Реферат: Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі

Реферат: Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі

План

Вступ

Розділ 1 Правовий статус народного депутата України

1.1 Основні засади правового статусу народного депутата України

1.2 Правове регулювання правового статусу депутата

Розділ 2 Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі

2.1 Участь депутата у здійсненні державної влади в сесіях Ради, та її органах

2.2 Реалізація прав народним депутатом у Верховній Раді та її органах. Внесення депутатського запиту

2.3 Участь депутата у перевірках, депутатському розслідуванні. Розгляд пропозицій, заяв, скарг громадян

2.4 Організація роботи депутата у виборчому окрузі та використання ним засобів масової інформації, технічних засобів

Висновок

Список використаної літератури і нормативних актів

З перших днів свого існування Україна як незалежна держава невпинно рухається в напрямку утвердження основ громадянського суспільства. Підтвердженням цьому є прийняття у червні 1996 року нової, демократичної за змістом, Конституції України, стаття перша якої визначає магістральний шлях розвитку нашої держави. Це будівництво правової, незалежної, демократичної держави, де найвищим пріоритетом і соціальною цінністю визначається людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість та безпека.

В процесі реалізації зазначених напрямів державної політики виникає необхідність переглянути та проаналізувати діяльність та взаємодію всіх гілок влади і, по-перше, це стосується Верховної Ради України – єдиного органу законодавчої влади в Україні. Обумовлено це тим, що основою побудови правової держави є досконалість законотворчого процесу.

На сьогоднішній час ставлення до депутатського корпусу взагалі та до окремих депутатів зокрема неоднозначне не тільки у пересічних громадян, а й у юристів, науковців, фахівців. Як наслідок, в процесі проведення соціально-правових реформ, - винесення відповідних питань на вирішення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

В основі здійснення повноважень депутатів всіх рівнів лежить специфіка їх правового статусу та організація їх роботи, що характеризує народних обранців як особливих носіїв влади. На сьогоднішньому етапі розвитку нашого суспільства необхідно проаналізувати та переглянути умови функціонування депутатського корпусу і привести їх у відповідність з сучасними вимогами.

Досягнення гармонії у взаємовідносинах між суспільством та державою, побудова правової держави – обумовлюють актуальність та доцільність розглядуваної в курсовій роботі теми, мета якої лежить у вивченні сутності правового статусу депутата, організації їх роботи та з’ясуванні їх впливу на реформування механізму державної влади і стабілізацію соціально-економічних, політичних та правових процесів в Україні.

1.1 Основні засади правового статусу народного депутата України

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. внесла суттєві зміни до змісту статусу народного депутата. Раніше народний депутат України мав імперативний мандат. Він був зобов'язаний не тільки підтримувати тісні зв'язки із виборцями у своєму окрузі, інформувати про свою роботу і роботу Верховної Ради України та її органів, про реалізацію своєї передвиборної програми, але й виконувати накази виборців. У разі якщо депутат не виправдовував довір'я виборців, він міг бути ними відкликаний. Нині народний депутат має вільний мандат. Це зобов'язує його з особливою увагою враховувати у своїй діяльності інтереси народу, підтримувати тісні зв'язки з виборцями, аби виправдати їх довір'я.

Відповідно до Пpеамбули Закону Укpаїни від 17 листопада 1992 pоку "Пpо статус наpодного депутата Укpаїни" наpодні депутати Укpаїни є повноважними пpедставниками наpоду Укpаїни у Веpховній Раді Укpаїни та відповідальними пеpед ним. Вони покликані виpажати і захищати суспільні інтеpеси та інтеpеси своїх вибоpців, бpати активну участь у здійсненні законодавчої та контpольної функції Веpховної Ради Укpаїни.

Пpи виконанні своїх функцій і повноважень наpодні депутати Укpаїни кеpуються Конституцією, законами Укpаїни, постановами Веpховної Ради Укpаїни, а також своєю совістю.

Народні депутати обиpаються на основі загального, pівного і пpямого вибоpчого пpава шляхом таємного голосування стpоком на чотиpи pоки.

До кандидатів у наpодні депутати пpед’являються такі вимоги:

1.  наявність гpомадянства Укpаїни;

2.  на день вибоpів бути не молодше двадцяти одного pоку;

3.  мати пpаво голосу;

4.  пpоживати в Укpаїні пpотягом останніх п’яти pоків;

5.  не мати судимості за вчинення умисного злочину (судимість повинна бути погашена або знята у встановленому законом поpядку);

6.  бути дієздатним (не бути визнаним судом недієздатним).

Укpаїнське законодавство, як і законодавство більшості кpаїн pозглядає депутата паpламенту як пpедставника своєї нації, а не відповідного вибоpчого окpугу. Логічним наслідком цієї концепції, про що і говорилось попередньо, є забоpона імпеpативного мандата, відсутність наказів вибоpців, і пpава відклику депутата, тобто є в наявності вільний мандат.

Пеpед вступом на посаду наpодні депутати Укpаїни складають пеpед Веpховною Радою Укpаїни таку пpисягу: "Пpисягаю на віpність Укpаїні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боpонити сувеpенітет і незалежність Укpаїни, дбати пpо благо Вітчизни і добpобут Укpаїнського наpоду. Пpисягаю додеpжуватися Конституції Укpаїни та законів Укpаїни, виконувати свої обов’язки в інтеpесах усіх співвітчизників".

Конституція Укpаїни пов’язує з фактом визнання повноважень наpодного депутата Укpаїни Центpальною вибоpчою комісією набуття обpаним гpомадянином лише статусу наpодного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього складання пpисяги наpодним депутатом є юpидичним фактом, з яким Основний Закон пов’язує момент виникнення повноважень наpодного депутата, що дає йому пpаво на участь у pоботі Веpховної Ради та на заняття в її оpганах тієї або іншої посади.

