Контрольная работа: Злочинна жорстокість

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: Кримінологія

НА ТЕМУ №12 : Злочинна жорстокість

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості та її зв’язок з насильницькою злочинністю

1.1 Поняття і види насильницьких злочинів

1.2 Кримінологічна характеристика насильницької злочинності

Розділ 2. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють насильницькі злочини. Причини злочинної жорстокості

2.1 Характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини

2.2 Причини злочинної жорстокості

2.3 Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів

Розділ 3. Профілактика насильницької злочинності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Насильство є таким же давнім, як і саме людство. З розвитком цивілізації воно не лише не зменшилося, а, навпаки, набуло катастрофічних розмірів. Війни, заколоти, революції, страти, терори стали ледве чи не нормою життя людей. Знищувалися цілі племена і народи, як у часи біблійні, так і в освіченому XX ст. Не випадково хтось із класиків образно назвав насильство "повитухою історії".

Типовими проявами насильства є: позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, посягання на статеву свободу і недоторканність особи; захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна; катування і застосування незаконних методів впливу стосовно затриманих і підслідних; перевищення влади або службових повноважень; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, експлуатація дітей тощо. Зазначені види насильницьких дій в юридичній літературі прийнято називати "насильницькими злочинами". Однак і до цього часу існує невизначеність точного кола цих актів. Так, окремі автори до групи насильницьких злочинів відносять лише умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані "блок" насильницьких злочинів [19]. З цього приводу А.Є. Жалінський справедливо зазначає, що в цій зовнішньо тривіальній тезі досить багато дивного. Чому сюди б не включити менш тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування тощо [9].

Інші вчені до насильницьких злочинів відносять хуліганство, тілесні ушкодження, убивства та зґвалтування. Дехто доповнює цей перелік мордуванням або розуміє під насильницькими всі злочини, пов'язані з насильством чи погрозою його застосування [6; 21]. Л.Д. Гаухман, розглядаючи цю проблему в кримінально-правовому аспекті, не обмежує її рамками лише фізичного насильства, а вважає, що насильницький спосіб учинення злочину містить у собі і погрозу застосування насильства [6].

Тлумачний словник В. Даля "насильство" трактує як "примус, неволю, потребу, силування, сором'язливу дію, образливе, незаконне і свавільне" [7]. У кримінальному законодавстві поняття насильства незмінне пов'язане з реальним суспільне небезпечним протиправним застосуванням фізичної сили до іншої людини проти її волі з метою заподіяння їй фізичних страждань, тілесних ушкоджень або позбавлення життя. Цим поняттям не охоплюється погроза застосування насильства, оскільки вона безпосередньо не тягне за собою заподіяння фізичної шкоди іншій людині. Погрожуючи позбавленням життя або заподіянням шкоди здоров'ю, злочинець не завжди має намір на реальне заподіяння фізичної шкоди. Тому кримінальне право і кримінологія розглядають фізичне насильство і погрозу його застосування як два самостійних способи вчинення злочину.

У юридичній літературі зазначається, що основними способами вчинення навмисних злочинів є фізичне насильство, психічне насильство, зловживання своїм службовим або іншим становищем, підробка документів або інший обман, підкуп (дача хабара), псування чи знищення майна [17]. У широкому розумінні насильства як примусу і фізичне насильство, і погрозу його застосування слід розглядати як два однорідних явища. Усвідомлення потерпілим реальної можливості приведення погрози до виконання змушує його виконати вимоги злочинця. Відмова потерпілого підкоритися найчастіше завершується заподіянням шкоди здоров'ю або навіть позбавленням життя. В більшості випадків насильницькі дії поєднуються з погрозами заподіяння ще більшої шкоди здоров'ю потерпілого або позбавлення його життя у разі продовження опору чи невиконання вимог злочинця [11]. Таким чином, велика значимість вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади кримінології.

Предметом дослідження курсової роботи є злочинна жорстокість.

Метою курсової роботи є дослідження злочинної жорстокості ї її кримінологічна характеристика.

Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості та її зв’язок з насильницькою злочинністю

1.1 Поняття і види насильницьких злочинів

З позицій кримінології, поняття "насильницька злочинність" є теоретично обґрунтованим. В основі об'єднання зазначених діянь в окрему кримінологічне значиму групу лежать такі критерії: 1) об'єкт посягання – суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, які забезпечують недоторканність фізичного статусу особи; 2) форма вини – прямий умисел; 3) спосіб дій злочинця – фізичне або психічне насильство; 4) насильство відбувається проти волі потерпілого [13, 256].

З урахуванням вказаних ознак, під насильницькими злочинами потрібно розуміти навмисні кримінальне карані діяння, які посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: умисні вбивства; умисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; зґвалтування; побої і мордування; катування; доведення до самогубства; погрозу вбивством.

Схема 1 [14]

Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів свідчить про несприятливі кількісні, а, особливо, їх якісні зміни. За останні 11 років кількість вбивств збільшилася в 3,2 рази, тяжкої шкоди здоров'ю (тяжкі тілесні ушкодження) – у 2, хуліганств – у 2 рази. Кількість вбивств у 1991 p. склала 1437, у 2001 p. вже 4572; тяжкої шкоди здоров'ю – відповідно 3239 та 6116 [22, 27; 20, 102].

На фоні зменшення на території України стану злочинності на 9% спостерігається зростання рівня насильницької злочинності в окремих регіонах країни. Так, найбільший приріст умисних вбивств у 2002 p. зареєстровано у Закарпатській (+45,2%), Харківській (+26,4%), Миколаївській (+11,0%) областях, а умисних тілесних ушкоджень в Чернівецькій (+35,4 %), Хмельницькій (+15,1%), Тернопільській (+10,0%), Івано-Франківській (+8,3%) та Вінницькій (+2,7%) областях [12, 2-3].

В цілому в Україні названа злочинність займає у структурі усієї злочинності в середньому 5-6%. Особливо треба відмітити те, що переважна кількість статевих злочинів через певні причини суб'єктивного характеру залишаються латентними. Тому реально питома вага насильницької злочинності є більшою у декілька разів.

Проведене дослідження свідчить про наявність у структурі насильницької злочинності тенденції зростання таких злочинів, як: умисних вбивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень, статевих злочинів, поєднаних з насильством хуліганств [23].

Ще одна тенденція, яка спостерігається сьогодні, – збільшення питомої ваги даних злочинів, що вчиняються жінками. Ця тенденція поширюється у всьому світі. Португальські вчені прийшли до висновку, що понад 28% жінок схильні до сексуальних зловживань через наявні у них порушення психіки. У той час як у чоловіків такі аномалії встановлюються лише у 2-9%. Виявлено також пряму залежність між сексуальним насиллям з боку жінки та зловживанням нею наркотичними речовинами або алкоголем [23].

