і зміцнювати ділові стосунки з кінцевими споживачами, уникаючи посередницьких фірм.

Лізинг для орендаря забезпечує отримання важливих для його діяльності таких переваг:

1.  стовідсоткове кредитування, яке не вимагає негайного початку платежів. Контракт підписується на повну вартість майна. Орендні платежі є поточними і, як правило, починаються після постачання майна орендодавцем або пізніше;

2.  набагато простіше отримати контракт по лізингу, ніж позику. Особливо це стосується дрібних і середніх підприємств;

3.  можливість через оренду сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й направляти зекономлені кошти на інші потреби;

4.  ризик старіння обладнання повністю лягає на орендодавця. Орендар має можливість постійно оновлювати свій парк обладнання через підписання з лізинговою компанією нового контракту, але вже на більш прогресивне обладнання;

5.  при підписанні контрактів з лізинговою компанією орендар може розрахувати надходження своїх доходів і виробити з нею відповідну для нього схему фінансування;

6.  дозволяє орендувати найновіше і дороге обладнання без значного нагромадження капіталу для придбання такого обладнання;

7.  з’являється можливість використовувати набагато більше виробничих потужностей, ніж при купівлі технічних засобів. Тимчасово вивільнені завдяки лізингу грошові кошти орендар може витратити на будь-які виробничі потреби;

8.  в орендаря з’являється можливість економії по статті «Амортизація»;

9.  якщо орендарем є акціонерне товариство, то зростає його ліквідність, що сприяє підвищенню курсу його акцій на біржі;

10.  можливість отримання пільг при оподаткуванні залежить від виду лізингу.

Лізинг передбачає також і різноманітні специфічні переваги. Так, наприклад, фінансування процесу формування основних засобів виробництва через лізинг не обмежує можливості підприємства у додаткових закупках матеріалів і сировини, необхідних для розширення виробництва.

Перехід нашої економіки до ринку, безумовно, дає сильний імпульс лізинговим операціям у внутрішньому обсязі і в зовнішньоекономічних зв’язках. Як і розвиток кредитної системи, лізинг містить у собі великий потенціал розкріпачення підприємництва, раціонального використання товарних і фінансових ресурсів, раціонального використання товарних і фінансових ресурсів, великої гнучкості у відносинах між не виробниками і споживачами. Тим самим лізинг і сам може зробити перші кроки до ринку, в тому числі і до ринку зовнішнього. Світовий досвід вже довів його життєздатність.

З 2004 р. Україна визнана міжнародною спільнотою як держава з ринковою економікою, що сприяло розвитку фінансово-кредитних відносин і, зокрема, міжнародного лізингу. Лізинг дає нові можливості використання досягнень НТП і є новішою формою матеріально-технічного забезпечення суб'єктів господарювання. Лізинг забезпечує доступ до передової техніки і найкращих світових технологій не лише в періоди економічного зростання у різних країнах, а й, що є дуже важливим для нашої держави, в умовах уповільнення темпів зростання [1; 2].

Технологічно міжнародні лізингові операції реалізуються за допомогою договорів, що укладаються: українською лізинговою компанією безпосередньо із зарубіжним орендарем; українською лізинговою компанією з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном; українською лізинговою компанією з іноземним орендарем через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; українським орендарем безпосередньо з іноземним постачальником або із зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Лізинг, який по суті є чимось середнім між орендою та кредитом, найбільш поширений у міжнародній комерційній практиці. Практика орендної взаємодії підтверджує, як правило, більш високу ефективність операцій по міжнародному лізингу порівняно з операціями внутрішнього лізингу. Ефективність міжнародної лізингової операції звичайно значно вище, якщо використовується авансовий платіж і при розрахунку суми гарантії враховується угода про виключення подвійного оподаткування [4]. Причинами бурхливого розвитку міжнародних лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

– труднощі, пов’язані з отриманням кредитів у багатьох країнах та підвищені банками процентні ставки;

– нестабільність податкових систем;

– швидке моральне старіння техніки. Відтак стають вигідними лізингові операції, які залишають за орендарем право дострокового припинення договору;

– зростання конкуренції. Тим, хто починає свою справу, «пробитися» на ринок дуже складно. Отже, треба шукати такі способи маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись зі зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи його в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми щодо встановлення і обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта;