Фахівці пов’язують складання пpисяги наpодним депутатом з тим, що це є «не лише пpавовою фоpмою легалізації його статусу, а й моpально-політичним актом, що виявляє суб’єктивне ставлення наpодного депутата до здійснення ним відповідних депутатських повноважень».1

Відмова скласти пpисягу має наслідком втpату депутатського мандата, тобто втpату статусу наpодного депутата Укpаїни.

Відповідно до ст. 4 Закону від 17 листопада 1992 pоку наpодний депутат Укpаїни здійснює свої повноваження на постійній основі (є пpофесійним паpламентаpієм). Він не може мати іншого пpедставницького мандата чи бути на деpжавній службі. Статус депутата не сумісний із зайняттям будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з отpиманням матеpіальної винагоpоди за винятком викладацької, наукової pоботи та літеpатуpної, художньої і мистецької діяльності у вільний від pоботи час. Він не може:

1)     залучатись як експеpт оpганами попеpеднього слідства, пpокуpатуpи, суду;

2)     входити до складу кеpівництва, пpавління чи pади юpидичної особи, що має на меті одеpжання пpибутку;

3)     незаконно одеpжувати від іноземних уpядів та іноземних і укpаїнських установ та підпpиємств незалежно від їх фоpм власності подаpунки (винагоpоду);

4)     викоpистовувати свій депутатський мандат у цілях не пов’язаних з депутатською діяльністю;

5)     поpушувати вимоги та обмеження, які встановлюються законодавством пpо боpотьбу з коpупцією.

Повноваження наpодних депутатів Укpаїни починаються з моменту складання пpисяги і пpипиняються в день відкpиття пеpшого засідання Веpховної Ради Укpаїни нового скликання.

За загальним пpавилом повноваження наpодних депутатів пpипиняються одночасно з пpипиненням повноважень Веpховної Ради Укpаїни. Законом пеpедбачена можливість достpокового пpипинення повноважень наpодного депутата за pішенням паpламенту чи суду.1

За pішенням Веpховної Ради Укpаїни повноваження наpодного депутата Укpаїни пpипиняються достpоково у таких випадках:

1)     у зв’язку з особистою заявою наpодного депутата пpо складення ним депутатських повноважень;

2)     у pазі визнання наpодного депутата судом недієздатним, безвісно відсутнім;

3)     у pазі пpипинення наpодним депутатом гpомадянства Укpаїни, або виїзду його на постійне місце пpоживання за межі Укpаїни;

4)     у зв’язку з набpанням законної сили обвинувальним виpоком щодо нього;

5)     у pазі смеpті наpодного депутата.

На підставі pішення суду за поданням Голови Веpховної Ради Укpаїни, яке він надсилає за власною ініціативою або на вимогу не менш 25 наpодних депутатів, повноваження паpламентаpія можуть бути достpоково пpипинені у pазі:

1)     обpання або пpизначення наpодного депутата на посаду, зайняття якої несумісне з виконанням повноважень наpодного депутата Укpаїни, і якщо пpи цьому депутат не виконує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;

2)     якщо пpотягом місяця після визнання повноважень наpодний депутат не залишив попеpеднє місце pоботи і не пеpедав тpудову книжку із записом пpо це до апаpату Веpховної Ради Укpаїни.

Народний депутат Укpаїни має депутатське посвідчення і нагpудний знак. Депутат викоpистовує нагpудний знак пpи виконанні депутатських обов’язків під час офіційних цеpемоній та інших обставин, коли повинен бути відомий його статус. Посвідчення наpодного депутата Укpаїни має спеціальну вкладку, в якій наведено основні пpава депутата.

Паpламентаpій повинен дотримуватись ноpм депутатської етики. Непристойним є викоpистання депутатом свого статусу всупеpеч законним інтеpесам суспільства, гpомадян, деpжави. Позиція, висловлена наpодним депутатом не може бути пpедметом pозгляду у Веpховній Раді та її оpганах, якщо він не допустив дій пpямо забоpонених законом.

Народний депутат є членом Веpховної Ради і має всі пpава, що забезпечують його активну участь у діяльності паpламенту та ствоpених ним оpганах, він несе відповідальність пеpед Веpховною Радою, виконує її доpучення.

1.2 Правове регулювання правового статусу депутата

Правовий статус депутата визначається його становищем, регламентованим нормами права, закріплених у відповідних законах та підзаконних нормативно-правових актах, які чітко регулюють порядок та умови функціонування депутатського корпусу.

Так наприклад, права і обов’язки народного депутата Україні встановлюють Конституція України, Закон України "Про статус народного депутата України", прийнятий 17 листопада 1992 р., з наступними змінами та доповненнями, Регламент Верховної Ради України, інші чинні закони України.

Конституція України як Основний Закон визначає загальний склад Верховної Ради України – єдиного органу законодавчої влади в Україні, встановлює черговість виборів до парламенту, передбачає вимоги щодо здійснення депутатами своїх повноважень та несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності, підкреслює особливість представників народу щодо їх статусу з визначенням певних гарантій і пільг та інше.1

В свою чергу правовий статус депутатів відповідних рівнів деталізується Законами України – «Про статус народного депутата України» від 17.11 1992 р. з наступними змінами. Ці закони безпосередньо визначають основу на підставі якої здійснюють свої повноваження депутати, взаємовідносини їх з виборцями, налагодження зв’язків з колективами, підприємствами, установами, організаціями та з органами державної влади. В зазначених нормативних актах чітко розмежована компетенція та повноваження депутатів.

Немаловажну роль відіграють інші законодавчі акти, що є підґрунтям для функціонування депутатів. Це і Регламент Верховної Ради України, який встановлює порядок її роботи, це і Закон України «Про боротьбу з корупцією», що зобов’язує дотримуватись депутатів певних обмежень при здійсненні певних повноважень.

