Курсовая работа: Регіональний туризм на прикладі Черкащини

Курсовая работа: Регіональний туризм на прикладі Черкащини

Зміст

Вступ

1.  Тенденції розвитку українського туризму

2.  Напрямки формування туристичного ринку України

2.1. Перспективи розвитку регіонального туризму в Україні

2.2. Розвиток сільського туризму на прикладі Черкащини

2.3. Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні

3.  Державна підтримка розвитку туризму в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Туризм упродовж усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце в світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, кількістю зайнятих, обсягом експорту послуг, в якості джерела доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним з важливих індикаторів якості життя. Процес прискореного розвитку туризму є результатом науково-технічного прогресу, зростання пізнавальних, оздоровчих потреб людей і необхідності в міжнародних ділових контактах. Наявність багатого історико-культурного і природно-рекреаційного потенціалу дало багатьом країнам, окремі з яких навіть не відносяться до високорозвинених, завоювати серйозні позиції на світовому туристичному ринку. Матеріальною основою туристичного ринку в Україні та вагомою структурною складовою її економіки стає рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси.

Територія України має унікальні передумови формування на ринкових засадах рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й зумовило формування значної кількості багатьох видів природних ресурсів. Наявність кількох природно-кліматичних зон та розташування в межах водозаборів трьох морів — Чорного, Азовського та Балтійського — сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного покриву та гідрографічної мережі.

Найбільш цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, у формуванні рекреаційно-туристичного комплексу держави: є земельні, мінерально-сировинні, водні, лісові, рекреаційні ресурси, тваринний і рослинний світ.

1.  Тенденції розвитку українського туризму

Розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Створення нового іміджу українського турпродукту, конкурентоспроможного в нашій державі та за кордоном, комплексний підхід до розвитку туризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері, зумовили неухильне зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг.

Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в’їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2002 р. їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2003 р. Україну відвідали 12,5 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році (табл.1).

Таблиця 1

У 2003 р. збільшились в’їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини – у 2,5 рази, з Польщі – у 2,2 рази, з США – у 1,7 рази, з Італії та з Румунії – у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини – у 1,5 рази, з Туреччини – на 43,0 %, з Німеччини – на 24,8 %.

В ході реалізації державної програми “Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні”, що була започаткована у 2002 році, Держтурадміністрація України проводить комплексну та послідовну рекламно-інформаційну діяльність на внутрішньому та зовнішньому ринках туристичних послуг. Результатом цієї роботи є позитивна тенденція прискореного збільшення загальних обсягів організованого туризму: у 1,3 рази за 2002 рік, в 1,4 рази за 2003 рік (Рис.1). Також, вперше за багато років загальні обсяги організованого туризму (1,01 млн. осіб) перевищили обсяги подорожей з службовою метою (0,95 млн. осіб).

Характерною особливістю 2003 року, порівняно з попередніми роками, є кардинальна зміна структури в’їзного організованого туризму. Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн. [9, 187]

Рис. 1. Динаміка змін турпотоку в Україні

Обсяги внутрішнього туризму зростали впродовж минулих років помірними темпами: у 2002 р. та 2003 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1 % та 5,3 % (табл.2).

У 2003 р. збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2002 р. (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %.

Таблиця 2

Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва.

Обсяг туристського споживання у 2003 р. становив 28,4 млрд. грн., річний приріст дорівнює 18,0 % (табл.3) (визначено відповідно до Методики розрахунку обсягів туристичної діяльності, затвердженої спільним наказом Держтурадміністрації України і Держкомстату України від 12.11.2003 № 142/ 394 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 08.12.2003 № 1128/ 8449).

На 2004 рік припадає уведення в дію Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”, з чим пов’язаний початок ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. В результаті цього змінилась база статистичного обліку за формою № 1-ТУР “Звіт про діяльність туристичної організації” – на відміну від 2003 року до переліку респондентів статистичної звітності не увійшли суб’єкти господарювання, діяльність яких не підлягає ліцензуванню: санаторно-курортні заклади, заклади розміщення, суб’єкти, що спеціалізуються тільки на екскурсійній діяльності.

Таблиця 3

Таким чином, скорочення кількості ліцензіатів (респондентів форми № 1-ТУР) спричинило у 2004 р. від’ємну динаміку узагальнених абсолютних показників, яку не слід трактувати як зменшення обсягів туристичної діяльності в Україні. З огляду на це, для запобігання некоректних аналітичних висновків, варто уникати порівняння відповідних характеристик у їх абсолютному вимірі за 2003-2004 рр.

Станом на 01.01.2005 чинними були 2 754 ліцензії на туристичну діяльність, з них на туроператорську діяльність – 1028, на турагентську - 1726, відповідно 37 % і 63 %. У 2004 р. кількість чинних ліцензій зменшилась у 2,3 рази порівняно з 2003 р. (6 447 ліцензій). Проте, у 2004 р. туристична діяльність здійснювалась фактично 91 % ліцензіатів, а у 2003 р. – лише 60 %, решта 40 % ліцензіатів не звітували або повідомляли про відсутність діяльності. Отже, в процесі отримання нових ліцензій у 2004 р. з реєстру суб’єктів туристичної діяльності практично вибули непродуктивні ліцензіати. Сукупна заборгованість ліцензіатів перед бюджетом скоротилась у 4 рази, а балансовий прибуток збільшився на 43 %.

Фактично, протягом 2004 р. туристичні послуги надавали 2 519 ліцензіатів (39% - оператори та 61% - агенти), що майже на рівні 2001 р.

Середньооблікова кількість працівників туроператорів та турагентів дорівнює 23,5 тис. осіб, що у 2,1 рази менше, ніж у 2003 р.