За минуле десятиліття в Україні кількість жінок, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, збільшилася у 3,2 рази. Вони беруть активну участь при вчиненні вбивств, зґвалтувань, розбещенні неповнолітніх, інколи, навіть, виступають як організатори або співвиконавці таких злочинів. Понад 98% цих жінок вживають алкоголь та психоактивні речовини (наркотики): кокаїн – 40,8% жінок, засуджених за насильницькі злочини; 19,4% з них зловживають амфітамінами і понад 13,3% мають діагноз "хронічний алкоголізм" [10, 63].

Занепокоєння викликає рецидив, у тому числі багаторазовий, який не закінчується двома, трьома судимостями. Так, у порівнянні з 1991 р. у 2,3 рази зросла кількість осіб, які раніше вже вчиняли злочини (1991 p. – 20932, 2001 p. – 47208 осіб) [22, 33-34; 20, 103-108]. Серед осіб, які мають психічні аномалії та скоїли насильницькі злочини, понад 33,3% мають одну та дві судимості (загальний рецидив).

Певне місце у структурі зазначеної злочинності завжди займає хуліганство. Адже понад 26% насильницьких злочинів вчиняються саме з хуліганських мотивів. Взагалі кількість фактів останніх, що реєструються, легко піддається довільній фіксації. Така практика існувала завжди. І з урахуванням цієї обставини необхідно оцінювати дані про хуліганство за тривалий період: з 1991 p. по нині його динаміка має хвилеподібний характер. У 1991 p. зареєстровано 9164 злочини даного виду, а у 2001 p. – вже 17718 [22, 27; 20, 102]. За 11 років приріст склав 93%. За нашими даними, серед осіб, які мають аномалії психічного розвитку, 25% становлять ті, котрі вчиняють поєднане з насильством хуліганство [23].

Особливу увагу в структурі насильницької злочинності проти особи слід приділити статевим злочинам. Динаміка зґвалтувань не вкладається в русло загальної тенденції злочинного насильства. Складається парадоксальна ситуація: на фоні збільшення кількості таких злочинів зменшується їх зареєстроване число. Утворюється штучна латентність даної категорії статевих злочинів, що найбільшою мірою пояснюється специфічною природою та механізмами скоєння сексуальних злочинів, а також їх більшою, у порівнянні з іншими насильницькими посяганнями, автономністю від зовнішніх соціальних умов. Так, у 2001 p. кількість зґвалтувань у порівнянні з 1999 p. через зростання латентності даного виду злочинів зменшилася на 23% (у 1999 p. – 1288, у 2001 p. – 1051) [10, 81; 20, 102].

Однак зауважимо, що насильницька злочинність, по-перше, явище неоднорідне і, по-друге, таке, що не може протиставлятися корисливо-насильницькій злочинності і виступати її альтернативою. Насильницька і корисливо-насильницька злочинність частково "перекривають" одна одну. Це стосується, наприклад, бандитизму, насильницького грабежу і розбою з метою заволодіння майном. Дані діяння належать до так званих "двохоб'єктних" злочинів, але значимішою цінністю при цьому є безпека особи. Вони мають багато спільних рис і ознак з традиційними насильницькими злочинами. В усіх цих випадках механізм злочинної поведінки пов'язаний з агресивно-зневажливим ставленням до особи, її життя, здоров'я і недоторканності.

1.2 Кримінологічна характеристика насильницької злочинності

Для ефективної боротьби зі злочинністю потрібні точні та повні знання про її стан, рівень, структуру, динаміку, географію, а також осіб злочинців. Все це становить зміст кримінологічної характеристики як злочинності в цілому, так і окремих її видів [8, 87].

Зазначимо, що незважаючи на порівняно незначну частку насильницьких злочинів у загальній структурі злочинності (16-17 %), вони відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з тяжкими наслідками для потерпілих. Сучасна насильницька злочинність переважно носить побутовий, ситуативний характер. Разом з тим, зростає кількість організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко характеризуються особливою жорстокістю, зухвалістю, витонченістю.

Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів за останні роки свідчить про несприятливі кількісні і, особливо, їх якісні зміни. За даними МВС України, у 1999 році було зареєстровано разом із замахами 4624 навмисних убивства. В це число не входять 7047 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. Не реєструються зазвичай і приховані убивства, замасковані під нещасні випадки або необережне позбавлення життя чи самогубство. Чимало людей зникли без вісти. Але в порівнянні з іншими злочинами, латентність навмисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень відносно невелика [8, 88].

Зауважимо, що протягом тривалого часу переважають убивства на побутовому ґрунті: у п'яних бійках, через сімейні конфлікти. Менше число припадає на убивства з метою приховання інших злочинів. Але тепер все частіше стикаємося з убивцями-маніяками та кілерами.

Як уже було сказано, у 1999 році зареєстровано 7047 тяжких тілесних ушкоджень – у півтора рази більше, ніж навмисних убивств і замахів на нього. Якщо в структурі злочинності навмисні убивства складають у середньому 0,8-1 %, то навмисні тяжкі тілесні ушкодження – 1,2-1,5 %. Таким чином, у сумі ці два злочини становлять приблизно 2-2,5 %. Навмисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, а також катування в структурі всієї злочинності становлять десь 3 %. Виходить, без урахування побоїв, легких тілесних ушкоджень, злісного хуліганства і зґвалтувань, кожний 20-й злочин призвів до смерті потерпілих і серйозних розладів здоров'я. Серед насильницьких злочинів хуліганство становить – 4,8 % (26872) [8, 88].

Серед насильницьких злочинів особливе місце займають зґвалтування та інші статеві злочини. Зрозуміти сексуальних злочинців і їхні вчинки можна лише проникнувши у внутрішній світ цих людей. Є всі підстави вважати, що нікчемність є головною рисою насильників. До насильства, як правило, схильні слабкі особи, які не можуть налагодити з жінкою нормальні стосунки, тому й ґвалтують їх.

Кримінально-правовою статистикою 1999 року в Україні зареєстровано 1288 звалтувань і замахів на них. Це 0,2 % усіх злочинів. Важко сказати, чому число зареєстрованих зґвалтувань у 1999 році скоротилося порівняно з попереднім роком на 4 %, а з 1995 роком – на 35,5 %'. Але ясно одне – наведені цифри не відображають реального масштабу цих злочинів. Багато потерпілих із зрозумілих причин не звертаються зі скаргами. Дослідження показали, що серед жінок жертвами звалтування найчастіше стають такі категорії: а) особи нейтральної поведінки; б) надто довірливої поведінки; в) віктимної поведінки (аморальної і легковажно-сексуальної) [8, 89].

До групи нейтральної поведінки включені ті жінки, поведінка яких з огляду ситуації, що передувала вчиненню злочину, безпосередньо не пов'язана з виникненням у винного наміру зґвалтувати. У якихось взаєминах із злочинцем до цього потерпіла не була. В основному це випадки несподіваного сексуального нападу. Нейтральна поведінка зафіксована в 64 % потерпілих.

До групи надто довірливої поведінки віднесені жінки, дії яких у ситуації, що передувала злочину, характеризувалися недостатньою завбачливістю щодо можливих наслідків своїх вчинків. Це, наприклад, спільне проведення дозвілля з малознайомими чоловіками, відвідання їх помешкання. Надто довірливою була поведінка в 14 % потерпілих.

