Курсовая работа: Англійські вигуки та їх українські еквіваленти

Курсовая работа: Англійські вигуки та їх українські еквіваленти

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни:

на тему:

Англійські вигуки

та  їх українські еквіваленти

Виконав:                                                                                  студент

                                                                    групи

Науковий керівник:                                                          

Житомир – 2007

ЗМІСТ

Вступ. 3

Розділ І. Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови. 5

1.1. Статус вигуків у граматичній системі сучасної англійської мови. 5

1.2.  Класифікація вигуків. 6

1.3. Синтаксичні функції вигуків. 8

Висновок по першому розділу. 9

Розділ ІІ. Комунікативно-прагматичні значення вигуків. 10

2.1. Розряди вигуків за значенням. 10

2.2. Дискурсивні особливості вигуків. 18

Висновок по другому розділу. 23

Розділ ІІІ. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти. 24

Висновок по третьому розділу. 28

Висновки. 29

Список використаних джерел. 31

Вигуки як лексико-граматичний клас одиниць, що мають своєрідне значення, відбивають дійсність нерозчленовано, не відокремлюючи емоційне від раціонального, є характерним елементом певної сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Така природа вигуків зумовлює їхнє особливе місце в системі частин мови. Вони виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації. Ідеї нерозривного взаємозв’язку процесів, що відбуваються в людській пам’яті, і процесів, що детермінують утворення вигуків і їхнє розуміння, визначають загальну орієнтацію сучасної лінгвістики на всебічне вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовних явищ, серед яких вигуки посідають окреме місце. Проте статус вигуків як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження вигуків дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації. Це також дає змогу виявити участь вигуків у процесі мовлення, проаналізувати, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системних досліджень особ­ливостей вигуків сучасної англійської мови, які відіграють значну роль у вираженні індивіду­ального, суб’єктивного ставлення мовця до ситуації, до об’єктивного світу, у вираженні почуттів та волевиявлень мовця. Наявні описи вигуків сучасної англійської мови недостатньо виявляють їхню специфіку і роль у комунікації, не дають повної уяви про особливості їхнього функціону­вання, закономірність вживання і місце в дискурсі. Актуальність дослідження полягає і в тому, що наочно підтверджується теорія безперервності розвитку мови і відкритості частин мови як грама­тичних класів, які постійно поповнюються новими одиницями не тільки за рахунок різних слово­творчих процесів, а й за рахунок збагачення новими значеннями уже існуючих мовних одиниць.

Метою дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови, а також аналіз особливостей їх перекладу на українську мову.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

·  розглянути дискусійні питання, пов’язані з природою вигуків та їхнім статусом у граматичній системі сучасної англійської мови;

·  охарактеризувати синтаксичні функції вигуків;

·  проаналізувати специфіку вигуків з конвенційно-обумовленим та контекстуаль­но-обумовленим прагматичним значенням;

·  описати вигуки у контексті мовленнєвих актів та дискурсу, виявити притаманні їм значення;

·  розглянути особливості перекладу англійських вигуків та їх українські еквіваленти.

Об’єктом дослідження є вигуки англійської мови, що використовуються в англомовній комунікації.

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичне значення вигуків та їхні українські еквіваленти.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1.1. Статус вигуків у граматичній системі сучасної англійської мови

Принципи виділення частин мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські та західноєвропейські лінгвісти: О.О.Потебня, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, О.С.Кубрякова, Л.А.Булаховський, І.Р.Вихованець, О.І.Германович; Ш.Баллі, Ж.Вандрієс, А.Вежбицька, О.Єсперсен, С.Карцевський, Г.Пауль, Г.Суїт та інші. Проте граматична природа вигуків визначається неоднозначно. Є кілька точок зору на природу й статус вигуків: 1) вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідними за своїм складом синтаксичним класом; 2) вигуки є частиною мови, але посідають в системі частин мови особливе місце; 3) вигуки є частиною мови, але належать до “часток мови” поряд з приймен­никами й сполучниками; 4) вигуки входять до кола частин мови, до розряду повнозначних слів, всередині яких посідають особливе місце, здатні номінувати, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції; 5) вигуки є реченнєвими дейктичними одиницями, емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію і є периферією мовленнєвої системи. Найбільш прийнятною є точка зору Л.В.Щерби та вчених-англістів, що вигуки англійської мови за сукупністю диференціюючо-інтегруючих ознак семантичного й синтаксичного характеру є окремою частиною мови[1].

Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.

1.2.  Класифікація вигуків

Вигуки не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності. О.Єсперсен зазначав, що до вигуків належать різнорідні явища, які об’єднуються здатністю їх бути самостійними висловленнями. За складом вигуки поділяються на первісні, непохідні (primary) і похідні, вторинні (secondary). Вперше це розмежування зробив німецький вчений В.Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених визнає цей поділ. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з: 1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні підраз­ники різного характеру (ah, oh, alas, eh, heigh); 2) повнозначними частинами мови (good, come, look, well); 3) словосполученнями (good morning, thank you, excuse me, so long); 4) різними реченнями фразеологізованої структури (how do you do). Проте всі вони характеризуються семантичною неподільністю, є цілісними одиницями, незва­жаючи на складений характер й навіть роздільнооформленість. Серед них виділяються дві структурні групи: 1) однослівні вигуки, до яких входять первісні, непохідні вигуки типу bah, chut, ouch, tut, й непервісні, похідні вигуки типу cool, bet, damn, greetings, indeed; 2) вигуки, що складаються з двох і більше слів типу my God, blast it, see you, good egg, catch me doing that. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів у них, особливо ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації, викликають у ряді випадків ресемантизацію лексем, які входять до вигукового словосполучення чи речення, що й спричиняє їх перехід до класу вигуків. Процес переходу до класу вигуків тривалий, і не всі одиниці, які в дискурсі виконують роль вигукових висловлень, вже перейшли в цей лексико-граматичний клас. Слід відзначити, що зарубіжні лінгвісти, як правило, аналізують лише однослівні вигуки, які є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, і які, доцільно назвати вигуковими висловленнями, залишаються поза їх увагою.

Вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, які, функціонуючи в певних синтаксичних структурах – словах, словосполученнях і реченнях окремих типів, можуть набувати нових властивостей, що й сприяє переходові цих мовних одиниць до складу іншої частини мови: шляхом конверсії, універбації (good-bye), зрощення (alright > all right), а також за рахунок фразеологічних сполучень.