Пріоритетним видом туристичної діяльності у 2004 році залишається внутрішній туризм, на який припадає 66 % туристів, обслугованих ліцензіатами. На виїзний туризм припадає, відповідно, 20 %, на в’їзний – 14 %.[9, 190]

Всього протягом 2004 року туроператорами обслуговано 1,9 млн. туристів та 1,5 млн. екскурсантів, що, відповідно, на 34 % та на 44 % менше, ніж у 2003 році. Загальна кількість туристів зменшилась за рахунок скорочення кількості в’їзних і внутрішніх туристів, відповідно на 26 % і 47 %. Натомість, кількість виїзних туристів зросла на 28 % (табл.4).

Таблиця 4

Таким чином, продуктивність діяльності підприємств залишилась на рівні 2003 р. – у 2004 році один ліцензіат в середньому обслужив лише на 1,5 % туристів більше.

Обсяг наданих туристичних послуг туроператорів та турагентів у 2004 році зріс, у порівнянні з 2003 роком, на 2 %. Проте, в середньому один ліцензіат надавав на 57 % більше послуг, ніж у 2003 році.

Водночас, платежі до бюджету ліцензіатів у 2004 році зменшились порівняно з 2003 роком на 42 % і становили 98,1 млн. грн. В середньому на одного ліцензіата припадає 39,0 тис. грн. платежів до бюджету, що на 11 % менше, ніж у 2003 році.

У розрахунку на одного працівника, показники 2004 р. випереджають аналогічні показники 2003 р.: в середньому на одного працівника припадає на 43 % більше обслугованих туристів, на 120% більше наданих послуг та на 25 % більше платежів до бюджету.

У 2004 році відбулось зростання середньої вартості путівки на 54 % через подорожчання одного туро-дня на 83 %. Найбільше підвищилась вартість одного туро-дня у внутрішньому туризмі – на 89%, у в’їзному та виїзному туризмі, відповідно, на 43% та 26%.

 Туристичний сезон 2005 року характеризується продовженням загальних позитивних тенденцій розвитку галузі. Зокрема, за даними Адміністрації Держприкордонслужби України, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, темпи росту обсягів в'їзного туризму (114%) перевищили темпи росту виїзного туризму (106%). Впродовж 9 місяців 2005 р. Україну відвідали 13,9 млн. іноземних туристів, за кордон виїжджали 12,4 млн. українських туристів. До кінця поточного року очікується, що Україну відвідають 17,9 млн. іноземних туристів, а до інших держав подорожуватимуть 16,2 млн. українських туристів.

2.  Напрямки формування туристичного ринку України

2.1  Перспективи розвитку регіонального туризму в Україні

Складні та неоднозначні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, знаходять відображення і в соціально-економічному розвитку її регіонів. Однак структура економіки регіонів та їх інфраструктурне забезпечення не відповідає завданням ринкової економіки. В той же час територіальна концентрація виробництва, щільність населення країни та достатній рівень розвитку людського капіталу, вигідне транскордонне положення, якість та унікальність окремих видів ресурсів транскордонних регіонів (наприклад, Карпатського) повинні сприяти ефективному їх використанню.

На нашу думку, одним із перспективних напрямів розвитку регіонів України може стати туризм, який має відповідне природно-ресурсне, інфраструктурне, трудоресурсне, організаційно-інформаційне забезпечення у регіонах і подальший розвиток якого повинен враховувати особливості регіонів, тому що сьогодні розвиток регіонів України характеризуються значними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих і нормативних актів, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією. Спостерігається надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах, неефективний, уповільнений розвиток більшості середніх і маленьких міст. Це є наслідком надмірного втручання держави в регіональну політику протягом довготривалого періоду, що призвело до значних територіальних диспропорцій економічного розвитку країни, погіршення демографічної ситуації в країні, стану зайнятості, зниженню якості життя населення, занепаду сільської місцевості.

В регіональному розрізі збереглась тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони – АР Крим, м. Київ, Одеську область – які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48 % до 67 % обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Таблиця 5

Туристична діяльність регіонів у 2003р.

На Карпатський регіон (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області) припадає 5-12 % загальних обсягів туристичної діяльності. Наступні 10 регіонів з року в рік вирізняються низькими показниками роботи суб’єктів туристичної діяльності та посідають останні місця за рейтингом (табл.5.)

Таблиця 6

Рейтинг областей за туристичною діяльністю

Найменш розвинутою туристична діяльність є в Сумській, Чернігівській, Житомирській областях. Питома вага кількості туристів, обслугованих підприємствами цих областей не перевищує 1 % від загального по Україні обсягу. Таке становище зберігається впродовж останніх 4 років (табл.6).

 У 2003 р. помітно активізувалась туристична діяльність в Волинській, Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській областях завдяки проведенню комплексних рекламно-інформаційних заходів щодо презентації вітчизняного турпродукту на державному та регіональному рівнях. Найбільшими темпами приросту туристичних потоків, зокрема в’їзного та внутрішнього, вирізняється серед цих регіонів Тернопільська область (рис.2).

Водночас, туристичний та природно-рекреаційний потенціал цих областей, а також Вінницької, Луганської, Кіровоградської, Рівненської, Хмельницької, Черкаської, для яких питома вага кількості обслугованих туристів не перевищує 1,8 % від загального по Україні обсягу, можна використовувати набагато ефективніше.

Рис.2. Динаміка туристичної діяльності України в 2004р.

В цих регіонах для успішного розвитку туризму, окрім природнокліматичних ресурсів, наявні також комплекс об’єктів історико-культурної спадщини, сприятливе екологічне становище, вигідне географічне розташування, з огляду на близькість кордонів з європейськими державами, розвинену систему транспортного сполучення тощо.

