Курсовая работа: Апеляційне провадження

Курсовая работа: Апеляційне провадження

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра цивільно-правових дисциплін

заочна форма навчання

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни – «Цивільний процес»

Тема : «Апеляційне провадження»

м. Харків – 2010 р.

ПЛАН

Вступ

1  Загальна характеристика апеляційного провадження

2  Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації

3  Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом

3.3 Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

3.2 Порядок розгляду справи апеляційним судом

3.1 Призначення справи до розгляду у апеляційному суді

4  Повноваження апеляційного суду

4.1 Рішення та ухвала апеляційного суду

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України проголошує, що права і свободи людини й громадянина захищаються судом. Право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Захист прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави шляхом розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства покладається також на цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК). Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної та обґрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних питань і рішень по суті справи.

Законність та обґрунтованість судових рішень (ст. 202 ЦПК) є основною і неодмінною властивістю їх, як актів правосуддя. Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання і тим самим захищають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

До основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129 Конституції України). Тому реалізація цього конституційного положення знайшла втілення в новій редакції глав 40 і 41 ЦПК, якими врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Таких гарантій, як принципи цивільного процесуального права, право на пред’явлення позову, зустрічний позов, забезпечення позову, встановлений процесуальний порядок розгляду і вирішення справ у суді першої інстанції є недостатньо для забезпечення законності й обґрунтованості діяльності судів по розгляду цивільних справ і прийнятих ними рішень. А тому потрібно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод зацікавлених громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал. У їх складі визначальна роль належить апеляційному та касаційному провадженню, які були включені в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до цивільного процесуального кодексу України».

У той же час вивчення та перший досвід застосування цих законів виявили їх недоліки, неточності та суперечності, які потребують усунення, і викликали цілий ряд не роз’яснених питань. Під час малої судової реформи, зміни до процесуальних кодексів приймалися дуже швидко, внаслідок чого в нормах що стосуються інститутів апеляції та касації виникло чимало суперечностей, які мають бути усунені.

Основні проблеми в правозастосовчій практиці пов’язані з тим, що у законі взагалі відсутнє визначення понять апеляції та касації, не чітко визначене право на апеляційне та касаційне оскарження осіб, які не приймали участі в розгляді справи, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень судів апеляційної та касаційної інстанції та підстав для скасування судових рішень тощо.

За тиждень до п'ятої річниці Основного Закону України, 21 червня 2001 року, Верховна Рада України прийняла закони, спрямовані на реформування судової системи, як того вимагали перехідні положення Конституції України. Було ухвалено пакет законів, якими вносяться зміни до низки чинних законів, що регулюють питання судоустрою та судочинства. Ці зміни отримали назву «малої судової реформи» і пов'язані насамперед з утворенням єдиної системи судів загальної юрисдикції шляхом включення до неї арбітражних судів, запровадження нового порядку оскарження судових рішень, а також порядку арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, порядку проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій» утворено відповідно до статті 125 Конституції України чітку систему судів загальної юрисдикції. Її складають місцеві, апеляційні, вищі суди, а також Верховний Суд України. Статусу місцевих судів набувають районні (міські) суди, арбітражні (господарські) суди обласного рівня, військові суди гарнізонів. Статусу апеляційних судів - загальні суди обласного рівня, військові суди регіонів та ВМС України.

В зв'язку із вказаними змінами у судовій системі та відповідними змінами у цивільно-процесуальному законодавстві, інститут "наглядового провадження" перестав існувати. Перегляд судових рішень за новим законодавством здійснюють апеляційні суди.

1 Загальна характеристика апеляційного провадження

апеляційне провадження суд

Виконання судами завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК) повністю залежить від постановления ними у справах законних та обґрунтованих рішень. Досягнення таких наслідків забезпечується численними процесуальними гарантіями, а саме: демократичними принципами судочинства, обов'язковістю підготовки справи до розгляду (ст. 143 ЦПК), участю у справі органів державного управління, прокурора, громадськості (статті 118, 121, 161 ЦПК), активною позицією суду в доказовій діяльності (статті 15 і 30 ЦПК) та ін.

Законність і обґрунтованість судових рішень забезпечуються також такими ефективними засобами як їх апеляційне оскарження. Однак дією цієї гарантій не виключається набрання законної сили помилковими, необ'єктивними рішеннями. Інколи апеляційна (раніше наглядова) інстанція може замість того, щоб виправити, ускладнює помилку, допущену судом першої інстанції, внаслідок чого набирають законної сили несправедливі рішення. Буває й так, що помилкові рішення не оскаржуються і набирають законної сили. А дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких актів.