Вигуки як слова, що несуть переважно прагматичну інформацію, саме в процесі функціо­нування тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів на семантичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. На семантичному рівні вони можуть набувати значення, властиві іншим частинам мови за ознаками емо­ційності, волевиявлення, оцінності; на морфологіч­ному – за ознакою незмінюванос­ті; на синтаксичному – за ознакою: “функція: член речення – вставний”[2].

Вигуки, як правило, функціонують в контексті експресивних мовленнєвих актів. Як істотний компонент мовленнєвого спілкування вони використовуються для вираження суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентуван­ня, посилення інтенсивності і зрозумілі кожному членові мовного колективу[3].

1.3. Синтаксичні функції вигуків

Синтаксичні функції вигуків як специфічних мовленнєвих явищ тісно пов’язані з їх природою. Основними граматичними ознаками даного класу слів є синтаксична незалежність і формальна незв’язаність.

Вигуки,  на  відміну  від  інших  частин мови, не здатні граматично пов`язуватись з іншими членами речення. Вони можуть бути еквівалентом речення, виступати самостійно, але – не окремим членом речення. Проте, вигуки можуть переходити в повнозначні частини мови, набуваючи лексичного значення та номінативної функції, і граматичного, утворюючи граматичні форми і вступаючи в зв`язок із іншими членами речення. Здатність окремих вигуків переходити в різні частини мови призводить до необхідності відмежування даних слів від власне вигуків, які служать для вираження лише емоцій людини. Тобто, зазнаючи синтаксичної асиміляції, вигуки можуть лише опосередковано виконувати функцію будь-якого члена речення[4].

Мова  художньої  літератури тільки відображає і використовує як зображальний засіб все розмаїття розмовного синтаксису. Мовленнєвий акт і його природне звукове вираження тісно пов’язані з особою мовця. І тут проявляється не тільки логіко-пізнавальна сутність мовця (інтелект), а і його моральний  та  психічний стан (емоції, почуття, волевиявлення) та невербальна знаковість (соціальний контекст, умови, ситуація, місцезнаходження, рухи і порухи, погляд, жест, міміка).

Вигуки досить часто супроводжують якесь речення або фразу (питальну, окличну), можуть виступати засобом їх підсилювання, а також у ролі незалежного речення чи його частини.

Можливі також випадки, коли вигук синтаксично пов‘язаний не з цілим реченням, а тільки з його частиною.

Як правило, вигуки синтаксично не пов’язані з іншими членами речень будь-якого типу. Вони можуть вживатися на початку, в кінці або в середині речення, що залежить від семантичної наповненості цих вигуків та від конструкції самих речень, до яких вони відносяться.    

У реченні вигуки можуть займати будь-яку позицію, проте більшість із них вживається у препозиції[5].

Отже, вигук – це мовний знак, незмінне за формою слово, ізольоване в реченні знаками пунктуації, яке самостійно утворює цілу фразу, не поєднуючись з іншими реченнями (фразами); позбавлений номінативної функції (у деяких випадках - і понятійного змісту); наділений загальнозрозумілим значенням (це контекст на письмі й інтонація в усному мовленні); служить для вираження волевиявлень та живої емоційної реакції на поведінку співрозмовника або навколишню дійсність; його динамізм і експресивність виявляються в діалектичній єдності почуттєвого та інтелектуального; як особливий  розряд  слів, вигук - на відміну від інших частин мови - характеризується відсутністю спеціальних граматичних показників.

          Вигуки англійської мови є особливим розрядом мовленнєвих знаків. Вони становлять мовну універсалію, оскільки є граматичною категорією, властивою більшості мов світу. Вигуки безпосередньо пов’язані з прагматичною інформацією, тобто комунікативність у них висувається на перший план, тому що семантика більшості вигуків виявляється в процесі комунікації.

Принципи виділення частин мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці.

Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.

Вигуки не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності.

2.1. Розряди вигуків за значенням

Мовленнєвий акт і контекст зв’язані між собою, причому мовленнєвий акт залежить від контексту. Проте виділяються мовленнєві акти, яким властива контекстна незв’язність. Якщо розуміння мовленнєвого акту можливе без звернення до сусідніх висловлень, то такий мовленнєвий акт є мовним стереотипом, що типізовано виражає інтенцію, тоді носієві мови для його розпізнавання й розуміння контекст не потрібний. Прагматичне значення такої одиниці є конвенційно-обумовленим. Але якщо мовленнєва інтенція виражається контекстуально, а семантика висловлення і його інтенціональний смисл розрізняються, то прагматичне значення такої одиниці є контекстуально-обумовленим (oh!, ah!, wow!).

Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням, до яких належать мовні формули, значення яких є зрозумілим і без контексту, поєднують загальномовне й прагматичне значення: ahoy!, bravo!, blymy! Вони, як правило, вживаються в умовах неофіційного спілкування або ж у професійних жаргонах, в яких виконують наказову функцію. Серед них виділяються вигуки-директиви й вигуки-експресиви.

Вигуки-директиви вживаються в директивних мовленнєвих актах, актах спонукання, в яких мовець висловлює свою волю, спрямовану на виконання певної дії. Враховуючи сферу вживання, виділяються групи одиниць за колом діяльності, за об’єктом діяльності, за суб’єктом діяльності. Вони функціонують як: 1) військові на­кази й команди (shoulder arms); 2) морські команди (all hands on deck); 3) спортивні команди (ready, steady, go); 4) команди й розпорядження, що використовуються в деяких професійних жаргонах і під час спільної трудової діяльності: а) у кіно й на радіо (action); б) у цирку (allez); в) під час спільної праці, піднятті вантажів тощо (heave ho);  г) під час спільного співу, танців тощо (all together now). Зазначені вигуки об’єднуються в одну групу, оскільки їхньою іллокутивною силою є лаконіч­не вираження рішучої волі мовця, який не припускає заперечення, і має, як правило, вищий соціальноий статус.

