Реферат: Види запобіжних заходів у кримінальному процесі

"Види запобіжних заходів в кримінальному процесі."

План

Вступ.........................................................................................................................3-4

1) Мета і підстави застосування запобіжних заходів...........................................5-9

2) Види запобіжних заходів та обставини що враховуються при їх обранні........................................................................................................................10

а) підписка про невиїзд.............................................................................................11

б) особиста порука.....................................................................................................12

в) порука громадської організації або трудового колективу...........................12-13

г) застава ..............................................................................................................13-17

д) взяття під варту................................................................................................17-31

е) нагляд командування військової частини......................................................31-32

ж) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи................................................................................32

3)Порядок застосування, скасування і зміни запобіжного заходу..................33-38

Висновок.....................................................................................................................39

Список використаної літератури........................................................................40-41

Вступ

Для забезпечення виконання суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності свідками потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими експертами тощо своїх процесуальних обов'язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені кримінально-процесуальним кодексом заходи процесуального примусу:

- привід;

- затримання;

- зобов'язання про явку;

- грошові стягнення;

- обшук;

- виїмка;

- освідування;

- одержання зразків для експертного дослідження;

- поміщення до медичного закладу для обстеження;

- накладання арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи майно;

- відсторонення обвинуваченого від посади;

- підписка про невиїзд;

- арешт;

- застава та інші запобіжні заходи.

Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства та суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання, досудового слідства, прокурор, суддя, суд в праві застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч.І ст.148, ч.2 ст.244, ст.274, 343 КПК України).

1) Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які обмежують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. Запобіжні заходи умовно можуть бути поділені на загальні — ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава), та спеціальні — ті, що застосовуються лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом.

Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання, прокурором і судом по порушеній кримінальній справі за наявності для того необхідних фактичних та юридичних підстав.

Запобіжні заходи можуть застосовуватись лише стосовно певних учасників процесу, а саме тих з них, хто притягається до кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи можуть обиратись лише щодо обвинуваченого, підозрюваного, підсудного чи засудженого.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів — це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину.

Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, лише до обвинуваченого, постанова про притягнення як обвинуваченого, виходячи зі змісту ст. 131 КПК України, виноситься лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Іншого й бути не може. Адже в силу Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття через відсутність складу злочину або недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення ним злочину.

Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінальне караного діяння.

Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та виконанню вироку.

Виняткові випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад, за таких обставин:

а) підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з-під варти невиправдане через причину тяжкості вчиненого злочину та, інших обставин, однак висунути обвинувачення не можливо, оскільки в строки, які залишилися, не можна забезпечити з'явлення обраного підозрюваним захисника або перекладача;

б) для пред'явлення обвинувачення потрібно уточнити особистість затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву (наприклад, був затриманий терорист на місці злочину);

в) затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участі в слідчих діях.

Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред'явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється (ч. 4 ф ст. 148 КПК України).

Виняток із цього правила можливий лише в разі тяжкого захворювання особи, що позбавляє можливості пред'явлення їй обвинувачення. В такому разі слідчий виносить постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого (з цього моменту вона стає обвинуваченою) і за наявності підстав,, передбачених ст. 206, 208 КПК України, припиняє провадження по справі. На час припинення провадження по справі має припинятись і перебіг десятиденного строку, відведеного на пред'явлення обвинувачення. В ст. 208 КПК України зазначається: "У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко захворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинуваченого. При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, беручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він намагався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих показань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов'язані вжити запобіжний захід. Визнавши непотрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і постанови про його відібрання виносити не потрібно. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять-мотивовану постанову, а суд — ухвалу, або ж це питання вирішується у вироці.

Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а деколи і засудженого, особою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом, за наявності описаних вище фактичних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються прізвище, Ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це на постанові.

2)Види запобіжних заходів та обставини що враховуються при їх обранні

Згідно статті 149 КПК України запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 КПК України.

