Дипломная работа: Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

Дипломная работа: Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

1.2 Класифікація рухливих ігор молодших школярів та їх призначення

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація та етапи дослідження

Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів

3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів

3.2 Сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор в початкових класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком та вдосконаленням шляхів формування особистості підростаючого громадянина. В Законі України “Про освіту”, державних національних програмах “Освіта” та Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації ” визначено, що сьогодні особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом усього періоду розвитку, починаючи з раннього дитинства. З огляду на це, актуальним є питання належного фізичного виховання дітей, їх повноцінного розвитку та стабільного стану здоров’я.

Теорія і практика переконує, що молодший шкільний вік – відповідальний етап у забезпеченні належного підґрунтя формування здорової, гармонійно розвиненої особистості; а рухливі ігри вчені визначають універсальними засобами всебічного розвитку дітей.

          Гра – особливий вид діяльності людини, що виникає у відповідь на соціальну потребу підготовки підростаючого покоління до життя.

Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і застосування рухливих ігор у системі фізичного виховання молодших школярів. Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

На необхідність використання різноманітних ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені, педагоги: Ян Амос Коменський, А.С. Макаренко, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський.

Про окремі аспекти рухливих ігор у вихованні дітей говориться у працях Вільчковського Е.С., Воробей Г.В., Мудрика С.Б., Цьося А.В. та ін.

Наукові дослідження Вільчковського Е.С. засвідчують вплив рухливих ігор на підготовленість дітей до навчання у школі.

Г.В. Воробей, Мудрик С.Б. розкривають вплив ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної та духовної стійкості молодших школярів.

Цьось А.В. звертає увагу на необхідність застосування народних ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

Аналіз публікацій свідчить про те, що є розроблена методика проведення уроків з використанням рухливих ігор за народним календарем у початковій школі, обґрунтовані та уточнені особливості методики їх проведення на уроках фізичної культури у відповідності до навчальних програм загальноосвітньої школи, а також з’ясовано вплив цих ігор на розвиток фізичних якостей дітей.

Таким чином, слід відмітити велике соціальне та педагогічне значення рухливих ігор, а також необхідність їх застосування у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Об’єкт дослідження – рухова активність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – організація і методика навчання рухливих ігор в навчально-виховному процесі учнів початкових класів.

Мета дипломної роботи – теоретично обґрунтувати значення рухових ігор, їх призначення; експериментально перевірити педагогічні умови та методику навчання цих ігор у сімейно-суспільному вихованні дітей.

Задачі дослідження :

1. Розкрити характер, зміст та значення рухливих ігор.

2. Визначити основні аспекти застосування рухливих ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

3. На основі науково-методичних досліджень, досвіду роботи розробити сучасні підходи до методики навчання рухливим іграм в початкових класах.

Методи та організація дослідження: аналіз науково-методичної літератури; передовий педагогічний досвід, психолого-педагогічні спостереження; анкетування вчителів, батьків та опитування дітей; педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий).

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

В сучасних умовах виховання, як цілеспрямовуюча діяльність, покликане розв’язувати проблеми важливого соціального значення. Подальший розвиток суспільства обумовлює виникнення нових завдань, вирішення яких залежить від соціальної активності кожного його члена.

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.) визначила необхідність забезпечення відповідних умов для розвитку фізично і психічно здорової особистості. Це означає забезпечення тривалого і цілісного впливу як на духовний, так і фізичний розвиток дитини на всіх вікових етапах, починаючи з дитинства.

Саме старший дошкільний та молодший шкільний вік – відповідальна і вагома ланка в системі безперервного виховання, що сприяє становленню і розвитку особистості, формуванню здорового способу життя. Це здійснюється в сім’ї, дитячих закладах, школі у спілкуванні з навколишнім середовищем і має на меті забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до засвоєння шкільної програми, набуття і забезпечення життєвого та соціального досвіду. Практика і наукові дослідження стверджують єдність суспільного і сімейного впливу виховання на повноцінний фізичний і духовний розвиток дитини.

Разом з тим в цей період проходить інтенсивний розвиток організму. Потреба в рухах, підвищення рухової активності є найбільш важливою біологічною особливістю дитячого організму у віці 7-9 років.

Навчання та виховання дітей – це педагогічний процес, направлений на формування і закріплення можливостей піклування про власне здоров’я, працездатність, вироблення навичок організації та обсягу повсякденної фізичної активності. У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення дітей до власної фізичної підготовленості, усвідомлення необхідності рухової активності.

Фізичне виховання у навчально-виховному процесі молодших школярів як складова частина загальної системи освіти має закласти основи забезпечення та розвитку фізичного і морального здоров’я, комплексного підходу до формування розумових і фізичних якостей особистості. Воно повинно сприяти вдосконаленню фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного удосконалення, безперервності цього процесу тощо.

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків психолого-педагогічної літератури свідчать, що саме цей період є найсприятливішим для формування здорового способу життя, фундаментом для гармонійного розвитку особистості, а молодший шкільний вік – це одна з основних ланок його будівництва.

Вагомим показником соціально-економічного і духовного розвитку суспільства є стан здоров’я нації. Як відомо здоров’я людини формується в дитячому віці на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Як зазначається в Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації”, в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, а особливо дітей і підлітків. Майже 90 % школярів мають відхилення у здоров’ї, понад 50 відсотків – незадовільну фізичну підготовку. Зміцнення та збереження здоров’я дітей, підвищення рівня їх фізичної підготовленості є найактуальнішими з головних завдань, які гостро стоять перед українським суспільством.

Для вирішення цього складного і важливого завдання, перш за все, необхідно привести спосіб життя людей у відповідність із закономірностями їх росту і розвитку, розробити ефективні засоби впливу на організм, запровадити раціональний режим праці і відпочинку.

Саме в цьому віці рухова підготовленість є одним із основних чинників, які визначають рівень фізичного розвитку та стану здоров’я дітей (В.К. Бальсевич, В.А. Запорожанов, 1987). Реалізація необхідного рівня рухової підготовленості дітей є основою нормального розвитку організму, стимулювання його адаптованих організмів.

Відомо, що однією з причин відхилення у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Мало уваги руховому режиму дітей приділяють батьки та близькі люди, які їх оточують. Тому важливо своєчасно сформувати у дітей потребу у систематичній фізичній рухливості. Найбільш сприятливим для цього є молодший шкільний вік, який нарощує фундамент, закладений у старшому дошкільному віці. На даний час цю проблему вирішують лише навчальні заклади, які забезпечені кадрами та матеріальною базою, де є необхідні умови для повноцінного фізичного виховання.

Проблема фізичного виховання особистості така ж давня, як і питання виховання взагалі. Передісторія фізичної культури заглиблюється в той період, коли вся, без винятку, фізична і розумова діяльність людини обмежувалася безпосереднім забезпеченням умов її існування. Основні засоби для існування первісної людини давали полювання, збиральництво, а також рибальство. Значення кожного із цих занять змінювалося залежно від навколишнього середовища, фізичного та розумового розвитку первісних людей. Особливостей їх життєдіяльності.

Протягом тисячоліть відбувалися значні зміни в природних умовах, внаслідок яких виникали, розвивалися і припиняли своє існування різні спільноти людей. На етапі зародження родового ладу (9-8 тис.до.н.е) відбувалася еволюція людей, удосконалювалася будова їхнього тіла, розумові здібності. Велику роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання.

Виникненню первісних форм фізичної культури притаманне бажання людини брати участь в ігровій діяльності, яка обов’язково супроводжується руховою активністю. На різних стадіях розвитку культури, рухливі ігри і фізичні вправи виступають як невід’ємні органічні складові магічних і культових дійств, якими супроводжуються практично всі, без винятку, значимі для тогочасного суспільства події.

Відомо, що у східних слов’ян високо цінувалося рухова діяльність (археологічні розкопки доносять нам нині давні свідчення про перші рухливі ігри – “руханки”, “бігунки”, “ходунки”). Все це підтверджує, що наші давні предки з турбувалися про фізичний розвиток своїх дітей, виховання у них рухових якостей за допомогою рухливих ігор. В цих іграх, хороводах, танцях віддзеркалюються традиції нашого народу, особливості його культури та побуту, водночас – турбота про здоров’я підростаючого покоління. Могутнім засобом виховання у перші роки життя дитини завжди були рухливі ігри, забави із ходьбою, бігом, зі стрибками, киданням і ловінням предметів тощо.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський високо оцінював роль ігор. Він стверджував, що ігри необхідні для вирішення оздоровчих, навчальних і виховних завдань.

Підкреслюючи велике значення правильного управління іграми зі сторони старших, Ян Амос Коменський говорив, що при збереженні необхідних умов гра повинна розвивати здоров’я, або бути відпочинком для розуму. Згідно його порад слід використовувати народні ігри. Ігри повинні відповідати віку. Прикрасою гри Ян Амос Коменський вважав «рухливість тіла», життєрадісність, збереження правил, досягнення успіху. В іграх він осуджував в’ялість, крик, недоброзичливі відносини між гравцями.

Епіфаній Славинецький в своєму оригінальному педагогічному витворі «Гражданство обычаев детских» звернув увагу на те, що заняття іграми повинні зміцнювати здоров’я і розвивати фізичні сили дітей. Він звертав увагу на те, що, граючи чесно, необхідно виховувати розсудливість, стриманість, безкорисливість. Гравці повинні проявляти настирливість, привчатися до сучасних дій, поважати більш слабких гравців.

Швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцці вважав, що у вільний від навчання час, ігри можуть служити розумною розвагою. В іграх, вказував автор, краще всього пізнається характер та нахили дитини. Високо оцінював рухливі ігри, які викликають у дітей позитивні емоції, ігри, в яких діти почували себе не вимушено і у повній мірі виявляли своє внутрішнє «Я».

К.І. Грум – пропагував ідею використання рухливих ігор для досягнення гігієнічних, виховних та навчальних завдань в їх взаємодії. Він давав методичний аналіз гри як засобу фізичного виховання, та рекомендував виробляти у дітей різні уміння в рухливих іграх, які будуть допомагати у навчанні складних рухів.

Зберігають своє значення думки К.Д. Ушинського з питань застосування народних рухливих ігор, а також ігор із образними сюжетами на заняттях із школярами молодшого шкільного віку.

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили найсильніше бажання у дитини – це бажання ігрової діяльності (Л.С. Виготський). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Різноманітні рухливі ігри як засіб виховання дітей високо оцінювались видатними педагогами та психологами. Підкреслюючи педагогічну спрямованість народних ігор, О.П. Усова писала: „У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, і разом з тим усі вони цілком педагогічні.

В. Скуратівський зазначає, що народні ігри відкривають історію свого народу, вчать любити народних героїв, розвивають розумові здібності. „Для багатьох дітлахів такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласними”.

У двотомній праці “Керівництво до фізичної освіти дітей шкільного віку” (1888-1901) російський вчений П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. При цьому педагог акцентував увагу на потребі введення фізичного виховання і в навчально виховних установах, розглядаючи його у єдності з розумовим вихованням.

У праці “Сімейне виховання дитини і його значення” (1885-1890 рр.) П.Ф. Лесгафт висловлює думку про те, що майбутня людина формується з перших днів життя і на розвиток дитини безпосередньо впливає рухова активність. Зіпсованість дитини – результат не природжених якостей, а педагогічних помилок, які готують дитині “гірке майбутнє”.

П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра одна з важливих засобів фізичного виховання. Вчений вказував, що в процесі гри дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час.

Насамперед, у ній передбачені такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певне завдання;

- у проведенні ігор варто дотримуватись систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Ідея гармонійного розвитку особистості, розвинута П.Ф.Лесгафтом, імпонувала видатному українському педагогу С.Ф. Русовій. Дослідниця у свій час неодноразово підкреслювала ґрунтовність системи фізичного виховання російського вченого.

Ідеї П. Лесгафта покладені в основу концепції фізичного виховання С. Русової. Заслуговують на увагу думки вченої щодо дитячих рухливих ігор та основні методичні принципи їх проведення. Педагог вважала гру своєрідним універсальним виховним засобом, який сприяє розвитку не тільки фізичних, але й кращих моральних якостей, розумових та творчих здібностей. С. Русова підтримує думку П. Лесгафта про доцільність поєднання фізичного розвитку і праці “Для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитяча гра і спільна праця”. У численних працях з проблем дошкільного виховання, практичних порадах С. Русова пропонувала ігри, гімнастичні забави, руханки з піснями й танцями, конкретні види праці.

Упродовж віків український народ створив культурно-світоглядні цінності, в яких фізична досконалість посідала важливе місце разом з духовними, моральними та психічними якостями людини.