І нарешті, віктимна поведінка створює ситуацію, за якої існує реальна загроза сексуального нападу. Така поведінка відмічена в 22 % потерпілих. Дуже часто провокуючим чинником є алкогольне сп'яніння жінки. Серед жертв звалтування переважають жінки у віці до 25 років, 83,6 % – незаміжні. Більшість звалтувань відбувається вночі або ввечері (81,2 %) і лише 18,8 % у денний час [8, 89].

Динаміка аналізованого злочину носить яскраво виражений сезонний характер: у травні – вересні вчиняється понад 70 % зґвалтувань. Найкримінальніша територія – квартири (близько 25 %); у подвір'ях і на вулицях відбувається кожне п'яте зґвалтування, інші – у парках, лісі, полі тощо. Сексуальні напади на жінок – типово молодіжний злочин. Особи у віці до 21 року становлять серед насильників дві третини. Найвища злочинна активність у неповнолітніх віком 16-17 років. На осіб понад 32 роки і старше припадає менше 10 % насильників. Зґвалтування нерідко супроводжуються іншими злочинами, зокрема, задоволенням статевої пристрасті у спотвореній формі, тяжкими тілесними ушкодженнями чи навмисними убивствами. Останнє властиве маніякам-садистам.

Інші статеві злочини такі як примушування жінки до статевого зв'язку, зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх, мужолозтво займають незначну частку порівняно із зґвалтуваннями.

Що стосується корисливо-насильницьких злочинів, то кримінальна статистика свідчить про те, що грабежі, вимагання і розбої склали 5 % від загальної злочинності 1999 року. А якщо до цього додати зареєстровані випадки здирства (3228) і бандитизму (96), то питома вага корисливого насильства в загальній злочинності наблизиться до 6 %.

Латентність грабежів, вимагання і розбоїв порівняно з іншими корисливими злочинами невелика через тяжкість наслідків і заінтересованість потерпілих. Інша справа з бандитизмом. Незважаючи на те, що в останні роки число зареєстрованих злочинів за статтею "Бандитизм" дещо зросло (якщо в 1995 році було розслідувано 34 справи, то в 1999 – уже 96), але далеко не відповідає дійсності. Як свідчить офіційна статистика МВС, кількість бандитських формувань в Україні збільшується у геометричній прогресії. Сьогодні кожний четвертий злочин вчинюється членами організованих злочинних угруповань. Щомісяця органами внутрішніх справ знешкоджуються 10-15 банд [8, 90].

В останні роки зростання таких тяжких злочинів, як здирства і розбої не лише призупинилося, але й значно зменшилося. У 1999 році їх було зареєстровано 28013, – на 4 % менше, ніж у 1998 p., і на 9,6 % менше, ніж у 1997 році. За даними деяких досліджень, вуличні здирства і розбої становлять 70 % від усіх епізодів [8, 90].

Збільшилося число нападів бандитських угруповань на туристичні автобуси, вантажівки дальніх перевезень, на водіїв легкових автомобілів і таксистів. Ступінь небезпеки такого розбою дуже висока, оскільки часто застосовується зброя в поєднанні з крадіжкою машин і вбивством водіїв.

Особливий різновид становлять напади з проникненням у приміщення організацій чи квартир. Пограбування офісів комерційних структур, магазинів і банків супроводжується застосуванням вогнепальної зброї або її імітації. Не менш небезпечні розбійні напади на квартири. Побоюючись викриття й усуваючи свідків, бандити іноді вбивають усіх мешканців – навіть малих дітей. Жертвами таких нападів, як правило, стають заможні люди із сумнівними прибутками. Розраховують на те, що потерпілі не будуть звертатися до правоохоронних органів.

Понад 50 % здирств і розбоїв вчиняються групами, у яких беруть участь від двох до шести осіб. Майже всі ці злочини, вчинені неповнолітніми, носять груповий характер. Вогнепальна зброя використовується у 12 % цих злочинів, холодна – майже в половині.

Розкриття корисливих насильств досить високе – 74-75 % розбоїв і 38 % грабежів. Цьому сприяє відкритий характер посягань, тяжкість наслідків і підвищена зацікавленість міліції в їх розкритті.

Звертає на себе увагу молодий вік грабіжників і бандитів: неповнолітні – 25,2 %, особи у віці 18-25 років – 32 %, 26-35 років – 34,8 %, старші 35 років – 8 %. Отже, понад 90 % здирників та розбійників – особи, не старше 35 років. За родом своїх занять це робітники (близько 28 %), учні (11,4 %), службовці (2,8 %). Майже 40 % становлять не зайняті ні роботою, ні навчанням. Є підстави вважати, що остання категорія збільшуватиметься зі зростанням безробіття [8, 91].

Значне місце в структурі насильницько-корисливих злочинів займає так званий "рекет" – найнебезпечніша форма вимагання. Рекет характеризується особливою агресивністю і жорстокістю. Для досягнення своїх цілей рекетири використовують залякування, захоплення заручників, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, катування, убивства.

Незважаючи на те, що латентність здирства і так висока, офіційна статистика вказує на постійне його зростання. У 1999 році, за даними МВС України, зареєстровано 3228 здирств, що на 14,3 % більше, ніж у 1997 році. Здирники діють, як правило, у складі організованих груп і контролюють певну територію або вид бізнесу. Заздалегідь обумовлені суми вимагачі одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повторного здирства з боку інших осіб. Це так зване "мирне" вимагання, з яким більшість бізнесменів погодилася. Але частішають випадки "агресивного" здирства, коли злочинці завозять жертву у безлюдне місце та знущаються, вимагаючи віддати цінності [8, 91].

Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні типи насильницьких злочинців.

До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров'я інших людей, їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров'я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки – результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентричної орієнтації. У загальній кількості засуджених за насильницькі злочини ці особи становлять близько половини.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в цілому негативно, припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями, в ім'я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип насильницьких злочинців можна назвати "проміжним"; він становить 20 %.

До третього типу відносяться так звані ситуаційні або випадкові злочинці, тобто ті, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально, а саме посягання вчинили під впливом несприятливої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на ситуацію, що сприймається ними як гостро конфліктна. Серед насильницьких злочинців такі особи становлять близько 30 %.

Природно, що засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Щодо перших двох типів злочинців вони зводяться до усунення антисоціальної спрямованості їх особи, а стосовно третього типу головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

2.1 Характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності. При цьому слід вказати на певну особливість: якщо у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин жінка відіграє роль організатора, підбурювача або пособника, то при вчиненні вбивств за пом'якшуючих обставин і тяжких тілесних ушкоджень вона є виконавцем злочину. Як правило, дії жінок – це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих – чоловіків (бійки, аморальність, антисуспільна поведінка, приниження гідності тощо). В літературі справедливо зазначається, що більш висока ймовірність настання "злочинного фіналу" спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об'єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників.

Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставинах вона припадає на 19-25, 30-40 років; по умисних вбивствах – 30-40, 41-50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях – 26-40 років. Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих обставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь. Для вікової групи 30-40 років характерні алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо. Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від ЗО до 50 років, взаємостосунки яких з середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо [15, 114].

Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і заподіюють тяжкі тілесні ушкодження.

По тяжких тілесних ушкодженнях активність характерна для різних вікових груп, але понад половини з них припадає на осіб віком 26-40 років. Це закономірно, оскільки напруження стосунків, наприклад, у сімейно-побутовій сфері, обумовлюється найчастіше алкоголізацією злочинців і потерпілих, яка у ці роки набуває "злоякісного характеру", наслідком чого стають агресивність, ревнощі, бажання помсти тощо. Ці дані ще раз підтверджують відоме положення про те, що прелюдія до злочину триває місяці, а то й роки.

Схема 2 [14]

Існувала думка, що у злочинців освітній рівень невисокий. Це підтверджувалося кримінологічними дослідженнями спеціалістів, що проводилися у 70-80-х роках XX ст. Але у наступні роки констатується значне підвищення освіти злочинців. Переважна більшість з них мають середню або середню спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов'язані не стільки з їх освітою, скільки з загальною проблемою виховання людей.

Соціальний портрет злочинців "домальовують" відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім'ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне значення у причинному ланцюгу. Понад 50 % злочинців на день вчинення злочину не працювали і не вчилися. Це особи молодого і середнього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють криміногенні ситуації. За соціальним станом і видом заняття серед винних виділяються група робітників і працівників сільського господарства, працівники некваліфікованої праці. Їх частка у структурі злочинців становить близько 40%. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80 %) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, в минулому зайнятих некваліфікованою працею, зараз частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об'єднань тощо. У структурі злочинців, особливо вбивць, незначна частка кваліфікованих робітників, службовців, учнів та інших категорій населення [15, 145].

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.

Відомо, що переважна частка насильницьких злочинів проти особи вчиняється місцевими жителями і за місцем проживання громадян.

Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака злочинців, як етнічна належність. Зараз проблема "закордонної" злочинності набуває в Україні тривожного характеру. "Гастролери" із інших регіонів учиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Серед морально-психологічних рис особи злочинців помітні такі: алкогольне обтяження (70-90%), імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження. Так, за деякими даними судово-психіатричних експертиз у кримінальних справах, більше як третина злочинців-убивць мали травми голови, наслідком чого стали відхилення психіки (агресивність, мстивість, надмірна підозрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, а також неодноразову судимість та ін.

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв'язків між злочинцем і потерпілим. Близько 50% потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин – це подружжя, в тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий – подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, знайомих із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Взагалі при сімейно-побутових та ситуаційних злочинах мотив має емоційно-ситуативне "забарвлення". Збільшується частка неадекватних гостроті конфлікту, зовні безглуздих злочинів. Щодо вбивств з інших підстав, то їх мотиви часто лежать за межами міжособистісних стосунків між виконавцем і жертвою (наприклад, вбивства на замовлення). Мотиви дій вбивці-найманця, як правило, не збігаються з мотивами дій організаторів такого вбивства, які часто пов'язані з незаконними угодами в підприємницькій діяльності і сфері фінансово-кредитних відносин, злочинними засобами конкурентної боротьби тощо [15, 146].

Як відомо, віктимна поведінка потерпілого (жертви) є однією з умов, що сприяє вчиненню тяжких насильницьких злочинів. Багато потерпілих напередодні вчинення злочину поводять себе агресивно, протиправне, провокаційно, іноді лише випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто – злочинцем. Найбільш віктимними є чоловіки молодого віку, котрі ніде не працюють або займаються неква-ліфікованою працею, рівню якої відповідає рівень особистості. Поведінка більшості з них часто відіграє провокуючу роль. Разом з тим у структурі потерпілих з'явилися особи нових соціальних верств населення (підприємці, бізнесмени, банкіри, фермери, спортсмени та ін.) Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів.

2.2 Причини злочинної жорстокості

Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, умисні вбивства і тілесні ушкодження з цих кримінологічних класифікаційних підстав можна об'єднати у чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що заздалегідь плануються; 4) патологічні [15, 147].

До першої групи входять насильницькі злочини проти життя і здоров'я особи, головним типом мотиву яких є тривала побутова і сімейно-побутова конфліктність між злочинцем і жертвою.

Другу групу злочинів становлять ситуативні криміногенні конфлікти, тобто, як правило, одноразові сутички між злочинцем і потерпілим, котрі вичерпуються часовими рамками ситуації. Подібні короткочасні сутички відбуваються у громадських місцях, місцях громадського харчування, проживання, проведення вільного часу і відпочинку, спільного перебування та виконання особами будь-яких операцій, обов'язків тощо. Досить різноманітними є місця, де можуть вчинятися ситуаційні злочини. Якщо сімейно-побутові злочини тяжіють до приміщень (квартира, гуртожиток, двір тощо), то ситуаційні – до вулиць, під'їздів, парків, ресторанів, кав'ярень, транспорту тощо. До цієї групи можна віднести умисні вбивства і тілесні ушкодження, які вчиняються з хуліганських мотивів, деякі злочини з корисливих та інших мотивів, імпульсивні насильницькі злочини.

Третя група злочинів є різноманітною за своїми мотивами та детермінуючими їх криміногенними факторами. До цієї групи злочинів належать: умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з корисливою метою; вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим посадового або громадського обов'язку; вчинені з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а також поєднані із зґвалтуванням, помстою, ревнощами; подружні вбивства, вбивства на замовлення. Для цієї групи є характерним те, що зникає ситуативність вчинення злочинів і з'являється намір, який деякий час виношується та планується. Але й тут діянню може передувати конфлікт. Проте він спричиняється, як правило, іншими вчинками його учасників, ніж сімейно-побутові та ситуаційні конфлікти. Мотиви цих злочинів більш обґрунтовані, глибокі. Для злочинця позбавлення життя жертви чи заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження є єдиним виходом чи то з глибокого особистого конфлікту, драми життя, чи то усунення перешкод на шляху до досягнення інших, більш значущих для нього матеріальних цінностей, благ, вигод, чи то звільнення від обтяжливих обов'язків, підлеглості, будь-якої іншої залежності. Агресивність набуває сталого характеру.

