Курсовая работа: Виробництво по справах про адміністративні правопорушення

Курсовая работа: Виробництво по справах про адміністративні правопорушення

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЦТВО ПО СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

1.1.   Поняття виробництва по справах про адміністративні правопорушення, його задачі і принципи...................................6

1.2.   Принципи виробництва по справах про адміністративні правопорушення...........................................................................10

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ПО СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

2.1. Порушення справи про адміністративне правопорушення.......14

2.2. Розгляд справ про адміністративні правопорушення................19

2.3. Виконання постанов про застосування адміністративних стягнень............................................................................................22

2.4. Оскарження й опротестування постанов по справах про адміністративні правопорушення.................................................24

ВИСНОВКИ.............................................................................................28

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..........................................30.

ВСТУП

Проблеми процесуального регулювання основ, умов і порядку реалізації законів, указів Президента, постанов уряду України, інших нормативно-правових актів і матеріальних адміністративно-правових норм, що утримуються в них, що регулюють відношення в різних аспектах і напрямках реалізації державної виконавчої влади. Процесуалізація владної діяльності публічних органів виконавчої влади необхідна для ефективної діяльності останніх; сприяє обмеженню прийняття ними помилкових рішень; а також гарантує невладний суб'єктам реалізації їхніх прав і законних інтересів.

Актуальність теоретико-правового дослідження питань виробництва по справах про адміністративних правопорушень обумовлена необхідністю:

1.   проведення сучасних науково-теоретичних досліджень в області адміністративного процесу;

2.   як найшвидшої адміністративної процесуалізації для створення системи адміністративно-процесуального законодавства, націленої на реалізацію конституційного положення про поділ влади, на захист прав і воль громадян, а також на державотворення;

3.   поліпшення організації і функціонування виконавчих органів державної влади.

Відсутність  процедури в застосуванні норми владовідношення веде фактично або до її паралізації, або до суб'єктивного розсуду чиновників. І те, і інше є неприпустимим у правовій державі. Доти поки не будуть проведені серйозні заходи в країні по правовій процесуалізації матеріальних права, реальних зрушень по захисту прав громадян, що їм надає Конституція У., не буде. В Україні на відміну від закордонних країн ні в який період не існувало правового механізму реалізації найважливіших (життєво необхідних норм. Які видавали адміністративні органи (органи державного керування). Конституційне регулювання прав громадян не обгороджує них від адміністративної сваволі і несправедливості, що самим серйозним образом ставить на порядок денний питання про реформування адміністративного процесу в України.

Мета: дослідити проблему виробництва по справах про адміністративні правопорушення

Об'єктом дослідження виступают суб'єкти адміністративно-правових відносин.

Предметом дослідження виступають самі адміністративно-правові відносини.

З мети даної курсової роботи витікають задачі, а саме:

1.   Поняття виробництва по справах про адміністративні правопорушення.

2.    Його задачі і принципи.

3.   організаційна структура виробництва по справах про адміністративні правопорушення.

Юридичний процес як різновид соціального процесу — нормативно-владна юридична діяльність суб'єктів публічної влади, здійснюваний у процесуальній формі, що містить у собі судові й інші процеси в публічних інтересах. Особливість юридичного процесу полягає в наступному:

По-перше, цієї діяльності властивий владний характер. Тут реалізуються владні повноваження державних і муніципальних органів влади.

По-друге, їй властива досить повна регламентація діяльності юридичними процесуальними нормами.

По-третє, це діяльність цільова, свідома, і вона спрямована на досягнення визначених юридичних результатів, на рішення юридичних справ. У зв'язку з цим вона оформляється офіційними документами як підсумковими, так і проміжними.

Адміністративний процес доцільно розглядати як частину юридичного процесу, що складається з  трьох процесів: адміністративно - нормотворчого, адміністративно - застосувального й адміністративно – юрисдикціоного, регульованих нормами адміністративного права. Необхідно не обмежуватися лише діяльністю органів державної адміністрації, а розглядати адміністративний процес як уладну діяльність виконавчих органів публічної влади: державної і муніципальної.

Проблематика виробництва по справах про адміністративні правопорушення широко обговорюється в науковій літературі. При написанні даної курсової роботи використані праці  М.Я. Масленікова, А.С. Матвеєнкова, Д.Н. Бахрах, ВА. Лорія, Н.М. Тищенка, В.Ф. Фефілова, А.С. Наймаловського, Ю.Н. Старилова, И.В. Пановой, В.П. Антоновой, А.Ю. Якимова.

1.1. Поняття виробництва по справах про адміністративні правопорушення, його задачі і принципи.

Питання співвідношення матеріального і процесуального права є принциповим питанням правознавства, оскільки це методологічне і загальне питання. Відкриття розподілу права на матеріальне і процесуальне належить О. Білову, і виробив він його у «навчанні», у якому він сформулював процес як юридичного відношення між сторонами і судом.

При розробці поняття виробництва по справах про адміністративні правопорушення вчені підходили до нього з прагненням забезпечити законність у діяльності державного керування шляхом упорядкування законом їхніх владних дій і процедури цих дій при взаєминах влади з громадянами. Тому А.Е. Луньов підкреслював, що під адміністративним процесом варто розуміти порядок діяльності всіх органів державного керування по здійсненню їхньої компетенції, порядок дозволу справ, що виникають у процесі керування, а також застосування норм матеріального адміністративного права. Він писав зокрема: «Усе це широке коло питань, що мають важливе значення надалі поліпшити роботу органів державного керування, входить у поняття адміністративного процесу»[1] .