Доцільно розбудовувати туристичну інфраструктуру у Херсонській, Волинській, Полтавській, Миколаївській областях, залучаючи для цього внутрішні та іноземні інвестиційні ресурси враховуючи сприятливі для розвитку туризму екологічні та природнокліматичні умови. На даному етапі туризм в цих областях розвивається повільно, втрачаються, з різних причин, потенційні можливості економічного зростання та досягнення продуктивної зайнятості населення. [6, 152]

Незважаючи на позитивні зрушення в туристичній сфері України, розвиток туризму в регіонах відбувається повільно порівняно зі світовими туристичними регіонами. Аналіз розвитку туризму в регіонах України доводить наявність досить сприятливих чинників для сталого розвитку туризму. В той же час наявні ресурси не використовуються належним чином через низький рівень розвитку інфраструктури, в якій одне з перших місць належить транспортній системі. Важливими проблемами залишаються подальше вдосконалення залізничної мережі регіонів, електрифікація окремих відрізків доріг, реконструкція і модернізація залізничних вокзалів.

Треба підкреслити, що і наявна матеріально-технічна база туризму в регіонах використовується неефективно через низку причин:

-  асортимент туристичних послуг і рівень сервісу значно відстають від зарубіжних стандартів;

-  ціни на готельні послуги мають постійну тенденцію до зростання, хоча це не завжди пов'язано з покращенням комфортності та рівня обслуговування;

-  структура номерного фонду не відповідає потребам клієнтів (у готелях регіонів недостатньо одномісних номерів).

Аналіз діючих сьогодні пансіонатів, баз та інших закладів відпочинку в регіонах, засвідчує неналежну комфортність переважної більшості з них, невисокий рівень та асортимент послуг, занепад матеріально-технічної бази» сезонність роботи і пов'язане з нею неефективне використання наявного туристичного потенціалу.

Саме тому головними питаннями сьогодення та найближчої перспективи, вважаємо, є не збільшення кількості об'єктів і їх потужностей, а налагодження конкурентоспроможного ринку туристичних послуг шляхом модернізації існуючої матеріально-технічної бази. Для цього на державному рівні необхідно вирішити ряд першочергових питань:

-  розробка державних гарантій повернення інвестицій;

-  зменшення відсотку за наданий кредит до 5—7%;

-  надання «податкових канікул» суб'єктам господарювання, що здійснюють реконструкцію туристичних об'єктів, на період проведення цих робіт.

До проблем місцевого рівня належить зменшення загального терміну оформлення земельної ділянки у власність або під забудову (сьогодні він становить від 3 до 9 місяців); наявність додаткових умов при наданні дозволів на ділянку (наприклад, будівництво 10 км. доріг, ремонт школи тощо).

На нашу думку, Черкащина – один із пріоритетних регіонів розвитку туризму. Сьогодні на Черкащині працюють 32 суб'єкти туристичної діяльності. За 6 місяців 2005 року вони надали послуги 15 442 туристам, з яких 13593 українців та 502 представників інших країн. Місцеві турфірми за 6 місяців 2005 року надали послуги 13331 екскурсантам. Втім, на туристсько-екскурсійні об'єкти області значну кількість українських та іноземних туристів привозять столичні туроператори.

Серед нових об'єктів та атракцій, що останнім часом з'явились у області, можна назвати фольклорно-екскурсійний тур "Посвята у козаки" біля знаменитого козацького дуба у Холодному яру. На Черкащині також активно розвивається молодіжний туризм. Зокрема, на річці Рось третій рік діє перший молодіжний готель (хостел) - "Модус". Це сучасний молодіжний оздоровчий, спортивно-туристичний та навчальний центр.

Пріоритетними напрямами розвитку туризму на Черкащині є внутрішній та в'їзний туризм. До послуг туристів у області є понад 30 готелів, мотелів, кемпінгів та туристичних баз. Туристичний потенціал Черкащини дозволяє розвивати тут практично всі види сучасного туризму: історико-культурний, пізнавальний, екологічний, спортивний та ін. Все більшої ваги в області набуває сільський туризм. У селах Черкаського регіону туристи ознайомляться з місцевими звичаями, народними художніми промислами - гончарством, килимарством, плетінням, виробами з дерева.

В області є всі можливості для розвитку активного туризму. Територією Черкащини протікає 1037 річок, узбережжя яких використовуються для відпочинку. Тут влаштовуються сплави на човнах та катамаранах, а також спортивні змагання.

Область має значні запаси мінеральних вод з лікувальними властивостями. Зокрема, Звенигородська мінеральна вода (відкрита у 1962 р.) є багатою на радон, залізо, сірковуглець. Мінеральні води "Мошногірська", "Славутич" використовуються для лікування органів травлення.

Черкащину називають Шевченковим краєм: Тарас Шевченко народився у Моринцях, а на Чернечій горі поблизу Канева знаходиться його могила. Наразі розроблена система туристсько-екскурсійних маршрутів по місцям, пов'язаних із Тарасом Шевченком.

Згідно Розпорядження Президента України від 29.04.2005 №1016/2005-р "Про відродження та розвиток історичних і культурних центрів Черкащини" в області було розроблено Концепцію державної програми "Золота підкова Черкащини". Реалізація цієї програми сприятиме зростанню популярності історико-культурної спадщини Черкащини, яка пов'язана з історією українського козацтва, іменами Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка.

Фінансування заходів, передбачених програмою "Золота підкова Черкащини", здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також за рахунок залучення інвестицій.

Отже, сьогодні розвиток туризму в регіонах України знаходитеся на етапі, коли необхідно активізувати дослідження традиційних і нових сегментів ринку, попиту споживачів, інформаційних технологій та управлінських методик.

Ефективне функціонування цієї сфери потребує точних статистичних даних, глибоких досліджень, якісного менеджменту на основі принципів стійкого розвитку. Зростання показників розвитку туризму значною мірою залежить від стану безпеки та захисту туристів (туристам необхідно надавати точні дані щодо стану безпеки в туристичних регіонах). Також треба здійснювати подальше спрощення адміністративних та податкових обмежень у сфері туризму. За такого підходу розвиток туризму стимулюватиме розвиток багатьох галузей, безпосередньо з ним пов'язаних. У результаті, крім прямої економічної вигоди і соціальних зрушень, українські регіони стануть привабливими для інвесторів, у тому числі іноземних. Саме тому, на нашу думку, туризм повинен поступово займати вагоме місце в економічній структурі регіонів України.

