Курсовая работа: Юридичний факт

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття юридичних фактів. Підстави цивільних правовідносин

2. Види юридичних фактів

3. Значення юридичних фактів в цивільному праві. Дефектність юридичних фактів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі створення юридичних норм, розробки й удосконалювання нормативних актів правотворчий орган повинен стояти на твердому ґрунті реальності: неприпустимо ні забігання вперед, ні відставання від досягнутого рівня соціального розвитку. Для цього потрібна повна інформація про соціальну обстановку дії нормативного акту, фінансових, організаційних й інших витратах, які зажадає його реалізація; необхідно знати об'єктивні інтереси учасників правовий відносин, їхньої установки й мотиви діяльності вивчити можливі побічні наслідки й багато чого іншого. Тільки на базі такої інформації можна розробити модель юридичних фактів, здатну зробити позитивний вплив на розвиток суспільних відносин.

Корінь поняття «юридичний факт» йде у глибину історії юридичної науки. Ще в римському праві розрізнялося кілька підстав виникнення правовідносин. Їх чотири: контракти, квазі - контракт, делікт і квазіделікт. Згадуються також строки, підстави висновку шлюбу, підстави переходу речей у спадщину й інші юридичні факти.

Загальне поняття юридичного факту, як і поняття правовідносини, римські юристи не сформулювали. Створення цієї категорії пов'язане з наступною переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його пізнішими дослідниками.

Найбільший розвиток теорія юридичних фактів одержала в цивільному праві. Це цілком з'ясовно: капіталізм, що набирає силу, вимагав детальної регламентації майнових відносин: підстав виникнення права власності, окремих зобов'язань, спадкування й т.д. На цій основі починає розроблятися загальне поняття юридичного факту. Категорія «юридичний факт» виникла не в результаті умоглядних побудов, вона розвилася з потреб юридичної практики, із прагнення осмислити й охопити єдиним поняттям різноманітні передумови руху правовий відносин.

Питання юридичних фактів розглядаються головним чином у курсах цивільного права у зв'язку із проблемою виникнення зобов'язань.

У науковій літературі проблеми юридичних фактів розглядаються в монографіях, дисертаціях, статтях, підручниках по теорії держави й права й по галузевих юридичних науках. Можна виділити дві групи джерел. По-перше, роботи загальнотеоретичного характеру. У них розглядаються поняття й види юридичних фактів, аналізується їхню роль у правовому регулюванні, зв'язок із правовий відносинами. Не випадково питання теорії юридичних фактів викладаються головним чином у роботах по теорії правовий відносин.

У підручниках по теорії держави й права відтворюються давно розроблені питання юридичних фактів, автори, як правило, дають поняття юридичних фактів і приводять їхню класифікацію. І все-таки сказати, що розробка теорії юридичних фактів завершена, не можна.

Практичний зміст і наукова цінність теорії юридичних фактів полягає в тім, що вона вивчає один з аспектів фактичної обґрунтованості правового регулювання. Система юридичних фактів, чітко обкреслених у законодавстві, вчасно, повно й вірогідно встановлених у процесі застосування права, - одна з важливих гарантій законності.

Мета й завдання даної роботи - показати сучасний стан і можливі шляхи, де рішення деяких актуальних проблем теорії юридичних фактів. Ми виходимо з того, що юридичні факти - багатогранне явище правової реальності. Вони допускають неоднозначні підходи, різні теоретичні тлумачення. Тому висновки, до яких ми прийшли, ні в якій мірі не претендують на безперечність.

1. Поняття юридичних фактів. Підстави цивільних правовідносин

Правові норми, що обґрунтовані в цивільному законодавстві, самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин. Для цього необхідно настання передбачених правовими нормами обставин, які називаються цивільними юридичними фактами.

Конкретні життєві факти, з якими норми права зв'язують виникнення, зміна або припинення правовий відносин. Такі факти є юридичними тому, що, по-перше, вказівка на них утримується в нормі права (гіпотезі), по-друге, з наявністю цих фактів норми права зв'язують настання юридичних наслідків, тобто виникнення, зміна або припинення правовідносин (суб'єктивних прав або юридичних обов'язків).

Тому юридичні факти виступають як сполучна ланка між правовою нормою й цивільним правовідносинами.

Слід зазначити, що зв'язок між юридичним фактом й юридичними наслідками, що наступили, не носить характеру причинно-наслідкового зв'язку (зв'язку причини й наслідки); це зв'язок, заснований на велінні, наказі норма права. Зникає норма – переривається зв'язок між фактами і юридичними наслідками.

Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються й не припиняються жодні цивільне правовідносини. Так, Цивільний Кодекс передбачає можливість установлення, зміни або припинення правовідносини оренди. Однак для того, щоб зазначені цивільні правовідносини виникли, необхідне укладання договору, передбаченого ЦК.

У науковій і навчальній літературі під юридичними фактами розуміються конкретні життєві обставини, що викликають відповідно до норм права настання тих або інших правових наслідків - виникнення, зміна або припинення правового відношення. «Життєві факти, - самі по собі не мають якусь іманентну властивість бути або не бути юридичними фактами. Вони стають юридичними фактами тільки тоді, коли їм таке значення надається нормами права. Факти того самого виду можуть бути або не бути юридичними фактами залежно від того, як вони розцінюються зведеної в закон волею панівного класу».

Юридичні факти - різновид соціальних фактів. Це явища об'єктивної реальності, відбиті в системі - законодавстві.

Визнання матеріально-соціального характеру юридичних фактів, дозволяє побачити, що кожен конкретний юридичний факт - не випадкове ізольоване явище, а у відомому змісті й породження даної правової системи.