По даному питанню представляється примітною дискусія найвизначнішого процесуаліста в адміністративному праві Н.Г. Саліщевой з угорським ученим Ф. Толді. Останній коментував процесуальний закон 1957 р. в Угорській Народній Республіці і для визначення кола відносин, охоплюваних процесуальним правом, послався на роботу молодого К. Маркса, що у статті «Дебати з приводу законів про крадіжку лісу» писав, що процес є тільки форма життя закону, прояв його внутрішнього життя. Слідом за К. Марксом Ф. Толді робить висновок, що «матеріальне право тільки за допомогою порядку виробництва перетворюється у фактор, що формує життєві відносини».

Загальна теорія права, на жаль, найчастіше ухиляється від вивчення процесуальних питань, що залишають на рішення вчених, що працюють в окремих галузях права. Серед рідких висловлень теоретиків права про процес можна провести думка О.Э. Лейста; «Розрізняються норми матеріального права (визначальний зміст прав, обов'язків і заборон, безпосередньо спрямованих на регулювання суспільних відносин) і норми процесуального права (визначальний порядок, процедуру, форму реалізації норм матеріального права)»[i] . Не всяка реалізація норми — це процес у правовому змісті. Д.М. Чечот пише, що в деяких випадках і суд може діяти як адміністративний орган, а, отже, його відносини не будуть у цьому випадку процесуальними[2] .

Схематично всю послідовність адміністративних, управлінських відносин можна розбити на, по-перше, сукупність заходів для ухвалення правового рішення (видання закону, норми права, акта керування), по-друге, комплекс заходів для реалізації норми права в ординарному порядку, по-третє, комплекс правових заходів для примусової реалізації правової норми. При цьому третій етап для правового методу регулювання суспільних відносин представляється основним, тому що без необхідності примуса, суспільні відносини можуть регулюватися й іншими методами: мораллю, внутріорганізаційними нормами.

Виробництво по справах про адміністративні правопорушення — це частина адміністративного процесу. Спробуємо дати його дефініцію.

Адміністративно - юрисдикційне виробництво — нормативно встановлений порядок і форми здійснення юридичних дій по розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також юридичні форми результатів відповідних процесуальних дій.

Можна виділити наступні сутнісні риси виробництва по справах про адміністративні порушення:

1.   Це специфічна процедура розгляду справ по накладенню адміністративних стягнень.

2.   Кожна стадія цього виробництва завершується прийняттям у справі відповідного акта, не подібного з актами, застосовуваними в інших виробництвах.

3.   Визначені відносини, охоронювані даним виробництвом, урегульовані адміністративним правом, відособленість і завершеність яким забезпечується з моменту виникнення адміністративної суперечки і до його дозволу.

Виробництво по справах про адміністративні правопорушення — вид адміністративно – юрисдикційного виробництва, що має специфічну процедуру розгляду справ по накладенню адміністративних стягнень і нужденний в однаковому застосуванні, закріпленим на федеральному рівні.

Виробництво по справах адміністративних правопорушеннях — це системне утворення, комплекс взаємозалежних процесуальних дій, що:

1.   Утворять визначену сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняються предметною характеристикою і взаємозв'язком з відповідними матеріальними правовідносинами.

2.   Викликають потреби встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичної даних розглянутої юридичної справи.

3.   Обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах, документах.

Виробництво по справах про адміністративні правопорушення і виробництво по справах, що виникає з адміністративно-правових відносин, найтіснішим образом між собою взаємозалежні. Для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, властива наявність адміністративної суперечки про право, підвідомчої судам, коли:

-     виникає з адміністративних, фінансових або інших владовідносин і досить тісно зв'язаний із взаємообумовленими або правовими відносинами;

-     хоча б один з його учасників повинний мати владні повноваження;

-     зацікавлена особа має право на вибір звертання або в суд, або до вищестоящого в порядку підпорядкування адміністративному органові, але іноді безрезультативність звертання у вищий орган є обов'язковим елементом (передумовою) для звертання в судові інстанції;

-     найважливішою метою, що має самостійне значення, є визнання незаконним акта (дії) адміністративного органа (посадової особи);

-     прийняте судове рішення може бути значиме для невизначеного кола осіб, зацікавлених у здійсненні даного суб'єктивного публічного права, і, нарешті, адміністративний позов розглядатися повинний спеціальним адміністративним судом. Підставою для порушення розгляду адміністративних суперечок загальним судом за правилами особливої позовної процедури, але в рамках цивільного судочинства, є скарга, а для арбітражних судів позов;

-     прийняття самостійного рішення по адміністративній справі завжди буде для суду обмежено визначеними межами. Так, якщо суд установить, що штраф накладений без обліку ваги зробленої провини, особистості винного, його майнового положення, і сума його занижена, він не має право змінити ситуацію «до гіршого».

Риси виробництва по справах про адміністративні правопорушення.

1.      Дане виробництво виникає в зв'язку зі здійсненням адміністративного делікту (провини).

