Дипломная работа: Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

Дипломная работа: Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

Тернопільський національний педагогічний університет

ім. В. Гнатюка

Кафедра німецької мови

Дипломна робота

на тему:

«Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах»

Тернопіль 2006

Зміст

Вступ

1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства

1.1 Становлення та розвиток контрастивної лінгвістики

1.2 Проблеми і методика дослідження контрактивної лексикології

2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні

2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці

2.2 Аналіз структурних відмінностей ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах

3. Порівняння як об’єкт дослідження контрактивної лексикології

3.1 Визначення структурних елементів порівняння

3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Обґрунтування актуальності проблеми. Незважаючи на те, що контрастивна лінгвістика є однією з наймолодших галузей мовознавства (початки формування припадають на 30 – 40 рр. ХХ ст.), нею зроблено значний внесок у теоретичне і прикладне мовознавство. Метою контрастивної лінгвістики було і залишається виявлення подібностей і відмінностей двох чи більше мов на всіх рівнях їх структури. Зіставне вивчення мов важливе не тільки для типологічних досліджень, але й для внутрішньомовних студій, оскільки сприяє виявленню того, що може бути непоміченим при суто внутрішньомовному аналізі.

До мовознавців, які працювали і працюють у галузі контрастивістики, слід віднести насамперед І. Бодуена де Кортуне, В. Матезіуса, Ч. Фріза, А. Потебні, Ф. Корша, Є. Поліванова, Ю. Жлуктенка, А. Райхштейна, В. Манакіна, М. Кочергана та ін.

Контрастивістика намагається вирішити основне питання – що порівнювати і як порівнювати. На даний час дослідники прийшли до висновку, що зіставленню повинні підлягати не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання – лексико-семантичні поля, бо саме в них найяскравіше відображено специфіку національного світосприйняття. Особливо національно-культурний компонент виявили вони в реакціях-порівняннях. Слід звернути увагу на те, що у мовознавстві ще не розроблено жодної методики для зіставлення семантики порівнянь лексико-семантичних полів двох чи більше мов, не визначені ще й критерії, за якими слід такі дослідження проводити. Актуальність теми дипломної роботи зумовлена необхідністю провести зіставне дослідження національно-культурного компоненту семантики порівнянь елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах та виявити і порівняти специфіку їх значень у кожній із досліджуваних мов.

Об’єкт дослідження. Лексико-семантична система мови як відображення національного світосприйняття.

Предмет дослідження. Національно-культурний компонент семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» як структурний елемент зіставлення української і німецької мов.

Мета дослідження полягає у зіставленні національно-культурного компоненту семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в українській та німецькій мовах та у виявленні головних ізо – та аломорфних рис.

Метою дослідження визначенні і його завдання:

1)             простежити історію становлення, проблематику та основні завдання контрастивної лінгвістики;

2)             дослідити національно-культурний компонент в зіставній лексичній семантиці;

3)             проаналізувати структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах;

4)             розкрити національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

Методи дослідження, які були використані нами при написанні роботи:

­               порівняльно-історичний метод;

­               наукове спостереження;

­               зіставлення структурних одиниць;

­               порівняльний експеримент.

Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» у німецькій та українській мовах і розкритті суті національно-культурного компоненту порівнянь двох мов.

Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. Результати дослідження можна буде використати при викладанні лексикології, типології мов, методиці викладання іноземних мов, практичного курсу німецької мови та ін.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У вступі ми розглядаємо такі питання як актуальність теми, об’єкт і предмет дослідження, мета дослідження, завдання і методи дослідження, наукова новизна і практична цінність дослідження.

Перший розділ складається з двох параграфів, в яких ми коротко аналізуємо теоретичні положення контрастивної лінгвістики, а саме: становлення і розвиток контрастивістики, а також її проблематику, завдання і методику дослідження.

У другому розділі ми досліджуємо національно-культурний компонент у зіставній лексичній семантиці і аналізуємо структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

У третьому розділі ми визначаємо структурні елементи порівняння, зіставляємо національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

На захист виносяться такі положення:

Ø    лексико-семантична система мови є основою для дослідження національно-культурного компоненту;

Ø    лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах характеризуються цілою низкою ізо – та аломорфних рис з точки зору структури та семантики лексичних одиниць;

Ø   порівнювані поняття лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в німецькій і українській мові асоціюються з різними поняттями, предметами і явищами;

Ø   кількісне і якісне співвідношення порівнянь показує, що в українських художніх текстах зустрічається більша кількість порівнянь, ніж в німецьких.

1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства

1.1 Становлення і розвиток контрастивної лінгвістики

На кінець ХХ століття припадає формування нових наукових галузей, у тому числі і в лінгвістиці, що пов’язується з «необхідністю поступового наближення до якісно нових наукових вимірів сприйняття світу» [17, с. 50]. Однією з таких галузей можна вважати контрастивну лінгвістику.

З одного боку, контрастивна лінгвістика базується на загальних підходах до аналітичного порівняння мов у плані наявних в них подібностей і розбіжностей, а з іншого боку – включає пошук міжмовних співвідношень в конкретних мовах, які являються об’єктом зіставлення [5, с. 59].

Лінгвісти схиляються до думки, що саме порівняння лежить в основі порівняльно-історичного мовознавства, яке займало провідне місце в науці про мову у минулому столітті і зберігає свої позиції на сучасному етапі. Проте цей науковий напрямок є не лише порівняльним, а й історичним, і вже цим воно відрізняється від контрастивної лінгвістики, яка вивчає мови не в історичному плані, а на сучасному етапі їх розвитку. Тобто, контрастивна лінгвістика є синхронічною, а не діахронічною. Контрастивні дослідження в синхронії розглядаються як попередній етап узагальнень типологічного характеру. Вони служать меті виявлення міжмовних подібностей і відмінностей, їх опис і систематизацію, а також їх прикладне застосування, зокрема у практиці викладання та перекладі. Тому часто такі дослідження називають прикладними контраcтивними дослідженнями. До суттєвих відмінностей відносять також те, що порівняльно-історичне мовознавство обмежує сферу своїх досліджень лише генетично спорідненими мовами, а контрастивна лінгвістика може порівнювати будь-яку мову з іншою будь-якою мовою чи групою мов і, виявляючи відмінності між ними, не шукає історичного пояснення цих відмінностей [25, с. 10].

Ідеї контрастивної лінгвістики не нові. Зіставні дослідження двох мов відбувалися вже в далекому минулому. До ранніх джерел контрастивної лінгвістики можна віднести лексичні зіставленя шумерського та аккадського діалекту у Вавилоні, зіставлення санскриту з ведійською мовою в Паніні, спроби граматичних зіставлень різних мов з латинською та давньогрецькою вченими пізнього Середньовіччя та Відродження та ін. Під порівняльною граматикою (vergleichende Grammatik) А.В. фон Шлегель мав на увазі фактично зіставне мовознавсто [10, с. 2]. До перших досліджень контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена де Куртене, які стосуються порівняння слов’янських мов з іншими індоєвропейськими мовами, де власне і висувається принцип зіставного аналізу мов незалежно від їх спорідненості. Ця традиція була продовжена вченими Празького лінгвістичного гуртка, у першу чергу В. Матезіусом, який підкреслював, що «до правильного розуміння мови можна прийти, лише зіставляючи її з мовами інших типів». Іншим джерелом контрастивної лінгвістики є цікаві дослідження Ч. Фріза, присвячені питанням викладання іноземних мов. У значній мірі ідеї Ч. Фріза знайшли своє втілення у книзі Р. Ладо «Linguistics across cultures» (1957), яка ознаменувала собою появу контрастивної лінгвістики як самостійного розділу мовознавства. В працях російських мовознавців кінця 19 – початку 20 ст. А.А. Потебні, Ф. Є. Корша, пізніше Є. Д. Поліванова (всі – з нахилом у типологію), праці В.О. Богородицького, І. О. Бодуена де Куртене, Л.В. Щерби вміщували не лише багатий матеріал із зіставного вивчення мов, а й положення про використання контрастивної лінгвістики з викладенням теоретичних основ для порівняння рідної та іноземної мови.

Виокремленню контрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведення спеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша в Джорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики у програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].

За останні три десятиліття з’явилося чимало так званих контрастивних проектів, які об’єднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вони покликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню та вдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду були здійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почалась робота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мова зіставлялася з п’ятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами: французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізніше контрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих з них належать німецько-англійський (керівник – Г. Нікель), югославський (Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фіш’як), угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).

Солідним внеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, що вийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: «Нариси з контрастивної лінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, російської мов» та «Німецько-українські мовні паралелі» [8, с. 9].

М.Б. Гвішіані зробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяє такі головні ознаки контрастивного дослідження:

·        характер об’єкта дослідження (споріднені, неспоріднені і близькоспоріднені мови, національні варіанти, діалекти, професіональні мови та ін.);

·        мета порівняння (аналіз ступеня спорідненості мов, пошук універсалій, встановлення еквівалентності і міжмовних співвідношень);

·        напрям порівняння (синхронія, діахронія);

·        теорія як система науково доведених характеристик об’єкта дослідження;

·        метод як система прийомів порівняльного аналізу [5, с. 60].