У педагогічній концепції А.С. Макаренка чільне місце займають питання фізичного й естетичного виховання дітей. У визначенні завдань школи вчений виходив із позиції про необхідність виховання здорового покоління, здатного свідомо, енергійно та успішно брати участь у становленні нового суспільства.

У педагогічній практиці вченого широко використовувалися такі засоби фізичного виховання як прогулянки, ігри, гімнастика, спорт, праця. Значне місце фізичне виховання займає у розробленій А.С. Макаренком системі сімейного виховання. Численні праці вченого з питань сімейного та суспільного виховання дали початок для теперішньої розробки і практичного втілення ідеї взаємодії сім’ї та школи із застосуванням засобів фізичного виховання (рухливих ігор).

Однією із форм фізичного виховання дітей в сім’ї є ігри. А.С. Макаренко великого значення надавав іграм, зокрема, рухливим. Вчений вважав, що потрібно задовольнити бажання дитини гратися, і не просто погратися, а необхідно заповнити грою все його життя.

Результати наукових досліджень та публікацій (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін) про виховні можливості гри свідчать, що у дитячому віці – це праця, в якій діти зростають, набуваючи необхідних умінь, та навичок. Через гру можна виховати у дитини ті властивості характеру і поведінки, які потрібні дорослій людині. Саме у грі проявляються здібності і нахили дитини. Вони несуть у собі цінне та позитивне, що накопичив народ за свою багатовікову історію.

На думку В.О. Сухомлинського, „Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості”.

Гра – предмет дослідження багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, етнографії, культурології, біології тощо. Наукові праці Л. Виготського, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського, та ін. свідчать про те, що гра в історії суспільства і в житті людини – явище соціальне.

В.О. Сухомлинський зазначав, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних якостей людини. “Турбота про здоров’я – це найважливіша мета вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили”.

У педагогічній теорії В.О. Сухомлинського значне місце посідає проблема фізичного виховання, охорони здоров’я дітей. Вчений був активним пропагандистом засобів фізичного виховання та зміцнення здоров’я, запозичених з народної педагогіки: рухливі ігри, ходіння влітку босоніж, купання у відкритих водоймах, фізична праця і спання на свіжому повітрі, правильний режим харчування. Педагог багато уваги приділяв конкретним питанням фізичного виховання дітей, розглядаючи його як невід’ємну складову всебічного розвитку особистості.

У дослідженнях багатьох учених відзначається, що рухливі ігри – це природна біологічна необхідність, ступінь задоволення якої багато в чому визначає структурний та функціональний розвиток організму дітей. Адже правильно організована рухова активність в дитинстві створює передумови для нормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці. Вона виконує роль регулятора росту молодого організму, є необхідною умовою для становлення та удосконалення дитини як біологічної істоти і соціального суб’єкта (В.К. Бальсевич, 1987; Г.П. Апанасенко, 1989, В.П.Войтенко, 1991; Е.С. Вільчковський, 1998).

Рухова діяльність – це один із основних стимулів розвитку структур і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем. Рухи в значній мірі впливають на стан здоров’я і працездатність дітей молодшого шкільного віку.

Талановитий вчений, дитячий лікар і педагог Е.А. Покровський наголошував про необхідність спеціального вивчення рухливих ігор як окремої галузі знань. Він виступав за широке використання їх у практиці фізичного виховання дітей і стверджував, що вони безпосередньо впливають на розвиток організму людини і можуть служити підготовкою до життя. Вчений надавав великого значення фізичному вихованню дітей саме молодшого шкільного віку, його впливу на розумовий розвиток.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Отже, поняття „гра” – дуже широке і багатогранне, тому існує чимало підходів, до його визначення. Узагальнюючи думки видатних науковців, погляди сучасних спеціалістів, можна констатувати, що гра розглядається як певна діяльність дитини, спрямована на задоволення її інтересів та потреб, а також – на ефективність фізичного розвитку та розвитку всебічно розвиненої особистості.

Питання про роль гри, зокрема рухливої, як виду і методу навчання, розкриті у багатьох працях педагогів: Л.В. Артемової [3], Р.С. Буне [8], та ін.

У педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності людини, де творчо прямо або посередньо відбиваються явища навколишньої дійсності (праця і побут людей, імітація рухів тварин та ін.). Ігри, у яких яскраво виявлена роль рухів, носять загальне умовне найменування «рухливих ігор».

Рухливі ігри – складна рухова, емоційно забарвлена діяльність. Зумовлена точно встановленими правилами, які допомагають виявити її кінцевий підсумок або кількісний результат.

Це один із важливих засобів всебічного виховання дітей молодшого шкільного віку. Характерна особливість їх – комплексність впливу на організм і на всі сторони особистості дитини. У грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне і трудове виховання.

Активна рухова діяльність рухового характеру і позитивні емоції, викликані нею, підсилюють усі фізіологічні процеси в організмі, поліпшують роботу усіх органів і систем.

Несподівані ситуації, що виникли під час гри, привчають дітей доцільно використовувати набуті рухові навички і уміння.

У рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для виховання фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості). Наприклад, для того щоб втекти від ведучого, потрібно виявити спритність, а рятуючись від нього, бігти якомога швидше. Діти, захоплені змістом гри, можуть виконувати одні і ті ж рухи з інтересом і до того ж багато разів, не помічаючи втоми. А це врешті решт сприяє розвитку витривалості.

Під час гри діти діють відповідно до правил-вимог, які обов’язкові для всіх учасників. Правила регулюють поведінку гравців і сприяють виробленню таких якостей, як взаємодопомога, колективізм, чесність, дисциплінованість. Разом з тим потреба виконувати правила, а також переборювати перешкоди, неминучі під час гри, сприяє вихованню вольових якостей – витримки, сміливості, рішучості.

В іграх виховується любов до праці. Підготовка місць для проведення ігор, роздавання і прибирання спортивного обладнання, або нескладний його ремонт, ускладнення правил гри, введення нових перешкод – усе це готує дітей до праці та ін. видів діяльності.

В іграх дитині доводиться самій вирішувати, як діяти, щоб досягти певної мети. Швидка і часом несподівана зміна умов змушує дітей шукати усе нові і нові шляхи вирішення завдань, які постають перед ними. Саме це сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості та кмітливості [10,17,21,28].

Деякі ігри допомагають дитині розширювати та поглиблювати свої уявлення про навколишню дійсність. Виконуючи різні ролі, зображуючи різноманітні дії, діти на практиці використовують свої знання про поведінку тварин, птахів та комах, про явища природи, про засоби пересування, про сучасну техніку („Кіт та миші”, „Гуси-гуси”, „Естафета на лижах”).

При правильній організації гри діти набувають навичок культурної поведінки, у них формуються поняття про взаємини людей і почуття високої відповідальності за свої вчинки. Гра є також одним з найкращих засобів відпочинку, тобто виконує основні завдання рекреації.

Результати наукових досліджень, досвід роботи та особисті спостереження стверджують що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення.

Оздоровче значення ігор полягає в тому, що вони спрямовані на зміцнення та збереження здоров’я дитини, профілактику найбільш розповсюджених захворювань, а також:

·  сприяють гармонійному розвитку організму школяра;

·  формують правильну поставу;

·  загартовують організм;

·  підвищують працездатність та опірність до впливу зовнішніх негативів.

Великий оздоровчий ефект має проведення рухливих ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Більшість шкіл не мають спортивних залів (особливо - сільських). Вихід тільки один: влітку і взимку, на весні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягненні в спортивній формі. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолодженню і перегріванню.

Одяг учнів при плюсовій температурі має бути такий: футболка або майка, спортивний костюм чи шорти, шкарпетки, кросівки або кеди. У вітряну погоду можна одягнути спеціальну куртку (вітрівку), пов’язку на голову або тоненьку шапочку.

Одяг при низькій температурі: футболка з довгим рукавом, теплий трикотажний спортивний костюм, шерстяні шкарпетки, кросівки, куртка, шапка і рукавиці.

Тобто, учасники та керівники гри повинні уважно підходити до підбору ігор, місця їх проведення, згідно природних та кліматичних умов.

Освітнє значення ігор дуже різноманітне. Систематичне їх застосування значно розширює рухливі можливості дітей, забезпечує повноцінне засвоєння життєво важливих рухів – стрибків, бігу, метання та ін. В ігрових умовах ці рухи удосконалюються і перетворюються в навички, що дає можливість виконувати рухові дії, незважаючи на зміну оточуючого середовища. Одночасно вдосконалюються сприймання і реагування – важливі завдання в повсякденному житті, розвивається вміння аналізувати і приймати правильне рішення, що позитивно впливає на формування розумових процесів.

Гра моделює багато видів спортивної діяльності, дає простір для розвитку основних природних рухів, а тому і є ефективним засобом засвоєння таких розділів шкільної програми, як легка атлетика, лижі, плавання, спортивні ігри.

Отже, освітнє значення ігор полягає в тому, що вони:

·  формують рухові уміння і навички із бігу, стрибків, метання;

·  розвивають фізичні основні фізичні якості (силу, швидкість, спритність, витривалість, гнучкість);

·  дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю.

Під час проведення рухливих ігор учні повторюють, закріплюють, удосконалюють рухові уміння і навички, розвивають фізичні якості.

Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор і естафет дає можливість з великою ефективністю розв’язувати навчальні завдання.

Виховне значення ігор пов’язане з характером рухової діяльності, яка проходить у змінних умовах і при активній співдружності гравців. Зміст гри – це боротьба з перешкодами, які постійно виникають. За таких умов правильне керівництво поведінкою гравців сприяє вихованню моральних та вольових якостей. Серед них найактивніше формуються колективізм, дисциплінованість, організованість, ініціативність, рішучість, сміливість, наполегливість.

Не менш важливим є виховання любові до рідного краю. Для цього використовують українські народні ігри, обряди та забави, які передають традиції нашого народу.

Слід відмітити, що усі рухливі ігри прививають любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами, бажання займатися фізичною культурою.

Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій.

У своїй праці «Серце віддаю дітям» - Сухомлинський сказав, що у «грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі особливості» [38].

Слід зауважити, що рухливі ігри мають свої недоліки, на які необхідно звертати особливу увагу. Основний з них - обмеженні можливості регулювання навантаження. Це відповідальна справа, адже тривалість гри та навантаження учнів у кожному конкретному випадку визначають залежно від завдань гри, місця проведення та підготовленості школярів.

Позитивні сторони рухливих ігор:

·  велика емоційність;

·  відносна самостійність у вирішенні поставлених завдань;

·  максимально розкриваються функціональні і психічні сили учнів.

Отже, рухлива гра є необхідним засобом не лише фізичного виховання, а й морального, естетичного, трудового та розумового.

Аналіз психолого-педагогічної літератури переконливо свідчить, що теоретичні засади досліджуваного феномена обґрунтовані як народною, так і науковою педагогікою з використанням передового європейського і національного педагогічного досвіду. І саме система шкільної освіти передбачає використання у навчальному і виховному процесах широких форм і засобів впливу на гармонійний розвиток особистості, серед яких важливе місце відводиться рухливим іграм.

1.2 Класифікація рухливих ігор молодших школярів та їх призначення

Затверджена наказом Президента України Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998) спрямована на подальше залучення всіх вікових груп до занять фізичними вправами та рухливими іграми.

Проблема рухової активності дітей 7-9 років цікавила і цікавить сьогодні

вчених різноманітних галузей, вчителів-практиків, вчених-гігієністів (Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Н.А. Кот, Р.З. Поташнюк), педагогів (В.В. Горіневський, П.П. Лесгафт, А.С. Макаренко, А.В. Онопрієнко, М. Страхова, О.В. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, Л.І. Шевченко).

У сучасних наукових дослідженнях розкриваються анатомо-фізіологічні, гігієнічні, психолого-педагогічні та соціальні основи всебічного розвитку різних вікових категорій, в тому числі і молодших школярів. Основною тенденцією досліджень останніх років є акцент на поєднанні необхідності зміцнення здоров’я дітей, їх фізичного розвитку в умовах сьогодення з багатим досвідом народних рухливих ігор в минулому (А.Я. Вольчинський, А.В. Цьось) та запровадженням інновацій і новітніх технологій на сучасному етапі (О.Д. Дубогай, Р.З. Поташнюк).

Всі педагогічні завдання (виховні, оздоровчі та освітні), які вирішуються під час проведення рухливих ігор, визначаються вимогами подальшого підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку і функціональних можливостей їх організму. Цього досягається цілеспрямованим добором рухливих ігор.

Особливе місце у цьому аспекті займають рухливі ігри, передбаченні шкільною програмою навчання у школі, зокрема, у молодших класах, які використовують на уроках та в позаурочний час. Це сприяє розширенню рухової активності школярів, підвищенню рівня їхньої фізичної підготовки, розвитку організму в цілому. Регулярні заняття та уроки із застосуванням різноманітних ігор готують дітей до посилених розумових та моральних навантажень. Тому слід уважно підходити до підбору ігор та місця застосування у навчально-виховному процесі.

