Курсовая работа: Естетичне виховання школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1 Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Роль естетичного виховання в розвитку особистості

1.2 Формування естетичної культури особистості школярів

Висновок до розділу 1

Розділ 2 Методика формування культури поведінки школярів у школі

2.1 Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах

2.2 Значення засобів народної педагогіки у вихованні культури поведінки молодших школярів

Висновок до розділу 2

Загальні висновки

Література

Вступ

У сучасній ситуації корінних трансформацій суспільства відбувається якісне перетворення сталих форм політичного й економічного життя. Поряд з цими змінами стрімко трансформується свідомість і світогляд людей. Не піддається сумніву той факт, що зміни в політичній і економічній сферах зумовили активну переоцінку цінностей та переорієнтованість на принцип корисності, викликали ситуацію духовної кризи і моральнісної деградації сучасного суспільства. Це з необхідною гостротою підіймає питання про пошуки адекватних форм регулювання моральнісної поведінки та практичної діяльності людей.

Однією з таких форм регулювання в суспільній практиці є сфера естетичного. Проте в сучасній культурі виникає загроза підміни моральнісно-виховної функції естетичного функцією соціальної маніпуляції. Це зв'язано з тим, що моральнісні, по суті, безкорисливі і неутилітарні почуття, сутність яких полягає в регулюванні поведінки у напрямку подолання відособленості і відчуженості між людьми, використовуються в регулюванні поведінкової активності в інтересах накопичення капіталу. Більш того, експлуатація моральнісних почуттів у повсякденності, в актах економічних маніпуляцій реклами, знижує, якщо не цілком нівелює їхню регулюючу функцію вищої нервової діяльності, придушує високий морально-емоційний пафос оманною патетикою, підмінює дійсно високі почуття сурогатними – псевдопатриотизмом, мелодраматизмом та ін. Безумовно, результатом таких маніпуляцій стає дезорієнтація і деморалізація свідомості, руйнування практичних життєвих орієнтирів глибоких психологічних рівнів. Художня практика, яка володіє дійсною можливістю формування моральнісної свідомості, також не реалізує свій моральнісно-регулятивний потенціал. Вона орієнтована на суб'єктивізм і самоцінність художньої творчості, захоплена здебільшого експериментальними пошуками, метою яких стає лише епатаж і розвага публіки.

В умовах сучасної культурної ситуації зростає роль критичного теоретичного осмислення колізій суспільної практики вітчизняною філософською наукою. Проте спостерігається значний відрив теорії від реальних соціальних процесів. Філософський дискурс – завданням якого є осмислення суспільної практики і теоретичне формування духовних стратегем соціального розвитку – фактично виключив з поля сучасних наукових інтересів питання про вплив мистецтва на моральнісність. Разом з цим, сучасна наука не може залишатися осторонь від культурних тенденцій, що намітилися. Науковою відповіддю на повсюдне використання естетичного як маніпулятивного засобу повинна знову стати гуманістична теорія естетичного виховання, яка б стала знаряддям та орієнтиром сучасної художньої творчості. Усі перераховані фактори обумовлюють практичну та теоретичну значимість порушеної проблеми. Вивчення моральнісно-регулятивної функції мистецтва детерміновано об'єктивними потребами сучасного суспільства.

Проблема співвідношення естетичного та моральнісного має величезний науково-теоретичний дослідницький шар. Це питання завжди перебувало у колі інтересів західноєвропейських мислителів протягом усієї історії філософії, не залишилася й поза увагою вітчизняної філософської думки. У визначенні підходу щодо проблеми взаємозв’язку естетичного та моральнісного найбільш значущими є вітчизняні дослідження, в яких зазначається загальна форма людської емоційності, характерна для обох типів пізнання – “небайдужість”, “співпереживання” (А.І.Фортова, А.С.Канарський, В.Г.Іванов), загальний досвід естетичних та моральнісних почуттів (В.І.Толстих, І.І.Машковський), чуттєво-практичний характер пізнання моралі (Т.Г.Аболіна). Дослідження Л.Т.Левчук, А.М.Федя, В.А.Личковаха, Т.І. Домбровської, Р.Шульги спрямовують дослідницькі інтенції до окремих питань, важливих у контексті вивчення проблеми взаємозв'язку моралі та мистецтва (співвідношення моралі, моральності, ідеології та мистецтва; естетичне виховання; мистецтво та моральнісні цінності, аморалізм та гедонізм в мистецтві). Підхід до естетичного як знакової сфери відтворення почуттів усвідомив український письменник та філософ І. Франко, роботи якого мали істотний вплив на постановку проблеми естетичного моделювання.