2.2  Розвиток сільського туризму в Україні на прикладі Черкащини

Традиційні райони світового туристського ринку вже практично досягли межі рекреаційної ємності. У зв'язку з цим, на нашу думку, Україна має унікальну можливість зайняти свою нішу на світовому туристському ринку за рахунок нових відвідуваних територій та альтернативних видів туризму. Йдеться зокрема про так званий сільський, або "зелений" туризм, який сьогодні в Україні розглядається як форма відпочинку міського населення та як форма діяльності селян, що надають відпочиваючим житло та харчування. Слід зазначити, що у Програму розвитку туризму в Україні до 2010 року внесено доповнення щодо розвитку цього виду туризму, а в державному бюджеті передбачаються навіть певні кошти на його розвиток.

Сільський туризм на відміну від масового не справляє шкідливого впливу на довкілля - природне та культурне і» у той же час, робить істотний внесок у регіональний розвиток. Він є одним зі способів переходу туристичної індустрії* до усталеного розвитку й переосмислення природних і культурних цінностей сучасного світу, дозволяє використовувати існуючий житловий фонд, скорочує інвестиційні витрати, дає можливість більш рівномірно розподіляти туристські об'єкти на території» не завдаючи шкоди довкіллю, а ще й приносить додаткові доходи місцевому населенню.

Сільський туризм, як відпочинок у сільській місцевості, не лише данина моді. Він пробуджує в людях бажання побути посеред чистого природного середовища, дає людині можливість звернутися до витоків народу, його культурної спадщини, пізнати історичну, культурну, етнографічну, а також архітектурну спадщину, звичаї та ремесла, що характерні для даного регіону, ознайомитися з місцевим народним одягом, фольклором, збирати трави і мінерали, взяти участь у сільськогосподарських роботах -овочівництві, бджільництві, збиранні винограду, фруктів, трав та грибів, квітникарстві, ознайомитися з місцевою кухнею.

Нині кожна країна прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму. Слід зазначити, що сільський туризм може розвиватися не скрізь, з лише в регіонах, не охоплених діяльністю, яка забруднює навколишнє середовище. Крім того, для розвитку сільського туризму в певному регіоні необхідне поєднання трьох елементів: первинні - природні і сільськогосподарські компоненти в регіоні (ці елементи, власне, і залучають туристів: наприклад, озера, придатні для купання}; вторинні - все, що необхідно для проживання туристів у цьому регіоні (кемпінги, фермерські садиби, магазини); додаткові - все, що робить проживання туристів більш зручним і комфортним. Крім того, слід зазначити, що культурні цінності сільського середовища (побут, духовний світ, фольклор тощо) не менш за природне середовище приваблюють туристів.

У ряді розвинутих західноєвропейських країн, таких як Франція, Великобританія, Голландія, Ірландія, Німеччина, Іспанія тощо, заняття сільським туризмом заохочується на національному рівні. В цих країнах туристичні поїздки до сіл і сільської місцевості займають вже друге місце після відпочинку на морі. Сільський туризм створює нові робочі місця та приносить реальний доход регіонам, а також дозволяє знайти засоби й способи для збереження природи. Зростаюча популярність сільського туризму спонукала багатьох англійських фермерів організуватися з метою пропозиції більш різноманітних послуг у своїх будинках. Сільський туризм в Англії стає все більш привабливим ще й тому, що пропонує виключно доступні ціни і спеціальні знижки для дітей. [7, 42]

Сільський туризм може ефективно розвиватися та функціонувати на таких територіях: села, сільськогосподарські ферми; зони відпочинку і дачні зони; лісовий фонд, природні феномени; національні парки і специфічні території, що охороняються; монастирі і священні місця; малі міста з характерною архітектурою, побутом, культурою; пам'ятки народної культури під відкритим небом. Для розвитку "зеленого" туризму Україна має чудові можливості, оскільки володіє безцінною природною та культурною спадщиною. У більшості українських регіонів на тлі прекрасних ландшафтів розташовані тисячі різноманітних пам'яток Історії та культури світового рівня, деякі з котрих не менш унікальні, ніж, скажімо, піраміди Єгипту та залишки шумерських міст, - це городища трипільської культури, скіфські кургани, безцінні скарби Київської Русі, середньовічні замки, чудові шляхетські парки тощо. До того ж, на території України розташовано 15 унікальних природних заповідників. Крім того, клімат України вигідно відрізняється від клімату багатьох країн світу.

Розвиток сільського туризму в Україні сприятиме припливу капіталу до села та поліпшенню матеріального статку селян; створенню нових робочих місць в туристичному бізнесі та туристичній інфраструктурі саме в тих регіонах, де найбільший відсоток безробітних, що сповільнить процес міграції молоді до міст у пошуках роботи та кращої долі; пожвавленню товарно-грошових відносин в регіонах, а отже — їхньому економічному піднесенню.

Основними районами "зеленого" туризму в Україні на сьогодні є Крим та Карпати. Причому, якщо Крим дотепер традиційно лідирував за кількістю відпочиваючих, то "зелений" туризм інтенсивно розвивається в Карпатському регіон: - Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській областях. З'являються "зелені" садиби в київському й полтавському регіонах. Власне, спроби розвинути сільський туризм охоплюють різні місцевості від рівнин Полісся до Карпатських гір.

