Курсовая работа: Проблеми комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів у програмі ЮНЕСКО

Курсовая работа: Проблеми комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів у програмі ЮНЕСКО

ЗМІСТ

Вступ.. 2

Розділ І. Ініціативи ЮНЕСКО по розширенню доступу до інформації 4

1.1 Проблеми доступу до інформації та комунікації у світі 4

1.2 Розвиток міжнародних механізмів регулювання умов доступу до інформації 6

1.3 Роль ЮНЕСКО у розвитку комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів  9

Розділ ІІ. Інформаційні освітні мережі ЮНЕСКО в європейському контексті 18

2.1 Стратегічні орієнтири розвитку інформаційних мереж ЮНЕСКО.. 18

2.2 Основні напрямки діяльності ЮНЕСКО у галузі доступу до інформаційних освітніх мереж.. 24

Висновок.. 30

Список використаної літератури.. 32

Комунікація, інформація і знання – рушійні сили прогресу, сприяючі підвищенню рівня і якості життя. ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології), будь то традиційні або сучасні їх форми, надають людям у всьому світі нові і надійні можливості розвитку. Крім того, багато країн, і перш за все найменш розвинені, не мають повноцінного доступу до інформації і до інформаційних обмінів, що позбавляє їх шансів на перспективи довгострокового і стійкого розвитку.

Концепція суспільства знання заснована на таких принципах, як свобода слова, розширення доступу до інформації і знань, сприяння культурній різноманітності, рівний доступ до якісної освіти. Ця концепція віднині визнана одним з ключових напрямів на дорозі досягнення цілей розвитку тисячоліття. Вона набуває особливого сенсу в новому контексті діалогу і співпраці на міжнародному рівні, затвердженому на світовому саміті, присвяченому суспільству знання.

Міжнародна програма розвитку комунікації (МПРК) грає в цій області ключову роль, оскільки її діяльність направлена на посилення інформаційних обмінів на основі вільного доступу до інформації. Зокрема, МПРК сприяє зміцненню потенціалу засобів комунікації в країнах, що розвиваються, на основі новаторських проектів і інших інновацій, що дозволяють найефективніше реалізувати національні потенціали. Головні орієнтири в цій діяльності – свобода висловлювання думок і забезпечення плюралізму засобів інформації.

Вся діяльність ЮНЕСКО в області комунікації і інформації покликана скоротити цифровий розрив, що існує сьогодні, між розвиненими країнами, що розвиваються. На шляху до будівництва суспільства знання і скорочення розриву в області цифрових технологій Організація робить акцент на людський чинник: культурна і мовна різноманітність інформації, доступ до неї і її використання суспільством.

Міжнародна програма розвитку комунікацій (МПРК) надає країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою сприяння в розвитку кадрового і технічного потенціалу незалежних і плюралістичних ЗМІ. МПРК допомагає фінансувати ряд проектів (від учбових курсів до модернізації інформаційних агентств і радіостанцій і підтримки громадських ЗМІ).

ЮНЕСКО стоїть на варті свободи преси і публічно засуджує самі злісні порушення цієї свободи, такі як вбивства і фізична розправа над співробітниками ЗМІ.

Аналізуючи останні дослідження у сфері міжнародних відносин, що стосуються, зокрема, взаємодії головних акторів світової арени, можна зробити висновок про відносне зменшення ролі держав у визначенні структури та особливостей функціонування світового порядку. Це пов’язано з прискоренням процесів глобалізації, що супроводжуються появою проблем, розв’язати які на національному рівні неможливо. У таких умовах певною мірою збільшується значення міжнародних об’єднань – міжнародних організацій, які на основі об’єднання ресурсів та потужностей окремих країн, утворюють інституцію нового якісного порядку, здатну оперативно реагувати на процеси в світовому суспільстві. Така оперативність є тим більш потрібною в умовах незнаної раніше динаміки цих процесів, яка збільшує середовище невизначеності і ускладнює процес прийняття рішень, що стосуються співтовариства в цілому.

Розділ І. Ініціативи ЮНЕСКО по розширенню доступу до інформації

1.1 Проблеми доступу до інформації та комунікації у світі

Інформація грає першорядну роль в міжнародних відносинах як засіб комунікації між народами і як інструмент пізнання і розуміння між народами.

Ця роль інформації є тим більше важливою і вирішальною в сучасних міжнародних відносинах, що міжнародне співтовариство розташовує в даний час, завдяки новим відкриттям і значному прогресу техніки, дуже вчиненими і дуже швидкими засобами комунікації, які роблять майже миттєвою передачу інформації між різними районами земної кулі.

Проте слід зразу ж відзначити, що сучасна міжнародна система інформації характеризується глибокою незбалансованістю між розвиненими країнами і країнами що розвиваються. Ця незбалансованість характеризується тим фактом, що розвинені країни тримають в своїх руках потік інформації від початку до кінця. Це панування торкається всього комплексу міжнародної сучасної системи комунікацій, тобто агентств друку, радіо і телебачення, кінематографії, журналів, книг і багатотиражних ілюстрованих видань, банків даних і рекламних агентств.

Ця незбалансованість, природно, спричинила за собою думку про ''глибокий перегляд сучасної міжнародної системи інформації і про необхідність встановлення нового всесвітнього порядку в області інформації, який, будучи одним з численних аспектів необхідної зміни положення в світі, має на своїй основній меті надання допомоги проведенню інших реформ встановленню нових міжнародних порядків, більш справедливих і більш відповідаючих інтересам всього співтовариства людей.[1]

Країни, що розвиваються, вимагаючи встановлення цього нового всесвітнього порядку в області інформації, лише нагадують про права, урочисто проголошених сучасним міжнародним співтовариством в таких важливих текстах, як стаття 19 Загальної декларації прав людини, стаття 19 Міжнародних пактів про цивільні і політичні права і про економічні, соціальні і культурні права, а також у відповідних резолюціях, прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Нації.