Серед зарубіжних шкіл усвідомлення тісного зв’язку моральнісного та естетичного пізнання здійснилося англійськими сенсуалістами (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм, А. Сміт), визначався елементарний характер моральнісного пізнання, його унікальність та істотна відмінність від наукового пізнання, здатність осягти “добро” не через поняття, а лише за допомогою інтуїції (Р. Прайс, Дж. Мур). Зазначалися аксіологічні аспекти сутності етичного та естетичного російськими дослідниками (Т.Б.Любимова, М.С.Каган, В.Г.Іванов), чуттєво-образна специфіка моральнісного та естетичного пізнання набула аналізу в естетичних (Н.Б.Берхін, О.Ф.Єремеєв) та етичних доробках (А.І.Титаренко, А.А.Гусейнов, Р.Г.Апресян, Г.П.Матяш, М.Ліфшиць), в дослідженнях з психології (В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, Л.С.Виготський, Я.Рейковський, П.В.Симонов, К.Ізард, Г.М.Бреслав). Відбулося виявлення взаємозв’язку естетичного та етичного крізь призму естетичних категорій: піднесеного, мелодраматичного, прекрасного (В.П.Крутоус), трагічного (Т.Б.Любимова, Ю.Б.Борев), значні доробки по даній проблемі (В.І.Самохвалова, Г.А.Брандт та А.М.Лобок, А.С.Каргін, Д.Є.Яковлєв, В.В.Бичков, Г.Д.Гачев) акцентували увагу на образі людині в мистецтві, історичних формах співвідношення мистецтва та моралі, співвідношенні добра і краси в англійському неоромантизмі, художніх засобах формування суспільних почуттів, художній істині в мистецтві. Проблемі впливу мистецтва на загальний досвід почуттів внесли дослідження зарубіжних науковців в галузі психології сприйняття (Т.Ліппс, К.Кларк, Л.Макс, Р.Арнхейм), російських дослідників (Б.В.Раушенбах, В.В.Медушевський, Л.А.Мазель, Е.В.Назайкінський, М.А.Смірнов, І.Г.Сапєго, П.Флоренський та ін.).

Естетичний характер моральнісного пізнання та обмеженість раціоналістичного методу в проблемі пізнання моралі порушували О.Ф.Єремеєв, М.М.Бахтін, дослідження яких виступають теоретико-методологічними джерелами в обґрунтуванні засадових позицій моральнісно-регулятивної функції естетичного. В сучасних доробках щодо постановки проблеми співвідношення “естезиса”, “етоса” та “логоса” зазначається відмінність естетичного пізнання від інтелектуального (В.В.Прозерський, А.А.Грякалов), конкретно-чуттєвий характер естетичного та етичного (В.В.Селіванов), емоційний характер моральнісного мислення (Р.А.Сатибалдієва, М.С.Вігелль), аналізуються естетично-раціональні механізми музичного мистецтва в регулюванні естетичних станів (Є.Г.Соколов). В питанні критики раціоналістичного підходу щодо пізнання моралі найбільш вагомою працею слід вважати міжнародну колективну монографію “Мораль і раціональність”. Принциповою в методологічному відношенні є визначена в роботі думка щодо помилковості визнання раціональними тільки таких проявів розуму, як встановлення фактів або відкриття істини (Р.Хеар), що актуалізувало в монографії проблему практичного розуму та дозволило зробити акценти саме на сенсуалістичній основі моральнісного регулювання (Б.Герт), переосмислити проблему раціональності виходячи з культурно-практичних механізмів морального вдосконалення: художніх, релігійних, та ін., та практично-усвідомлених засобів відтворення культурою моральнісних почуттів (Р.Г.Апресян). Це дослідження мало суттєвий вплив на усвідомлення дисертантом мистецтва як культурно-практичного механізму відтворювання моральнісності.

В проблемі визначення естетичного як сфери регулювання моральнісності значного розвитку набули питання соціально-практичного характеру виникнення естетичних процесів як у вітчизняному дискурсі (О.П.Воєводін, Ю.Л.Афанасьєв), так і в зарубіжних естетичних доробках (У.Еко, Т.Адорно), що дозволили усвідомити форми естетичної раціональності.