За час свого існування контрастивна лінгвістика зібрала чималий досвід зіставлення мов різних типів і створила теоретичну базу для досліджень такого типу. А.Д. Райхштейн виділяє наступні принципи міжмовного зіставного аналізу, які можуть застосовуватися до будь-яких пар чи груп мов та будь-яких рівнів зіставлення:

1.   Первинність внутрішньомовного опису по відношенню до міжмовного.

2.   Примат спільностей над відмінностями у дослідженні.

3.   Відповідність внутрішньомовних описів.

4.   Одностороннє та двостороннє зіставлення.

5.   Зіставний аналіз може проходити від мовної форми до змісту або, навпаки, від змісту до способу його вираження у мовах.

6.   Зіставні дослідження можуть бути синхронічно-зіставними чи діахронічно-зіставними.

7.   Джерела зіставного аналізу: зіставлювані явища можуть вивчатися незалежно в кожній окремій мові і мовленнєвих творах цією мовою або в мовленнєвих творах, які перебувають у відношеннях перекодування [23, с. 11].

Методи, які використовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку пов’язані з розвитком теорії в різних напрямках сучасного загального мовознавства, а з іншого – залежать від цілей та орієнтації тієї чи іншої роботи з контрастивного аналізу.

Зіставна лінгвістика диференціюється за зіставлюваними мовами (дві і більше; споріднені, віддалено споріднені, неспоріднені), за субсистемами мови (зіставна лексикологія, граматика, фразеологія і т. п.), а також за напрямками аналізу (типологічні, трансляційні та ін.) [23, с. 8].

Зіставленню повинні підлягати одиниці, які є аналогічними у функціональному і в формальному планах. Таким чином, зіставлювані одиниці повинні мати однаковий «рівневий статус» [23, с. 12]. Мови можна зіставляти на рівні системи (структури), норми і узусу (норми мовлення). Мова як загальнолюдський засіб мовлення ґрунтується на відмінностях (опозиціях) у плані вираження і в плані змісту. Будь-яка мова використовує лише деякі із всіх можливих опозицій. Сукупність подібних опозицій складає систему даної мови [3, с. 3].

Як правило порівняльні дослідження проводяться як з метою виявлення певних загальних закономірностей, так і з метою порівняльного практичного вивчення двох конкретних мов. Дані зіставного розгляду мов можуть використовуватися для вирішення різних теоретичних і практичних завдань. У процесі зіставного вивчення мов визначаються їх структурні особливості. Оскільки визначення структурних особливостей мов та їх класифікація на основі цих особливостей складають зміст типологічного напрямку у вивченні мов, саме цей напрямок потребує результатів зіставлення мовних структур у цілому та окремих мовних рівнів (морфологічного, фонологічного та ін.).

Крім того, у процесі зіставлення мов встановлюються спільні для них риси, що призводить до виявлення лінгвістичних універсалій, які тепер досить активно вивчаються, і займають значне місце у розробці загальної теорії мови [23, с. 11].

Виходячи із вищезазначеного, можна стверджувати, що контрактивна лінгвістика посідає одне із чільних місць у мовознавчих студіях. Це пов’язано:

1)            із зростаючою роллю міжмовної комунікації у всіх її проявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, потреби для перекладу у різних областях діяльності);

2)            із відходом від структуралізму і ранньої генеративної граматики;

3)            із виникненням корпусної лінгвістики, яка вперше відкрила перед мовознавцями можливість повного аналізу матеріалу, виявлення кількісних закономірностей вживання слів і експеримент.

1.2 Проблеми і методика дослідження контрастивної лексикології

Найпомітніші результати зіставна лексична семантика отримала, як уже зазначалося раніше, в другій половині ХХ століття у період панування структурної лінгвістики, для якої характерні принцип системності і структурно-функціональний підхід до вивчення мовних явищ. Мовознавці прийшли до висновку, що семантичної тотожності слів у двох мовах майже немає і що це стосується не тільки багатозначних, але й однозначних слів, а значення слова зумовлюється його місцем у лексико-семантичній системі мови. Варто закцентувати увагу на тому, що лексико-семантична система для кожної мови є своєрідною і неповторною. Цей факт спричинився до того, що об’єктом зіставного аналізу стали не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання – лексико-семантичні поля, синонімічні ряди тощо, що дозволило виявити спільне й відмінне у порівнюваних лексико-семантичних системах [14, с. 29]. Дослідження цієї проблеми і стало основним завданням такого розділу контрастивної лінгвістики як контрастивна лексикологія (зіставна лексична семантика).

Контрастивна лексикологія досліджує лексико-семантичні відмінності у різних мовах методом синхронно-зіставного аналізу. Лексика дає можливість різноаспектного вивчення мов як вияву національно-культурного багатства народів, їхньої ментальності та способу бачення світу. Витоки такого підходу до порівняльного аналізу мов містяться у лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який, зокрема, зазначав, що «різні мови – це зовсім не різні позначення однієї і тієї самої речі, а різні бачення її» і що мовні відмінності «повинні розглядатися як сила, що пронизує всю історію людства» [16, с. 29].

Контрастивна лексикологія охоплює багато підходів, а саме: лексичні універсалії, теорія мовної відносності, лексична типологія і контрастивний лексичний аналіз.

Слід звернути увагу й на дослідження В.М. Лейчіка, який говорить, що «кожна лексикологічна проблема повинна спочатку розглядатися на матеріалі і тенденціях, які характерні для однієї мови, потім – на матеріалі і тенденціях іншої мови, і на кінець, повинні бути виявленні подібності і розбіжності між лексичними явищами зіставлюваних мов» [5, с. 62].

Одним із засновників сучасної зіставної лексичної семантики вважають визначного українського мовознавця Ю.О. Жлуктенка, який у 1989 р. у своїй програмній статті «Аспекти контрастивної лінгвістики» визначив перспективи розвитку цієї багато в чому нової галузі. Він у своїх дослідженнях започаткував синхронно-порівняльне дослідження структур української та англійської мов («Порівняльна граматика англійської та української мов» і «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді»). У даних роботах проводиться контрастивний аналіз головних особливостей обох мов на фонетичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. В. Березинський, О. Бровченко, В. Вовк, Ю. Жлуктенко та ін. досліджували проблеми контрастивного аналізу фонологічних систем української та англійської мов, зіставного аналізу граматичних форм і конструкцій.

Цікавими є дослідження В.М. Манакіна, який розглядає принципи й параметри контрастивної лексикології. До даних принципів він зараховує принцип системності, принцип однорівневого зіставлення і принцип ієрархічного зіставлення диференційних ознак. Важливою є також ідея вченого, що фоном для зіставлення повинна виступати третя незалежна суперсистема – когнітивно-семантична сфера вселюдської мови.

Л.В. Бублейник слідом за В.Г. Гаком висунула пропозицію врахування функціональних розбіжностей («мови різняться не тільки тим, що в них є, але тим, як використовується те, що вони мають») [14, с. 3–4].

Слов'янському мовознавству належить взагалі окрема сторінка зіставного дослідження лексичного складу мов. Великий і науковий пізнавальний інтерес у цьому відношенні виявляли майже всі видатні славісти, починаючи з О.Х. Востокова. А в працях О.О. Потебні чи не вперше у слов'янському мовознавстві прозвучала ідея виявлення національної самобутності шляхом зіставлення з іншими мовами. «Ми можемо сказати, – писав О.О. Потебня, – що той, хто розмовляє однією мовою, за допомогою даного слова розглядає різноманітні в кожній з них змісти цього слова під одним кутом, з однієї і тієї ж самої точки. При перекладі іншою мовою процес ускладнюється, бо тут не лише зміст, а й уявлення інші». Спільність національних уявлень, на думку О.О. Потебні, зростає в процесі історичного розвитку, оскільки «народу з кожним роком складніше вийти з колії, що проривається до нього своєю мовою, саме настільки, наскільки поглиблюється ця колія» [16, с. 29].

Однак незважаючи на серйозний прогрес у контрактивних дослідженнях, зокрема у зіставному описі таких відносно замкнутих і стабільних підсистемах як фонетична і граматична, зіставна лексична семантика залишається все-таки найменш опрацьованою. Проблематика цього питання пов’язана з тим, що сам об’єкт є більш складним, оскільки йому притаманна неоднорідність багатоярусної структури. Додає складності дослідженню і той факт, що різні елементи даної структури перебувають у різноманітно-переплетених зв'язках і відношеннях. Типологічні особливості в такому складному структурному утворенні не завжди виявляються на поверхні. Розкрити їх можна лише внаслідок поглибленого аналізу внутрішньої будови лексико-семантичної систем, а для цього потрібно розробити задовільну методику контрастивного вивчення лексичної семантики. Вона повинна відповідати сучасному рівневі лінгвістичних досліджень. У зв’язку з цим, на нашу думку, необхідно звернути увагу на те, що на відмінно від фонетики і граматики лексична семантика ще досі користується методами і прийомами, які допускають значну частку суб’єктивізму. Не випадково найважливішим і найактуальнішим для лексичної семантики залишається, на думку М.П. Кочергана, первинне і найголовніше завдання – визначити найбільш задовільним способом значення лексичної одиниці [14, с. 3]. Саме тому ми прийшли до висновку, що слід погодитися із сентенцією Г. Мунена, що «семантика ще чекає на свого Сосюра або Трубецького» [12, с. 3].

