Реферат: Предмет, система та основні поняття курсу "Організація судових та правоохоронних органів"

Предмет, система та основні поняття курсу “Організація судових та правоохоронних органів"

План

1. Правоохоронна діяльність: поняття, сутність та основні ознаки

1.1 Органи, що здійснюють правоохоронну діяльність, їх загальна характеристика

1.2 Предмет дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів”, її місце серед інших юридичних дисциплін

1.3 Законодавство про діяльність суду, правоохоронних та правозахисних органів

Висновки

2. Судова влада та органи, що її здійснюють

2.1 Поняття судової влади і співвідношення з іншими гілками влади

2.2 Основні ознаки судової влади

2.3 Суд як орган судової влади

2.4 Поняття та ознаки правосуддя

Висновки

Література

1. Правоохоронна діяльність: поняття, сутність та основні ознаки

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної.

Правоохоронна діяльність - багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:

діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

діяльність органів прокуратури;

діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.

Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки.

Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави.

Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону.

Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавально, нотаріальні, виконавчі та контрольно - перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі. Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку. Таким чином, правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.

1.1 Органи, що здійснюють правоохоронну діяльність, їх загальна характеристика

Під правоохоронним органом розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно - розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.

В Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" (ст.2) подано перелік правоохоронних органів, до яких належать:

органи прокуратури;

органи внутрішніх справ;

органи служби безпеки,

військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

митні органи;

органи охорони державного кордону:

органи й установи виконання покарань;

органи державної податкової служби;

органи державної контрольно - ревізійної служби;

органи рибоохорони;

органи державної лісової охорони;

інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

До складу юрисдикції правоохоронних органів входять взаємопов’язані елементи: охорона та захист прав, відновлення порушеного права, виявлення або розслідування злочинів.

Правопорядок - об'єктивна потреба розвитку держави й суспільства. Його забезпечення має відбуватися в межах законності. Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, дізнання та розслідування злочинів є обов'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.

Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Це система правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього передбачено порядок відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів. Діяльність правоохоронних органів є публічною та багатоплановою.

Отже, правоохоронний орган - це юрисдикційний орган, уповноважений державою виконувати в установленому законом порядку функції або завдання з охорони права, охорони правопорядку, розслідування або запобігання правопорушень, захист національної безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

1.2 Предмет дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів”, її місце серед інших юридичних дисциплін

Предмет даної дисципліни складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони.

Зазначена дисципліна відноситься до загальнотеоретичних спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес тощо.

Предмет навчальної дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів - це система знань про компетенцію та засади судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями й завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також про взаємодію між ними й державними органами різних гілок влади.

Раніше правоохоронну діяльність вивчали в межах академічних курсів “Правосуддя", “Організація суду і прокуратури", “Правоохоронні органи” і в курсах цивільного та кримінального процесів, адміністративного права.

Місце дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів" серед інших юридичних дисциплін обумовлено тим, що вона межує з такими правовими дисциплінами, як конституційне право, теорія держави і права, кримінологія, адміністративне право, кримінальне право, кримінально - процесуальне право та з іншими.

У курсі конституційного права висвітлено питання місця та значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності. Важливе значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов'язки людини й громадянина (розділ 2 Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ 7), правосуддя (розділ 8), Конституційного Суду (розділ 12).

Теорія держави і права є методологічною серед правових дисциплін. Для навчальної дисципліни про суд, правоохоронні та правозахисні органи актуальним є вчення про функції держави й права, про реалізацію норм права, правову та протиправну поведінку, вчення про юридичний процес.

Кримінологія вивчає закономірності, стан, динаміку злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця. Кримінологія дає поштовхи правоохоронним органам для пошуку шляхів запобігання злочинності, розкриття і попередження злочинів. Саме кримінологія є джерелом знань про негативні соціальні тенденції, зародження конфліктних ситуацій.

Адміністративне право вивчає функції та завдання органів виконавчої влади. Правоохоронна діяльність - це один з напрямків державного управління, оскільки уся державна діяльність потребує організації й впорядкування. За допомогою адміністративно - правового регулювання встановлюють правові засади функціонування правоохоронних органів, наприклад, органів юстиції та органів внутрішніх справ.