Фундаментальними дослідженнями з проблеми естетичного формування історичних типів моральнісних почуттів слід вважати праці І.Ф.Волкова, А.Я.Гуревича, С.С.Аверинцева, Л.М.Баткіна, Г.С.Кнабе, О.А.Кривцуна, в яких здійснився історико-філософський та естетичний аналіз впливу мистецтва на почуття. Усвідомлення історії мистецтва за принципом відтворюваних ним моральнісних почуттів в певній мірі здійснилося в західних сучасних розробках в області історичної антропології (школа Анналів – Марк Блок, Люсьєн Февр), в мистецтвознавстві (Е.Панофський, А.Хаузер, Г.Зедльмайр) зазначався соціально-історичний характер естетичних почуттів, здійснювалася інтерпретація художніх прийомів мистецтва у відтворюванні ним моральнісних станів (Е.Гомбріх), акцентувалася увага на соціальній, “надіндивідуальній” обумовленості художньої творчості, соціальній структурі індивідуального сприйняття (Г.Вельфлін). У вітчизняній естетиці аналіз історії мистецтва через “історичний рух почуттєвості”, художні форми “соціального самопочуття” здійснюється Л.Б.Мізіною.

Філософсько-естетична рефлексія співвідношення естетичного та моральнісного на сучасному етапі здійснюється в аспектах: впливу художніх творів мистецтва на моральнісну свідомість (С.В.Бусов, Н.В.Голік), визначення особливостей реалістичного мистецтва (Т.А.Акіндінова), функціонування естетичного та мистецтва як “спокуси” (Н.Н.Суворов), втрати сучасним мистецтвом моральнісних цінностей та зникнення з мистецтва трагічного (Л.А.Закс), моральнісної позиції митця (В.М.Ліпська). Дослідження регулятивної функції естетичного в сфері сучасних соціальних процесів певною мірою обумовлена проблемним полем неомарксистської естетики (Т.Адорно, Г.Маркузе), роботами Ж.Бодрійяра, “несциєнтиськими” поглядами Макса Вебера на сутнісно новий для сучасного світу засіб моральної регуляції через систему моральнісних почуттів.

Об’єкт дослідження – естетичне виховання культури поведінки молодших школярів.

Предмет дослідження – форми і методи формування культури поведінки.

Реалізація поставленої мети обумовила рішення наступних завдань:

1. Проаналізувати основні теоретичні здобутки у вирішенні проблеми впливу сфери естетичного культуру поведінки.

2. Виявити особливости моральнісного пізнання у його зв’язку з художнім, конкретно-чуттєвим пізнанням;

3. Охарактеризувати естетичні форми моральнісних почуттів, особливості їх формування в культурно-історичній практиці;

4. Виявити специфіку естетичного формування естетичної культури;

Розділ I Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1Роль естетичного виховання в розвитку особистості.

У сучасній педагогічній літературі поняття " естетичне виховання" розкривається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального,фізичного виховання ,як систематичне ,науково умотивоване звертання до людських емоцій ,які розвивають у школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

У широкому педагогічному значенні виховання- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

У вузькому розумінні виховання- це цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей , властивостей і відносин, системи поглядів і переконань.

Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів , смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Естетичне виховання у широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

Таким чином виховання з погляду суспільнго розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини , так і людської спільноти.

Метологічною засадою естетичного виховання є наука естетика. Поняття " естетика " вперше увів німецький філософ А. Баумгартен.Він у своїй теорії естеики не обмежувався тільки поняттями прекрасного в собі, а підкреслював, що естетика – це наука про вдосконалість у світі явищ. І.Кант, розширюючи теорію Баумгартена, виділяв два види пізнання: апріорне й емпіричне. За Кантом, апріорні форми знаня закладені у свідомості кожної людини. Цю апріорну істину він називає трансцен-

дентальною. Навіть розглядаючи елементи видової специфіки мистецтва, він виділяє деякий «витончений естетичний» елемент як вищу форму впливу зразка мистецтва на свідомість людини – почуттєве задоволення від твору мистецтва, що стимулює пізнавальну діяльність людини.

На сьогоднішній момент терміном естетика визначає філософську науку , яка вивчає два взаємопов'язаних кола явищ : сферу естетичного як специфічний прояв цінносного відношення людини до світу і сферу худжньої діяльності людей.