Союз сприяння розвиткові сільського туризму в Україні, створений в 1996 році, пропонує міським мешканцям відпочинок з розміщенням у спеціально обладнаних будинках або квартирах, розташованих в населених пунктах, що знаходяться в унікальних природних куточках України. Союз на громадських засадах займається також: організаційним становленням сільського туризму як виду підсобної діяльності на селі і підприємництва; встановленням співробітництва державних органів, органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями щодо створення правових умов і господарського механізму функціонування сільського туризму; рекламуванням потенціалу українського села і просуванням на ринок послуг сільських господарів за допомогою видання спеціалізованого журналу "Туризм сільський зелений", відповідних каталогів і путівників (до речі, видано каталог "Відпочивайте в українському селі", де зібрано координати багатьох сільських господарів» що бажають здати кімнати туристам); організацією і методичним забезпеченням навчання власників садиб та організаторів сільського туризму; проведенням всеукраїнських і міжнародних акцій із представленням потенціалу сільського зеленого туризму в Україні; створенням мережі інформаційно-консультаційних центрів і сприянням підготовці операторів та менеджерів сільського туризму через центри зайнятості, середні і вищі навчальні заклади.

Спостерігаючи перспективу українського сільського туризму на міжнародному туристичному ринку, західні країни надають технічну й організаційну допомогу Україні в розвитку цієї галузі. Так, міжнародні фонди та організації ТАСІS проводять консультації уряду та пересічних громадян, бажаючих займатися туристичним бізнесом, створюють інформаційні центри, видають рекламну продукцію, що покликана залучати відпочиваючих. На жаль, сьогодні імідж українського сільського туризму у світі неоднозначний. З одного боку, Україна сприймається як традиційно аграрна країна зі збереженим сільським способом життя, багатою культурною спадщиною, з неушкодженою природою і гостинними господарями. З іншого боку, відзначається те, що туристична інфраструктура в багатьох селах не налагоджена на рівні європейських стандартів, більше того, відсутні такі звичні для городянина блага, як газ, каналізація, гаряча вода тощо. Багато сіл мають проблеми з шляхами та транспортом.

Але останнім часом намітилися певні зрушення в позитивному напрямку. Заможні господарі, не очікуючи на кредити, будують будинки, де кожен блок має обставлені кімнати з телефоном, телевізором, індивідуальним санвузлом, душем або ванною, а іноді й сауною, автономним опаленням, пральними машинами, кухнею тощо. І до того ж, багато господарів у селах мають свої* городи, худобу, пасіки і, відповідно, можуть запропонувати проживаючим найсвіжіші екологічно чисті продукти просто з городу.

Основними перешкодами розвиткові сільського зеленого туризму в Україні є відсутність початкового капіталу, механізму кредитування та високі податки (принагідно зазначимо, що в Угорщині в господаря, що приймає відпочиваючих, доходи від 10 ліжок не обкладаються податком. У Румунії розглядається питання про звільнення від податків таких господарів протягом 15 років. В Австрії селяни, що займаються прийманням гостей, мають пільги з оподаткування вже протягом 40 років. У Польщі не обкладаються податком доходи від надання туристам не більш 5 кімнат для проживання й харчування.

Для подальшого успішного розвитку сфери сільського туризму в Україні, на наш погляд, необхідно: активізувати державну політику в сфері сільського туризму; вдосконалити систему регулювання діяльності з сільського туризму; забезпечити розвиток правових, організаційних і економічних основ сфери сільського туризму; забезпечити захист туристського ринку шляхом прийняття антидемпінгових та Інших заходів державної підтримки; організувати безпеку туристів; сформувати імідж України в світі як привабливого об'єкта для сільського туризму; вдосконалити систему інформаційного забезпечення; поглибити наукові дослідження в сфері сільського туризму; привести методологію статистичного обліку послуг сфери сільського туризму у відповідність з міжнародними стандартами; стимулювати розвиток інфраструктури сільського туризму шляхом залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для реконструкції і будівництва туристських об'єктів; поліпшити якість обслуговування туристів на основі стандартизації, сертифікації і ліцензування діяльності з сільського туризму; забезпечити розвиток системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів у сфері сільського туризму;

Сьогодні в Черкаській області формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення.

Повідомлення, що на Черкащині то тут, то там з'являються паростки зеленого туризму, надходять уже не перший рік. І справді, глибше ознайомлення з проблемою дало змогу з'ясувати, що в окремих районах цьому виду діяльності приділяється певна увага. Певні сподівання щодо його розвитку дає здійснюваний у трьох селах Черкаського району канадсько-український проект «Зелений туризм для соціального благополуччя села». Його мета — створення у Худяках, Сагунівці та Леськах Черкаського району агросадиб, які б їхні власники могли використати для прийому та обслуговування туристів з інших регіонів України та з-за кордону. Черкаський бізнес-центр Товариства фахівців промислового менеджменту, який і сприяє реалізації згаданого проекту, організував навчання для господарів, які мають бажання приймати туристів. Вони ознайомлюються з основними стандартами якості у сфері зеленого туризму.

У Худяках на такому семінарі п'ятнадцятеро господарів приватних будинків детально вивчали специфіку послуг, які можна було б надавати туристам. [3, 5]

За деякими даними, на сьогодні в області готові приймати туристів господарі 30 таких садиб. Зрозуміло, що цього вкрай недостатньо, аби зрушити з місця таку важливу справу.

Однак, поки що всі намагання перейти від планів до здійснення конкретних задумів наштовхуються на бар'єр відсутності коштів. Як зауважила працівник управління культури Наталія Беззуба, управління тільки приступає до координації цієї діяльності, а тому поки що достеменно не володіє ситуацією в області. За словами Наталії Валентинівни, незабаром проблеми зеленого туризму будуть обговорені на засіданні круглого столу, на який будуть запрошені всі зацікавлені суб'єкти. Мова йде про те, щоб сприяти залучення сільського населення до діяльності у сфері сільського зеленого туризму, увести добровільну систему сертифікації житла як базового елементу сільського туризму, що допоможе визначити, на яких правах і яку якість обслуговування забезпечить сільський господар.