Кримінальне право виконує охоронну функцію всіх правовідносин у випадку суспільно небезпечного посягання на них. Воно вивчає норми кримінального закону, практику застосування цих норм правоохоронними органами та судом. Для правоохоронної діяльності кримінальне право має виключно важливе значення як система правових охоронних норм, що є предметом спрямування правоохоронної діяльності, і як вчення про застосування кримінально - правових норм, які за змістом є переважно охоронними.

Кримінальний процес вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних, правозахисних органів з провадження у справах про злочини. В процесі провадження у кожній конкретній справі суб'єкт правоохоронної діяльності виступає як процесуальна особа. Кримінальний процес регламентує послідовність проведення посадовими особами судових та правоохоронних органів процесуальних дій у конкретній справі в напрямку обвинувачення або виправдання та розв'язанням інших питань за суттю.

Цивільно - процесуальне право регламентує порядок судочинства в цивільних справах. Цій категорій справ притаманні майнові та деякі немайнові спори. Це дуже широке коло справ, наприклад, про розірвання шлюбу, про виселення, по відновленню на роботі та інші.

1.3 Законодавство про діяльність суду, правоохоронних та правозахисних органів

Судові та правоохоронні органи виконують дуже важливу діяльність, яка потребує ретельної правової регламентації.

Особливе місце серед законодавчих та інших правових актів займає Конституція України. В ній вирішені найбільш принципові питання державного та суспільного життя. Значення конституційних приписів полягає у тому, що вони мають по відношенню до усіх правових актів України вищу юридичну силу, є обов'язковими те тільки для громадян та державних органів, але й для тих, хто видає їх.

В останні роки все більше уваги приділяється міжнародним угодам. Серед них особливе місце посідають Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Він ратифікований і є обов'язковим для виконання на всій території України всіма державними органами.

Закон України “Про судоустрій в Україні" від 07.02.2002 року регулює питання судової організації, встановлює систему судів загальної юрисдикції, закріплює основні засади здійснення правосуддя.

Закон України “Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року закріплює статус, завдання, склад Конституційного Суду, порядок призначення суддів, їх повноваження.

Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 року закріплює права та обов'язки суддів, гарантії їх незалежності, матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

Закон України “Про прокуратуру України" від 5.11.1991 року розкриває поняття та зміст прокурорського нагляду, інших напрямків діяльності прокуратури.

В цьому курсу будуть вивчатися положення Законів “Про міліцію", “Про правові засади цивільного захисту”, “Про нотаріат", “Про службу безпеки України”, “Про державну податкову службу України", “Про адвокатуру", “Про оперативно - розшукову діяльність” та ін.

Висновки

Діяльність державних та громадських органів охоплює різні сфери життя. Держава виконує багато внутрішніх і зовнішніх функцій: забезпечення розвитку економіки в цілому, окремих її сфер, здійснення зовнішньої політики, створення умов для розвитку науки, культури, освіти, підтримання обороноздатності країни та багато інших.

Але одне з центральних місць посідає виконання завдань по захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисту прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Така діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. У вивченні особливостей правового статусу цих органів і полягає основне завдання цього курсу. Будуть розглянуті загальнотеоретичні питання про зміст і призначення судової, правозахисної та правоохоронної діяльності, а також конкретні питання про компетенцію вповноважених державних органів, їх структуру, підпорядкованість, взаємодію, статус службових осіб цих органів.

Правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.

Правоохоронна діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. Основні завдання цієї діяльності полягають у захисті прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисті прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

До правоохоронних органів належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи державної контрольно - ревізійної служби; органи рибоохорони та ін.

Предмет дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів" складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони. Ця дисципліна відноситься до загальнотеоретичних спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес та ін.

2. Судова влада та органи, що її здійснюють

Ідея розподілу влади та виділення судової влади як самостійної гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла вона вже досить давно.

Ще в працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов’язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.

Деякі вчені висувають ідею про божествену сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.

Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є та Ж. - Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.

Ш. Монтеск’є у своєму творі „О духе законов" (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права". Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.

На відміну від Ш.Л. Монтеск’є, який розглядав судову владу як засіб стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж. - Ж Руссо більш глибоко розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.

Сьогодні цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві постійно змінюється, ускладнюється процес управління державою.

2.1 Поняття судової влади і співвідношення з іншими гілками влади

Відповідно до Конституції України (ст.126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди);

ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно - аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації).