Як писав М.Монтень : " Недостаточно, чтобы воспитание только не портило нас, - нужно, чтобы оно изменяло нас к лучшему."

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці).

Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

- формування естетично-ціннісної орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності.

Естетичне виховання розкриває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Естетична та художня культура є важливим компонентом духовного обличчя особистості.Від їх присутьності та степеню розвитку залежить її інтелігентність, творчий напрямок діяльності, особливе відношення до світу та інших людей.

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні почуття, естетичні переживання , естетична насолода, естетичні смаки та естетична діяльність.У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання , розширюють його палітру, становлять його структуру.

Естетичне виховання забеспечує комплексний підхід до розвитку особистості, воно містить в собі трудове та моральне виховання .Воно пронизує усі сфери життєдіяльності людини - а саме глибини її мислення , тендітність почуттів .

Мета естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість.Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом ( тобто зі світом як усім існуючим ), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішній світ ( природний і соціальний ) протистоїть як " не-Я". Вона навпаки усвідомлює себе як частинку природи, що досягла самопізнання , та наявний живий рід[ 2, с. 178].

Для забеспечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

- створення в школі та сім'ї естетично привабливої обстановки ;

- звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та

обрядів ;

- висока естетична культура виховних заходів ;

- широке залучення учнів до гуртків самодіяльності , участі у кон

курсах та олімпіадах естетичного спрямування ;

- висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньо

му вигляді та поведінці ;

- взаємодія школи , сім'ї ,позашкільних закладів, закладів культури,

засобів масової інформації тощо.

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваєтьтя здатність вихованця до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси ,до створення цінностей у мистецтві та поза ним.

Естетичне виховання розкриває всі духовні та творчі здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Таким чином, естетичне виховання є одним із компонентів цілісного педагогічного процесу,який повинен сформувати у школярів потяг та вміння будувати своє життя за законами краси.

Отже естетичний розвиток особистості , високий рівень її естетичної культури формує її здатність мислити не за однією чи декількома обмеженими мірками , а за міркою будь-якого виду, здатність розмовляти мовою предмета допомагає знайти співвідношення способу перетворення предмета з її власною мірою.

Видатні вчені, естети і педагоги Ю.Борев, О.Буров, В.Вансаалов, Л.Волович, І.Долецька, М.Каган, Л.Коган, В.Розумний, В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров, А.Макаренко, О.Семашко, В.Сухомлинський, В.Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання.

До проблеми комплексного естетичного виховання і зв'язку різних видів мистецтва зверталися філософи, психологи, мистецтвознавці, педагоги Б. Асафьєв, Т. Крижанівська, Г. Падалка, В. Разумний, О. Ростовський, В. Сухомлинський, А. Буров, І. Бех, Г. Шевченко та інші. У праця Н. Антонової, І. Барвінок, М. Баскіна, К. Горбунової, С. Грибкова, Н. Путіловської міститься наукове обгрунтування педагогічної мети , завдання й змісту естетичного виховання у дитячих творчих об'єднаннях, які покликані задовольнити соціально-культурні прагнення дітей .При цьому науковці опираються на основні теоритичні положення естетики ,педагогіки, психології та педагогічний досвід.

1.2 Формування естетичної культури особистості школярів.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

Естетична культура за В. Лозовою визначається як сформованність у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу

Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні і об'єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.

Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються на організацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне – індивіда. "Для того, щоб стати суб'єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались" [27, 170]. Як частина культури суспільства естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світової художньої культури в духовний здобуток народу.

Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання)

Рівень естетичної культури виявляється у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості ( почуттів, поглядів, переживань, потреб і ідеалів) а також і в розвитку умінь і навичок активної перетворрюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Залежно від соціальноїзначимості виділяють:

-естетичну культури особистості;

-естетичну культуру соціальної групи;

-естетичну культуру конкретного суспільства;

-естетичну культуру людства в цілому.

Тому естетична культура - це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства.Саме тому співвідношення естетичної культури особистості та естетичної культури суспільства визначається тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє окремо кожна особистість.

Однак естетична культура- грань загальних, універсальних відносин між людьми і тому являє собою міру універсальності та гармонійності особистості, яка відчуває власну унікальність і сприймає інших як самобутніх індивідів.Для особистості, яка естетично розвинута світ стає більш відкритим, цікавим та зрозумілим.А саме зміна ставлення до навколишнього світу передбачає і позитивне ставлення до самого себе,що відображає універсальну людську сутність.Саме це забарвлює емоції, волю та розум людини вмінням бачити та створювати красу.Якщо людина естетично розвинена вона ставитьсться до себе, до інших та природи не як спостерігач, а як особистість, що відчуває унікальність та своєрідність іншого.