Ідеальна модель юридичного факту (юридичного складу) закріплюється в гіпотезі юридичної норми (або декількох норм). На практиці застосування правових норм, встановлення фактичної гіпотези (фактичного складу) зливається із установленням гіпотези норми й, навпаки, аналіз гіпотези правової норми, встановленої між гіпотезою й моделлю факту не слід ставити знак рівності.

Гіпотеза – елемент правового приписання, пов'язаний з іншими елементами – диспозицією або санкцією. Не збігаються вони й по обсязі: модель складного юридичного факту (фактичного складу) може бути закріплена в гіпотезах декількох юридичних норм.

Виділяється дві групи ознак юридичних фактів. Перша група характеризує матеріальну сторону юридичних фактів. Юридичні факти є обставини: конкретним, певним чином вираженим зовні. Юридичними фактами не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя й тому подібні явища. Разом з тим законодавство враховує суб'єктивну сторону дій (провину, мотив, мета, інтерес) як елемент складного юридичного факту, наприклад, складу правопорушення;

Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі), але й негативні факти (відсутність споріднення й т.п.), що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин.

Інша група ознак пов'язана з моделлю юридичних фактів і розкриває нормативну, ідеальну сторону цього явища.

Юридичні факти є обставини:

ü прямо або побічно передбачені нормами права;

ü зафіксовані у встановленої законодавством процедурно-процесуальній формі;

ü зухвалі передбачені законом правові наслідки.

У теорії й на практиці фактичні склади нерідко змішують зі складними юридичними фактами. Складні юридичні факти - такі фактичні обставини, які мають кілька різних сторін (ознак).

Юридичні факти — це обставини, з якими норми права пов'язують настання правових наслідків — встановлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин.

Щодо цивільного права, з урахуванням особливостей предмета та методу останнього це загальне визначення може виглядати таким чином.

Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови-обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний зв'язок між протиправними діями І шкодою, що настала.

Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.

Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у цивільних правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК, закріплене у ст.11, згідно з яким цивільні права та обов'язки виникають як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч.2 ст.11 ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вказаних обставин, а й з інших юридичних фактів.

Таке рішення характерне для приватного права і має за основу його принцип: "Можна все, що не заборонено законом".

Підставою цивільного правовідносини може служити одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання купівлі-продажу досить укладання договору між продавцем і покупцем. Такі обставини йменуються простими юридичними фактами. Підстава деяких цивільних правовідносин утворять два, а іноді й більше юридичних фактів, що виникають або одночасно, або в певній послідовності. Наприклад, для встановлення житлового зобов'язання у відношенні житлового муніципального приміщення потрібна видача ордера й висновок на його основі договору житлового наймання. Такі підстави цивільних правовідносин іменуються складним юридичним складом або складним юридичним фактом.

У цивільному законодавстві передбачені всілякі юридичні факти як підстави цивільного правовідносини. Загальний перелік цих юридичних фактів містить ЦК.

Закон містить норму, загальне правило, модель, що визначає зміст правовий відносин. Щоб норма заробила, застосовувалася, необхідна наявність передбачених нею підстав, під якими розуміються фактичні обставини, іменовані юридичними фактами, на основі яких виникають права й обов'язки.

З наявністю або відсутністю підстав закон зв'язує настання юридичних наслідків. Виникнення одних фактів залежить від волі юридичних і фізичних осіб, інших - не залежить.

Розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав й обов'язків є договори як результат волевиявлення не менш двох учасників (двосторонні угоди). Угоди можуть бути однобічними. Для виникнення права з однобічної угоди досить волі однієї особи. До однобічних угод ставляться заповіт, доручення.

Юридичні наслідки виникають як з договорів, інших угод, безпосередньо передбачених законом, так і не передбачених законом, але йому не суперечних. Під законом у цьому випадку розуміються не тільки закони, але й інші нормативні правові акти.

ЦК допускає виникнення цивільних прав й обов'язків з договорів (інших угод), безпосередньо в законі не передбачених, але тим, які відповідають меті та змісту цивільно-правового регулювання. У законодавстві, наприклад, був відсутній договір консигнації. Даний договір застосовується на практиці і є дійсним, якщо його умови не суперечать закону.

Інший підхід : підставою виникнення цивільних правовідносин є тільки ті акти державних органів й органів місцевого самоврядування, які прямо передбачені законом. Деякі акти даних органів закріплені в ЦК (державна реєстрація громадян-підприємців й юридичних осіб; призначення опікунів і піклувальників). Вказівка на акти державних органів й органів місцевого самоврядування як підстави виникнення цивільних прав й обов'язків.

Але цивільні права й обов'язки можуть виникати з актів інших недержавних, немуніципальних органів керування (наприклад, рішень, прийнятих органами керування господарчих товариств і товариств, виробничих кооперативів, некомерційних організацій).

Якщо законом або договором передбачений дозвіл арбітражним судом суперечки про встановлення договірних відносин, договір уважається ув'язненим з моменту винесення рішення про обов'язок його укласти незалежно від того, чи оформили сторони свої взаємини після винесення рішення. Рішення суду загальної юрисдикції про розділ загальної власності завжди було основою припинення права загальної частковий (спільної) власності двох або більше громадян і виникнення після вступу рішення в законну силу права індивідуальної власності або іншого майнового права (права на грошову компенсацію, наприклад).

Підставою виникнення цивільних прав й обов'язків є дії, спрямовані на придбання майна по підставах, що допускає законом. ЦК виходить із широких можливостей фізичних й юридичних осіб мати майно на праві приватної власності.