Певне значення в законодавчому регулюванні правового статусу депутатів мають також підзаконні нормативні акти. Так, Центральна виборча комісія, передбачає порядок видачі тимчасових посвідчень народних депутатів України при їх обранні, для отримання якого депутат надає Центральній виборчій комісії такі документи:

1. Для народних депутатів попереднього скликання — довідку відділу кадрів Секретаріату Верховної Ради про виконання обов'язків народного депутата України на постійній основі.

2. Для державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності — копію або витяг з відповідного документа про звільнення із займаної посади та виписку з трудової книжки з останнім записом.

3. Для народних депутатів України, які одночасно обрані депутатами місцевих рад — рішення відповідної ради щодо дострокового припинення повноважень обраного депутата місцевої ради;, а для обраних на посаду сільського, селищного, міського голови — копію поданої ним заяви до ради про складання своїх повноважень1 та інші.

На сьогоднішній час гостро постає питання щодо вдосконалення законодавчого регулювання правового статусу депутата та організація його роботи і приведення їх у відповідність з реаліями сучасного життя.

2.1 Участь депутата у здійсненні державної влади, в сесіях Ради, та її органах

Порядок дiяльностi народного депутата України у Верховнiй Радi та її органах визначається Конституцiєю України, Законом України про статус народного депутата України, Законом України про постiйнi комiсiї Верховної Ради України, Регламентом та iншими законами України.

Депутатам пiсля визнання Верховною Радою їх повноважень виданi окружною виборчою комiсiєю посвiдчення про обрання депутатом замiнюються на посвiдчення народного депутата України; депутату видається також нагрудний знак "Народний депутат України".

Народний депутат України працює у Верховнiй Радi на постiйнiй основi. Вiн зобов'язаний протягом мiсяця пiсля визнання Верховною Радою його повноважень залишити попереднє мiсце роботи i передати трудову книжку з записом про це до Секретарiату Верховної Ради.

Депутат забезпечується персональним мiсцем в залi засiдань Верховної Ради.

Дiяльнiсть депутата пiд час сесiйного перiоду включає: 1) участь у засiданнях Верховної Ради; 2) участь у засiданнях комiсiй Верховної Ради, їх пiдкомiсiй та робочих чи пiдготовчих груп; 3) участь у засiданнях Президiї Верховної Ради; 4) виконання доручень Верховної Ради та її органiв; 5) роботу над законопроектами, документами Верховної Ради та виконання iнших депутатських повноважень у складi депутатських груп (фракцiй) чи iндивiдуально; 6) роботу у виборчих округах.1

Робочi днi поза сесiйним часом i часом вiдпустки депутати використовують за своїм розсудом для пiдвищення своєї квалiфiкацiї, обмiну досвiдом, роботи у виборчому окрузi та для iншої дiяльностi, пов'язаної з виконанням депутатських повноважень.

Участь у засiданнях Верховної Ради та її органiв, виконання доручень Верховної Ради та її органiв є пiдставою для вiдкладення депутатом усiх iнших службових справ.

Рiшення про вiдрядження депутата (за його згодою) для виконання депутатських повноважень та доручень Верховної Ради та її органiв приймають: Верховна Рада України; Президiя Верховної Ради; комiсiя Верховної Ради, до складу якої обрано депутата; Голова Верховної Ради, а в разi його вiдсутностi - заступники Голови Верховної Ради. Цi ж органи i посадовi особи формулюють завдання на вiдрядження депутата.

Депутат зобов'язаний зареєструватися i бути присутнiм на засiданнях Верховної Ради та її органiв, до яких його обрано. Депутат не має права не брати участь в голосуваннi, в тому числi й таємному.

Депутат не бере участь в голосуваннi, якщо Верховна Рада приймає окреме рiшення щодо нього персонально.

Вiдсутнiсть депутата на засiданнях Верховної Ради та її органiв, до яких його обрано, допускається лише з поважних причин.

Пiдставою для вiдсутностi депутата на засiданнях Верховної Ради чи її органiв, якi проводяться згiдно з розкладом засiдань, є виконання депутатом у цей же час доручень Верховної Ради або її органiв, якщо про такi доручення ними було прийнято вiдповiднi рiшення. Про вiдсутнiсть депутата з зазначених пiдстав Голову Верховної Ради повiдомляє секретар вiдповiдного органу Верховної Ради.

За звичайних умов поважною причиною для вiдсутностi депутата є його тимчасове увiльнення вiд роботи у зв'язку з хворобою чи доглядом за дитиною, його одруженням, народженням дитини, трауром, документально пiдтвердженими транспортними перешкодами, а також роботою у виборчому окрузi у зв'язку з вiдкликанням його виборцями згiдно з законом. Поважними причинами для вiдсутностi депутата є й iншi обставини, коли згiдно з законодавством наймодавець зобов'язаний надати працiвнику тимчасову вiдпустку.

Депутат, який не може взяти участь в одному чи кiлькох наступних засiданнях, повинен письмово, з зазначенням причин, повiдомити завчасно про це Голову Верховної Ради через Секретарiат Верховної Ради, а про неможливiсть взяти участь у засiданнi комiсiї - голову цiєї комiсiї в такому ж порядку. В разi невиконання депутатом цiєї вимоги вiн дає письмовi пояснення з цього приводу комiсiї, до компетенцiї якої входять питання депутатської етики.

За днi вiдсутностi без поважних причин на засiданнях Верховної Ради чи її органiв депутату не провадяться виплати, пов'язанi з виконанням депутатських обов'язкiв.

Данi про вiдсутнiсть депутатiв на засiданнях Верховної Ради та її органiв без поважних та з невiдомих причин щомiсячно передаються Секретарiатом Верховної Ради до комiсiї, до компетенцiї якої входять питання депутатської етики.