Четверту групу злочинів становлять умисні вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються особами, які мають аномалії психіки, котрі не виключають їх осудності (хронічний алкоголізм, психопатія, залишкові явища черепно-мозкової травми, органічні захворювання центральної нервової системи, наркоманія, сексуальна патологія, хромосомні аномалії, деякі психічні захворювання, деякі акцентуації особи тощо). Зв'язок насильницької злочинності з такими аномаліями, що є однією з детермінант злочину, досліджувався раніше і продовжує досліджуватись нині. При цьому роль психічних аномалій у злочинній етіології значно перебільшується. Однак це зовсім не означає, що немає таких природжених патологій (у рамках неосудності), які "не беруть участі" у детермінації деяких насильницьких злочинів. Приклад цьому – маніяки-вбивці. Отже, можна припустити, що деякі природжені, а у переважній більшості придбані у процесі індивідуального розвитку особи стійкі аномалії психіки насильницьких злочинців детермінують в окремих випадках і тяжкі тілесні ушкодження, а частіше збільшують ступінь криміногенності таких осіб. Щодо останнього положення, то тут не психічні аномалії самі по собі активно сприяють злочинній поведінці, а ті соціально-психічні риси, які формуються в особи під їх впливом. Психічна патологія відбивається не тільки на інтенсивності переходу особи на злочинний шлях, але нерідко і наслідки злочину носять відбиток цієї патології (невмотивованість злочину, афективність, сексуальні збочення, жорстокість тощо) [15, 150].

Криміногенні явища і процеси, які детермінують сімейно-побутові насильницькі злочини.

1. Характерною особливістю цієї групи злочинів є те, що криміногенні явища і процеси переплітаються і створюється складне об'єктивно-суб'єктивне міжособистісне становище, яке породжує, як правило, стійкі або періодично криміногенні ситуації. Останні виникають або існують постійно, оскільки часто основу конфлікту складають тривалі сутички сторін з приводу дійсних чи надуманих матеріальних або духовних потреб і цінностей. Зовні вони проявляються у вигляді взаємної ворожнечі, ненависті, неприязні, підозри, ревнощів, помсти; сварок через аморальну поведінку одного з учасників конфлікту, матеріальні або житлові проблеми, втручання родичів у сімейне життя подружжя та інші численні побутові та сімейно-побутові проблеми.

2. Злочинам нерідко передують загострення та ускладнення конфлікту в зв'язку з одностороннім чи взаємним застосуванням фізичної сили для розв'язання конфліктних епізодів. За даними досліджень, у всіх криміногенних ситуаціях виявлено закономірність переходу від простих сварок до обопільних бійок і заподіяння ушкоджень.

3. Важливим криміногенним детермінантом конфліктів і насильницьких злочинів є алкоголізація мікросередовища та безпосередніх їх учасників – сторін конфліктних інцидентів. Сімейно-побутові і насильницькі злочини детермінують недоліки у діяльності правоохоронних органів, місцевих органів влади, громадськості, пасивність близьких родичів тощо стосовно попередження насильницької злочинності [15, 149].

Криміногенні явища і процеси, які детермінують ситуаційні насильницькі злочини.

1. Недостатня матеріальна база закладів культури і дозвілля. Йдеться про недоступність культурного дозвілля для значної частини населення. Вуличні компанії молоді, безцільне марнування часу, сумнівний набір повсякденних розваг, вживання спиртних напоїв у випадкових місцях і з випадковими або малознайомими особами біля пивних барів, у скверах, дворах, підвалах; азартні ігри під "інтерес" тощо формують маргінальне середовище і створюють однотипні криміногенні ситуації.

2. Невисокий соціальний статус багатьох злочинців, обумовлений демографічними, сімейно-виробничими характеристиками (невисока заробітна плата, погані житлові умови, безробіття, зайняття сумнівним бізнесом та ін.).

3. Посилення в сучасних умовах психічного навантаження і напруження.

4. Негативна роль кримінальної субкультури, яка проявляється, зокрема, в тому, що поведінка судимих осіб у сфері дозвілля має нездоровий, часто антисуспільний характер. Підвищена конфліктність, збудливість, пияцтво, хронічний алкоголізм, наркоманія, кримінальні звички, лихослів'я, нарочитий чи дійсний захист "блатного світу", частота випадкових конфліктів – усе це робить таких осіб найбільш ймовірними суб'єктами та жертвами насильницьких злочинів.

5. Суперечності між статусом особи та її завищеними орієнтаціями створюють психологічний дискомфорт, у зв'язку з чим компанії, де проводиться дозвілля, для багатьох злочинців є зручним місцем для компенсації своїх невдач в інших видах заняття.

6. Зниження соціального та превентивного контролю державних органів, трудових колективів, громадськості за тими сферами життя, які сприяють поширенню у суспільстві пияцтва, агресивності, насильства і зла, фрустрації, психічної патології, страху перед злочинністю, злочинного безкраю, організаційного та духовного згуртування злочинного світу, пасивності населення, формалізму і некомпетентності у роботі правоохоронних органів, особливо у сфері попередження злочинності, тощо [15, 150].

Криміногенні явища і процеси, які детермінують умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, що заздалегідь плануються.

1. Несприятливе соціально-економічне і морально-психологічне становище в країні і близькому зарубіжжі. Докорінне і часом болюче реформування багатьох сфер життя викликало у країні економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних установок особи щодо власності, засобів виробництва, відверто корисливі прагнення значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький (з метою первісного нагромадження капіталу) екстремізм багатьох з них. Зростають індивідуалізм, здирництво, правовий і моральний нігілізм серед усіх верств суспільства, а тим більше серед його маргінального прошарку; обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати до них доступ щоб то не було, навіть ціною життя іншого, стають домінантою користолюбства, причиною напружених міжособистісних стосунків і конфліктів у багатьох сферах людського буття, які нерідко завершуються трагічно. Соціальна нерівність, яка в нашій країні проявляє себе різко і невиправдано жорстоко та несправедливо, применшує значущість людської особистості як соціальної цінності, руйнує солідарність у суспільстві, знімає морально-правову заборону "Не вбий!". Зменшення рівня недоторканності особи робить її життя й здоров'я незахищеними і доступними для будь-яких кримінальних маніпуляцій.

2. Люмпенізація, маргінальність, алкоголізація, наркотизація значних груп населення. Розширення прошарку неадаптивного до законослухняності населення, поширення кримінальних поглядів і субкультури, а з нею – примітивізму і стереотипу міжособистісних стосунків, які засновані на зневажанні особи, насильства і зловживання спиртними напоями породжують конфліктність, агресивність, нерідко насильницький спосіб розв'язання конкретних життєвих ситуацій.

3. Криміногенна корисливість, котра викликається соціально-економічною психологією людей, в основі якої лежить таке, що не зникає століттями, не залежить від стадії розвитку суспільства, прагнення до накопичення грошей і матеріальних цінностей, захоплення чужих речей, до неправедного збагачення, багатства, розкошів тощо.

4. Різні форми віктимної поведінки потерпілих.

5. Слабка кримінологічна поінформованість населення про насильницьку злочинність, що значно ускладнює вжиття запобіжних заходів.

6. Погіршення соціально-психологічного клімату на виробництві, в сім'ї, в подружніх стосунках, що спричиняється, зокрема, девіантною поведінкою різних учасників стосунків.

7. Небувала пропаганда у засобах масової інформації, в кіно, на телебаченні культу сили і кулачного права, насильства, сексуальної розбещеності, розпусти, глуму над особою, влади грошей, що знижує недоторканність людської особистості, розпалює низькі пристрасті, вседозволеність, кримінальний бізнес, виправдовує "круту" поведінку. Такого роду інформація здатна підштовхнути до насильницьких посягань, тому що несе в собі стереотипи поведінки. З'явились люди, готові за наказом і за гроші вбити кого завгодно.