Другу групу становлять вигуки з іллокутивною силою спонукання до дії, які об’єднуються спільною іллокутивною метою – спонукання слухача виконати волю мовця. Вони характерні для неофіційних ситуацій спілкування комунікантів симетричного й асиметричного соціального стату­су і поділяються на спонукання до: 1) дії (come on); 2) швидшого виконання розпочатої дії, швид­шого її завершення (shake a leg); 3) дії, які вживаються у звертаннях до дітей (hush-a-bye-bye). Відмінність цих двох груп вигуків полягає в ступені категоричності висловлення, ситуації спілку­вання комунікантів. Всі вигуки цих груп належать до наказових, імперативних мовленнєвих актів[6].

До вигуків-директивів належать і одиниці з іллокутивною силою спонукання до припинення дії. Вони поділяються на підгрупи вигуків зі значенням: 1) вимоги мовця залишити його у спокої (Bertie, lay off, lay off! For pity's sake, lay off); 2) припинення вчинення дії (basta); 3) прохання не поспішати (Hold it! They're still in the hall, we might be able to hear something); 4) припинення розмови на певну тему, вимоги замовкнути (Ssshh! There’s someone moving inside. You’ll have to go). Іллокутивною силою наступної групи директивних вигуків є попередження, застереження. (One! Two! Look out!). Більша частина одиниць цих груп стилістично маркована.

Іллокутивною метою наступної групи є вираження жалю, співчуття, чуйного ставлення до чужого горя, страждання, спроба своїм співчутливим ставленням заспокоїти, полегшити його, вселити адресатові бадьорість, упевненість (Now come…you must not feel sorry for yourself).

Окремими мовленнєвими актами є вигуки, які містять згоду на щось. Це є: 1)стверджувальна відповідь, позитивна реакція на певну ситуацію, дозвіл (May I borrow your paper? – By all means); 2) вираження взаємної домовленості, згоди (I’ll handle it. – Okay); 3) вираження однаковості думки, одностайності (You do not usually take this class? – Quite correct).

Вигуки з іллокутивною силою заперечення, незгоди поділяються на дві підгрупи: 1. Вигуки, що виражають заперечну відповідь на прохання, пропозицію, ввічливу й емфатичну відмову, заборону (Will you lend me £5? – Nothing doing). 2. Вигуки, що виражають незгоду, розбіжність, несходження думки мовця з думкою співрозмовника (What kind of someone else? – Some kind of fink. – Rubbish).

В англійській мові іллокутивна сила директивних мовленнєвих актів нерідко інтенсифікується або вигуком, або вигуком у поєднанні з іншими засобами інтенсифікації: Oh, my dear Lord, do wait a minute!

Важливу роль у мовленні виконують вигуки-експресиви, що є складовою частиною експресивних мовленнєвих актів, які, виражаючи емоційний стан, вклю­чають формули соціального етикету. Мовленнєвий етикет диктує норми мовлен­нєвої поведінки.

Серед формул мовленнєвого етикету виділяються: 1. Вигуки-привітання [greeting], які вживаються як самостійно, так і як засіб організації мовленнєвого спілкування. Вжите самостійно, привітання виконує функцію простого акту ввічливості: good afternoon/day/evening/morning; hello, hi, how do you do та інші. Вигуки-привітання об’єднуються спільним прагматичним значенням, утворюючи прагмасемантичні ряди, під якими розуміються ряди вигуків, що перебувають між собою у відношеннях семантичної тотожності, але розрізняються сферами й умовами вживання в мові: Good afternoon – Hello – Hi.

2. Вигуки-привертання уваги [attention attractant]: hey, hi there, attention, I say, listen та інші. Вони використовуються для встановлення й відновлення мовлен­нєвого контакту як із знайомими, так і з незнайомими, для підтримання контакту або стимулювання уваги.

3. Вигуки-заповнювачі пауз [pause filler]: m…er…, you know та інші. Вживаючи їх, мовець виграє час, обмірковуючи зміст висловлення і одночасно даючи змогу співрозмовникові зрозуміти, що висловлення ще не завершене.

4. Вигуки-прощання [farewell]. Серед них виділяються вигуки, які безпосе­редньо вживаються під час прощання: bye, і вигуки, які є одночасно і привітаннями, і прощаннями hello, hi.

Як прощання використовують вигуки-побажання добра, вдачі: all the best, bon voyage; вигуки-попередження, що містять прохання бути уважним, обережним: take care; вигуки-вказівки на наступну зустріч: till tomorrow/the next time та інші. Об’єднуються вони спільною іллокутивною силою прощання і вживаються з метою припинити мовленнєву взаємодію.

5. Вигуки-вибачення [apology]: I’m sorry, pardon me, excuse me; до них належать: вигуки, в яких міститься визнання своєї провини: my fault; вигуки-прохання не ображатися: no hard feelings; вигуки, в яких міститься обіцянка не повторювати своїх слів, дій: I won’t do/say it again.

6. Вигуки-подяка [gratitude]. Вони є невід’ємною частиною мовленнєвого етикету: thank you/thanks, ta, you shouldn’t have тощо. Дотримання максими скромності, що входить до принципу ввічливості, визначає семантичний зміст пропозиції мовленнєвого акту-відповіді на подяку: it’s no trouble, it’s nothing, that’s OK, no problem тощо.

7. Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання [congratulation]. До них належать не тільки привітання, але й такі ритуалізовані жанри, як тости, подяки, співчуття, запро­шення тощо: Merry Christmas, Happy birthday (to you), welcome тощо. Благопобажання виконують різні функції в мовленнєвому спілкуван­ні: 1) завершення мовленнєвої взаємодії разом з прощан­ням або замість нього – all the best; 2) побажання добра, успіху під час привітання з святами чи якимись подіями в житті, або успіху в розпочатій справі; побажання смачного тощо: bless you.

Вигуки-тости близькі за своєю іллокутивною силою до благопобажань. За семантикою пропозиційного змісту вони поділяються на підгрупи зі значенням: 1)побажання добра, здоров’я, успіху присутнім: cheers, our health, your health тощо; 2) симпатії, добрих почуттів до присутніх: good luck тощо; 3) побажання успіху відсутнім: absent friends; 4) спогадів про минуле: to the good past; 5) пропозиції випити до дна: bottoms up; 6) пропозиції підняти останній тост: one for the road.

Вигуки англійської мови з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням є адре­сантно-орієнтованими, їхнє значення завжди залежить від конкретного контексту чи конкретної ситуації їх вживання. Певну роль у цьому процесі відіграють паралінгвістичні засоби. Прикладом є вигук oh, один з найпоширеніших в сучасній англійській мові, у якого виділено 48 значень. Всі вони є логічним розширенням його основного, загального значення – вираження різних почуттів, емоцій, яке й є для всіх об’єднувальним [7].