2.      Коло суб'єктів, уповноважених здійснювати дане адміністративно – юрисдикційне виробництво, досить широке, але їхній перелік чітко визначений законами У. и її суб'єктів, з урахуванням підвідомчості їхня довільна заміна неприпустима.

3.      Тільки за допомогою даного виробництва застосовуються адміністративні стягнення.

4.      Специфіка процедури виробництва породжена: оперативністю, економічністю, активністю владозастосовуючих органів, простотою, досить короткими термінами, що узагалі властиві природі адміністративно-процесуальної діяльності.

5.      Специфічні акти, що супроводжують кожну стадію даного виробництва: протокол є підставою для порушення справи, постанова про накладення стягнення — результат розгляду, рішення приймається після завершення стадії оскарження.

6.      Виробництво по справах про адміністративні правопорушення мають потребу в єдиному правовому регулюванні на федеральному рівні усіх без винятку суб'єктів адміністративної відповідальності.

7.      Передбачаються широкі права особи, приваблюваного до адміністративної відповідальності, але недостатньо регулюється право на захист потерпілого.

1.2. Принципи виробництва по справах про адміністративні правопорушення.

1. Принцип законності.

Процедура здійснення адміністративного принципу повинна реалізуватися строго згоджена з буквою закону. Необхідно довести винність особи, приваблюваної до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними на те органами (посадовими особами). Існує можливість оскарження рішення по справах про адміністративні правопорушення і ціла система наглядових органів, що стежать за дотриманням законності. Необхідно дотримувати як матеріальні, так і процесуальні норми законодавства.

2. Принцип оперативності.

Необхідно дотримувати стислість матеріально-правових і процесуально - правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності адміністративної відповідальності в сполученні зі швидким реагуванням на зроблені правопорушення і своєчасне застосування до винних мір адміністративного стягнення.

3. Принцип безпосередності.

Він складається у вимозі присутності особи, що зробила адміністративне правопорушення, на розгляді своєї справи, його законних представників, усного виробництва компетентним органом, оголошення винесеної постанови по закінченні процесу.

4. Принцип рівності сторін.

Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової національної приналежності, статі, утворення, мови, відносини до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні.

5. Принцип публічності.

Полягає в тім, що виробництво по справах про адміністративні правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним органам. Усі діла про адміністративні правопорушення розглядаються офіційно, виробництво по них носить публічний характер.

6. Принцип гласності.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів.

7. Принцип змагальності.

Змагальність виявляється в поділі функцій захисту й обвинувачення. І той і інший елементи процесу можуть характеризувати як сторону приваблюваного до адміністративної відповідальності особи, так і сторону потерпілого. Органи, що розглядають справи, зобов'язані враховувати позицію учасників процесу і мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням думки учасників процесу.

8. Принцип національної мови.

На території України офіційне діловодство ведеться українською мовою. Громадянин У, що не володіє українською мовою, має право виступити при розгляді справ про адміністративні правопорушення на тій мові, якою він володіє.

9. Принцип об'єктивності істини.

При здійсненні виробництва по адміністративних правопорушеннях доведенню й оцінці підлягають:

-     факт здійснення правопорушення;

-     винність (або невинність) особи, приваблюваної до адміністративної відповідальності;

-     зм'якшуюча й обтяжуюча відповідальність обставини;

-     підстави для стягнення майнового збитку і його розмір;

-     підстави для припинення виробництва в справі.

Докази в справі оцінюються відповідним органом (посадовою особою) по внутрішньому переконанню, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи в їхній сукупності.

10. Принцип двуступіності.

Потерпілий і особа, приваблювана до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови по конкретній справі. Дана постанова може бути перевірене в органі другої інстанції.

11. Принцип дизпозитивності..

Учасники адміністративно – юрисдикційного виробництва по власному розсуді можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися або не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися або не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користуватися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.

12. Принцип усності.

Учасники процесу по справах про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються у відповідні протоколи.

Таким чином, у виробництві по справах про адміністративні правопорушення уповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції реалізуються загальноюрисдикційні принципи, що мають свою специфіку, обумовлену адміністративно-правовою природою виникаючих правовідносин, регульованих за допомогою застосування адміністративно – процесуальних норм. Принципи процесу визначають засоби досягнення його цілей.

Задачі виробництва по справах про адміністративні правопорушення:

1.   Своєчасне, усебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи.

2.   Дозвіл справи в точній відповідності з законодавством.

3.   Забезпечення виконання винесеної постанови.

4.   З'ясування причин і умов, що сприяють здійсненню адміністративного правопорушення.

5.   Попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів.

6.   Зміцнення законності.

2.1. Порушення справи про адміністративне правопорушення.

Стадії владозастосовувальної діяльності — відособлена частина, як юридичного процесу, так і відповідної процедури, однак їхній зміст, природно, відрізняється. Тому в юридичній літературі пропонується виділення двох різновидів стадій. Так, А.П. Коренів виділяє стадії як сукупність логічно використаних один одного окремих операцій і стадій «юридичного характеру». Схожим образом надходять і інші автори, що розрізняють стадію логічної послідовності, що представляє собою відносно замкнуту самостійну систему розумових операцій, що протікають у часі і спрямованих на правовий дозвіл сформованої ситуації, і стадію функціонального призначення, що є окремою частиною виробництва, що характеризується наявністю кола безпосередніх специфічних задач.