Народний депутат України є членом Верховної Ради України і тому зміст його повноважень походить від повноважень Верховної Ради. Народні депутати повинні мати такі і стільки прав та обов'язків, щоб Верховна Рада могла бути органом законодавчої влади й виконувати інші свої повноваження.1

Закон України « Про статус народного депутата України виділяє три групи прав і обов'язків депутата:

— права й обов'язки народного депутата у Верховній Раді та її органах;

— права й обов'язки народного депутата у виборчому окрузі та за його межами;

— права народних депутатів, що гарантують здійснення їх депутатських повноважень, і обов'язки посадових осіб щодо їх реалізації (основні гарантії депутатської діяльності).

Повноваження народних депутатів конкретизуються в Регламенті Верховної Ради України, Законі про постійні комісії Верховної Ради України, в Положенні про помічника-консультанта народного депутата України, Положенні про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України тощо.

На сукупність прав народних депутатів впливають і їх обов'язки, перелік яких закріплений чинними законами. Так, народний депутат зобов'язаний:

-   бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;

-   виконувати їх доручення й інформувати про виконання цих доручень;

-   додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та й органів;

-   брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів.1

Пленарні засідання Верховної Ради, комітетів, комісій є ефективними, якщо депутати не тільки присутні на них, але й беруть активну участь у роботі, а саме: подають пропозиції щодо порядку денного, процедур обговорення питань, виступають у обговоренні питань, проектів актів Верховної Ради, її органів, голосують тощо. У разі неможливості прибути на пленарне засідання депутат повинен завчасно повідомити про це з зазначенням причин Секретаріат Верховної Ради, голову комітету, комісії.

Депутат як член Верховної Ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь в роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу.

Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради та її органів, бо йому надано право - пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами;

-   ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум, вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них;

-   вносити пропозиції з будь-яких питань, що входять до відома Верховної Ради та її органів, крім випадків, коли право внесення пропозиції закріплено чинним законодавством за певним органом чи посадовою особою;

-   висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються, або на призначення яких дається згода Верховною Радою;

-   ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою.

Найважливішим серед цієї групи прав слід назвати право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Це право народний депутат може реалізувати у формі внесення:

— проекту нового закону, проекту закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування;

— обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування (законодавча пропозиція);

— пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою.

У разі внесення законопроекту чи законодавчої пропозиції вони обов'язково розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради з забезпеченням виступу ініціатора їх внесення, і щодо них приймається рішення.

2.2 Реалізація прав народним депутатом у Верховній Раді та її органах. Внесення депутатського запиту

Активність депутата на пленарних засіданнях забезпечується наданим йому правом: брати участь у дебатах; ставити питання доповідачам, головуючому на засіданні; давати довідки, виступати з пропозиціями щодо порядку і з мотивів голосування; передавати головуючому на засіданні Верховної Ради текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання; оголошувати, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення.1

Реалізації Верховною Радою свого повноваження щодо здійснення парламентського контролю сприяє надане депутату право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства, про проведення депутатських розслідувань з будь-якого питання. Цьому ж сприяє і депутатський запит, право на звернення з яким надано народному депутату.

Депутатський запит — це письмова вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції, а саме щодо фактів порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами державної влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер, якщо його попередні депутатські звернення не були задоволені1.

Запит подається депутатом або кількома депутатами Голові Верховної Ради через Секретаріат Верховної Ради України. На пленарному засіданні Верховної Ради оголошується зміст і автор запиту і не менш як 1/5 голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради приймається рішення про доцільність направлення запиту органу чи посадовій особі, до яких його звернуто. Рішення про направлення запиту до Президента України має бути попередньо підтримано не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради.

Відповідь на запит надсилається Голові Верховної Ради та депутату, який його вніс, не пізніше як у 15-денний термін з дня його одержання або у інший термін, встановлений Верховною Радою, і оголошується на засіданні Верховної Ради. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. Відповідь на депутатський запит може бути обговорена, якщо на цьому наполягає не менш 1/5 частини народних депутатів.

Закон «Про статус народного депутата України» надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради. Органи, створювані Верховною Радою України з числа депутатів, сприяють виконанню Радою своїх повноважень. Це — комітети, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, які вносяться на розгляд Ради, і тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Голови комітетів і комісій, склад комітетів і комісій обираються Верховною Радою.

Заступники голів комітетів і секретарі комітетів обираються з членів відповідних комітетів на їх засідання. Комітети можуть утворювати підкомітети, робочі групи.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України народні депутати мають право об'єднуватися у депутатські групи (фракції). Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До депутатських фракцій можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Повна та скорочена назва депутатської фракції повинна збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна включати назви цих партій1. Регламент Верховної Ради передбачав формування депутатських груп на позапартійній основі. В них могли об'єднуватися депутати, які поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.

Верховна Рада України чотирнадцятого скликання прийняла рішення про створення депутатських фракцій тільки на партійній основі. Таке право надане політичним партіям і виборчим блокам партій, які отримали на виборах чотири або більше чотирьох відсотків голосів виборців.

Народні депутати об'єднуються у депутатські фракції добровільно за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 депутатів.

Особливістю формування цих фракцій є те, що до складу майже всіх фракцій входять депутати, які не є членами партій — їх засновників. Біля 40 народних депутатів не входять до фракцій і деякі з них мали намір створити депутатську групу, але, як вже зазначалося, такої можливості тепер немає. Багато юристів розцінюють рішення Верховної Ради України про створення депутатських фракцій тільки на партійній основі як ущемлення прав позапартійних народних депутатів. Наголошується на тому, що депутатські фракції мають додаткові права, яких не мають позафракційні депутати. Зокрема, кандидатури для обрання голів комітетів Верховної Ради, а також їх членів висуваються на засіданнях відповідних депутатських фракцій згідно з квотами пропорційного представництва фракцій та з урахуванням згоди кандидатів. Позапартійні депутати не мають права висувати свої кандидатури на посади голів комітетів.

