Контрольная работа: Фінансове право

МIНIСТЕРСТВО ОCВIТИ ТА НАУКИ УКРАÏНИ

ДОНБАСЬКIЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПIДГОТОВКИ СПЕЦIАЛИСТIВ

КОНТРОЛЬНА РOБОТА

по курсу «ФІНАНСОВЕ ПРАВО»

Студент: Дрозд Марiя Олександрiвна

Спецiальнiсть, група: ФНП-05-1з

Керiвник: Татаренко В.О.

г. Алчевськ

2007

Теоретичная частина.

Розділ 1. Фінанси та фінансова діяльність держави. Зміст фінансового права.

Питання 7. Джерела фінансового права.

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.
До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.
Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.
Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо.
Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.
Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992- 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.
Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).
Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Розділ 2. Правові основи бюджетних відносин.

Питання 7. Поняття та принципи бюджетного процесу.

Завдання бюджетного законодавства, в першу чергу Бюджетного кодексу України, полягає в регламентації бюджетного процесу і міжбюджетних відносин. Як уже згадувалося, фінансове право містить окремий правовий інститут, присвячений регламентації процесу утворення, розподілу та використання ресурсів, мобілізованих до централізованих фондів, - бюджетний процес. Процес у сфері бюджету є необхідним порядком реалізації матеріально-правових бюджетних норм, так само як у конституційному, цивільному та кримінальному праві, де реалізація матеріально-правових норм може відбуватися через певний порядок. Характер взаємозв'язку матеріальних і процесуальних норм бюджетного права істотно відрізняється від характеру зв'язку, наприклад, цивільного матеріального і цивільно-процесуального права, які існують як самостійні галузі права. Бюджетний процес і матеріальні норми, хоч і є окремими правовими інститутами, але об'єднані у підгалузь (розділ) фінансового права.
Не всі вчені погоджуються з традиційним визначенням бюджетного процесу. Зокрема, професор А. І. Худяков пропонує сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають в ході діяльності державних органів з планування доходів та видатків бюджету, визначити як "бюджетне планування". Він посилається на той факт, Що цей термін вживається в основному в економічній літературі і є зрозумілішим для тих, хто не є спеціалістом у галузі бюджетного права. При вживанні терміна "бюджетний процес" виникає асоціація з цивільним чи кримінальним процесом.
Бюджетний процес - це сукупність дій уповноважених на основі норм бюджетного права органів державної влади та місцевого самоврядування зі складання, розгляду, затвердження й виконання бюджету, а також зі складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання.
Таке поняття й зміст бюджетного процесу підкріплюються теоретичними розробками юристів, які спеціалізуються у сфері бюджетних відносин. І. Розпутенко вважає, що формування, затвердження та виконання бюджету становить поняття бюджетного процесу, в якому закладається стратегія економічної і соціальної політики, інструмент стабілізації економіки, засіб контролю державних видатків. Вчені не раз висловлювали думку, що будь-яка матеріальна галузь права вимагає процедурних форм реалізації її норм, і всі норми, що регулюють організаційну діяльність державних органів, мають процесуальний характер. Особливо це стосується діяльності у галузі застосування бюджетно-правових норм, адже з бюджетом пов'язані всі державні органи, підприємства, організації, установи, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у формуванні бюджету. Отже, можна зробити висновок, що сутність цього процесу складна та багатогранна. Широке розуміння бюджетного процесу полягає в тому, що вся діяльність, яка базується на владних повноваженнях тих чи інших органів, має бути підпорядкована суворим процедурним формам, що забезпечують законність, доцільність та обґрунтованість цієї діяльності. Тому чіткий порядок, ретельно продуманий і розроблений у всіх своїх складових потрібен не лише для організації й узгодження роботи всієї системи державних органів з формування та виконання бюджету, а й для правильного розв'язання численних питань, що при цьому виникають.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.
Можна виділити ряд рис, що характеризують норми бюджетного процесу. Останні, зокрема, містять:

1) визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності;

2) перелік видів необхідних дій та їх обов'язкова послідовність;

3) передбачення організаційної форми кожної дії;

4) визначення обов'язкового порядку прийняття рішень.
На основі аналізу повноважень органів державної влади у сфері бюджетних відносин можна зробити висновок, що не доцільно звужувати поняття бюджетного процесу до стадій складання проекту закону про бюджет і затвердження його органом законодавчої влади. Прийняття закону про Державний бюджет - це тільки створення юридичних можливостей для здійснення волі законодавчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади використовують свої права та обов'язки щодо складання і затвердження бюджету. Суть бюджетного процесу зосереджується на безпосередньому виконанні акта про бюджет, яке повинно постійно контролюватися з боку органів державної влади для досягнення відповідності між запланованими і реальними показниками.
Усі стадії бюджетного процесу основані на єдиних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Основними принципами є такі.