Питання методики зіставного аналізу обговорювалося і досліджувалося багатьма мовознавцями. Зокрема М.П. Кочерган, якому в цьому плані належить особлива заслуга, пропонує таку послідовність етапів контрастивного аналізу лексичної семантики:

Ø  виділення лексико-семантичних полів і міжмовне зіставлення їх структури, яка відбиває різну дискретизацію (mapping, семантичне картування) світу речей і явищ у зіставлюваних мовах;

Ø  вивчення внутрішньопольових (синонімічних, антонімічних, гіперо-гіпонімічних і міжпольових зв'язків);

Ø  дослідження структури лексико-семантичних варіантів;

Ø  встановлення внутрішньої форми слова та й узагалі способів номінації і їх впливу на значення слова в кожному конкретному випадку;

Ø  виявлення стилістичних розбіжностей і асоціативних відмінностей лексико-семантичних варіантів-відповідників [14, с. 4].

М.П. Кочерган у статті: «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження» приходить до висновку, що «принцип системності повинен стати основним у контрастивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв’язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не може бути адекватного опису лексико-семантичної системи зіставлюваних мов. Значеннєвість мовної одиниці є основною категорією контрастивних досліджень і тільки через неї визначається місце мовної одиниці у певній системі.» М.П. Кочерган приходить до висновку, що тільки зіставлення лексичних систем у цілому може дати об’єктивну картину [14, с. 4].

Зіставлення лексико-семантичних полів визначає значимість кожного лексико-семантичного варіанта, синонімічні, антонімічні, гіпонімічні зв’язки між ними, тобто структуру поля. Дана структура має також у кожній з мов свої відмінності. М.П. Кочерган вважає, що вивчення лексико-семантичних систем мов передбачає встановлення зв’язків між полями. Ці зв’язки визначають місце кожного лексико-семантичного поля в лексико-семантичній системі мови і найбільшою мірою характеризують типологію лексико-семантичної системи [14, с. 5].

Дедалі більшого значення у контрастивістиці набуває когнітивна лінгвістика, яка пожвавила контрастивні дослідження і особливо вплинула на принципи й методику дослідження контрастивної лексикології.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі методологічні принципи: експансіонізм, антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм, універсалізм і етноцентризм. Серед них заслуговує на особливу увагу принцип антропоцентризму, бо мова, як стверджує Н.Д. Арютонова, «наскрізь антропоцентрична. Присутність людини дає про себе знати на всьому просторі мови, але найбільше позначається на лексиці і синтаксисі – семантиці слів, структурі речення й організації дискурсу» [12, с. 5].

Лексичне значення, на думку когнітивістів, – це інтерпретація фрагменту світу людини, тобто воно є антропоцентричним за своєю природою і не стільки відображає об'єктивні ознаки предмета, скільки фіксує властивості, з погляду того чи іншого етносу. Це положення підтверджується багатьма мовними фактами. Серед них у першу чергу виділяються так звані номінальні слова – імена, які позначають сферу сконструйованих тим чи іншим етносом прагматичних понять. Вони позначають філософські й етичні поняття, специфічні для певного етносу. Так, наприклад, у європейських мовах немає слів, які хоча б приблизно наближалися за смислом до таких санскритських ключових термінів, як нірвана, карма тощо. Та й номінальні слова, що мають відповідники в різних мовах, як правило не повністю збігаються за змістом. Так, японське слово кокоро (приблизно серце / розум) має дещо інше значення, ніж його німецький відповідник der Verstand.

Крім номінальних слів, особливе бачення світу створюють такі розряди слів, як експресивна й модальна лексика, перифрази й метафори та ін. Зокрема, антропоцентричність метафори виражається в тому, «що саме вибір тієї чи іншої основи для неї пов'язаний зі здатністю людини порівнювати все нове для неї за своїм образом і подобою або ж за просторово сприйманими об'єктами, з якими людина має справу в практичній діяльності» [14, с. 5–6].

Слід зауважити, що говорити про те, що когнітивна лінгвістика стане основним методом контрастивного дослідження, передчасно. Когнітивісти у своїх дослідженнях приходять до суб’єктивних висновків, на які вже так багата контрастивна лексикологія.

У зіставній лексичній семантиці існує ще одна проблема – проблема основної одиниці контрастивної лексикології. Одні дослідники приходять до висновку, що такою одиницею є сема; інші заперечують цю думку. Слід зазначити, що як би дослідникам не хотілося знехтувати словом, все ж вони змушені апелювати до нього. В слові «органічно переплилися всі види й аспекти значення» [12, с. 5]. Якщо не відштовхуватися від слова, то пошук еквівалентних значень буде позбавлений будь-якого об’єктивного критерію. Кожне значення (сема) з певною мірою повноти передається іншою мовою як не словом, то словосполученням чи описово цілим реченням.

Ми погоджуємося з думкою А. Гудавічюса і В.М. Манакіна про те, що для об’єктивного зіставлення лексико-семантичних систем жодна реальна мова не може бути вибрана за основу. В результаті такого дослідження матимемо образ другої мови в дзеркалі першої. Такий опис, на нашу думку, доцільний у лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови. Основою, еталоном зіставлення повинна бути третя система, яка є однаково незалежна від зіставлюваних мов. Такою системою, на думку вищеназваних лінгвістів, є інтернаціональна за своєю природою когнітивна система – сукупність знань про дійсність. У сучасній контрастивній лексикології така система ще не описана, тому А. Гудавічюс і В.М. Манакін прийшли до висновку, що її певною мірою компенсує семний аналіз. На нашу думку, слід погодитися з їх підходом, тому що семи є справді універсальними і незалежними від конкретних мов мисленнєвими утвореннями. Необхідно, однак, закцентувати увагу на тому, що семи в жодному разі не можуть служити третьою системою для порівняння, оскільки не становлять системи. Це ті атоми, з яких по-різному комбінуються в різних мовах значення. Однак, на сучасному етапі розвитку контрастивістики не існує іншого способу здійснювати контрастивні дослідження, як брати за еталон одну із зіставлювальних мов або в кожному окремому випадку на основі наявних знань моделювати певну систему, яка б служила еталоном для зіставлення [12, с. 5].

Таким чином, підсумовуючи викладений вище матеріал, ми можемо зробити наступні висновки, що для зіставної лексичної семантики найактуальнішою є проблема – визначити точно значення лексичних відповідників у зіставлюваних мовах. Розв'язання цього здавалося б, суто лексичного завдання має вихід на ряд інших, притому дуже вагомих проблем, таких як способи передачі емоційних значень, роль семантичних переносів у процесах номінації, залежність полісемії й омонімії від структури мови тощо, а все це в кінцевому результаті проектується на проблеми національно-мовної картини світу.

2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні

2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці

Культура – це сукупність досягнень суспільства в галузі науки, освіти, мистецтва та інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновживаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.

Складним є питання, на що саме в мові може впливати культура. Американський вчений Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати… Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов’язаний з культурою… Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є те, що історія мови розвивається паралельно із історією культури» [11, c. 171].

Отже, можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу.

Кожна мова не тільки і не стільки відображає об'єктивний світ, як стверджувалося раніше, скільки по своєму інтерпретує його. Цікавим є той факт, що про мовну картину світу вперше заговорили саме ті мовознавці, які знали багато різноструктурних мов і мали справу з їх зіставленням (В. фон Гумбольдт, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.). Зіставне мовознавство має значні напрацювання, які проливають світло на проблему мовних картин світу. Їх необхідно узагальнити й інтерпретувати в аспекті мовних картин світу. Як зазначив Е. Косеріу, контрастивна лінгвістика повинна розглядати одну з порівнюваних мов як систему позначень («картин світу») і порівнювати з нею інші мови – як оформлення того самого світу за допомогою інших значень.

Досліджувати з цією метою можна лише ті рівні мови, які є двосторонніми, тобто мають план вираження і план змісту [13, с. 12]. Лексико-семантичний рівень кожної мови дає найбільше матеріалу для розв'язання цієї проблеми, бо саме в лексиці найяскравіше відображається специфіка національного світосприйняття і саме він безпосередньо пов'язаний з позамовною дійсністю, а, як відомо, називання предметів, явищ, реалій позамовної дійсності має чітко виражений «культурний характер». Дослідження національно-культурного компонента в лексичній семантиці – одне з важливих завдань контрастивної семасіології [11, с. 266].

Головною причиною відмінності лексико-семантичних систем різних мов є своєрідність дискретизації дійсності, що відбиває неоднаковий спосіб його пізнання і є найпершою ознакою самобутності лексико-семантичної системи мови [12, с. 7]. Продуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів і пов'язаних із ними внутрішньо-польових і міжпольових відношень. Ідея про зіставне дослідження різних мов шляхом членування одного поля на їх складові семантичні елементи йде ще від Й. Тріра, який одній із своїх статей про мовні поля писав, що «членування поля однієї окремої мови є попередньою роботою, для порівняння двох мов, узятих у цілому», але теоретичні принципи зіставного дослідження семантичних полів у різних мовах були опрацьовані О. Духачеком [13, с. 13].

М.П. Кочерган дає визначення лексико-семантичного поля як сукупності лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності [11, с. 121]. Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по своєму членує об'єктивний світ [11, с. 266]. Поля матимуть різну кількість клітинок, не всі клітинки в зіставлюваних мовах будуть заповненими і те, що в одній міститься в одній клітинці, в іншій може бути розподілене між двома чи декількома меншими клітинками [13, с. 13]. Справа в тому, що в одній мові передається необов'язково та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обов'язково вираженою. Так, наприклад, німецьке слово träumen відповідає українським словам снитися і мріяти.