Народний депутат України при виконанні своїх повноважень потребує допомоги фахівців. Державні органи, посадові особи державних підприємств, установ та організацій зобов'язані на вимогу депутата забезпечити його консультаціями спеціалістів з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю. Депутат має право на безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у його депутатській діяльності, з боку Апарату Верховної Ради України, виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, посадових осіб державних підприємств, організацій, наукових, навчальних, юридичних установ і правоохоронних органів.

Постійну допомогу народному депутату надають помічники-консультанти, яких він може мати до десяти осіб. Вони перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій, виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, секретаріату Київської, Севастопольської міських рад, а тепер, за рішенням Верховної Ради України чотирнадцятого скликання — і Апарату Верховної Ради України, у межах фонду, встановленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічників-консультантів. Не більш як на двох помічників-консультантів поширюється дія Закону України про державну службу в частині, що регулює питання службової кар'єри, матеріального і соціально-побутового забезпечення.

Депутат також може мати помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата у своїй роботі керуються чинним законодавством України і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України 13 жовтня 1995 р. Персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи, розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат.

Помічник-консультант народного депутата зобов'язаний за його дорученням вивчати питання, що входять до компетенції депутата, готувати до них необхідні матеріали, сприяти депутату у налагодженні зв'язків з виборцями, з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, допомагати депутату у проведенні зустрічей, під час прийому громадян, у розгляді звернень громадян, в організації вивчення громадської думки, потреб і запитів виборців, надавати йому організаційно-технічну та іншу допомогу при здійсненні ним депутатських повноважень.

Для того, щоб мати достатню інформацію про діяльність Верховної Ради народний депутат має право одержувати по одному примірнику офіційних видань Верховної Ради України, текстів виступів, що не підлягають опублікуванню, інформаційних матеріалів Верховної Ради та її органів, інформаційні і довідкові матеріали, які офіційно розповсюджуються урядовими та іншими державними органами і органами об'єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів у стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради та її органів до опублікування.1

Маючи досить широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує доручення Верховної Ради. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення депутата про його роботу у Верховній Раді і про виконання доручень Ради та її органів.

Таким чином, діяльність народного депутата досить багатогранна і здійснюється у різних формах. Це участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях комітетів, підкомітетів, робочих груп;

діяльність у тимчасових спеціальних і слідчих комісіях;

робота у депутатських фракціях;

це зустрічі з виборцями, інформування про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми;

особистий прийом громадян;

розв'язання та сприяння своєчасному розгляду звернень громадян.

Для реалізації цих форм діяльності народний депутат наділений широкими правами, має значні обов'язки.

Як зазначено в Законі «Про статус народного депутата України», ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, за винятками, передбаченими Конституцією України та зазначеним Законом. Навіть при запровадженні надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України не обмежуються1.

2.3 Участь депутата у перевірках, депутатському розслідуванні. Розгляд пропозицій, заяв, скарг громадян

Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхiдне, тимчасовi спецiальнi комiсiї для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектiв законiв та iнших актiв Верховної Ради, для вивчення чи дослiдження питань, вiднесених до її компетенцiї (крiм контрольних, ревiзiйних i слiдчих комiсiй, якi створюються i дiють вiдповiдно до iнших статей Регламенту).

Постанова Верховної Ради про створення тимчасової спецiальної комiсiї повинна визначати:

1) назву комiсiї; 2) завдання комiсiї; 3) кiлькiсний склад комiсiї; 4) обраного Верховною Радою голову (спiвголiв) комiсiї; 5) персональний склад членiв комiсiї; 6) термiн дiяльностi комiсiї (на заздалегiдь визначений час або на час виконання певної роботи); 7) додатковi права (якщо це необхiдно), наданi Верховною Радою цiй комiсiї; 8) обсяг коштiв (та їх джерела), попередньо видiлених у розпорядження комiсiї для оплати робiт чи послуг, виконаних або наданих юридичними i фiзичними особами, залученими комiсiєю для виконання завдання; 9) заходи щодо кадрового, матерiально-технiчного, iнформацiйного, органiзацiйного забезпечення роботи комiсiї.

Рiшення про створення тимчасової спецiальної комiсiї приймається Верховною Радою шляхом голосування проекту вiдповiдної постанови по частинах i в цiлому.

Тимчасова спецiальна комiсiя обирається з числа народних депутатiв України, якi дали на це згоду. Мiнiмальний кiлькiсний склад комiсiї повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату вiд кожної зареєстрованої депутатської групи (фракцiї). Голова постiйної комiсiї Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спецiальної комiсiї.

Пропозицiї щодо персонального складу тимчасової спецiальної комiсiї подаються депутатськими групами (фракцiями) не пiзнiш як у дводенний термiн пiсля прийняття рiшення про необхiднiсть створення такої комiсiї; це не виключає завчасної пiдготовки вiдповiдних пропозицiй.

На пiдставi заяви депутата, який входить до складу тимчасової спецiальної комiсiї, вiн звiльняється Головою Верховної Ради вiд обов'язку бути присутнiм на засiданнях постiйної комiсiї Верховної Ради, членом якої вiн є, i його вiдсутнiсть з цiєї причини не впливає на кворум у постiйнiй комiсiї.

Тимчасова спецiальна комiсiя у визначений Верховною Радою термiн, але не пiзнiш як через 6 мiсяцiв пiсля її створення, подає Верховнiй Радi письмовий звiт про виконану роботу, а також пiдготовленi нею вiдповiднi проекти актiв Верховної Ради та iншi матерiали, якi поширюються серед депутатiв. Пiсля обговорення результатiв роботи тимчасової спецiальної комiсiї в постiйних комiсiях Верховної Ради та на пленарному засiданнi Верховна Рада приймає остаточне рiшення щодо них або доручає комiсiї продовжити роботу i визначає для цього новий термiн.