Наукові дослідження розкривають поділ ігор на певні види та групи, залежно від їх ознак, часу і місця застосування в режимі дня молодших школярів.

Виділяють дві основні групи ігор – некомандні і командні. Крім того, є ще невелика група ігор проміжного характеру. Некомандні ігри поділяються на ігри з ведучими і без ведучих; а командні – на ігри з одночасною участю усіх гравців або почерговою (естафети). Командні ігри розділяють також за ступенем контакту суперників – безпосереднього (фізична боротьба) або ж тільки опосередкованого (умовами) гри.

В основу детальнішої класифікації ігор покладено рухові дії. Розрізняють ігри імітаційні (з наслідувальними діями), з перебіганням, подоланням перешкод, з м’ячем, палицями та іншими предметами, орієнтувальні (за слуховим та зоровим сигналом) та інші. Досить складні ігри на місцевості, для проведення яких необхідна спеціальна підготовка. Дедалі частіше використовуються різноманітні підготовчі (спрощені) ігри. Вони дають дітям змогу швидше ознайомитися із основним змістом таких спортивних ігор як, баскетбол, волейбол, теніс, футбол, та інше.

Педагогічна класифікація колективних рухливих ігор

Рухливі ігри розподіляються:

1.  За ступенями складності їх змісту, від самих простих до більш складних.

2.  За віком дітей із урахуванням вікових особливостей (ігри для дітей 6-9 років, 10-12, 13-15). За цими ознаками підбираються рухливі ігри в шкільній програмі.

3.  За видами рухів, які переважно входять у гру (ігри з елементами загально розвиваючих вправ, ігри з бігом, ігри з метанням, ігри із стрибками у висоту, довжину, ігри з пересуванням на лижах).

4.  За фізичними якостями які проявляються у грі (ігри які сприяють розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності).

5.  Ігри підготовчі до окремих видів спорту. Використовуються для закріплення окремих елементів техніки і тактики, виховання фізичних якостей, необхідних для того чи іншого виду спорту.

Групуються рухливі ігри і за іншими ознаками:

·  за формою організації занять (ігри на уроці, на перерві, на святах);

·  за характером моторної щільності (ігри великої рухливості, середньої та малої);

·  із врахуванням сезону та місця проведення (ігри зимові, літні, у приміщенні, на подвір’ї, на майданчику).

Усі вищезазначені ознаки дають змогу обрати необхідні ігри для виконання поставлених завдань.

Під час підбору рухливих ігор слід звернути увагу на деякі моменти.

Важливо щоб гра на уроці поєднувалася з іншими вправами. У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на розвиток уваги, швидкої реакції, орієнтування. Вони не повинні бути тривалими, щоб не було негативного впливу на засвоєння основного матеріалу.

Для основної частини уроку добираються ігри, які сприяють закріпленню і вдосконаленню програмового матеріалу. Використання ігор – як правило, наприкінці основної частини – допомагає поступово знизити навантаження, зберегти і посилити позитивні емоції, підготувати дітей до наступних занять.

Рухливі ігри в позакласних заняттях сприяють загальному фізичному розвиткові дітей, закріпленню і вдосконаленню набутих знань з фізичної культури, а також вихованню навичок, умінь і розвитку якостей необхідних для складання нормативів з фізичної підготовленості.

Під час перерви можна використовувати рухливі ігри з якими учні ознайомилися на уроках фізичної культури. Це викликає у дітей позитивні емоції, стимулює рухову активність. Такий перерозподіл енергії дає змогу краще відпочити і значно полегшує сприймання навчального матеріалу на наступних заняттях. Організоване проведення рухливих ігор на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом в режимі шкільного дня.

На великих перервах рекомендується проводити такі фізичні вправи, які відповідали б віковим можливостям школярів і такі рухливі ігри, які не потребували б значних психічних, координаційних чи фізичних навантажень. Перерви і взимку мають проводитися переважно на свіжому повітрі.

Для занять фізичною культурою і спортом у групах продовженого дня виділяється не менше однієї години. «Спортивну годину» слід заповнити рухливими і спортивними іграми, фізичними вправами, прогулянками, короткочасними походами, змаганнями.

Заняття фізичною культурою, а отже, і руховими іграми, у режимі продовженого дня мають бути щоденними, різноманітними за характером, цікавими, що забезпечують їх повноцінність, результативність.

У групах продовженого дня рухливі ігри можуть слугувати за своєрідні оздоровчі заходи для учнів молодших і середніх класів. Вони проводять ігри під керівництвом вихователів, а також самостійно.

Рухливі ігри проводять на свіжому повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій активності.

Організація і методика проведення рухливих ігор у позашкільній роботі мають свої особливості. Тут складаються умови для використання таких ігор, проведення яких вимагає більше часу і простору. Проте важливо щоб якість і кількість цих ігрових навантажень контролював педагог. Позашкільна робота дає підвищенні можливості для того, щоб привчати дітей самостійно використовувати засоби фізичного виховання в побуті, повсякденній практичній діяльності.

Чудові умови проведення рухливих ігор є під час літніх канікул в оздоровчих таборах на базах шкіл. Тут можна вивчати нові ігри, досягти того, щоб вони сподобались дітям.

Рухливі ігри мають стати органічним компонентом педагогічної роботи в оздоровчому таборі, особливо з молодшими школярами. Ігри можна влаштовувати на березі річки, під час купання, на лісовій галявині. Обов’язкова умова проведення ігор на місцевості – організованість, дисциплінованість.

На шкільному святі доцільно організовувати рухливі ігри, ігрові вправи, та ігри-атракціони, де беруть участь по черзі усі діти.

Спортивні та рухливі ігри в числі інших засобів фізичної підготовки слід застосовувати у спортивних секціях, особливо на початковому етапі навчання і удосконалення. Вони допомагають створити оптимальний емоційний фон для занять. У грі юні спортсмени підвищують рівень фізичної підготовленості, всебічно розвивають фізичні якості необхідні для оволодіння технікою та тактикою обраного виду спорту.

Рухливі ігри необхідно проводити як у школі, так і вдома. Зміст і характер ігор різні: у ранковий, денний і вечірній час. У ранкові години проводять ігри середньої і малої рухливості. На протязі дня необхідно збільшувати рухову активність дітей за рахунок фізичних вправ та рухливих ігор.

Кількість ігор з віком потрібно збільшувати, розподіляти за видами основних рухів, характерних для даної гри: з бігом, стрибками, метанням і т.д. Це дає змогу доцільніше використовувати рухливі ігри для формування моторики дітей.

Узимку дітям потрібно пропонувати кататися на лижах, санках. Широко використовувати вправи з рівноваги, метання в ціль, стрибки в глибину і довжину з місця. Тут треба чіткіше продумувати організацію дітей під час виконання основних рухів, уникати тривалих пауз, щоб запобігти переохолодженню організму.

У теплу пору року необхідно використовувати практично всі основні рухи, які раніше розучувалися дітьми на заняттях. Окрім того, обов’язково проводити рухливу гру. Кількість повторень залежить від її змісту та віку.

Заняття можуть бути присвячені виконанню вправ спортивного характеру: плавання, гра у футбол, баскетбол, хокей на траві.

Передбачені дні насичені різними формами фізичного виховання. У ці дні проводяться не лише заняття, ранкова гімнастика, а й рухливі ігри під час прогулянок, змагань; різні вправи спортивного характеру, екскурсії з використанням рухливих ігор на свіжому повітрі. З урахуванням пори року взимку можна організовувати з дітьми ходьбу на лижах, катання на санках з гірки; влітку – ігри у бадмінтон, баскетбол, їзда на велосипеді та ін. Дібрані для фізкультурного дозвілля ігри та вправи мають бути знайомі дітям, щоб не витрачати багато часу на їх підготовку, яка здійснюється поступово як на заняттях, так і в процесі індивідуальної роботи з дітьми.

Крім організаційних форм фізичного виховання, чільне місце посідає самостійна рухова діяльність учнів початкових класів. Рухова активність значною мірою залежить від створення необхідних умов для реалізації біологічної потреби дітей у рухах. Для цього пропонують різноманітний дрібний інвентар (м’ячі, обручі, скакалки та ін.). Необхідно вчити дітей використовувати фізкультурне та ігрове обладнання майданчиків для самостійних вправ: колоду, балансир, смугу перешкод, тощо.

Не менш важливе місце займає рухлива гра у самостійній діяльності дітей 6-9 р. Проте практика показує, що в таких іграх рухи здебільшого одноманітні (ходьба, біг, стрибки, присідання) і рухова активність їх незначна.

З метою активізації дітей у грі, її доцільно так продумати, щоб рухова активність передбачалася самим змістом. Зокрема, можна навести ігри, в яких учні 1 -3 кл. творчо підходять до них. Напр.: “Оса”, “Горішки”, “Журавель”. (Олійник І. О., Єрусалимець К. Г.)

З метою урізноманітнення місць проведення ігор, варто проводити спеціальні ігри – вправи на розучування рухів, як на спортивному майданчику, так і за його межами, а саме: на галявині біля річки, в лісі, парку.

Вважаємо за доцільне окрім ігор-вправ організувати й спеціальні сюжетні заняття з фізкультури: “Смуга перешкод”, “Стій”, “А, ну, спіймай”, “Хто швидше до прапорця”, “Естафета з м’ячем” та ін., проводити комплекси загально розвиваючих вправ з використанням різних снарядів тощо. Рухові навички вдосконалюються не лише в іграх-вправах та іграх-змаганнях, а й у таких творчих іграх, як “Моряки”, “Водій і пішоходи”, “Жаба і їжак” та ін., де за сюжетом гри підвищується не лише рухова активність дітей, а й формується цілеспрямованість, відповідальність, настирливість, розвивається фантазія, ініціатива, вміння здійснювати задумане [38].

Неодноразові вправляння, спрямовані на закріплення вміння долати перешкоди, повзати по-пластунськи, бігати, лазити, метати сприяють загальному фізичному розвитку дітей, а також формуванню наполегливості, прагнення досягти бажаного результату. Рольова гра спортивного характеру є не лише формою організації закріплення основних рухів, які розучувались у вправах, а й методом навчання, що дають змогу вдосконалювати їх.

З урізноманітненням рухів в іграх підвищується і їхня якість: діти стрибають у довжину на більшу відстань, метають далі, частіше влучають у ціль. Поліпшується і техніка виконання: дошкільнята добре відштовхуються ногою стрибком з розбігу, енергійно виконують замах перед метанням та ін.

Особливої уваги потребують рухливі ігри на свіжому повітрі: добираючи їх, варто враховувати індивідуальні особливості дітей, залучати малоактивних і млявих, стежити за позою дітей, частіше змінювати її, чергувати інтенсивні рухи зі спокійними тощо, не допускати, щоб діти тривалий час спиралися на одну ногу, наприклад, при катанні на самокаті.

Діти люблять гратися з піском. Викладаючи свої пісочні вироби, вони присідають навпочіпки і низько схиляються, що порушує поставу. З метою уникнення цього пісочники треба споруджувати з лавами й столиками.

Отже, використання рухливих ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів сприяє прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості, рухові вміння, а також впливає на підвищення їх рухової активності, стан здоров’я та гармонійний розвиток особистості. Тому ми рекомендуємо ввести в режим дня дітей цього віку якомога більше рухливих ігор, ігор-вправ, творчих ігор.

Вивчення досліджуваної проблеми переконує, що виховання підростаючого покоління було і лишається актуальним напрямком наукових досліджень, пошуків, узагальнень, а основними та універсальними засобами його ефективності є рухливі ігри.

Таким чином, слід зазначити, що система навчання та виховання школярів включає використання різноманітних засобів фізичної культури, а саме – рухливих ігор, самостійних ігор і вправ, ігор з правилами та без них, що забезпечують оптимальну рухову активність, сприяють прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості та рухові вміння, сприяють всебічному розвитку особистості; а основні та другорядні форми роботи з учнями з використанням цих ігор безпосередньо впливають на реалізацію соціально-педагогічних вимог та завдань сьогодення.

Розділ 2. Організація і методи дослідження

2.1 Методи дослідження

Вибір пріоритетних методів нашого дослідження зумовлений його специфікою і віковою категорією дітей, умовами суспільно-сімейного виховання, комплексним характером дослідження, що передбачив поєднання педагогічних. Нижче ми подаємо коротку характеристику використовуваних методів і спрямування нашого дослідження.

1) Методи одержання ретроспективної інформації.

Аналіз і узагальнення науково-методичної літератури дали можливість з’ясувати суть проблеми, а саме: особливості організації та проведення рухливих ігор. Зокрема, значна увага приділялась улюбленим іграм дітей, що дозволило показати сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор молодшого шкільного віку. Це стало основою нашого експериментального дослідження.