Естетична культура містить у собі такі елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичні потреби , естетичні ідеали, естетичні смаки .Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об’єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі – основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з’являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини [20, 48].

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Висновок до розділу 1

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання. Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Одним з основних завдань шкоди на сучасному розвитку естетичного виховання е створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання е особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов’язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та Інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.Важливою підсистемою е також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім’ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Розділ 2. Методика формування естетичного виховання школярів у педагогічній роботі вчителя

2.1. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах.

Як відомо, молодший шкільний вік вважається особливо благодатним для формування основ культури поведінки. Діти цього віку більш свідомо, ніж дошкільники, спроможні сприймати вимоги до своєї поведінки. До того ж вони характеризуються підвищеною сприйнятливістю до зовнішніх впливів, здатністю до наслідування. Власний моральний досвід молодших школярів відносно обмеженим. Тому вони надзвичайно вірять у істинність того, що говорять дорослі, насамперед учитель, у безумовність і необхідність моральних норм. Саме це й відіграє вирішальну роль в успішному сприйнятті дітьми правил культурної поведінки.

Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові. Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюються ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв'язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.

Істотною особливістю мислення учнів 1 — 3 класів є його конкретність, ситуативність. Тому в роботі з ними не можна обмежуватись абстрактними повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу, роз'яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях. Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у тих чи інших обставинах.

Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей, культуру мови, педагог насамперед сам повинен бути в цьому зразком для учнів.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури поведінки визначається умовами шкільного життя, новою соціальною роллю дитини, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних напрямах: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях.

У практиці багатьох шкіл держави застосовуються різноманітні методи і форми роботи по засвоєнню учнями правил ввічливості, такі як етичні бесіди та збори, читання й обговорення творів дитячої художньої літератури, перегляд відповідних кінофрагментів та діафільмів, інсценування творів і постановка дитячих п'єс, проведення рольових ігор, правилами яких передбачено дотримання норм ввічливості: «У магазині», «Ми прийшли до бібліотеки», «На пошті», «Зустрічаємо гостей», «Мандрівка по місту ввічливих», «Чарівні слова», «Хто більше знає ввічливих слів», уроки ввічливості тощо.

Наприклад, при проведенні етичної бесіди «Поговоримо про ввічливість» школярі дізнаються, що ввічливість — це вміння поводитися так, щоб іншим було з тобою приємно. Ввічливий учень завжди привітний до своїх товаришів та інших людей, при зустрічі вітається, за допомогу і піклування дякує, не забуває попрощатися. Йдучи з дому, обов'язково говорить, куди йде і коли повернеться, щоб рідні не хвилювалися, повертається вчасно. Не капризує, щоб не зіпсувати іншим настрій. Ніколи й нікуди не спізнюється, береже свій і чужий час. У транспорті, не чекаючи прохань, поступається місцем старшим. Допомагає піднятися, якщо хтось упав, перейти вулицю тим, хто цього потребує.

Під час бесіди у пригоді стануть такі твори дитячої художньої літератури, як «Чарівне слово» В. Осєєвої, «Великий і малий» В. Бичка, «Букет» А. Дублянського, «Урок Ввічливості», «Отак буває із хвальком» Д. Ткача, «Найстрашніше» Є. Пермяка, «Ти думав школа не вокзал» С. Маршака, та ін. До кожного твору вчитель має продумати ряд питань, які б допомогли учням правильно зрозуміти й усвідомити прочитане.

Поряд із словесними формами роботи досвідчені педагоги запроваджують систему вправ, під час яких навички ввічливої поведінки закріплюються, конкретизуються.

Важливе місце у системі роботи по формуванню у дітей культури поведінки займає ознайомлення їх з правилами для учнів та формування у них звички дотримуватися цих правил. Кожне правило школярі повинні не тільки зрозуміти та усвідомити необхідність його виконання, а й конкретно знати, як виконувати, яких способів поведінки дотримуватись. Поряд з роз'ясненням, показом і вправлянням необхідно також застосовувати різні форми контролю. Істотну роль у засвоєнні дітьми правил для учнів відіграють такі форми роботи, як збори групи та етичні бесіди на теми: «Що означає вчитися сумлінно», «Як треба готувати домашні завдання», «Чому не можна запізнюватись на заняття», «Як я допомагаю мамі», «Моя допомога товаришам» тощо. Запам'ятовувати і втілювати у життя дітей правила для учнів допомагають різні ігри, в тому числі рольові.