– збільшення кількості капіталомістких проектів, у тому числі будівництва нових промислових підприємств, постачання літаків, суден транспортним компаніям;

– економія грошових коштів фірм-споживачів, особливо спеціалізованих і невеликих за розмірами: дешевше орендувати обладнання, ніж придбати його за повну вартість;

– лізинговий ринок є ідеальним засобом для збільшення прибутку обох партнерів з допомогою офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, яка має формальне право на такі пільги, але через скрутний фінансовий стан не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. Внаслідок такої угоди обидві компанії користуватимуться податковими пільгами, отримуючи обопільний зиск [3].

Зараз в Україні, попри відносну новизну цього фінансового інструменту для господарюючих суб’єктів, частка лізингу за неофіційними даними становить близько 1% від загальних обсягів інвестицій. Хоч ринок лізингових послуг в Україні лишається відносно малим, існує багато позитивних ознак того, що протягом наступних кількох років він стрімко зростатиме. Велика кількість потенційних інвесторів у лізингові компанії уже відвідали Україну, щоб оцінити тут можливості розвитку свого бізнесу, а багато з них нещодавно розпочали або розпочинають свою підприємницьку діяльність в Україні.

Ринок лізингових операцій у Співдружності Незалежних Держав оцінюється експертами як надзвичайно місткий, який зможе принести значні доходи його учасникам і відчутний соціальний ефект. Обсяг внутрішніх та міждержавних лізингових операцій, що прогнозується в Співдружності, може скласти у найближчий час більше 3,7 млрд. дол. США на рік.

Для забезпечення правової основи міждержавної лізингової діяльності Міждержавним економічним комітетом (МЕК) був підготовлений проект Конвенції про міждержавний лізинг в СНД. Ця Конвенція була прийнята 25 листопада 1998 р. Але вона поки що не ратифікована Україною. Прийняття Конвенції всіма країнами-учасницями СНД та її ратифікація дозволить господарюючим суб’єктам держав СНД перейти до взаємовигідної співпраці на основі угод про лізинг, відкриє можливості для створення спільних структур у вигляді міждержавних лізингових компаній і асоціацій.

Здійснення скоординованих дій і мір законодавчого, нормативно-правового та організаційного забезпечення міждержавного лізингу дозволить зробити його ефективним інвестиційним механізмом розвитку країн Співдружності, посилення їхніх інтеграційних зв’язків, укріплення і розвитку потенціалу країн СНД.

Дослідження проведення міжнародних лізингових операцій в Україні показало, що для впровадження міжнародного лізингу необхідно:

– при валютному регулюванні дозволяти вносити орендну плату у вільно конвертованій валюті без обов’язкового її продажу;

– провести демонополізацію виробництва основних засобів;

– ратифікувати Конвенцію про міждержавний лізинг;

Державне регулювання ринку фінансового лізингу повинно здійснюватися шляхом:

– ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

– розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов’язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

– здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

– нагляду за діяльністю лізингодавців;

– застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу.

Держава повинна бути зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоспроможності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу.

В Україні до цього часу склалися основні передумови розвитку лізингу: створено основи інфраструктури ринку лізингових послуг; сформовано первинну законодавчу базу, що регулює відносини суб'єктів лізингової діяльності; напрацьовано методичні основи з побудови взаємовідносин лізингодавця і лізингоодержувача. Проте сформовані елементи не забезпечують активного й ефективного використання лізингу як інструменту відтворення засобів праці на підприємствах України.

Створена в Україні система управління лізингом не повною мірою відповідає вимогам, що висуваються до цілісної системи. Існують елементи системи, між якими склалися певні зв'язки. Системою виробляються продукти у вигляді законів і постанов по регулюванню лізингу. Проте функції окремих елементів, що мають забезпечувати управлінський вплив (органів законодавчої і виконавчої влади), сформульовані нечітко, носять непрямий характер. Відсутнє формулювання єдиної мети елементів, що входять у систему, відносно регулювання лізингу, не визначено динаміку її функціонування. Як наслідок, не створено інтегрованих якостей, що забезпечують синергічний ефект. Дієздатність системи визначається механізмом управління, який забезпечує вплив окремих елементів на лізингову діяльність певними методами та стимулами. В той же час організаційно-економічний механізм, що склався в Україні, не забезпечує активної та ефективної лізингової діяльності суб'єктів господарювання.