Що стосується стадій владозастосовувального процесу, то до них традиційно відносяться: 1) установлення фактичних обставин (фактичної основи справи), 2) вибір і аналіз норм права (встановлення юридичної основи справи), 3) рішення справи, виражено в акті застосування.

Існують і трохи відмінні точки зору. Наприклад, А.П. Коренів думає, що окремою (третьою) стадією владозастосовувального процесу є з'ясування змісту і змісту адміністративно-правової норми, тобто її тлумачення, а останню (п'яту) стадію складають дії по забезпеченню практичного виконання рішення. На думку С.С. Алексєєва, виділення додаткової стадії, зв'язаної з аналізом правової норми, виправдано лише у випадку здійснення правоохоронних дій при пробілах у праві. Що стосується виконавчих дій, то у визначеній частині вони невіддільні від стадії рішення справи, вираженого в владозастосовувальному акті, а додаткові дії по організації виконання даного акта нерідко являють собою самостійну владозастосовувальну діяльність.

Така позиція досить обґрунтована. Згадані три стадії характерні для владозастосовувальної діяльності в цілому, тому вони мають  місце й в адміністративно-деліктному процесі — діяльності по застосуванню примусових заходів у випадках здійснення адміністративних правопорушень.

Стадіям виробництва по справах про адміністративні правопорушення властиві наступні характерні риси. По-перше, це самостійна частина виробництва, що має свої специфічні задачі. По-друге, їй властиве особливе коло учасників виробництва. По-третє, сукупність юридичних дій, здійснюваних у визначеній логічній послідовності й у встановлених тимчасових границях, завершується ухваленням рішення спеціально передбаченої форми.

Крім стадій виділяються і менш великі елементи в справі — етапи. Етап характеризує порядок здійснення групи взаємозалежних процесуальних дій і представляє відносно самостійну частину виробництва. Таким чином, кілька етапів утворять стадію. Іноді поняття стадія й етап змішуються, що приводить до неточностей в аналізі владозастосовувального виробництва. Наприклад, М.Я. Масленіков указує, що стадіями адміністративного юрисдикційного виробництва є етапи здійснення відповідних дій, він відзначає також, що стадія не завжди закінчується складанням окремого процесуального документа. Зокрема, це стосується встановлення особи, що вчинили адміністративну провину. Таке судження представляється невірним, оскільки встановлення особистості приваблюваного до відповідальності особи може розглядатися як юридична дія (або кілька дій), але не як стадію виробництва. Що стосується тієї стадії, у рамках якої дана дія повинна бути здійснена, те це — початкова стадія виробництва в справі, що завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення (у якому, до речі говорячи, і відбивають зведення про приваблюваний до відповідальності особі) і напрямок його на розгляд по підвідомчості.

Звернемося спочатку до загального огляду стадій виробництва по справах про адміністративні правопорушення.

У юридичній літературі перша стадія виробництва іменується по різному. Одні автори називають її «первинними процесуальними діями» (наприклад, Шергін А.П.). Однак це не розкриває змісту даної стадії. Зазначеного недоліку позбавлене наступне формулювання розглянутої стадії: «адміністративне розслідування», але при цьому не звертається увага на принципове процесуальне значення стадії, як роблять інші вчені, що іменують її «порушенням справи» (Коваль Л.В., Сергун П.П.). Зіставлення приведених точок зору дозволяє сформулювати більш повна назва даної стадії, що відбиває її зміст: «адміністративне розслідування і порушення справи про адміністративне правопорушення».

Друга стадія звичайно називається «розглядом справи про адміністративне правопорушення», причому іноді уточнюється — «власне кажучи». Однак це не цілком характеризує дану стадію, і нерідка назва доповнюється в такий спосіб: «і дозвіл справи» або «дозвіл власне кажучи справи». Здається, що найбільш кращим є формулювання: «розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення рішення». У такому випадку підкреслюється те, що в підсумку розгляду справи приймається  рішення по ньому.

Третя стадія виробництва по справах про адміністративні правопорушення являє собою перегляд винесеної постанови в справі в передбачених випадках. Деякі автори, видимо, виходячи з основ здійснення виробництва на даній стадії називають її «оскарженням (опротестуванням) постанови в справі» (Студенікіна М.С., Тищенко Н.М.). Інші акцентують увагу на сутності владозастосовувальної діяльності, даючи, наприклад, таке узагальнене формулювання, як «перегляд постанови в справі» (Сергун П.П., Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н.). Зустрічаються і змішані варіанти: «оскарження (опротестування) і перегляд постанови в справі (Салищева А.Ю.). На думку Якимової А.Ю., більш доцільним є відображення в назві стадії змісту владозастосовувальної діяльності і її результату, а не дії учасників виробництва в справі. Тому представляється можливим запропонувати найменування зазначеної стадії: «перегляд справи і винесення рішення».

Четверта (заключна) стадія виробництва в справі обумовлена необхідністю виконання винесеної постанови. Разом з тим зустрічається і більш вузьке розуміння виконавчих дій: «виконання постанови про накладення стягнення». Здається, однак, що це не вірно, оскільки виповнюються й інші види рішень у справі (відзначимо, що виконавчі дії по деяким з них досить прості і не вимагають ретельної регламентації). Тому думаємо, що останню стадію виробництва в справі про адміністративні правопорушення доцільно іменувати «виконанням рішення в справі» (Серьогін А.С.).