Були проаналізовані нормативно-правові документи стосовно фізичного виховання. Прийняті законодавчі документи відповідають конкретним соціально-економічним умовам сучасної України, ґрунтуються на їх особливостях. Складна економічна ситуація України зумовила прийняття кардинальних заходів щодо формування здорового способу життя, зміцнення і збереження здоров’я засобами фізичного виховання. Це, насамперед, Укази Президента України “Про державну підтримку фізичної культури і спорту в Україні” (1994), Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998) та ін.

Вищезазначені та інші нормативні документи (подані у списку літератури) визначили напрями здорового способу життя та фізичного виховання різних вікових категорій, в тому числі і дітей молодшого шкільного віку.

Нами проаналізовані науково-методична література, досвід роботи вчителів фізичної культури та вчителів початкових класів визначити основні методи та прийоми в контексті нашого дослідження.

2) Соціологічні методи

У своєму дослідженні ми використали метод анкетування та опитування. Для цього були обрані групи батьків, учні початкових класів та вчителі фізичної культури у початкових класах ЗОШ (Додатки № 1, 2, 3, 3(А)).

Проведення анкетування базувалось на сучасних вимогах теорії і практики фізичного виховання. В анкеті використовувались різноманітні типи запитань з урахуванням психологічних особливостей респондентів. Це дало можливість знизити ймовірність механічних, стереотипних відповідей.

Анкетування вчителів та батьків дозволило виявити ставлення дітей до занять рухливими іграми, бажання займатися іграми, їх вплив на рівень рухової активності та загальної фізичної підготовленості.

На основі відповідей вчителів фізичної культури у початкових класах, зіставлення їх з відповідями батьків, ми зробили відповідні висновки. Це дало змогу виявити діагностичний рівень дослідження.

В організацію нашого дослідження ми включили запропоновані методики навчання рухливим іграм Олійник І.О., Єрусалимець К.Г., які доступні та цікаві у практиці.

3) Психолого-педагогічні спостереження проводились протягом усього експерименту. Об’єктом спостереження були учні І - ІІІ класів. Під час спостереження враховувалась рухова активність дітей на уроці, занятті, прогулянці, а також під час безпосереднього проведення рухливих ігор.

4) Педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий) полягав у вивченні стану рухової активності молодших школярів, вибору ними улюблених занять та рухливих ігор. Водночас ми передбачили в ході експерименту апробацію і перевірку експериментальної методики навчання рухливих ігор в початкових класах.

Основою нашого експерименту є вибір найдоступнішої методики навчання рухливим іграм дітей молодшого шкільного віку та безпосередня робота вчителів та батьків, спрямована на покращання рухової активності, зміцнення здоров’я та всебічного розвитку організму дітей за допомогою рухливих ігор.

2.2 Організація та етапи дослідження

Поставлена мета і завдання дослідження визначили послідовність проведення усіх робіт за такими етапами.

Перший етап проаналізовані і узагальнені літературні джерела та нормативні документи (теоретичний розділ роботи); розроблена програма дослідження анкети, визначено об’єкт, предмет дослідження, уточнені завдання та мета дослідження, вибрані методи та прийоми.

Другий етап проведено констатуючий педагогічний експеримент. Вивчались: стан рухової активності учнів початкових класів, їх улюблені заняття (в сім’ї та школі), рейтинг найбільш улюблених рухливих ігор дітей молодшого шкільного віку.

У дослідженні брали участь учні І-ІІІ класів ЗОШ (120 ч.) с. Снігурівка, Лановецького району, вчителі початкових класів (6ч.), вчителі фізичної культури (3ч.).

Загальна кількість дітей складала 120 чол.:

На початку експерименту проводилось опитування дітей, вчителів та батьків за допомогою спеціально підготовлених анкет. Кількість опитуваних дітей становила 120 осіб, Кількість батьків, яким були запропоновані анкети, становила 60 чол., вчителів – 9. На основі отриманих результатів визначались найбільш цікаві дітям заняття. Серед яких рухливі ігри займають одне із перших місць.

Третій етап (формуючий експеримент) включав ІІ етап педагогічного експерименту. Він полягав у застосуванні пропонованої нами методики навчання рухливим іграм на онові вивчених методик, досвіду вчителів початкових класів та творчого підходу.

Експеримент проводився у ЗОШ № 1. с. Снігурівка. Усього в експерименті було задіяно 120 дітей молодшого шкільного віку, 9 вчителів.

Напрямки експериментальної роботи були спрямовані на засвоєння методики навчання рухливим іграм.

Крім цього програма передбачала:

1)  відвідування усіх режимних моментів: ранкової гімнастики, уроків у школі та позаурочний час, розваг, змагань, самостійної роботи дітей;

2)  бесіди з дітьми, вчителями та батьками;

3)  здійснення контролю за виконанням самостійної діяльності;

4)  залучення батьків до організації та проведення рухливих ігор, спрямованих на підвищення рухової активності та всебічного розвитку дитини.

Організація експерименту більш детальніше викладена в 3 розділі. Теоретичною основою нашого дослідження були наукові напрацювання в обраному аспекті, нормативно-правові документи стосовно розвитку фізичної культури та спорту в Україні, досвід роботи, що й було одним із методів одержання ретроспективної інформації.

Наша науково-дослідна робота проводилася в 3 етапи і була спрямована на досягнення найефективніших форм роботи та застосування найдоступніших методів навчання рухливим іграм в початкових класах.

Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів

3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів

Наша науково-дослідна робота на етапі констатуючого експерименту носила діагностичний характер. Ми вирішували такі завдання:

q  виявити особливості організації та проведення рухливих ігор (у молодшому шкільному віці);

q  окреслити педагогічні вимоги до підбору ігор, інвентарю, фізичного навантаження, згідно вікових особливостей дітей;

q  визначити найефективніші шляхи, методи та прийоми навчання рухливим іграм учнів початкових класів.

Відомий науковець П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра - один з важливих засобів фізичного виховання, за допомогою якого дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час, яка передбачає такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певні завдання;

- у цьому процесі варто дотримуватися систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.

Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.

При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м’ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.

Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м’ячем, з великими набивними м’ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.

Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м’ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м’ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.

Слід пам’ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності.

Слід розрізняти ігри з ведучими та без них.

У деяких іграх потрібні один чи кілька ведучих. Їх ролі можуть бути різноманітні: наздогнати гравця що втікає, влучити в нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і т інше. Виконання обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх організаторських навичок і активності.

Бажано щоб роль ведучого виконувало якомога більше дітей.

Існує кілька способів визначення ведучого, а саме:

1.  Вчитель може призначити одного із гравців за своїм розсудом, коротко обґрунтовуючи свій вибір.

2.  Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали одне одного інакше їх вибір буде вдалим.

3.  Нерідко призначають ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативною стороною цього способу є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.

4.  Спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться один гравець який стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним звичайно користуються в іграх які проводяться в позаурочний час

В командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Розподіл на команди здійснюється вчителем за його розсудом, шляхом розрахунку або фігурним маршируванням, а також за призначенням капітанів команд. Він може вдало зробити це тільки тоді, коли добре знає колектив. Таким способом розподіл відбувається швидко, але самі гравці ніякої активності не проявляють.

При розподілі гравців шляхом розрахунку діти шикуються в шеренгу, а потім роблять розрахунок на таку кількість номерів, скільки в грі повинно бути команд.

Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здійснюється таким чином: учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон являє собою одну із команд, які змагаються. Цей спосіб є зручним тому, що він не потребує багато часу для його проведення.

Спосіб розподілу на команди за призначенням капітанів полягає в тому, що діти на початку гри вибирають капітанів у залежності від кількості команд.

Призначені капітани по черзі вибирають гравців у свої команди. Цей спосіб дає можливість швидко укомплектувати команди, рівні за силами. Однак він має свої негативні сторони. Слабких гравців капітани до своїх команд беруть неохоче. Щоб цього уникнути, треба відібрати в команди половину гравців, а другу – поділити за допомогою розрахунків.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати у відповідності з характером і умовами проведення гри, а також складу та кількості гравців.

Не менш важливе значення у підготовці до командної гри має вибір капітанів команд. Вони відповідають за дисципліну гравців своєї команди під час гри, організовують і розміщують учасників, встановлюють черговість бігу в іграх-естафетах та ін. Капітанів вибирають самі гравці, або призначає вчитель, з учнів, найбільш здібних та дисциплінованих, що користуються авторитетом у своїх товаришів.

Іноді, коли вже створені команди, можна призначити капітаном пасивного гравця, або нестриманого учня, який легко збуджується, з метою виховання у нього позитивних рис характеру,

Більшість рухливих ігор важко організувати і проводити без помічників і суддів. Зокрема, на уроках фізичної культури, коли час на проведення гри обмежений, а організація повинна бути чіткою і швидкою, без сторонньої допомоги не обійтись.

Помічники і судді призначаються з числа учнів, звільнених за станом здоров’я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження даної гри не дозволене. Якщо таких учнів немає, то помічників і суддів призначають з числа гравців.

При повторенні гри, їх слід заміняти іншими гравцями.

Кількість помічників та суддів у грі залежить від її характеру, кількості груп або команд і розмірів майданчика. Вони допомагають учителю в роздачі або встановленні інвентарю, слідкують за дотриманням правил гри, ведуть підрахунок очок та ін.

Виконання обов’язків помічників, суддів, капітанів команд прищеплює дітям організаторські здібності, які надалі можуть самостійно організовувати та проводити рухливі ігри.

Особливе місце в проведені рухливої гри займає керівництво процесом гри, яке проводиться в певній послідовності.

Після пояснення правил розміщення гравців на майданчику починається гра за умовним сигналом (свисток, сплеск у долоні, змах прапорцем, рукою та ін.), командою або розпорядженням учителя. Сигнал подається після того, як учитель переконався, що всі гравці добре засвоїли правила гри і зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом граючих на підгрупи, особливо в естафетах бажано користуватися командою, яка складається з трьох частин: „На старті!”, „Увага!”, „Руш!”. Останню команду іноді заміняють сигналом. Все це сприяє виробленню у дітей правильної та швидкої реакції, яка необхідна в майбутньому при навчанні старту в бігу, плаванню, ходьбі на лижах та бігу на ковзанах.

Ігри сюжетного характеру, де немає змагального методу, не потребують особливо чітких команд. Такі ігри можна починати за наказом, висловленим спокійним голосом: „Гру почали!”. Або можна попередити дітей, що гра починається після слів: „Раз, два, три!”. Після того, як діти почали гру, вчитель уважно слідкує за її ходом і поведінкою гравців.

У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які допускають помилки або порушують її правила. Всі зауваження та вказівки слід робити, по можливості, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи гравців. Зупиняти гру можна в тому випадку, коли більшість її учасників допускає грубі помилки.

Кожна гра потребує об’єктивного суддівства, інакше учні втратять інтерес до неї. Особливого значення суддівство набирає в іграх змагального характеру, де гравців розподілено на команди. Суддя слідкує за тим, щоб команди були рівні за силами, кількістю гравців, а також за однаковими умовами гри та точним дотриманням гравцями всіх її правил.

При підборі ігор слід чітко визначити дозування навантаження та регулювання ним, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей. Цей момент є надзвичайно відповідальним, так, як дозування фізичного навантаження у грі визначити важче, ніж у фізичних вправах, не зв’язаних з ігровими діями. Наприклад, фізичне навантаження, яке дає гра залежить від загального навантаження на уроці фізичної культури, від характеру роботи на уроці і активності гравців. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. В зв’язку з цим, щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження.

Для регулювання фізичного навантаження в грі запроваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення або збільшення часу, відведеного на гру, кількості повторень гри, розмірів майданчика і довжини дистанції, яку пробігають гравці, ваги предметів, які метають, кількості і складності правил гри і перешкод, введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення і розбору помилок.

Отже, дозування фізичного навантаження в грі визначається методикою її проведення, місцем та умовами, в яких перебувають гравці (на майданчику, в приміщенні, влітку або взимку).

Тривалість гри залежить від педагогічних завдань, що ставились учителем перед нею, умов занять, кількості учасників та їх віку. Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці одержали достатнє фізичне та емоційне навантаження. Не слід чекати того моменту, коли самі гравці запропонують припинити її.

Якщо гра командна, необхідно перед її початком повідомити учасників, скільки разів вона буде повторюватись. Коли гра немає визначеного кінця, вчитель заздалегідь попереджає про закінчення її, обумовлюючи певний час, або проводить гру до тих пір, поки не зміниться ведучий. Про це діти повинні знати і бути готовими.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, тому що раптовий кінець її може викликати негативні реакції у дітей або їх невдоволення.