Наприклад, для того, щоб навчити школярів дотримуватися правила про необхідність участі у праці, у справах свого класу, допомоги товаришам у навчанні та праці, можна провести різноманітні ігри, зокрема «Подорож по місту веселих майстрів». Під час гри учні розподіляються на невеликі групи по 3—5 чоловік, які мандрують, заходячи до «книжкової лікарні», на «фабрику саморобної іграшки», до «ательє», «майстерні друзів птахів» тощо, де навчаються ремонтувати книжки, робити іграшки для дошкільнят, шити одяг лялькам, майструвати годівнички для птахів, наводити чистоту в класі та ін. Подорож може продовжуватися досить тривалий час, поки учні не оволодіють певними трудовими навичками, не навчаться допомагати один одному. Закінчується вона організацією виставки робіт школярів, відзначенням кращих «веселих майстрів», проведенням збору на тему: «Школярі — вмілі, працьовиті та дружні діти».

Запам'ятовуванню правил для учнів допомагає вивчення віршів, у яких викладено зміст правил.

Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні посідати питання особистої гігієни, чистоти й охайності. Навички особистої гігієни й охайності виробляються у дитинстві. Дітей необхідно поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити нігті, охайно зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і методи роботи.»

Контролюють стан чистоти самі учні — члени санітарних трійок, склад яких періодично змінюється. Вони відповідають за порядок у куточку друзів чистоти, що створюється у класі. В ньому завжди мають бути голки, нитки, ґудзики, крем і щітки для чищення взуття й одягу, гребінці, мило, рушник.

Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у II і III класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що таке краса і скромність в одязі, гарний смак.

Малюки дуже люблять яскраві ранки і свята, що присвячуються чистоті й охайності. Так, у школах Харківської області проводяться свята чистоти і здоров'я дітей під назвою «В гостях у Мийдодіра». Під час цих свят інсценується твір К. Чуковського «Мийдодір», учні розгадують загадки, наводять прислів'я про чистоту і охайність, читають вірші, співають пісень, беруть участь у костюмованому параді речей.

Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім'ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім'ї.

Для того, щоб діти запам'ятали зміст правил і постійно дотримувалися їх у повсякденному житті, широко застосовуються бесіди й практичні заняття па теми: «Як з’явилися правила поведінки? Хто їх придумав, навіщо?» «Поважай старших», «Бережи свій і чужий час», «Що значить піклуватися про людей які тебе оточують» та ін.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»; навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують допомоги, — в іграх «У лікарні», «Ми їдемо в трамваї», «Я мамина помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці — в іграх «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.

Важливе значення для виховання культури поведінки має поступове вироблення в учнів звички постійно дотримуватися конкретних правил моральної поведінки.

Ці правила ґрунтуються на простих нормах моральності, як наприклад: допомагай іншим, не будь жадібним, не відмовляйся від доручень, поводь себе ввічливо з товаришами, із старшими.Порушення цих норм суворо засуджується колективом.

Чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів цієї вікової групи, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення роблять їх важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а на ділі.

Успіх в роботі з молодшими школярами по прищепленню їм навичок і звичок культури поведінки можливий лише тоді, коли одночасно з виховною роботою в дитячому колективі ведеться роз'яснювальна робота з батьками, спрямована на те, щоб навички, які прищеплюються учням у школі, закріплювалися вдома.

Необхідно на батьківських зборах, заняттях університету для батьків провести цикл бесід, наприклад, за такою тематикою: «Поведінка батьків у сім'ї — головний фактор успішного морального виховання дитини», «Про вироблення в учнів культури спілкування з дорослими і товаришами», «Культура мови», «Виховання ввічливості, точності й обов'язковості», «Формування у дітей навичок особистої гігієни та охайності», «Про поведінку учнів на вулиці та в громадських місцях», «Правила поведінки та обов'язки дитини у сім'ї».

2.3. Значення засобів народної педагогіки у вихованні культури поведінки молодших школярів.