Розглянемо більш ретельно окремі стадії виробництва по справах про адміністративні правопорушення, звертаючи увагу на основні принципи, тому що опис самого ходу виробництва утруднено у виді видання нового КоАП У.

Порушення справи про адміністративне правопорушення.

Ця стадія буде початковим етапом виробництва в справі, має значення, що визначає, для всього попереднього процесу. Саме на цій стадії закладаються основи для виконання задач по справах про адміністративні правопорушення. На цій стадії по абсолютній більшості справ правомочні посадові особи відповідних органів адміністративної юрисдикції роблять комплекс процедурно-процесуальних дій, у ході яких установлюється факт здійснення провини, виробляється його фіксація в протоколі про адміністративне правопорушення, визначаються коло припустимих доказів і засобів доведення, підвідомчість справи для розгляду власне кажучи, і справа направляється по підвідомчості. Від повноти, всекутності й об'єктивності попередньої правової оцінки порушення й обставин його здійснення залежить правильність юридичної кваліфікації провини, а в остаточному підсумку — обґрунтованість і справедливість постанови в справі. У своїй сукупності ці фактори забезпечують соціальну об'єктивність законодавства про адміністративні правопорушення і виховне значення владозастосовувального процесу.

На стадії порушення справи про адміністративне правопорушення по суті своєї виробляється так називане адміністративне розслідування. Попередня підготовка в справі про адміністративне правопорушення виробляється винятково по місцю здійснення провини. Порушення справи про адміністративне правопорушення виробляється в спрощеному порядку. Наприклад, в органах міліції ця дія відбувається без винесення окремого процесуального документа у формі постанови. При наявності основ відповідна посадова особа складає протокол про адміністративне правопорушення, свого роду обвинувальний акт; він може мати визначене доказоване значення при розгляді справи власне кажучи (наприклад, у випадку неможливості одержати повторні або додаткові пояснення від потерпілих і свідків). Але додання такої якості протоколові припустимо тільки за умови, якщо він складений правильно, з повними відповідностями з вимогами. Один екземпляр протоколу повинний прилучатися до матеріалів справи для розгляду його власне кажучи, а другий екземпляр протоколу може знадобитися на випадок дозволу в порядку цивільного судочинства питання про стягнення з порушника майнового збитку, заподіяного майновим правопорушником.

У ході попередньої підготовки по справах про адміністративні правопорушення правомочним органам приходиться застосовувати передбачені законом міри забезпечення виробництва по таких справах. Ці міри застосовуються для встановлення особистості порушника, обставин здійснення провини, виявлення і фіксації доказів у справі, для своєчасного і правильного розгляду справи і виконання постанови. У числі забезпечувальних мір можна назвати адміністративну затримку порушника, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. Можна відзначити, що названі міри носять найчастіше складний, універсальний характер, поряд із забезпеченням правозастосування вони виконують також роль попередження і припинення правопорушень.

При попередній підготовці по справах про адміністративні правопорушення, у тому числі і під час складання протоколу, вирішується питання про юридичну оцінку зробленого діяння, що носить ознаки адміністративного правопорушення. Правильна юридична оцінка адміністративного правопорушення має дуже важливе значення, тому що вона визначає напрямок справи по підвідомчості для розгляду власне кажучи. Але рішення питання про юридичну кваліфікацію іноді буває важко, особливо — у випадку обмеження так званих суміжних провин і адміністративних провин від «подібних» злочинів. Заходу для попередження помилок при попередній підготовці по справах про адміністративні правопорушення можуть бути різними  і залежать від особливостей конкретної справи. По важко доказуваних правопорушеннях користуються допомогою експертів, вживають оперативних заходів по встановленню очевидців правопорушень.

2.2. Розгляд справ про адміністративні правопорушення.

Ця стадія виробництва по справах про адміністративні правопорушення є центральною. Діяльність органів адміністративної юрисдикції на даному етапі виробництва носить комплексний характер, зумовлюваний необхідністю правильного встановлення предмета адміністративно-правового делікту, його підвідомчості, а також необхідністю розгляду справи власне кажучи і винесення рішення (постанови). Комплексність названих дій по здійсненню адміністративної юрисдикції зв'язується зі складністю і багатоплановістю задач виробництва по справах про адміністративні правопорушення. На стадії розгляду справ головним чином і відбувається реалізація як адміністративних матеріальних, так і адміністративно-процесуальних норм. І в остаточному підсумку визначається ефективність усього владозастосувального процесу. Правильне застосування законодавства про адміністративні правопорушення впливає на стан суспільного порядку, сприяє попередженню правопорушень і особливо злочинів з адміністративної предиції. Зрозуміло, задачі законодавства і задачі виробництва по цих справах, а також вимоги законності і забезпечення гарантій особистості в адміністративно-юрисдикційному процесі можуть бути виконані за умови неухильного дотримання урегульованого адміністративно-процесуальними нормами порядку розслідування справ про адміністративні правопорушення.