Право на комунікацію, в основі своїй пов'язане зі всією рештою прав, торкається не тільки окремої особи, але також груп народів і суспільств, і повинне знайти відповідне місце в міжнародному плані, у відносинах між державами, народами, суспільствами і культурами. Крім того, право на комунікацію повинне гарантувати не тільки право на отримання інформації, але так само, як висновок з цього, право інформувати, доповнювати скорочену інформацію і виправляти невірну інформацію.

Новий всесвітній порядок в області інформації вимагає загального визнання, яке до теперішнього часу було обмеженим через насторожене відношення породженого певними побоюваннями. Ці побоювання виникли у зв'язку з перспективою змін, які можуть завдати збитку безпосереднім інтересам. Саме засоби інформації повинні настроювати громадську думку на користь змін, що проводяться на користь всього людства. Всюди повинна одержати визнання думка про те, що сучасний порядок є лише змішенням різних проявів безладдя і що у зв'язку з цим необхідно зміни.

В сучасному світі інформація характеризується істотними незбалансованостями, що відображають загальну незбалансованість, яка робить вплив на міжнародне співтовариство. Ці незбалансованості виявляються в багатьох сферах і, зокрема, в політичній, юридичній і техніко-фінансовій сферах.

1.2 Розвиток міжнародних механізмів регулювання умов доступу до інформації

Проблема успішної реалізації науково-технологічних розробок України на світових ринках безпосередньо пов'язана із успішним розв'язанням завдань інформатизації країни і доступу до інформації: наукової, торгової, культурної тощо.

Проблеми доступу до необхідної інформації і рівноправної участі всіх країн у глобальному процесі інформатизації перебувають у центрі уваги ООН, зокрема Комітету з інформації. Важливим є той факт, що ООН вжила заходів, аби країни, що розвиваються, за наявності відповідної допомоги мали можливість повною мірою отримувати вигоди в галузі інформатики при вирішенні завдань соціально-економічного розвитку. Це насамперед стосується інформації про науково-технологічні нововведення, доступ до якої має бути однаковим для країн з різним рівнем технічного розвитку (багатства).[2]

Генеральна Асамблея ООН виявила глибоку занепокоєність диспропорціями, які склалися між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Адже це безпосередньо впливає на можливість останніх ефективно інтегруватись у світове співтовариство, й відтак і на їх міжнародну конкурентоспроможність. Тому ООН на різних міжнародних форумах закликає до "нового міжнародного порядку в галузі інформації і комунікації", який розглядається як неперервний процес, що розвивається шляхом:

- розширення допомоги у створенні інфраструктури і потенціалу країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою в галузі комунікацій з належним урахуванням їх потреб і пріоритетів;

- надання можливості державним, приватним та іншим засобам масової інформації в країнах, що розвиваються (а також у країнах з перехідною економікою), вільно і незалежно розробляти власну політику в галузі інформації та комунікації, розширяти участь ЗМІ і приватних осіб у комунікаційному процесі, здійснювати вільний потік інформації на всіх рівнях;

- забезпечення прав журналістів вільно та ефективно виконувати свої професійні обов'язки, рішучого засудження нападу на них;

- сприяння продовженню і зміцненню програм практичної підготовки працівників віщання і журналістів державних, приватних та інших засобів масової інформації в країнах, що розвиваються;

- активізації зусиль на регіональному рівні й співробітництва між країнами, що розвиваються, з метою зміцнення потенціалу в галузі комунікації й удосконалення інфраструктури засобів масової інформації і техніки зв'язку в країнах, що розвиваються, особливо в галузях підготовки кадрів і розповсюдження інформації;

- надання допомоги у доступі країнам, що розвиваються, до сучасної техніки зв'язку, яка є на відкритому ринку та ін.[3]

Для успішного вирішення проблеми інформаційної нерівності, притаманної сучасному етапу епохи глобальної інформатизації, розвиненим країнам необхідно насамперед ужити заходів щодо стимулювання зростання, з тим щоб подолати власні структурні проблеми і сприяти глобальному економічному підйому. Водночас слід відкрити країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою більш широкі можливості для торгівлі і зростання.

З другого боку, потрібно узгодити зусилля для вирішення таких застарілих проблем, як заборгованість, доступ до технологій та мобілізація фінансових коштів для розвитку. Створення рівних умов для всіх не дозволить забезпечити справедливу конкуренцію, якщо між учасниками існує величезна нерівність у можливостях. Крім перерахованих вище, негайного спільного вирішення потребують і проблеми загальнолюдських цінностей, які породжуються процесом формування інформаційних систем. До них передусім належать, як засвідчили результати другого Міжнародного Конгресу під егідою ЮНЕСКО ІNFOethіcs-98 (160 учасників з 66 країн світу), такі проблеми:

- роль суспільного сектора у створюваних електронних мережах, зокрема в Інтернеті;

- загальнодоступність даних, що належать до царини "суспільних благ" та культурних цінностей (закони, звіти урядів, дані суспільних фондів, літературна класика, наукові статті та тези наукових доповідей тощо), які збагачують життя людини, але ігноруються процесом глобалізації;

- мультилінгвізм (англійська сьогодні єдина мова спілкування в Інтернеті, тоді як існує від 5 до 6 тис. мов щоденного спілкування, з яких тільки близько 100 має шанс на виживання в таких умовах), невирішеність яких здатна спричинити глибокі соціальні, культурні та наукові наслідки;

- захист інтелектуальної власності, приватного життя та інформаційної безпеки в кіберпросторі;

- адаптація людства до впливу глобалізації і переходу до інформаційного суспільства.[4]

Успішне і швидке вирішення цих проблем залежить насамперед від діяльності в цьому напрямі ЮНЕСКО та інших спеціалізованих організацій ООН. Серед найбільш важливих проблем, які підлягають негайному вирішенню, нині визнаються проблеми свободи доступу і захисту приватності в електронному світі. З огляду на це вищезгаданий Конгрес рекомендував ЮНЕСКО та іншим міжнародним організаціям зосередити свою увагу та діяльність у напрямах, що, по суті, є нормами інформаційної етики:

- підтримувати й захищати свободу висловлювань і забезпечувати захист приватного життя особи як у кіберпросторі, так і в традиційному медіа-просторі;

- сприяти подоланню бар'єрів між інформаційним багатством та інформаційною бідністю (світове суспільство вже сьогодні серйозно переймається процесом посилення інтелектуальної диференціації: виникла нова загроза - інформаційна нерівність; у розвинених країнах розгортається рух за надання рівних можливостей інформаційного доступу для всіх верств населення);

- поширювати доступ до інформації, що належить до сфери "суспільного блага";

- підтримувати розвиток освіти та навчання з метою досягнення загального середнього рівня компетентності;

- сприяти діяльності всесвітнього електронного форуму з інформаційної етики, запроектованого для підтримки роботи ЮНЕСКО в цій галузі, а також міждисциплінарним обговоренням з усіх етичних аспектів нових комунікаційних технологій;

- позитивно впливати на поширення культурної розмаїтості та мультилігвізму (багатомовності) у кіберпросторі та проводити заходи, які дозволяють кожній особі, кожній культурі і кожній мові привносити свій доробок у світову скарбницю знань та користуватися її набутками.

1.3 Роль ЮНЕСКО у розвитку комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів

ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.

Станом на квітень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання країна, яку було прийнято – Чорногорія).

Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька.

Бюджет ЮНЕСКО на 2006 – 2007 рр. – 610 млн. дол. США, із них: на освіту – 107 млн. дол. США; на науку – 87 млн. дол. США (56 – природничі науки та 36 – соціально-гуманітарні науки); на культуру – 50,5 млн. дол. США і на програми комунікації та інформації – 33 млн. дол. США

Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає iншi важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта - від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами:

Велика програма I - Освіта.

Велика програма II - Природничі науки.

Велика програма III - Соціальні та гуманітарні науки

Велика програма IV - Культура.

Велика програма V - Комунікація та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.

Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

- сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

- сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

- підготовку освітянських кадрів;

- сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі культури охоплює такі сфери:

- збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

- розвиток мистецтв;

- сприяння розвитку сучасних культур;

- сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;

- поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

- розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

- захист авторських і суміжних прав;

- аналіз взаємозв'язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;

- розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

У галузі комунікації та інформації ЮНЕСКО покликана сприяти вільному поширенню інформації, розвитку плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах-членах, застосуванню нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів у цій галузі.[5]

ЮНЕСКО - це провідний центр міжнародного діалогу між експертами та інтелектуальними колами. Щороку під її егідою проводиться близько 200 міжнародних форумів з широкого кола питань.

Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність. Організацією розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.; рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976 р.); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976 р.) та ін.; декларації про принципи міжнародного культурного співробітництва (1966 р.); про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978 р.); про раси і расові забобони (1978 р.), про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допінгом у спорті (2005 р.) та ін.

ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські зв'язки майже з 600 міжнародними неурядовими організаціями та практично з усіма спеціалізованими установами системи ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують з ЮНЕСКО епізодичні ділові контакти.

Біля 4500 асоційованих шкіл і 5000 клубів та асоціацій ЮНЕСКО у 137 країнах-членах сприяють на місцях реалізації цілей Організації, таких, зокрема, як виховання молоді в дусі толерантності, взаєморозуміння, сприйняття загальнолюдських гуманістичних цінностей, формування психології культури миру шляхом залучення її до міжнародного співробітництва. Міжнародна мережа зазначених установ є важливою складовою народної дипломатії, яка відіграє зростаючу роль у розвитку взаєморозуміння між народами.

ЮНЕСКО видає близько 50 бюлетенів і 20 періодичних видань: "Природа і ресурси", "Перспективи" (освіта), "Міжнародний журнал суспільних наук", "Музеї", "Витоки". Щороку Організація видає також до 200 книжок, досліджень, брошур, доповідей з питань, що входять до її компетенції.

ЮНЕСКО опублікувала цілий ряд багатотомних комплексних видань, серед яких такі, як "Загальна історія Африки", "Історія цивілізації Центральної Азії", "Історія наукового і культурного розвитку людства". Широкої популярності набула колекція репрезентативних видань ЮНЕСКО, яка нараховує 1 тис. томів. Це переклади на різні мови літературних шедеврів народів світу.

Відповідно до мандата Організації Об'єднаних Націй по питаннях освіти, науки і культури, наданим Програмі "Інформація для всіх", остання повинна зіграти ключову роль в здійсненні політики ЮНЕСЬКО – повсюдно сприяти розвитку "освіти для всіх", "вільному обміну інформацією і знаннями" і збільшенню засобів комунікації між людьми.

Програма повинна також сприяти зменшенню розриву між інформаційно багатими і інформаційно бідними.

В рамках Програми здійснюються прямі ініціативи, виявляється сприяння в посиленні співпраці, проводяться аналіз дослідження і готуються доповіді.

Пріоритетними напрямами Програми є робота зі всіма програмами ЮНЕСКО, тісна співпраця з організаціями системи ООН, іншими державними, міжурядовими і неурядовими організаціями, комерційними структурами.

Цілями Програми ЮНЕСКО є:

- створення платформи для загального доступу до інформації;

- участь в створенні елементів глобального інформаційного суспільства;

- аналіз етичних, правових і інших соціальних наслідків розвитку інформаційних і комунікаційних технологій;

- створення рамок для міжнародної і регіональної співпраці;

- розвиток загальних стратегій, методів і інструментарію для побудови правового і вільного інформаційного суспільства.[6]

Завданнями Програми ЮНЕСКО є:

- заохочення і розширення доступу до інформації за допомогою її організації, переведення в електронну форму (оцифрування) і захисту;

- розвиток міжнародної рефлексії і дискусії по етичних, правових і іншим суспільним погрозам і викликам в інформаційному суспільстві;

- сприяння тренінгу, безперервній освіті і вченню у сфері інформації і інформатики;

- просування використання міжнародних стандартів і передового досвіду у сфері інформації і інформатики в межах компетенції ЮНЕСКО;

- просування мережевої взаємодії у сфері інформації і знань на місцевому, національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Основними розділами Програми є:

1. Розвиток інформаційної політики на міжнародному, регіональному і муніципальному рівнях.