Вигуки з контекстуально-обумовленим значенням, виражаючи майже увесь спектр людських емоцій, поділяються на дві великі групи: 1. Вигуки, що виражають позитивні емоції і 2. Вигуки, що виражають негативні емоції.

1. Вигуки, що виражають позитивні емоції, включають широке коло приємних почуттів й переживань: 1) радості, захоплення: My! Don’t they look nice!; 2) підне­сення, натхнення: … he rubs hands gleefully: “Hooray!”; 3) збудження, радісного хвилювання: Wow! Of course that would be marvelous!; 4) симпатії: That heathery, salty, fresh smell. Oh – lovely, lovely; 5) полегшення: Whew! That alters the case a bit; 6) задоволення Oh, very well, very well.

2. Вигуки, що виражають негативні емоції й переживання. Їхня іллокутивна сила змінюється від бентеження, нервозності до огиди, відчаю. Серед них виді­ляються такі, що передають: 1) жаль, хвилювання, неспокій, каяття, розчарування: …sighs: “Well, we were civilized and happy once.”; 2) неприємні почуття, відчуття: Phew! I say, this is awful, hell!; 3) збентеження, нервозність: … nervously: “Ah! Yes, I know…”; 4) неспокій, хвилювання, знервованість: Hell! What a policy?; 5) розчарування: My God! I’ve been screaming with boredom at you for months and months; 6) зне­важання, презирство: By Jove! That fellow smells a rat!; 7) огиду: Ugh! I’d just as soon marry a – a ferret; 8) фізичний і душевний біль, страждання: Oh, Jesus, it hurts! і  Oh, you were so bad to me; 9) обурення: Ha! I’m not a tame cat; 10) прикрість, гнів: ...disgust: “By Jar! Drunk again!”; 11) злорадість, безжалісність: ...with devilry: “Ah-h-h! You've done your hair up ...; 11) відчай: Oh dear! Oh dear! Nothing ever happens to me that happens to other people.

Крім цих двох груп, серед вигуків з контекстуально-обумовленим значенням виділяються: 1. Вигуки, що виражають різні психічні стани, приємні чи неприємні для людини: 1) здивування: Dear me, you are smart; 2) несподіваність, сюрприз, рап­товість як приємні, так і неприємні: Here's a whacking letter from the family solicitor. “Great Heavens! Seventy! Two hundred!” і “Their father's dead - heart failure.” - “I say!”; 3) схвильованість: Ah, if sleep was to you a presage of horror!; 4) нетерпіння: Well, you'll have to call at his office. – Oh, dear! Where is his office?; 5) сумнів: Poor Katherina! Pretending you don't care about anything now but the music. Нumph!; 6) пе­реляк, страх: Great heavens, man, you don't mean to say you sent her for a throat operation!; 7) втому: Oh, but I am sleepy!; 8) безпорадність: Oh, dear, dear, you do look a sight, Dad. I don't know who looks the worst, you or this room; 9) невіру: Any Jiggings can see that she's a bit gone on our friend – (freezingly) Indeed!; 10) спогади про вже прожите: Ah, that reminds me… 2. Вигуки, які виражають прохання, з модифікацією іллокутивної сили від вираження простого бажання до наполегливого прохання і прагнення запобігти проханню: Ah! I wish you would fall in love; ...rather embarrassed and touched: “No, please, please! До них належать і вигуки з іллокутивною силою:   3. Запрошення, виклику: Come, now; isn't there anything you feel you'd like to say.        4. Іронії: They think that now, sir, no more trouble from them. – Indeed і сарказму: Free England! Ha! 5. Сміху: That's the best - ha ha ha. 6. Глузування: He turns again, angrily mocking at her: “Ha! ha! ha! What are you laughing at? 7. Зверхності: На. Here's a league o'youth. 8. Докору: Come on, you can do better than that! 9. Побоювання: Eh? Eh? What's that? 10. Справдження передчуття: “Aha!” said Uncle Vernon in a triumphant whisper. 11. Застереження: Hullo! You mustn't neglect this, you know.  12. Погрози: “Then there is something between you and this fellow?” (dangerously, but without moving) “I beg your pardon!” 13. Протесту: Oh! But - I beg pardons - there's some mistake – I – 14. Прокляття: Oh, hell! Why are we fighting again? 15. Лайки: Perhaps you can tell me what the deuce I've come for?

Вигукам властиві прагматичні відношення, характерні й для інших повнозначних слів. Вони можуть утворювати прагмасемантичні ряди, а також антонімічні пари. Для них особливо характерна внутрішньослівна антонімія, тобто енантіосемія. Проте на відміну від загальномовної енантіосемії в прагматиці, крім контексту, велику роль відіграють інтонація, жест, які разом з контекстом визначають прагматичне значення вигуків.

Однією з важливих особливостей вигуків англійської мови є їхня здатність до прагматичного варіювання, що пов’язане з потенційною й синхронною прагматич­ною багатозначністю вигуків. Прагматичне варіювання відбувається в результаті прагматичного транспонування вигуків, тобто пов’язане з реалізацією функції, що є для них первинною. Прагматичне варіювання в основному властиве вигукам з конвенційно-обумовленим значенням, оскільки вони, як правило, є однозначними мовними одиницями. Але за певних ситуацій в контексті вони можуть прагматично варіювати, не змінюючи свого первісного значення, а лише варіюючи його залежно від середовища спілкування, емоційного забарвлення [8].

Прагматичне варіювання вигуків пов’язане в деяких випадках з їх позиційним варіюванням. Так, вигуки now, now then передують, як правило, висловленням, що виражають питання, пропозицію, прохання, а після зухвалого висловлення думки чи наміру стоять у постпозиції.

Вигукам властивий і іллокутивний синкретизм, тобто здатність виражати одно­часно кілька прагматичних значень. Це явище нерідко спостерігається при транспо­нуванні іллокутивної сили одиниць мовленєвого етикету однієї групи в іншу: Excuse me. What time will you be checking out today? Так, за допомогою вигуку excuse me мовець, з одного боку, привертає увагу адресата, а з другого, просить пробачення за те, що забирає увагу й час. Таким чином, за прагматичного синкретизму відбувається поєднання первісного прагматичного значення з вторинним.