Стадія розгляду справ про адміністративні правопорушення відбиває сутність правопорушення по цих справах. Саме на даній стадії вирішується питання про винність або невинність особи, приваблюваного до адміністративної відповідальності; саме на даній стадії підтверджується правова, логічна і психологічна характеристика не тільки правозастосування, але й обґрунтованість нормативного встановлення адміністративної відповідальності за конкретні правопорушення. Тому на даній стадії носять (і повинні носити) винятково правовий характер як процесуальні, так і процедурні дії учасників адміністративно-юрисдикційного процесу. Законодавством про адміністративні правопорушення встановлені єдині і притім високі вимоги до якості розгляду справ, незалежно від того, чи є ці функції основними або виконуються поряд з іншими.

Стадія розгляду справ про адміністративні правопорушення в залежності від характеру процедурно-процесуальних дій учасників адміністративно-юрисдикційного процесу здійснюється в три етапи: підготовка справи до розгляду, безпосередній розгляд його, винесення постанови за результатами розгляду справи.

1. Підготовка справи до розгляду складається у вивченні відповідною посадовою особою матеріалів справи, що надійшла, попередній оцінці з погляду достатності даних для розгляду справи і винесення постанови. При необхідності відповідні посадові особи вживають заходів до додаткової перевірки представлених матеріалів і для прилучення до матеріалів справи необхідних доказових даних (пояснень, довідок, висновків експертів і т.п.). Закон установив чіткі нормативні розпорядження, що забезпечують реалізацію принципу оперативності у виробництві по справах про адміністративні правопорушення.

2. Безпосередній розгляд справ про адміністративні правопорушення — дуже важливий і змістовний етап владозастосовувального процесу. Тут найбільше повно виявляється адміністративно-процесуальний порядок розгляду справ, обумовлений предметністю і цілеспрямованістю задач виробництва по справах про адміністративні правопорушення. Хоча безпосереднім предметом правопорушення в цьому виробництві є окремий, конкретний випадок, тут в остаточному підсумку виявляється нормативно-правова урегульованість відповідних суспільних відносин і дійсність правових гарантій забезпечення дотримання прав і законних інтересів громадян.

Головна мета розгляду справи власне кажучи — установлення фактичних обставин здійснення правопорушення, об'єктивна правова оцінка його і застосування до винного законної, обґрунтованої і справедливої міри адміністративного стягнення. Крім відзначеного, на цій стадії виробництва по справах про адміністративні правопорушення перевіряються соціальні основи не тільки правозастосування, але і нормативно-правового встановлення адміністративної відповідальності за конкретні види провин. На даній стадії виробництва процесуальні і процедурні дії учасників адміністративно-юрисдикційного процесу носять (і повинні носити) винятково правовий характер. Специфіка правозастосування на даній стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення обумовлена тим, що законодавство про адміністративну відповідальність не так детально, як наприклад, карно-процесуальне законодавство, регламентує процедуру адміністративно-юрисдикційного процесу. Тут істотне місце займають моральні початки. У числі їх такі, як правосвідомість учасників процесуальної діяльності, цивільна сумлінність, правдивість і істинність них. Безпосередній розгляд справ про адміністративні правопорушення виробляється відповідно до принципу виробництва, правові основи і характеристика яких викладена в розділі 1 даної курсової роботи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення обумовлюються юридичною кваліфікацією провини, що вимагають іноді з'ясування додаткових обставин у справі і вживання заходів до виконання постанови.

3. У результаті розгляду справи виноситься постанова про накладення адміністративного стягнення або припинення виробництва в справі при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації, у комісії спеціалізовані, органам попереднього наслідку, прокуророві і т.п.

2.3. Виконання постанов про застосування адміністративних стягнень.

На даній стадії виробництва по справах про адміністративні правопорушення виникає багато складних питань, зв'язаних не тільки з «власне» виконанням постанов, але і з дозволом інших питань, що визначають своєчасність, правильність і повноту виконання постанов органів адміністративної юрисдикції. На основі аналізу практики і діючі норми можна представити наступний перелік питань, що приходиться дозволяти органам адміністративної юрисдикції при виконанні постанов по справах про адміністративні правопорушення:

1.   Відстрочка виконання постанови;

2.   Скорочення терміну позбавлення спеціального права, наданого громадянинові;

3.   Заміна невідбутих виправних робіт на штраф або адміністративний арешт;

4.   Заміна зобов'язаної особи;

5.   Припинення виконавчого виробництва;

6.   Поворот виконання постанови;

7.   Залучення до відповідальності посадових осіб, винних у невиправленні або неналежному виконанні постанов по справах про адміністративні правопорушення;

8.   Залучення до відповідальності посадових осіб, винних у втраті виконавчого документа.