8. Послаблення соціального контролю над злочинністю. Соціальний контроль постійно відстає від злочинного безкраю, тому що відсутня (або слабко налагоджена) система випереджаючого самозахисту суспільства. Послаблена попереджувальна робота всіх суб'єктів запобігання злочинності, не проводиться належна робота із кримінальним сімейним неблагополуччям, правоохоронні органи недостатньо реагують на ранні прояви насильницької злочинності, знизився рівень роботи органів внутрішніх справ з незаконним володінням громадянами зброєю, слабка робота у місцях позбавлення волі зі злочинцями, які вчинили насильницькі посягання, тощо.

9. Недостатній психологічний, фізичний, правовий, технічний захист особи [15, 151-152].

Криміногенні явища і процеси, які детермінують патологічні умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Криміногенні явища, які детермінують цю групу злочинів, можуть включати явища соціально-психологічного і психіатричного, медико-педагогічного, медико-реабілітаційного, організаційно-управлінського, правового та іншого характеру. Перш за все це фактор психічного нездоров'я населення як в цілому, так і у місцях позбавлення волі, де це нездоров'я посилюється і потім проявляється у рецидиві злочинів. Зростання психічних захворювань у всіх економічно розвинутих країнах світу є однією з важливих медико-соціальних проблем сучасності (розлад особистості, неврози, психози тощо). Дослідження свідчать, що існує пряма залежність між тривалістю злочинної діяльності і психічним розладом особи засуджених. Медико-педагогічний спектр криміногенних явищ охоплює недостатню диспансеризацію населення з метою встановлення осіб з психічними аномаліями. Слабко здійснюються заходи щодо боротьби з ранньою алкоголізацією і наркотизацією підлітків, відсутня чітко продумана концепція медико-педагогічного попереджувального впливу на психічну захворюваність дітей і підлітків. Криміногенні детермінанти медико-реабілітаційного характеру занадто складні, а деякі з них взагалі ще мало досліджені. До них можна віднести детермінанти генетичного і фізіологічного походження, вплив зовнішнього природного середовища на психічну активність людини тощо. У країні не створено системи своєчасного виявлення і обліку осіб з психічними аномаліями, спосіб життя і поведінка яких свідчать про реальну можливість вчинення насильницького злочину, не забезпечено на належному рівні співробітництва між медичними та правоохоронними органами, постійного відповідного інформаційного обміну між ними, консультативної допомоги тощо. Крім того, надто негативний вплив на нестійку психіку неповнолітніх та молоді справляють література, кіно, телебачення, відеофільми з елементами сексу і садизму, що формує збочені морально-правові погляди і уявлення злочинців [15, 153].

2.3 Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів

Особливу небезпеку насильницька злочинність набуває у тому разі, коли суб'єктом є особа з психічними аномаліями. Оскільки такі злочинні дії відрізняються особливою жорстокістю виконання або способом, який є небезпечним для життя багатьох осіб, або поєднаний із зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.

Проблема визначення зв'язку психічних аномалій з насильницькою злочинністю давно привернула увагу вчених своєю складністю та багатоаспектністю, а деякі принципові її положення дотепер складають предмет гострої дискусії. На жаль, сьогодні в Україні майже відсутні фундаментальні дослідження, які були б спеціально присвячені проблемі вказаної злочинності, суб'єктом якої виступають особи з психічними аномаліями, їх причинам та умовам, особливостям профілактики даної категорії злочинів. Необхідно підкреслити, що в сучасній українській правовій статистиці немає спеціального обліку таких осіб. У зв'язку з цим постає нагальна необхідність висвітлення у спеціальній літературі opганічного зв'язку психічних аномалій з вчиненням насильницьких злочинів.

Вплив психічних аномалій на зазначену злочинність можна простежити у чотирьох головних напрямах: 1) у формуванні особи злочинця, тобто у сприйнятті ним злочинної ситуації, мотивації злочинної поведінки; 2) в особливостях скоєння злочину, головним чином через прояв специфічних для цієї категорії осіб емоційно-вольових порушень, особливостей мислення, а також у засобах та способах реалізації злочинного наміру; 3) у поведінці злочинця після вчинення злочину; 4) у поведінці засуджених за вчинення вказаних злочинів, їх моральній та правовій свідомості під час відбування покарання [23].

Виходячи з цього, відповідного корегування потребує організація тактики і методики розслідування даної категорії злочинів; діяльність із запобігання насильницьким злочинам, що вчиняються особами з вадами психічного розвитку, а також роботи пенітенціарних установ, у яких останні тримаються.

Особливою ознакою сучасної насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями є її переважно побутовий, ситуативний характер. Проведене нами дослідження показало, що понад 58,3% вказаних злочинів вчиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли на підставі психічних аномалій. Ці злочини відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з тяжкими наслідками для потерпілих, особливо, коли вчиняються особами з різними аномаліями психічного розвитку.

За останнє десятиліття майже у 2 рази збільшилося число тяжких злочинів, вчинених у стані алкогольного або наркотичного сп'янінь (з 26015 у 1991 р. до 43581 у 2001 p.) [23].

Внутрішньою стороною проблеми зв'язку насильницької злочинності з психічними аномаліями є динаміка захворюваності населення України на психічні розлади (у межах осудності), яка за останнє десятиліття викликає стурбованість не лише у вчених-кримінологів, а й у психіатрів. Серед населення України за період з 1990 р. по 1999 p. захворюваність психічними і поведінковими розладами (за винятком наркологічних захворювань) зросла на 2,8% і склала у 1999 p. 265,8 на 100 тис. населення (у 1990 p. – 248 на 100 тис.). У структурі захворюваності психічними і поведінковими розладами у 1999 p. 71,1% склала група розладів непсихотичного характеру, тобто психічні аномалії. За десятиліття число усіх форм розумової відсталості зросло на 21%.

У період з 1990 р. по 1999 р. в Україні у 3,2 рази збільшились психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин (наркоманії), у 1,6 рази зросла кількість токсикоманій. Число злочинів, вчинених особами, що мають діагноз "наркоманія", з 1990 p. по 2001 p. збільшилося у 13,2 рази. Кожного року понад 15% осіб скоюють злочини, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. На їх рахунок припадає 63% вчинених вбивств і 65% умисних тяжких тілесних ушкоджень [24, 110; 10, 70; 12, 108; 13, 95].

Психічні розлади сприяють виникненню та розвитку таких рис характеру, як: подразливість, агресивність, жорстокість. У той же час знижується воля, підвищується навіювання, послаблюються гальмівні механізми, що стримують контроль. Вони заважають нормальній соціалізації особистості, не дозволяють їй займатися певними видами позитивної діяльності або взагалі брати участь у суспільне корисній праці. У зв'язку з чим підвищується ймовірність вчинення протиправних дій, ведення антисуспільного способу життя.