Створення в Україні високорентабельної сфери сільського туризму, здатної виробляти та реалізовувати якісний, конкурентоздатний в умовах міжнародного туристського ринку продукт, дозволить: збільшити туристичний потенціал країни; зберегти та забезпечити раціональне використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів; забезпечити доступність туристських ресурсів для всіх шарів населення; стимулювати зайнятість сільського населення; підвищити ефективність взаємодії державних та приватних структур у сфері сільського туризму; сприяти розвиткові малого та середнього підприємництва на селі.

2.3  Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні

Поняття "готельне господарство" раніше співвідносилося з господарською діяльністю, що полягала в наданні платних послуг розміщення в готелях. Згодом, із зростанням попиту на туристичні послуги і прагненням готелів до розширення комплексності обслуговування, послуги розміщення стали тісно пов'язуватись із харчуванням і реалізацією додаткових послуг. Це дає підстави для визначення поняття "готельне господарство" у широкому та вузькому його розуміннях. У широкому розумінні воно включає проживання, харчування та додаткові послуги, у вузькому лише проживання.

Для послуг готельного комплексу властиві, насамперед, такі особливості, як сезонність попиту і належність до певної території, оскільки при зниженні попиту готель не може реалізовувати свої послуги в інший час і в іншому місці. Так, курортні готелі повністю завантажені й отримують прибуток лише 3-4 місяці на рік, а решта часу їх метою є мінімізація збитків. На противагу їм готелі великих міст у літні місяці страждають від нестачі клієнтів і заради залучення додаткових знижують ціни на 20-30%.

Наступною особливістю є проблема контролю послуги. Готельна послуга невідчутна, а крім тогою важко визначити стандарт таких необхідних елементів, як ввічливість та привітність. Тому контроль якості послуги здійснюється через контроль поведінки персоналу готелю.

На початку 2004р. в Україні налічувалось 1254 готельні підприємства на 51107 тис. місць (табл.7.) За формами власності всі готельно-ресторанні господарства розподіляються так: 584 із них перебувають у загальнодержавній, 68 – у комунальній, 11523 – колективній, 5389 – приватній власності, а 176 належить міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. За даними аналізу структури готельного господарства, такі форми, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази в Україні майже не розвинені.

Таблиця 7

Кількість готельних підприємств в Україні (од.)

Ринок готельних послуг в Україні дуже далекий від насичення, зокрема, в Києві відкрили лише "Прем'єр-Палас", в Одесі – 19-поверховий готель "Одеса Кемпінскі" на 158 номерів вартістю 28 млн. дол., у Донецьку - "Донбас Палас" на 129 номерів і фешенебельний розважально-готельний комплекс "Вікторія" на 38 номерів, у Дніпропетровську – "Гранд-готель".

Рис.3. Співвідношення обслуговуваних готелями України в'їзних (іноземних) та внутрішніх туристів в 2003 році

Стверджувати, які готелі зараз найбільше користуються попитом, складно, оскільки кожен регіон має свою специфіку, що потрібно враховувати при будівництві нових готелів.

Стійкий ринок попиту на готельні послуги в країні ще не сформувався, хоча позитивні тенденції вже є. Лише минулого року кількість клієнтів вітчизняних готелів збільшилося на третину, причому зростання попиту позначилося практично в усіх цінових сегментах.

Станом на 01.01.2004 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів.

При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:

3,9 тис. туроператорів та турагентів;

1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;

2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2003 рік на 10,3 %. Це зумовлено зростанням на 23,3 % кількості туроператорів та турагентів, збільшенням на 0,6 % загальної кількості санаторно-курортних закладів та одночасним скороченням числа санаторно-курортних закладів, які не працювали - від 668 до 661 одиниць. [8, 258]

За рахунок підвищення ефективності роботи підприємств галузі та інтенсифікації праці збільшились обсяги наданих ними послуг.

Сукупний обсяг послуг, наданих у 2003 р. підприємствами туристичної та курортної галузей, становить понад 4,1 млрд. грн., що на 34,4 % більше ніж у 2002 р. (3,1 млрд. грн. та 12,2 %, відповідно)(табл. 8).

З метою підвищення якості послуг туристичної інфраструктури відбувається їх послідовна сертифікація. Станом на 01.01.2004 р. обов’язкову сертифікацію готельних послуг пройшли 682 підприємства, з них пройшли сертифікацію на відповідність категорії 5 зірок – 1 підприємство, 4 зірки – 18, 3 зірки – 55, 2 зірки – 56, 1 зірка – 21, без категорії – 531. Сертифікат відповідності послуг харчування отримали 763 підприємства.

Таблиця 8

Основні показники роботи суб’єктів туристичної діяльності України

Частка послуг туристичної та курортної галузей у ВВП зросла від 1,32 % у 2000 р. до 1,36 % у 2001 р. та 1,39 % у 2002 р., та 1,56 % у 2003 р.

Середньо-облікова чисельність працівників туристичної та курортної галузей у 2003 р. дорівнює 199,8 тис. осіб і зросла на 5,4 % проти 189,5 тис. осіб у 2002 р., в т. ч.: працівників турагентств та туроператорів, що надавали послуги – 50,3 тис. осіб; готелів та інших місць для короткотермінового проживання – 28,3 тис. осіб; санаторно-курортних закладів – 121,1 тис. осіб.

Завдяки швидким темпам зростання економічних контактів, діловий туризм вважається одним із найрентабельніших і найперспекгивним. У його інфраструктурі одне з центральних місць займають готелі і бізнес-центри.

Найбільш перспективним сегментом можна вважати таймшер - дольову власність місцем відпочинку, коли клієнт стає власником номера на фіксований строк. За статистикою ВТО, попит на цю послугу зростає у світі на 16% щорічно. Вперше її вирішив випробувати кримський пансіонат "Пори року", створивши таймшер-клуб, учасники якого впродовж тижня на 10 років стають власниками двомісного номера. Вартість такої послуги -1,4-2,8 тис. дол. щороку [4, 8-9].