Названий перелік питань, що підлягають дозволові при виконанні постанов про накладення адміністративних стягнень, є зразковим. У нього можна включити питання, зв'язані з уточненням яких-небудь неточностей у постановах, з усуненням описок і помилок при виготовленні тексту і копій постанов, з усуненням арифметичних помилок у визначенні підмета стягненню майнового збитку, заподіяного адміністративним правопорушником, з визначенням черговості виконання постанови в частині застосування майнових стягнень, з визначенням долі речовинних доказів або предметів конфіскації (або предметів, що підлягають вилученню). На практиці іноді виникають питання, зв'язані з заліком у термін від'їзду адміністративного арешту часу утримання під вартою (наприклад, при застосуванні цього стягнення в зв'язку з припиненням кримінальної справи). Подібне питання виникає і при застосуванні адміністративного стягнення у виді виправних робіт. Нарешті, не виключаються випадки звільнення від від'їзду стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт при наявності обставин, що перешкоджають від'їздові цих видів стягнень. Крім того, можлива постановка питання про заміну строгого адміністративного стягнення на більш м'яке. Нелогічні ситуації виникають іноді навіть при дотриманні встановленого законом порядку перегляду постанов (по протестах прокурорів): через те, що легалізований порядок ускладнений зайвими формальностями, нерідко змінюються і скасовуються цілком законні, обґрунтовані і справедливі постанови. А формальності обставляються багатьма документами: спочатку орган виконання повинний внести представлення прокуророві, зміст цього документа дублюється в протесті прокурора; протест надходить в орган, винесший постанову; при винесенні нової постанови значною мірою повторюється зміст представлення органа виконання постанови (наприклад, у випадках заміни адміністративного арешту на більш м'яке стягнення). Наділення органів адміністративної юрисдикції правом перегляду винесених ними постанов про накладення адміністративних стягнень по представленню органів виконання виключило б у багатьох випадках непогодженість у діях правоохоронних органів і сприяло б забезпеченню реального виконання таких постанов.

Питання, зв'язані з виконанням постанов по справах про адміністративні правопорушення, виникають на різних стадіях виконавчого виробництва: до вступу постанови в законну силу; після вступу постанови в законну силу; у процесі виконання постанови; по закінченні виконання постанови (наприклад, при повороті виконання постанови).

Різними бувають і приводи для розгляду питань, зв'язаних з виконанням постанови: заява зацікавлених осіб (притягнутих до адміністративної відповідальності, потерпілих або їхніх законних представників); медичні висновки про протипоказаності для від'їзду стягнення; представлення органів виконання; клопотання трудових колективів або громадських організацій; заяви адвокатів; протести прокурорів; видання акта про амністії і т.п.

2.4. Оскарження й опротестування постанов по справах про адміністративні правопорушення.

1. Підстави і порядок оскарження й опротестування постанов по справах про адміністративні правопорушення є факультативною стадією виробництва по таких справах. Правом оскарження наділені особи, у відношенні яких виносяться постанови, а також потерпілі. Встановлено альтернативні шляхи подачі скарг — у порядку виробництва по справах про адміністративні правопорушення (інакше це називається оскарженням в адміністративному порядку) або в судовому порядку. Для оскарження постанови по деяких категоріях справ про адміністративні правопорушення шлях оскарження постанови визначається в залежності від виду накладеного адміністративного стягнення (попередження, позбавлення спеціального права, наданого громадянинові) установлений двоступеневий (інстанційний) порядок — скарга спочатку підлягає розглядові вищим органом (вищестоящою посадовою особою) стосовно органа (посадовій особі), винесшему постанову, і тільки після цього може бути розглянутий у суді. Постанова суду оскарженню не підлягає.

Може бути оскаржена будь-яка постанова, у тому числі в частині накладення основного або додаткового стягнення, а також і постанова про припинення виробництва в справі про адміністративне правопорушення по передбаченим законом обставинам. Правоохоронні органи випробують визначені утруднення при розгляді скарг на постанови по справах про адміністративні правопорушення. Це зв'язується з тим, що адміністративно-процесуальні норми, що регламентують порядок здійснення виробництва на цій стадії, нечисленні і багато в чому не забезпечують правильний розгляд скарг і протестів.

2. Розгляд скарг на постанову по справах про адміністративні правопорушення в органах, повноважних виконувати такі дії, здійснюються в два етапи. Перший етап містить у собі підготовчі дії: перевірку підвідомчості скарги або протесту; вивчення справи і перевірку наявності в справі документів, зазначених в описі; витребування необхідних документів і прилучення їх до матеріалів справи; попередню бесіду з заявником (при необхідності цього); визначення часу і місця розгляду скарги; повідомлення учасників розгляду в справі (особи, у відношенні якого винесена постанова, що потерпіли або їхніх законних представників, прокурора, представника органа, винесшего постанову). Дотримання процедурно-процесуальних правил необхідно дотримувати і при безпосередньому розгляді скарги (протесту). Схему ведення процесу розгляду скарги (протесту) можна представити в такий спосіб:

1.   оголошення справи, підмета розглядові;

2.   оголошення складу колегіального органу (представлення посадової особи), що розглядає справа;

3.   роз'яснення учасникам їхніх прав і обов'язків;

4.   розгляд питання про можливості розгляду справи у відсутності кого-небудь з осіб, що не з'явилися;

5.   дозвіл клопотань (якщо вони заявлені);

6.   доповідь справи або змісту скарги (протесту прокурора);

7.   виступ учасників розгляду по скарзі;

8.   виступ адвоката;

9.   виступ прокурора з висновком або в підтримку протесту;

10.       закрита нарада колегіального органа або винесення постанови посадовою особою;

11.       оголошення прийнятого рішення, роз'яснення його змісту і порядку можливого подальшого виробництва в справі в адміністративному або в судовому порядку.