Окрім названих запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього обвинуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він виховується, відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з'явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання тощо.

Вік, здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи утримуючих грудних дітей жінок, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Підписка про невиїзд

Цей запобіжний захід полягає в прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого(ст.151КПК України).

При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це при відібранні підписки про невиїзд повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.

Підписка про невиїзд застосовується як запобіжний захід щодо осіб, можливість ухилення яких від слідства і суду незначна, але не виключена повністю.

Рішення про обрання запобіжного заходу — підписки про невиїзд — приймається у формі постанови, яка оголошується обвинуваченому (підозрюваному) під розписку. Копія постанови направляється прокурору.

Відібрана в обвинуваченого (підозрюваного) відповідно до винесеної постанови підписка приєднується до справи.

Крім того, в ряді випадків характер роботи особи, по відношенню якої застосовується запобіжний захід, і особливості її особистості свідчить про те, що вона може відлучитися з місця проживання в зв'язку з відрядженням або особистими потребами. В цих випадках доречно відібрати від особи підписку про невиїзд, зробивши на нього попереджувальний психологічний вплив.1

Додатковими заходами, забезпечующими перебування особи, по відношенню якої застосовується підписка про невиїзд або інший запобіжний захід не зв'язаний з позбавленням волі, в місті провадження по кримінальній справі, являється також повідомлення про обрання запобіжного заходу дільничого інспектора, який обслуговує данну територію.

1 Див. Дубинский А.Я. Меры пресечения в советском уголовном процесе К., 1980. - С. 24-28

Особиста порука

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну , поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання.

Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судовому засіданні.

При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Порука громадської організації або трудового колективу

Сутність цього запобіжного заходу полягає в тому, що загальні збори колективу (підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського об'єднання, цеху, бригади тощо) або громадської організації виносять постанову про те, що дана громадська організація або колектив ручаються за належну поведінку та своєчасне з'явлення обвинуваченого до органу дізнання, слідчого та в суд (ст. 154 КПК України).

Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, яка передається на поруки.

Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу або вони не мають змоги забезпечити виконання взятих на себе обов'язків, організація або колектив повинні відмовитися від поруки. В такому разі до обвинуваченого вживається інший запобіжний захід.

Поруку громадської організації або колективу працюючих, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчинила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.2

Застава

Сутність даного запобіжного заходу полягає у внесенні грошей або передачі інших цінностей на депозит органу попереднього розслідування чи суду фізичними або юридичними особами як гарантії належної поведінки та з'явлення за викликом особи, щодо якої обрано даний запобіжний захід.

Відповідно до ст. 154-1 КПК України розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Вона не може бути меншою:

— щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років,— .однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— щодо раніше судимої особи — п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

2 Корнуков В.М. Меры процесуального принуждения в уголовном судопроизводстве Саратов, 1978г, - С. 45-48.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюється або обвинувачується особа, щодо якої вживається запобіжний захід, і що у разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернена у дохід держави.

Питання про звернення застави у дохід держави вирішується судом на судовому засіданні. Нез'явлення без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Запобіжний захід у вигляді застави під час досудового слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція прокурора або згода суду при цьому не потрібні.

Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка утримується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише судом.

Заставодавець може відмовитися від зобов'язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у дохід держави. У цьому випадку він забезпечує з'явлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Застава має всі підстави стати дійовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. В умовах реалізації ідеї правової держави, демократизації законодавства і практики його застосування застава набуває значення досить гуманного запобіжного заходу, що у багатьох випадках з урахуванням обставин справи й особистості обвинувачуваного може бути застосована там, де раніше обирався такий запобіжний захід, як утримання під вартою.

Проте її застосування повинно бути зваженим. Недоцільно ЇЇ застосування у справах про розкрадання в особливо значних розмірах, фінансовому шахрайстві і в інших аналогічних справах, обвинувачувані по яких найчастіше прагнуть у період слідства і суду залишитися на свободі з метою перешкоджати встановленню істини, володіючи "великими грошима", нерідко вдаються до підкупу або тиску на свідків, шантажу, послуг корумпованих чиновників та інших "покровителів".