У числі дій, що створюють цивільні права й обов'язки, - створення добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів й інших результатів інтелектуальної діяльності. Дані дії не є угодами. Цивільні права й обов'язки виникають тут у зв'язку із самим фактом створення об'єктів інтелектуальної діяльності. Мати право авторства на вірші, музику, винаходи людина може в ранньому віці, тоді як для висновку угод існують певні вікові границі.

Поряд із правомірними підставами виникнення цивільних прав й обов'язків, передбачено також відомі цивільному праву неправомірні підстави - заподіяння шкоди іншій особі й безпідставне збагачення.

Для виникнення цивільних прав на це майно необхідно не одне, а трохи послідовно чинених юридичних дій (фактичний склад). Наприклад, при покупці будинку повинен бути укладений договір купівлі-продажу, а потім у встановленому порядку здійснена реєстрація придбаного за договором будинку. Тільки після реєстрації виникає право власності додому.

Потреби розвитку економічного обороту, особливо в період переходу до ринкової економіки, пов'язані з такими обставинами, заздалегідь передбачити які в цивільному законодавстві абсолютно неможливо. Не можна на багато років уперед передбачити в законі всі можливі юридичні факти, які будуть потрібні для нормального функціонування економіки країни. Потреба, у таких юридичних фактах може виникнути зовсім зненацька й невідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві й передбачене правило, відповідно до якого юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, породжують відповідні юридичні наслідки, якщо вони не суперечать загальним початкам і змісту цивільного законодавства.

2. Види юридичних фактів

Всі численні юридичні факти в цивільному праві залежно від їхніх індивідуальних особливостей піддані класифікації, що дозволяє більш вільно орієнтуватися серед безлічі юридичних фактів і чітко відмежовувати їхній друг від друга. Це, у свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права й правоохоронних органів.

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи Іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та Інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди Іншій особі; 4) інші юридичні факти

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні категорії — як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бути юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розглянемо ті з них, що становлять найбільший Інтерес з теоретичної І практичної точок зору.

Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

Ø такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане виникнення правовідносин;

Ø такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;

Ø такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

Ø такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

Ø такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.

Залежно від характеру плину юридичні факти в цивільному праві діляться на події й дії. До подій відносяться обставини, що протікають незалежно відвали людини. Наприклад, стихійне лихо, народження й смерть людини, витікання певного проміжку часу. Найчастіше подія веде не до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках даного зобов'язання певні права та обов'язки сторін.

Події у свою чергу підрозділяються на абсолютні й відносні.

Абсолютні події абсолютно не залежать від волі кого-небудь. Це звичайно явища природи (землетрусу, повені, урагани, снігопади, сніжні лавини, селі й т.д.), що роблять вплив на діяльність людини, іменовані в праві як непереборна сила.

Так, настання такого страхового випадку, як повінь, спричиняє обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якого застраховано від повеней, і право останнього жадати від страховика виплати йому цього відшкодування.

Відносні події пов'язані з діями людини. Наприклад, пожежа в результаті удару блискавки - це абсолютна подія, але пожежа як результат підпалу - відносна подія. Щодо одних правовідносин, наприклад страхових, - це подія, тому що воно не залежить від волі й дії учасників цього правовідносини (страхувальника й страховика), а стосовно до інших правоохоронних відносин це вже буде не подія, а дія (правопорушення).

Далеко не всі події й не всі дії породжують цивільно-правові наслідки, а лише ті з них, з якими норми цивільного права зв'язують ці наслідки. Оскільки цивільне право регулює суспільні відносини людей, з дій яких і складаються ці відносини, те цілком природно, що основну масу юридичних фактів у цивільному праві утворять дії людей.

Виділяють такий різновид юридичних фактів – подій як строки. Строки – це такі юридичні факти, які можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі поза зв'язком із ситуацією, іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він значимий як строк чого-небудь із чітко позначеними границями його початку й закінчення.

Ми вважаємо виправданим виділення строків як вид юридичних фактів - подій, тому що строки теж спричиняють виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Дії є факти, які залежать від свідомості й волі людей. Під дією в юридичній науці розуміють не тільки активні, позитивні дії, але й бездіяльність людей у тих випадках, коли норма права зобов'язує їх до активних дій.

Дії підрозділяються на правомірні й неправомірні.

Неправомірні дії - дії, що порушують вимоги правових норм. Інакше неправомірні дії називаються правопорушеннями. Правопорушення підрозділяються на карні правопорушення (злочину), адміністративні, дисциплінарні, цивільні провини.

Неправомірні дії суперечать вимогам закону або інших нормативних актів. Тому здійснення неправомірної дії спричиняє застосування передбачених цивільним законодавством санкцій до правопорушника. В ЦК шкода, заподіяна особистості або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду, у повному обсязі. Як підстава виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти), що тому виникають на їхній основі зобов'язання прийнято називати деліктними зобов'язаннями. Хоча деліктні зобов'язання й виникають із неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового положення ділянок економічного обороту. На досягнення такого ж результату спрямовані й зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Особа, що без установлених законом, іншими правовими актами або угодою підстав придбало або зберегло майно за рахунок іншої особи, зобов'язано повернути останньому безпідставно придбане або заощаджене майно (безпідставне збагачення).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виникають зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише такими, які створюють правовідносини; у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії – це дії, що не порушують вимоги правових норм цивільного законодавства. Оскільки цивільне право веде нормальний розвиток економіки, пов'язаного із загально дозволеною діяльністю людей, то переважна більшість юридичних фактів у цивільному праві становлять правомірні дії. Однак юридичне значення правомірних дій у цивільному праві далеко не однаково.