2. Розвиток людських ресурсів, навиків і умінь в століття інформації.

3. Посилення ролі уповноважених організацій в забезпеченні доступу до інформації.

4. Розвиток інструментів, способів і систем інформаційного менеджменту.

5. Інформаційні технології для освіти, науки, культури і комунікацій.

Політика Програми ЮНЕСКО "Інформація для всіх" будується на тому, що освіта, наука і культура, поряд із засобами інформації і інформацією, є основними складовими в створенні суспільства знань.[7]

Представляється необхідним сконцентрувати зусилля в тій області, де дія ІКТ відчувається найсильніше – діяльності і продуктах, вироблених людським розумом.

ЮНЕСКО заявляє, що необхідне послідовно і без всяких виключень інкорпорувати всі соціально-культурні і етичні аспекти і сприяти подоланню цифрового розриву, ставлячи розвиток людини в центр всіх завдань.

У цих рамках вирішуються чотири стратегічні завдання:

- узгодження загальних принципів, лежачих в основі суспільства знань;

- розширення можливостей здобування освіти шляхом забезпечення доступу до всілякого вмісту і систем його забезпечення;

- зміцнення можливостей наукових, дослідницьких, культурних обмінів і передачі інформації;

- сприяння використанню ІКТ в цілях зміцнення потенціалу, наділу людей великими правами і можливостями, благому правлінню і ширшій участі в житті суспільства.

Розділ ІІ. Інформаційні освітні мережі ЮНЕСКО в європейському контексті

2.1 Стратегічні орієнтири розвитку інформаційних мереж ЮНЕСКО

Становлення інформаційного суспільства обумовило значний інтерес до проблем готовності людини жити в такому суспільстві. Вперше на міжнародному рівні спроба регламентувати обов'язки держав і міжнародних організацій по підготовці людини до життя в інформаційному суспільстві належить ЮНЕСКО в “Рекомендації про розвиток і використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору”. У цьому документі зазначається: “Державам-членам і міжнародним організаціям варто сприяти розповсюдженню грамотності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Вирішальне значення для інформаційного суспільства має розвиток “людських ресурсів”, що включає відкриту, інтегровану і міжкультурну освіту в поєднанні з уміннями і навичкам в галузі ІКТ”.

Прагнення розв'язання цих питань пов'язане, передусім, з процесами інформатизації, впровадження інформаційних технологій в різні сфери життя, зокрема, в освітню галузь. Інформація стає основою генерування знань, основою комунікацій, виробництва; для освіти вона є вагомим чинником процесів оновлення і розвитку. Інноваційний рух освіти неможливий без застосування і впровадження в освітні процеси інноваційних технологій. Одним із таких новітніх породжень сучасності є інформаційні освітянські мережі. Звернувшись до міжнародного досвіду щодо проблем розвитку інформаційних освітянських мереж, варто відзначити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, що мають на меті вирішення проблем розвитку дітей та молоді, а також беруть активну участь у процесах оновлення освіти, спрямованої на задоволення потреб людини у сучасному світі.

Вивчення проблеми функціонування інформаційних освітянських мереж, виявлення основних проблем та протиріч за часи існування ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ, визначення теоретико-методологічних принципів побудови мереж, виявлення напрямків і форм їх діяльності, порівняння концептуальних підходів щодо сучасних тенденцій розвитку освітянських інформаційних мереж в Україні та Європі – питання, відповіді на які будуть корисними для розбудови вітчизняної освіти, сприяння інноваційним процесам в освітній системі України.

Поняття інформації досі не має достатнього тлумачення. Стаючи предметом вивчення багатьох наук, в кожній з них воно конкретизується і збагачується. Звідси - безліч визначень терміну «інформації», тлумачень його суті: від повного заперечення її реального існування до крайньої апологетики; від філософського розуміння ("відображення реального світу") до практичного, навіть повсякденного ("відомості, сукупність будь-яких даних"). З осмисленням ролі інформації в процесі розвитку людства, педагогічна наука почала приділяти цій проблемі значну увагу. У Педагогічному словнику під редакцією С.У. Гончаренка ми маємо таке визначення поняття інформації: Інформація (від лат. Informatio - пояснення, викладання) – одне з загальних понять науки; в широкому розумінні – нові відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним. Останнім часом інформація широко використовується в усіх галузях науки, зокрема філософії, психології, педагогіці, соціології, лінгвістиці. У педагогіці і психології – зміст будь-якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в аспекті передачі їх у часі й просторі.[8]

Всі переломні моменти в історії суспільства пов'язані з накопиченням інформації і появою нових способів і засобів інформаційного обміну. З течією часу змінюється і система соціокультурного сприйняття інформації. Прискорення інформаційних потоків впливає на темпи і характер розвитку суспільства. Історичний досвід показує, що суспільний розвиток неможливий поза інформацією і каналами її поширення. . Головними віхами на цьому шляху стала поява писемності, книгодрукування, пошти, періодичної преси, телеграфу, телефону, фотографії, радіо, телебачення і, нарешті, персонального комп'ютера. Розширення інформаційних каналів завжди приводить до прискорення темпів розвитку суспільства. При цьому якісні зміни в способах зберігання інформації, передачі її виявлялися всякий раз пов'язані з технічними відкриттями: від виникнення писемності до появи персональних комп'ютерів. “Основною проблемою зв'язку є точне або приблизне відтворення в одній точці повідомлення , відібраного і іншій” - так починається фундаментальна праця “Математична теорія зв'язку” (A Mathematical Theory of Communication, 1948) Клода Шаннона, видатного вченого, автора загальної теорії інформації, створення якої зробило можливим появу комп'ютерної техніки. Саме він у 1938 році у своїй докторській дисертаційній розробив і обґрунтував принципи логічної побудови комп'ютера, чим був розпочатий новий етап розвитку сучасної інформатики і обчислювальної техніки. Наступним кроком суспільства у руслі науково-технічного прогресу було осмислення ролі комп'ютера. Він повинен був стати одним з найважливіших засобів комунікації (хоч уявити собі комп'ютер як комунікаційний пристрій на початку 50-х було важко), Ця ідея належить філософу та математику, професору Массачусетського технологічного інституту Норберту Віннеру. Створивши свою власну наукову школу кібернетичної філософії, Віннеру разом із учнями та послідовниками вдалося виробити декілька принципових концепцій, які можна розглядати як перші основоположні ідеї майбутньої Мережі.