Із структурою лексико-семантичного поля пов'язані явища гіперо-гіпонімії, синонімії й антонімії [13, с. 13]. На основі гіпонімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи й поля [11, с. 265]. Ще С. Ульман відзначив, що «одні мови надзвичайно багаті словами конкретного значення, в той час як інші використовують слова із загальними значеннями і не прагнуть передати всі деталі» [13, с. 13]. Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій видові. Цікаво відзначити той факт, що українська мова і німецька мова надають перевагу видовим назвам (гіпонімам), в той час, коли англійська і французька – родовим назвам (гіперонімам). Наприклад, укр. стілець і крісло, нім. Stuhl und Sessel – англ. chair; нім. gehen, reiten, fahren – фр. aller.

Особливою конкретністю значень характеризується українська мова. Це ми можемо побачити, порівнявши її із близькоспорідненою російською мовою: рос. закрыть (дверь, собрание, зонт) – укр. зачинити двері, закрити збори, згорнути парасольку.

Рідше трапляється зворотне явище: укр. піна, нім. Schaum – англ. foam «піна», froth «піна в роті», scum «піна в каструлі під час готування їжі», head «піна в бокалі пива». Ці приклади вказують на той факт, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспекти денотата, які в іншій мові розподілені між кількома словами [13, с. 14].

Існує й інша відмінність, коли у мовах не збігаються межі певного семантичного континуума. Насамперед це стосується часових відрізків, наприклад, членування доби на її частини. Німецьке Morgen «ранок» охоплює час від дев'ятої до десятої години, англ. morning – від першої до дванадцятої. Те, що для українця є другим поверхом будинку, для німця є першим поверхом

(erster Stock).

Досить яскраво специфічні властивості мови, а отже, і мовна картина світу виявляють в синонімії. Багатство синонімії та пов'язана з нею різноманітність внутрішньої форми слів-синонімів засвідчують своєрідність образного сприймання тих чи інших явищ дійсності різними етносами [13, с. 15]. Слід наголосити на тому, що для української і німецької мов характерне надзвичайне багатство синонімії.

Крім внутрішньопольових зв’язків, важливим для виявлення національної мовної картини світу є зіставлення міжпольових зв’язків. Вони ґрунтуються на полісемії, тобто на переносних значеннях слів. Перенесення, особливо метафоричні, не збігаються в різних мовах і яскраво засвідчують своєрідність мовних картин світу. Порівняємо: нім. «Schlange» і укр. «змія» і «черга».

У контрастивних дослідженнях нерідко констатується і такий факт, що значення слів-відповідників у двох мовах збігаються, але й в цьому випадку ми не можемо говорити про їхню повну семантичну відповідність. Г-В.‑Ф Гегель з цього приводу зазначав, що «природі речей суперечить вимога, щоб слово мови якогось народу передавалось таким словом нашої, яке б відповідало його повній визначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповідний предмет, а не уявлення іншого народу з іншою мовою» [4, с. 63].

Отже, уже сама внутрішня форма номінативних одиниць відбиває національний спосіб об’єктивації результатів пізнавальної діяльності, національну ментальність. Порівняємо, як по-різному передається одна й та сама дія трансформації тексту з однієї мови на іншу: українці перекладають, росіяни переводять (переводить), німці пересаджують (übersetzen), англійці передають (to translate). Саме надзвичайною національною самобутністю слів можна пояснити те, що всі дослідники, які цікавилися проблемою «мова і народ», зверталися до внутрішньої форми, яка засвідчує специфічне національне бачення світу [12, с. 9].

Таким чином, що слово живе в контексті культури, тому в різних мовах слова-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосується національних асоціацій, які для кожної мови є неповторними, однак ніколи не фіксуються у тлумачних та перекладних словниках. Їх поділяють на асоціації, пов’язані з внутрішньомовними чинниками, такими як внутрішня форма слова, вплив переносних значень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо (умовно назвемо їх мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов’язані з національно-культурним контекстом. Хоч вони належать до периферії семантичної структури значення слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки породжують комунікативні перешкоди [12, с. 10].

Слід наголосити, що специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Психолінгвістичний експеримент з українцями, росіянами й американцями виявив, що навіть слова на означення частин людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зорових, наводили ще й дотикові реакції. Порівняємо до прикладу реакції до слів «таз» і «ніготь»:

укр. таз – великий, широкий, круглий, вузький, коло, фундамент;

рос. таз – широкий, маленький, большой, штаны;

амер. pelvis – крім подібних до наведених, firm – «пружний», handfull – «такий, що приємно доторкнутися»;

укр. ніготь – гострий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий;

рос. ноготь – длинный, острый, крашенный, красивый, овальный, гладкий, лакированный;

американці, крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крихкий».

Національна специфіка виявилася також і в порівняннях:

укр. очі – як волошки, терен, вишні, озера, небо;

рос. глаза – как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы;

амер. eyes – like pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан» [11, с. 10].

Як бачимо, близькість національних культур можна оцінити через подібність семантичних асоціацій. Асоціативні зв'язки є надзвичайно важливими й для відтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони не знаходяться на поверхні мови, а приховані в глибинах національної ментальності.

Слід наголосити на тому, що повну мовну картину світу можна відтворити лише за наявності ґрунтовних словників асоціативних норм, створених на якомога ширшому охопленні мовців психолінгвістичним експериментом. Врахування національних особливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іноземною мовою.

У контрастивній семантиці на даний час все більшого поширення набуває соціо-семіотичний підхід. Завданням такого підходу є вивчення лексичної семантики мов у зв’язку з пізнавальною діяльністю народів – носіїв цих мов, когнітивними процесами та поняттями [13, с. 11].

Отже, контрастивні дослідження дозволяють констатувати, що лексико-семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи діяльності в одній мові не повторюються в такій самій формі в іншій мові. Розбіжності і близькість між співвідносними полями різних мов спричинені способом життя народів – носіїв цих мов, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.

2.2 Аналіз структурних відмінностей лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» у німецькій і українській мові

«Порівняння, – як зауважив видатний український педагог К. Ушинський, – є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як через порівняння». Тому закономірним є той факт, що порівняння (зіставлення) є універсальним прийомом у теоретичному і практичному мовознавстві. Міжмовне зіставлення є, на нашу думку, найефективнішим способом дослідження своєрідності концептуалізації світу в різних мовах [13, с. 12].

Важливим є питання про те, що потрібно зіставляти при контрастивному вивченні лексичної семантики. Виходячи з принципу системності, слід зазначити, що зіставлення ізольованих лексем не може бути продуктивним. Оскільки значення слова зумовлюється певною мірою його місцем у лексико-семантичній системі, то зіставлятися повинні парадигматичні об’єднання – синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, а також лексико-семантичні групи й поля. Зіставляючи лексико-семантичні парадигми, можна виявити квантитативні відмінності їх складових елементів, що завжди сигналізує про якісні відмінності між цими лексичними об’єднаннями [12, с. 5].

Найбільшим парадигматичним об’єднанням є лексико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле – це сукупність лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональних подібність позначуваних явищ [11, с. 265].

Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється як у кількості наявних у полі слів, так і в характері опозиції між компонентами поля [11, с. 266]. Проілюструємо це положення на прикладі лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» у німецькій і українській мовах.

Українська мова Німецька мова

голова der Kopf das Haupt

обличчя das Gesicht

зморшка die Runzel die Falte

чоло die Stirn

ніс die Nase

око das Auge

брови die Augenbrauen

вії die Wimpern

очне яблуко der Augapfel

повіки die Lider

щоки dieWange

вухо das Ohr

рот der Mund

губи die Lippen

підборіддя das Kinn

борода der Bart

вуса der Schnurrbart

шкіра die Haut

волосся das Haar

шия горло der Hals

рука der Arm die Hand

нога das Bein der Fuß

лікоть der Ellbogen

палець der Finger die Zehe

ніготь der Nagel

долоня die Handfläche

спина der Rücken

плече die Schulter

груди die Brust

ріст der Wuchs

статура der Körperbau

тулуб der Rumpf

тіло der Körper

постава die Haltung

Хоч позначувані тут явища є універсальними, але деякі із них в українській і німецькій мові неоднаково розподілені між словами. Справа в тому, що в одній мові не обов’язково передається та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обов’язково вираженою. Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій – видове. Хоч німецька й українська мова надають перевагу видовим поняттям, але й тут є істотні відмінності. Коли ми проаналізуємо структурні елементи лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах, ми побачимо, що в одному випадку німецька мова надає перевагу гіперонімам, а в іншому – гіпонімам. Те ж саме стосується і української мови.

Порівняємо:

Ø  нім. Arm i Hand (гіпоніми) із укр. рука (гіперонім);

Ø  нім. Bein i Fuß (гіпоніми) із укр. нога (гіперонім);

Ø  нім. Hals (гіперонім) із укр. горло і шия (гіпоніми);

Ø  нім. Finger i Zehe (гіпоніми) із укр. палець (гіперонім);

Ø  нім. Kopf і Haupt (гіпоніми) із укр. голова (гіперонім);

Ø  нім. Runzel і Falte (гіпоніми) із укр. зморшка (гіперонім).

Слід звернути увагу на те, що тенденція німецької мови до утворення складених слів є наявною також і в лексико-семантичному полі «Зовнішність людини», в той час, коли для української мови характерні прості слова.

