рефераты
Главная

Рефераты по авиации и космонавтике

Рефераты по административному праву

Рефераты по безопасности жизнедеятельности

Рефераты по арбитражному процессу

Рефераты по архитектуре

Рефераты по астрономии

Рефераты по банковскому делу

Рефераты по сексологии

Рефераты по информатике программированию

Рефераты по биологии

Рефераты по экономике

Рефераты по москвоведению

Рефераты по экологии

Краткое содержание произведений

Рефераты по физкультуре и спорту

Топики по английскому языку

Рефераты по математике

Рефераты по музыке

Остальные рефераты

Рефераты по биржевому делу

Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству

Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту

Рефераты по валютным отношениям

Рефераты по ветеринарии

Рефераты для военной кафедры

Рефераты по географии

Рефераты по геодезии

Рефераты по геологии

Рефераты по геополитике

Рефераты по государству и праву

Рефераты по гражданскому праву и процессу

Рефераты по кредитованию

Рефераты по естествознанию

Рефераты по истории техники

Рефераты по журналистике

Рефераты по зоологии

Рефераты по инвестициям

Рефераты по информатике

Исторические личности

Рефераты по кибернетике

Рефераты по коммуникации и связи

Рефераты по косметологии

Рефераты по криминалистике

Рефераты по криминологии

Рефераты по науке и технике

Рефераты по кулинарии

Рефераты по культурологии



Рефераты по авиации и космонавтике

Рефераты по административному праву

Рефераты по безопасности жизнедеятельности

Рефераты по арбитражному процессу

Рефераты по архитектуре

Рефераты по астрономии

Рефераты по банковскому делу

Рефераты по сексологии

Рефераты по информатике программированию

Рефераты по биологии

Рефераты по экономике

Рефераты по москвоведению

Рефераты по экологии

Краткое содержание произведений

Рефераты по физкультуре и спорту

Топики по английскому языку

Рефераты по математике

Рефераты по музыке

Остальные рефераты

Рефераты по биржевому делу

Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству

Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту

Рефераты по валютным отношениям

Рефераты по ветеринарии

Рефераты для военной кафедры

Рефераты по географии

Рефераты по геодезии

Рефераты по геологии

Рефераты по геополитике

Рефераты по государству и праву

Рефераты по гражданскому праву и процессу

Рефераты по кредитованию

Рефераты по естествознанию

Рефераты по истории техники

Рефераты по журналистике

Рефераты по зоологии

Рефераты по инвестициям

Рефераты по информатике

Исторические личности

Рефераты по кибернетике

Рефераты по коммуникации и связи

Рефераты по косметологии

Рефераты по криминалистике

Рефераты по криминологии

Рефераты по науке и технике

Рефераты по кулинарии

Рефераты по культурологии

Реферат: Виробництво як основа створення матеріальних благ

Реферат: Виробництво як основа створення матеріальних благ


Виробництво як основа створення

матеріальних благ


Вступ

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому грунтуються надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспільства змінюються. Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україні адміністративно-командної економіки потрібно змінити відносини власності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — і іншого, є продукт, тобто — матеріальне благо.

1. Суспільне виробництво та його роль в житті суспільства.

У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра  способу виробництва. Спосіб суспільного виробництва  це спосіб створення і відтворення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою  це система взаємодіючих елементів матеріального (технологічного та економічного) і духовного суспільного способу виробництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування суспільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво  системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові  продуктивні сили та виробничі відносини  для дослідження суспільства і підходить до способу виробництва як до загально соціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

Отже, спосіб виробництва  це матеріальна система, що, зрештою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія суспільства в певному розумінні є історією зміни способів виробництва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних відносин: в історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером праці і системою організації праці. За привласнюючого способу виробництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого  залізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного  автоматизована техніка.

2. Виробництво як процес суспільної праці

Виробництво – процес створення життєвих благ необхідних  для існування і розвитку є праця – одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи. Те у природі, на що спрямована людська праця отримало назву предметів праці. Сукупність предметів і знарядь праці складають засоби виробництва. У свою чергу засоби виробництва і люди з їхнім виробничим досвідом і знаряддями є основою економічного життя – продуктивними силами суспільства. Ці сили реалізовані в утворенні різного роду благ. Створюючи певні блага люди вступають у зв’язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним. Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз: - власне виробництво; -         роз розподіл; -   обмін; -      споживання.

Виробництво  це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця  людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво  не тотожні поняття. Виробництво  це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення  засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які 1 як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:

безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне та організаційно-економічних).

Процес виробництва  це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.


3. Результативність виробництва

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування.

Звичайно, кількісне збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просторово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконалення засобів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей.

Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології  не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування.

Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує

рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробництва об'єктивно існує така важлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.

Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з власними (приватними), орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва.

Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхніми власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів суспільства.

4. Структура суспільного виробництва

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.

5. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результатів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економічного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економічної теорії.

Розглянемо економічну результативність уречевленої в засобах виробництва праці, що зумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвитку машинного виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростання продуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації  витісненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджувались за умови, що вартість їх була нижчою, ніж вартість замінюваної робочої сили (заробітної плати робітників). У зв'язку з цим підвищення технічного і органічного складу виробництва закономірно призводило до того, що в розрахунку на одиницю продукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевленої праці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшувалась.

У другій половині XX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збільшилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нормальних умов розвитку.

Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці  як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с  вартість засобів виробництва, V  заробітна плата).

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому  найбільш узагальнююче поняття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу.

Собівартість товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) оплату праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині національного доходу та його динаміці може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності праці через певний проміжок часу.

Оскільки ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, наприклад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.

Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об'єктів її втілення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?

Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (робото-комплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.

Революційний характер машинної індустрії породив дію загального закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилилася внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузька спеціалізація працівників. У зв'язку з цим у навчальних закладах майбутні робітники одержують загально-технічні знання, інженери і техніки  загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволодівати більш вузькими спеціальностями.

Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забезпечення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.

Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загальнонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науково-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стикування різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У взаємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається прискорене оновлення науково-технічних знань, у зв'язку з чим потрібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий потенціал у різних галузях.

Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньо-технічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробничому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.

Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно поповнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяльності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.

Прогресивні базові нововведення  це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити революційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

Електронізація виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

Інформатизація суспільства відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Використовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.

Оскільки в сучасних умовах зростає роль праці в економіці, посилюється тенденція до гуманізації виробництва. Вона означає необхідність постійно поліпшувати умови праці та безпеку її, зміцнювати здоров'я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.

У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення джерел суспільного багатства.


Література

1.  Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.

2.  Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. К., Вища школа, 1995.

3.  Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге видання. – К.: МАУП, 1998. – 308 с.

4.  Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. Тернопіль, Тарнекс, 1993.

5.  Политическая экономия: Учебник для высших учебных заведений. М., Изд-во полит. литературы, 1989.

6.  Політична економія. Частина перша. Під ред. С.В. Мочерного. Львів, Вид. ”СВІТ”, 1990.

7.  Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. К., Наукова думка, 1994.


 
© 2011 Онлайн коллекция рефератов, курсовых и дипломных работ.