У правомірних діях реалізуються, перетворюють у життя вимоги правових норм, з їхньою допомогою й досягаються мети, переслідувані законодавцем при виданні норм права.

По своєму юридичному значенню всі правомірні дії діляться на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичні вчинки - це такі правомірні дії, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно, а іноді й питання наміру людини, що скоїла юридичний учинок. Так, авторські правовідносини виникають в момент створення письменником добутку в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні добутку до придбання авторських чи прав ні. Знахідка загубленої речі породжує зобов'язання по її поверненню, що втратило навіть у тому випадку, якщо в ніякого бажання знайшов, що річ ні, повернути цю річ її власникові.

На відміну від юридичних учинків юридичні акти - це такі правомірні дії, які породжують відповідні юридичні наслідки лише тоді, коли вони зроблені, зі спеціальним наміром викликати ці наслідки. До юридичних актів відносяться адміністративні акти й угоди.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

Ø акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договір) — основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію цивільних прав і обов'язків;

Ø акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо).

Адміністративні акти завжди відбуваються з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних фактів. Разом з тим деякі адміністративні акти відбуваються з наміром викликати не тільки адміністративні, але й цивільно-правові наслідки. Так, видача громадянинові ордера на житлове приміщення місцевою адміністрацією породжує не тільки адміністративні правовідносини між місцевою адміністрацією й житловою організацією, але й цивільно-правові відносини між громадянином і житловою організацією за висновком договору житлового наймання.

На відміну від адміністративних актів угоди відбуваються з метою викликати тільки цивільно-правові наслідки. Угодами визнаються дії громадян й юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Так, до числа угод відносяться різні договори: купівля-продаж, дарування, підряд, майнове наймання, оренда, позика й т.д., оголошення конкурсу, заповіт й інші правомірні дії, які відбуваються суб'єктами цивільного права з метою викликати певні цивільно-правові наслідки.

Загальним між угодами й адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії й відбуваються зі спеціальним наміром викликати відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними є й розходження. По-перше, адміністративні акти можуть бути зроблені тільки органом державної влади або місцевого самоврядування, у той час як угоди відбуваються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди викликають винятково цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, що зробив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цього правовідносини, у той час як особу, що зробила угоду з метою встановлення цивільного правовідносини, неодмінно стає учасником даного правовідносини.

Юридичні факти можуть бути оформлені й неоформлені. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, документально зафіксованому виді. Але існують і неоформлені юридичні факти. Наприклад, усна угода між громадянами, відмова від здійснення права й ін.

Класифікація юридичних фактів у науці розкрита ще не повно. Її подальший розвиток може виявитися корисним для рішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці.

Таким чином, юридичні факти в цивільному праві можуть бути піддані наступної класифікації:

Ø події й дії;

Ø неправомірні й правомірні дії;

Ø юридичні вчинки і юридичні акти;

Ø адміністративні акти й угоди.

Судовий акт як юридичний факт.

Юридичні факти цивільного права (під якими сьогодні розуміються факти реальної дійсності, з якими чинне законодавство зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків, тобто правовідносин) являють собою один із проблемних розділів загальної частини цивільно-правової науки.

"Закон не діє механічно, - писав І. А. Покровський, - для свого здійснення в житті він має потребу в живому посереднику, що застосує його до конкретних випадків. Таким посередником є суд".

Застосування права є однієї з форм реалізації права, причому особою його формою. Значення застосування права настільки велике в житті права, що багато вчених виділяють цю форму реалізації права в самостійну, думаючи, що правозастосування, як і правотворчість - це два особливих напрямки функціонування правової системи. Відповідно розрізняють правозастосовні й правотворчі акти.

При теоретичному осмисленні правозастосовних і правотворчих актів, на думку С. С. Алексєєва, особливої уваги заслуговує те, що співвідношення понять "рішення юридичної справи", "індивідуальне державно-владне приписання", "акт застосування" загалом, аналогічно співвідношенню понять "правотворче рішення", "юридична норма" й "нормативний юридичний акт". Характер залежності усередині кожної із двох груп практично однаковий. І зв'язано це з тим, що в обох випадках перед нами вираження активної державної діяльності в сфері правового регулювання, спрямованої, зокрема, на правове (в одному випадку - нормативне, а в іншому - індивідуальне) регулювання суспільних відносин й об'єктивованої в праві як конституційному утворенні. При цьому, говорячи про правозастосовні акти, необхідно звернути увагу на значеннєві розходження, які існують між поняттями "рішення юридичної справи", "індивідуальне державно-владне приписання" й "акт застосування". Перше з них охоплює завершальну правозастосовну дію, друге вказує на результат правозастосування, а третє - виражає результат рішення юридичної справи, розглянутий у єдності з його зовнішньою, документальною формою, тобто є актом-документом".

Як відомо, включивши судове рішення в перелік підстав, що впливають на динаміку цивільних правовідносин, законодавець тим самим дозволив суперечку про те, чи може судове рішення розглядатися як юридичний факт.

Аналіз арбітражно-процесуального й цивільно-процесуального законодавства дозволяє затверджувати, що зазначений термін вживається у двох значеннях: по-перше, судове рішення розглядається як підсумкова дія всього судового розгляду; по-друге, саме так іменуються документи судової інстанції, які фіксують результат дозволу суперечки.

Потреба в судовому рішенні виникає у зв'язку із суперечкою, перешкодою в здійсненні права. Внаслідок чого створюється невизначеність в існуванні або в змісті правовідносини. Перш ніж примусово здійснити право, необхідно усунути цю невизначеність, що можливо тільки за допомогою обов'язкового судження суду про те, чи існують правовідносини (право, обов'язок), що служить предметом суперечки, а якщо існує, то, яке його дійсний зміст.