Нерідко суди апеляційної інстанції неглибоко перевіряють обґрунтованість висновків суду, викладених у його рішенні, додержання судом вимог закону при розгляді та вирішення справи, у зв'язку з чим залишають без зміни помилкові рішення, які переглядаються у апеляційній інстанції, а в окремих випадках скасовують правильні рішення. У деяких справах рішення змінювалися чи постановлялися нові рішення внаслідок визнання судом апеляційної інстанції доведеними обставин, що не були встановлені чи відкинуті судом першої інстанції. Іноді не додержуються вимоги ЦПК про зміст апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора (ст. 293 ЦПК). Мають місце факти безпідставного відкладення розгляду справ, неоднакового застосування правил про провадження справ у апеляційній інстанції. Суди останньої не у всіх випадках реагують окремими ухвалами на виявлені факти порушень законності й упущень в діяльності судів першої інстанції, ще недостатнім є їх вплив на запобігання судовим помилкам.

Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень. Але таких, які виключали б численні перегляди, затягування процесу й порушення стабільності судових рішень. Такою процесуальною гарантією є процесуальний інститут перегляду рішень у порядку апеляційного провадження. Він являє собою відображення в цивільному процесі загальної функції судового нагляду, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про судоустрій». Так, в статті 29 Закону передбачено, що апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. У законі зазначено, що в назві апеляційних судів повинні використовується назва населених пунктів, в яких вони знаходяться. Апеляційні суди складаються з обраних Верховною Радою України безстроково чи призначених Президентом України у межах п'ятирічного строку суддів. Народні засідателі цих судів обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міськими радами, на території яких знаходиться відповідний суд, строком на п'ять років за поданням голови апеляційного суду у необхідній кількості.

Наявність стадії перегляду судових рішень у апеляційних судах сприяє формуванню у громадян переконаності в тому, що кожне незаконне та необґрунтоване рішення буде скасовано, що їх політичні, трудові та інші соціально-економічні права, а також права організацій дістануть належний захист. Такий перегляд є форма судового нагляду вищестоящих судів діяльністю нижчестоящих судів.

У ході перевірки законності та обґрунтованості рішення, апеляційний суд інстанція може скасувати його, надіслати справу на новий розгляд і зробити вказівки, обов'язкові для суду першої інстанції. Діяльність цієї інстанції має велике значення для спрямування судової практики на єдине розуміння і правильне застосування норм матеріального права. Важлива роль у досягненні єдності судової практики, усуненні труднощів при вирішенні складних питань, що виникають у процесі розгляду цивільних справ, належить Верховному Суду України. Мотивовані роз'яснення ним змісту правових норм в ухвалах і постановах забезпечують, як правильне їх розуміння, так і застосування.

Таким чином, інститут перегляду апеляційними судами судових рішень, ухвал, постанов, суду першої інстанції, що набрали законної сили, забезпечує перевірку їх законності та обґрунтованості, виправлення допущених нижчестоящими судами помилок та керівництво судовою практикою в напрямі єдиного розуміння і правильного застосування норм матеріального і процесуального права і спрямований на досягнення мети і виконання завдань цивільного судочинства, визначених ст.2 ЦПК.

В статті 290 ЦПК України (Право апеляційного оскарження) зазначено, що "сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково".

Проаналізувавши зміст цієї статті можна прийти до логічного висновку, що право апеляційного оскарження мають:

-  прокурор;

-  цивільний позивач;

-  цивільний відповідач;

-  треті особи які безпосередньо брали участь у розгляді справи у суді.
Вказані особи, мають право протягом п'ятнадцяти днів після оголошення ухвали суду першої інстанції подати до суду апеляційної інстанції скаргу на ухвалу, а прокурор, який брав участь у розгляді справи, - апеляційне подання, у випадках:

1) якщо постановлені ухвали перешкоджають подальшому провадженню справи;

2)       у випадках, передбачених статтями 39, 81, 83, 89, 132, 136, 157, 213, 214, 215, 223, 347, 350, 351, 353, 354, 355, 421 Кодексу. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги або апеляційного подання на рішення суду.

Апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. А якщо в справі було ухвалено додаткове рішення, зазначене в частині першій статті 291 ЦПК, то строк на апеляційне оскарження обчислюється з наступного дня після його проголошення.

Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом п'ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення. А у випадку подачі скарги або подання, після закінчення строків, встановлених ЦПК, залишаються без розгляду, - але це лише у тому випадку, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку. У вказаному, випадку суддя виносить окрему ухвалу про поновлення строку.