Недоречне застосування даного запобіжного заходу й стосовно рецидивістів, осіб, що вчинили насильницькі злочини або злочини в складі організованої злочинної групи.

Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно або нерухомість, що належать заставнику на правах його власності, стосовно яких він володіє повною мірою правом володіння, користування і самостійного розпоряджання.

Якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути використаний як застава лише всіма власниками І як виняток одним із них за письмової згоди інших.

Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в прибуток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й Іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, відокремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.

Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності.

Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які накладено арешт.3

На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, обвинувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.

При винесенні вироку суд вирішує питання про, повернення застави заставнику. При цьому якщо застава вносилася самим підсудним (підозрюваним або обвинувачуваним), суд має право звернути суму застави цілком або частково на відшкодування збитку потерпілим. Якщо заставниками були інші особи, використання застави для задоволення позовних вимог потерпілих можливе тільки за письмової заяви або згоди заставника.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" відзначається, що у випадку порушення обвинувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов'язань, що спричиняють обертання застави в прибуток держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне. Відповідно до ст. 13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної власності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам громадян. У даній ситуації є сума застави, є встановлений матеріальний збиток громадянину, що потерпів від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обвинувачуваний сховався від слідства і суду, можна було б відшкодувати збиток потерпілому.

3 Постанова Пленуму Верховного Суду № 6 від 26 березня 1999року "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу".

Людина — найвища соціальна цінність у державі. Було б несправедливо звертати суму застави в прибуток держави, не відшкодувавши збитку потерпілому. Його право власності було б порушено. А воно повинно бути непорушним. Рівність усіх форм власності у згаданій вище рекомендації тут порушується на користь державної власності, яка не відновлюється, а поповнюється за рахунок застави. Такий підхід суперечить конституційним принципам. Не узгоджується він і з положеннями закону "Про власність" і можливостями забезпечення віндикаційного позову. Ця проблема потребує нового законодавчого розв'язання — внесення доповнень і змін до чинного законодавства.

Долю застави вирішує суд у судовому засіданні. Суд управі визначити у вироку, що запобіжний захід у виді застави зберігає силу до вступу вироку в законну силу і що після цього вона повертається заставнику або обертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Взяття під варту

Взяття під варту — запобіжний-захід, який полягає в ізоляції обвинуваченого від суспільства, ув'язненні (арешті) й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі І на строк не більше трьох років.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується тільки за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. Взяття під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу. При цьому

Арешт, взяття під варту й ув'язнення використовуються як рівнозначні поняття. (Див..: Новий тлумачний словник української мови. ~ Т. 1.- К.,2000.-С-54).

повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров'я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).

Під винятковими випадками, про які йдеться в ч. 1 ст. 155 КПК України, тобто випадками, коли арешт застосовується, у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, слід розуміти відсутність постійного місця проживання в обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім'ї, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоду встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання.

Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінальне караного діяння (злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі).

Арешт допускається тільки на підставі судового рішення. Стосовно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок їх арешту (судді, адвокати).

Так, наприклад, судді не можуть бути заарештовані без дозволу Верховної Ради. Згідно зі ст. 37 Закону України "Про Рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати. Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України. Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Стосовно деяких категорій суб'єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності.

Недоторканністю володіють Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів. Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, а також співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени Їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.

Обрання запобіжного заходу "взяття під варту" включає в себе: -

— внесення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу;

— прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

— доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

— вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.

Якщо суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній частині вироку. Взяття під варту застосовується тільки за рішенням суду.