Зіставимо:

v  укр. брови із нім. Augenbrauen,

v  укр. вуса із нім. Schnurrbart,

v  укр. лікоть із нім. Ellbogen,

v  укр. долоня із нім. Handfläche,

v  укр. статура із нім. Körperbau.

Порівнюючи лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в німецькій і в українській мовах, можна помітити ще й таке явище, що для позначення одного і того ж поняття, в українській мові використовується два слова, а в німецькій – лише одне, хоч і складне слово: укр. очне яблуко і нім. Augapfel.

Досить яскраво специфічні властивості німецької і української мов виявляються також в синонімії.

Порівняємо наступні синонімічні ряди:

1) голова – лоб, казан, макітра, макотиря, довбешка, кумпал, глава, гиря [2, с. 345]

der Kopf – Haupt, Schädel, Birne, Dach, Rübe [36, с. 389].

2) обличчя – лице, вид, образ, фізіономія, фізія, лик, морда, рило, пика, писок, будка, мармиза, мармуза, твар [2, с. 564]

das Gesicht – Phisiognomie, Angesicht, Anlitz, Fratze, Visage, Fresse [36, 245].

3) око – немає синонімів;

das Auge – Sehorgan, Augapfel, Gucker, Seher, Guckäuglein [37, с. 32].

4) ніс – нюхало, кирпа [2, с. 1025];

die Nase – Geruchs – und Riechorgan, Kartoffel, Gesichtserker, Zinken, Zacken, Riecher, Gurke, Rüssel, Knolle, Gummel [21, с. 376].

5) щоки – лице, маніта [2, с. 933];

die Wange – Backe [21, с. 533].

6) вухо – немає синонімів;

das Ohr – Hörorgan, Lauscher, Luser, Löffel, Horcher, Horchlöffel [37, с. 432].

7) рот – уста, паща, пащека, пелька, верша, хавка, писок, гавра [2, с. 581],

der Mund – die Lippen, das Maul, die Schnute, die Gasche, die Gusche [36, с. 564].

8) підборіддя – воло, підгорля [2, с. 200],

das Kinn – не має синонімів.

9) борода – не має синонімів;

der Bart – Stoppelbart, Schnauzbart, Backenbart, Vollbart, Dreitagebart [37, с. 54].

10) волосся – вовна, шерсть, волосіння, рослинність, щетина [2, с. 300];

das Haar – Fell, Pelz, Zotteln, Wolle, Strähnen [37, с. 245].

11) горло – горлянка, гортанна [2, с. 360]

шия – карк, в’язи, гамалик [2, с. 907]

der Hals – Rachen, Kehle, Gurgel, Kragen, Schlund [37, с. 256].

12) рука – лапа, лебети [2, с. 585]

die Hand – Pfote, Flosse, Pranke, Tatze, Patsche, Klaue [21, с. 235]

der Arm – не має синонімів.

13) груди – лоно, перса, грудь, пазуха, бюст [2, с. 366];

die Brust – немає синонімів.

14) ніготь – пагність, пазур [2; с. 12];

15) палець (на руці) – перст, палюх [2, с. 114];

der Finger – немає синонімів.

16) плечі – рамена, рам’я, коркові, ґорґоша [2, с. 45];

die Schulter – Achsel [36, с. 25].

17) спина – хребет, горб, хребтина, хорбак [2, с. 654];

der Rücken – немає синонімів.

18) зморшка – немає синонімів;

die Falten – Runzel, Furche, Krähenfüße, Schrumpel [37 с. 355].

19) повіка – немає синонімів;

das Lid – Augendeckel [36, c. 220].

20) нога – немає синонімів;

das Bein Stelze [37 c. 389].

Проаналізувавши вищеназвані синонімічні ряди ми прийшли до наступних висновків:

1.                для української і для німецької мови типовим є надзвичайне багатство синонімії;

2.                для слів, які входять в лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах загалом характерне майже однакове число синонімів, хоч окремі цього поля суттєво різняться кількістю своїх синонімів. Це явище ми можемо побачити у таблиці:

Таблиця 1

Більшість із цих синонімів є експресивно забарвленими (для української мови – 50, для німецької мови – 51) і мають оригінальну національну форму.

3. Порівняння як об’єкт дослідження контрастивної лексикології

3.1 Визначення структурних елементів порівняння

Уся структурна організація лексичної системи мови визначається асоціативними відношеннями, що постійно урізноманітнюються в зв’язку зі змінами у змісті мислення та через збагачення мислення новими якостями і поняттями. На ґрунті асоціацій невпинно відбувається синонімізація, антонімізація, омонімізація та паронімізація слів.

Прагнення пізнати світ приводить людську думку насамперед до порівняння. Ще Аристотель прославляв здатність сприймати подібне як властивість величі духу. Е. Енгель відзначав, що «кожна людська оцінка є лише порівнянням, тому мова повинна формуватися більш художньо, враховуючи силу оцінювання об’єкта» [28, c. 16].

Порівнювані предмети (явища, ознаки, дії) асоціюються за певною найхарактернішою ознакою, унаслідок чого ця ознака виступає дуже яскраво, експресивно [29, с. 135].

Особливо національна специфіка асоціювання виявляється в семантиці порівнянь.

Як об’єкт дослідження порівняння розглядалися різними галузями мовознавства. Цікавими є праці І. Чернишової, Г. Пермякова, Г. Зейдлера, Е. Різеля та Е. Шендельса, Р. Дітмара та ін [12, c. 45].

Структура будь-якого порівняння є чотиричленною:

Ø  comparandum – предмет (суб‘єкт) порівняння, тобто предмет чи явище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого;

Ø  comparatum – об’єкт порівняння, те, з чим порівнюється суб’єкт, тобто предмет чи явище, що має яскраво виражені та добре відомі мовцеві ознаки й унаслідок цього використовується ним для характеристики пізнаваного;

Ø  tertium comparationis – основи порівняння – ознаки, за допомогою яких здійснюється акт порівняння. Tertium comparationis перекладається як «третє в порівнянні». Воно може бути очевидним, тобто сприйматися зоровими рецепторами як порівняння форми, кольору тощо, полягати в тоні, базуватися на емоційному чи чуттєвому досвіді. Tertium comparationis називають ще вільно асоціативним значенням;

Ø  протиставні обидві частини частки wie, als, gleich, ähnlich, als wie, als ob, gleichsam тощо (німецька мова) або неначе, немов, ніби, як тощо (українська мова), які виконують роль показника порівняльних відношень, тобто це оперативний засіб, що вводить у дію когнітивну операцію «порівняння».

Дані складові частини можуть вербалізуватися безпосередньо в порівняльній структурі або їх можна відтворити з контексту.

Між comparatum і comparandum не існує реального зв’язку, він виникає лише у свідомості мовця, який прагне відтворити певну ситуацію дійсності.

Іноді порівняння використовуються не в повній формі, а в скороченій, наприклад: нім. die Froschaugen, die himmelblauen Augen. Тобто порівнювані поняття повністю злилися.

Знаходячись між засобами унаочнення та образності, порівняння створюють деякі проблеми для класифікації. Усі мовознавці, які досліджували проблематику даного питання, виділяли різні ознаки для групування порівнянь:

·        за структурними якостями (Е. Різель, Е. Шендельс) порівняння поділяють на короткі (складаються з одного словосполучення), поширені (охоплюють ціле речення чи цілий ряд речень) та розбудовані (зустрічаються в Біблійних текстах);

·        на основі семантичних зв’язків між tertium comparationis та об’єктом порівняння (comparatum) (Л. Ройзензон) слід розрізняти такі особливості:

1)                   без основи порівняння не розвивається специфічне значення порівняння, наприклад: очі – як волошки [19, с. 55], як баньки [19, с. 35], тобто саме слово «очі» не має значення «голубі, великі»;

2)                   comparatum може сам визначити семантичне значення, напр.: eine zarte Haut wie ein Sammet – eine Haut wie ein Sammet;

3)                   для одного й того ж компаратора існують кілька можливих варіантів основи порівняння, залежно від яких і змінюється значення всієї порівняльної конструкції. У таких випадках йдеться про динамічну ознаку в основі порівняння: суха, як тріска [24, с. 102], вузьке обличчя як тріска [19, c 54];

4)                   у ряді порівнянь компаратор служить лише для підсилення емоційної значущості вислову, наприклад: витрішкуваті очі як у жаби [19, c. 54];

·        з точки зору вмотивованості розрізняють вмотивованість першого ступеня (гострі, як ніж очі [19, c. 66]), частково мотивані (eine schlanke Gestalt wie eine Tanne [34, c. 54]), немотивовані (ein Mädchen von schlankem Wuchs [34, c. 97]), мотивацію, яких неможливо встановити (ніс, як за сім гривень сокира [19, c. 37]);

·        щодо прагматичного впливу, порівняння можуть базуватися на основі раціонального та метафоричного змісту і поділятися на предметні та образні (С. Краль, Й. Курц);

·        за частотою вживання та поширенням порівняння розрізняють узуальні (традиційні, стійкі, загальновживані), індивідуальні (оказіональні, авторські) та латентні (приховані).

1.                  Узуальні порівняння стали об’єктом лінгвістичних досліджень під різними назвами. Так, вчені І. Чернишова, В. Флейшер та Г. Шаде визначають їх як «компаративні фразеологізми», в той час як К. Пільц, Х. Бургер, Р. Хесскі використовують для них термін «фразеологічні порівняння». Дані порівняння не тільки відображають об’єктивні ознаки певного поняття, але й фіксують його властивості з погляду того чи іншого етносу. Ми зустрічаємо їх як в усному мовленні, так і в художній літературі. Переважна їх більшість може також фіксуватися в словниках.