Авторитетний американський соціолог і футуролог Єлвін Тофлер у своїй праці “Третя хвиля”, досліджуючи питання розвитку інформації та техніки і їх роль у соціальних перетвореннях, доводить теорію “інформаційного суспільства”, яку, по суті, можна вважати різновидом теорії постіндустріалізму, основи якої заклали американські соціологи З.Бжезинський та Д.Белл. Дослідники дають різні визначення інформаційного суспільства, але сходяться в головному: інформація в інформаційному суспільстві стає домінуючою цінністю; "генерування, обробка і передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності і влади"[3]; інформація перетворилася в головний стратегічний ресурс.

Аналізуючи термінологію у вітчизняній і закордонній практиці слід зазначити, що різними фахівцями використовується неуніфікована термінологія стосовно інформаційних мереж, найчастіше без чіткого визначення понять. Узагальнюючи світовий і вітчизняний досвід, ми пропонуємо таке визначення. Інформаційна педагогічна мережа – інфраструктура або складовий елемент інформаційного суспільства у освітній галузі, що оперує сучасними засобами інформації та новітніми інформаційними технологіями і здійснює інформаціно-педагогічне забезпечення освіти та зацікавлених верств суспільства.

Сучасний етап розвитку світу в цілому, та України, зокрема, характеризується існуванням та розвитком глобального інформаційного простору, неймовірною насиченістю інформацією, уміння володіти і користуватися якою стає необхідною та актуальною компетентністю сучасної людини. Зміни, що відбуваються в системі освіти України, вимагають від педагогів та учнів (студентів) швидко отримувати, вивчати та аналізувати велику кількість інформаційного матеріалу та використовувати його. Ефективність процесів освіти, керування ними, планування та прогнозування подальшого їх розвитку можливі при умові інтенсивного і цілеспрямованого руху інформаційних потоків між всіма компонентами освітньої галузі. У зв'язку з цим виникає необхідність адекватних перетворень у галузі освіти, а саме - розвитку єдиного інформаційного освітнього простору, важливою складовою якого є інформаційні освітянські мережі, відсутність яких ускладнює процеси інформаційно-педагогічного забезпечення освітян України.

Молода українська держава інтегрується в загальноєвропейський простір. Європа також відкрита для дружнього співіснування і співпраці. У 90-х роках минулого століття європейська освіта пережила низку суттєвих перетворень і реформувань в контексті соціальних, культурних, науково-технічних, політичних, економічних змін та прискорення темпів впровадження в навчальний процес інформаційних та комунікаційних технологій. У освітній галузі в Україні відбуваються процеси реформування ще сьогодні, і досвід таких всесвітньо відомих міжнародних організації як ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ може посприяти процесам перегляду і удосконалення системи освіти України щодо питань створення і розвитку інформаційних педагогічних мереж.

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ - UNICEF, United Nations Children's Found) та Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО - UNESCO, United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization)) - організації, діяльність яких є пріоритетною у галузі розвитку людини, здорового способу життя, навчання продовж життя і т.д., реалізують у своїй роботі ідею “вільного розповсюдження інформації” і відкритого доступу до неї. За часи існування кожна створила власну інформаційну мережу для забезпечення потреб освітян і широких кіл тих, хто цікавиться даною проблемою.

Українська освіта підтримуючи цю ідею, спрямована на гідне існування у європейському та світовому вимірі. У Наказі Президента України (№ 860) “Про Національну доктрину розвитку освіти” є такі положення: “Беручи участь у проектах і програмах Ради Європи, ЮНЕСКО, Європейського Союзу, ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій, суб'єкти національної системи освіти не тільки отримують доступ до інформації про шляхи, засоби і методи розвитку гуманітарної сфери, але й зможуть демонструвати і пропонувати на міжнародному ринку освіті технології та власні напрацювання”.[9] Розвиток науково-технічного прогресу та зростання рівня вимог споживачів (користувачів) інформацією породжує нові ідеї в комунікативно-інформаційній сфері. Сучасне людство хоче бачити інформаційне середовище більш гнучким, доступним, організованим та інтерактивним.

Інформаційне забезпечення в освіті відіграє значну роль. Всесвітня мережа Інтернет є популярним засобом навчання, роль його в освітній галузі досить значна. Мережа Інтернет є поширеним інформаційним інструментом, саме вона набула доступності для пересічного громадянина відносно нещодавно, хоча традиційними сферами комунікації є і залишаються інформаційні агенції, преса, радіо, телебачення, кіно та кінохроніка. Інтернет визнано самим ефективним і діючим засобом пошуку інформаційних джерел та необхідної навчальної літератури. Бази даних, у яких зібрано та класифіковано інформацію про літературні джерела та першоджерела, сьогодні розміщені на сайтах Інтернету. Вони забезпечують найбільш зручний доступ до літератури. Так ЮНЕСКО підтримує розвиток таких напрямів як відкрита та дистанційна освіта через проектну діяльності, створення програм у здійсненні яких важливу роль відіграє Інтернет. На сайті ЮНЕСКО користувачі всесвітньої мережі можуть також отримувати on-line книги, читати газети і журнали, ознайомитися з останніми політичними та урядовими документами та відшукати ті з них за попередні часи, що зберігаються в архіві. Лінк «Інформація» пропонує: портал бібліотек, портал архівів, безкоштовний портал програмного забезпечення, обсерваторію інформаційного суспільства.