Аналіз правової бази показує неповноту і суперечливість сформованої системи регулювання лізингу. Це стосується визначення лізингу, переліку об'єктів і суб'єктів, нечіткості класифікації різновидів лізингу, ув'язки терміна договору з процесом амортизації, оподаткування результатів лізингових операцій і ін. Удосконалення лізингового законодавства повинно здійснюватися на основі позитивних зрушень, що намітилися в економіці України, об'єктивної оцінки цих явищ і вироблення механізмів посилення і розвитку прогресивних змін, розробки заходів коригувального характеру, спрямованих на усунення негативних чинників, їхнє пом'якшення або попередження. Тому подальший розвиток законодавства повинен відбуватися в напрямку створення можливостей більш ефективного використання наявного потенціалу основних фондів, відновлення і нарощування виробничих потужностей підприємств шляхом активізації і підвищення гнучкості лізингу. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності.

Рушійною силою лізингу є економічні інтереси його учасників. Вони є персоніфікованими щодо окремих суб'єктів, виходячи з їхнього становища в суспільному виробництві. Потенційний лізингодавець є власником капіталу або основних фондів і його інтереси полягають, як правило, у прагненні дістати прибуток. Для реалізації своїх інтересів він може використовувати різноманітні види діяльності й організаційні форми, засновані на використанні його власності. Іншим безпосереднім учасником є лізингоодержувач, у ролі якого можуть виступати суб'єкти господарювання, що зіткається в процесі реалізації своїх економічних інтересів із проблемою дефіциту засобів праці. Для вирішення проблеми дефіциту можуть використовуватися різноманітні організаційно-економічні форми і методи, що засновані або на придбанні права власності, або на тимчасовому використанні без зміни власника. Вибір як одним, так і іншим суб'єктом лізингу як засобу вирішення проблем значною мірою визначається очікуваними результатами, що формуються в залежності від організаційно-економічних умов його здійснення. При цьому повторне звертання до даної організаційно-правової форми буде залежати від досягнутого ступеня задоволення по першому прецеденту.

Персоніфікація інтересів лізингодавця і лізингоодержувача обумовлює певні їхні протиріччя. Максимізація інтересів однієї сторони може знижувати очікувані іншою стороною результати лізингової угоди. Протилежність інтересів може бути антагоністичною і призвести до руйнації угоди на стадії її формування або може стати джерелом розвитку шляхом вирішення. Варіант вирішення протиріч формується в залежності від характеру протиріч, рівня організації сторін, умов прояву. Ці чинники визначають можливості і перспективи конкретних лізингових угод і розвитку лізингу в цілому. Ряд чинників, що впливають на процес лізингу, існують незалежно від безпосередніх учасників, тобто є зовнішніми. Це насамперед економічні і правові умови. Інші параметри встановлюються безпосередньо учасниками лізингового договору. Для усунення протиріч, які виникають між учасниками лізингової угоди, повинна бути створена методична база, що дозволяє гармонізувати їхні інтереси в різноманітних умовах лізингової діяльності.

Вартість об'єкта лізингу є однією з умов договору. Вона являє собою динамічну характеристику об'єкта, що у кожному конкретному випадку може формуватися в залежності від специфіки основних фондів, обраного методичного підходу до визначення інтересів суб'єктів лізингу й існуючих альтернативних варіантів використання об'єкта. У законодавстві України питання обґрунтування вартості об'єкта лізингу, на відміну від об'єкта оренди чи приватизації, не визначені, що обумовлює неоднозначність методики розрахунку. Оцінка вартості об'єкта повинна здійснюватися насамперед виходячи з його складу, специфіки, зносу окремих складових елементів, наявності альтернативних можливостей використання в ринкових умовах господарювання. З урахуванням останнього чинника для оцінки об'єкта, крім балансової, доцільно використовувати показник справедливої вартості, що застосовується у світовій, а останнім часом і у вітчизняній практиці.