При розгляді скарг на постанову по справах про адміністративні провини треба з'ясувати наступне: чи досить для прийняття обґрунтованого і правильного рішення в матеріалах справи даних; чи не утримується в діях притягнутого до адміністративної відповідальності особи ознак злочину; які слід ужити заходів по усуненню причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушення. При перевірці правильності оскарженої постанови в справі про адміністративне правопорушення правомочні органи (посадові особи) вправі вийти і за межі скарги. Іншими словами, при розгляді скарг і протестів справа перевіряється в повному обсязі, як в оскарженій (опротестованої) частини, так і в не оскарженій. Орган (посадова особа), що розглядає скаргу або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення, правомочний змінити юридичну кваліфікацію провини і застосувати адміністративне стягнення відповідно до належної статті КоАП. Однак така перекваліфікація можлива тільки у випадках, якщо це не зв'язано з посиленням накладеного стягнення (при розгляді скарги особи, притягнутого до адміністративної відповідальності), і якщо це не волоче зміну підвідомчості розгляду справи і скарги. При зміні юридичної кваліфікації адміністративного правопорушення, що волоче зміну підвідомчості розгляду справи і скарги, постанова в справі скасовується, і справа направляється компетентному органові (посадовій особі) на нове розслідування.

ВИСНОВКИ

У результаті знайомства з дослідженням в області виробництва по справах про адміністративні правопорушення можна зробити наступні висновки.

В області права поняття процесу нерозривно зв'язано з розглядом суперечки, а при виробництві по справах про адміністративні правопорушення спор у правовому змісті відсутній. При відсутності суперечки державний орган (посадова особа) діє в рамках не юридичного процесу, а матеріально-правовій процедури його функціонування.

Самостійність виробництва по справах про адміністративні правопорушення обумовлюється як мінімум двома причинами: 1) специфікою матерії, що розбираються: суперечки з відносин влади і примуса по своїй істоті далекі цивільному розглядові з його принципами усності, рівності сторін, змагальності, матеріального інтересу; 2) особливостями самого виробництва, що полягає, на думку багатьох його дослідників, у спрощеній процедурі. На мою думку, процедура не може бути спрощеної, але повинна бути адекватної для винесення відповідній правовій істині рішення, забезпечувати переконання громадян у правильності застосування до них правил, установлених державою.

Серед особливостей виробництва по справах про адміністративні правопорушення можна назвати наступні: 1) покладання часу доказу на владну сторону адміністративного процесу, на відміну від традиційного процесу; 2) можливість і усного, і письмового ведення справи, дозвіл справи у відсутності відповідача, відсутність багатьох твердих правил цивільного і карного процесів; 3) виробництво по справах про адміністративних правопорушень — це квазісудебна діяльність; 4) у виробництві по справах про адміністративні правопорушення беруть участь два суб'єкти, а не як у цивільному процесі; 5) публічний характер правопорушень, що викликають спор.

У даній курсовій роботі були викладені основні принципи й елементи виробництва по справах про адміністративні правопорушення на компілятивній основі. Глибокий і всебічний їхній аналіз авторові важко було провести у виді відсутності знань в області методології адміністративно-правових досліджень. Багато питань залишилися поза зоною уваги, але основні підходи до висвітлення проблематики виробництва по справах про адміністративні правопорушення були покладені в основу даної роботи.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.   Конституция Украины (в редакции от 26 июня 1996 г.)

2.   Гражданский процессуальный кодекс Украины (по состоянию на 1 сентября 1998 г.) «Правовісник» № 3 (6), 1998 г.

3.   Гражданское право Украины «Вентури», К., 1997 г.

4.   М.Й. Штефан «Цивільний процес» К., «Ин Юре», 1997 г.

5.   Антонов А.П. Административное право и административный процесс: старые и новые проблемы (по материалам «Лазаревских чтений») // Государство и право.— 1998.—№8.— С.5-33.

6.   Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях — М., 1989.

7.   Лория В.А. Административно-правовая деятельность и виды административных производств // Советское государство и право.— 1978.— №1.— С.119.

8.   Масленников М.Я. Производство по делам об административных правонарушениях.— М., 1994.

9.   Масленников М.Я. Порядок применения административных взысканий. Практическое руководство.— Тверь: Изд-во «Прометей», 1995.

10.      Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях — Караганда, 1989.

11.      Наймаловский А.С. Упрощенное производство по делам об административных правонарушениях, осуществляемое органами внутренних дел (милиции) / Автореф. дис…. канд. юрид. наук.— М., 1994.— С.10-22.

12.      Панова И.В. Актуальные проблемы административного процесса в Украине / Автореф. дис….докт. юрид наук — Киев, 2000.

13.      Производство по делам об административных правонарушениях — Свердловск, 1980.

14.      Старилов Ю.Н. Административная юстиция. Проблемы теории.— Воронеж, 1988.

15.      Тищенко Н.М. Правовой статус субъектов производства по делам об административных правонарушениях  / Автореф. дис. … канд. юрид. наук.— Харьков, 1988.— С.13.

16.      Фефилова В.Ф. Классификация административных производств. Производство по делам об административных правонарушениях в органах внутренних дел.— Киев, 1983.

17.      Якимов А.Ю. Административно-юрисдикционный процесс и административно-юрисдикционное производство // Государство и право.— 1999.— №3.— С.5-11.