Готелі рекреаційних територій, наприклад Криму, перебувають під впливом ажіотажного попиту у високий сезон, коли цей показник перевищує пропозицію в 15-30 разів. Однак після літа настає "мертвий" сезон, який супроводжується зниженням вартості проживання. Сьогодні найбільш поширеним у вітчизняних готелів методом боротьби з сезонністю є розширення переліку послуг. Готелі розвивають медичний напрям позиціонуючи себе як оздоровчі центри. Одні обмежуються косметологією і SРА, інші пропонують профілактичні та діагностичні послуги

Багато готелів роблять ставку на проведення конференцій, семінарів, презентацій і тренінгів

Проведений аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив такі проблеми:

-  сьогодні не існує розвиненої мережі приміщень, де дитячі, молодіжні групи та туристи могли би зупинятися на ночівлю у випадку кількаденної подорожі;

-  ціни на готелі й інші види ночівлі, зазвичай, недоступні для дітей і молоді, що стримує розвиток екскурсійних і туристичних поїздок Україною;

-  туристично-рекреаційний та інвестиційний потенціал багатьох провінційних міст, де є база для розвитку історичного та рекреаційного туризму, залишається невикористаним.

Як ініціативу з підтримки внутрішнього туризму варто паралельно ввести знижки на оподаткування річних доходів українських громадян та іноземних резидентів за умови проведення ними відпусток в межах України.

Що стосується підтримки масового туризму, то слід відверто визнати, що без пільгового податкового режиму хоча б на кілька років створити якісну і доступну готельну послугу для масового внутрішнього ринку неможливо і ніякого серйозного розвитку української туристичної сфери чекати не варто. Деякі чотири - і п'ятизіркові готелі можна побудувати в існуючому нормативно-правовому полі за рахунок залучених інвестицій, хоча млявість реалізації майже всіх міжнародних проектів також є своєрідною оцінкою недосконалості цього поля. Потрібне швидке поліпшення ситуації шляхом надання певних податкових канікул для готельного сектора, які дозволять відновити готелі за рахунок зароблених власних засобів і максимально стимулюватимуть залучення Інвестицій.

Податкові пільги не є новими з погляду світової практики. В усіх країнах ЄС, наприклад, серйозна увага приділяється розробці податкової політики, що стимулювала б розвиток підприємництва в готельному секторі економіки. В зв'язку з цим застосовується диференційований розмір ПДВ, який коливається від 5,5% у Франції, до 10% в Ірландії. Висококласними же готелями цей податок сплачується в стандартному розмірі і варіюється в різних країнах від 12% в Іспанії, до 22% в Данії. Так, в Італії розмір пільгового податку становить 9%, тоді як повна ставка для п'ятизіркових готелів -19%. В Іспанії пільгова ставка податку встановлена 6%, для чотирьох- і п'ятизіркових готелів -12%. В інших країнах з могутньою туристичною індустрією, наприклад, в Ізраїлі - підприємства, що приймають іноземних туристів, взагалі не обкладаються ПДВ. У Єгипті така податкова пільга розповсюджується на підприємства, які обслуговують іноземних туристів упродовж 10 років.

Використовуючи міжнародний досвід, доцільно впроваджувати диференційовані ставки ПДВ (у т. ч. стандартну, знижену та підвищену ставки) залежно від зірковості готельних підприємств і питомої ваги іноземних гостей, типів і категорій підприємств ресторанного бізнесу, а також пільги податкового характеру для малих підприємств

Таким чином, досвід багатьох країн показує, що успіх розвитку туризму безпосередньо залежить від підтримки з боку держави. Різні державні програми стимулювання в'їзного туризму передбачають пільги в оподаткуванні, спрощення прикордонно-митного режиму, створення сприятливих умов для інвестицій, надання пільгових позик і кредитів для національних підприємців, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, рекламу на зарубіжних ринках, підготовку кадрів. Застосування в Україні подібних заходів на законодавчому рівні прискорить розвиток індустрії гостинності і туристичної галузі загалом, а також стане ефективним способом формування позитивного міжнародного іміджу нашої держави.

Актуальним нині є створення студентських готелів (хостелів). Аналіз досвіду діяльності молодіжних готелів у зарубіжних країнах, зокрема в Росії, дає змогу говорити про перспективи розвитку мережі хостелів в Україні. Одночасно досвід інших країн також свідчить, що молодіжне хостельне господарство доцільно розвивати паралельно з екскурсійною діяльністю, а також дитячим, молодіжним і сімейним туризмом. Саме ці групи туристів найчастіші відвідувачі та споживачі послуг костелів.

Координаційну, консультаційну та фінансову допомогу для розвитку мережі хостелів мають надати такі організації, як Державна туристична адміністрація України, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Український національний комітет молодіжних організацій, Міністерство туризму АР Крим, координаційні ради з питань молодіжної політики обласних державних адміністрацій, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Останнім часом інтерес до Інвестицій в готельну інфраструктуру і з сторони як Заходу, так і Сходу значно посилився; в Держтурадміністрацїї пройшли переговори з партнерами з Іспанії, Австрії, Туреччини, Саудівської Аравії й Інших країн.

На нашу думку, Державна туристична адміністрація повинна долучитися до розвитку готельної справи за допомогою наступних заходів:

-  забезпечення участі делегацій українських готелів у міжнародних професійних виставках;

-  видання офіційного довідника засобів розміщення, де за підсумками регіональної інвентаризації буде приведена найповніша інформація про готелі, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку в Україні;

-  створення в Інтернеті електронної біржі працевлаштування;

-  формування бази даних про туристичні фірми і готелі, місця їх розташування, послуги, ціни, вивчення і прогнозування попиту, створення постійно діючої Інтернет-виставки інвестиційних готельних проектів.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме подальшому розвитку готельного господарства, створенню умов для інтеграції вітчизняних готелів у міжнародні готельні мережі, формуванню та розвитку мереж і незалежних підприємств готельного господарства в Україні.