Повноваження тимчасової спецiальної комiсiї автоматично припиняються з прийняттям Верховною Радою остаточного рiшення щодо результатiв роботи цiєї комiсiї або з прийняттям Верховною Радою та офiцiйним опублiкуванням акта, для пiдготовки проекту якого створювалася вiдповiдна тимчасова спецiальна комiсiя, а також у разi припинення повноважень Верховної Ради, яка створила цю комiсiю.

Тимчасові слідчі комісії створюються у тому випадку, якщо за це проголосувало не менше як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Така норма дозволяє гарантувати права народних депутатів, які не становлять більшості у парламенті. Повноваження народних депутатів, які обрані до комітетів, регулюються Законом про постійні комісії (попередня назва комітетів) Верховної Ради України. Такими повноваженнями наділені і депутати, обрані до тимчасових спеціальних комісій, створених для підготовки і попереднього розгляду питань. У разі необхідності Верховна Рада може надати таким комісіям додаткові права.1

Повноваження тимчасових слідчих комісій визначаються у постанові Верховної Ради про їх створення, але деякі з них закріплені Регламентом Верховної Ради України і Законом про статус народного депутата. Так, народний депутат має право брати участь у депутатському розслідуванні, яке призначається за рішенням Верховної Ради, вимагати надання необхідних для розслідування відомостей, пояснень, документів всіма державними органами і посадовими особами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Якщо народний депутат не бере участі у роботі комітету чи тимчасової комісії, не виконує їх доручень, порушує порядок їх роботи, він може бути виведений зі складу такого органу.

2.4 Організація роботи депутата у виборчому окрузі та використання ним засобів масової інформації, технічних засобів

Серед обов'язків народного депутата Закон «Про статус народного депутата України» першим називає його обов'язок підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, виконання їх рішень і про реалізацію своєї передвиборної програми. Це обов'язок всіх народних депутатів, незалежно від обрання їх за мажоритарною чи пропорційною виборчими системами. З ним тісно пов'язаний обов'язок народного депутата, обраного за мажоритарною системою, періодично, але не рідше одного разу на рік, звітувати перед виборцями округу, а також перед колективами і об'єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати, про свою депутатську діяльність1.

Під час передвиборної кампанії виборці віддають перевагу одному кандидату, одній політичній партії чи виборчому блоку партій і можуть не пам'ятати передвиборну програму обраного депутата. Тому обраний народний депутат, партія чи блок партій, які отримали у парламенті депутатські мандати зобов'язані опублікувати після вступу на посаду депутатів текст своєї передвиборної програми.

Депутати, обрані за мажоритарною системою, підтримують тісний зв'язок з виборцями постійно. Щомісяця один тиждень, як передбачено Регламентом Верховної Ради, народний депутат працює у виборчому окрузі. Він зустрічається з виборцями, трудовими колективами, щоб почути їх пропозиції й побажання, роз'яснити їм зміст актів, прийнятих Верховною Радою. Для цього він також використовує радіо, телебачення, пресу. Редакції газет, засновниками яких виступають державні органи та органи місцевого самоврядування, які розповсюджуються у виборчому окрузі депутата, зобов'язані публікувати подані депутатом матеріали не менш одного разу на місяць в обсязі до 1/16 газетної площі. (ст. 30 Закону « Про статус народного депутата України»).

Не менш важливими для депутата є безпосередні зустрічі з виборцями. Про потреби населення, про якість роботи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, про громадську думку з будь-якого питання і багато іншого депутат дізнається під час прийому громадян та з їх звернень. Вивчення громадської думки, потреб і запитів населення, ведення регулярного прийому виборців, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг є також обов'язком народного депутата.

У вибоpчому окpузі наpодним депутатам надаються окpемі обладнані службові пpиміщення та автотpанспоpт для потpеб, пов’язаних з депутатською діяльністю.

Періодичність прийому депутатом виборців не встановлена законодавством. Але враховуючи, що один тиждень щомісяця він може працювати у виборчому окрузі, можна вважати, що народний депутат приймає виборців не менш одного разу в місяць. Періодичні видання, що виходять у виборчому окрузі депутата, а також місцеві радіо та телебачення зобов'язані давати оголошення про зустріч депутата з виборцями, про проведення ним прийому громадян. Компенсація видатків проводиться за рахунок бюджету Верховної Ради України.

В організації прийому виборців народному депутату надають допомогу посадові особи державних органів, органів об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, розташованих на території виборчого округу, помічник-консультант. Депутат має право не пізніш як за три дні до початку прийому повідомити відповідного керівника про час і місце проведення прийому, про орієнтовне коло питань, які можуть бути розглянуті під час прийому, і запросити його бути присутнім під час прийому громадян. Керівник зобов'язаний бути присутнім на прийомі особисто або направити замість себе компетентну особу.1

Під час прийому або поштою народний депутат одержує пропозиції, заяви і скарги виборців. Він вживає заходів щодо їх розгляду і обґрунтованого вирішення, вивчає причини, що породжують скарги, може їх направляти для вирішення й розгляду до відповідних органів, брати особисту участь у їх розгляді, здійснювати контроль за розглядом одержаних пропозицій, заяв і скарг у державних органах та органах об'єднань громадян, на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і підпорядкування. За результатами аналізу причин і змісту заяв, скарг, пропозицій народний депутат може вносити відповідні пропозиції до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, надсилати депутатські звернення.

З депутатськими зверненнями депутат має право звертатися до будь-яких органів та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування. Депутатське звернення — це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб, здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 19 Закону про статус народного депутата України). Депутатське звернення є обов'язковим дій розгляду посадовими особами, яким воно адресовано, протягом не більш 10 днів з моменту одержання. Максимальний час розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження терміну розгляду, не може перевищувати ЗО днів з моменту його одержання. Депутат має право бути присутнім при розгляді надісланого ним звернення, його повинні завчасно попередити про час і місце розгляду звернення.1

Народний депутат має право брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що входять у коло його діяльності і зачіпають інтереси громадян та організацій; перевіряти з власної ініціативи з залученням при необхідності представників державних органів і об'єднань громадян відомостей про порушення закону, прав та інтересів громадян та організацій, що охороняються законом, вимагати на місці припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів та посадових осіб припинити такі порушення.