- Принцип розподілу повноважень ВРУ, ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Цей принцип означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він не може виходити. Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.
- Принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки - за Цільовим призначенням.
- Принцип гласності. Він полягає у тому, що показники бюджету (У тому числі і зведеного) і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.
- Принцип наочності, який означає, що відображення показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.
- Принцип порівняльності полягає в систематизації доходів і видатків бюджету за певними ознаками, які дають можливість здійснити загальнодержавне і міжнародне зіставлення бюджетних даних.
- Принцип повноти обсягу в бюджеті означає, що до кожного бюджету включаються всі кошти, що направляються з прибутково-видаткової частини.
- Принцип застосування балансового методу спрямований на встановлення правильного співвідношення між доходами і видатками всіх бюджетів, а також між натуральними і фінансовими показниками.

Розділ 3. Законодавче регулювання державних доходів та доходів місцевого самоврядування.

Питання 7. Державний інноваційний фонд.

Державний інноваційний фонд створений з метою фінансового забезпечення проведення державної політики у науковій і науково-технічній діяльності і заходів, спрямованих на розвиток та використання досягнень науки в Україні. Положення про Державний інноваційний фонд затверджене Кабінетом Міністрів України від 18 лютого 1992 р. № 77.

Державний інноваційний фонд підпорядковується центральному органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Державний інноваційний фонд здійснює на конкурсних засадах фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними завданнями Держіннофонду є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері

інноваційної діяльності шляхом здійснення фінансової,

інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів,

спрямованих на впровадження науково-технічних розробок і нових

технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції,

у тому числі імпортозамінної;

- сприяння проведенню технічної реконструкції підприємств у

ході реалізації інноваційних проектів, спрямованих на виробництво

конкурентоспроможної продукції та впровадження новітніх

технологій, збільшенню обсягів випуску наукоємної продукції та

створенню нових робочих місць;

- організація відбору інноваційних пропозицій та проектів

відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних

інноваційних і науково-технічних пріоритетів та програм;

- підтримка інноваційної діяльності малого підприємництва;

- сприяння розширенню використання результатів інноваційної

діяльності шляхом організації виставок інноваційної продукції,

науково-методичних конференцій та семінарів, проведення рекламної

і видавничої діяльності.

Держіннофонд відповідно до покладених на нього завдань:

1) організує розроблення інноваційних пропозицій та проектів

і бере участь у формуванні інноваційних програм;

2) забезпечує проведення державної науково-технічної

експертизи та фінансово-економічного аналізу інноваційних

пропозицій та проектів;

3) організує надання гарантій для виконання фінансових

зобов'язань виконавців інноваційних проектів шляхом укладення

договорів страхування фінансових ризиків, застави, поруки тощо;

4) здійснює фінансування інноваційних проектів через

регіональні відділення, підприємства, інноваційні структури та

центри, що належать до сфери його управління, шляхом

інвестиційного вкладу, надання позики, лізингу виконавцям

інноваційних проектів та організації з ними сумісної діяльності;

5) здійснює використання коштів Фонду за їх цільовим

призначенням;

6) сприяє в установленому порядку передачі технологій, а

також залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій до реалізації

інноваційних проектів;

7) організує роботу з надання підприємствам, установам і

організаціям експертних, консультаційних та інжинірингових послуг

у сфері інноваційної діяльності;

8) організує діяльність регіональних відділень, а також

підприємств, інноваційних структур та центрів, що належать до

сфери його управління;

9) створює інформаційну систему та відповідні банки даних у

сфері інноваційної діяльності і здійснює інформаційне забезпечення

суб'єктів інноваційної діяльності;