Для того, щоб відповідати тенденціям розвитку цивілізації, необхідно створювати власні інформаційні структури на всіх рівнях освіти та налагоджувати між ними взаємозв'язок і взаємодію, чому сприяє розвиток інформаційних мереж. Питання формування інформаційної освітянської мережі, що функціонувала б у єдиному освітньому просторі, вимагає нових рішень, перспективних поглядів, прогресивних підходів у своєму розв`язанні. Тому, насамперед, важливо зрозуміти передумови зростання уваги суспільства до проблеми розвитку інформаційної педагогічної мережі в галузі освіти. Ці передумови втілилися у такі напрямки: політичні, соціальні, економічні, екологічні, національно-демографічні, соціокультурні.

Польський дослідник Юзеф Беднарек називає виміри, у яких варто аналізувати тенденції розвитку інформаційного освітянського середовища, що забезпечує розвиток інформаційних педагогічних мереж, а саме:

- глобальний , що охоплює всю планету;

- локальний (регіональний), окремих регіонів світу або окремих груп країн;

- шкільний, тісно пов'язаний з проблемами навчальних закладів.

2.2 Основні напрямки діяльності ЮНЕСКО у галузі доступу до інформаційних освітніх мереж

Національні комітети у справах ЮНІСЕФ, загальне число яких становить 37, складають основу інформаційної мережі організації. Комітети - це неурядові організації, які працюють разом з ЮНІСЕФ в інтересах дітей. Ряд комітетів забезпечують безпосередню підтримку, зокрема, інформаційну, програм ЮНІСЕФ в країнах, що розвиваються. Національні комітети - це безцінні союзники, що допомагають добитися більш глибокого усвідомлення елементарних потреб та прав дітей у всьому світі.

Основне завдання ЮНЕСКО, згідно з її Статутом, полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури. Інформаційна освітня мережа ЮНЕСКО є достатньо децентралізованою і знаходиться у постійному розвитку. Структуру інформаційної мережі ЮНЕСКО можна порівняти зі структурою багатоповерхового будинку, який має поверхи, квартири та східці між поверхами, що надають змогу його мешканцям і гостям вільно себе почувати в ньому. На сьогодні освітня мережа ЮНЕСКО не ставить собі за мету зібрання всіх інформаційних ресурсів у єдиному банку і координування цією роботою в одній особі. Поле для діяльності не обмежується, воно підтримується через створення інформаційних мереж за різноманітними ідеями, що втілюються у проекти та програми.

З визначенням необхідності розвитку інформаційної та комунікаційної сфери ЮНЕСКО створив власну інфраструктуру, спектр якої охоплює освітню галузь як провідну у вирішенні глобальних завдань організації. Розглянемо основні підпорядковані підструктури інформаційної мережі ЮНІСЕФ детальніше.[10]

Сектор комунікації та інформації (СІ – Communication and Information Sector) – один із основних вузлів інформаційної освітньої мережі ЮНЕСКО – був заснований у 1990 році на основі положення Статуту ЮНЕСКО щодо сприяння “вільному розповсюдженню ідей за допомогою слів і думок”. Він складається з таких відділів:

- відділу комунікаційного розвитку;

- відділу свободи самовираження, демократії та миру;

- відділу інформаційного суспільства.

Сектор також забезпечує секретаріат інформацією для діяльності інтегрованих програм, наприклад, Інтернаціональної програми комунікативного розвитку (IPDC), програми інформації для всіх програм (IFAP). Сектор також здійснює розвиток за трьома стратегічними напрямками:

- сприяння вільному розповсюдженню ідей і універсальної інформації;

- сприяння плюралізму та незалежності засобів інформації;

- сприяння модернізації інформаційних інфраструктур.

Ще одним значним напрямом діяльності інформаційної педагогічної мережі є Сектор освіти (Education Sector) із своєю інфраструктурою, що охоплює широкий спектр проблем в галузі освіти. Назвемо деякі установи, що входять до його складу, серед них:

- Міжнародне бюро освіти, координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти;

- Міжнародний інститут планування освіти;

- Інститут ЮНЕСКО з інформаційних технологій в галузі освіті;

- Інститут освіти ЮНЕСКО.

Цікавим та корисним, на наш погляд, є досвід роботи Інституту ЮНЕСКО з інформаційних технологій в галузі освіти, що був створений у Москві (ІІТО). Однією з пріоритетних задач Інституту ЮНЕСКО по інформаційних технологіях в освіті (ІІТО) є надання на прохання держав членів ЮНЕСКО інформаційних та консультативних послуг та сприяння проведенню в них заходів в галузі застосування інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті.

Інститут приділяє особливу увагу необхідності інтегрування ІКТ в освітні системи держав-учасників Співдружності незалежних держав (СНД), подальшому використанню ІКТ для зміцнення національного потенціалу цих країн, а також превентивним заходам, що дозволяє уникнути зростання нерівності між країнами СНД щодо їх доступу до знань і ІКТ.

Ще одним кроком до втілення ідей вільного розповсюдження інформації та використання Інформаційно-комунікаційних технологій у освіті було підписання Генеральною Асамблеєю Об'єднаних націй резолюції за номером A/RES/56/183 про проведення Всесвітнього Самміту по Інформаційному суспільству WSIS (World Summit on the Information Society ) що відбулося 21 грудня 2001 року. У центрі обговорення Самміту, перший етап якого проходив у Женеві з 10 по 12 грудня 2003 року та другий етап - Тунісі з 16 по 18 листопада 2005 року, знаходилися питання по створенню і розвитку Інтернет-уряду та механізми скорочення цифрового розриву. Учасники зустрічі зазначили, що обидва етапи Самміту можуть надати унікальну можливість міжнародному співтовариству підняти питання, що стосуються інформаційного суспільства, визначити переваги нових технологій, зокрема, комп'ютерних що сприяє побудові «Суспільства знань» на основі принципів свободи самовираження всесвітнього доступу до інформації та знань, збереження культури та рівного доступу до якісної освіти.[11]

У освітньому секторі працює багато мереж, одним із напрямків, а частіше головним напрямком діяльності яких є інформаційне забезпечення різноманітних питань освіти. В основному це кафедри ALADIN, APEID, APNIEVE, APPEAL, ASPnet, CARDEIN, SEE-ECN, UNEVOC. UNITWIN. Інформація про діяльність цих мереж розміщена на офіційному сайті ЮНЕСКО (www.unesco.org).