3. Державна підтримка розвитку туризму в Україні

Останні декілька років розвиток туризму в Україні проголошується стратегічним пріоритетом національного розвитку. Відповідно до цього держава зробила багато кроків з інституційного, інформаційного, нормативно-правового забезпечення розвитку туризму в Україні.

У 2002 році створена Державна туристична адміністрація України (ДТАУ), що має права державного комітету. На цей орган центральної влади покладено розробку та впровадження державної політики підтримки туризму в Україні. При ДТАУ створена національна рада з туризму. Низка державних підприємств (наприклад ДП „Національна туристична організація, ДП „Науковий центр розвитку туризму”, та інші) спрямовують свою діяльність на інформаційно-аналітичний та рекламний супровід туристичної сфери України.

Низка законів, указів Президента України, постанов Уряду вже регулюють відносини суб’єктів господарської діяльності (СГД) туристичної сфери як між собою, так і з державою (дивись аналітичне дослідження „Аналіз державної політики підтримки розвитку туризму в Україні”). Практично повсюдно створена державна вертикаль (центральний – обласний рівень) управління та координації туристичною сферою.

Але зрозуміло, що ефективний розвиток туризму в Україні не можливий без повноцінної участі у цьому процесі органів місцевого самоврядування, які безпосередньо, за Конституцією та Законами України, забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальних громад. На сьогодні органи місцевого самоврядування вже мають бюджети розвитку (хоча, нажаль поки що, дуже малі). Нарешті, в основному, закінчено поділ майна між державою та комунальною власністю. Органи місцевого самоврядування постійно демонструють наявність місцевої ініціативи та здатність вирішувати складні питання забезпечення життєдіяльності та розвитку територіальних громад. Наявний великий досвід консолідованих дій органів місцевого самоврядування у відстоюванні та просуванні власних інтересів (дії Асоціації міст України (АМУ), спілки „Золоте Перевесло”, інші). Важливим показником реального впливу є довіра населення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогодні (за результатами соціологічних досліджень) значно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Тому, залучення органів місцевого самоврядування до впровадження ефективної політики підтримки розвитку туризму на місцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери України в цілому.

Об'єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану галузі туризму в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України “Про туризм”, інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

До сьогодні в Україні було досить чітко вибудовано диференційовану систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні - ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України по туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс відповідальність за подальший його розвиток; брав участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету України по туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму створено Національну раду по туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом.

Всі плани, програми та проекти щодо розвитку туристичної індустрії повинні бути максимально зорієнтовані не тільки на створення належних умов для туристів, а й на забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону. Іншими словами, розвиток туристичної галузі треба розглядати як фактор стабілізації місцевих ринків праці та розширення зайнятості населення.

Серед інших питань, які регулюються відповідними урядовими організаціями, є й такі, які, наприклад, розробка першочергових кроків у реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених Указом Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку туризму” (від 29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої влади дано доручення “організувати облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів об’єктами туристичної інфраструктури, залучення інвестицій та одержання кредитів для розвитку туристичної індустрії”.

Окремо слід сказати про роботу Асоціації туризму України. Вона на сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає провідне місце серед урядових та неурядових організацій. Об’єднуючи організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує роботу, намагаючись скоординувати їх роботу. Прикладом таких організацій може бути Львівська організація розвитку туризму, Асоціація “Трускавецькурортосервіс”, Одеський регіональний центр сприяння розвитку туризму “Регіон-туризм”.

Висновок

Стратегічною метою розвитку туристської індустрії України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентноздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.

Порівнюючи світовий досвід в організації туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою.

У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у країні та є важливим елементом її загальної стратегії. Значна роль туризму полягає в розвитку зовнішньої діяльності — це один із напрямків участі України в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави у фінансових і політичних колах світу.

 Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє собою: джерело валютних надходжень до бюджету; засіб здійснення структурних зрушень в господарстві країни за рахунок появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок цього зменшення безробіття в цілому та особливо в регіонах зі слабо розвинутою промисловістю.

Зміни в житті світового суспільства, викликані соціально-економічними факторами і технічним прогресом у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час і зріс обсяг вільного часу. Але в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась інтенсивність ритму життя і праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних орієнтацій, зростає потреба у вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби суспільства, і в той же час він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє собою цілу індустрію, що включає в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок туризму.

На наш погляд туризм в Україні повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС.

Список використаної літератури

1.  Закон України „Про туризм” вiд 15.09.1995 № 324/95-ВР із змінами та доповненями/ Верховна Рада України. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 20 с.

2.  Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки // Урядовий портал (www.kmu.gov.ua).

3.  Кирей В. Зелений туризм – не тільки відпочинок, а й важлива галузь економіки// Черкаський край, - №24 від 29 березня 2006р.

4.  Ковальова В. Важкий шлях інвестора // Готельний і ресторанний бізнес, - №5, - 2002.

5.  Левковська Л.В. Туризм та готельний бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку// Трибуна, - №5-6, - 2003,- с.38-39.

6.  Лихоманкова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні// Актуальні проблеми економіки,-№6(36),-2004,-с.149-155.

7.  Мунін Г., Зінов'єв Г. Сільський туризм – перспективний напрямок розвитку туристичної індустрії україни//Трибуна, - №1-2,- 2003,- с.42-43.

8.   Уніят А., Альховіцька О. Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні: світовий досвід та вітчизняна практика // Вісник ТАНГ - №5-2, - 2005 – с. 257-265.

9.  Шульгіна Л. Тенденції розвитку українського туризму: географічний та мотиваційний аспекти динаміки попиту// Вісник ТАНГ, - №5-2, - 2005, -с.186-192.

10.  Агафонова Л., Агафонова О.. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. – К.: Знання України, 2002. – 352 с.

11.  Туризм в Україні. Статистичний бюлетень, - К.:Державна туристична адміністрація України, - 2004.