Після закінчення гри необхідно підвести її підсумки. Насамперед, слід відзначити переможців, привітати їх, а також відмітити дітей, які брали активну участь у грі, дотримувались її правил, проявляли творчу ініціативу.

При повідомленні результатів потрібно вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні сторони в їх поведінці.

Саме таке вміле підведення підсумків має велике виховне та освітнє значення.

Що стосується особливості методики проведення рухливих ігор в початкових класах, то слід відмітити, що в цьому віці до рухливих ігор ставляться серйозні вимоги. Діти цього віку схильні до наслідування образів, драматизації; мислять ще не конкретно. З урахуванням цього і складено цю програму з фізичної культури, якій багато місця відведено рухливим іграм.

У дітей молодшого шкільного віку ігрова діяльність займає значне місце, тому керівникові насамперед треба звертати увагу на вдосконалення ігрової діяльності, на те, щоб вона була більш змістовна, ефективна. Досягти цього можна за допомогою ігор з речитативами і піснями. Слова пояснюють зміст дій, сприяють енергетичному їх виконанню. Крім того, ці ігри привчають дітей до правильного дихання. Учитель повинен підказувати, коли робити вдих, коли видих.

Дуже важливим є індивідуальний підхід до кожного учня, бо молодші школярі ще мало знають про свої здібності, мають невеликий руховий досвід. Вони дуже люблять сюжетні ігри, в яких знаходять знайомі їм образи, які охоче наслідують. Прості за своєю організацією і вправами ігри повністю задовольняють дитячу фантазію, вигадку, творчість.

Правил імітаційно-сюжетних ігор небагато, тому вчителеві легко стежити за їх виконанням. Це підвищує відповідальність гравця перед колективом. Керувати сюжетними іграми – складна справа, яка потребує вміння й майстерності. Проводити гру треба жваво, енергійно, образно розповідаючи і показуючи дії гравцям, уміло змінювати інтонацію голосу, вираз обличчя. Гру рекомендується підкріплювати елементами казки. Проводячи таку гру, вчитель повинен зважати на інтереси дітей цього віку і пояснювати її зрозумілою мовою, поєднуючи пояснення з показом, щоб учні краще уявляли потрібний образ. При цьому вчитель повинен брати активну участь у грі.

Сюжетні ігри добре ілюструвати яскравими предметами. Це допомагає дітям наблизитись до дійсності і швидше сприймати гру. Наприклад, у грі „У ведмедя у бору” можна розкидати по майданчику (на бору) гриби (білі кружечки), ягоди (червоні кружечки), підказавши учням, щоб вони якнайбільше їх зібрали. В імітаційних іграх треба вимагати від дітей точно виконувати імітаційні дії, бо інакше гра втратить свою педагогічну цінність, а вчитель не зможе за її допомогою виконати педагогічні завдання.

Досвід роботи, а також особисті спостереження підтверджують, що сюжетні ігри слід поступово ускладнювати. Спочатку вчитель дає ігри з простими сюжетами, а потім із складнішими. У таких іграх ставляться вищі вимоги до розвитку та вдосконалення координації рухів і до поведінки учнів.

Крім сюжетних, 1-3 класах практикуються ігри типу „Перебіжки”. Змістом таких ігор передбачено короткі перебіжки, біг врозсип, підстрибування на одній нозі, на двох, стрибки через умовні перешкоди (через намальований рів). До таких ігор належать „Вовк у рові”, „Колесо” та інші.

У процесі гри, при правильному керуванні нею і помірному навантаженні, створюються сприятливі умови для нормального розвитку всіх функцій дитячого організму. Слід враховувати, що у дітей цього віку може бути надмірна активність і через те вони швидко втомлюються. У зв’язку з цим особливу увагу слід приділяти правильному дозуванню навантаження.

Проводячи гру з бігом і стрибками, викладач повинен звертати увагу на те, щоб діти правильно поводились у колективі, привчати їх діяти організовано, не заважати один одному.

Учитель повинен пам’ятати, що діти 6-9 років не можуть виконувати довго одні і ті ж вправи, тому треба давати їм ігри з різноманітними вправами (наприклад, „Кіт і миші”, „Фігури”. При проведенні таких ігор учитель підказує дітям, що ці вправи мають бути красиві, різноманітні, природні. Такі ігри розвивають творчу уяву, самостійність.

Після того, як буде пройдо значну частину програми вправ на кидання в ціль і на дальність, дітям 1-3 класів доцільно давати ігри з м’ячем, які закріплюють елементарні навички кидання і ловіння, зміцнюють м’язи рук

(„ Хитрий м’яч ”, „Поклади м’яч у коло”

При правильному керуванні грою з м’ячем розвиваються вправність, окомір, координація, що дуже важливо у цьому віці. Проводячи ці ігри учитель повинен звертати увагу на кидки, поєднуючи ритм дії гри з диханням. Пояснення під час гри з м’ячем слід давати швидко, точно, бо у дітей цього віку ще немає достатньої витримки, і, побачивши м’яч, вони намагаються швидше починати гру. Під час пояснення гри вчитель тримає м’яч у чохлі, або біля себе, щоб діти не звертали на нього уваги. У процесі гри з м’ячем зауваження і виправлення рекомендується робити під час зупинок, оскільки гра проходить з великим піднесенням і діти не зможуть уважно вислухати керівника. Вага м’яча для ігор дітей молодших класів повинна відповідати її анатомічному розвиткові. Важкими, великими м’ячами користуватися не можна. Найкраще брати гумові дитячі різнокольорові м’ячі.

Уміло проводячи ігри з бігом, стрибками, м’ячем керівник сприяє удосконаленню дітей у природних діях, підготовляє їх до складніших ігор і вправ. Поступово цікавість учнів до колективної діяльності зростає. Тоді можна давати ігри з елементами змагань, найпростіші ігри, в яких учні розподіляють на команди. Наприклад, „Хто перший”, „Хто швидше”. Ці ігри сприяють розвитку таких якостей, як швидкість, спритність, наполегливість. Проте, під час гри не слід особливо наголошувати на моральні сторони поведінки. Дітям 6-9 років ще не зрозуміло чому, вони повинні підпорядковувати свої інтереси інтересам колективу. Але в цих іграх створюються передумови для розвитку моральних якостей для переходу до складніших командних ігор. Проводячи найпростіші з командних ігор, керівник повинен створювати сприятливі умови для того, щоб зацікавити дітей. Але разом з тим він повинен пам’ятати, що для командних ігор дітей треба підгодовувати: давати некомандні ігри з яскраво виявленими моментами змагання, а вже після цього пропонувати ігри перехідного характеру, проводити змагання парами („Хто далі кине”, „Хто перший спіймає”, „Хто перший добіжить”).

Велике значення для дітей цього віку мають ігри, які розвивають слух, наприклад, „Хто підходив”, „Скік, скік”, „Відгадай по голосу”. Такі ігри виховують самовладання, організованість, витримку. До їх проведення треба старанно підготовляти місце, щоб була цілковита безпека, повна тиша. Для пов’язок під час гри слід використовувати бинт, який накладають на очі, додержуючи гігієнічних вимог (пов’язка міняється для кожного учня).

Враховуючи вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, учитель при підготовці до гри повинен:

1.  Підготувати інвентар, який має бути яскравим, кольоровим; його вага й об’єм повинні відповідати віку дітей, зберігати його слід у доброму санітарно-гігієнічному стані.

2.  Вміло підбирати спосіб шикування дітей для проведення гри.

3.  Вибрати один із способів пояснення гри.

4.  Вибрати ведучого на свій розсуд, по черзі або жеребкуванням. Вибір ведучого учнями застосовується рідко, всі діти цього віку намагаються бути ведучими і мало знають переваги своїх товаришів. Ведучих слід міняти.

5.  Розпочинати гру слід за сигналом (зоровим, слуховим), але свистком на початку гри не слід користуватися, бо різкий сигнал гальмує, сповільнює рухову реакцію дітей. До таких сигналів дітей треба поступово підготовляти.

6.  Зауваження в іграх робити обережно, терпляче, наполегливо привчати дітей до виконання правил враховуючи, що учні цього віку здебільшого порушують правила гри несвідомо.

7.  Учнів, які програли, не виводити з гри; усім гравцям підбирати необхідне навантаження.

Урахування цих вимог забезпечить педагогічний ефект. Рухливі ігри в цьому віці повинні задовольняти такі педагогічні вимоги:

-  Прищепити учням перші навички організованої поведінки у грі.

-  Навчити організовано бігати, не заважаючи один одному, діяти за сигналом. Швидко включатись у гру.

-  Навчити дітей визнавати авторитет ведучого.

-  Навчити дотримуватись правил, виконувати їх.

Отже, значення рухливих ігор надзвичайно велике як у фізичному розвитку так і у гармонійному розвитку особистості. Тому слід уважно підходити до їх підбору та методики проведення.

3.2 Сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор в початкових класах

Наступним етапом нашого дослідження було:

q  визначити стан рухової активності учнів початкових класів в сімейно-суспільному вихованні;

q  проаналізувати вибір дітей молодшого шкільного віку улюблених занять;

q  виділити ті рухливі ігри, яким вони віддають перевагу;

q  означити сучасні підходи до методика навчання рухливих ігор дітей 6-9років.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної та фізкультурно-спортивної літератури засвідчує, що рухливі ігри застосовують в системі фізичного виховання, враховуючи соціально-культурні та психофізіологічні можливості дітей молодшого шкільного віку.

Зміст нашої пошукової роботи передбачав вивчення характеру ставлення дітей до чинників впливу на гармонійний розвиток людини, зокрема, рухливих ігор.

Проведене нами соціологічне дослідження (анкетування) показало, що у більшості респондентів (батьків) сформоване бажання залучати своїх дітей до рухливих ігор, але вони не в повній мірі освічені щодо правильності в організації та методиці їх проведення, місця застосування в режимі дня.

Основне навантаження фізичними вправами, тобто оптимальну рухову активність отримують діти у школі, а в позашкільній діяльності їх приваблюють самостійні заняття рухливими іграми.

Серед опитаних дітей, 90% – із задоволенням граються, 5% – віддають перевагу навчанню, і лише 5% – не займаються зовсім або частково. Серед таких дітей – діти, які звільнені за станом здоров’я, і ті, які не мають вільного часу. Опитування цих дітей засвідчило, що їх відповіді часто співпадають з відповідями батьків, у відповідях яких чітко звучить бажання займатися рухливими іграми і залучати до цього дітей, але з багатьох вищезазначених причин такі заняття не проводяться.

У більшості сімей створені відповідні умови для занять фізичною культурою, зокрема, рухливими іграми. Значна увага приділяється дотримуванню рухового режиму дня, придбаний необхідний спортивний інвентар. Результати опитування респондентів занесені до таблиць.

Таблиця 1

Діагностика умов для занять руховою діяльністю дітей в сім’ї

Результати, занесені до табл.1. показали, що майже сто відсоток сімей та їх діти мають бажання займатися рухливими іграми, лише з певних об’єктивних причин 3 % випадають з нашої уваги.

Умови для занять фізичними вправами в сім’ї, на жаль, вимагають кращого. Якість таких занять не дає відповідно позитивного результату.

Тому перед нами постало ще одне завдання, а саме: яка ж участь у цьому дійстві батьків та членів сім’ї? Для цього ми поставили ряд запитань батькам та близьким. Результати відповідей були занесені до таблиці.

Таблиця 2

Участь сім’ї у залученні дітей до рухової активності (%) (n=60)

З таблиці 2. видно, що найбільшої уваги фізичному вихованні дітей, зокрема руховим іграм, надають батьки. На 2 місці – брат чи сестра. Бабуся і дідусь займають останню позицію. Отже, рухливим іграм в сім’ї приділяється недостатня увага, що негативно впливає на руховий режим дітей.

Не менш важливе значення має вільний вибір дітьми тих занять, якими вони люблять займатися і яким віддають перевагу.

Таблиця 3

Організація дозвілля дітей 7-9 років

Найулюбленіші заняття молодших школярів – комп’ютерні ігри, які займають майже половину відсоток пропонованих видів дозвілля, що у наш час не є несподіваним. На ІІ – рухливі ігри (катання на лижах, санчатах, ковзанах, з м’ячем (хлопці)), різні хороводні, “доганялки” (дівчатка). ІІІ місце займають екскурсії та прогулянки в парк, ліс, до річки із застосуванням рухливих ігор. ІV місце – читання художньої літератури (окремий контингент дітей).Серед респондентів (6 дітей) – 5 % опитаних – люблять займатися, художньою самодіяльністю, музикою, малюванням і займають останнє місце.

          Прикро те, що рухливим іграм приділяється мало уваги. Основна причина це відсутність вільного часу. Особливо у першокласників, які ще не адаптувалися до шкільної системи навчання. Діти не встигають виконувати домашнє завдання і саме рухливі ігри залишаються поза увагою дорослих.