Цивільне судочинство прийняте розглядати як особливий різновид державної діяльності. Воно здійснюється тільки судом за правилами цивільного процесуального права і направлене на усунення перешкод у здійсненні суб'єктивних прав, на ліквідацію порушень, на усунення зловживанням правом, на примус до виконання обов'язків. Все перераховане здійснюється шляхом здійснення послідовних процесуальних дій.

Так, арбітражний суд при ухваленні рішення:

Ø оцінює докази;

Ø визначає, які обставини, що мають значення для справи, установлені, а які - немає;

Ø вирішує, які закони й інші нормативні правові акти, на які посилалися особи, що беруть участь у справі, не слід застосовувати по даній справі;

Ø визначає, які закони й інші нормативні правові акти варто застосувати по даній справі;

Ø встановлює, які права й обов'язки осіб, що беруть участь у справі;

Ø вирішує, чи підлягає позов задоволенню.

Судове рішення як процесуальний документ становить форму, зовнішнє вираження судового рішення - акту правосуддя у значенні дії, а не в значенні тієї зовнішньої форми, що служить вираженню й оформленню цієї дії. Разом з тим зміст судового рішення як процесуального документа ширше змісту акту правосуддя.

Судове рішення як процесуальний документ, що оформляє відповідь суду на позовну вимогу, відрізняється тим, що його зміст, крім акту правосуддя, охоплює ряд інших суджень. Зокрема, вказівки часу й місця винесення рішення, складу суду, секретаря судового засідання, прокурора, що приймають участь у справі, повідомлення про те, чи було засідання відкритий або закритим, виклад історії виникнення суперечки, роз'яснення порядку оскарження рішення й інших роз'яснювальних вказівок суду.

О. А. Красавчиков визнавав, що судове рішення є юридичним фактом не тільки в процесуальному, але й у матеріальному цивільному праві. Юридичні наслідки наступають не тільки в силу одного судового рішення, але й інших фактів, з якими воно утворить юридичний склад.

Судова влада повинна вирішувати питання про те, чи випливає з тих фактів, які їй зазначені, те або інше право на підставі закону. Діяльність судової влади складається, таким чином, у підведенні фактів під закон й у витягу звідси відомого висновку.

Правочин суду як вираження влади юридично являє собою право на однобічне волевиявлення, що випливає із загальним, установленим законом компетенції суду здійснювати правосуддя. Але суд не тільки вправі винести рішення. При існуванні умов, що визначають це право, суд не може не винести рішення; він повинен або, точніше, зобов'язане рішення винести. Така діяльність органів правосуддя, що підкоряє певній процедурі, безумовно, є правозастосовною. Особливість, який полягає в тім, що ухваленню рішення повинні передувати стругаючи перевірка фактичних обставин справи, визначення їхніх юридичних наслідків, фіксація цього в спеціально оформленому акті, що допускає наступну перевірку обґрунтованості й законності рішення.

Причому необхідно підкреслити, що перевірка законності й обґрунтованості судового рішення має на увазі перевірку вищестоящими судовими інстанціями правильності саме розгляду й дозволи справи. З метою виявлення можливих судових помилок і недоглядів, що тягнуть за собою винесення незаконних або необґрунтованих рішень внаслідок порушення вимог закону, його неправильного тлумачення або застосування, а також недостатнього дослідження фактичних обставин справи.

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК України), тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні й неправомірні. Угоди — це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий (ст. 544 ЦК України), за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, спадкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.

Інший приклад. Наймач жилого приміщення, що здав куток громадянину за договором піднайму на невизначений строк, попередив піднаймача за 3 місяці про необхідність звільнити житлову площу. В даному прикладі наймач вчинив вольову правомірну дію, спрямовану на припинення права піднаймача на жиле приміщення чи частину жилого приміщення. У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення угод. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення угоди. Громадянин знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені особи, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встановити, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У першому прикладі громадянин допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому — особа виконує свій обов'язок з охорони державної власності. Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за законом (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки (статті 138, 467 і 468 ЦК України). У наведених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є угодами.

В угоді виявляється воля її учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена, виявлена зовні. Зовнішній вияв волі називається волевиявленням. Це — суть угоди. Без волевиявлення немає угоди. Іноді для укладення угоди, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення угод позики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.

Закон (ст. 42 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. conclude — укладаю, роблю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти угоду. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення укласти угоду: громадянин опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. ЦК України (ст. 260) виходить з того, що у разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму за відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця.

Угоди мають велике значення у народногосподарському житті країни.

Побудова ринкової економіки зумовлює посилення і розширення сфери застосовування угод, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу виявляється в тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої угоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид угоди є такою згодою. У межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої — його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні.

Через договір здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням. За допомогою договору є можливість насичити ринок необхідними товарами. Шляхом укладення договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для придбання товарів з метою задоволення своїх майнових і немай-нових інтересів.

Значна роль угод у повсякденному житті громадян: користування комунальним транспортом, послугами аптек, приватних або акціонерних лікувальних закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). У цих і подібних випадках укладаються відповідні угоди.

Щодо юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т. п.), то їх діяльність неможлива без угод.

Законодавство, що регулює різні угоди, розглядається у відповідних розділах особливої частини підручника з цивільного права. У даній темі висвітлюються лише загальні положення про угоди, зосереджені у статтях 41—61 ЦК України.