У постанові судді, крім даних, передбачених ст. 130 КПК України, вказуються: прізвище, ім'я, по .батькові, рік та місце народження обвинуваченого, його місце проживання, дані про колишню судимість, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано його дії, та підстави застосування запобіжного заходу. Необхідно викласти всі обставини, які обумовили застосування даного запобіжного заходу. Постанова про взяття під варту складається не менш як у шести примірниках: перший приєднується до справи, другий — до наглядового провадження, третій — направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення, четвертий — прокурору, п'ятий — арештованому, шостий залишається в суді.

Рішення про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід, у необхідних випадках він має право доручити виконання постанови і органам внутрішніх справ. Один примірник постанови (ухвали суду): направляється разом з арештованим у відповідне місце досудового ув'язнення для виконання. Доручення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під вартою як запобіжний захід е обов'язковим для органів внутрішніх справ.

Виконання постанови про застосування арешту полягає в доставці особи в супроводі варти до місця попереднього ув'язнення. Постанова (ухвала) перед виконанням оголошується обвинуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.

Виконання постанови суду про взяття під варту обвинуваченого, який перебуває на території іншої держави, здійснюється через Прокуратуру України.

Якщо взяття дід варту як запобіжний захід обрано щодо особи, в якої є неповнолітні діти, що залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей на піклування родичів або влаштування їх у дитячі установи. Про вжиті заходи слідчий повинен письмово повідомити прокурора, а також заарештовану особу, а копію листа додати до справи.

Обираючи запобіжний захід у вигляді взяття під варту, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані з'ясувати, чи є в обвинуваченого (підозрюваного) діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. До справи доцільно приєднати довідку про склад сім'ї обвинуваченого (підозрюваного).

Якщо буде встановлено, що в сім'ї не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем проживання дітей.

Комісія у справах неповнолітніх, отримавши таке подання, повинна негайно вжити заходів до передачі неповнолітніх, які залишаються без, нагляду, на піклування родичів. Якщо ж над неповнолітніми необхідно встановити опікунство чи піклування або влаштувати їх у дитячі установи, комісія діє через виконавчий комітет районної (міської), сільської або селищної Ради народних депутатів, які є органами опіки і піклування. Встановлення опіки і піклування регулюється Кодексом про шлюб та сім'ю України та Правилами опіки і піклування в Україні. Про вжиті комісією у справах неповнолітніх безпосередньо або через органи опіки і піклування заходи щодо передачі неповнолітніх на піклування родичів або щодо влаштування їх в дитячі установи вона зобов'язана негайно повідомити органу дізнання або слідчому, який вніс подання.

Прокурор повинен здійснювати нагляд за вжиттям заходів піклування про дітей заарештованих, оскільки невжиття або несвоєчасне вжиття таких заходів може потягти за собою безнаглядність цих дітей та вчинення ними правопорушень.5

Письмове повідомлення про заходи піклування про його дітей передається заарештованому через адміністрацію місця попереднього ув'язнення або слідчим.

При взятті підозрюваного чи обвинуваченого під варту слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо вони залишаються без нагляду. Слідчий (особа, яка провадить дізнання) повинен

5 Див.: Корнуков В.М. Проверка прокурором оснований для применения мер процессуального принуждения// Вопросы теории й практики прокурорского надзора. Саратов, 1974. С. 65.

встановити, чи є у заарештованого обвинуваченого (підозрюваного) майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у нього близькі родичі, які могли б забезпечити збереженість цього майна.

Заходи з охорони майна та житла ув'язненого полягають у передачі майна на відповідальне зберігання та в опечатуванні приміщення. Вжиття заходів до охорони майна і житла ув'язненого, які залишилися без нагляду, доцільно оформлювати постановою. Про заходи, вжиті до охорони майна і житла ув'язненого, слідчий чи особа, яка провадить дізнання, повинні повідомити його письмово під розписку на постанові.

Про арешт підозрюваного чи обвинуваченого та його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити членів його сім'ї (чоловіка або дружину чи іншого родича), а також повідомити за місцем його роботи. Якщо обвинувачений є громадянином іншої країни, то копія постанови про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України. Процесуальним документом, який засвідчує виконання слідчим (особою, яка провадить дізнання) вказаних вимог, є приєднана до справи копія письмового повідомлення.