2.                  Індивідуальні (узуальні, авторські, оказіональні) порівняння утворюються в певних ситуаціях із стилістичною метою. В.А. Чабаненко називає їх естетично спрямованими асоціаціями [29, с. 135]. Природу й роль естетично спрямованих асоціацій з’ясував І. Франко у праці «Із секретів поетичної творчості». Він зазначав: «Всяка ідея, що повстає в нашій уяві, може викликати за собою іншу ідею, і то, або подібну чим-небудь до неї, або таку, яку ми звикли зв’язувати з нею чи то задля місцевої суміжності, чи задля часової близькості або періодичності» [27, с. 66]. Ми ж додамо, що всяке відображення стосовно об’єкта є невипадковим і може сприйматися по-різному. Велика кількість оказіональних порівнянь зустрічається в художній літературі, де вони вживаються письменниками для більш точної передачі тієї чи іншої інформації. Зіставляючи фразеологічні та авторські порівняння, можна сказати, що перші мають об’єктивніший характер та є знаками мови, а другі володіють сильнішою емоційністю та належать до одиниць мовлення.

3.                  Латентними порівняння стають у той момент, коли сам акт порівнювання вже не може відбуватися, тому що другу та третю складові частини (компаратор, основу порівняння) важко відрізнити. Ідіоматичні порівняння виконують часто функцію підсилення дієслова. Стосовно іменників та прикметників, – вони можуть бути еквівалентними прикметникам, які демонструють високий ступінь або велику кількість, дуже хорошу або дуже погану оцінку, наприклад: а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив – не красиве обличчя;

·        за стилістичним характером розрізняють сатиричні, поетичні та нейтральні порівняння.

1.                  Сатиричні порівняння можна поділити умовно на групу з негативним емоційним забарвленням, яка характеризується використанням негативно забарвленої лексики. Деколи це звичайні слова, що утворюють стилістично нейтрально забарвлений вираз, який все-таки виступає сатиричним порівнянням (брови як пацюки [19, c. 37], ein Gesicht wie ein Nagetier [38, c. 172]). Для другої групи властивий доброзичливий гумор (своїм кирпатим носом чує, як у небі млинці печуть [19, с. 53]).

2.                  Поетичні порівняння надають літературному твору своєрідного романтично-чуттєвого забарвлення (mit dunkeln Augen, wie eine Burgundertraube, die in einen Pfirsichkorb geraten ist [31, c. 53], чорні очі, як терен обмитий дощем [19, c. 64]).

3.                  Нейтральні порівняння відіграють, як правило, граматично або змістовно важливу роль у реченні (ein Gesicht wie aus Ton [34, c. 145]). Процес порівнювання можна зустріти серед граматичних явищ (яскравим прикладом цього є ступені порівняння прикметників та прислівників). В усному мовленні нейтральні порівняння використовуються для унаочнювального донесення інформації про розмір, вагу, колір, якість матеріалу, звукові ознаки тощо предмета, який обговорюється. Нейтральні порівняння є буквальними й несуть інформацію, що сприймається всіма реципієнтами одночасно.

Отже, ми порівнюємо незнайоме зі знайомим і таким чином виявляємо своє ставлення до реальної дійсності. Деякі речі, які ми сприймаємо в повсякденному житті як звичайні, виявляються під час порівняння в іншому ракурсі. Для порівняння характерним є внутрішній зміст, який мовець надає своєму вислову: так, «за допомогою порівнянь письменник втілює у слова свій світогляд, виділяє, перебільшуючи чи стверджуючи, окремі риси висловлюваного, демонсруючи аналогію, намагається відтворити в мові те, що через пізнання стало його досвідом, або висвітлює цією формою висловлювання звичайно приховані відношення та спорідненості. Під час будь-якого вибору сфери порівняння висловлюється першопочаткове ставлення письменника до явищ і до світу» (Б. Совінські) [29, c. 14].

3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

При аналізі української і німецької художньої літератури, ми прийшли до висновку, що структурні елементи лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах асоціюються із різними предметами, явищами і поняттями. У даних асоціаціях (порівняннях) відтворюються загальноприйняті уявлення, традиційна репрезентація мовної картини світу українського і німецького народів. У художніх текстах ми зустрічаємо багато оказіональних порівнянь, де вони вживаються авторами для більш точної характеристики певного предмета, явища чи поняття. У них також присутній національно-культурний компонент, оскільки письменник є представником певного народу. Дані порівняння класифікуються за певними ознаками.

1. обличчя – das Gesicht:

а) вузьке обличчя – мов шовкова нитка [19, с. 54], як тріска [19, с. 54];

ein schmales Gesicht – wie ein Schermesser [31, c. 85], wie ein Hecht [31, c. 85];

б) бліде обличчя – бліде лице неначе в мерця [19, с. 56], лице як віск жовте [19, с. 57], як біла квітка [19, с. 133];

ein blasses Gesicht – so farblos wie eine Schneeblume [31, с. 9], mit gelbem Fiebergesicht [36, с. 234], wie aus Ton [34, c. 145];

в) повне і кругле обличчя – як той здоровий гарний гарбуз на баштані [19, c. 43], як повний місяць [19, с. 54];

ein rundes Gesicht – wie ein Kürbis [34, c. 72], wie ein Mond [31, с. 29];

г) гарне обличчя – як ягода [23, c. 236], як писанка [19, с. 53];

ein schönes Gesicht – wie aus Porzellan [34, c. 138];

д) не красиве обличчя – хоч пацюки бий [19, с. 54], неначе чорт сім кіп гороху змолотив [19, с. 54], неначе сажею обмазана [19, с. 57];

ein schlechtes Gesicht – wie ein Nagetier [38, c. 72].

2. очі – die Augen:

а) голубі очі – як волошки [19, с. 55], як небо [19, с. 55], як озера [24, с. 132];

blaue Augen – die himmelblauen Augen [31, c. 69], wie ein paar Vergißmeinnichte [31, c. 9], wie aus Veilchen [35, с. 238];

б) чорні очі – як терен обмитий дощем [19, с. 64], неначе старі монети [36, с. 56];

schwarze Augen – mit dunkeln Augen, wie eine Burgundertraube, die in einen Pfirsichkorb geraten ist [31, c. 53], wie Kohlen [38, с. 83];

в) великі очі – витрішкуваті як у жаби [19, с. 52], як у сови [19, с. 53], як баньки [19, с. 35];

große Augen – wie Kristallkugeln [31, с. 99];

г) блискучі очі – як свічки [19, с. 135], як зорі [24, с. 100], як жар [19, с. 124], блищать неначе вночі у вовчиці [24, с. 65];

glänzende Augen – wie Laternen leuchten lassen [31, c. 154], wie Sterne [31, c. 154].

В українській художній літературі для позначення виразу обличчя наводяться ще такі порівняння: гострі як ніж очі [19, с. 66], як гляне, то від її очей молоко кисне [19, с. 72].

3. губи – die Lippen

маленькі губи – як рутяний лист [19, с. 54];

die kleinen Lippen wie Zwirnfaden [31, c. 171];

Повні та червоні губи в українській мові асоціюються із червоною калиною [24, с. 100].

Крім того є ще порівняння у німецькій та українській мові для характеристики рота:

укр. рот як у сома [19, с. 87],

нім. der Mund wie eine Raspel [35, c. 38].

4. шкіра – die Haut:

ніжна шкіра – як шовк [19, с. 125];

eine zarte Haut – wie ein Sammet [31, с. 162].

Також в українській мові зморшкувата шкіра обличчя асоціюється із пом’ятою банкнотою [24, с. 342], а у німецькій мові біла шкіра порівнюється із слоновою кісткою – die Haut wie Elfenbein [31, c. 173].

5. руки – die Arme:

укр. руки як кочерги [19, с. 54];

нім. die spindeldürren Arme [34, с. 29].

У німецьких текстах ми знаходимо зіставлення рук із кігтями – die Hände wie Krallen [34, c. 132], а також порівняння і для таких частин тіла як нігті – mit dicken Nadel wie ein Brillanten [31, c. 165], а також для пальців (на руці) – was sie für spitze Finger haben, vorn umbogen, wie Widerhagen [34, с. 81].

6. фігура – die Gestalt:

а) струнка фігура – гнучка станом, як тополя [19, с. 54];

eine schlanke Gestalt – wie eine Tanne [34, с. 54], ein Mädchen von schlankem Wuchs [34, с. 97], ihre schlanke, immer etwas gebückte Gestalt gleicht einer überschossenen Pflanze, die im Wind schwankt [31, с. 160].

б) худорлява фігура – тоненька, як очеретина [19, с. 54], сама, як дошка [19, с. 54], стан наче копистка [19, с. 54], тонка, мов билина [19, с. 22], суха, наче циганська голка [24, с. 45], худа як струна [19, с. 100], суха, як тріска [24, с. 102],

eine magere Gestalt – wie die einer jungen Silberlinde [31, с. 9], wie eine Schlange [34, с. 83].