2.2. Дискурсивні особливості вигуків

Сучасне мово­знавство спрямоване на усвідомлення функціональної специфіки мовних одиниць, виявлення їхнього місця в дискурсі, в якому враховується вплив на спілкування багатьох позамовних чинників, серед яких на перший план висуваються соціальні та антропологічні параметри комунікації. А оскільки вигуки виконують важливу роль у різних фазах мовленнєвого спілкування, то в дискурсі стає важливим вибір відпо­відного вигуку залежно від мети висловлення й способу її досягнення.

Мовленнєва комунікація являє собою двоплановий процес: комунікативний і метакомунікативний. У метакомунікативному аспекті процес мовленнєвої комуніка­ції, як відомо, дістає трифазний розвиток: встановлення мовленнєвого контакту, його підтримання й розмикання. Мовною складовою значної частини метакомунікативних сигналів є вигуки, які, набуваючи власної іллокутивної сили, можуть бути використані у різних фазах мовленнєвого спілкування. Початок дискурсу визначає тематичну, інтенціональну спрямованість, задає межі його можливої інтерпретації і визначає тональність, вводить у певний можливий світ, пов’язані з ним культурні смисли, знання, вірування, загальний пресупозиційний фонд.

У початковій фазі мовленнєвої взаємодії використовуються спеціалізовані вигуки-привітання (hello, welcome), вигуки-атрактанти уваги (attention, hey), метамовленнєві вибачення (excuse me); вигукові речення – етикетні питання про здоров’я, стан справ тощо (how are you?, what gives?).

Мовленнєвий акт як одиниця діяльності, маючи складну структуру, може бути як простим, так і складним. Так, складені мовленнєві акти привітання й інші метамовленнєві акти початку мовленнєвого спілкування можуть поєднуватися з деякими видами репрезентативів і експресивів, характерних для початкової фази мовленнєвої взаємодії. До них належать: 1) питання про стан здоров’я, справ (Hey, guys. How’s it going?); 2) мовленнєвий акт знайомства (Hey. Pleased to meet you.); 3) зауваження (Good evening, it’s a cold night.); 4) пояснення (Hello – I’m Kismine.); 5) вираження радості (Hi – good to see you.); 6) комплімент (Hello, you’re looking so good).

Вигуки, які не мають власної іллокутивної сили, можуть входити до складу мовленнєвого акту початку мовленнєвої взаємодії, модифікуючи його іллокутивну силу (Oh, good evening.- Well! Ah, hello.).

Наступною, центральною фазою спілкування є підтримання мовленнєвої взає­модії, протягом якої комуніканти, реалізуючи стратегії й тактики спілкування, використовують метакомунікативні сигнали, щоб забезпечити прийом повідомлення і підтримати увагу співрозмовника; стимулювати процес комунікації як з боку мовця, так і слухача; встановити зміну черговості ролей мовця й слухача; продемонструвати, що слухач готовий чи бажає сприймати інформацію; прокон­тролювати розуміння повідомлення. Вони поділяються на: 1) сигнали з боку мовця й 2) сигнали з боку слухача. Серед них чимало одиниць, мовною складовою яких є вигуки (Well, you see.. you shouldn’t have told her that you wanted to meet me halfway through your date), що використовуються в основному в початковій позиції апелятивних вигуків/вигукових висловлень, які вживаються в основному в кінці висловлення (Important stories he thinks the public needs to know, eh?). За допомогою їх мовець підтримує і контролює необхідний рівень уваги слухача або слухачів[9].

Часта зміна тематики в усному мовленні змушує мовця сигналізувати про закінчення однієї теми й початок іншої (I'm just glad we won, that's all).

Метакомунікативні контактовстановлюючі сигнали слухача, що ведуть до зміни мовленнєвого ходу мовця, спрямовані на підхоплення (I wrote him a letter simply telling him that you were coming... – Right, my friend… Quite right!), перебивання й захоплення ініціативи в розмові (“Let’s go, hey. I haven’t got all.” – “Look,” I said. “I don’t feel very much like myself tonight.”).

Розмикання мовленнєвого контакту є ритуалізованою фазою мовленнєвого спілкування з своїм набором стереотипних конвенційних одиниць. Воно нерідко складається з двох актів: передзавершуючого метакомунікативного висловлення й самої формули прощання.

Мовленнєвою складовою передзавершуючих мовленнєвих актів можуть бути вигуки, якими: 1) підкреслюють завершеність теми розмови, досягнення згоди, домовленості (all done, all right, okay); 2) вказують на необхідність попрощатися (I must be off); 3) вибачаються за заподіяну чи заподіювану турботу (I beg your pardon); 4) висловлюють вдячність за “послуги” (прийом, зустріч тощо), а також за увагу адресата (thank you); 5) вказують на можливість нової зустрічі (see you);   6) бажають добра, успіху та інше (all the best).

Спілкування комунікантів відбувається в рамках, обмежених метамовленнєвими актами встановлення й розмикання контакту за допомогою метамовленнєвих актів підтримання метамовленнєвої взаємодії, які є природними одиницями і мають розглядатися в нерозривному зв’язку.

Однією з важливих рис прагматичних зв’язків у дискурсі є те, що вони виражаються не од­ним мовним засобом, а їхньою сукупністю. Прагматичне значення вигуків, що входять до складу висловлення як самостійний компонент чи компонент, який модифікує іллокутивну силу вислов­лення, реалізується у синтагматич­ному зв’язку з іншими прагматично значущими компонентами висловлення. У таких випадках має місце залежність знаків, яку Ш.Баллі назвав довільним взаєм­ним обумовленням: форма одного з сполучень знаків вимагає певної форми іншого. Виділяються два типи взаємного обумовлення – формальне й семантичне, з яких перше ґрунтується на нормі мови, а друге – на семантичному узгодженні слів у мовленні. Таким чином забезпечуєть­ся семантична зв’язність тексту. Але існує ще й суб’єктивне значення, пов’язане з мовцем, яке є третім типом взаємного обумовлення – прагматичним. Ця багатофункціональність допомагає інтегрувати безліч одночасних, але різних процесів, що лежать в основі дискурсу. Прагматичними типами взаємного обумовлення є прагматичне узгодження й прагматичне неуз­годження. Узгоджуються 1) одиниці, що використовуються для початку мовленнєвої взаємодії, - привітання і вигуки - етикетне питання про стан справ, здоров’я тощо (“Good morning. Hey, Fred, how are you?” – “Good morning.” – “Hey, everybody!); 2) прощання з подальшим благопобажанням: goodbye – God keep you; 3) вигукові вибачення з непрямим вибаченням з відтінком директивної інтенції; 4) одиниці зі значенням подяки; 5) вигуки в групі експресивних мовленнє­вих актів-тостів. Всі вони входять до класу експресивних мовленнєвих актів. Для цілої низки директивних вигукових висловлень характерне узгодження з директивними висловленнями різного ступеня інтенсивності іллокутивної сили, що виражає прохання – від ввічливого до благання ...We’ll have that over again, if you don’t mind і No, no, not that, for God's sake!