Строки тримання під вартою визначаються ст. 156 КПК України.

Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, які випливають з режиму тримання під вартою.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, яких узяли під варту, постійний нагляд за ними та окреме тримання їх у порядку, передбаченому законом, цензура листування.

Арештовані підлягають обшуку, медичному огляду, дактилокопіюванню та фотографуванню. Речі, що є при них, а також передачі й посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування — цензурі, їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення.

Осіб, узятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції:

— чоловіків — окремо від жінок;

— неповнолітніх — окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою попередження порушення режиму в камерах, де утримуються неповнолітні, допускається з санкції прокурора утримання не більше двох дорослих, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які не є тяжкими;

— осіб, вперше притягнутих до кримінальної відповідальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

— осіб, які відбували раніше покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;

— осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів,— окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— рецидивістів — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою; осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, у прокуратурі та в суді, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— засуджених — окремо від осіб, які перебувають під вартою, в тому числі засуджених, яким за судовим вироком призначено інший вид режиму виправно-трудової колонії;

— іноземних громадян та осіб без громадянства,— як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

— засуджених до довічного позбавлення волі утримують ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

Обвинувачених або підозрюваних по одній і тій самій справі за наявності розпорядження особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, утримують окремо.

Слід зауважити, що відповідно до Закону "Про міліцію" працівники міліції в разі взяття під варту в період перебування їх на службі в органах внутрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому ізоляторі, а на гауптвахті.

Піклуючись про зміцнення гарантій процесуальної самостійності слідчого. Інструкцією про організацію діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України і взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ України в розкритті і розслідуванні злочинів (затверджена наказом МВС України № 745) встановлено: "Категорично забороняється без дозволу слідчого видача будь-кому (за винятком наглядаючого прокурора) затриманих підозрюваних та заарештованих обвинувачених для проведення бесід, допитів чи інших слідчих ДІЙ".

Згідно ст. 156 строки тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання І досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого лід вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

Встановлення стислих строків тримання під вартою обумовлюється тим, що цей запобіжний захід пов'язаний з позбавленням волі, а тому він має бути за можливістю короткочасним і відміняється відразу ж, як у цьому відпадає необхідність.

Якщо суд першої, апеляційної або касаційної інстанції повернув справу на нове розслідування, час знаходження справи в суді не включається у строки тримання під вартою як запобіжного заходу в період розслідування.

Слід наголосити на тому, що загальний строк тримання обвинуваченого під вартою має бути в межах строків, визначених в санкції статті, за якою кваліфікується інкриміноване йому діяння: загальний строк арешту, включаючи і перебування обвинуваченого під вартою в період знаходження справи в суді, не повинен перевищувати строку позбавлення волі, до якого він може бути засуджений (виходити за межі санкції статті, за якою кваліфіковано його дії).

Строк перебування під вартою до винесення вироку зараховується в строк покарання.

Рішення про взяття під варту виконується за дорученням слідчого, прокурора чи суду органами внутрішніх справ. Особа, стосовно якої прийнято відповідне рішення, затримується, дактило-скопіюється, обшукується і поміщається під варту в слідчий Ізолятор або до переведення в слідчий ізолятор в ізолятор тимчасового утримання під вартою. Постанова про арешт оголошується арештованому що має бути засвідчено його підписом. Копія постанови про арешт направляється начальнику місця утримання арештованого. Вилучені при особистому обшуку речі передаються на зберігання в заклад, де утримується під вартою арештований, а речові докази направляються для приєднання до кримінальної справи.

Відповідно до Закону "Про міліцію" працівники міліції в разі взяття їх під варту в період перебування їх на службі в органах внутрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому Ізоляторі, а на гауптвахті.