10) виконує в межах своїх повноважень функції з управління

майном, що перебуває у загальнодержавній власності та закріплене

за Фондом, регіональними відділеннями, підприємствами,

інноваційними структурами та центрами, що належать до сфери його

управління, в частині створення, реорганізації та ліквідації

регіональних відділень, підприємств, інноваційних структур та

центрів, затвердження їх положень (статутів), здійснення контролю

за їх додержанням та прийняття рішень у зв'язку з порушенням цих

положень (статутів), укладає та розриває контракти з керівниками

зазначених регіональних відділень, підприємств, інноваційних

структур та центрів, здійснює контроль за ефективним використанням

і збереженням закріпленого за ними державного майна, виконанням

умов контрактів;

11) готує пропозиції щодо формування державної політики у

сфері інноваційної діяльності, а також розробляє та затверджує в

установленому порядку нормативно-методичні матеріали з питань

інноваційної діяльності;

12) взаємодіє у сфері інноваційної діяльності з центральними

і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної

Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також

галузевими інноваційними фондами;

13) бере в установленому порядку участь у міжнародному

співробітництві у сфері інноваційної діяльності і взаємодіє з

відповідними іноземними та міжнародними організаціями;

14) вживає заходів до створення та розвитку інфраструктури

підтримки інноваційної діяльності;

15) організує навчання, підвищення кваліфікації та

перепідготовку спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Розділ 4. Законодавче регулювання державних видатків та видатків місцевого самоврядування.

Питання 7. Джерела фінансування дефіциту бюджету.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні

запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів та ефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.

Розділ 5. Основи банківського законодавства.

Питання 7. Правила ведення касових операцій.

Згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні N 72 від 19.02.2001, касові операції - це операції підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівкових коштів при проведенні розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій.

Порядок оформлення касових операцій такий:

1. Касові операції оформляються касовими ордерами,

видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами

за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими

документами, які згідно із законодавством України підтверджували б

факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання

(повернення) готівкових коштів. ( Пункт 3.1 глави 3 в редакції

Постанови Національного банку № 277 ( z0944-05 ) від 10.08.2005 )

2. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону

України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у

сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ),

оформляються згідно з вимогами цього Закону.

3. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими

касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою,

уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими

касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього

підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового

касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника

підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх

функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і

монет Національного банку України.

4. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими

ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки

мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник

підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових

ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки

тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах,

заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства,

то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Підприємства, що займаються закупівлею товарів

сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не

врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу

готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за

відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси,

обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що

засвідчуються підписом здавальника.

5. У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому

числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або

видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ,

що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він

виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері

або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням

одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами),

використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного

кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки

кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи

документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі

документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові

касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з

каси не підтверджена підписом одержувача.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі

підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що

виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою

відомістю.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям платіжних

карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала

(імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала

(сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер

на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється

відповідний запис у касовій книзі.

6. Видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній

у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у

встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому

числі й особи, що не має змоги у зв'язку з хворобою або з інших

поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера

після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер

зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено

одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю

перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис "За

довіреністю". Видача готівки за довіреністю проводиться відповідно

до вимог, передбачених у пункті 3.5 цієї глави. Довіреність

залишається в касира і додається до видаткового касового ордера

або видаткової відомості.

7. Приймання одержаної з банку готівки в касу та видача

готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними

касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням

такої касової операції в касовій книзі.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є

відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення

готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та

відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про

здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної

відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена

підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

8. Виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром

підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного

одержувача чи за видатковими відомостями.

На титульній сторінці видаткової відомості робиться

дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і

головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із

зазначенням строків видачі готівки і суми (гривень - словами,

копійок - цифрами).

У централізованих бухгалтеріях, що обслуговують бюджетні

установи, на загальну суму готівки, виданої для виплат, пов'язаних

з оплатою праці, складається один видатковий касовий ордер, дата і

номер якого проставляються на кожній видатковій відомості.

Одноразові видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою

праці, окремим особам проводяться, як правило, за видатковими

касовими ордерами.

9. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних

з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний:

у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено

виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано";

скласти реєстр депонованих сум;

у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену

суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню,

звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і

засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівкові кошти видавалися

не касиром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться

напис "Готівку за відомістю видав (підпис)";

здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з

виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично

видану суму за видатковою відомістю.

Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у

видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і

депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в

банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового

касового ордера.

10. Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також

видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися

бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою

ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи

іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів

протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і

перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і

видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують

готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами може

проводитися тільки в день їх складання.

Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях

забороняються.

У касових ордерах, які оформляються на загальну суму

проведених підприємством касових операцій (видача готівки за

видатковими відомостями, платіжними картками, здавання готівки до

банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в

касі тощо), реквізит "Одержав" або "Прийнято від" не заповнюється.

11. Касові ордери до передавання в касу реєструються

бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових

документів. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі

видаткових відомостей на виплати, пов'язані з оплатою праці,

реєструються після здійснення цих виплат.

Реєстрація касових ордерів і видаткових відомостей може

здійснюватися за допомогою комп'ютерних засобів, які забезпечують

формування і роздрукування потрібних касових документів. Водночас

у документі "Вкладний аркуш журналу реєстрації прибуткових і

видаткових касових ордерів", який формується і роздруковується за

відповідний день, забезпечується також формування даних для обліку

руху коштів за цільовим призначенням.

12. Під час одержання касових ордерів або видаткових

відомостей касир зобов'язаний перевірити:

наявність і справжність на документах відповідних підписів, а

на видатковій відомості - дозвільного напису керівника

підприємства або осіб, які ним уповноважені;

правильність оформлення документів, наявність усіх

реквізитів;

наявність перелічених у документах додатків.

У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир

повертає документи для відповідного оформлення.

Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після

одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на

доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис

"Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

13. Касові документи після складання касиром звіту та

оброблення цього звіту комплектуються в хронологічному порядку,

нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються

відповідно до законодавства матеріально відповідальною особою, на

яку покладено обов'язок зберігання документів, в окремому сейфі

або спеціальному приміщенні, що передається під охорону.

Виносити з приміщення підприємства касові документи

дозволяється тільки за наявності письмового дозволу керівника або

головного бухгалтера. У цьому разі до кінця робочого дня зазначені

документи обов'язково мають бути повернуті до приміщення

підприємства.

14. У касових документах під час позначення сум

національної грошової одиниці гривні може використовуватись її

графічний знак - "г".

15. Довідки за касовими документами (підписані керівником і

головним бухгалтером) видаються відповідним органам на їхню вимогу

у випадках, передбачених законодавством України.

Касові документи можуть вилучатися у випадках, передбачених

законодавством України.

Розділ 6. Правовідносини у сфері фінансового контролю.

Питання 7. Система контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Згідно з Розділом V Бюджетного Кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу належить до повноважень Верховної Ради України.

Також контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють: Комітети Верховної Ради України, Рахункова палата, Міністерства фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Комітети Верховної Ради України беруть участь у підготовці до розгляду Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України, готують і попередньо розглядають питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання Державного бюджету України в частині, що віднесена до компетенції комітетів.

До повноважень Верховної Ради України по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:

1) заслуховування звітів про стан виконання Державного

бюджету України, в тому числі заслуховування звітів розпорядників

бюджетних коштів про використання коштів Державного бюджету

України;

2) контроль за використанням коштів резервного фонду

державного бюджету.

До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:

1) контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів

України проекту закону про Державний бюджет України Основним

напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та

підготовка відповідного висновку;

2) контроль за відповідністю законопроектів, поданих на

розгляд Верховної Ради України, бюджетному законодавству.

До повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:

1) використанням коштів Державного бюджету України відповідно

до закону про Державний бюджет України;

2) утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу

України;

3) ефективністю використання та управління коштами Державного

бюджету України;

4) використанням бюджетних коштів у частині фінансування

повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих

місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по

доходах і видатках.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Державне казначейство України:

1) здійснює бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат

Державного бюджету України;

2) встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та

складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає

інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх дотриманням;

3) здійснює контроль за відповідністю платежів взятим

зобов'язанням та бюджетним асигнуванням.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби України

здійснюють контроль за:

1) цільовим та ефективним використанням коштів державного

бюджету та місцевих бюджетів;

2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів,

одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України;

3) порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю

звітності про виконання Державного бюджету України та місцевих

бюджетів, кошторисів.

Державна контрольно-ревізійна служба України щомісячно надає Верховній Раді України та Міністерству фінансів України узагальнені результати звітів про проведені перевірки.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:

1) контроль за виконанням рішення відповідної ради про

бюджет;

2) інші повноваження, передбачені цим Кодексом та законом про

Державний бюджет України.

Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється:

1) Радою міністрів Автономної Республіки Крим - стосовно

бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів

Автономної Республіки Крим;

2) обласними державними адміністраціями - стосовно районних

та міських (міст обласного значення) бюджетів;

3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та

Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів;

4) районними державними адміністраціями - стосовно міських

(міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань

бюджетів;

5) виконавчими органами міських рад - стосовно бюджетів

районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення,

що входять до складу цих міст.

Розділ 7. Основи валютного регулювання та контролю.

Питання 7. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також уповноважені банки та інші фінансові установи, підлягають валютному контролю. Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв'язку України та Державну митну службу України.
Компетенція зазначених органів розмежовується так:
Національний банк України:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Нормативною базою, що регулює валютні відносини і передбачає можливість застосування заходів відповідальності, є закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та інші закони, Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правові акти Національного банку України та інших органів державної влади, що уповноважені здійснювати валютний контроль, у першу чергу Державної податкової служби України.

Зокрема, Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому Законом України "Про Національний банк України" та Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Чинне законодавство передбачає такі санкції за порушення валютного законодавства.
Здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, із виключення банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.
Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії НБУ згідно з вимогами законодавства, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, за винятком:

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

- платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;
- платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

- вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
- відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами України;

- відкриття в закордонних банках рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не проводять підприємницької діяльності.
Торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, і виключення банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.
Невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або накладення штрафу у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства. Якщо згідно із законодавчими та нормативно-правовими актами дозволено проводити окремі валютні операції у визначених сумах, то розрахунок розміру штрафу здійснюється із суми, що становить різницю між сумою проведеної валютної операції та сумою, що є нормативне визначеною (дозволеною). У разі використання в розрахунках іноземної валюти штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом Національного банку України на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю у частині своєчасного інформування у випадках та порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5% від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов'язаний був поінформувати відповідні державні органи.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).
Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу "Н" або типу "П" у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти у зазначених розрахунках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:
- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення;
- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що перебувають за межами України. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.
Несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній 1 % розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Штрафні санкції застосовуються в кожному випадку порушення. Нормами Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР передбачено обов'язковість зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у встановлені терміни. Перевищення зазначених термінів потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону порушення резидентами встановлених термінів тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Пеня застосовується у разі порушення 90-денного терміну надходження на валютний рахунок в уповноваженому банку виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, відлік якого починається з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.
Крім того, ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, або здійснення речових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосовувати такий засіб впливу, як накладення штрафу на банки відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, в розмірі не більше 1 % від суми зареєстрованого статутного фонду.

Положення про валютний контроль визначає порядок притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства та застосування штрафу. У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноважені працівники НБУ складають протокол, який вручають керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку, фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо проводилася відповідна перевірка. У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками або фінансово-кредитними установами валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь НБУ аналізують отримані матеріали та за наявності складу правопорушення протоколюють їх.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Державного реєстру банків, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.
Постанову про стягнення штрафу, складену за встановленою формою, територіальне управління НБУ надсилає порушникові, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. В разі несплати комерційним банком або фінансовою установою штрафу в зазначений строк постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.

Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку. Відповідачем виступає Національний банк України. Оскарження постанови не припиняє її виконання.

Згідно з чинним законодавством незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії),якщо наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Практична частина.

До розділу 1.

Завдання 1.

Міністерство праці та соціальної політики України зобов’язало органи місцевого самоврядування у поточному бюджетному році виплатити заборгованість минулих років з пільг учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС. Додаткові кошти місцевим бюджетам не виділені.

Здійсніть правову оцінку наведеного факту.

Відповідь.

Згідно з Наказом № 1 від 04.01.2000 Міністерства праці та соціальної політики України, допомога виплачується управліннями праці та соціального захисту населення громадянам за місцем їх проживання. Виплата допомоги провадиться через поштові відділення або через банківську установу шляхом перерахування коштів на особовий рахунок громадянина за його згодою, за відомостями (списками), наданими управліннями праці та соціального захисту населення.

Управління праці та соціального захисту населення до 25-го числа місяця, що передує місяцю виплати допомоги, складають розрахунки видатків на виплату допомоги у відповідному місяці та подають територіальним відділенням Державного казначейства, а також надають територіальним поштовим відділенням або установам банків відомості (списки) осіб, яким виплачується допомога. Витрати на виплату допомоги та на оплату в зв'язку з цим поштових та банківських операцій здійснюються за рахунок асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, за кодом 190101 "Виплата компенсацій та надання пільг".