2 Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації

В Цивільно-процесуальному кодексу чітко зазначені вимоги до форми та змісту апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора (Стаття 293 ЦПК). Так, апеляційна скарга чи апеляційне подання прокурора повинна бути викладена чітким машинописним текстом. В яких зазначається:

1)  назва суду, до якого подається скарга, апеляційне подання прокурора;

2)  особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

3) повна і точна назва інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується та межі оскарження;

5)       обґрунтування апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора:

- у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, якими спростовується рішення;

-  нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами;

-  перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;

6)       прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, апеляційного подання прокурора. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником; апеляційне подання прокурора - прокурором, що його подав. До апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа. До апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора додаються їх копії з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційні скарги та апеляційні подання прокурора подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Вказані вище особи, мають право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від апеляції повністю або частково.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а протилежна сторона може визнати апеляційну скаргу, апеляційне подання обґрунтованою повністю чи частково. Про відкликання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора суд першої інстанції, коли справа знаходиться в цьому суді, або суддя, який готував справу до розгляду в суді апеляційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги чи подання. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора і закриття в зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, який розглядає справу, в судовому засіданні за правилами вчинення зазначеної процесуальної дії, визначеними ЦПК. У разі закриття з цих підстав апеляційного провадження повторне оскарження судових рішень цією особою не допускається. Визнання апеляційної скарги, подання протилежною стороною враховується апеляційним судом щодо наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційні скарги та подання повинні:

1)  бути адресовані відповідному органу з додержанням принципу інстанційності;

2) до скарги повинні бути додані копії судових рішень, ухвал, постанов у справі;

3)       повинно бути аргументовано наведені і проаналізовані обставини справи, що свідчать про незаконність та необґрунтованість постановлених у ній судових актів, у разі необхідності подані додаткові (нові) матеріали про це;

4) вимоги про опротестування судового рішення, ухвали, постанови спрямовані до відповідної судово-апеляційної інстанції поставлені у межах, передбачених повноважень.

Визнаючи велике значення скарг, не можна як переоцінювати роль останніх шляхом наділення їх властивостями цивільно-процесуальних документів, так і недооцінювати її запереченням наявності у них рис процесуальних актів. Скарга це не цивільно-процесуальний документ, а адміністративно-процесуальний акт (заява), що ґрунтується на встановленому адміністративним правом повноваженні громадян звертатися з заявою до будь-якого органу державної влади чи місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції. Цим же правом закріплений обов'язок компетентного органу перевірити скаргу і прийняти відповідне рішення.

Апеляційний суд, до якого надійшла скарга чи подання, повинен вивчити справу в повному обсязі.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 2 «Про практику розгляду цивільних справ в порядку нагляду» (за новим законом в порядку апеляційного провадження) в п. 4 зазначено, що при перевірці судових рішень має бути визначено чи всі обставини, що мають значення для справи, встановлені рішенням суду, чи повно і всебічно вони з'ясовані в судовому засіданні, чи підтверджується висновки суду про їх наявність або відсутність доказами, які є в справі, чи всім зібраним доказам дано відповідну оцінку, чи не спростовуються висновки суду додатково поданими матеріалами, чи відповідають нормам матеріального права судові рішення і чи додержано норм процесуального права при їх постановленні, чи є допущені судом порушення норм матеріального або процесуального права істотними.

Суд апеляційної інстанції, який прийняв справу до свого провадження зобов'язаний надіслати копії скарги чи подання особам, які брали участь у справі, з таким розрахунком, щоб вони мали можливість подати письмові пояснення та надати додаткові матеріали до початку його розгляду в судовому засіданні Пояснення є важливим процесуальним засобом захисту прав та інтересів вказаних осіб. Але воно виконує таку роль тоді, коли в ньому вичерпно і чітко викладені міркування з приводу апеляції з урахуванням кожної з його підстав. В ньому можуть міститися клопотання, пов'язані з розглядом апеляції, в тому числі й щодо витребування додаткових матеріалів. У ЦПК- прямі вказівки про наявність у суду таких повноважень відсутні, у зв'язку з чим вони в літературі оспорюються. При вирішенні цього питання треба враховувати, що певні документи (про хворобу, вклади) можуть бути видані лише на вимогу суду або прокурора. Відсутність таких прав у суду, який розглядає справу, могла б призвести в окремих випадках до неправильного її вирішення і як наслідок - до порушення прав заінтересованих осіб - громадян та організацій.