Угоди, що їх щоденно вчиняють юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

Угоди бувають одно-, дво- або багагосторонніми. Якщо для виникнення угод достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою. Наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті (заповіт) є односторонньою угодою, бо для складання і оформлення її необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх, угод належать також прийняття і відмова від спадщини (статті 548, 549 і 553 ЦК України).

Якщо для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це двостороння угода. Вона називається ' договором. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двосторонньою угодою купівлі-продажу, або договором купівлі-продажу.

Для виникнення багатосторонньої угоди необхідно волевиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (наприклад, при трьох-, чотирьохсторонньому обміні жилих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети).

Залежно від способу укладення угоди поділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальні угоди ( від лат. consensus — згода) вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами (ст. 153 ЦК України). Більшість угод є консенсуальними. Для укладення реальної угоди (від лат. res — річ), поряд із згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування (статті 243, 358 і 374 ЦК України).

Дія, яка повинна бути вчинена на підставі угоди, має свою мету (лат. causa). Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в угоді шляхом вчинення дій.

За особливостями мети угоди поділяються на платні і безплатні, каузальні і абстрактні. У платній угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні угоди, за певним винятком, є платними. У безплатній угоді одна сторона зобов'язана вчинити дії, а інша — має право вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні угоди є безплатними. З двосторонніх угод до безплатних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Деякі двосторонні угоди залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, схову). Організації, як правило, укладають платні угоди, що пояснюється їхніми госпрозрахунковими інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від господарської діяльності.

Угоди, дійсність яких залежить від їхньої мети, називаються каузальними. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояснення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Переважна більшість угод є каузальною, оскільки угоди між організаціями завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Громадяни за допомогою угод задовольняють свої потреби, і тому у таких угодах також визначається мета їх укладення.

У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть за її відсутності такі угоди мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними (від лат. abstraho — відриваю, відділяю). До абстрактних угод, зокрема, належать розрахунки за визнаним сальдо зустрічних вимог.

3. Значення юридичних фактів в цивільному праві.

Дефектність юридичних фактів

В історії нашої держави за існування державного централізованого регулювання економіки на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти з розподілу товарів і продукції тощо, що є різновидом адміністративних актів. В умовах ринкової економіки підставою виникнення цивільних прав і свобод виступають якісно інші акти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державними органами або органом місцевого самоврядування будь-якому суб'єктові права ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання юридичних, банківських, аудиторських послуг і т. п.) або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні угоди, валютні операції тощо).

Спільним між угодами та адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними існують і відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади і місцевого самоврядування, в той час як угоди укладаються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою встановлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником.

Особливий різновид юридичних актів — судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встановленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні.

В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про природу стану в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не визнають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юридичного факту мають лише ті зміни, які в ньому відбуваються.

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, глава 25 ЦК України передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України.

Вже існуючі правовідносини майнового найму можуть бути змінені на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінять уже існуючий договір. Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст. 269 ЦК України.

Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом.

Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період. Така життєва обставина, як смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава припинення зобов'язань

Стаття 4 ЦК України передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

Ø угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

Ø адміністративні акти;

Ø відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

Ø заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

Ø події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших дій громадян і організацій". Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту. Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

В процесі встановлення юридичних фактів нерідко виявляється, що вони мають різного роду недоліки, дефекти. В одних випадках ці дефекти пов'язані зі змістом юридичного факту (наприклад, відсутність необхідного стажу), в інші - із зовнішньою формою його вираження й закріплення (наприклад, дефект у документі, що засвідчує стаж).

Юридичний факт дефектний у тих випадках, коли його ознаки не відповідають моделі, закріпленої в гіпотезі юридичної норми.

Дефектність юридичного факту може бути абсолютної й відносної. Абсолютна - означає, що соціальна обставина взагалі губить юридичне значення, не може використатися як юридичний факт. Відносна - це дефектність тільки для даного правовідносини. Наприклад, невизнання стажу надає право на призначення пенсії на пільгових умовах не виключає використання цього юридичного факту для призначення пенсії в загальному порядку.

Дефектність юридичного факту не можна ототожнювати із протиправністю. Протиправність учинку, акту - це крайня форма його дефектності. Але остання може бути викликана й такими обставинами, які не розцінюються як правопорушення (відступ від форми акту й ін.). Разом з тим, не всі протиправні дії має сенс розглядати як дефектні, тому що ніщо не може зробити їх правомірними.

Необхідно розмежовувати дефектність самого юридичного факту й дефектність доказів про нього. Однак дефектність одного з доказів не виключає, як правило, подання інших доказів, не означає дефектності самої соціальної обставини (юридичного факту), доказуваного в правозастосовному процесі.

Дефектність юридичного факту не слід змішувати також з його неправильною юридичною оцінкою. Якщо перше - недолік самого юридичного факту, то друге - дефект правозастосовного процесу.

Дефекти в юридичних фактах і складах можна класифікувати по декількох підставах. Залежно від їхнього юридичного значення виділяються наступні різновиди:

Ø неспроможність. Юридично неспроможний факт не може викликати правових наслідків (якщо він одночасно не є правопорушенням). Якщо ж позитивні правові наслідки помилково наступили, то вони підлягають повному й безумовному анулюванню;

Ø недійсність. Фактична передумова виникає з істотними порушеннями, при яких неможливе настання правових наслідків. Законодавство допускає у відомих випадках можливість виправлення недійсних фактичних передумов і додання їм юридичної чинності. Так, шлюб не може бути визнаний фіктивним, якщо особи, що зареєстрували фіктивний шлюб, до розгляду справи судом фактично створили родину;

Ø часткова дефектність. Тут фактична передумова розмежовується на «здорову» і дефектну частині. Правове значення таких передумов по-різному: вони можуть спричинити виникнення додаткових прав й обов'язків, пов'язаних з усуненням порушення, настання правових наслідків в «усіченому» обсязі, нарешті, після усунення порушення - повне настання правових наслідків;

Ø малозначне порушення. Цей тип дефектності зв'язаний, як правило, із процедурою встановлення юридичних фактів, їхнім документальним оформленням. Несуттєві процедурно-процесуальні порушення не повинні бути на перешкоді для настання правових наслідків.