          Це спонукало нас провести експериментальне дослідження у початкових класах на базі ЗОШ с. Снігурівка, метою якого було: визначити, ігри, які найбільш подобаються дітям; за якими критеріями їх слід підбирати; а також за якою методикою працюють вчителі під час навчання рухливим іграм.

Для того, щоб визначити найбільш цікаві та доступні ігри для дітей початкових класів ми проаналізували досвід роботи учителів нашої школи.

З цією метою було проведено анкетування вчителів та опитування учнів 1-2 класів (Додаток). Досвід роботи педагогів школи показує, що учні віддають пріоритет саме тим іграм, які відповідають їхнім психофізичним потребам.

Результати опитування молодших школярів були занесені до табл. 4.

Таблиця 4

Вибір рухливих ігор учнями початкових класів (у %)

На основі констатації фактів можна зробити такий висновок, що найбільший інтерес викликають у дітей 1-2 класів ігри з правилами без сюжетів. Драматизовані ігри займають останню позицію серед вище перерахованих, які цікавлять молодших школярів. Слід відмітити, що в учнів другого класу (як дівчаток так і хлопчиків) викликають менший інтерес сюжетні ігри з нескладними правилами ніж в учнів першого класу. На відміну від цього факту спортивні ігри цікавлять більше учнів другого класу, а ігри-вправи з орієнтацією на досягнення результатів – учнів першого класу.

Дослідження Н. Михайленко і Н. Пантіної виявили, що вибір дитиною тієї чи іншої гри служить індикатором рівня її розвитку. Причому свідомий вибір, групування і класифікація ігор за дозволяють дитині реалізувати ігровий задум, що є свідченням сформованості прагнення і потреб займатися ігровою діяльністю.

Трансформація виявлених рівнів щодо завдань нашого дослідження дозволили нам визначити такі критерії добору ігор:

q  врахування вікових закономірностей розвитку ігрової діяльності дітей, індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини;

q  сформованість інтересів, яка виражається у безпосередньому емоційно-пізнавальному відношенні дитини, прагненні і потребі. займатися грою.

Досвід роботи вчителів показав, що у своїй щоденній педагогічній діяльності вони керуються такими основними принципами підбору ігор та ігрових матеріалів для школярів: доступність, гігієнічність, естетичність, динамічність, віковий (врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини) та принцип розвиваючого навчання (Додаток № 1, 2, 3). Критеріїв підбору ігор, то вони майже адекватні принципам.

Щодо методики навчання рухливих ігор результати анкетування показали, що більшість вчителів працюють за розробками і чекають від науковців детальних методичних рекомендацій (описів правил, дозування, вимоги щодо проведення та підбору і т. п.). Але наявність такого матеріалу, як показує досвід, знижує інтерес до вивчення наукових публікацій, виявленню педагогічної творчості. Це формує певні штампи та шаблони в роботі педагога та одноманітність в проектуванні. Тому, на наш погляд, щоб відкрити шлях до творчості вихователя методична література має окреслити головні шляхи розв’язання даної проблеми, які знайдені в процесі психолого-педагогічних досліджень і перевірені практикою роботи у школі та поза нею. Не можна заперечувати інших шляхів вирішення означеного аспекту.

Кожен учитель має можливість самостійно добирати ігровий репертуар, доповнювати його оригінальним авторським матеріалом, що за змістом, формою і способом проведення відповідав би бажанням дітей певного віку, стимулював би їхню життєдіяльність. При цьому слід уникати систематичності занять комп’ютерними іграми.

Отже, в методичній літературі важливим є ідея, а не детально розписана методика навчання, що і показано в попередньому підрозділі.

Не зважаючи на мізерне науково-методичне забезпечення з питань організації та проведення рухливих ігор у молодшому шкільному віці 50% опитуваних вважають достатнім рівень своїх знань про методичні особливості їх навчання. Це свідчить про недооцінку вчителями педагогічної значимості рухливих ігор, консервативність системи підготовки та методики проведення.

Щодо вирішення цієї проблеми, то ми пропонуємо розширити можливості отримання інформації про сучасні підходи та новітні технології за рахунок обміну досвіду роботи з різними школами, проведення методичних об’єднань та семінарів.

В нашій анкеті звучало питання про місце народних рухливих ігор в суспільно-сімейному вихованні молодших школярів, і які ігри найбільш популярні. На що ми отримали позитивні відгуки, як зі сторони вчителів, так і зі сторони учнів. Враховуючи думку педагогів, інтерес і бажання дітей, анатомо-фізіологічні можливості їх організму та психологічне сприймання, науковцями галузі фізичного виховання та спорту розроблена класифікація національних ігор за характером рухової діяльності.

С.Б. Мудрик пропонує такий варіант:

Ігри з елементами загально розвиваючих вправ. „Батько і діти”, „Мак”, „Дрова”, „Адам і Єва”, „Розбите яєчко”, „Шевчик”, „Ой вийтеся, огірочки”,

„Мокрий кіт”, „Пузир”, „Боцюн і криниця”.

Ігри з ходьбою. ”Петре, де ти?” „Панас”, „Жмурки”, „Підхід вартових”, „Звідки ти?”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Міст”, „Нічний марш”, „Дуб чи береза”.

Ігри з бігом. „Іду на Ви!”, „Гуси”, „Пень”, „День та ніч”, „Хатина”, „Сірий кіт”, „Кавуни”, „Мур”, „Ковбаса”.

Ігри із стрибками. „Вовк і кози”, „У довгі лози”, „Шагавай”, „Переправа через річку”, „Струмочок”, „Гречка”, „Тинок”, „У річку гоп”, „Спутані коні”.

Ігри з метанням. „Бабу перевозити”, „Хто далі кине”, „Влучний стрілець”, „Захисник кріпості”, „Пошивай”, „квач з м’ячем», «Штандер», «Мисливець і качки», «Квочка».

Ігри з рівновагою. „Гойдалки”, „Журавель”, „Ластівка”, „Навпереваги”,

„Метелиця”, „Круть-верть””, „Млин”.

Ігри з елементами акробатики. „Краб”, „Каракатиця”, „Перекоти-поле”, „Розпечене колесо”, „Павук”, „Жабка”, „Качалка”, „Дзвін”.

Ігри з елементами боротьби. „Буряк”, „Тягти бука”, „Ріпка”,

і татари”, „Перетягування по линві”.

Ігри з елементами танцю. „Сива шапка”, „Женчичок”, „Гоп-скок”, „Метелиця”, „Трійки”.

Ігри на воді. „Морський бій”, „Мисливці і качки”, „Швидкий краб”, „Коловорот”, „Крокодил”, „Щупаки”, „Невід”, „Квачі”, „Морж”.

Ігри на лижах. „Наздожени втікаючи”, „Буксировка”, „Квач на лижах”, „Лижник без палиць”, „Мисливець на полюванні”.

Аналізуючи розподіл національних ігор за характером рухової діяльності, можна констатувати, що вони активно впливають на моторику дитини, комплексно вирішуючи оздоровчі, освітні та виховні завдання.

Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворені психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв’язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів.

Методика проведення українських народних ігор нескладна і характеризується самостійністю та ініціативністю. Для вибору гри слід чітко знати завдання, що вирішуватимуться, рівень розвитку дітей, місце і час проведення.

Підбираючи гру для уроку фізичної культури слід враховувати основні його завдання. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного і психофізичного розвитку. Для дітей молодшого шкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і простою структурою („Мак”, „Іди, іди дощику”, ”Ой вийтеся огірочки” та ін). Поступово від простих ігор слід переходити до більш складних, підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів.

Традиційно склалося так, що більшість українських ігор не ділиться за статтю. Проте існують ігри для дівчат („Мак”, „Горішок”, „Коза”) та хлопців („Тягти бука”, „Дзвіниця”).

Для народних ігор, як правило не потрібно спеціальних майданчиків. У них грали на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ і навіть за працею, коли наступав короткий перепочинок. Під час проведення ігор у приміщенні слід передбачити, щоб не було зайвих, особливо гострих, предметів.

Слід зауважити, що рухливим іграм, як розділу програми фізичного виховання в початкових класах, рекомендовано виділяти приблизно 30% - 35%часу уроку. В нашому випадку приділялося більше половини уроку. Метою нашого дослідження було визначення впливу рухливих ігор на фізичну підготовленість учнів початкових класів.

Для цього була складена картотека рухливих ігор та естафет, проведена класифікація за фізичними якостями (за рекомендаціями Мудрика Б.).

Картотека дозволяє швидко відбирати ігри і застосовувати їх на конкретному уроці для більш ефективного досягнення бажаного результату в розвитку фізичних якостей.

Були складені плани графіки на чверть, де поряд із засвоєнням основних рухових вмінь та навиків. На кожному уроці включені ігри на розвиток фізичних якостей.

При визначенні місця рухливих ігор в структурі уроку враховувалась їх інтенсивність. Ігри з низькою інтенсивністю (ЧСС 130 уд./хв.) проводилися у вступній та заключній частині уроку; ігри середньої, вище середньої та високої інтенсивності (ЧСС 130-170 уд./хв.) були включені в основну частину.

Щоб говорити про ефективність дослідження, був проведений формуючий експеримент, який проходив на протязі 2 років з учнями молодших класів.

Для порівняння були задіяні 2 класи - експериментальний та контрольний. В контрольному уроки проводилися за стандартною програмою, а в експериментальному за тематично спланованою, де рухливим іграм відводилось 50-60% часу уроку.

З метою визначення рівня фізичної підготовленості проводилось тестування на початку та вкінці навчального року. Використовувалися такі тести: біг на 30 м., стрибки в довжину з місця, метання м’яча на дальність.

Для визначення середніх показників фізичної підготовленості учнів молодших класів були проведені експериментальні випробування зі школярами загальноосвітньої школи с. Снігурівка, Лановецького району.

На основі тестування проведені порівняльні характеристики рівня рухових здібностей контрольного та експериментального класів за середнім результатом. Результати досліджень занесені до таблиці.

Таблиця 5.

Середні показники фізичної підготовленості дітей 7 років (Х + Sх)

Результати дослідження, наведені у таблиці, стверджують, що всі показники фізичної підготовленості після експерименту значно зросли. Так, у хлопчиків експериментальної групи показники стрибків у довжину з місця зросли на 16,90 см, а у дівчаток – на 22,10 см; метання м’яча на дальність у хлопчиків зросли на 0,75 м, а у дівчаток – на 0,35 м. Порівняльний аналіз результатів бігу на 30 м показав, що час, затрачений на подолання дистанції, у хлопчиків зменшився на 1,17 с, а у дівчаток – на 1,10 с.

На рисунках (3.5 (Б), 3.6 (Б), 3.7 (Б) показано позитивну вікову динаміку, де чітко видно вірогідне зростання усіх показників фізичної підготовленості дітей 7 і 8 років, особливо це відмічено у дітей 7 років (стрибки в довжину з місця та метання м’яча на дальність).

Умовні позначки:

1 – стрибки в довжину з місця до експерименту,

2 – стрибки в довжину з місця після експерименту;

3 – метання м’яча на дальність до експерименту;

4 – метання м’яча на дальність після експерименту;

5 – біг на 30 м до експерименту;

6 – біг на 30 м після експерименту.

Зіставлення результатів дітей 1 класу експериментальної групи на кінець року показує вагому перевагу над показниками контрольної групи.

Звідси можна зробити висновок, що результат фізичної підготовленості учнів початкових класів залежить від багатьох засобів та форм роботи, зокрема від правильності організації та проведення гри. В свою чергу педагогічна ефективність гри залежить від підбору, методики навчання та проведення рухливих ігор, організаторських здібностей керівника, його вміння доступно і цікаво пояснити гру та керувати її процесом, бути об’єктивним та уважним в оцінці ігрових дій дітей, підведенні підсумків.

На основі вищезазначеного слід зробити висновок, що головне завдання педагога – навчити дітей грати активно і самостійно, з дотриманням необхідних вимог. Тільки в такому випадку рухливі ігри будуть мати ефективний вплив на всебічний розвиток особистості.

Висновки

1. Аналіз наукових джерел щодо обраного аспекту дослідження дає підставу узагальнити: проблема багатоаспектна, різнопланова, оскільки досліджується науковцями різних галузей (фізіологи, психологи, педагоги, спортсмени, лікарі, вчителі-практики). Теорія і практика переконливо доводять, що молодший шкільний вік – відповідальний етап у забезпеченні здорового способу життя, всебічного розвитку особистості. Використання всіх дійових чинників системи фізичного виховання, в тому числі і рухливих ігор, є важливою умовою реалізації основних завдань сьогодення. Основні напрямки цих завдань визначені у нормативно-правових документах щодо освіти, фізичної культури (Закони України “Про освіту” (1991), “Про фізичну культуру і спорт” (1996), Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації» (1998).