3 Процесуальній порядок розгляду справи апеляційним судом

Справи з апеляційними скаргами, апеляційним поданням прокурора подаються до апеляційного суду через канцелярію суду, де вони реєструються, оформляються і передаються в порядку черговості судді-доповідачу. Протягом десятиденного строку суддя-доповідач:

1)  з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2)  визначає характер спірних правовідносин та матеріальний закон, який їх регулює;

3)  з'ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи;

4)  з'ясовує, які обставини (факти) визнаються і проти яких заперечують сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у справі;

5)  визначає, якими додатковими доказами сторони та прокурор можуть обґрунтовувати апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора чи заперечення проти них і встановлює строк для їх надання;

6)  визначає розмір судових витрат та строки їх сплати;

7)  за клопотанням сторін вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціалістів та про витребування інших доказів;

8)  виконує інші дії, пов'язані з забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Після проведення підготовчих дій суддя доповідає про них колегії суддів, яка постановляє ухвалу про їх закінчення.

3.1 Призначення справи до розгляду у апеляційному суді

Після проведення необхідних підготовчих дій головуючий у колегії суддів призначає дату розгляду справи в судовому засіданні (не пізніше місячного строку з дня їх закінчення ст. 300 ЦПК). Канцелярія суду невідкладно надсилає повідомлення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання.

При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги чи то апеляційного подання прокурора.

Суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого цивільно-процесуального порядку. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3.2 Порядок розгляду справи апеляційним судом

Справи в суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції, але з незначними винятками.

На початку судового розгляду суддя-доповідач доповідає зміст оскаржуваного рішення (ухвали) суду першої інстанції, мотиви апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора, межі перевірки законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також щодо досліджених доказів і обставин (фактів), встановлених судом першої інстанції. Після доповіді судді пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, який подав апеляційне подання. У разі апеляційного оскарження рішення суду обома сторонами, - першим дає пояснення позивач. Після встановлення обставин (фактів) і перевірки доказів суд апеляційної інстанції надає особам, які беруть участь у справі, та прокурору можливість виступити у дебатах у тій же послідовності, в якій вони давали пояснення. Суд може за власним розсудом, може обмежити тривалість судових дебатів, встановлюючи для всіх учасників процесу рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання. Після закінчення дебатів склад суду продовжує засідання у нарадчій кімнаті. При розгляді справи в апеляційному порядку суд має праву оголосити перерву або відкласти розгляд справи, розгляд якої справи починається заново.

3.3 Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй повістки. Крім того, суд може відкласти розгляд справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, коли повідомлені нею причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

4 Повноваження апеляційного суду

Суд в апеляційному провадженні у відповідності до ст. 305 ЦПК має право:

1)  постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

2)  постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

3)  постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;

4)  змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

При розгляді скарги на ухвалу суду першої інстанції:

1)  відхилити скаргу;

2)  скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;

3)  змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.

Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В ЦПК зазначено, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В стаття 307 наведений перелік підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд:

1)  справа розглянута неповноважним суддею;

2)  рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3)  справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;

4)  суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі.

Закон чітко передбачає випадки коли рішення суду першої інстанції скасовується і ухвалюється нове рішення, такими підставами у відповідності до ст. 309 ЦПК є:

1)  неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)  недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;

3)  невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції лише за умови, якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами розгляду скарги, подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції може:

1)  відхилити скаргу, подання прокурора, якщо судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону;

2)  змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм Кодексу;

3)  скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив порядок його вирішення;

4)       скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішено судом першої інстанції з порушенням норм Кодексу.

4.1 Рішення та ухвала апеляційного суду

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про:

1)  відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора і залишення без зміни рішення суду першої інстанції;

2)       скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд;

3) скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду;

4) часткове задоволення апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції та часткової зміни рішення суду першої інстанції;

5)       задоволення скарги чи подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції із її скасуванням і направленням справи на новий розгляд;

6)  відхилення скарги, подання прокурора і залишення скарги без задоволення.

В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається:

1)  час і місце її постановления;

2)  назва суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів;

3)  прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

4)  особи, які беруть участь у справі;

5)  короткий зміст заявлених вимог;

6)  посилання на рішення суду першої інстанції;

7)  узагальнені доводи апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

8)  мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався;

9)  наслідки розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, які формулюються в резолютивній частині ухвали.

При відхиленні апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора в ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи. У разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, в чому полягала неправильність рішення.