Територіальні відділення Державного казначейства на підставі поданих управліннями праці та соціального захисту населення розрахунків видатків на виплату допомоги та на оплату поштових і банківських операцій проводять перерахування в межах коштів, що надійшли на рахунок фінансування цих витрат.

Таким чином, виплата пільг учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС може бути призведена тоді, коли це передбачено бюджетом відповідного року, і на ці виплати повинні бути виділені відповідні кошти.

Доречі, в.з.Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства праці та соціальної політики N 473 від 12.12.2006.

Завдання 2.

З метою збільшення доходів міського бюджету міська рада прийняла рішення про введення на території міста місцевого акцизного збору з лікеро – горілочних виробів.

Чи правомірні дії міської ради?

Відповідь.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 р. було встановлено, що акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається у ціну цих товарів (продукції). Він належить до загальнодержавних податків.
Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджує Верховна Рада України. Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні, - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у співвідношеннях, встановлених Верховною Радою України та Бюджетним кодексом України.
Таким чином, рішення про встановлення акцизного збору на лікеро – горілочні вироби і його ставку повинно бути прийнято Верховною Радою України, а сумма з акцизного збору буде зарахована до місцевого бюджету даного міста у співвидношенні, встановленому Верховною Радою та Бюджетним Кодеском.

До розділу 2.

Завдання 1.

Визначити підстави для рішення місцевої ради про створення спеціального фонду місцевого бюджету.

Відповідь.

Згідно з Бюджетним Кодексом України, розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет Українина відповідний рік.

Завдання 2.

У зв’язку з дефіцитом Державного бюджету Кабінет Міністрів України одержав позику у розмірі 20 млн. грн.. Ці кошти було використано для виплати пенсій.

Здійсніть аналіз ситуації які джерела фінансування дефіциту Державного бюджету? Хто має право на здійснення запозичень?

Відповідь.

Згідно з Бюджетним Кожексом України, джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів

влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Кодексом. ( Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1086-IV від 10.07.2003 ) Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах,визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Таким чином, якщо згодитися з тим, що виплата пенсій у рамках видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, передбачених статтєю 87 Бюджетного Кодексу України– це державні поточні видатки, то в.з. позику не можна використовувати на фінансування таких виплат.

До розділу 3.

Завдання 1.

Після березневого звіту про виконання бюджету виявлено недоотримання надходжень до доходної частини яке склало 25%.

Визначте шляхи розв’язання ситуації.

Відповідь.

Згідно із статтєю 54 Бюджетного Кодексу України, у разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період (а у нашому випадку має місце саме така ситуація), Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Завдання 2.

Голова обласної державної адміністрації видав розпорядження про обов’язкове перерахування 10% доходів міст та районів області до обласного бюджету з метою фінансування будівництва театру.

Чи правомірні дії голови обласної адміністрації? Який порядок передачі коштів з одного місцевого бюджету до іншого?

Відповідь.

Згідно з Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, стаття 26, прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету входить до компетенції міських рад.

Згідно зі статтєю 42, міський голова є розпорядником бюджетних, коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою (Пункт 13 частини третьої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом №2813-IV від 06.09.2005).

Таким чином, якщо міська рада прийняла рішення про в.з. передачу коштів, то голова має право дати розпоряджеення про в.з. перерахування.

До розділу 4.

Завдання 1.

Перевіркою встановлено нецільове використання коштів міського бюджету у розмірі 18 тис. грн.. Яка відповідальність передбачена за такі дії:

а) адміністративна;

б) кримінальна.

Відповідь.

Згідно зі статтєю 119 Бюджетного кодексу України, Нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Згідно зі статтєю 210 Крімінального Кодексу України, використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків

бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 Крімінального Кодексу вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Таким чином, оскільки нецільове використання коштів міського бюджету дрінює 18 тис. грн.- суму, яка більш, ніж в 1000 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то відповідна посадова особа буде нести крімінальну відповідальність, та буде покарана штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

До розділу 5.

Завдання 1.

Районна державна адміністрація зобов’язала розташовані на території району відділення банків надати безвідсоткові кредити сільгоспвиробникам.

Чи правомірні ці дії?

Відповідь.

Згідно із статтєю 49 Закону України Про банки і банківську діяльність, надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком
передбачених законом випадків.