У 1987 р. Ю. Антонян указував, що особи з психічними вадами переважають серед тих, хто вчинив вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень; менше – серед винних у зґвалтуваннях, хуліганстві [2, 50-52]. Судова практика показує, що в Україні існує наступна тенденція. Особами з психічними аномаліями скоюється понад 33% насильницьких злочинів, серед яких домінують умисні тяжкі тілесні ушкодження – 37%, умисні вбивства – 35,7%, поєднане з насильством хуліганство – 25% та 19% статевих злочинів. Стосовно останніх треба наголосити на тому, що при складанні статистичних даних за зґвалтуваннями не враховується велика кількість матеріалів, суб'єкти вчинення яких мають певні психічні розлади. Згідно з чинним законодавством проведення судово-психіатричної експертизи можливе лише після порушення кримінальної справи. А тому закономірним є той факт, що поза увагою кримінологів та психіатрів залишається багато ґвалтівників-насильників з розладами психічної діяльності.

Наприкінці XX ст. кримінологічними дослідженнями визначено, так званий, "психопатологічний індекс", тобто середню частоту психічних відхилень у засуджених, рівною 68%. Розумова відсталість (олігофренія) виявилася у 37% піддослідних, психопатії – у 31% [23]. Серед засуджених за вбивство 72% мали різні аномалії психіки, тих, хто спричинив тяжкі тілесні ушкодження, – 64,8 % [23]. Взагалі кількість осіб, засуджених за вчинення умисних вбивств за останні 11 років, збільшилася у 2,3 рази [23].

Проведене нами дослідження показало, що найпоширенішою з психічних аномалій сьогодні є алкоголізм. Особи з таким діагнозом вчиняють 53,3% вбивств, 30% заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та 38% хуліганств. Інші психічні аномалії розподіляються таким чином залежно від ступеня поширеності: органічне ураження головного мозку – 13%, психопатія – 10,7%, наркоманія – 9,5, олігофренія у стадії легкої дебільності – 8,3%, статеві збочення (розлади особистості) – 3,6%, епілепсія – 2,4%, органічні захворювання центральної нервової системи – 1,2% [23].

Особи з діагнозом психопатія та особи з органічними ураженнями головного мозку переважно скоюють статеві злочини, а саме зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом – 25% та 11% відповідно [23].

Психічні розлади заважають встановленню нормальних соціальних відносин з представниками протилежної статі. Особливо негативну роль в даному разі відіграє олігофренія у стадії дебільності. Для злочинців з таким діагнозом притаманно вчинення статевих злочинів: зґвалтувань – 22,2% та розбещення неповнолітніх – 33,3%. Багато олігофренів і серед хуліганів (9,5%). Це пояснюється, насамперед, тим, що через розумову відсталість вони легко втягуються у кримінальне середовище шляхом нескладних, з точки зору інтелекту, дій [23].

Але треба пам'ятати, що самі по собі психічні аномалії не є безпосередніми причинами злочину. Як психічне здоров'я (і нездоров'я) населення є соціальним фактором, так і психічні аномалії належать до детермінант злочинності, хоча для них характерна другорядна роль. Психічні аномалії будь-якого генезису не жорстко й однозначно визначають злочинну поведінку. Остання є результатом взаємодії соціальне набутих особистісних якостей та біологічних особливостей. За наявності у особи розладів психіки в межах осудності головними чинниками злочинної поведінки все ж таки будуть її моральні особливості, погляди, переконання та ціннісні орієнтації. Інакше особа не може бути визнана винною, а її вчинки злочинними. Розлади психіки можуть сприяти формуванню особи злочинця лише за наявності певних несприятливих соціальних умов. Моральне виховання, створення сприятливих життєвих умов, позитивний вплив, що поєднується у потрібних випадках з медичною допомогою, здатні нейтралізувати криміногенність психічних аномалій, які в інших умовах могли би мати суспільне небезпечний характер. З іншого боку, несприятливе середовище, відсутність суспільне корисних контактів, антисуспільний спосіб життя і негативні особистісні якості можуть призводити до виникнення кримінологічне значимих психічних аномалій.

Можливості використання психіатричних факторів для пояснення злочинної поведінки обмежені. Зрозуміло, що, досліджуючи біологічні фактори, кримінологія неминуче має вийти за межі психічних аномалій. Причини багатьох психічних відхилень мають біологічний характер. Так, понад 12% насильницьких злочинів вчиняються особами, котрі мають діагноз "шизофренія" і які за результатами судово-психіатричної експертизи визнані неосудними. Головною причиною виникнення даної хвороби, безсумнівно, є спадковість. А сама шизофренія, у свою чергу, стає безпосередньою причиною скоєння цими особами вказаних злочинів.

І все ж таки, навіть при успадкуванні психічних аномалій, у тому числі хвороб, ступінь їх враженості значно залежить від соціальних умов [23]. Тому психіатричні фактори біологічного генезису лише частина проблеми біологічного у злочинці, що не містить такі кримінологічне важливі явища як стать, вік, особливості фізичної конституції, стан здоров'я тощо.

Наявність психічних аномалій допомагає пояснити вчинення лише деяких видів злочинів, у першу чергу, насильницьких. Дослідження вчених з Каліфорнійського університету показали, що існує лінійна залежність між палінням під час вагітності та ймовірністю вчинення дитиною в майбутньому саме такого злочину. В дослідженні брали участь 4169 вагітних жінок у віці понад 22 років, які виношували хлопчиків. Під час вагітності вони палили. Аналізу також піддавалися відомості про соціально-економічне становище жінок, їх освіту, наявність у родинах жінок психічних захворювань та випадки вчинення злочинів. Результати були вражаючими. Виявилося, що між кількістю спалених вагітною жінкою за день цигарок та вчинюваними її сином, народженим від такої вагітності, насильницьких злочинів, існує лінійна залежність [23].

З іншого боку, окремі злочини можуть скоюватися особами, які мають відхилення у психіці. Однак останні не будуть мати жодного відношення до злочину (наприклад, вчинення розкрадання психопатом), оскільки простежити співвідношення між таким злочином та наявними аномаліями психічного розвитку майже неможливо через відсутність у слідчо-судовій практиці випадків проведення судово-психіатричних експертиз за корисливими злочинами.

Вроджені аномалії, як і соціальне набуті, можуть бути криміногенними. Однак вирішальна роль належить не їм, а знов таки антисуспільним особистісним якостям, що, як відомо, не передаються генетичним шляхом. Успадковуються не властивості, а схильність до них. Суспільство та виховання або гуманізують задатки людини, або повідомляють їм антигуманний характер. Вони можуть або применшувати, або облагороджувати природні потреби, але можуть також породжувати такі, котрі не мають прецедентів у світі людей.

Зазначене вище свідчить, що злочинність осіб, які мають психічні аномалії, – велика теоретична та організаційно-практична проблема, яка включає усі напрями боротьби зі злочинністю: запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування, настання кримінальної відповідальності, виправлення і перевиховання засуджених. Сьогодні є певна можливість вдосконалення практики та законодавчих заходів боротьби зі злочинністю осіб з психічними аномаліями. Реалізація їх могла б принести позитивні результати.