Особи, яких взяли під варту, мають право:

1) на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам та жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за Їх згодою тривалість щоденної про гулянки встановлюється до двох годин;

2) отримати двічі на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмеження грошові перекази і передачі;

3) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування та предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

4) користуватися своїм одягом і взуттям мати при собі документи й записи, які стосуються кримінальної справи;

5) Користуватися телевізором, отриманим від родичів або Інших осіб, застольними іграми, газетами та книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

6) здійснювати в індивідуальному порядку релігійні обряди та користуватися релігійною літературою, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього утримання під вар тою порядок, а також не обмежуються права Інших осіб;

7) на восьмигодинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків.

Взяті під варту жінки мають право тримати при собі дітей у віці до двох років.

Якщо встановлено, що в сім'ї арештованого не залишилось осіб, які можуть забезпечити необхідні матеріальні умови для існування неповнолітнього та його належне виховання, особа в провадженні якої знаходиться справа, зобов'язана вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого.

Про це виноситься окрема постанова, яка направляється до виконання службі у справах неповнолітніх.

Служба у справах неповнолітніх вживає заходів для передачі неповнолітніх на піклування родичів або встановлення опіки. Встановлення та здійснення опіки і піклування регулюється Кодексом про шлюб і сім'ю.

Відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. на служби у справах неповнолітніх покладається здійснення соціального захисту осіб, які не досягають вісімнадцятирічного віку.6

Зокрема, здійснення соціального захисту неповнолітніх покладається на Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, служби у справах неповнолітніх Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих комітетів обласних, міських, районних у містах, районних Рад народних депутатів, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ та притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх.

6 Відомості Верховної Ради України, -1995. -№6- ст. 35

На службу у справах неповнолітніх покладається координація зусиль органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх та організації роботи щодо запобігання бездоглядності і правопорушенням серед них, здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх.

Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, підприємства, установи та організації, їхні посадові особи зобов'язані у визначений Комітетом І службами у справах неповнолітніх термін повідомляти про заходи, вжиті на виконання прийнятих рішень.

Штатна чисельність працівників районних і міських служб у справах неповнолітніх установлюється залежно від кількості неповнолітніх, які проживають у районі, місті (один працівник служби на 2—3 тис. неповнолітніх у районах та на 5—6 тис. у містах і районах у містах).

При судах; створюється інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх.

Притулки для неповнолітніх створюються службами у справах неповнолітніх відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали; були покинуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім'ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку).

Притулки для неповнолітніх можуть також створюватися за погодженням із службами у справах неповнолітніх підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

Термін перебування неповнолітнього у притулку залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати 30 діб.

Особа, в провадженні якої знаходиться справа, зобов'язана також аналогічним чином вжити відповідних заходів піклування щодо інших осіб, що знаходились на утриманні арештованого.

Майно арештованого передається на збереження або близьким родичам, або відповідно органам виконавчої влади та місцевого самоврядування. Про передачу майна на збереження виноситься окрема постанова, копія якої вручається особі, на яку покладено обов'язок збереження майна. Цей факт засвідчується підписами останньої особи, якій роз'яснюються її обов'язки і відповідальність. (ст. 160 КПК України).

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є Іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України. (ст.161 КПК України).

Побачення родичів або Інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць. (ст.162 КПК України).

Побачення родичів або Інших осіб з арештованим може дозволити особа або орган, у провадженні яких знаходилася справа. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не частіше ніж один раз на місяць.

Дозволити побачення родичів або інших осіб (нареченої, представників громадськості, товаришів по роботі, навчанню) з арештованим обвинуваченим (підозрюваним) — це право, а не обов'язок особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Побачення може бути дозволено лише в тому разі, якщо воно не зашкодить встановленню істини у справі.

Дозвіл на побачення дається в письмовій формі. В ньому мають бути вказані, зокрема, дата і тривалість побачення, кому із ким саме воно дозволено.

У разі якщо особа, яка провадить дізнання, чи слідчий не дозволить побачення з арештованим, така відмова може бути оскаржена прокурору.