У репрезентативних мовленнєвих актах вигукові висловлення типу cross my heart, God be praised інтенсифікують іллокутивну силу цього акту, підвищуючи його категоричність. Близькі за своєю іллокутивною силою вигукові висловлення, що інтенсифікують репрезентативний мовленнєвий акт схвалення. Інші інтенсифікують заперечення, що “міститься” в репрезентативі.

Bзаємне прагматичне обумовлення одиниць мовленнєвої комунікації може виявлятися і в прагматичному неузгодженні мовних засобів, яке характеризується переглядом семантики вигукового висловлення. Вигукові висловлення–питання, прямим прагматичним значеннями яких є запит (нерідко суто етикетний) про одержання дозволу, може в поєднанні з деякими репрезентативними мовленнєвими актами передавати невдоволення, роздратування (– Sir, can I help you? Sir, this is a woman’s spa, sir. Sir, do you mind?). Ціла низка вигукових висловлень, прямим прагматичним значенням яких є інтенсифікація іллокутивної сили директивних мовленнєвих актів (for the land’s sake, for goodness’ sake та інші), може модифіку­вати іллокутивну силу різних типів мовленнєвих актів, будучи прагматично неуз­годженими з цими мовленнєвими актами. Наприклад: The trouble is ... until V-Voldemort - oh, for heaven's sake - comes out into the open, Sirius is going to have to stay hidden, isn't he?, де вигукове висловлення for heaven's sake передає збентеження, а вигук oh інтенсифікує його іллокутивну силу[10].

В англійській мові одним із засобів прагматичного неузгодження є досить численні випадки транспонування іллокутивної сили лайливих вигукових висловлень у мовленнєві акти, що виражають позитивні емоції (By hell, I think that's a good literary expression).

Здатність вигукових висловлень вступати у відношення прагматичного узгодження або неузгодження з іншими частинами висловлення має істотне значення з точки зору закономірностей організації міжособистісного спілкування.

Співучасть комунікантів у єдиному процесі демонстрації смислів і їхньої інтерпретації враховує не тільки комунікативно–прагматичні типи висловлень (привітання – прощання, прохан­ня – обіцянка/відмова тощо), але й інтеракціональні ходи учасників повідомлення, що здійсню­ються ними з метою досягнення певної мети спілкування. Залежно від характеру інтеракціо­нальних ходів виділяються типи міжособистісного спілкування, а їхня послідовність визначає характер спілкування – кооперативний чи конфліктний. З цієї точки зору важливу роль відіграють прагматичне узгодження або неузгодження вигукових висловлень з одиницями одного чи різних інтеракціональних ходів. Як правило, спілкування починається з вигукового висловлення-приві­тання, яке має кооперативний характер, за ним йде етикетне питання про стан справ і відповідь на нього: How are you? – Very well. How is it with you? – All right. Значну роль у початку мовленнєвої взаємодії відіграють мовленнєві акти рекомендації та відповіді на неї, подяки, прощання тощо. Інтеракціональне узгодження вигукових висловлень характерне для мовленнєвого етикету, для вираження згоди/незгоди тощо. Інтеракціональне неузгодження менш характерне для спілкування і спостерігається під час невиконання очікуваного інтеракціонального ходу або заміни його на ініціативний: “Thanks,” snarled Ron, scratching out the offending sentences. – “Sorry, I only –“.

Вигуки з контекстуально-обумовленим значенням, виражаючи майже увесь спектр людських емоцій, поділяються на дві великі групи: 1. Вигуки, що виражають позитивні емоції і 2. Вигуки, що виражають негативні емоції.

Вигукам властиві прагматичні відношення, характерні й для інших повнозначних слів. Вони можуть утворювати прагмасемантичні ряди, а також антонімічні пари. Для них особливо характерна внутрішньослівна антонімія, тобто енантіосемія.

Однією з важливих особливостей вигуків англійської мови є їхня здатність до прагматичного варіювання, що пов’язане з потенційною й синхронною прагматич­ною багатозначністю вигуків. Прагматичне варіювання відбувається в результаті прагматичного транспонування вигуків, тобто пов’язане з реалізацією функції, що є для них первинною.

Важливу роль у мовленні виконують вигуки-експресиви, що є складовою частиною експресивних мовленнєвих актів, які, виражаючи емоційний стан, вклю­чають формули соціального етикету. Мовленнєвий етикет диктує норми мовлен­нєвої поведінки.

Серед формул мовленнєвого етикету виділяються:

1. Вигуки-привітання.

2. Вигуки-привертання уваги.

3. Вигуки-заповнювачі пауз.

4. Вигуки-прощання.

5. Вигуки-вибачення.

6. Вигуки-подяка.

7. Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання.

Проф. Бархударов  Л. С. визначає  переклад як “процес  заміни мовленнєвого  твору (тексту ) на  одній  мові  мовленнєвим  твором (текстом)  на  іншій  мові   при  збереженні незмінного  плану  змісту“ . Це  значить, що  при  перекладі  відбувається  заміна  одиниць мови, але  зберігаються  незмінним  план  змісту, тобто  передана  текстом  інформація[11].

Завдання перекладача полягає у тому, щоб зрозуміти і зберегти у тексті перекладу комунікативну установку автора, а це можливо лише за умови співвідношення значення тексту чи висловлювання з мовленнєвою ситуацією. Ця ідея передбачає функціональну еквівалентність тексту перекладу до тексту оригіналу, що визначається не на основі формальної відповідності текстів, а на основі реакції іншомовного адресата. Тобто, в тексті перекладу реакція адресата має так само відповідати комунікативній установці відправника, як і в тексті оригіналу.