Згідно зі статтєю 27 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до повноважень виконавчих органів міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку належить залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території.

Таким чином, районна державна адміністрація не може примусити банк надати безвідсоткові кредити сільгоспвиробникам. Але згідно зі статтєю 12 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років, для сильского гоподарства може бути застосований режим спеціального кредитування, який передбачає за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком України.

До розділу 6.

Завдання 1.

Ревізори Державної контрольно – ревізійної служби на початку перевірки встановили, що в установі немає належного бухгалтерського обліку. Тому ревізори спершу привели бухгалтерський облік у відповідність з чинним законодавством, а потім здійснити ревізію.

Чи є правомірними дії ревізорів?

Відповідь.

Згідно Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, п. 3.27., якщо в ході підготовки до ревізії (перевірки) або на початку ревізії (перевірки) встановлено, що на підприємстві, в установі чи в організації відсутній належний бухгалтерський облік, що унеможливлює якісне її проведення, то ревізори подають керівництву контрольно-ревізійного підрозділу доповідну записку або акт, на підставі яких контрольно-ревізійний підрозділ пред'являє письмові вимоги керівництву об'єкта контролю щодо приведення обліку у відповідність до чинного законодавства з попереднім визначенням стороною, що ревізується (перевіряється), конкретних строків виконання цієї роботи, а також інформує вищестоящий орган управління, а в разі потреби - органи влади, правоохоронні органи та застосовує відповідно до законодавства заходи адміністративного впливу в межах компетенції органів ДКРС. У таких випадках ревізію слід розпочати після поновлення обліку. Ревізори не повинні поновлювати облік на підприємстві (в установі, організації), яке підлягає ревізії.

Таким чином, не повинні були приводити бухгалтерський облік у відповідність з чинним законодавством.

Завдання 2.

Комунальне підприємство у плановому порядку перевірялось у першому півріччі поточного року. За ініціативою місцевого органу ДКРС ревізія цього підприємства проведена також у другому півріччі поточного року.

Здійснити правову експертизу наведеної ситуації.

Відповідь.

Згідно Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, ревізії і перевірки підприємств, установ та організацій, не передбачені планами роботи, проводяться за дорученнями Президента України чи Кабінету Міністрів України у терміни, зазначені в дорученні, або за зверненнями, відповідно до законодавства, органів державної влади та місцевого самоврядування чи громадян у терміни, які визначаються з урахуванням планів контрольно-ревізійної роботи.

Таким чином, оскільки місцевий орган ДКРС не згадується у в.з.документі, то позапланова ревізія була порушенням в.з. Інструкції.

До розділу 7.

Завдання 1.

Які санкції передбачені за порушення діючого валютного законодавства стосовно повернення експортної валютної виручки чи строків поставки товарів (робіт, послуг) по імпорту?

Відповідь.

Згідно із статтєю 16 Декрету Кабінету Міністрів Про систему валютного регулювання і валютного контролю, за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 (де йдеться про поярдок організації розрахунків у іноземній валюті) цього Декрету, - застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Бюджетний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2001. - № 29.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // ВВР. – 1997. - № 24.

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність в Україні” // ВВР. – 1991. - № 25, ЗЗУ, т. 1.

5. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” // ВВР. – 1993. – № 13.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Київ, 1999.

7. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” // ВВР. – 1994. – № 40.

8. Кримінальний кодекс України. Київ, 2001.

9. Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” від 27.08. 2000 року № 1031/2000 // Урядовий кур’єр № 171, 20.09.2000 р.

10. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. // ВВР. – 1991. – № 16. ЗЗУ, т. 1.

11. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. // ВВР. – 1991. – № 21. ЗЗУ, т. 1.

12. Закон України “Про Національний банк України” // Офіційний вісник України. – 1999. - № 24.

13. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (19.02.93) // ВВР. – 1993. – № 17. ЗЗУ, т. 6.

14. Інструкція “Про безготівкові розрахунки у господарському обігу України” – Затверджено постановою Правління Національного банку України від 02.08.96р. № 204.

15. Інструкція “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 13.10.1997р. № 335.

16. Інструкція “Про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні” Затверджено наказом Голів КРУ України 03.10.1997, № 121.

17. Інструкція “Про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів” Затверджено наказом Голів КРУ України 26.11.99. № 107.

18. Финансовое право. Учебник для студ. вузов / Под ред. В.П.Орлюк.