Розрахунок лізингових платежів може здійснюватися шляхом використання двох підходів до урахування потоку платежів лізингодавця і лізингоодержувача: статичного і динамічного, що обумовлюють відповідно два методи розрахунку лізингових платежів: метод складових і метод коефіцієнтів. Метод складових синхронізує лізингові платежі з процесом амортизації, у результаті чого їхній розподіл по роках носить нерівномірний характер. Це може створювати фінансові проблеми лізингоодержувачу на перших етапах дії договору й обумовлює збільшення податкових виплат лізингодавця. Більш гнучким є метод коефіцієнтів, в основу якого покладено теорію фінансових рент, як-от математичні основи урахування впливу фактора часу на цінність платежів. Цей інструмент дозволяє обґрунтувати різноманітні варіанти схем виплат: рівномірні чи такі, що наростають і убувають за схемою арифметичної або геометричної прогресії; із місцезнаходженням платежу на початку або наприкінці заданого інтервалу часу. Їхнє практичне використання дозволяє формувати альтернативні варіанти платежів і оптимізувати потоки прибутків і витрат суб'єктів, що господарюють, із позиції поліпшення їхнього фінансового стану.

Для укладення лізингового договору недостатньо загального уявлення про його переваги. Необхідно дати їхню кількісну оцінку на стадії підготовки й обґрунтування лізингової угоди. Оцінка ефективності лізингу має базуватися на класичних принципах оцінки інвестицій з урахуванням специфіки інтересів лізингодавця та лізингоодержувача, особливостей оподаткування лізингових операцій, вибраних підходів до визначення платіжних елементів процесу. При цьому необхідно враховувати вплив фактора часу на економічну оцінку платіжних потоків та обґрунтування процентної ставки дисконтування в залежності від ситуації на ринку капіталу; наявність альтернативних варіантів рішень як за умовами лізингових операцій, так і по здійсненню інших видів операцій; вплив тривалості планового обрію на результати порівняльних розрахунків.

У світі лізинг дуже активно розвинений. На сьогодні загальний річний обсяг лізинговий угод у світі складає приблизно 512 млрд. дол. США.
Лізинг посідає важливе місце в економіці багатьох країн і є ознакою їх прогресивного розвитку. На багатьох розвинених ринках, таких як Сполучені Штати, лізинг є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування.
Лізинг в Україні є досить новим явищем внаслідок того, що відсутні будь-яка історія чи тенденції, за допомогою яких можна було б екстраполювати результати минулого на майбутнє.

Існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвитку ефективного ринку лізингу, хоча зроблені пропозиції, які зараз знаходяться на стадії розгляду, спрямовані на покращання ситуації.
Податкова система повинна бути стимулом інвестування у виробничі активи, а не перешкодою, як це є в даний час. Це могло б стати ключовим фактором не тільки для розвитку ефективного ринку лізингу, але також і для залучення капіталу приватного сектору для індустріального та інфраструктурного розвитку.

Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.
З огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектора, не можна на визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. В Україні через недостатню ліквідність банківського сектора та відсутність досвіду у кредитуванні МСП підприємства майже не мають можливості отримати капітал. Дефіцит довгострокового фінансування активів негативно впливає на конкурентоспроможність навіть найкращих українських підприємств, а отже, й на загальний економічний розвиток України.

Фінансовий лізинг має величезний потенціал в Україні, тому що він може допомогти у вирішенні проблем багатьом українським підприємствам, які не задовольняють вимоги банківського фінансування. Однак розвиток лізингової індустрії в Україні найбільше гальмують несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання лізингових операцій.
Законодавче регулювання та оподаткування операцій фінансового лізингу серйозно стримують реалізацію операцій фінансового лізингу в Україні.
Разом із тим, обсяг ринку лізингу України ще дуже далекий від потреб її економіки. Попереду вимальовуються грандіозні перспективи, досягнення яких вимагає чималих зусиль, пов’язаних насамперед з удосконаленням цивільного та фінансового законодавства з питань лізингу.

Ми вважаємо, що необхідно здійснити суттєве втручання для розвитку лізингу в Україні. Слід ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку власним та залученим капіталом, аби продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку. До експерименту повинні бути включені як компанії, які належать банками, так і ті, що їм не належать.

1. Закон України «Про лізинг» від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України.

2. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 січня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України

3. Бєлоусова О.С. Поняття організаційно-економічного механізму лізингу: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №5. – С. 26–29.

4. Білоус А.П. Лізинг: світовий досвід // Світова економіка й міжнародні відносини. – 2006. – №5. – 125 с.

5. Вартовий В.А. Міжнародний лізинг як ефективний інструмент зовнішньоекономічних відносин // Зовнішньоекономічні зв'язки. – 2005. – №6. – 36 с.

6. Внукова Н. Сучасний стан економіко-правового регулювання фінансового лізингу в Україні // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. – №3. – 24 с.

7. Газман В. Лізинг в Україні: цифри й факти // Фінанси України. – 2007. – №28. – 37 с.

8. Газман В.Д. Розвиток лізингового бізнесу в Україні і його концентрації // Економіка України. – 2007. – №4. – 65 с.

9. Горемикін В.А. Лізинг: підручник. – К.: Основи, 2003. – 942 с.

10. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку // Юридичний журнал. – 2006. – №3. – 69 с.

11. Еренкова О. Лізинг як він є // Епіграф. – 2006. – №5. – 35 с.

12. Заргано М.Г. Лізинг авіатехніки за участю держави // ЕКО. – 2006. – №12. – 92 с.

13. Заславська О. Ринок фінансової відповідальності // Звістки. – 2004. – №3. – 46 с.

14. Зуйкова Л. Лізинг: правове регулювання, бухгалтерський і податковий облік / Зуйкова Л., Горшкова І., Крутякова Т. // Економіко-правовий бюлетень. – 2006. – Тематичний випуск. – 175 с.

15. Іванова А. Побічні ефекти лізингу // Фінанси України. – 2003. – №8. – 43 с.

16. Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України. – №2. – 2005. – 43 с.

17. Калініна Н. Лізингові угоди в діяльності організацій // Економіка й життя. – 2004. – №10. – 28 с.

18. Калініна Н. Окремі аспекти лізингової діяльності // Економіка й життя. – 2005. – №35. – 27 с.

19. Коваленко Н., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банк. справа. – 2007. – №1 (37). – С. 47 – 52.

20. Коган Е.Е. Правові основи лізингу // ЕКО. – 2006. – №3. – 75 с.

21. Кочетова Н. Оренда із правом викупу або лізинг? // Економіка й життя. – 2004. – №9. – 25 с.

22. Кузенков А.Л. Про межі ефективності застосування лізингу // Проблеми прогнозування. – 2003. – №6. – 158 с.

23. Кузьміна З.М. Проблеми обмеженого використання лізингу в Україні: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №1. – С. 312–316

24. Кукушкін А. Це дивне слово «лізинг» // Ваше право. – 2004. – №33. – 33 с.

25. Куліш Т.В. Економічні та правові основи становлення лізингових відносин: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №2. – С. 145–148.

26. Кулешов В. Лізинг: особливості платежів // Економіка й життя. – 2005. – №2. – 27 с.

27. Куліков А.Г. Лізинг в Україні: чи варто вбивати курку, що несе золоті яйця? // Гроші і кредит. – 2005. – №6. – 44 с.

28. Куліков А.Г. Стратегія інвестиційного прориву й розвиток лізингу в Україні // Гроші і кредит. – 2004. – №3. – 46 с.

29. Лізинг // Фінансові послуги. – 2006. – Жовтень (Тематичний випуск). – 49 с.

30. Лізинг і оновлення активів у промисловості України / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2006. – №2. – 74 с.

31. Лізинг: ефективні можливості інвестування й реструктуризації виробництва // Бізнес. – 2006. – №3–4. – 45 с.

32. Логвінова Н. Виправданий ризик // Фінанси України. – 2006. – №7. – 44 с.

33. Лугачева Л.І. Державна підтримка лізингової діяльності // ЕКО. – 2005. – №9. – 117 с.

34. Ляхов А.В. Лізинг // Економіка України. – 2006. – №8. – 57 с.

35. Макарьєва В.І. Про лізинг // Економіка України. – 2006. – №8. – 57 с.

36. Маркстедт Б. Складність лізингу полягає в його простоті. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

37. Мармуль Л.О. Лізинг – один із шляхів набуття та оновлення основних засобів // Таврійський науковий вісник. – Херсон, 2004. – Вип.35. – С. 140–143.