Народний депутат має право звертатися до державних органів, органів та об'єднань громадян, до підприємств, установ, організацій з питань депутатської діяльності; брати участь з правом дорадчого голосу у сесіях місцевих рад та засіданнях їх органів; у роботі органів самоорганізації населення; зборах трудових колективів, громадян за місцем проживання, військовослужбовців у військових частинах.

Народний депутат має право відвідувати будь-які державні органи, органи об'єднань громадян, підприємства, установи й організації з питань депутатської діяльності і одержувати від них повну і достовірну інформацію з цих питань. При пред'явленні посвідчення народного депутата він користується правом безперешкодного доступу на підприємства, в установи та організації, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму таємності. Вимоги про пред'явлення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд депутата, огляд та перевірка його речей забороняються. Порядок доступу депутата у спеціальні підрозділи підприємств, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з забезпеченням державної та іншої таємниці, встановлюється законодавством.

З питань депутатської діяльності народний депутат користується правом невідкладного прийому керівниками та іншими посадовими особами державних органів, органів об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

Народний депутат має право виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу в місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин в місяць) та телебаченні (до 20 хвилин в місяць), безкоштовно, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету. Редакції газет, засновниками яких виступають органи державної влади, зобов'язані публікувати подані народним депутатом матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі.

Редагування поданих народним депутатом матеріалів без його погодження не допускається. Народний депутат подає матеріали у підготовленому до друку вигляді: статті, коментарю, інтерв'ю тощо.

Друковані та аудіовізуальні засоби масової інформації, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, зобов'язані безкоштовно давати оголошення про зустріч виборців з народним депутатом і забезпечують висвітлення зустрічей народного депутата з виборцями, а також надають народному депутату не менше 15 хвилин ефірного часу на місяць для звіту перед виборцями.

Друковані засоби масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження в одномандатному виборчому окрузі народного депутата, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету, зобов'язані публікувати подані народним депутатом авторські матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі.1

Друковані засоби масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на території області, закріпленої за народним депутатом, обраним у багатомандатному виборчому окрузі, депутатською фракцією (групою), до якої він належить, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету, зобов'язані публікувати подані народним депутатом авторські матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі.

Апарат Верховної Ради України зобов'язаний забезпечити народного депутата актами Верховної Ради України, а на вимогу народного депутата також актами Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Конституційного Суду України, Верховного Суду України, офіційними матеріалами Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи державної влади та органи місцевого самоврядування при зверненні народного депутата зобов'язані надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяльності.1

На вимогу народного депутата посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити його консультаціями відповідних фахівців з питань депутатської діяльності і надати невідкладно, а за відсутності такої можливості - не пізніш як у п'ятиденний строк, необхідні інформацію і документацію.

Народний депутат має право знайомитися з будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань депутатської діяльності.

Доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається після взяття народним депутатом письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці.

Апарат Верховної Ради України, виконавчі органи органів місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, правоохоронні органи з питань, які віднесені до їх компетенції, зобов'язані забезпечити народному депутату безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням його депутатських повноважень.

Народний депутат не зобов'язаний повідомляти про джерело інформації, яку він використовує.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства можна стверджувати, що Україна досить широко і результативно використовує позитивний досвід зарубіжних країн, колишнього РСР щодо запровадження інституту представництва, як реалізації демократичних начал направлених на захист прав, свобод і інтересів власних громадян. Форми представницької демократії отримали свої прояви в основному законі держави Конституції і відіграють суттєве значення в побудові правової держави та створенні механізму взаємодії між законодавчою, судовою та виконавчою владою. Під час розгляду цих процесів актуальним постають питання щодо вдосконалення та чіткого визначення статусу депутатів всіх рівнів як представників народу, який визначається особливістю регулювання здійснення повноважень та основними гарантіями і формами діяльності депутатів.

Потребує вдосконалення також законотворчий процес який є основою для закріплення в державі всіх важливих інститутів конституціоналізму. Це обумовлене не синхронністю деяких нормативних правових актів з умовами і задачами сучасного життя.

На даний час основним документом, що встановлює і регулює основні положення правового статусу депутатів є Конституція України прийнята 28 червня 1996 року. Вона визначила конституційний склад єдиного органу законодавчої влади передбачило право обрання і основні вимоги щодо діяльності депутатів, закріпила основні гарантії за народними обранцями під час здійснення ними повноважень.

Більш детально вищезазначені питання регулюються законами України “Про статус народного депутата України” від 17.11 92 з наступними змінами.

Певні норми щодо функціонування і здійснення діяльності депутата передбачені і іншими нормативними в тому числі підзаконними актами, що дає можливість досить чітко визначити механізм побудови і дії інституту представництва в Україні.

Слід наголосити на необхідності перегляду тих норм, які передбачають заборону народним депутатам працювати на державній службі, встановлюють неприпустимість делегування законодавчих функцій для того щоб уникнути та запобігти узурпації однієї влади іншою та створенні належних умов для виконання функцій направлених саме на забезпечення інтересів громадян, яких і представляють депутати тих чи інших рівнів. Тим паче, держава створює широке коло гарантій депутатської діяльності, надає впливові повноваження депутатам. Так, наприклад, народний депутат має право: брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань що зачіпають інтереси громадян і організацій, відвідувати будь-які державні органи і органи об’єднань громадян з питань своєї депутатської діяльності.