Порівняння, які позначають повноту фігури, ми виявили тільки в українській мові:

Ø  як кадівб, що бублика з’їси, поки кругом об’їдеш [19, с. 54],

Ø  сама товста, як бодня [19, с. 54],

Ø  кругла, як цибулька [24, с. 123],

Ø  сама дівка здорова, як тур [24, с. 37],

Ø  здорова, як корова [19, с. 54].

7. ніс – die Nase:

ніс – як за сім гривень сокира [19, с. 37], як ключка [19, с. 37], своїм кирпатим носом чує, як у небі млинці печуть [19, с. 53];

die Nase – die Gurkennase [34, c. 139], wie ein gesunkener Satell [34, c. 138].

8. груди – die Brust:

груди – як у богатиря [24, с. 239];

die Brust – wie zwei metallenen Teile [34, c. 107].

Лиса голова в українській мові порівнюється із облизаним макогоном [27, c. 345], у німецькій із свіжим салом – wie frischer Speck [34, c. 46], борода в українській мові співвідноситься із жовтком яйця [24, c. 99], в німецькій мові – з росинкою – wie ein Tautropfen [34, c. 168].

В опрацьованій художній українській літературі ми знайшли багато порівнянь, що стосуються такого структурного елемента лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» як волосся, а саме:

v  коса як праник [19, с. 54],

v  на голові у неї волосся неначе копиця сіна або куделя вовни [27, с. 31],

v  волосся, як павутина [24, с. 45],

v  шорстка, біла, як молоко чуприна [24, с. 56],

В німецьких художніх текстах ми також виявили порівняння, які стосуються слова das Haar, але вони мають дещо іншу семантику і порівнюється із іншими предметами, явищами:

v  ihr Haar wie ein Metall [34, c. 45],

v  rote, kurzgeschnittene Haare, die wie Borsten vom Kopf abstanden [34, c. 88],

v   ihr Haar war wie seidiger Schimmer [32, c. 41]

v   ihr kupfernes Haar davor prunken und schreien würde, wie Pallas Athene vor einem Hain von Ölbäumen [34, c. 134],

v  mit dickem Haar wie ein Kranz [38, c. 235],

v  ihr Haar wie ein blutiger Strick [34, c. 138],

v  tiefer als der Wein blutete ihr Haar [31, c. 281].

Крім вище названих порівнянь ми виявили ще порівняння в українській художній літературі для таких структурних елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» як брови, щоки, зуби, шия, а саме:

Ø     брови як шнурочки [27, с. 52],

Ø     брови як пацюки [24, с. 37],

Ø     чорні брови, густі-прегусті, як шовк [19, 100],

Ø     зуби як біла ріпа [19, с. 54],

Ø     щоки як червонобокі яблука [19, с. 100],

Ø     шия хоч обіддя гни [19, с. 54].

Кількісне і якісне співвідношення порівнянь лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» української і німецької мов можна спостерігати за нижче наведеною таблицею:

Із вище зазначеного ми приходимо до висновків, що:

Ø  в українських художніх текстах частіше зустрічаються порівняння, ніж у німецьких;

Ø  саме національні асоціації зумовлюють входження тих чи інших слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів.

Висновки

Спираючись на результати дослідження ми приходимо до таких висновків:

1. Контрастивна лінгвістика – це розділ мовознавства, метою якого є виявлення подібностей і відмінностей двох чи більше мов на всіх рівнях їх структури.

2. Становлення контрастивістики бере свій початок ще в далекому минулому, коли зіставлялися шумерський та аккадський діалекти у Вавилоні та санскрит з ведійською мовою у Паніні. До перших досліджень в галузі контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена де Куртене, а також дослідження вчених празького лінгвістичного гуртка. Великий внесок у розвиток контрастивістики зробили й українські і російські мовознавці, особливо цікавими є праці А.А. Потебні, Ф. Є. Корша, Є. Д. Поліванової, В.О. Богородицької, Л.В. Щерби, Ю.О. Жлуктенка, М.П. Кочергана та ін.

3. Однією із галузей контрастивної лінгвістики є контрастивна лексикологія, об’єктом дослідження якої є зіставлення лексико-семантичних систем двох чи більше мов. Через складність об’єкта дослідження, а особливо через те, що різні елементи структури лексико-семантичних систем перебувають у різноманітно переплетених зв’язках і відношеннях, лексична семантика залишається недостатньо опрацьованою. На сьогоднішньому етапі триває розробка і апробація найбільш задовільної методики здійснення контрактивних досліджень.

4. Для лексичної семантики дослідження національно-культурного компонента є одним із найважливіших завдань. Найбільше матеріалу для вирішення цієї проблеми дає лексико-семантичний рівень, особливо продуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів і пов’язаних із ними явищ гіперо-гіпонімії і синонімії. Саме на основі гіпонімії (видових назв) об’єднуються лексеми в лексико-семантичні поля. Слід відзначити той факт, що одні мови надають перевагу гіпонімам (українська, німецька та ін.), а інші мови гіперонімам (англійська, французька тощо).

Провівши дослідження в галузі синонімії, ми встановили факт, що як і українська, так і німецька мова є багатими на синоніми, а для структурних елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» вони мають майже однакове число синонімів (укр. – 65, нім. – 67). Більшість із синонімів в обох мовах є національно забарвленими.

5. Аналізуючи складові лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській та німецькій мовах, ми виявили:

Ø    Хоч, як уже зазначалося вище, німецька і українська мови надають перевагу видовим поняттям, все-таки є в кожній із цих мов свої особливості (наприклад, нім. der Hals і укр. шия і горло і ін.).

Ø    Для структурних елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» є характерні, як і для німецької мови в цілому, складені слова. Українська мова послуговується в цьому випадку простими словами (наприклад, укр. долоня і нім. Handfläche і ін.).

6. Лексико-семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані особливості поняття в одній мові не повторюються в такій самій формі в іншій мові. Розбіжності і подібності між співвідносними полями української і німецької мов спричинені способом життя двох народів, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.

7. Кожне слово посідає певне місце в лексико-семантичному полі «Зовнішність людини» зіставлюваних мов і має неоднакові семантичні асоціації. Ці асоціативні зв’язки є дуже специфвчними, оскільки відтворюють мовну картину світу. Виявити їх надзвичайно важко, бо вони знаходяться не на поверхні мови, а приховані в глибинах національної ментальності. Особливо національна специфіка асоціювання виявляється в семантиці порівнянь. Загальновживані слова, які входять в лексико-семантичне поле «Зовнішність людини», української і німецької мов асоціюються з різними поняттями, предметами і явищами. Виявлені асоціації ми наводимо у кількісному і якісному співвідношенні, що дає чіткіше уявлення про їх частотність, а отже, і вживаність у кожній з порівнюваних мов.

Отже, опрацювавши 6 українських художніх текстів і стільки ж само німецьких ми прийшли до думки, що в українській мові частіше зустрічаються порівняння (62 (59,6%), ніж у німецькій (42 (40,4%).

Zusammenfassung

Auf Grund unserer Forschung sind wir zu folgenden Schlussfolgerungen gekommen:

1.       Die kontrastive Linguistik ist ein Bestandteil der Sprachwissenschaft, deren Ziel es ist, Ähnlichkeiten und Verschiedenheiten zwischen zwei oder mehr Sprachen auf verschiedenen Ebenen ihrer Struktur zu untersuchen und zu beschreiben.

2.       Zu den ersten Forschung auf dem Gebiet der kontrastiven Linguistik gehören die Werke von I.A. Boduen de Kurtene, und auch die Untersuchungen von den Linguisten der Prager linguistischen Schule. Die ukrainischen und russischen Sprachwissenschaftler übten auch einen großen Einfuß auf die Entwicklung der kontrastiven Linguistik aus, besonders interessant sind die Werke von A.A. Potebnja, F.J. Korsch, J.D. Shluktenko, M.P. Kotscherhan, J.D. Polivanowa, W.O. Bohorodyzjka, L.W. Schtscherba u.a.

3.       Die kontrastive Lexikologie ist eines der Gebiete der kontrastiven Linguistik, dessen Forschungsobjekt eine Gegenüberstellung der lexikalisch-semantischen Systeme von zwei oder mehreren Sprachen ist. Lexikalische Semantik ist zu wenig erforscht, weil das Untersuchungsobjekt zu schwer ist und verschiedene Einheiten der lexikalisch-semantischen Systeme zueinander in mannigfaltigen Beziehungen stehen. Bis heute dauert Erforschung und Approbation der Methodik der Verwirklichung der kontrastiven Untersuchungen.

4.       Die Untersuchung der national-kulturellen Komponenten ist für die lexikalische Semantik eine der wichtigen Aufgaben. Die lexikalisch-semantische Ebene ist die Grundlage die Lösung dieses Problems, besonders produktiv ist Gegenüberstellung der Strukturen von lexikalisch-semantischen Wortfeldern und der mit ihnen verbundenen Hyperonymisch-Hyponymisch-Beziehungen sowieder Synonymie. Gerade auf Grund der Hyponymie verreinen sich die Wörter yu lexikalisch-semantischen Wortfeldern. Besonders interessant ist die Tatsache, dass einige Sprachen (Ukrainisch, Deutsch u. a.) Hyponyme un andere (Englisch, Französisch u. a) Hyperonyme überwiegen. Auf Grund der Untersuchungen von Synonymie stellen wir fest, dass Ukrainisch und Deutsch reich an Synonymen sind und für die Bestandteile des lexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußere des Menschen» fast gleiche Anzahl der Synonyme (deu. – 67, ukr. – 65) ist. Die meisten dieser Synonyme sind in beiden Sprachen national gefärbt.