Достатньо велика робота у галузі забезпечення інформацією освітян проводиться у системі ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ завдяки здійсненню короткострокових та дострокових програм технічної підтримки та проектної діяльності. Так, наприклад, шляхом організації різноманітних довгострокових проектів виконуються поточні завдання роботи ЮНЕСКО і реалізується глобальна мета. Прикладом такої роботи є такі проекти, як: Асоційовані школи ЮНЕСКО, що існує ще з 1953 року і був утворений з метою розвитку інформаційного обміну між загальноосвітніми навчальними закладами у всьому світі. Всесвітня мережа АШ ЮНЕСКО сьогодні налічує понад 6668 шкіл у 90 країнах світу. Україна має певний досвід щодо участі в мережі, і сьогодні понад два десятки шкіл нашої країни є членами системи Асоційованих шкіл ЮНЕСКО.

Важливим напрямом роботи інформаційної мережі ЮНЕСКО є також проект, який створив власну інформаційну мережу та мережу партнерів під назвою ЮНІТВІН (кафедри ЮНЕСКО). Програма була заснована у 1992 році і має на меті зміцнення співробітництва між вузами різних країн світу для ефективного обміну знаннями. Вона покликана сприяти міжвузівській співпраці з метою передачі знань, розвитку та удосконаленню підготовки спеціалістів і науковців у вищій школі, а також інтернаціоналізації вищої освіти.

Сьогодні всесвітня мережа кафедр ЮНЕСКО нараховує понад 500 суб'єктів у 113 країнах світу. В Україні діють 12 кафедр ЮНЕСКО у вузах Києва, Харкова, Донецька, Одеси, які залучаються до реалізації різного роду проектів, що здійснюються в рамках програми. Участь українських вузів у програмі ЮНЕСКО сприяє укріпленню їх міжнародних стосунків та інтеграції вітчизняної віщої освіти і науки у світові освіті і наукові процеси.

В інформаційній системі ЮНЕСКО, яка досить розгалужена, існують великі масиви інформації, що сприяє розвитку освітньої сфери, допомагає у навчанні, вихованні, спілкуванні учнів і вчителів. Цікавим прикладом поєднання зусиль різних підструктур ЮНЕСКО є досить молодий проект “Електронного навчання” (Е-learning) створений спільними зусиллями Сектора освіти і Сектора комунікації та інформації. Основним завданням даного проекту є сприяння доступу до інформаційних ресурсів освіти у різних регіонах світу на різних мовах з метою співпраці професіоналів задля забезпечення якості освіти.

Діяльність інформаційних мереж ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ значно інтенсифікувалась в період загальної комп'ютеризації системи освіти у країнах - членах. Адже разом з запровадженням у освіту комп'ютеру інформаційна культура зробила великий крок уперед, особливо тоді, коли освітніми системами багатьох країн був взятий курс на забезпечення персональним комп'ютером кожного учня. Сьогодні загальна комп'ютеризація почалася із західноєвропейських країн та продовжується у всіх галузях життя і діяльності людини. Інформаційні бази, архіви, що зберігалися на традиційних носіях інформації почали переноситися у комп'ютерну базу. Таким чином відбувався розвиток багатьох галузей інформаційного середовища ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, якому також сприяла поява всесвітньої мережі Інтернет, та яка з часом зайняла одне з чільних місць і надає можливість не тільки ретроактивного, а й інтерактивного (on-line) спілкування.[12]

Цікавим проектом, спрямованим на забезпечення освітян інформацією є проект ЮНЕСКО "Інформаційна мережа культури світу", мета якого полягає в створенні мережі сайтів, що дозволяють отримати інформацію про діяльність освітян у всьому світі. Проект ЮНЕСКО "На шляху до культури миру " сприяє освітянам та організаціям у поширенні інформаційної продукції по культурі світу і ненасильства.

Відкритий доступ до інформації та знань має ключове значення для розбудови суспільства, для всебічного та гармонійний розвитку кожного індивіда, спільнот, націй і усього людства.

Систематичне збереження накопичених знань, безперешкодний доступ до результатів науково-дослідницької діяльності та активна наукова комунікація є необхідними чинниками наукового прогресу і розвитку людства; використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій відкриває нові творчі можливості, усуває бар’єри у повноцінній науковій взаємодії і творенні знань як загальнолюдського надбання.

Легкість пошуку, зручність обробки й використання, доступність матеріалу у цифровій формі у відкритих науково-дослідницьких архівах створює унікальні можливості для наукового розвитку знань із меншими витратами таких не відновлювальних ресурсів, як час і творча енергія, а також створює можливості для якісного представлення результатів дослідницької діяльності, що збільшує вплив науки у суспільстві, підвищує престиж вчених і науково-освітніх організацій.

Необхідність запобігання відставанню у розвиткові науки, нагальна потреба ефективної конкуренції на глобальному ринку знань вимагають інтеграції у глобальні інформаційні науково-освітні системи, посилення взаємного обміну та збагачення знаннями у науковій взаємодії та співпраці, передумовою для яких є відкрита наукова комунікація, безперешкодний доступ до інформації і знань.

Законодавчі гарантії охорони інтелектуальної власності на результати наукових досліджень покликані сприяти загальному доступу до інформації, поширенню знань, стимулюванню ініціативи та творчості.