По ознаці поправності порушення у фактичній передумові дефекти підрозділяються:

Ø поправні - це порушення, які можна виправити, відновивши повноцінність фактичної обставини;

Ø частково поправні - такі порушення, які можна виправити лише в деякому обсязі;

Ø непоправні - це дефекти, які неможливо виправити.

По ознаці моменту виявлення дефекту дефекти підрозділяються:

Ø виявлені до настання правових наслідків;

Ø виявлені після настання правових наслідків.

Дефектні ситуації можна класифікувати залежно від ступеня їхньої нормативної урегульованості, тоді вони підрозділяються: урегульовані, відносно врегульовані, неурегульовані. Деяким дефектним юридичним фактам присвячуються цілі правові інститути (недійсні угоди, неправильності в записах актів громадянського стану). Іноді в законі можна знайти лише окремі вказівки, що орієнтують на той або інший спосіб дозволу дефектних ситуацій, які в цьому випадку варто вважати відносно врегульованими. Якщо ж у законі немає ніяких вказівок про юридичне значення дефектної ситуації, її варто вважати неурегульованої.

Істотною підмогою для юридичної оцінки й правильного дозволу дефектних ситуацій є публікаційна судова практика.

Класифікація порушень у фактичних передумовах може вестися й по деяких інших підставах: ступеня ймовірності порушення (імовірні й виняткові); залежно від причини (по поважної, з неповажної причини); залежно від елемента складу (матеріальні, процедурно-процесуальні).

Виникнення дефектного юридичного факту або складу - це порушення правопорядку або безпосередня погроза такого порушення. Яким чином реагує законодавство на дефектність юридичних фактів і складів?

Один з видів юридичної реакції може бути умовно названий стабілізацією правових наслідків. Істота її полягає в тім, що в певних ситуаціях законодавство зберігає (стабілізує) правові наслідки, що виникли з дефектних юридичних фактів або складів.

Інший вид реакції на порушення у фактичній передумові - відстрочка настання правових наслідків.

Різновидом юридичної реакції на дефектність фактичної передумови виступає санкція недійсності. Істота цього типу реакції полягає в анулюванні юридичного значення фактичної передумови, не виникненні правових наслідків, на які розраховували суб'єкти. Наприклад, повернення особи, визнаного безвісно відсутнім, не тягне автоматичного відновлення шлюбу, розірваного у зв'язку з безвісною відсутністю. Необхідні додаткові факти - спільна заява чоловіка й жінки, відновлення шлюбу органом загсу.

Санкції недійсності не завжди в достатньому ступені регламентовані, що істотно знижує їхній ефект.

Одним із засобів юридичного реагування на дефектність юридичних фактів і складів при збереженні їхньої юридичної чинності виступають активні санкції. Розглянемо деякі різновиди активних санкцій.

Зміна змісту виникаючі правовідносини. Результатом дефектності фактичної передумови може бути поява нових прав, відпадання деяких обов'язків.

Зміна незавершеної частини фактичного складу. Розглянутий тип юридичної реакції полягає в тім, що у відповідь на дефектність початкових ланок фактичного складу законодавство коректує заключні ланки складу. Дане коректування може виражатися, по-перше, у підключенні в незавершену частину складу додаткових елементів. По-друге, - в умовному визнанні деяких фактів існуючими (або відсутніми).

Поява або відпадання прав й обов'язків в інших правовідносинах.

Розглянуті вище санкції реалізуються двома основними способами - у порядку самозахисту або автоматично.

Самозахист - можливість однобічних дій, що допускає законом, по забезпеченню свого суб'єктивного права.

Автоматичне настання санкцій має місце в тих випадках, коли негативні правові наслідки наступають безпосередньо в силу вказівки норми права, без яких - або дій учасників правовідносини або правозастосовні органи.

Дефектні юридичні факти й склади - негативне явище в правовій системі, тому що утрудняє нормальний процес правового регулювання.

Одна із причин дефектності юридичних фактів - їхнє сховане переродження. Із часом факти не залишаються незмінними Може змінитися й суспільна оцінка факту, його юридичне значення. Зміни у факті бувають і внутрішніми, схованими. Вони можуть виражатися в розбіжності між змістом факту й зовнішньою формою його вираження.

Одна із причин і форм дефектності - фальсифікація юридичних фактів. Варто розмежовувати два види фальсифікації. По-перше, це штучна фабрикація фактичних обставин, що імітують юридичні факти, щоб домогтися одержання прав або звільнення від обов'язків (наприклад, імітація хвороби), і, по-друге, створення фіктивних доказів (фальшивих документів, довідок) про неіснуючі юридичні факти.

Необхідно розрізняти також повну, часткову фальсифікацію юридичного факту й фальсифікацію одного з елементів фактичного складу.

Попередження дефектності юридичних фактів безпосередньо пов'язане з удосконалюванням правового режиму документів.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження даної теми ми прийшли до наступних висновків.