Розділ 3. Профілактика насильницької злочинності

З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного попередження умисних вбивств і тілесних ушкоджень: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам і їх припинення.

Кримінологічна профілактика – діяльність різних суб'єктів боротьби з насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенне небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними комплексами є: втручання у кризові ситуації; зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів; виховна та інформаційна робота серед населення; залучення громадськості до попередження насильницьких злочинів; надання допомоги жертвам цих злочинів.

Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних напружених конфліктів за допомогою набору спеціальних засобів діяльності суб'єктів попередження насильницьких злочинів. Цей набір складається з таких заходів:

– здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих осіб і розроблення конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напруження;

– орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;

– ефективне застосування Закону України "Про попередження насильства в сім'ї";

– обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарань;

– створення електронно-пошукової системи "Насильство" для обліку злочинів проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет невпізнаних трупів;

– проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспортних магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей у містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку факторів;

– підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з психічними аномаліями та ін. [15, 154]

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів – це аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиття заходів, що максимально ускладнювали б вчинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього необхідно: посилення патрулювання у населених пунктах, містах, мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години; припинення перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн, використання для цього відповідних адміністративно-правових норм; практикування комплексних оперативно-попереджувальних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна обстановка; посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом попередження злочинів проти життя і здоров'я особи.

Виховна та інформаційна робота серед населення може включати таку групу заходів: запровадження у масштабах країни кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності, причини і умови вчинення насильницьких злочинів, особу злочинців і потерпілих; попереджувальні заходи і роль населення при їх здійсненні; пропагандистські заходи з використанням засобів масової комунікації; розроблення програм навчання для різних верств населення засобам захисту від насильницьких посягань тощо [15, 154].

Залучення громадськості до попередження насильницьких злочинів. Широке залучення громадян у сферу попереджувальної діяльності передбачає розвиток правосвідомості і розуміння єдності суспільних і особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота з поширення відповідних знань, створення нової системи громадських формувань, налагодження взаємодії та координації з державними суб'єктами попередження насильницьких злочинів, інші заходи.

Надання допомоги жертвам злочинів. Надання моральної підтримки і матеріальної допомоги громадянам, які потерпіли від насильницьких злочинів, – обов'язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі пропозиції: створення фонду відшкодування шкоди громадянам або їх представникам, які зазнали збитків від насильницьких злочинів; підвищення готовності громадян до самооборони; прийняття закону про надання допомоги жертвам насильницьких посягань тощо.

Запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров'я особи переноситься на ту стадію злочинної поведінки, яка характеризується виникненням злочинного наміру вчинити злочин або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати. Основними запобіжними комплексами заходів є такі:

– переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів запобігання насильницьким злочинам; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на осіб, які здатні до вчинення насильницьких злочинів або їх рецидиву; примирення конфліктуючих сторін та ін.);

– активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти особи (оперативне втручання у процес розвитку злочинної поведінки; створення умов, які усували б або утруднювали розвиток злочинної поведінки і схиляли особу до добровільної відмови від її продовження, тощо) [15, 155].

Припинення злочинів у системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів особливе місце посідає припинення розпочатих насильницьких злочинів на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Активний захист особи повинен виходити не тільки від суб'єктів припинення злочинів, а й від самої особи. У ст. 36 Кримінального кодексу України, де регулюються положення про необхідну оборону, зазначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстановки розрізняються такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи:

– організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів (наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп в органах внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкою насильницькою злочинністю; вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального права, а також правозастосовної практики щодо посилення їх попереджувального ефекту та ін.);

– спонукальний напрям об'єднує різні заходи примушування осіб, які готуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови від підготовки до вчинення злочину і замаху на нього, від продовження злочинної поведінки і взагалі кримінальної діяльності;

– активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (постійний і ефективний контроль за особами, які реально готуються до вчинення злочину проти життя і здоров'я особи); негайне вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, на життя і здоров'я яких готується замах; своєчасне запобігання груповим бійкам, кримінальним розборкам, сходкам; оперативне припинення злочинної діяльності; затримання, арешт тощо [15, 156].

Існують також інші напрями та заходи попередження насильницьких злочинів, які випливають із законодавчих актів, комплексних цільових програм боротьби зі злочинністю, а також науково-методичних публікацій.

Висновки

Отже, під насильницькими злочинами потрібно розуміти навмисні кримінально карані діяння, які посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: умисні вбивства; умисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; зґвалтування; побої і мордування; катування; доведення до самогубства; погрозу вбивством.

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності. В літературі справедливо зазначається, що більш висока ймовірність настання "злочинного фіналу" спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об'єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Изучение правонарушителей с психическими аномалиями // Соц. законность. – 1985. – № 2. – С. 50-52.

2. Антонян Ю.М. Насильственная преступность в России. – М., 2001; Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. – М., 2001. – 104 с.

3. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М., 1987. – 207 с.

4. Антонян Ю.М., Голумб Ц.А. Предупреждение преступного поведения лиц с психическими аномалиями: Учеб. пособ. – М., 1984. – 80 с.

5. Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 43.

6. Гаухман Л. Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР. – Саратов, 1981. – С. 11, 29;

7. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1981. – Т. 2. – С. 481.

8. Джужа О.М., Моісесв Є.М., Василевич В.В. та ін. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи – К.: Атіка, 2003. – 400 с.

9. Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная политика // Сов. гос-во и право. – 1991. – №4.

10. Злочинність в Україні: Стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К., 2001. – 100 с.

11. Кривощекова Н.В. О криминологическом понятии "насильственная преступность" // Методологические вопросы криминологических исследований. – М., 1983. – С. 90-91.

12. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2001 / Головний штаб МВС України. – К., 2002. – 38 с.

13. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. – Особлива частина / Ю.В.Александров, А.П.Гаврилишин, О.М.Джужа та ін. – К., 2000. – 201 с.

14. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини); Навчальний посібник. / За заг. ред. Джужи О.М – К.: Атіка, 2001. – 368 с.

15. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. проф. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с.

16. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

17. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М., 1982. – С. 202.

18. Курс кримінології: Особлива частина: Підруч.: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М.Мельник та ін.; За заг. ред О.М. Джужи. – К., 2001. – 480 с.

19. Курс советской криминологии. Предупреждение преступности. – М., 1986. – С. 174.

20. Огляд стану по боротьбі зі злочинністю на території України за 2001 рік. – К., 2002. – 109 с.

21. Побегайло Э.Ф. Насильственная преступность: современные тенденции, перспективы борьбы // Сов. гос-во и право. – 1988. – №9. – С. 73.

22. Состояние преступности в Украине и результаты борьбы с ней. (Оценка объективной обстановки). – К., 1992. – 40 с.

23. Ходимчук О. Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів // Право України. – 2003. – № 7. – С. 60-65.

24. Юр'єва Л.М. Історія. Культура. Психічні розлади та розлади поведінки. – К., 2002. – 314 с.