Покращення доступності інформаційно-комунікаційних технологій для здобуття інформації та знань, поліпшення комунікаційної грамотності широких верств населення, розвиток інформаційного наповнення (контенту) є запорукою розвитку суспільства знань, що потребує партнерських відносин і узгодження дій державного, громадського та приватного секторів для збереження й примноження знань, поліпшення їхньої доступності.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що європейський та світовий досвід у галузі створення засобів інформаційного забезпечення та інформаційних освітніх мереж є важливим інструментом пошуку інформації для освітян. Створення належних інформаційних мереж для вітчизняних освітян сприятиме ефективному та дієвому поєднанню людського потенціалу та інформаційних ресурсів, що найбільш ефективно відображує основні положення вчення В.І. Вернадського про ноосферу та інформаційне єднання людства на основі ефективного використання знань. Створення інформаційних мереж сприятиме озброєнню українських освітян новітньою фаховою інформацією, сприятиме наданню доступу до різних інформаційних джерел, що існують у світі.

1.  Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2.  Про державну таємницю: Закон України в редакції Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 року, http//www.rada.kiev.ua (5 січня 2006 р.).

3.  Про інформацію: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48, Із змінами від 06.04.2000, Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 20.

4.  Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР// Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 182.

5.  Про авторське право і суміжні права: Закон України // Україна: інформація і свобода слова: Зб. законод. актів, нормат. док. та ст. фахівців / Упоряд. А.М.Задворний. - К.: Молодь, 1997. - С. 168-191.

6.  Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Україна: інформація і свобода слова: Зб. законод. актів, нормат. док. та ст. фахівців / Упоряд. А.М.Задворний. - К.: Молодь, 1997. - С. 92-110.

7.  Про інформаційні агентства: Закон України // Україна: інформація і свобода слова: Зб. законод. актів, нормат. док. та ст. фахівців / Упоряд. А.М.Задворний. - К.: Молодь, 1997. - С. 139-152.

8.  Про інформацію: Закон України // Відом. Верховної Ради України. -1992. - № 48. - Ст. 650.

9.  Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 45. - Ст. 284.

10.  Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97 ВР // Голос України. – 1997. – 4 лютого. – С. 5.

11.  Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі: Указ Президента України від 31 лип. 2000 р. // http// www.rada.kiev.ua

12.  Програма інтеграції України до Європейського союзу, http//www.rada.kiev.ua (10 грудня 2005 р.).

13.  Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П.С.Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 330.

14.  Білорус О., Скаленко О, Ярова Н. Можливості та шляхи інтеграції України у світовий ринок інтелектуальних продуктів // Економічний Часопис-XXI. – 2002. - №1

15.  Доклад Генерального директора о проекте стратегического плана для программы «Информация для всех» (ПИДВ), пересмотренном Межправительственным советом ПИДВ. - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 28 с.

16.  Доклад о развитии человека за 2007 год. - Нью-Йорк: ООН, 2008.

17.  Доклады об осуществлении программы «Информация для всех» (ПИДВ) (2006-2007 гг.). - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 8 с.

18.  Законодавство України про інформацію. - К., Юрінкомінтер, 2008.- 272с.

19.  Знания на службе развития: Отчет о мировом развитии 2007/2008. Включая выборочные показатели мирового развития. - М.: Изд. "Весь мир", Всемирный банк, 2009.

20.  Информационная теория социальных систем./-К., Украинская Академия информатики., 1993.- 233 с.

21.  Кастельс Мануель. Информационная епоха: экономика, общество и культура / Пер. С англ., под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М., 2000. – С. 4.

22.  Кобзар Ю. Електронні змі: криза якісного зростання // Віче.– № 8 (125). – 2002. – С. 27-33.

23.  Коломієць В. Міжнародні інформаційні системи, К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет” – 2001

24.  Макаренко С. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО, К: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука” – 2002

25.  Оценка программы «Информация для всех». - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 10 с.

26.  Программа ЮНЕСКО "Информация для всех" Разработана в 2000 г., представлена на 67-й Генеральной Конференция ИФЛА (17-24 августа 2001, Бостон, США)

27.  Проект Концепции Информационной Политики для Развития и Продвижения Информационного Общества / подготовлен Полом Улиром – Париж: ЮНЕСКО, 2003. – 35 с.

28.  Рекомендації Міжнародного семінару "Наукова комунікація у відкритому доступі" 17 – 19 лютого 2005 року К.: Національний університет "Києво-Могилянська Академія". – К., 2005

29.  Роль и главная сфера деятельности Межправительственного совета программы «Информация для всех». - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2004. – 6 с.

30.  Руководящие принципы создания национальных координационных рамок или механизмов программы «Информация для всех». – Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2003. – 14 с.

31.  Степко О. Проблеми розвитку інформаційних технологій в діяльності ООН // Вісник КНТЕУ. – 2002 - № 3

[1] Білорус О., Скаленко О, Ярова Н. Можливості та шляхи інтеграції України у світовий ринок інтелектуальних продуктів // Економічний Часопис-XXI. – 2002. - №1. – С. 9

[2] Информационная теория социальных систем. - К., Украинская Академия информатики., 1993. – С. 23

[3] Кастельс Мануель. Информационная епоха: экономика, общество и культура / Пер. С англ., под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М., 2000. – С. 4.

[4] Макаренко С. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО, К: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука” – 2002. – С. 48

[5] Роль и главная сфера деятельности Межправительственного совета программы «Информация для всех». - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2004. – С. 3

[6] Программа ЮНЕСКО "Информация для всех" Разработана в 2000 г., представлена на 67-й Генеральной Конференция ИФЛА (17-24 августа 2001, Бостон, США)

[7] Доклад Генерального директора о проекте стратегического плана для программы «Информация для всех» (ПИДВ), пересмотренном Межправительственным советом ПИДВ. - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – С. 8

[8] Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П.С.Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 330.

[9] Законодавство України про інформацію. - К., Юрінкомінтер, 2008.- С. 81-84.

[10] Знания на службе развития: Отчет о мировом развитии 2007/2008. Включая выборочные показатели мирового развития. - М.: Изд. "Весь мир", Всемирный банк, 2009. – С. 54

[11] Макаренко С. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО. - К: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука” – 2002. – С. 45

[12] Макаренко С. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО. - К: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука” – 2002. – С. 51