Слід мати на увазі, що арештований не позбавлений громадянських прав і повинен мати змогу для Їх здійснення в межах чинного І законодавства. Так, якщо подана заява про реєстрацію шлюбу — йому слід дозволити зустріч з представниками органів ЗАГСу та з нареченою для укладання шлюбу і шлюбної угоди; якщо заарештований має намір заключити іншу цивільну угоду, що не суперечить закону,— йому слід надати зустріч з нотаріусом для засвідчення угоди і т.д.

Особа, яку взяли під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженої письмовим повідомленням особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачення.

Нагляд командування військової частини

Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належну поведінку, а також з'явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов'язково повідомляється про характер обвинувачення, пред'явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

У свою чергу, командування військової частини письмово повідомляє орган, який обрав запобіжний захід, про встановлення нагляду за обвинуваченим.

7 Кримінально-процесуальний кодекс: Науково-практичний коментар. - К., 1995.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебувають під наглядом своїх начальників або добового наряду, не посилаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не призначаються у варту та інші відповідальні наряди.

Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи

До неповнолітніх обвинувачених крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України (застосовуваних до всіх категорій обвинувачених), можуть застосовуватися також спеціальні запобіжні заходи.

У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах, - передача Їх під нагляд адміністрації цих закладів.

Від батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячих закладів відбираються письмові зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього і його з'явлення до слідчого, прокурора або в суд. При цьому зазначені особи попереджуються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їхню відповідальність у випадку нез'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора або в суд.

При порушенні цього зобов'язання до названих осіб може бути застосоване грошове стягнення в розмірі й у порядку, передбачених ст. 153 КПК України.

При прийнятті рішення про затримання чи арешт неповнолітнього необхідно переконатися в його особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

Рішення про затримання чи арешт можуть бути оскаржені затриманим, його захисником чи законним представником прокурору чи безпосередньо в суд.

З) Порядок застосування, скасування та зміни запобіжного заходу

Відповідно до ст. 165 КПК України запобіжний захід скасовується або змінюється, якщо відпадає необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.

Скасування запобіжного заходу провадиться у випадках, якщо:

1) провадження у справі завершується закриттям справи або винесенням виправдувального вироку;

2) провадження у справі продовжується, але: а) вжиття запобіжного заходу не викликається необхідністю; б) досягнута мета, заради якої було вжито запобіжний захід; в) скінчилися десять діб з моменту обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, але обвинувачення Йому не було пред'явлено.

Зміна запобіжного заходу обумовлюється або помилкою, припущеною при його обранні, або зміною обставин, які спричинили його застосування. Наприклад, змінено кваліфікацію обвинувачення на статтю, яка не передбачає позбавлення волі.

Можлива зміна запобіжного заходу у зв'язку із скінченням максимального строку тримання обвинуваченого під вартою. Тут слід ураховувати, що закон встановлює строки тільки стосовно арешту і ніяк не регулює строки підписки про невиїзд або поручительства.

Зміна запобіжного заходу на більш суворий, застосовується тоді, коли раніше обраний запобіжний захід не справляє належного впливу на особу, щодо якої його застосовано, і вона продовжує перешкоджати нормальному ходу процесу (переховується від слідства і суду, схиляє свідків до давання неправдивих показань тощо), а також при зміні обвинувачення на більш тяжке і в разі виявлення деяких інших обставин.

Питання про скасування або зміну запобіжного заходу вирішує орган, у провадженні якого в даний момент перебуває справа (за винятком випадків, коли на це необхідна згода суду). При цьому слід враховувати такі правила.

• Запобіжний захід, обраний органом дізнання і слідчим, може бути скасований або змінений органом розслідування за своєю ініціативою або за вказівкою прокурора, а також прокурором та судом.

• Запобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасований або змінений тільки цим самим або вищим прокурором, а також судом, у провадженні якого перебуває справа.