Під культурою поведінки учнів початкових класів необхідно розуміти звичну систему дій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на мою думку, має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм. Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом. Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого — він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності.

Мета проведення різноманітної роботи з прислів'ями не полягає лише у визначенні і вивченні конкретних правил культурної поведінки (формування інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання: Чому саме таке правило зафіксовано в прислів'ї? До чого може привести порушення цього правила? Чому необхідно його виконувати? За допомогою подібних запитань з'ясовується причинно-наслідковий зв'язок, який міститься в прислів'ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції (формування емоційного компонента).

Для формування позитивно-емоційного ставлення до правил культурної поведінки велике значення має українська народна казка Пропонуємо деякі види роботи:

І. З поданих уривків казок виберіть різні форми привітання.

Вибігла лисичка на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.

— Здорові були, хлопці!

— Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

— Поміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

“Лисичка-сестричка і вовчик-панібрат”

— Пустіть переночувати!

— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — ніде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

“Лисичка-сестричка"

...Іде та й іде Котигорошка — аж стоїть дім зміїв, і сестра з колодязя бере воду.

— Здрастуй, сестро! — каже Котигорошка. Вона йому:

— Хіба ти мені брат? Він каже:

— Побачиш, який я тобі брат! От заходить змій.

— А, здрастуй! — каже.

— Здрастуй! Змій питає

— Чого ти прийшов?

— За сестрою та за братами.

" Котигорошко"

З'ясуйте, як би ви віталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привітання?

II. З поданих уривків запам'ятайте ввічливі слова,

... Вилизькала та до журавля:

— Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

— То спасибі ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

" Лисичка та журавель".

— Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?

— Іду, — каже, — дідусю, світ за очі, шукати сбое, жінки, вона десь у тридесятім царстві, у Баби-Яги— костяної ноги... Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?

— Чому не знати? Знаю.

— Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

" Царівна-жаба".

Виділені слова записуються на дошці і використовуються в наступному завданні.

III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бібліотеку", "На перерві", "Ми робимо покупки" та інші. Дітям необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів, виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-діяльнісного компонента поведінки.

Висновки

На нашу думку виховання культури поведінки – одна з актуальних проблем морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалі більшого соціального значення. Культура поведінки є виявом загальної культури людини у її діях, вчинках, ставленні до інших людей. На практиці я переконалася, що показником культури поведінки у трудовій діяльності є дисциплінованість, яка є однією з головних умов сумлінного ставлення до праці, показником моральної надійності людини.

Робивши цю курсову роботу ми зауважили, що практична реалізація завдань естетичного виховання учнів сучасної школи (ступеня стримується теоретичною не розробленістю його основ, відсутністю експериментальної обґрунтованості. Шкільна практика засвідчує, що вчитель початкових класів, втративши орієнтири у моральному вихованні, відчуває найбільші складнощі саме у розв’язанні завдань становлення і розвитку у молодших школярів першооснов моральної культури. Сучасна школа виявилася нездатною до результативного формування моральної та естетичної культури з урахуванням досягнень сучасної науки, оскільки практика свідчить: вся робота обмежувалася окремими заходами, виховними “моментами”. В умовах переважання навчальної програми сучасної початкової школи особлива роль у формуванні моральної та естетичної культури належить позаурочній діяльності, адже вона входить в зазначений арсенал активних форм, специфічних методів і прийомів виховної роботи.

Аналіз шкільної практики виховання дає нам можливість зробити висновок про сильні й слабкі сторони, побачити вузькі місця в роботі, спрямованій на формування першооснов моральної та естетичної культури молодших школярів. Педагоги прагнуть позбутися формальності стосунків учителів і учнів і будувати їх на засадах взаєморозуміння й тактовності, створювати умови для вияву ініціативи й активності вихованців.

На практиці формування естетичної та моральної культури школярів ми здійснювали у нерозривній єдності процесів навчання й позаурочної роботи. Залучали дітей до різнопланових сфер діяльності, застосовуючи такі форми роботияк бесіда, тематична розповідь тощо. Водночас у практиці шкільного вихованни я виявилиі негативні тенденції:

- відсутні цілісність та системність у естетичному вихованні, у тому числі в роботі щодо формування першооснов моральної та естетичної культури з урахуванням загальнолюдських цінностей і народної педагогіки;

- наявне домінування вербальних методів виховання, невиправдано мало уваги приділяється розвиткові емоційної сфери дитини;

- епізодично забезпечується реалізація принципу особистісного підходу до вихованця, молодші школярі недостатньо навчаються особистісно орієнтованого спілкування;

- дітей практично не вчать елементарних прийомів самооцінки, самовдосконалення поведінки, елементарних основ психоаналізу та психокорекції.