2. Теоретичний аналіз і практика переконують, що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення. Головними компонентами фізичного виховання є оздоровчий, при реалізації котрого оптимізуються форми і функції організму людини, та розливальний, що сприяє підвищенню рівня фізичних (рухових) здібностей та якостей. Дотримання в цілому рухового режиму в умовах сімейно-суспільного виховання при правильному педагогічному керівництві є важливою запорукою ефективного фізичного розвитку організму дитини. Означені форми роботи з дітьми молодшого шкільного віку та засоби фізичного виховання сприяють реалізації соціально-педагогічних вимог та завдань гармонійного розвитку особистості.

3. На основі вивчення науково-методичної літератури, досвіду роботи вчителів початкових класів, нами були визначені основні педагогічні умови, що сприяють ефективності засвоєння рухливих ігор, а також поставлені вимоги щодо їх організації та проведення.

4. В процесі нашого експериментального дослідження (учні 1кл. та 2кл.) ми визначили улюблені ігри та розваги дітей, теоретично обґрунтували та практично перевірили традиційну методику навчання рухливих ігор в даному віці, проаналізували класифікацію українських народних ігор, їх характерні особливості (Мудрик С.Б.). Це дало змогу визначили основні напрямки роботи, які передбачають чітку систематизацію у відповідності з віковими анатомо-фізіологічними, психологічними особливостями, оздоровчою та освітньо-виховною спрямованістю.

Слід зазначити, що пошуки найефективніших шляхів удосконалення методики навчання рухливих ігор сприяють розвитку новітніх технологій, форм взаємодії суспільних, громадських інституцій з сім’єю.

5. Проведене нами дослідження не вичерпує розкриття всіх питань даної проблеми, тому подальше вивчення її буде сприяти покращенню системи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Список використаної літератури

1.  Андрощук Н.В., Лесів А.Д., Механошин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. – Тернопіль: ”Підручники та посібники”, 1998р.

2.  Апансенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985. – 80 с.

3.  Артемова Л.В. Динамика содержательности общения детей 7 лет в игровых группах/ Новое исследование в психологии. – 1986. – Вып.2. – С.49-55.

4.  Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – К.: здоровье, 1987. – С.34-40.

5.  Бальсевич В.К. Фізична культура для всіх і для кожного. – М.: Фізкультура і спорт, 1988. – С.8-26.

6.  Батурина Е.Г. Сборник игр к «программе воспитания в детском саду». – М.: Просвещение, 1974. – 120 с.

7.  Боберський І. Рухові забави та ігри (упоряд. Приступа Є.Н.) – Львів, 1992. –

64 с.

8.  Буне Р.С. Место приёмов в процессе обучения на занятиях в детском саду// Педагогические и психологические проблемы руководства игрой дошкольника. – М., 1979. – С.9-14.

9.  Виготський Л.С. Вибрані психологічні дослідження. – М.: Учпедгаз, 1987. – С. 230-237.

10.  Вільчковський Е.С. Рухливі ігри в дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1989. – С.12-60.

11.  Вільчковський Е.С. теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. –Львів.ВАТЛ., 1998р.

12.  Войтенко В.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. – К.: Здоровье, 1991. – 245 с.

13.  Вольчинський А.Я. Педагогічні умови застосування національних рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей 5-6 років. Луцьк, 1998. – 16 с.

14.  Воробей Г.В. Народні ігри та забави у фізичному загартуванні молодших школярів різних етнографічних груп Прикарпатського краю. К., 1997. – 16 с.

15.  Гориневский В.В. Игры и развлечения. – М.-Ленинград, 1924. – С.66-67.

16.  Демчишин А.А., Мухін В.Н., Мозола Р.С. Спортивные и подвижные игры в физическом воспитании детей и подростков, -К.: Здоров’я, 1989р.

17.  Денисенко Н.Ф. Педагогические условия активизации двигательного режима детей 5-6 лет в детских учреждениях:– К., 1994. – 152 с.

18.  Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття). – К.: Райдуга, 1994. – С.61.

19.  Дитяча розвага: українські народні пісні, забави та ігри. – К.: Музична Україна, 1993. – 104 с.

20.  Дубогай А.Д., Мовчан Л.М. Физкультура: мы и дети. –К.: Здоров’я,1989.–140 с.

21.  Дубогай А.Д. Психолого-педагогические основы формирования здорового образа жизни у младших школьников: Дисс… докт.пед.наук: 13.00.01. – К., 1991. – 350 с.

22.  Єфімова Н.Г. Методика проведення рухливих ігор – К.: ”Рад школа”, 1979р.

23.  Жевага С. Руховий режим школяра // Рідна школа. – 1995. - № 6. –С.57-58.

24.  Закон України „Про освіту”// Освіта. – 1991. – 25 червня.

25.  Закон України "Про фізичну культуру і спорт". – К.: б.в., 1996 – 22 с.

26.  Запорожец А.В. Психология игры в дошкольном возрасте // Психология личности и деятельности дошкольника. – М.: Просвещен. 1965. – С.108-157.

27.  Кенеман А.В., Кистяковский М.Ю., Осокина Т.И. Физическая подготовка детей 5-6 лет к занятиям в школе. – М.: Просвещение, 1980. – 138 с.

28.  Киричук О.В. Основні принципи і структура організацій виховного процесу в школі // Рідна школа. – 1991. - № 12. – С.3-4.

29.  Кожевникова Н.Г. Спортивные развлечения и игры. – М.: Учпедгиз, 1961. – 108 с.

30.  Козленко Н.А., Мацулевич В.П. Физическое воспитание учащихся первых классов шестилетнего возраста: Пособие для учителя. – К.: Рад. школа, 1988. – 144 с.

31.  Кожевникова Н.Г. Спортивные развлечения и игры. – М.: Учпедгиз, 1961. – 108 с.

32.  Коротков І.М. Рухливі ігри, -К.: Здоров’я, 1980р.

33.  Концепція "Національна система фізичного виховання". – К.: б.в., 1998. – 38 с.

34.  Лесгафт П.Ф. Руководство по физическому образованию детей школьного возраста. Собр.пед.соч. – М., 1953. – Т.1. – 442 с.

35.  Макаренко А.С. Игра / Собр.соч. – М., 1940. – Т.IV. – С.54-56.

36.  Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. – М., 1947. – 55 с.

37.  Мартинюк І.В. Національна система виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. – 1994. - № 34. – С.17.

38.  Мудрик С.Б. Ефективність застосування національних рухливих ігор на уроках фізичної культури у початковій школі.- Харків:ХХПІ №9, 1999. 18 с.

39.  Народні ігри та забави: Методичні рекомендації / Укл. Г.В.Воробей. – К.: ІСДО, 1995. – 176 с.

40.  Олійник І.О., Єрусалимець К. Г. Рухливі ігри. Навчальний посібник. Кременець. КОГПІ, 2005. – 104 ст.

41.  Покровский Е.А. Значение детских игр в отношении воспитания и здоровья. – М., 1984. – 384 с.

42.  Поташнюк Р.З. Закономірності змін стану здоров’я, працездатності та успішності навчання школярів залежно від рівня їх гігієнічного виховання, сформованого у сім’ї та школи / Здоров’я, фізична культура і спорт: Науковий вісник ВДУ. – Луцьк, 1997. - № 6. – С.47-49.

43.  Поташнюк Р.З. Соціал-екологічна сутність здоров’я. – Луцьк, 1995. – 92с.

44.  Програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів (1-11 кл.) // Фізичне виховання в школе. – 1999. - № 1. – С.2-24.

45.  Приступа Є., Слимаковський О., Лук’янченко М., Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: Методологія, теорія і практика. – Дрогобич: Вимір, 1999. – 448 с.

46.  Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993. – 127 с.

47.  Руссо Ж.Ж. Избранные сочинения. В 3-х т. / Пер. с франц. – М.: Политиздат, 1961. – Т.1. 851 с. – Т.2 – 768 с. – Т.3. – 727 с.

48.  Сухомлинський В.О. Роки дитинства: У 6 т.- К.,1977.- т.3.- 424 с.

49.  Сухомлинський О.В. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т.4. – 620 с.

50.  Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина, 1991. – С.28-65.

51.  Усова А.П. Русское народное творчество в детском саду. -М., 1972. – 140 с.

52.  Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Собрание сочинений. – Т.8. – М. – Ленинград, 1950. – С.132-440.

53.  А.І. Фоміна Фізкультурні заняття та спортивні і рухливі ігри –К.: Фіс, 1980р.

54.  Цільова комплексна програма "Фізичне виховання – здоров’я нації" 1999-2005 рр. – К.: б.в., 1998. – 41 с.

55.  Цьось А.В. Українські народні ігри та забави. - Луцьк: Надстир’я, 1994р.

56.  Шейко М.К. Рухливі ігри дошкільників, –К.: ”Рад школа”, 1972р.

57.  Шиян Б.М., Папуша В.Г., Приступа Е.Н. Теорія фізичного виховання. _ Львів: ЛОНМІО, 1996. – 220 с.

58.  Шиян Б.М.Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: Богдан, 2002.

59.  Яковлєв В. Рухливі ігри, Фіс 1982р.

Додаток № 1

Анкетування батьків

1.  Як часто ви займаєтесь фізичною культурою зі своїми дітьми?

2.  Якими видами рухової діяльності займається ваша дитина?

·  ранкова гімнастика;

·  рухлива гра;

·  інші.

3.  Як часто займаються ваші діти рухливими іграми?

·  систематично;

·  інколи;

·  не займаються зовсім.

4.  Наявність необхідних умов для рухової активності в квартирі, в будинку:

·  місце для занять;

·  спортивний куточок;

·  немає умов.

5.  Чи є поблизу місця проживання умови для занять руховими діями на вулиці? Якщо є, то які?

·  спортивний майданчик;

·  вільна територія;

·  немає місця;

6.  Які фактори впливають на підвищення інтересу до занять рухливими іграми у ваших дітей?

·  батьки (члени сім’ї);

·  друзі;

·  телебачення (радіо);

·  особистий приклад

7.  З якою метою ви проводите рухливі ігри з вашими дітьми?

·  з оздоровчою, виховною, освітньою;

·  для загального розвитку організму;

·  інші відповіді.

8.  Як ставиться ваша дитина до виконання фізичних вправ, рухливих ігор?

·  із задоволенням;

·  без особливого бажання;

Додаток № 2

Анкетування вчителів

Опитування проводиться з метою визначення ефективних методів навчання рухливих ігор.

          Кількість вчителів – 9 ч., з них: вчителі фізичної культури – 3 ч.,        вчителі початкових класів – 6 ч.

1.  Які форми рухової активності ви застосовуєте на роботі?

·  ранкова гімнастика;

·  фізкультурні хвилинки;

·  фізкультурні паузи;

·  рухливі ігри;

·  веселі перерви;

2.  Хто і що найбільш дієвим є для залучення дітей до занять фізичною культурою?

·  батьки;

·  телебачення;

·  вчитель;

·  друзі.

3.  Який, на Вашу думку, основний принцип підбору ігор та ігрового матеріалів для дітей?

4.  Які вимоги ставляться до організації і методики проведення рухливих ігор?

5.  З дітьми якого віку доцільно організовувати предметно-ігрові ситуації? Чому?

6.  За яких умов, на Вашу думку, можливе оптимальне використання ігор у навчально-виховному процесі?

7.  Яке місце, на вашу думку, займають рухливі ігри у режимі дня?

8.  Хто повинен брати участь в організації рухливих ігор?

9.  Яке значення рухливих ігор? З якою метою вони проводяться? Яка їх роль у навчально-виховному процесі?

10.  Коли найдоцільніше проводити рухливі ігри?

11.  Чи люблять діти народні рухливі ігри.

12.  Яке місце займають народні ігри у навчально-виховному процесі молодших школярів?

Додаток № 3

Програма опитування дітей

1.  Чи любите ви проводити рухливі ігри? Як часто?

·  систематично;

·  рідко;

·  ігри, які люблю;

·  ні.

2.  З якої причини рідко займаєтеся руховою діяльністю?

·  нема часу;

·  немає умов;

·  не бажаю;

·  не можу через стан здоров’я;

·  займаюсь іншими цікавими справами.

3.  Якими видами діяльності ви любите займатись?

·  рухливими іграми;

·  ігри з м’ячем (які);

·  велосипед;

·  комп’ютерні ігри;

4.  Чи маєте ігровий куточок вдома?

·  так;

·  місце для занять;

·  не маю.

5.  Чи дотримуєтесь рухового режиму дня та особистої гігієни?

·  систематично;

·  рідко (вказівки батьків);

·  не дотримуюсь.

6.  Хто займається фізкультурою з тобою вдома?