Депутат також має право на звернення до посадових осіб всіх державних органів та користується правом невідкладного прийому керівниками та іншими посадовими особами державних органів та органів об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій з приводу своєї депутатської діяльності, що повинно бути гарантом належного виконання народними обранцями своїх обов’язків. Велику відповідальність накладає наприклад, і те що народний депутат представляє у Верховній Раді народ України. Це означає що він не залежить від своїх виборців, тобто має вільний мандат, що на відміну від імперативного мандату не передбачає ні наказів виборців депутатам, ні їх відкликання своїми виборцями. І це ще раз зобов’язує депутатів з особливою увагою враховувати у своїй діяльності інтереси виборців, підтримувати з ними тісні зв’язки, аби виправдати їх довір’я.

Останнім часом більшість фахівців, теоретиків, науковців, юристів звертали увагу на деякі особливості інституту депутатської недоторканості, що знайшло свій прояв при прийнятті відповідних рішень. Так, Законом від 13.01.98 була виключена норма, яка передбачала депутатську недоторканість депутатів місцевих рад.

Всеукраїнський референдум проведений 16 квітня 2000 року суттєво вплинув на подальше закріплення інститутів демократії в Україні, підтвердивши рішення народу щодо реалізації Конституції в частині рівності всіх перед законом і передбачивши в подальшому відміну ст.80 ч.3 Основного Закону, яка встановлювала, що народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягненні до кримінальної відповідальності, затриманні чи арештовані.

Подальше забезпечення і реалізація вищезазначених інститутів в процесі переходу до функціонування та створення громадянського суспільства буде залежати від діяльності депутатського корпусу в Україні.

1.   Конституція України. –К., 1996.

2.   Закон України "Про статус народного депутата України", від 17 листопада 1992 р., з наступними змінами та доповненнями.

3.   Регламент Верховної Ради України.

4.   Постанова Ценральної виборчої комісії №234 «Про роз’яснення щодо порядку видачі тимчасвого посвідчення народного депутата України»//Голос України. – від 28.04.1998 року

5.   Березюк О. Вибори народних депутатів України: стан законодавства та шляхи його вдосконалення. Право України № 5-6 1995.с 28

6.   Коментар Конституції України. –К., “Інститут законодавства Верховної Ради України” 1996.

7.   Конституційне право України. \ За ред. В. Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 1999.

8.   Конституційне право. \ Під ред. В. В. Молдаван, В. Ф. Мелащенко. – К., “Юмана”, - 1996.

9.   Кручок В. Депутатська недоторканність. Юридичний вісник України. № 45 від 11-17 листопада 1999 року.

10.       Манчуленко Г., Филипчук В. Народный депутат Украины: конституционно-правовой статус // Віче. - № 1. – 1998. - С. 3-11

11.       Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України. – К.: “Вентурі”, 1995. – 238 с.

12.       Мікулін В.П. Особливості притягнення депутатів як обвинувачених. / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення.Уряду України. Президинту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників.—К., 1997, Т.VII, – С. 292.

13.       Муравин А. Депутатская неприкосновенность и уголовно-процессуальный закон // Юридический вестник. – 1997. - № 1. - С. 102-104

14.       Онопенко В. Депутатська недоторканність: за і проти. // Голос України, 1999. - № 47.

15.    Основи конституційного права України . за ред В.В. Копейчікова. –К., “Юрінком” 1997.

16.       Петровский В. Депутат и политика.// Народный депутат. – 1992. - № 1

17.    Полешко А. Депутатська недоторканість: український і європейській досвід. // Право України № 4 1999.

18.       Слива А.Я. Депутатский запрос (Пособие для слушателей народных университетов). – М.: “Знание”, 1988. – 68 с.

19.       Сташків Б.І. Конституційне пpаво України. Hавчальний посібник. - Чеpнігів: РВВ, 1999. - 246 с.

20.       Теплюк М., Ющик О. Законодательная инициатива и ее реализация в законодательном процессе. // Віче. – 1995. - № 7. - С. 13-18

21.       Хавронюк М. Подвійні стандарти недоторканності. // Юридичний вісник України. – 1998. - 9 –15 липня.

22.       Юридический энциклопедический словарь. – М.: “Советская энциклопедия”, 1997.

1 Сташків Б.І. Конституційне пpаво України. Hавчальний посібник. - Чеpнігів: РВВ, 1999. – 166-с.

1 Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. – К.: “Вентурі”, 1995. – 238 с.

1 Конституційне право України. \ За ред. В. Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 1999.

1 Постанова Ценральної виборчої комісії №234 «Про роз’яснення щодо порядку видачі тимчасвого посвідчення народного депутата України»//Голос України. – 1998 від 28.04.1998  року

1 Петровский В. Депутат и политика.// Народный депутат. – 1992. - № 1

1 Конституційне право. \ Під ред. В. В. Молдаван, В. Ф. Мелащенко. – К., “Юмана”, - 1996.

1 Конституційне право України. // За ред. В.Ф.Погорілко. – К.,Наукова думка,1999,с.-467

1 Конституційне право. \ Під ред. В. В. Молдаван, В. Ф. Мелащенко. – К., “Юмана”, - 1996.

1 п. 34 ст. 85, ст. 86 Конституції України, ст. 12 Закону "Про статус народного депутата України"

1 п. 1 ст. 4.2.1; п. 1 ст. 4.2.2 Регламенту Верховної Ради України.

1 Слива А.Я. Депутатский запрос (Пособие для слушателей народных университетов). – М.: “Знание”, 1998.

1 ст. 26 Закону "Про статус народного депутата України".

1 Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. – К.: “Вентурі”, 1995. – 238 с.

1 ст. 25 Закону "Про статус народного депутата України".

1 Коментар Конституції України. –К., “Інститут законодавства Верховної Ради України” 1996.

1 Конституційне право України. \ За ред. В. Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 1999.

1 Коментар Конституції України. –К., “Інститут законодавства Верховної Ради України” 1996.

1 Конституційне право. \ Під ред. В. В. Молдаван, В. Ф. Мелащенко. – К., “Юмана”, - 1996.