Також для формування моральної культури, її першооснов важливою є тенденція до обґрунтування своїх вчинків і оцінювання їх молодшими школярами.

Усе сказане дає нам змогу зробити висновок про те, що формування засад моральної й естетичної культури необхідно починати в молодшому шкільному віці, маючи опорою напрацювання дошкільних закладів. Психологічні особливості молодших школярів такі, що саме впродовж цього періоду життя процес становлення першооснов моральної й естетичної культури відбувається найсприятливіше.

Список використаної літератури

1. Цибар Т.М. Роль праці в естетичному вихованні підлітків (історико-педагогічний аспект) / Т.М. Цибар // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. Наук. Праць. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип.300. – С.172 – 180.

2. Цибар Т.М. Естетичне виховання учнівської молоді на уроках образотворчого мистецтва / Т.М. Цибар // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – Ужгород, 2007. – Вип.11. – С.155 – 156.

3. . Харламов И.Ф. Педагогика: Курс лекций. - М.: Просвещение, 1990.

4. Урунбасарова Э.А. Проблемы нравственного воспитания в исторических трудах педагогической науки. - Алматы: Казгосиздат, 1999.

5. Барандій М. Культура поведінки. – Л.: 1997. – 32с.

6. Сметанський М. Суть виховання як складової педагогічного процесу / М. Сметанський // Шлях освіти. – 2006- № 4 – с.14-17.

7. Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека ( Советы воспитателям) / Сухомлинський В.А « Радянська школа». – К.:

Просвещение, 1975. – с.236.

8. Левчук Л., Олещенко О. Основи естетики: Навч. посібник. – К.,2000.

9. Москвичева Л.Н. Эстетическое развитие личности и ее творческий потенциал. – М., 1985.

10. Филипьев Ю.А. Искусство в системе человеческих ценностей. – М., 1996.

11. Цимбалюк Н. Скромність прикрашає людину: виховна бесіда / Цимбалюк Н. – К.: Вид. дім « Шкіл. Світ», - 2006. – с.24-26.

12. Бех І. Моральний розвиток особистості в історико-педагогічному осмисленні / Бех І.// Рідна школа. – 2004.- Січ. – с.16-19.

13. Концепція виховання учнівської молоді в умовах відродження української національної культури // Інформ. зб. МОН України. – 1992.- № 5. – с.2-10.

14. Миропольська Н.Є. До проблеми виховання духовності особистості / Миропольська Н.Є// Духовність особистості: методологія. Теорія і практика. – Луганськ,2006. - № 1 (14). – с. 165-175.

15. Богданова О.С., Петрова В.І. Воспитание культури поведения учащихся I-III классов. –М., 1998.

16. Волченко Л.Б. Культура поведения, етикет, мораль. –М., 1992. – 420 с.

17. Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. –К.: Т-во “Знання”, 1988. – 48 с. (Сер VII Пед.; №7).

18. Георгієвський В.А., Шитиков Л.И. Проведение праздников в навчальных классах. –М.: Просвещение, 1993. – 160 С.

19. Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. – Київ: Рад. шк., 1995. – 136 с.

20. Мацулевич В.П. Програма і методичні рекомендації по вихованню культури поведінки, навичок свідомої дисципліни, морально-етичних норм в учнів 1-4 кл. –К.: “Радянська школа”, 1986. – 54 с.

21. Мойсеєв Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 350 с.

22. Немежанська О.А. Це чарівне слово “гра”. – К.: Молодь, 2004. – 184 с.

23. Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: “Академвидав”, 2005. – 560 с.

24. Ходаков М.С. Естетика поведінки. – М.: “Радянська школа”, 1984.

25. Т.Р.Гуменкова. “Першооснови моральної культури”. Формування особистості школяра. // Початкова школа. – 2000. – 13-20 червня. –с.14-15.

26. Л.П.Павленко. Почитай подумай. Виховання школяра. // Рідна школа. – 2005. – 4 січня. – с.50-51.

27. Шеремет И.И. Трансформация в сфере воспитания. / И.И. Шеремет, Е.В. Стронова // Грани. – 2004. - № 1. – с.107-109.