Що вивчення цієї теми в цей час актуально, тому що намітився ряд проблем у даній області потребуючого їхнього наукового дослідження й дозволу.

Розглядаючи юридичні факти, ми прийшли до висновків:

Юридичні факти в цивільному праві можуть бути піддані насткеееупної класифікації:

а) події й дії;

б) неправомірні й правомірні дії;

в) юридичні вчинки і юридичні акти;

г) адміністративні акти й угоди.

Необхідно продовжувати їхнє вивчення, обґрунтовувати появу їхніх нових видів, модифікацій (наприклад, групи юридичних фактів, фактичних систем і т.д.).

Необхідно розширити й поглибити класифікацію юридичних фактів, що буде істотним кроком у правовій науці.

Підводячи підсумки розгляду судового рішення як одного з видів юридичних фактів, можна зробити наступний висновок. Закріплення як підстава цивільних прав й обов'язків терміна "судове рішення" не зовсім точно відбиває існуючу правову дійсність.

Загальні підстави припинення зобов'язань можуть бути розділені на дві групи залежно від того, чи припиняється воно з волі сторін або незалежно від її.

Розглядаючи питання про прощення боргу можна зробити висновок, що якщо норма закону, присвячена конкретній юридичній дії, здійснення якого приведе до виникнення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків більш ніж в однієї особи, не дає підстав досить виразно кваліфікувати ця дія як однобічна угода (саме такого роду ситуація виникає із прощенням боргу, у результаті чого в кредитора припиняється право вимоги, а в боржника - відповідний обов'язок), те така дія варто вважати двосторонньою або багатобічною угодою. Отже, прощення боргу - це двостороння угода, і для її здійснення необхідна угода кредитора й боржника.

Дуже важливо для правової сили юридичних фактів вчасно й правильно їх установити, зафіксувати, засвідчити й довести. Від цього залежить якість і швидкість реалізації законних прав й інтересів фізичних й юридичних осіб. Проте, на практиці саме через недотримання даних дій виникають різні колізії, дозволяють найчастіше в судовому порядку. Важливо вміти розмежовувати юридичні факти й докази про їх.

Зловживання або недогляди в процедурі фіксації, посвідчення й доведення юридичних фактів ведуть до їхньої дефектності, шляху, подолання якої нерідко правом не регламентуються. Тому, найчастіше, у судах сторони не можуть довести своєї правоти (через дефектність юридичного факту або їхньої сукупності валитися все система доказів). Результатом є нездійснення потенційне приналежним особам прав й інтересів.

Сказане ще раз підтверджує важливість і необхідність вивчення юридичних фактів.

Таким чином, цивільне право займає центральне, ключове місце в приватноправовій сфері і у цілому в регламентації більшості майнових і багатьох немайнових відносин. Прямим показником цього є навіть розповсюджені, хоча і необґрунтовані спроби застосування цивільно-правових норм до майнових відносин, що входять у предмет публічного, а не приватного права. На теперішній час також існують і інші суперечки щодо застосування деяких положень приватного права, так, наприклад, положення про майнову відповідальність дотепер залишаються свого роду «каменями спотикання» інституту цивільно-правової відповідальності.

Більш того, українське цивільне законодавство, віддаючи шану римським традиціям, дотепер говорить лише про відповідальність за порушення зобов'язань і не знає загальної категорії відповідальності за порушення цивільних прав. Ці та інші недоліки і прогалини у цивільному законодавству потребують негайного заповнення і будемо сподіватися, що з прийняттям нового Цивільного кодексу України багато цих та інших питань вже вирішилося.

Список використаної літератури

1. Алексєєв С.С. Теорія права. М., 1995.

2. Іванова З.Д. Юридичні факти й виникнення суб'єктивних прав громадян // Радянська держава й право. - 1980. - № 2. - С. 37.

3. Исаков В.Б. Юридичні факти в радянському праві. - М.: Юридична література. 1984.

4. Иоффе О.С. Радянське право М.,1967.

5. Красавчиків О.А. Юридичні факти в радянському цивільному праві. М.: 1958.

6. Теорія держави й права: Курс лекцій. / Під ред. М.Н. Марченко. М., 1996.

7. Чечина Н.А. Основні напрямки розвитку науки цивільного процесуального права. Л., 1987.

8. Укpаїна. Закони. Цивільний кодекс Укpаїни: Кодекс, закони, постанови, коментаpі:— Ужгоpод: ІВА, 2005. — 313, [4] с. — (Всі кодекси Укpаїни).

9. Біpюков І. А. и др. Цивільне пpаво Укpаїни: Заг. ч.: [Hавч. посіб. для студентів спец. вузів] / Біpюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. — К.: Hаук. думка, 2000. — 304с.

10. Бойко М. Д. и др. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг, договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових питань / М. Д. Бойко, В. М. Співак, М. А. Хазін; За pед. В. Д. Гвоздецького. — 2-е вид., випp. й доп. — К.: Hаук. думка, 1997. — 262, [1] с.

11. Гpажданское пpаво Укpаины: [Учеб. для вузов системы МВД Укpаины]: В 2 ч. / Ун-т внутp. дел; Под pед. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — Х.: Основа, 1996. Ч.1 / [Пушкин А. А., Самойленко В. М., Шишка Р. Б. и дp.]. — 1996. — 436, [ 1] с.

12. Цивільне пpаво Укpаїни: Підpучник: У 2 кн. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; За pед. О. В. Дзеpи, H. С. Кузнєцової. — К.: Юpінком Інтеp, 1999. Кн.1 / [Бобpова Д. В., Дзеpа О. В., Довгеpт А. С. та ін.]. — 1999. — 861 с.