У працях вітчизняних і зарубіжних учених вигуки розглядаю­ться як незмінні слова, позбавлені інтелектуального змісту, тобто ле­ксичного й граматичного значень. У зв'язку з цим виникають питан­ня про те, чи кваліфікувати вигук як мовний знак [12].

Зрозуміло, що переклад вигуків викликає  труднощі. Але при цьому важливо вказати на псевдо (фальшиву) і безеківалентність, тобто вдавану відсутність еквівалентів в мові перекладу.

Наприклад:

His father, alas, is no better. – Його батькові, на жаль, не легше.

Оh! How you frightened me. – Ах! Як ви мене перелякали.

Well! What do you think of it? – Ну! Що ви про це думаєте?

Звуконаслідувальні слова, які виконують функції вигуків і які умовно відтворюють звучання, супро­воджуючи дії та фізіологічні акти людини, якщо вони є вираженням відчуттів та почуттів, мають еквіваленти в англійській та українській мовах, наприклад: Ha! ha! ha! – "ха-ха-ха!".

Деякі вигуки, маючи вузьке значення й завжди виражаючи одні й ті ж почуття або волевиявлення, можуть асоціюватися з відповід­ними поняттями. Наприклад, вигук "фу" пов'язаний із поняттям огидності, вигук "hush" – "тсс"  - з поняттям тиші. Інші вигуки, маючи більш загальне, широке значення, не викликають асоціацій із поняттями. Важко було б сказати, з якими поняттями пов'язані вигуки англ."ah!", "oh!", "eh"! – укр."ах", "ох", "ай", оскільки їх значення визначається контекстом. Головну роль при перекладі відіграють контекст і орієнтація перекладача.

  Англійські вигуки передаються українською мовою: а) приблизними українськими відповідниками-вигуками; б) українськими еквівалентами. Перша група вигуків вказує на певну відмінність сприйняття народами однакових явищ. Друга група вигуків – це свідоцтво часткової спільності концептосфер англійського та українського етносів[13].

Вигукові сполучення і вигу­ки, що мають предикативну структуру з експресивним переосмис­леним значенням компонентів, які постійно або варіантно-постійно залежні, мають наступні еквіваленти в українській мові, напр.:

all aboard! «посадка закінчена»;

atta boy! «Молодець!»;

by George (Gad, Gar, Gosh,; ginger, gravy, jingo, nails, wound!) «їй-богу!»;

 call the question! «до діла!»;

 dod burn (dern, drat, gast, rot!) «хай йому біс!»;

 done with you! «домовилися, по руках!»,

don't be a goose! «не будь дурний!»;

 don't loose your sleep over it! «хай вас це не турбує»;

do tell! «оце так!»;

 down with! «геть!»;

 dry up! «мов­чати!»;

 easy all! «припинити гребти, суши весла!»;

 easy does it! «тихіше їдеш — далі будеш»;

 fain І! «цур я!»;

fair and softly! «тихіше, легше!»;

fair do's! «цур пополам!»;

 fie for shame! «як вам не соромно!»;

fire away «розказуй!»;

God damn! «хай йому чорт!»;

go to blazes (Bath, hell, thunder, pot, the deuce, Halifax, Putney і т. п.) «забирайся геть!»;

hear! hear! «вірно!»;

 heart alive! «не може бути!»;

 up with! «хай живе»;

 beat it «втікати» і «тікаймо!»;

cast anchor «залишатися, осісти» і «кидай якір, стій!»;

 catch it hot «бути покараним» і «тримай!, одержуй!, маєш!»;

hold up «пограбування бан­ку» і «грабують!» тощо.

Англійські вигуки передаються українською мовою: а) приблизними українськими відповідниками-вигуками; б) українськими еквівалентами. Перша група вигуків вказує на певну відмінність сприйняття народами однакових явищ. Друга група вигуків – це свідоцтво часткової спільності концептосфер англійського та українського етносів .

Аналіз репрезентації одного і того ж поняття в різних мовах дозволяє виявити національну специфіку мовних систем.

Вигуки з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням становлять такий прошарок, до складу якого входять вигуки з дифузними функціями. Вони співвідносяться переважно з прагматичним суб’єктом (мовцем), виражають його емоції й почуття, реакції на зміст висловлення, на те, що відбувається, тобто є адресантно-орієнтованими.

  Англійські вигуки передаються українською мовою: а) приблизними українськими відповідниками-вигуками; б) українськими еквівалентами. Перша група вигуків вказує на певну відмінність сприйняття народами однакових явищ. Друга група вигуків – це свідоцтво часткової спільності концептосфер англійського та українського етносів.

Вигук – це мовний знак, незмінне за формою слово, ізольоване в реченні знаками пунктуації, яке самостійно утворює цілу фразу, не поєднуючись з іншими реченнями (фразами); позбавлений номінативної функції (у деяких випадках - і понятійного змісту); наділений загальнозрозумілим значенням (це контекст на письмі й інтонація в усному мовленні); служить для вираження волевиявлень та живої емоційної реакції на поведінку співрозмовника або навколишню дійсність; його динамізм і експресивність виявляються в діалектичній єдності почуттєвого та інтелектуального; як особливий  розряд  слів, вигук - на відміну від інших частин мови - характеризується відсутністю спеціальних граматичних показників.

Вигуки англійської мови є особливим розрядом мовленнєвих знаків. Вони становлять мовну універсалію, оскільки є граматичною категорією, властивою більшості мов світу. Вигуки безпосередньо пов’язані з прагматичною інформацією, тобто комунікативність у них висувається на перший план, тому що семантика більшості вигуків виявляється в процесі комунікації.

Вигукові словосполучення і речення характеризуються семантичною неподіль­ністю, становлять цілісну одиницю, незважаючи на складений характер і навіть роздільнооформленість. Всі вони можуть бути самостійними висловленнями, що й об’єднує їх з вигуками.

Вигуки функціонують а) у контексті експресивних мовленнєвих актів, до яких належать акти привітання й прощання, вдячності, вибачення й відповіді на них, благопобажання, тости; б) у кон­тексті директивних мовленнєвих актів, у яких міститься вимога тиші, підкорення, вислови, що по­бутують у професійних жаргонах, і одиниці, що використовуються для впливу на дітей та тварин. Первісні прагматичні значення цих висловлень зумовлюють прагматичні значення вигуків.