38. Маслова І. Лізинговий бізнес у США / Маслова І., Анісімов М. // Економіст. – 2005. – №8. – 89 с.

39. Меренгс Е. Інформація про Проект МФК «Розвиток лізингу в Україні». – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2006. – №1. – 20 с.

40. Меренгс Е. Нещодавні події в економічній сфері. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2006. – №1. – 20 с.

41. Меренгс Е. Політична ситуація в Україні. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2006. – №1. – 20 с.

42. Меренгс Е. Розвиток лізингу в Україні. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2006. – №1. – 20 с.

43. Нікулін В. Промислово-інвестиційний лізинг і підприємство // Економіст. – 2005. – №7. – 56 с.

44. Одесс В. Ринок лізингу в Росії // Маркетинг. – 2006. – №5. – 112 с.

45. Оробець Л. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. №3. – 24 с.

46. Отченаш К.Г., Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

47. Пак Д. Лізинг: вигода очевидна // Економіка й життя. – 2005. – №8. – 34 с.

48. Петров І.А. Лізинг: його можливості й переваги для підприємств // Енергія: економіка, техніка, екологія. – 2005. – №11. – 33 с.

49. Петрова В.І. Лізингові операції: правове регулювання, облік і оподатковування / Петрова В.І., Єремин О.Б. // Бух. облік. – 2004. – №10. – 40 с.

50. Про основні аспекти оподатковування лізингу // Фінансове право. – 2006. – №5. – 32 с.

51. Прокоп’єв Ю. Лізинг // Економіка України. – 2006. №1. – 67 с.

52. Рассадін В.Н. Лізинг і конверсія // ЕКО. – 2003. – №8. – 55 с.

53. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

54. Ровенський Ю.А. Лізинг // Соціально-гуманітарні знання. – 2004. – №2. – 137 с.

55. Романова М.В. Лізинг // Офіційні матеріали для бухгалтера. – 2006. – №7. – 41 с.

56. Рубченко М. Приклад успішної компанії // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. №1. – 20 с.

57. Рязанова Н. Вплив лізингу на державний бюджет. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. №1. – 20 с.

58. Рязанова Н. Особливості фінансового лізингу як інвестиційного інструменту та його актуальність України // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №3. – 12 с.

59. Рязанова Н. Показники розвитку лізингу в інших країнах. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. – №3. – 24 с.

60. Рятувальне коло лізингових послуг // Економіка України. – 2006. – №4. – 68 с.

61. Сафарова Е. Динаміка згадувань лізингу в ЗМІ України // Комерсант. – 2006. – №39. – 15 с.

62. Свердлов І. Правове регулювання договору лізингу // Юридичний журнал. – 2004. – №3. – 78 с.

63. Семенюк О. Лізинг у законі // Ділові люди. – 2006. – №10. – 53 с.

64. Сівашенко Т. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпанії: // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №5. – С. 39–45.

65. Сойфер В.Г. Лізинг: проблеми правового забезпечення // Економіка України. – 2006. – №11. – 66 с.

66. Тулай О. Економічні переваги та особливості лізингового механізму // Вісн. Тернопільського нац. екон. ун-ту. – 2007. – №3. – С. 88–98.

67. Філатов А.А. Лізинг: правові аспекти // Гроші і кредит. – 2005. – №8. – 65 с.

68. Харві М. Лізинг // Економіка і життя. – 2006. – №26. – 45 с.

69. Шевцов В.Н., Акімова Є.М., Осипов А.С. Лізинг: значення, сутність, можливості. – К.: Вища школа, 2005. – 390 с.

70. Що заважає розвитку лізингу в Україні / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Фінанси України. – 2005. – №7. – 49 с.

71. Юсупова А.Т. Економічна природа лізингу // ЕКО. – 2005. – №6. – 168 с.

72. Юсупова А.Т. Особливості розвитку лізингу в країнах Західної Європи // ЕКО. – 2005. – №10. – 165 с.

73. Яновенко Н.М. Подолання інвестиційної кризи й розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. – 2006. – №10. – 61 с.

74. Яценко О.В. Використання лізингу в оновленні основних засобів на підприємстві // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. – Черкаси, 2002. – С. 204–205.