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

2.2 Основні ознаки судової влади

Судова влада, як самостійна й незалежна гілка державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать:

1. Судова влада здійснюється виключно спеціальними державними органами - судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст.124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов’язковими на всій території України.

2. Судова влада в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст.2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст.18 Закону України „Про судоустрій", єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судійського самоврядування.

3. Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного та ін) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок).

4. Судова влада здійснюється на основі та в чіткій відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання.

5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя - важлива риса судової влади. У відповідності з положеннями, закріпленими в ст.124 Конституції України та ст.5 Закону України „Про судоустрій в Україні" народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

6. Владний характер повноважень суду - одна з обов’язкових ознак судової влади. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов’язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі.

7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. В разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально - виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій.

8. Самостійність та незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого - не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь - яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого - не будь подальшого ухвалення.

2.3 Суд як орган судової влади

Конституція України (ст.125) закріпила, що система судів загальної юрисдикції в України будується за принципами територіальності та спеціалізації. Аналогічне положення закріплене і в Законі України „Про судоустрій". Умовами для створення чи ліквідації суду є зміни в адміністративно - територіальному устрої, передислокація військ чи реорганізація Збройних Сил України.

Особливості виконання судом функцій вимагають, щоб суди формувались і працювали з дотриманням спеціальних правил - правил, які б гарантували якісне, компетентне виконання повноважень згідно з вимогами закону. У зв’язку з цим закон закріплює досить жорсткі вимоги, що стосуються кандидатів на заміщення посади судді і порядку створення судів.

Згідно з Конституцією та Законом України „Про судоустрій”, суди загальної юрисдикції створюються та ліквідуються Президентом України по представленню Міністра юстиції України, по узгодженню з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Кількість суддів в судах встановлюється Президентом України по представленню Голови Державної судової адміністрації України, яке узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням коштів, затверджених в Державному бюджеті України на утримання судів.

Специфіка суду як органу судової влади полягає також у тому, що для його діяльності встановлені особливі правила, процедури, що жорстко регламентують діяльність усіх учасників судового засідання. Основна ціль цих процедур - забезпечити об’єктивний, повний, всебічний розгляд усіх обставин, які мають юридичне значення для конкретної справи, і забезпечити винесення законного, справедливого рішення. Що стосується встановлених для органів законодавчої чи виконавчої влади процедур, то вони не мають тієї детальності, всебічності, яка встановлена для судових процедур.

Кожна з форм судочинства регламентована досить детально самостійними законодавчими актами - Законом “Про Конституційний Суд України", Цивільно - процесуальним кодексом України, Кримінально - процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення.

2.4 Поняття та ознаки правосуддя

Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Правосуддю відводиться головне місце у здійсненні правоохоронної діяльності, що пов’язано з тими завданнями, які покладає на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держава.

Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По - перше, його здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і встановлення покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв’язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По - друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

По - третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.

По - четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов’язкові до виконання по всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі є обов’язковими для всіх фізичних та юридичних осіб.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст.2 КПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.1 ЦПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в том числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ.

Угода про відмову від права звернення за судовим захистом, як відомо, є не чинною.

Висновки

Література

1. Конституція України.

2. Закон України “ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23.12.1993 р.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту “ від 24.06.04 р.

4. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

5. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. Учебник для юридических вузов и факультетов. Издание 5-е, переработанное и дополненное / Под ред. К.Ф. Гуценко. - М.: Издательство "Зерцало", 2000.

6. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. - Київ. Юрінком Інтер. - 2004. - с.7 - 69.

7. Мельнік М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001.

8. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002.

9. Молдован В.В. Правоохоронні органи: опорні конспекти. - К., 1998.

10. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти / І. Є Марочкін, В.В. Афанасьєв, В.С. Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. - Харків: Право, 2000.

11. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. / В.С. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

12. Закон України “Про судоустрій в Україні" від 7.02.2002р.

13. Закон України “Про правові засади цивільного захисту" від 24.06.2004р.

14. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України. - К. - 1997.

15. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі. - К. - 1992.

16. Організація судових та правоохоронних органів. - Навч. посібник. - І. Є. Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С. Бабкова. - Х. - Право. - 2000.

17. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи. - Київ. - Юрінком Інтер. - 2004.

18. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України. - К. 2002