Як істотний компонент мовленнєвого спілкування вигуки використовуються для вираження суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентування, посилення чи інтенсивності. Вони зрозумілі кожному членові мовного колективу й належать до метакомунікативних засобів мови.

Вигуки належать до діалогічного мовлення, вживаються, як правило, в умовах неофіційного спілкування. Їх вибір адресантом залежить від ситуативності, емоційності мовлення, теми, інтелектуального рівня співрозмовників.

Вигуки, виходячи із загальномовних значень і значень, які реалізуються тільки в контексті, поділяються на вигуки з конвенційно-обумовленим і контекстуально-обумовленим прагматичними значеннями.

Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичними значеннями мають загальномовні зна­чення. Вони притаманні вигукам, семантичні функції яких спеціалізовані, тобто однозначні. Вони об’єднуються спільним прагматичним значенням, утворюють прагмасемантичні ряди, тобто ряди вигуків, що перебувають між собою у відносинах семантичної тотожності, але відрізняються сферами й умовами вживання.

1.  Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка. - М.: Высшая школа, 1959.

2.  Бархударов Л.С. Язык и перевод. –  М., 1975.

3.  Блох М. Я. Теоретическая грамматика английского языка. – М.: Высш. школа, 1983. – 383 с.

4.  Використання вигуків в організаціїї мовленнєвої діяльності//Іноземні мови. – 1997. – №2. – С.49-51.

5.  Воронцова Г. Н. Очерки по грамматике английского языка. М., 1960.

6.  Гинзбург Р. З., Хидекель С. С., Князева Г. Ю. Лексикология английского языка: Учебник - М.: Высш. школа, 1979.

7.  Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. –  М.: Высшая школа, 1981. – 285 с.

8.  Ильиш Б. А. Строй современного английского языка. – Л.: Просвещение, 1971. – 364 с.

9.  Иофик Л. Л. и др. Хрестоматия по теоретической грамматике английского языка. – Л.: Просвещение, 1981. – 223 с.

10.  Ковалик І. І., Cамійленко С. П. Загальне мовознавство. - Київ: Вища школа, 1985.

11.  Ковганюк С. Практика перекладу. К.: Дніпро, 1968.

12.  Комунікативноорганізуюча роль вигуків англійської мови//Мова у соціальному і культурному контексті: Зб. наук. праць. – К.: Логос, 1997. – С. 43-48.

13.  Кочерган М. П. Загальне мовознавство. - Київ: Академія, 1999.

14.  Кошевая И. Г. Теоретическая грамматика английского языка. – М.: Просвещение, 1982. – 336 с.

15.  Кошевая И. Г. Грамматический строй современного английского языка. – М.: Просвещение, 1967. – 284 с.

16.   Львовская З. Д. Теоретические проблемы перевода. – М.: Высшая школа, 1985.

17.  Мороховская Э. Я. Основы теоретической грамматики английского языка. – К: Вища школа, 1984. – 287 с.

18.  Раєвська Н. М. Лексикологія англійської мови. - Київ: Вища школа, 1979.

19.  Теоретическая грамматика английского языка. – Л., 1983

20.  Фёдоров А. В. Основы общей теории перевода. М.: Высшая школа, 1968.

21.  Хидекель С. С., Гинзбург Р. З., Князева Г. Ю., Санкина А. А. Английская лексикология в выдержках и извлечениях. - Л.: Просвещение, 1969.

22.   Швейцер А. Д. Литературный английский язык в США и Англии. - М.: Наука, 1971.

23.  Швейцер А. Д. Теория перевода: статус, проблемы, аспекты. – М.: Наука, 1988.

24.    Arnold I. V. The English word. -  M.: Higher school publishing house, 1973.

25.  Clark H. H. Using language. - Cambridge: Cambridge University Press, 1996.

26.  Ganshina M. A., Vasilevskaya N. M.  English Grammar. – M., 1964.

27.  Irtenyeva N. F., Barsova O. M. Theoretical English Grammar. – M., 1969.

28.  Khaimovich B. S., Rogovskaya B. I. A Course in English Grammar.– M., 1967.

29.  Rayevska N. Modern English Grammar. K, 1967. – 194 p.

                                                     Словники

1. Англо-український словник /Укладачі: Н.М Биховець, І.І. Борисеко. За редакцією Ю.О. Жлуктенка. - К.: Феміна, 1995. - 696 с.

2. Ахманова О. С. Словарь справочник лингвистических терминов. Изд. 2-е, стереотип. - М.: Сов. энциклопедия, 1969.

3.Longman Dictionary of Сontemporary English. - Barcelona: Longman dictionaries, 1995.

[1] Використання вигуків в організаціїї мовленнєвої діяльності//Іноземні мови. – 1997. – №2. – С.49-51.

[2] Комунікативноорганізуюча роль вигуків англійської мови//Мова у соціальному і культурному контексті: Зб. наук. праць. – К.: Логос, 1997. – С. 43-48.

[3] Иофик Л. Л. и др. Хрестоматия по теоретической грамматике английского языка. – Л.: Просвещение, 1981. – С. 123.

[4] Кошевая И. Г. Теоретическая грамматика английского языка. – М.: Просвещение, 1982. – С. 245.

[5] Rayevska N. Modern English Grammar. K, 1967. – Р.123

[6] Irtenyeva N. F., Barsova O. M. Theoretical English Grammar. – M., 1969. – Р.176.

[7] Комунікативноорганізуюча роль вигуків англійської мови//Мова у соціальному і культурному контексті: Зб. наук. праць. – К.: Логос, 1997. – С. 43-48.

[8] Мороховская Э. Я. Основы теоретической грамматики английского языка. – К: Вища школа, 1984. – С. 221.

[9] Комунікативноорганізуюча роль вигуків англійської мови//Мова у соціальному і культурному контексті: Зб. наук. праць. – К.: Логос, 1997. – С. 43-48.

[10] Використання вигуків в організаціїї мовленнєвої діяльності//Іноземні мови. – 1997. – №2. – С.49-51.

[11] Використання вигуків в організаціїї мовленнєвої діяльності//Іноземні мови. – 1997. – №2. – С.49-51.

[12] Львовская З. Д. Теоретические проблемы перевода. – М.: Высшая школа, 1985. – С. 65.

[13] Ковганюк С. Практика перекладу. К.: Дніпро, 1968. –  С. 65.