• Запобіжний захід, обраний на стадії попереднього розгляду справи, може бути скасований або змінений судом, який розглядає справу по суті.

• Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом.

• Запобіжний захід, обраний судом першої інстанції, може бути скасований або змінений при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Постанова (ухвала) про скасування або зміну запобіжного заходу являє собою або самостійний документ, або є складового частиною постанови чи ухвали про закриття справи, направлення її на додаткове розслідування та Інших процесуальних актів.

Скасування або зміна запобіжного заходу так само, як і його обрання, провадиться за мотивованим рішенням слідчого, органу дізнання, прокурора або суду.

Прокурор має право у письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний ними запобіжний захід, або замінити його іншим, або обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов'язковою, а її оскарження не припиняє її виконання. Водночас прокурор, який наглядає за ходом розслідування, має право сам своєю постановою скасувати або замінити запобіжний захід, обраний органом дізнання або слідчим. Прокурор також має право дати про це письмову вказівку, яка є обов'язковою до виконання. Якщо запобіжний захід був обраний прокурором або за його вказівкою, орган дізнання і слідчий можуть скасувати або змінити його тільки зі згоди прокурора.8

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, вирок та ухвала суду про відміну або зміну запобіжного заходу мають бути оголошені обвинуваченому (підозрюваному), а у випадках, передбачених ст. 152, 154, 163, 436 КПК України, також поручителям, командуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи, під нагляд яких був переданий неповнолітній.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою копія постанови, вироку або ухвали направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення та підлягає виконанню негайно, Як тільки вона надійде.

Нагляд за правильністю обрання, скасування або зміни запобіжного заходу органами розслідування здійснює прокурор. Тому закон передбачає, що копія постанови цих органів направляється прокурору.

Згідно ст. 165-1 про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо

Див.: Манаев Ю,В., Посник В. С., Смирнов В.В. Применение мер пресечения следователем. Волгоград, 1976. С. 52-55.

якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому, полягає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурорів, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно - додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк. (ст. 165-2 КПК України).

Відповідно до статті 165-3 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців — не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності для того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня й винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

Висновок

Вищевказані заходи процесуального примусу ( запобіжні заходи ), як вже зазначалось, істотно обмежують свободу обвинуваченого.

Тому правильне застосування закону означає суворе додержання норм Конституції України, кримінальне - процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі та обранні міри запобіжного заходу.

Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, залучення населення до боротьби зі злочинністю.

Кримінальне судочинство взагалі може й повинно бути ефективним засобом захисту прав і свобод громадян. Проте воно може бути й джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо вони проголошені, але не підтверджуються. Про це свідчить сама історія людства. Не випадково найважливіші демократичні й гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.). Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих людську гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та протоколи до неї. На жаль, положення цих документів далеко не повністю реалізовані в законодавстві і діяльності правоохоронних органів.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України "Про міліцію". - К., 1990.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К., 1995.

4. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. - К., 1990.

5. Березин М.Н., Гуткин И.М.,Чувилев А.А. Задержание в советском уголовном судопроизводстве.

6. Дубинский А.Я.,Сербулов В.А. Меры пресечения в советском уголовном процессе. - К., 1980.

7. Зинатуллин 3.3. Уголовно-процесуальное принуждение и его эффективность. - Казань, 1981.

8. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальное принуждение. - Воронеж, 1975.

8. Корнуков В.М. Мерьі процесуального принуждения в уголовном судопроизводстве. - Саратов, 1978.

10. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования. - М., 1981.

11. Кудин Ф.М. Принуждение в уголовном судопроизводстве. - Красноярск, 1985.

12. Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибко В.П. Кримінальний процес України. Підручник. К., 1992.

13. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процесуальное принуждение. - М., 1985.

14. Смирнов В. В. Арест как мера пресечения, применяемая следователем органов внутренних дел. - Хабаровск, 1987.

15. Чувилев А.А. Заключение под стражу в качестве меры пресечения.