5.       Auf Grund der Analyse von Elementen des lexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußere des Menschen» in der ukrainischen und der deutschen sprachen haben wir folgende Besonderheiten festgestelt: A) Obwohl die ukrainische und deutsche Sprachen Hyponyme bevorzugen, weist jede der Sprachen einige Besonderheiten auf, z.B. deu. Hals (Hyperonym) – ukr. шия, горло (Hyponyme); deu. Finger und Zehe (Hyponyme) – ukr. палець (Hyperonym) u. a. B) Die Zusammensetzungen sind für die Einheiten des deutschen lexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußere des Menschen» typisch. Die ukrainische Sprache bevorzugt in diesem Fall die einfachen Wörter: ukr. долоня – deu. Handfläche; ukr. лікоть – deu. Ellbogen u. a.

6.       Die lexikalisch-semantischen Wortfelder stimmen in beiden Sprachen nicht überein, weil die in einer Sprache festgestelltenen Besonderheiten in einer anderen Sprache in derselben Form kaum vorkommen. Die Ähnlichkeiten und Verschiedenheiten zwischen den zu vergleichenden Wortfeldern in Ukrainisch und in Deutsch sind durch die Lebeweise zwei Völker, den Charakter ihrer Denkweise, die Unterschiede in der Kultur verursachtet.

7.       Jedes Wort hat seine Stellung im lexikalisch-semantischen Wortfeld «Das Äußere des Menschen» der gegenüberstellenden Sprachen und nicht gleiche semantische Assoziationen. Diese assoziativischen Verbindungen sind spezifisch, weil sie in den Tiefen der nationalen Mäntalität versteckt bleiben. Die Nationale Spezifik äußert sich besonders in der semantik der Vergleiche. Die ukrainischen und deutschen Denotate, die zum lexikalisch-semantischen Wortfeld «Äußere des Menschen» gehören, assoziieren sich mit verschiedenen begriffen, Gegenständen und Erscheinungen.

Conclusion

Leaning on the results of the research we drew the conclusion that:

1.       Contrastive linguistics is the branch of linguistics the aim of which is describing of similarities and differences of two or more languages on all the levels of their structure.

2.       To the first researches in contrastivistics belong works of I.A. Baudauin de Courtenay, and also research works of scientists of Praga linguistic circle. Great contribution to the development of contrastivistics made Ukrainian and Russian linguists, the most interesting are works of A.A. Potebnya, F.J. Korsh, J.D. Polivanova, V.O. Bohorodyts’ka, L.V. Shcherba, J.O. Zhluktenko, M.P. Kocherhan and others.

3.       One of the branches of contrastive linguistics is contrastive lexicology the research object of which is comparison of lexico-semantical systems of two or more languages. Due to the complicatedness of the research object and especially due to various elements of the structure of lexico-semantical systems which stay in different links and relations. Lexical semantics is still not enough worked out

4.       For lexical semantics – the research of national-cultural component is one of the most important tasks. The most important material for sowing this problem gives lexico-semantical level, especially productive on this stage is comparison of lexico-semantic fields of structures and linked with them hyponymy and synonymy. On the basis of hyponymy (names of words) lexemes are united into lexico-semantical fields. We shall state the fact, that one part of languages prefer hyponymys (Ukrainian, German and so on), and other part prefers hyperonyms (English, French etc.). Having carried out the research in the branch of synonymy, we established that as well as Ukrainian so well German language is rich in synonyms and for the structural elements of lexico-semantic field «Appearance of a person» they have almost the same number of synonyms (Ukrainian – 65, German – 67). Most of the synonyms in both languages are nationally coloured.

5.       Analyzing the components of lexico-semantic field «Appearance of a person» in Ukrainian and German languages we found out that: A) Even if, as it was already mentioned above, German and Ukrainian lahguages prefer specific notions, all the same each of there languages has its own peculiarities (e.g. German – Hals, Ukrainian – шия і горло and others); B) Composite words are characteristic for the structural elements of lexico-semantic field «Appearance of a person», as well as for German language in general. In this case in Ukrainian language simple words are used (e.g. Ukrainian – долоня, German – Handfläche and others).

6.       Lexico-semantic fields of both languages don’t coincide, because fixed peculiarities of the notion in one language don’t repeat in the same form in different language. Divergent features and similarities between correlative fields of Ukrainian and German languages are caused by the way of life ot two nations, their style of thinking, differences in culture etc.

7.       Every word holds a curtain place in lexico-semantic field «Appearance of a person» of compared languages and has unequal semantic associations. This associative connections are highly specific, because they recreate language pattern of both nations. It is extremely difficult to several them, because they don’t lie on surface of language, but are hidden in the depths of the national mentality. National specifity of coupling occurs to be especially strong in the semantics of comparison. Common words, which belong to the lexico-semantic field «Appearance of a person» of Ukrainian and German languages are associated with various notions, things and phenomena.

Список використаних джерел

1.   Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: синонимические средства языка. – М., 1974 – 220 с.

2.   Бурячок А.А. і ін. Словник синонімів української мови в 2 томах. – К.: Наукова думка, 1999–2000

3.   Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. – М., 1997 – 320 с.

4.   Гак В.Г. Межъязыковое сопоставление и преподавание иностранного языка // Иностранные языки в школе. – 1979, №3. – С. 3–10.

5.   Гвишиани Н.Б. Контрастивные исследование современних языков и корпусная лингвистика // ФН. – 2004, №1. – с. 59 – 69

6.   Денисова С.П. Типологія категорій лексичної і граматичної семантики. – К., 1996 – 150 с.

7.   Єрмоленко С.Я. Штрихи до соціального портрета українців // П’ятий конгрес міжнародної асоціації україністів: Мовознавство. – Чернівці, 2003 – с. 69

8.   Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. – Л.: Вища школа, 1983 – 173 с.

9.   Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1995. – 566 с.

10.      Конецкая В.П. Введения в сопоставительную лексикологию германских языков. – М., 1993 – 236 с.

11.      Кочерган М П. Загальне мовознавство. – К: Альма матер, 2003. – 566 с.

12.      Кочерган М.П. Зіставна лексична семантика // Мовознавство, 1996. – №2–3. – с. 3–12.

13.      Кочерган М.П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу // Мовознавство, 2004 – №5–6. – с. 12 – 21

14.      Кочерган М.П. Проблеми зіставної семантики. // Збірник наукових статей. Випуск 5. – К: КДЛУ, 2001 – 386 c.

15.      Лейчик В.М. и др. Основы конфронтативной лексикологии. – К.: Радянська школа, 1967 – 358 с.

16.      Манакін В.М. Деякі питання контрастивної лексикології слов’янських мов // Мовознавство, 2003 – №4. – с. 26 – 37

17.      Манакін В.М. Проблеми контрастивної лексикології близькоспоріднених мов // Мовознавство, 1994 – №1. – с. 50–58

18.      Мирний П. і Головко А. Хіба ревуть воли як ясла повні? – К.: Радянська школа, 1967 – 358 с.

19.      Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’ я. – К.: Молодь, 1965. – 227 с.

20.      Подолян І. Є. Відображення українських, німецьких звичаїв та американських звичаїв і обрядів у вербальних асоціаціях фітонімів // Мовознавство, 1999 – №6. – с. 60 – 67

21.      Рахманов И.В. Немецко-русский синонимический словарь. – М.: Рус. яз. – 704 с.

22.      Русанівський В.М. Мовна картина світу в етнокультурній парадигмі // Мовознавство, 2004 – №4 – с. 3 – 7

23.      Солодуб Ю.П. Контрастивная фразеологія. // Филологические науки, 1998 – №4. – с. 57–65

24.      Сосюра В. Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 2000 – 546 с.

25.      Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. За ред. Білодіда І. К. – К.: Наукова думка, 1973 – 483 с.

26.      Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. – М., 1939 – Т.2. – с. 436

27.      Франко І. Зібрання творів. – К., 1981 – 395 с.

28.      Чабаненко В.А. Асоціація як універсальний чинник мовного розвитку // Мовознавство, 2005 – №3–4. – с. 132 – 137

29.      Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. – Запоріжжя, 2002 – с. 16 – 47

30.      Языкознание. Большой энциклопедический словарь. Гл. ред. В.Н. Ярцева. – 2‑е изд. – М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998 – 685 с.

31.      Annete von Droste-Hülshoff. Sämtliche Erzählungen. – Харків: Ранок, 2003 – 240 с.

32.      Dieter Noll. Die Abenteuer des Werner Holt. Berlin und Weimar: Aufbau – Verlag, 1969 – 480 s.

33.      Franz Kafka. Das Schloß. – Сант-Петербург: Корона принт, Каро, 2004 – 400 с.

34.      Heinrich Mann. Die Jagd nach Liebe. – Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, 1969 – 449 s.

35.      Heinrich Willi. Geometrie einer Ehe. – Stutthart, 1985 – 387 s.

36.      Herbert Görner. Wörterbuch Synonyme. – München: Deutscher Taschenbuchverlag, 2000 – 833 s.

37.      Martha Spalier. Synonym Wörterbuch. – Gütersloh: Bertelsmann Lexikon Verlag, 1997 – 716 s.

38.      Theodor Fontane. Fontanes Werke in fünf Bände. – Berlin und Weimer: Aufbau – Verlag, 1969.