У разі подання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції в установлені строки, але якщо вони надійшли до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора були поновлені або продовжені, суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу чи апеляційне подання прокурора.

Після закінчення апеляційного провадження справа направляється в суд першої інстанції, який її розглянув.

Висновок

Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами висвітлення даного питання у курсовій роботі. Апеляційне провадження – це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили. Згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством право апеляційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки [ст. 13, 292 нового ЦПК]. ЦПК запровадив двостадійний порядок оскарження. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на це рішення – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження ( ч. 1 ст. 294 ЦПК).

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали, а апеляційну скаргу на цю ухвалу – протягом десяти днів після подання заяви про її оскарження ( ч. 2 ст. 294 ЦПК). Чинним ЦПК України чітко регламентовано вимоги до форми і змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Вони обов'язково подаються у письмовій формі. Апеляційну скаргу можна подати і без попередньої заяви, але лише за умови її подання у строк, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження. Законодавець значно змінив порядок подання апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу згідно зі ст. 296 ЦПК слід подавати до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Проте останній (на відміну від правил ЦПК 1963 року) вже не вирішує питання про дотримання форми та змісту скарги і не приймає залежно від цього рішення про її направлення до апеляційного суду або повернення суб'єктові звернення – через три дні після закінчення строку подання апеляційної скарги суд першої інстанції за будь яких обставин повинен надіслати скаргу разом зі справою до апеляційного суду. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. Таким чином, вже не суддя першої інстанції приймає скаргу на своє рішення, а суддя вищестоящого суду, який отримав справу за жеребом. Цим самим законодавець значно спростив доступ до правосуддя, підвищив гарантії об'єктивного незалежного вирішення цивільно-правових спорів. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, передбаченими главою 1 розділу V ЦПК України. Це означає, що провадження в апеляційній інстанції побудоване на тих самих принципах цивільного процесу, що і в суді першої інстанції.

Вирішення цих питань будь-яких труднощів у судів апеляційної інстанції не викликає. Ускладнення викликають винятки із загального правила, оскільки законом не наведено їх переліку. На мою думку, однією із головних відмінностей порядку розгляду цивільних справ судом апеляційної інстанції є більш вузька направленість повторного процесу. Це стосується меж розгляду справи апеляційним судом. Судовий процес при перегляді рішення в порядку апеляції - більш динамічний і більш швидкий, що забезпечується можливістю апеляційного суду встановити чітко відведений час для судових дебатів. Це ще один виняток. Не у повній мірі в суді апеляційної інстанції діє принцип диспозитивності. Якщо у суді першої інстанції сторона вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підстави або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову, то у суді апеляційної інстанції вона таких прав не має.

Також є відмінності по складу суду і деякі інші. Суд апеляційної інстанції наділений широкими повноваженнями при розгляді справи. Наділивши апеляційний суд такою компетенцією, законодавець переслідував дві мети: прискорити проходження справ по судових інстанціях і тим самим припинити тяганину у судах, і другу - підвищити якість розгляду справ. Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при розгляді цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції та направляти їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до норм матеріального та процесуального права та попереджаючи порушення норм права фізичними та юридичними особами. Виходячи з того, що діяльність судів по апеляційному та касаційному перегляду судових рішень по цивільним справам у найбільшій мірі забезпечує виконання задач держави по захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, зміцненню законності та правопорядку, затвердженню принципу справедливості, розвитку демократії, апеляційне та касаційне провадження є одним з основних принципів судочинства в Україні.

Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження інституту апеляційного оскарження є необхідним і досить актуальним. Незважаючи на те, що новий ЦПК України був прийнятий і введений в дію не так давно, в ньому вже виявляються не лише недоліки, але й висловлюються думки з приводу невідповідності Основному Закону. Новизна ЦПК України не вирішує всіх надзвичайно важливих питань інституту апеляції.

Список використаної літератури

1.  Конституція України.

2.  Цивільно-процесуальний кодекс України.

3.  Гусаров К. Апелляционное производство в судах гражданской юрисдикции// Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 7. – с.37-40.

4.  Гусейнов Я. Апелляция изменится //Юридическая практика.- 2004.- № 15 (329).

5.  Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти //Право України.-2004.-№ 2.

6.  Кривенко ВВ., Ярема А.Г. До питання про судоустрій в Україні //Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 2 – С. 11-14.

7.  Коваль Е.О. О некоторых вопросах обжалования судебных решений //Предпринимательство, хоз-во и право. – 2000. - № 1. – С.60-61.