·  Мама, тато;

·  Бабуся, дідусь;

·  Сестра, брат;

·  ще хто?.

7.  Що чи хто викликає у тебе інтерес до занять рухливими іграми?

·  приклад брата чи сестри;

·  телебачення (радіо);

·  журнали;

·  друзі;

·  наявність умов, необхідного інвентарю.

Додаток № 3

Анкета на творче мислення дітей

1.  Які види дозвілля вам подобаються?

2.  Ваше відношення до рухливих ігор?

3.  Чи любите ви проводити рухливі ігри на свіжому повітрі?

4.  Як Ви ставитеся до художньої літератури?

5.  Чи подобаються вам музичні заняття?

6.  Чи любите ви ігри. Які найбільш улюблені рухливі ігри? Чому?

7.  Які ігри ви граєте в сім’ї?

8.  Чи подобаються вам народні рухливі ігри та забави? Які?

9.  Що вас приваблює в іграх?

10.  Чи допомагають батьки у проведені ігор?

11.  Коли вам найбільше хочеться займатися іграми?

Додаток № 4

Рухливі ігри для учнів молодших класів

Боротьба за м'яч

Мета: вдосконалення спритності, швидкості реакції, бігу зі зміною напрямку.

Гравці поділяються на дві команди (щонайменша кількість учасників - 4, в кожній команді - по 2) і розташовуються на майданчику в довільному порядку.

Вийшовши на середину майданчика, ведучий підкидає вгору волейбольний м'яч. Гравці кожної команди намагаються заволодіти ним, а заволодівши, перекидають його один одному. Кожний гравець команди суперників, який перехопив м'яч, дістає 1 очко. Команда, яка набере більше очок, виграє. Залежно від кількості учасників, гра триває 8-12 хв.

Правила:

•  не дозволяється затримувати м'яч у руках понад 3 сек. і робити з ним більше 3 років;

•  не дозволяється виривати м'яч із рук, але вибивати його (ударом по м'ячу) можна;

•  штовхати гравців, вибігати за майданчик забороняється;

•  при порушенні правил гри керівник свистком або голосом зупиняє гру, починає її команда, яка не порушувала правил;

• за кожне порушення правил команда втрачає одне очко. Тактика. Гравці розташовуються по всьому майданчику, пересуваючись у межах своєї зони, причому кожний обирає собі одного з суперників, стає до нього ближче і стежить за його діями, не даючи цьому гравцеві зловити й передати м'яч, а сам намагається перехопити його і перекинути гравцям своєї команди.

М'яч у повітрі

Мета: вдосконалення спритності й точності передач м'яча. Учасники стають у коло на невеликій відстані один від одного.

У центрі — ведучий.

Гравці, які розташувалися по колу, перекидають волейбольний м'яч один одному в різних напрямах. Ведучий намагається торкнутись або спіймати його. Торкатись м'яча можна незалежно від того, де він знаходиться — у повітрі чи в руках гравця. Якщо ведучому вдається це зробити, він міняється місцем з тим, хто невдало передав м'яч. Гра триває 10-15хв.

Правила:

•    якщо м'яч кинуто за межі кола, ведучим стає гравець, який останнім торкнувся м'яча;

•    затримувати м'яч у руках понад 3 секунди не дозволяється;

•    замість м'яча в грі можна використати торбинку з тирсою.

Два м'яча

Мета: вдосконалення спритності, орієнтування в просторі, стрибучості.

На майданчику між стояками натягують волейбольну сітку або мотузку на висоті 1,5-2м. Гравці поділяються на дві команди (щонайменше по 2 учасники в кожній) й розташовуються з обох боків сітки. В кожної команди по волейбольному м яму.

Завдання: за сигналом перекинути м'яч на поле суперника. Кожна команда намагається зробити так, щоб обидва м'ячі були на стороні суперника.

Штрафні очки нараховуються в таких випадках:

•  обидва м'ячі по один бік на землі або в руках;

•  м'яч перекинуто за межі майданчика суперника;

паралельні лінії, відстань від яких до "мосту" — 10-15м. На одній з них вишиковуються всі гравці в одну шеренгу. За сигналом вони перебігають на протилежний бік майданчика через "міст", де їх намагається спіймати ведучий. Ті, кого він спіймав, разом із ним виловлюють решту. Гра триває доти, доки залишиться один не спійманий гравець. Він і буде переможцем. У грі беруть участь не менше 3 чоловік. Повторити 2-3 рази.

Квач з перешкодами

Мета: вдосконалення швидкості, спритності, стрибучості, кмітливості.

Усі гравці вільно розміщуються на майданчику. Призначається ведучий. За сигналом він намагається заквачити одного з гравців. Той, кого він заквачив, стає на коліна, утворюючи «лаву», через яку мусить перестрибувати решта гравців. Ведучий, квацає доти, доки не залишиться один гравець. Він і є переможцем. Коли учасників багато, вибирають 2-3 ведучих. Щонайменша кількість учасників — 3. Повторити 3-4 рази.

Естафета з переодяганням

Мета: вдосконалення швидкості, спритності, винахідливості.

Гравці поділяються на дві команди (в кожній — не менше 2 учасників) і шикуються в колону, по одному за лінією. На відстані 20-25 м від лінії старту відмічають місце повороту (кладуть м'яч, городок тощо). На цій дистанції на відмічених крейдою місцях розкладають штани і куртку тренувального костюма. За сигналом перші номери команд біжать, надягають тренувальний костюм, а повертаючись, знімають і розкладають на відмічені місця. Коли перший номер перетне лінію, бігти має право другий (4-5 раз).

Правила:

•       учасник, що не розклав штани й куртку на місця, карається штрафним очком;

•       так само штрафують гравця, якщо він не оббіжить позначку повороту

Ігри, основним змістом яких є біг, стрибки, метання

Догнати суперника!

Дві команди шикуються на спортивному майданчику, кожна біля своєї стартової лінії (мал. 4).

За сигналом учні переміщуються кроком уздовж ліній майданчика. Коли доходять до лінії, з якої починали рух, переходять на біг.

Так повторюють 5-6 кругів (коло ходьби, коло бігу). За чергуванням ходьби й бігу слідкує вчитель залежно від завдань уроку та підготовленості учнів. Наприклад: пробігають повне коло, а кроком — половину або навпаки. Спокійна ходьба поступово стає швидкою, а біг інтенсивнішим, команди намагаються наздогнати одна одну. Та, якій це вдається, перемагає.

Варіант. Переміщення кроком і бігом виконується за часом: ЗО с —кроком, 30 с — бігом (характер руху змінюється за звуковим сигналом). Повторюють 5-6 раз.

Формується вміння долати дистанцію в різному темпі, розвивається витривалість.

Мал. 4

Хто точніше?

Дві команди юнаків шикуються кожна біля своєї стартової лінії на протилежних кінцях сторін майданчика (мал. 5). За сигналом учні стартують на 1000м, намагаються бігти в рівномірному темпі, кожні 200м за 48с, щоб подолати дистанцію за 4хв. Після закінчення бігу останній учасник кожної команди фіксує час. Відпочивши 30-35 с, команди знову стартують з фіксацією часу. Так повторюють двічі. Переможець — команда, яка точніше виконає рівномірний біг і за сумою часу буде ближча до 4 хв.

Варіант. Дистанція бігу 200м поділяється на дві частини по 100м. Перший відрізок треба подолати швидко — за 18 с, а другий — за 30 с і спокійно. Так повторюється 5 раз. Перемагає команда, яка точніше виконає завдання. Виробляється різний темп бігу.

Мал. 5

Боротьба за прапорці

Грають дві команди на великому майданчику, футбольному полі (Мал. 13). Місце для гри обмежується двома лицьовими лініями довжиною 50-60м і двома бічними лініями довжиною 100-110м. Через середину майданчика, паралельно лицьовим лініям, проходить середня лінія, яка поділяє його на дві частини — для однієї і другої команд. Прапорці команд різняться кольором і мають певні номери. Команди розташовуються біля середньої лінії. Кожний ставить свій прапорець за лицьовою лінією своєї частини поля, а сам повертається на своє місце. Гра полягає в тому, що кожний учасник намагається забігти в зону суперника, захопити його прапорець і повернутися з ним у свою зону. Перед початком гри члени кожної команди домовляються, кому захищати свої прапорці.

Після сигналу керівника про початок змагання гравець однієї команди хапає прапорець іншої, пробігає через поле і ставить прапорець поруч із своїм. Керівник виводить з поля гравця, прапорець якого заквачений. Він може повернутися в гру, але для цього треба, щоб будь-хто з його партнерів заволодів одним з прапорців команди-суперника.

Гравець може брати лише один прапорець. Квачити можна як гравців нападу, так і гравців захисту. Гравець, якого заквачать, повинен залишитися на тому місці, де це сталося.

Перемагає команда, яка захопила всі прапорці.

Боротьба за тенісний м'яч

Гру проводять на спортивному майданчику. Групу поділяють на дві рівні команди. У центрі майданчика підкидають тенісний м'яч і дають сигнал початку гри. Заволодівши м'ячем, гравці однієї з команд перекидають його один одному. Гравці другої команди намагаються перехопити м'яч, щоб перекидати його між своїми гравцями. Гра триває 10-12 хв.

Головне в грі полягає в тому, щоб своєчасно стати на шляху польоту м'яча.

Не дозволяється вдаряти по м'ячу ногою.

Бій півнів

Мета: вдосконалення спритності, рівноваги, орієнтування в просторі.

Два гравці стають у накреслене на землі або підлозі коло

діаметром 4м, на відстані 1,5м один від одного. Трохи нахилившись уперед, згинають одну ногу в колінному суглобі і беруть її ззаду однойменною рукою за гомілковостопний суглоб, а другу — закладають за спину. Завдання: стрибаючи на одній нозі, поштовхом плеча вивести суперника з рівноваги, примусивши його опустити руку або виштовхнути з кола. Вказівки до гри:

1. Гру можна проводити як між двома гравцями, так і між командами;

2. Дозволяється обманювати суперника.

Гра повторюється між двома учасниками 4-5 раз; між командами залежно від кількості пар (хто програв, вибуває).

Стрибки через мотузок

Мета: вдосконалення орієнтування в просторі, спритності стрибучості.

Двоє, тримаючи товстий мотузок з обох кінців, починають обертати його повільно, але рівномірно. Третій або група, вишикувавшись у ряд, стрибають по одному, намагаючись не торкнутись мотузка. Хто його торкнеться ногою, заміняє одного з тих, що обертає мотузок.

Якщо в грі беруть участь троє гравців, вона триває 8-10 хв.; при більшій кількості учасників — 10-15 хв.

Не дай м'яча ведучому

Мета: вдосконалення швидкості бігу, орієнтування в просторі, спритності, точності метання в ціль.

Гравці (їх може бути щонайменше 3) розміщуються на майданчику довільно. Один з них — ведучий з м'ячем у руках (м'яч надувний). Він намагається влучити м'ячем у товаришів, які втікають. Якщо м'яч влучить у кого-небудь, а ведучий не встигне його взяти в руки, гравці перекидають його один одному доти, доки ведучий не піймає його. Гравець, який кинув м'яч останнім, стає ведучим. Гра триває 10-15 хв.

Естафета з лижною палицею

Мета: вдосконалення техніки пересування ковзним кроком, швидкості пересування і спритності.

Гравці поділяються на дві команди і шикуються за лінією в колону по одному (грати можуть і двоє учасників). На відстані 20-25 м V сніг встромлено по лижній палиці. За сигналом перші номери обох команд біжать до палиць, беруть їх і, повертаючись, передають своїм другим номерам, які біжать з палицями до місця, де вони стояли, встромляють їх у.сніг і повертаються, стаючи в кінці своєї колони. Наступний гравець має право починати біг, коли тулуб

повертається, перетне лінію старту. І так далі. Перемагає команда, яка першою закінчить гру. Повторити 3-4 рази. Правила:

1.       упустивши палицю, треба її підняти й передати гравцеві;

2.       якщо гравець передчасно вийде зі старту, команді зараховується штрафне очко.

Зустрічна естафета на лижах

Мста: вдосконалення техніки і швидкості пересування на лижах,

Гравці поділяються на дві команди й шикуються в колони по одному (половина команди — з одного боку майданчика, друга — з другого) обличчям одна до одної на відстані 25-ЗОм (в одній команді може бути щонайменше два гравці). За сигналом перші номери кожної команди починають бігти на лижах до партнерів, що стоять напроти. Тільки-но гравець перетне лінію, у зворотному напрямі починає бігти його партнер, що стоїть першим у колоні з протилежного боку.

Перемагає команда, гравці якої швидше поміняються місцями. Повторити 4-5 раз. Правило: починати біг у протилежному напрямі дозволяється тільки тоді, коли тулуб гравця, що фінішує, перетне лінію старту другого гравця.